Що Ро­сiя мо­же за­про­по­ну­ва­ти Укра­ї­нi та свiту?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Уро­бо­ті ме­ді­а­кри­ти­ка, що пи­ше про ро­сій­ські ЗМІ, пе­рі­о­ди­чно на­стає мить, ко­ли зда­є­ться: вже все, на­да­лі бу­ти в цій те­мі не­мо­жли­во, і тре­ба пе­ре­ми­ка­ти­ся на щось ін­ше. Скіль­ки мо­жна ви­шу­ку­ва­ти но­ві від­тін­ки па­ра­но­ї­даль­но­го ма­ре­н­ня? Який сенс у ви­яв­лен­ні й обна­ро­ду­ван­ні но­вих ви­ки­дів не­на­ви­сті до всьо­го жи­во­го, які ра­зом із по­то­ка­ми бре­хні ви­пле­снув на ми­ну­ло­му ти­жні ро­сій­ський те­ле­ві­зор? Тим па­че, що за сво­їм хі­мі­чним скла­дом ці ви­ки­ди та по­то­ки май­же не змі­ню­ю­ться. Та й па­хнуть во­ни весь час одна­ко­во, хі­ба що ін­тен­сив­ність смо­ро­ду на­ро­стає.

■ Ім­пульс до про­дов­же­н­ня ці­єї ро­бо­ти да­ють три об­ста­ви­ни. По- пер­ше, змі­ни у вмі­сті то­го про­ду­кту, який вкла­да­є­ться в го­ло­ви ро­сі­ян, усе-та­ки є. І це ва­жли­во фі­ксу­ва­ти, оскіль­ки ін­ко­ли цей вміст зу­мов­лює до яки­хось дій де­яких гро­ма­дян РФ. На­при­клад, хтось ізних, по­ба­чив­ши «ро­зі­пну­то­го хло­пчи­ка в тру­си­ках», їде в Укра­ї­ну вби­ва­ти.

■ По- дру­ге, ма­те­рі­а­ли ро­сій­ської ме­ді­а­кри­ти­ки є до­ку­мен­таль­ни­ми свід­че­н­ня­ми зло­чи­нів. Оскіль­ки ро­сій­ський те­ле­ві­зор і де­які дру­ко­ва­ні ЗМІ дав­но вже не є сфе­рою не ли­ше жур­на­лі­сти­ки, але й про­па­ган­ди, і пе­ре­тво­ри­ли­ся на го­лов­не зна­ря­д­дя гі­бри­дної вій­ни, що не­се кров, бре­хню та про­во­ка­ції всьо­му люд­ству. І фі­кса­ція цих зло­чи­нів обов’ яз­ко­во бу­де за­пи­та­на Між­на­ро­дним три­бу­на­лом. Спо­ча­тку су­спіль­ним, а по­тім не­о­дмін­но кри­мі­наль­ним.

■ І по-тре­тє, ін­ко­ли, в ті рід­кі­сні ми­ті, ко­ли по­се­ред ша­ба­шу яко­го-не­будь но­во­го шоу не­на­ви­сті хтось ізу­ча­сни­ків ра­птом по­чи­нає ду­ма­ти: так-так, ви не по­ві­ри­те, і та­ке зни­ми тра­пля­є­ться! — в ці рід­кі­сні ми­ті їхні ви­сло­ви мо­жуть да­ти ім­пульс для роз­ду­мів.

■ Са­ме та­ка осо­бли­ва мить про­сві­тле­н­ня ося­я­ла ре­жи­се­ра Ка­ре­на Ша­хна­за­ров під час про­гра­ми «Час по­ка­же», яка ви­йшла на Пер­шо­му ка­на­лі 1.11.2018 ро­ку. Йшло­ся про ан­ти­укра­їн­ські сан­кції, які ого­ло­си­ла Ро­сія. Ве­ду­чий про­гра­ми Ар­тем Шей­нін ви­го­ло­шу­вав тра­ди­цій­ну ні­се­ні­тни­цю про те, що « ми один на­род » , що « Укра­ї­на — це про­він­ція Ро­сій­ської ім­пе­рії» і що «бу­ти про­він­ці­єю Ро­сій­ської ім­пе­рії — це не обра­зли­во».

■ І ось, від­штов­ху­ю­чись від ці­єї ні­се­ні­тни­ці, яку ка­зав Шей­нін, по­го­джу­ю­чись із­ці­єю ні­се­ні­тни­цею, ре­жи­сер Ка­рен Ша­хна­за­ров ра­птом по­чав ка­за­ти ціл­ком здо­ро­ві ре­чі. «Ми са­мі не про­по­ну­є­мо їм по­віс­тку», — по­ка­яв­ся Ша­хна­за­ров. — « Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція не про­по­нує Укра­ї­ні ре­аль­ну по­віс­тку » . І це був мо­мент істи­ни, але ду­же ко­ро­ткий, пі­сля чо­го Ка­рен Ге­ор­гі­йо­вич отя­мив­ся і по­чав, як зав­жди, ви­го­ло­шу­ва­ти ве­ли­ко­дер­жав­не ім­пер­ське ма­ре­н­ня: « Ми бу­ду­є­мо ра­зом ве­ли­ку єв­ра­зій­ську кра­ї­ну » . Ве­ду­чий Ар­тем Шей­нін цю ідею ра­ді­сно під­хо­пив: «За на­яв­но­сті по­віс­тки ба­га­тьох із­цьо­го спи­ску (спи­ску сан­кцій. — І.Я.) в ньо­му б не бу­ло».

■ Те, що ска­зав ре­жи­сер Ка­рен Ша­хна­за­ров, ле­жить на по­верх­ні. Але ва­жли­во, що це про­зву­ча­ло на Пер­шо­му ка­на­лі не від лі­бе­ра­ла та « нац­зра­дни­ка » Ле­о­ні­да Го­зма­на, який на цій пе­ре­да­чі си­дів по­руч і при­єд­нав­ся до ри­то­ри­чно­го пи­та­н­ня ре­жи­се­ра, а від Ка­ре­на Ша­хна­за­ро­ва, оска­же­ні­ло­го крым­на­шев­ця, за­пу­тін­ця й ім­пер­ця.

■ Важ­ко ска­за­ти, який від­со­ток гля­да­чів Пер­шо­го ка­на­лу по­чу­ли це ри­то­ри­чне пи­та­н­ня, і скіль­кох він зму­сив за­ду­ма­ти­ся. Адже для лю­дей, хво­рих ім­пер­ською не­ду­гою, це пи­та­н­ня — най­ва­жли­ві­ше. Якщо Ро­сія пре­тен­дує на роль ім­пе­рії і ки­дає ви­клик За­хо­ду в бо­роть­бі на сві­то­вій аре­ні, то у неї має бу­ти якась ви­ра­зна про­по­зи­ція до на­ро­дів тих кра­їн, які во­на зби­ра­є­ться за­лу­чи­ти до сфе­ри сво­го впли­ву. « Ідіть за мною, і бу­де вам ось що», — має ска­за­ти Ро­сія гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі, Мол­до­ви й ін­ших кра­їн пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру, яких пу­тін­ська Ро­сія чо­мусь вва­жає ча­сти­ною не­і­сну­ю­чої « Ро­сій­ської ім­пе­рії».

■ Оста­н­ня версія Ро­сій­ської ім­пе­рії — Ра­дян­ський Со­юз— три­ма­ла­ся на двох фун­да­мен­тах: на­силь­стві й іде­о­ло­гії. Іде­о­ло­гія бу­ла як прив­се­лю­дною офер­тою, тоб­то про­по­зи­ці­єю ціл­ком пев­но­го май­бу­тньо­го, адре­со­ва­но­го не­ви­зна­че­но­му ко­лу осіб. Тре­ба ви- зна­ти, що се­ред тих, хто акце­пту­вав цю офер­ту та зен­туз іа­змом брав участь у ство­рен­ні ко­му­ні­сти­чно­го май­бу­тньо­го, бу­ли не тіль­ки ро­сі­я­ни, а й пред­став­ни­ки ба­га­тьох на­ро­дів, за­хо­пле­них ці­єю іде­о­ло­гі­єю, не всі бу­ли не­до­ум­ка­ми та не­гі­дни­ка­ми. Про­бле­ма чо­ти­рьох го­лов­них то­та­лі­тар­них іде­о­ло­гій XX сто­лі­т­тя в то­му, що оче­ви­дність їх ан­ти­люд­ської су­ті ви­яв­ля­є­ться на ста­дії їх вті­ле­н­ня в жи­т­тя. Але не від­ра­зу.

■ Важ­ко на­зва­ти не­до­ум­ка­ми, на­при­клад, Кну­та Гам­су­на та Мар­ті­на Гай­дег­ге­ра, які під­три­ма­ли Гі­тле­ра. Ве­ли­кий гу­ма­ніст XX сто­лі­т­тя Ан­дрій Са­ха­ров оста- то­чно при­йшов до ро­зу­мі­н­ня згу­бно­сті ко­му­ні­сти­чної іде­о­ло­гії й ан­ти­люд­ської су­тно­сті ра­дян­ської вла­ди ли­ше на п’ято­му де­ся­тку жи­т­тя. У своїх «Спо­га­дах» Ан­дрій Дми­тро­вич пи­ше про лист, який він на­пи­сав дру­жи­ні пі­сля смер­ті Ста­лі­на: «Я під вра­же­н­ням смер­ті ве­ли­кої лю­ди­ни. Ду­маю про йо­го лю­дя­ність». Пі­сля чо­го, зв­ла­сти­вою йо­му без­жа­лі­сною ін­те­ле­кту­аль­ною че­сні­стю, Са­ха­ров пе­ре­дає свої по­чу­т­тя то­го ча­су, ко­ли він ро­бив «цар-бом­бу» для Ста­лі­на та хо­див на на­ра­ди до Бе­рії зі зві­та­ми. В ті ро­ки Са­ха­ров, як і де­ся­тки міль­йо­нів лю­дей, ду­мав, що «ра­дян­ська дер­жа­ва — це про­рив у май­бу­тнє, де­який (хо­ча ще не­за­вер­ше­ний) про­обра­здля всіх кра­їн». Кі­нець ци­та­ти.

■ Бу­ли по­трі­бні де­ся­ти­річ­чя, щоб ра­дян­ський про­ект по­гнив на­стіль­ки, що ли­ше най­ту­пі­ші про­дов­жу­ва­ли ві­ри­ти в ко­му­ні­сти­чну уто­пію, і ли­ше най­ли­це­мір­ні­ші про­дов­жу­ва­ли вда­ва­ти, що ві­рять.

■ Пу­тін­ська Ро­сія — го­ла. Їй ні­чо­го за­про­по­ну­ва­ти сві­ту в ці­ло­му й Укра­ї­ні зокре­ма. «Да­вай­те зно­ву бу­де­мо ра­зом, одним на­ро­дом», — пе­ре­ко­сив­ши фі­зіо­но­мії від не­на­ви­сті, во­ла­ють хо­луї зін­фор­ма­цій­ної об­слу­ги зе­кра­нів те­ле­ві­зо­ра. «Бу­ти ра­зом» аби що? Ра­зом із ро­сі­я­на­ми ди­ви­ти­ся й апло­ду­ва­ти муль­ти­кам Пу­ті­на про зни­ще­н­ня ро­сій­ськи­ми «ра­ке­та­ми» Фло­ри­ди. Або тер­пі­ти ви­тів­ки се­ре­дньо­ві­чно­го ди­ку­на Ка­ди­ро­ва, яко­му в Ро­сії мо­жна пра­кти­чно аб­со­лю­тно все, за не­ве­ли­ки­ми ви­ня­тка­ми. Або укра­їн­ців мо­жна за­ма­ни­ти мра­ко­біс­сям по­пів ізРПЦ, до яких щой­но до­лу­чив­ся ре­ктор МДУ Са­дов­ни­чий, що за­про­по­ну­вав ви­вча­ти в шко­лі ста­ро­слов’ян­ську мо­ву для то­го, щоб ді­ти ро­зумі­ли зміст мо­ли­тов.

■ Ро­сія, в якій со­ці­аль­не роз­ша­ру­ва­н­ня до­ся­гло сві­то­во­го ре­кор­ду, по­сі­дає пер­ше мі­сце в Єв­ро­пі за кіль­кі­стю нар­ко­ма­нів і під­лі­тко­вих са­мо­губств на ти­ся­чу ме­шкан­ців, за рів­нем ко­ру­пції пе­ре­вер­шує Укра­ї­ну, а за рів­нем дер­жав­но­го на­силь­ства не­ви­мір­но пе­ре­вер­шує не ли­ше Укра­ї­ну, але й будь-яку єв­ро­пей­ську кра­ї­ну, — мо­же бу­ти при­кла­дом ли­ше то­го, як не тре­ба бу­ду­ва­ти жи­т­тя. І що біль­ше ро­сій­ський те­ле­ві­зор роз­по­від­а­ти­ме укра­їн­цям про «один на­род» і про те, що «Укра­ї­на — ча­сти­на Ро­сій­ської ім­пе­рії», то біль­ше гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни мрі­я­ти­муть опи­ни­ти­ся по­да­лі від су­сі­да, що оста­то­чно з’їхав з глу­зду.

МАЛЮНОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.