Про знім­ки «з ви­трим­кою» та... історичний мо­мент

При­зер фо­то­кон­кур­су «Дня» Ан­дрій Не­сте­рен­ко — про сво­го «Пер­шо­і­є­рар­ха»

Den (Ukrainian) - - ПРЕС-КЛУБ «Дня» - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Пан Ан­дрій пра цює фо то ре - пор­те­ром у пар­ла­мент­ській га зе ті « Го лос Укра ї ни » близь ко 15 ро ків і з 2003- го бе ре участь у кон кур сі « Дня » . За цей час йо го знім ки от ри му ва ли чи ма ло на го род, а цьо го ро ку « Пер шо іє рарх... » , пор т рет Все - лен­сько­го Па­трі­ар­ха Вар­фо­ло­мія, фак тич но по тра пив в іс то рію. На - га да є мо, ХХ Між на род ну фо то - вис тав ку « Дня » від ві да ла пер ша ле­ді Укра­ї­ни Ма­ри­на По­ро­шен­ко, бі ля ці­єї ро бо ти во на зга да ла, що не за ба ром Пре зи дент від бу ває з ві зи том до Ту реч чи ни. Го лов ний ре дак тор « Дня » Ла ри са Ів­ши на за­про­по­ну­ва­ла пе­ре­да­ти цей порт­рет Пе­тру По­ро­шен­ко — для по­да­рун ку гла ві Кон стан ти но поль сь - ко го пат рі ар ха ту. Пер ша ле ді під - три ма ла ідею, а 3 лис то па да Йо го Все свя тість Вар фо ло мій от ри мав по да ру нок — в іс то рич ний, як ви - сло вив ся Пре зи дент, день. То ді Пет ро По ро шен ко і Все ленсь кий Пат рі арх Вар фо ло мій під пи са ли уго ду про спів пра цю та вза є мо дію між Укра ї ною та Все ленсь ким пат рі ар ха том.

« Я вже ба га то ро ків зай ма юсь ре­пор­та­жною зйом­кою, ба­га­то чо­го бу­ло, але та­ко­го — що пер­ша ле­ді отри­мує мою фо­то­гра­фію, а го­ло­ва дер жа ви да рує її Пат рі ар ху — ще ні... Це по­тра­пи­ло в те­му, сто­від сот ко ва де сят ка » , — ка­же пан Ан­дрій. У роз­мо­ві з «Днем» Анд -

рій НЕ­СТЕ­РЕН­КО при га дав ін ші ці­ка­ві фо­то­істо­рії, що тра­пля­лись за час йо­го уча­сті в кон­кур­сі.

ПРО ІСТОРИЧНИЙ КАДР

— Фо то гра фія « Пер шо - іє­рарх... » зроб ле на 2016 ро ку під час ві­зи­ту Го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Ан­дрія Па­ру­бія до Стам­бу­ла. То­ді там від­бу­лась зу­стріч із Все­лен­ським Пат рі ар хом, на якій як раз ста­ви­ло­ся пи­та­н­ня на­да­н­ня укра­їн­ській цер­кві ав­то­ке­фа­лії. Як фото ре пор тер « Го ло су Укра ї ни » я су­про­во­джу­вав го­ло­ву парламенту і зро­бив цю сві­тли­ну. Два ро­ки по­то­му те­ма ста­ла ду­же акту­аль­ною, і фо­то­гра­фія ви­кли­ка­ла ре­зо­нанс.

По ро бо ті я час то їж д жу Укра - ї ною: зні маю зви чай них лю дей, по лі ти ків, ду хо вен ст во, час то — Па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та (пред­сто­я­тель УПЦ КП. — Ред.). Вза­га­лі ре­лі­гій­ною те мою я особ ли во не ці кав - люсь, але за ро дом за нять зі штов - ху юсь з нею. Звіс но, як що від бу - ва ють ся та кі по дії, як рі шен ня про на дан ня То мо су, здо бут тя ав - то ке фа лії то що — це на бла го. Ва­жли­во те, щоб на­ша цер­ква бу - ла не за леж ною, щоб був мир між кон фе сі я ми.

ПРО НАЙ­БІЛЬШ ПАМ’ЯТНУ ВІДЗНАКУ

— У кон кур сі « Дня » бе ру участь що ро ку, по чи на ю чи з 2003-го. За цей час бу­ло без­ліч на - го­род, при­зів за ро­бо­ти на рі­зні те­ми. Най більш за пам’ ята лась від - зна ка від пред с тав ниц т ва ООН в Укра ї ні 2007 ро ку. Як при з ме ні за про по ну ва ли зро би ти фо то вис - тав ку, со ці аль ний пор т рет жи те - лів двох кра­їн, Укра­ї­ни та ін­шої — на ви­бір. Бу­ла обра­на Чор­но­го­рія, але це якраз 2007—2008 ро­ки, по­чи­на­лась на­пру­га у Гру­зії, і ми по­їха ли ту ди. П’ ять днів я з пред с - тав­ни­ком ООН був у за­хі­дній ча­сти ні Гру зії, об’ їз ди ли ба га то сіл, ху то рів, бу ли на аб хазь ко му кор - до­ні. До подій в Укра­ї­ні бу­ло да­ле­ко, і це за пам’ ята лось. А під сум - ком ста ла ви став ка, влас не со ці - аль­ний порт­рет лю­ди­ни в Укра­ї­ні та Гру зії. Про ект де мон ст ру вав ся у Тбі лі сі, у пред с тав ниц т ві ООН, та у Ки­є­ві.

ПРО СВЯТІСТЬ

— Чо­ти­ри ро­ки то­му ме­ні за­хо­ті­лось по­зні­ма­ти у жі­но­чо­му мо­на­сти­рі на Ве­лик­день — як там го­ту­ють па­ски, фар­бу­ють яй­ця. Спер­шу при­йшов до Фло­рів­сько­го мо­на­сти­ря у Ки­є­ві, на По­до­лі. Це мо­на­стир Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, там бу­ли не­дру­жнє на­ла­што­ва­ні, зйом­ка не ви­йшла. До­мо­вив­ся у Львів­ській обла­сті з гре­ко-ка­то­ли­цьким жі­но­чим мо­на­сти­рем, їздив зні­ма­ти ту­ди (зро­бле­на там сві­тли­на «На Ве­лик­день» при­вер­ну­ла чи­ма­ло ува­ги на XVII фо­то­кон­кур­сі «Дня»). А ми­ну­ло­го ро­ку їздив до Лу­цька, там є жі­но­чий мо­на­стир по­ряд зі Свя­то­Тро­ї­цьким ка­фе­драль­ним со­бо­ром, де я зні­мав, як го­ту­ють мо­на­стир­ські па­ски, кра­шан­ки.

Ме­ні це ду­же по­до­ба­є­ться — і атмо­сфе­ра, і са­ме спіл­ку­ва­н­ня. Се­ред мо­на­хинь — і мо­ло­ді дів­ча­та, і лю­ди з дво­ма ви­щи­ми осві­та­ми. Мо­на­хи­ні ство­рю­ють не­діль­ні шко­ли для ді­тей, при­ва­блю­ють сво­єю пов­сяк­ден­ні­стю, не на­пру­жу­ю­чи лю­дей, не агі­ту­ю­чи їх, і це теж вра­жає. Як ме­ні ка­зав один мо­нах, го­лов­не не те, хо­диш ти до цер­кви чи ні, а щоб це бу­ло у те­бе в ду­ші.

ПРО КРИМ

— Я сам ро дом з Кри му, з Ял­ти. Вже п’ять ро­ків там не був. У Кри­му у ме­не дім, там жи­ве ма­ти, ро ди чі. Аб­со лют но не під три - мую з ни­ми зв’яз­ку, не був там усі ці ро­ки. Я не під­три­мую те, що во­ни під три ма ли. Ро зу мію лю дей, які ви му ше ні взя ти ро сійсь кий па­спорт, але якщо ти до­бро­віль­но пе ре хо диш « до ло на » ін шої кра ї - ни, то цьо­го не спри­ймаю...

Не ті­шу се­бе на­ді­єю, що Крим най ближ чим ча сом по вер неть ся під кон­троль Укра­ї­ни. Є ба­га­то та­ких при­кла­дів, на­при­клад, ча­сти­на Кіп ру анек со ва на Ту реч чи ною вже по­над 40 ро­ків. Я ду­маю так: Крим по вер неть ся до Укра ї ни з роз­па­дом Ро­сії, ко­ли там з’явить - ся ба­га­то не­за­ле­жних ре­спу­блік — Яку тія, на Да ле ко му Схо ді то що, від­по­від­но, центр бу­де не у Мо­скві. То ді, мож ли во, все по вер не­ться. Але го лов не, щоб під ня лись ми — ма­те­ри­ко­ва Укра­ї­на. Щоб ті, хто за­ли­шив­ся у Кри­му та на схо­ді, по­ба­чи­ли, як ми ста­ли жи­ти, і са­мі за­хо­ті­ли по­вер­ну­ти­ся.

ПРО СХІД

— Пе­рі­о­ди­чно я їжджу на схід Укра­ї­ни: до Мар’їн­ки, Кра­сно­го­рів­ки, Кр­ама­тор­ська, Слов’ян­ська, на Лу­ган­щи­ну. Як на­бри­дне по­лі­ти­ка, бе­ру від­ря­дже­н­ня і їду ку­дись на схід, за­йма­юсь зйом­кою для ду­ші — фо­то­гра­фую ша­хта­рів, вій­сько­вих.

ПРО ЄВ­РО­ПУ В УКРА­Ї­НІ

— Ін­ко­ли бу­ваю у від­ря­дже­н­нях за кор­до­ном, і ме­ні ду­же обра­зли во ба чи ти та ку си ту а цію: ко ли укра­ї­нець при­їжджає в ін­шу кра­ї­ну, то ви­ко­нує там за­ко­ни, до­три­му єть ся усіх по ряд ків, а по вер та - ється до Укра­ї­ни — ку­рить на зу­пин ці, ки дає сміт тя, не по сту па - ється мі­сцем лі­тнім лю­дям. Щоб на ше по ко лін ня, на род пе ре бу ду - вав ся на єв ро пейсь кий лад, тре ба ба­га­то ча­су. Але ж Аме­ри­ка має май же 250 ро ків не за леж нос ті та де­мо­кра­тії, єв­ро­пей­ські кра­ї­ни — ще біль­ше. А в Укра­ї­ні за 27 ро­ків не­за­ле­жно­сті про­сто не­мо­жли­во це по­бу­ду­ва­ти: у нас ще «со­вок» у міз­ках то­що. Але на­дія на по­зи­тив­ні змі­ни є, все одно на­ша кра­ї­на йде пра­виль­ним кур­сом.

ПРО ФОТОКОНКУРС «ДНЯ»

— Кон­курс «Дня» у прин­ци­пі — єди­ний в Укра­ї­ні для фо­то­ре­пор­те­рів. Є ще фо­то­кон­кур­си, але во­ни ін­шо­го спря­му­ва­н­ня. А тут фо­кус на ре­пор­те­рах, які пра­цю­ють у ЗМІ, які над­си­ла­ють від зня­те у пов­сяк­ден­но­му жит­ті. Бу­ває так, що зро­биш фото, і во­но ле­жить, якто ка­жуть, у тум­бо­чці, не­ма де йо­го ви­ко­ри­ста­ти. Ну, в га­зе­ті на­дру­ку­ва­ли, десь в ін­тер­не­ті. А зав­дя­ки фо­то­кон­кур­су «Дня» мо­жеш по­ка­за­ти свій зні­мок за­га­лу, щоб лю­ди по­ба­чи­ли йо­го та оці­ни­ли.

Вза га лі фо то кон курс га зе ти « День » за по чат ко ва ний 20 ро ків то­му, ко­ли в Укра­ї­ні ще й не бу­ло осо­бли­во­го по­ня­т­тя про та­кі по­дії. Ци­фро­ві те­хно­ло­гії спро­сти­ли це, а ра ні ше тре ба бу ло на дру ку ва ти фо то гра фії, по тім на ді сла ти їх пош тою, бан де рол лю або при вез - ти. Тож кон­курс га­зе­ти «День» — це ду­же хо­ро­ша іні­ці­а­ти­ва.

ПРО ПО­ЗИ­ТИВ І МО­ЛОДЬ

— Уже п’ятий рік іде вій­на, і весь цей час во­на при­су­тня в екс­по­зи­ції ва­шої ви­став­ки. Зві­сно, тре­ба на­га­ду­ва­ти про це. Пев­но, за ці ро­ки у ва­ших ви­став­ках ста­ло тро­хи мен­ше по­зи­ти­ву. Вій­сько­ві фо­то­гра­фії — так, по­трі­бні, але все одно на­ше жи­т­тя рі­зно­барв­не. І по­зи­тив­ні фо­то­гра­фії, які б за­па­ли в ду­шу, зу­стрі­чаю ду­же рід­ко. А так ду­же по­до­ба­ю­ться ро­бо­ти ко­ле­ги Оле­ксан­дра Кли­мен­ка, на­шо­го фрон­то­во­го фо­то­гра­фа, який теж пра­цює у «Го­ло­сі Укра­ї­ни». Ми­ну­ло­го ро­ку ду­же спо­до­ба­лась ро­бо­та Оле­ксан­дра Хо­мен­ка «Фея пе­ре­се­лен­ців», де дів­чин­ка ви­зи­рає у ві­кно, цей зні­мок ще отри­мав на кон­кур­сі Приз при­зів. Ду­шев­на сві­тли­на.

Ве ли кий плюс, що на ва шо му кон­кур­сі є но­мі­на­ція «Світ очи­ма ді тей » для фо то гра фів ві ком до 18 ро ків. Ди виш ся на фо то гра фії по­ко­лі­н­ня, яке має під­ня­ти на­шу кра­ї­ну, і там тра­пля­ю­ться ду­же ці­ка­ві фото.

ПРО НО­ВЕ ЖИ­Т­ТЯ СВІТЛИН

— Іно­ді ді­стаю зі сво­го ар­хі­ву фо­то­гра­фію, зро­бле­ну десь де­сять ро­ків то­му, і див­люсь на неї зов­сім іна­кше. Бу­ва­ють по­ді­є­ві фо­то­гра­фії — що от зні­мок «ви­ско­чив» і все, а бу­ва­ють ро­бо­ти, які ви­ле­жу­ю­ться й на­бу­ва­ють акту­аль­но­сті. От фо­то­гра­фія «Пер­шо­і­є­рарх» два ро­ки ле­жа­ла. Про­цес здо­бу­т­тя ав­то­ке­фа­лії по­чав­ся два ро­ки то­му, а за­раз ро­бо­та на­бу­ла акту­аль­но­сті і, як ка­жуть, по­ці­ли­ла в де­ся­тку. Ко­ли від­да­вав цю фо­то­гра­фію на кон­курс, гад­ки не мав, що во­на так «ви­стрі­лить».

ФОТО МИ­ХАЙ­ЛА ПАЛІНЧАКА

«На Ве­лик­день»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.