Ста­лін про­ти укра­їн­ців

Сер­гій Гра­бов­ський — про кон­це­пцію «кла­си­чно­го зраз­ку ге­но­ци­ду» та сьо­го­де­н­ня

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Сер­гій ГРА­БОВ­СЬКИЙ

Ра­фа­ель Лем­кін (1900— 1959 рр.). На­ро­див­ся у Ро­сій­ській ім­пе­рії на бі­ло­ру­ських зем­лях, жив у дру­гій Ре­чі По­спо­ли­тій, на­вчав­ся у Льво­ві, во­ю­вав з на­ци­ста­ми, емі­гру­вав і пра­цю­вав у США. Фа­хі­вець-прав­ник. Ав­тор тер­мі­на «ге­но­цид» і на­у­ко­во­го по­ня­т­тя, яке роз­кри­ває йо­го, тоб­то «ско­ор­ди­но­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня рі­зних дій, спря­мо­ва­них на зни­ще­н­ня осно­во­по­ло­жних основ жи­т­тя на­ціо­наль­них груп, за­для то­таль­но­го ви­ни­ще­н­ня са­мих цих груп». Ро­зроб­ки Лем­кі­на по­кла­де­ні в осно­ву ви­ро­ків Нюрн­берзь­ко­го три­бу­на­лу, ра­дни­ком аме­ри­кан­сько­го про­ку­ро­ра яко­го він був; він ви­сту­пив го­лов­ним про­мо­у­те­ром ухва­ле­н­ня Ге­не­раль­ною асам­бле­єю ООН 9 гру­дня 1948 ро­ку Кон­вен­ції про за­по­бі­га­н­ня зло­чи­ну ге­но­ци­ду та по­ка­ра­н­ня за ньо­го, яка ста­ла чин­ною (знов-та­ки, не без актив­но­го спри­я­н­ня Лем­кі­на) 12 сі­чня 1951 ро­ку. На­ре­шті, той, хто пер­шим ква­лі­фі­ку­вав біль­шо­ви­цькі зло­чи­ни про­ти Укра­ї­ни та укра­їн­ців як «кла­си­чний зра­зок ге­но­ци­ду» у про­мо­ві «Ра­дян­ський ге­но­цид в Укра­ї­ні» (Soviet Genocide in the Ukraine), ви­го­ло­ше­ній у Нью­Йор­ку 1953 ро­ку з на­го­ди 20-х ро­ко­вин Ве­ли­ко­го Го­ло­ду; текст ці­єї про­мо­ви бу­ло зна­йде­но в ар­хі­ві та опу­блі­ко­ва­но ли­ше 2008 ро­ку, а 2015-го в Ро­сії за­не­се­но до «Фе­де­раль­но­го спи­ску екс­тре­міст­ських ма­те­рі­а­лів».

■ За Лем­кі­ним, біль­шо­ви­цька по­лі­ти­ка ча­сів Ста­лі­на бу­ла сві­до­мо спря­мо­ва­на про­ти укра­їн­ців як на­ції, як пев­ної су­спіль­ної ці­лі­сно­сті з її уні­каль­ни­ми куль­тур­ни­ми й мен­таль­ни­ми ри­са­ми, а не ли­ше про­ти се­лян­ства. Ця по­лі­ти­ка під­па­дає під ви­мо­ги Кон­вен­ції ООН (яка не ви­знає ге­но­ци­дом со­ці­аль­ний те­рор, тоб­то ни­ще­н­ня окре­мих верств на­се­ле­н­ня). У ге­но­ци­ді укра­їн­ців Лем­кін вба­чав чо­ти­ри скла­до­ві:

1) ни­ще­н­ня укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції — моз­ку чи ро­зу­му на­ції;

2) лі­кві­да­ція Укра­їн­ської пра­во­слав­ної ав­то­ке­фаль­ної цер­кви — ду­хов­но­го цен­тру Укра­ї­ни;

3) Го­ло­до­мор укра­їн­сько­го се­лян­ства — збе­рі­га­ча укра­їн­ської куль­ту­ри, мо­ви, тра­ди­ції та ін­ших під­ва­лин жи­т­тя на­ро­ду;

4) за­се­ле­н­ня Укра­ї­ни іно­е­тні­чни­ми еле­мен­та­ми за­для ра­ди­каль­ної змі­ни скла­ду на­се­ле­н­ня.

■ Су­ку­пно ці чо­ти­ри скла­до­ві або жчо­ти­ри на­прям­ки фі­зи­чно­го і куль­тур­но­го ни­ще­н­ня укра­їн­ців та укра­їн­ства ма­ли на ме­ті, за Лем­кі­ним, «си­сте­ма­ти­чне ни­ще­н­ня укра­їн­ської на­ції, її по­сту­по­ве по­гли­на­н­ня но­вою ра­дян­ською на­ці­єю». При цьо­му не йшло­ся про фі­зи­чне ви­ни­ще­н­ня всіх укра­їн­ців, як це на­ци­сти про­го­ло­си­ли що­до єв­ре­їв, але в ра­зі успі­ху біль­шо­ви­цької про­гра­ми ге­но­ци­ду «Укра­ї­на за­ги­ну­ла б так са­мо, як ні­би бу­ло уби­то ко­жно­го укра­їн­ця, бо во­на втра­ти­ла б ту ча­сти­ну на­ро­ду, яка збе­рі­га­ла і роз­ви­ва­ла її куль­ту­ру, її ві­ру­ва­н­ня, її спіль­ні ідеї, які ке­ру­ва­ли нею і да­ли їй ду­шу, що, ко­ро­тко ка­жу­чи, зро­би­ло її на­ці­єю, рад­ше ні­жма­сою лю­дей». Ро­сій­ські біль­шо­ви­ки здій­сню­ва­ли ге­но­цид не ли­ше що­до укра­їн­ців, а й пев­них ін­ших на­ро­дів СРСР, хоч са­ме в Укра­ї­ні во­ни по­ста­ви­ли «най­дов­ший і най­шир­ший екс­пе­ри­мент» із ви­ни­ще­н­ня на­ції, «бо ра­дян­ська на­ціо­наль­на єд­ність тво­ри­ться не об’єд­на­н­ням ідей і куль­тур, а ціл­ко­ви­тим зни­ще­н­ням усіх куль­тур і всіх ідей, за ви­ня­тком одні­єї — ра­дян­ської». До цьо­го Лем­кін до­дає те­зу про не­ро­зрив­ну єд­ність ра­дя- ни­за­ції та ру­си­фі­ка­ції: «До­ки Укра­ї­на збе­рі­гає свою на­ціо­наль­ну єд­ність, до­ки її на­род про­дов­жує ду­ма­ти про се­бе як про укра­їн­ців і до­ма­га­є­ться не­за­ле­жно­сті, до­ти во­на ста­но­вить сер­йо­зну за­гро­зу для са­мо­го сер­ця ра­дя­ні­зму. Ні­чо­го див­но­го, що ко­му­ні­сти­чні во­жді на­да­ва­ли якнай­біль­шо­го зна­че­н­ня ру­си­фі­ка­ції цьо­го са­мо­стій­но ми­сля­чо­го чле­на їхньо­го «Со­ю­зу Рес- пу­блік» і ви­рі­ши­ли пе­ре­ро­би­ти йо­го і при­сто­су­ва­ти до сво­го зраз­ка єди­ної ро­сій­ської на­ції. Бо укра­ї­нець не є і ні­ко­ли не був ро­сі­я­ни­ном. Йо­го куль­ту­ра, йо­го тем­пе­ра­мент, йо­го мо­ва, йо­го ре­лі­гія — все іна­кше. То­му бу­ло осо­бли­во ва­жли­во при­па­су­ва­ти укра­їн­ця до про­кру­сто­во­го зраз­ка іде­аль­ної ра­дян­ської лю­ди­ни».

■ Усе це до­во­ди­ться на­га­ду­ва­ти сьо­го­дні, бо в Укра­ї­ні пам’ять про Лем­кі­на і вша­ну­ва­н­ня йо­го спад­щи­ни пе­ре­бу­ва­ють, м’ яко ка­жу­чи, не на най­ви­що­му рів­ні. Вла­сне, не ли­ше в Укра­ї­ні, про­те це окре­ма те­ма ( ска­жі­мо, дві­чі Лем­кі­на ви­су­ва­ли на Но­бе­лів­ську пре­мію ми­ру, і хо­ча йо­го кан­ди­да­ту­ру під­три­му­вав сам Чер­чілль, пре­мію він не одер­жав і вре­шті- решт по­мер у зли­днях). Але, як ка­зав по­ет, нам своє ро­бить, чи не так? А це своє не зав­жди ро­би­ться про­ду­ма­но і ра­ціо­наль­но.

Ска­жі­мо, львів­ський жур­нал «Ї» 2009 ро­ку опу­блі­ку­вав ста­т­тю про Лем­кі­на, де жо­дним сло­вом не зга­да­но про здій­сне­ний тим ана­ліз біль­шо­ви­цько­го ге­но­ци­ду в Укра­ї­ні. Тим ча­сом за рік до то­го «Soviet Genocide in the Ukraine» бу­ло пе­ре­кла­де­но укра­їн­ською мо­вою й опу­блі­ко­ва­но в рі­зних ви­да­н­нях, у то­му чи­слі на сай­ті «Ра­діо Сво­бо­да» і в жур­на­лі «Су­ча­сність». Але — ма­є­мо те, що ма­є­мо. Ба біль­ше, у стат­ті в «Ї» чи­та­є­мо та­ке: «1926 ро­ку Лем­кін отри­мав ще один по­штовх до юри­ди­чної кар’єри — убив­ство Пе­тлю­ри в Па­ри­жі. Ситуація по­вто­ри­ла­ся — цьо­го ра­зу єв­рей­сько­го сту­ден­та від­да­ли під суд, а чле­ни укра­їн­сько­го уря­ду, від­по­від­аль­ні тою чи ін­шою мі­рою за єв­рей­ські по­гро­ми, за­ли­ша­ли­ся без­кар­ни­ми». Ма­є­мо від­вер­ту спро­бу пред­ста­ви­ти 26-рі­чно­го на той час Лем­кі­на як юно­го про­мо­сков­сько­го «ко­ри­сно­го ідіо­та», який ні­чо­го не знав про ре­аль­ні по­дії 1917—1921 рр. на укра­їн­ських те­ре­нах, про «жи­дів­ський ку­рінь» УГА, про єв­ре­їв за по­хо­дже­н­ням в укра­їн­ських уря­дах, а на до­да­чу не­зда­тен від­рі­зни­ти «єв­рей­сько­го сту­ден­та» від аген­та ОГПУ...

■ Див­на пу­блі­ка­ція у ви­дан­ні, яке вва­жає се­бе взір­цем укра­їн­ської лі­бе­раль­ної дум­ки. Втім, во­но не по­оди­но­ке. Ки­їв­ська «Кри­ти­ка» не­о­дно­ра­зо­во пу­блі­ку­ва­ла стат­ті про­фе­со­ра Аль­берт­сько­го уні­вер­си­те­ту в Едмон­то­ні Іва­на-Пав­ла Хим­ки, в яких той на­ма­га­є­ться ре­ві­зу­ва­ти зро­бле­ний Лем­кі­ним, а слі­дом за ним уже че­рез де­ся­ти­лі­т­тя й ін­ши­ми до­слі­дни­ка­ми ви­сно­вок про ге­но­цид укра­їн­сько­го на­ро­ду, здій­сне­ний ро­сій­ськи­ми біль­шо­ви­ка­ми, — мов­ляв, то був го­лод се­ред се­лян­ства як со­ці­аль­ної гру­пи, а не ге­но­цид. А на до­да­чу про­фе­сор Хим­ка ствер­джує, що в укра­їн­ських під­ру­чни­ках стра­ж­да­н­ня єв­ре­їв під час Го­ло­ко­сту «за­тьма­ре­ні укра­їн­ськи­ми бо­роть­бою і стра­ж­да­н­ня­ми», що в ор­га­ні­за­ції Го­ло­до­мо­ру зви­ну­ва­чу­ють Ла­за­ря Ка­га­но­ви­ча та єв­ре­їв-че­кі­стів і до «ге­но­ци­дної кам­па­нії», мов­ляв, «при­плі­та­ють увесь гнів, спря­мо­ва­ний на ро­сі­ян та єв­ре­їв» то­що. Як­би про­фе­сор Хим­ка ви­вчав істо­ри­чні фа­кти, то він міг би по­мі­ти­ти, що те­рор шту­чним го­ло­дом (вар­то по­чи­та­ти то­го­ча­сне ли­сту­ва­н­ня Ста­лі­на) був скла­до­вою шир­шої ан­ти­укра­їн­ської кам­па­нії, яка вклю­ча­ла згор­та­н­ня укра­ї­ні­за­ції, «очи­ще­н­ня» ко­о­пе­ра­ції та ін­ших стру­ктур від «пе­тлю­рів­ських ка­дрів», тоб­то ни­ще­н­ня укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції та чис­тку ке­рів­ни­цтва ни­зо­вих пар­тій­них стру­ктур то­що. Ко­ли жзга­да­ти про до­мі­ну­ва­н­ня се­ред ке­рів­них ка­дрів ОГПУ осіб єв­рей­сько­го по­хо­дже­н­ня, то це та­кож факт, як і те, що пра­кти­чно одно­ча­сно во­ни за­пов­зя­то ни­щи­ли сіо­ніст­ське під­пі­л­ля, а очо­лю­вав «ор­га­ни» в ра­дян­ській Укра­ї­ні під час Го­ло­до­мо­ру Все­во­лод Ба­ли­цький, який за­ле­жно від кон’юн­кту­ри пи­сав­ся то ро­сі­я­ни­ном, то укра­їн­цем і міг би скла­сти за ан­тро­по­ме­три­чни­ми на­цист­ськи­ми нор­ма­ми будь-який тест на «істин­но­го арій­ця»... Та го­лов­не в ін­шо­му: Лем­кін вва­жав шту­чний го­лод те­ро­ром не про­ти со­ці­аль­но­го кла­су се­лян, а про­ти се­лян як «хреб­та» укра­їн­сько­го етно­су й осно­ви роз­ви­тку укра­їн­ської на­ції. Крім то­го, по­ня­т­тя Го­ло­до­мо­ру вжи­ва­є­ться наразі май­же ви­клю­чно як по­зна­че­н­ня куль­мі­на­цій­но­го мо­мен­ту ге­но­ци­ду, а не си­но­ні­ма го­ло­ду як та­ко­го.

■ На­ре­шті, цьо­го­річ ви­йшов у світ укра­їн­ський пе­ре­клад не­що­дав­ньої книж­ки Енн Еп­пл­бом «Чер­во­ний го­лод. Вій­на Ста­лі­на про­ти Укра­ї­ни». Ро­згор­ну­та ре­цен­зія на цю книж­ку — це окре­ма те­ма (са­ме на­у­ко­ва ре­цен­зія, а не па­не­гі­рик, як уже зро­би­ли це кіль­ка ви­дань). Зу­пи­ню­ся на сю­же­тах, пов’яза­них із Лем­кі­ним та йо­го спад­щи­ною. Ав­тор­ка ве­де мо­ву про актив­ну і па­сив­ну ко­ла­бо­ра­цію зна­чної ча­сти­ни укра­їн­ців з ра­дян­ським ре­жи­мом у пер­шій по­ло­ви­ні 1930-х, про від­су­тність на­мі­ру Ста­лі­на вби­ти всіх укра­їн­ців, від­так про сум­нів­ність за­сто­су­ва­н­ня ка­те­го­рії «ге­но­цид» що­до Го­ло­до­мо­ру. На дум­ку Еп­пл­бом, Кон­вен­ція про за­по­бі­га­н­ня зло­чи­ну ге­но­ци­ду та по­ка­ра­н­ня за ньо­го ма­ла на ува­зі лі­кві­да­цію етні­чних груп, як, ска­жі­мо, сто­сов­но Го­ло­ко­сту. «Укра­їн­ський го­лод не був спро­бою лі­кві­ду­ва­ти ко­жно­го жи­во­го укра­їн­ця, бо це бу­ло зу­пи­не­но влі­тку 1933 ро­ку, за­дов­го до то­го, як він міг спу­сто­ши­ти всю на­цію», — за­зна­чи­ла Еп­пл­бом. Так, справ­ді, Ста­лін і ке­рів­ни­ки ВКП(б) не ма­ли на ме­ті то­таль­не зни­ще­н­ня укра­їн­ців. Але жі на­ци­сти не ве­ли мо­ву про фі­зи­чне зни­ще­н­ня всіх, у ко­му бу­ла єв­рей­ська кров! 15 ли­сто­па­да 1935 ро­ку, пі­сля ухва­ле­н­ня так зва­них Нюрн­берзь­ких за­ко­нів, які фор­маль­но-юри­ди­чно ко­ди­фі­ку­ва­ли ра­сизм та ан­ти­се­мі­тизм, до­ктор Геб­бельс за­пи­сав у сво­є­му що­ден­ни­ку: «Ком­про­міс, про­те най­кра­щий із мо­жли­вих. Чверть-єв­реї при­єд­ну­ю­ться до нас, на­пів’єв­реї — ли­ше як ви­ня­ток». Ви­ня­тків та­ких, утім, бу­ло чи­ма­ло — аждо фель­дмар­ша­лів Тре­тьо­го Рей­ху. І де­ся­тки ти­сяч «ме­ти­сів» — чвер­тьєв­ре­їв про­йшли че­рез Вер­махт, во­ю­ю­чи на бо­ці Гі­тле­ра. А ще існу­ва­ла про­це­ду­ра «арі­ї­за­ції» пев­ної ча­сти­ни ні­ме­цьких єв­ре­їв... Це все не ска­со­вує фа­кту Го­ло­ко­сту і на­мі­ру зни­ще­н­ня єв­ро­пей­ських єв­ре­їв як єв­ре­їв, що, вла­сне, ма­ло успіх, адже ба­га­то­міль­йон­на «куль­ту­ра ідиш» під час вій­ни за­ги­ну­ла. Ко­ли жве­сти мо­ву про ко­ла­бо­ра­цію укра­їн­ців, то во­на та­ки ма­ла мі­сце — про­те бу­ла й актив­на та па­сив­на ко­ла­бо­ра­ція тих же єв­ре­їв; зга­дай­мо юден­ра­ти і єв­рей­ську по­лі­цію в гет­то, які по­ста­ча­ли та­бо­ри смер­ті «ви­тра­тним ма­те­рі­а­лом», чи пра­цю де­ся­тків ти­сяч юде­їв під ду­ла­ми ав­то­ма­тів на Тре­тій Рейх... Тут па­ра­ле­лей біль­ше, ні­жви­да­є­ться на пер­ший по­гляд. Ви­да­є­ться, втім, що Лем­кін, пра­цю­ю­чи над роз­роб­кою за­са­дни­чих по­ло­жень зга­да­ної Кон­вен­ції, мав на ува­зі та­ко­жге­но­цид укра­їн­ців, бо у стат­ті 2 її зло­чи­ном ге­но­ци­ду на­зва­ні дії, здій­сню­ва­ні «з на­мі­ром пов­ні­стю або час­тко­во зни­щи­ти на­ціо­наль­ну, етні­чну, ра­со­ву чи ре­лі­гій­ну гру­пу як та­ку», а з-по­між­цих дій не ли­ше «вбив­ство чле­нів ці­єї гру­пи», а й «за­по­ді­я­н­ня тяж­ких ті­ле­сних або пси­хі­чних ушко­джень чле­нам та­кої гру­пи» і «нав­ми­сне ство­ре­н­ня чле­нам гру­пи жит­тє­вих умов, які роз­ра­хо­ва­ні на пов­не або час­тко­ве зни­ще­н­ня гру­пи». Як ба­чи­мо, Го­ло­до­мор на­віть у йо­го вузь­ко­му ро­зу­мін­ні ціл­ко­ви­то від­по­від­ає цій стат­ті Кон­вен­ції, а в ши­ро­ко­му є справ­ді «кла­си­чним зраз­ком ра­дян­сько­го ге­но­ци­ду». Однак пре­тен­зії тут не до Еп­пл­бом, а до ті­єї гру­пи укра­їн­ських істо­ри­ків, які її кон­суль­ту­ва­ли в про­це­сі ро­бо­ти над книж­кою — і не зумі­ли чи не схо­ті­ли на­по­ляг­ти на аде­ква­тно­му ро­зу­мін­ні біль­шо­ви­цької по­лі­ти­ки, на ге­не­ти­чній спад­ко­во­сті ста­лі­ні­зму і ро­сій­сько­го ім­пер­сько­го са­мо­дер­жав­ства.

Сум­но, па­но­ве.

ФОТО ЛЕСІ ГАСИДЖАК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.