О, ди­во­ви­жна ро­сій­ська мо­ва!

Тіль­ки дії кра­їн НАТО мо­гли б ви­ве­сти си­ту­а­цію в Азов­сько­му мо­рі з глу­хо­го ку­та

Den (Ukrainian) - - День Планети - Бо­рис СОКОЛОВ, про­фе­сор, Мо­сква

Слу­ха­ти роз­мо­ви ро­сій­ських вій­сько­вих у кри­зо­вих си­ту­а­ці­ях — справ­жнє есте­ти­чне за­до­во­ле­н­ня. Хо­ча і своє­рі­дне. Бо ви­слов­лю­є­ться ро­сій­ський на­род силь­но, а ро­сій­ський вій­сько­вий на­род — осо­бли­во. Роз­ши­фров­ка пе­ре­мо­вин ро­сій­ських при­кор­дон­ни­ків під час на­па­ду на три укра­їн­ські вій­сько­ві су­дна по­бли­зу Кер­чен­ської про­то­ки дає нам що­до цьо­го ба­га­тю­щий ма­те­рі­ал, по­рів­нян­ний ли­ше із за­пи­са­ми під час роз­гро­му ЧВК «Ва­гнер» по­бли­зу Єв­фра­ту.

Ось ця ди­во­ви­жна ро­сій­ська мо­ва. Ко­ман­дир при­кор­дон­но­го сто­ро­жо­во­го ко­ра­бля «Дон» Ша­то­хін (він же «Мі­ха­лич») ра­пор­тує сво­є­му на­чаль­ни­ко­ві, під­пол­ков­ни­ко­ві Ша­ра­по­ву: «Ну, я вто­рой раз на­ва­лил­ся, ему ра­зо­драл, чуть- чуть, по кор­ме. Есть мысли, бл...дь, ебош...ть во­ен­ные [украин­ские ка­те­ра], а не бу­ксир. Они то­гда оста­но­вя­тся то­чно. Во­ен­ные ма­нев­рен­ны, они на­ча­ли ма­нев­ри­ро­вать быстро». Ша­ра­пов дру­же­ски ин­стру­кти­ру­ет под­чи­нен­но­го: «Ми­ха­лыч, ко­ман­да от ру­ко­вод­ства по­гра­ни­чной слу­жбы ебаш...ть их так, та­ра­ном ко­ро­че, что­бы на хуй пов­ре­дить все». Но про­та­ра­нить бро­не­ка­те­ра рос­си­я­нам не уда­лось. И Ша­ра­пов сро­чно ищет ва­ри­ан­ты ре­ше­ния по­став­лен­ной бо­е­вой за­да­чи: «Так, мо­жет, вче­тве­ром, бл...дь, одно­го сна­ча­ла е...ануть, а по­том дру­го­го?» Ша­то­хин жа­лу­е­тся: «А я пыта­юсь, он ма­нев­ри­ру­ет, он по­нял (!), что он ма­нев­рен­ный, блин, и как я под­хо­жу — ухо­дит, блин, на борт по­во­ра­чи­ва­ет и ухо­дит».

Ша­ра­пов на­по­ля­гає: «На­до, бл...дь, ебаш..ть их на х...й, на­до их за­е­баш...ть их. Ме­две­дев (ве­ро­я­тно, ре­чь идет о ге­не­ра­ле Ген­на­дии Ме­две­де­ве, за­ме­сти­те­ле гла­вы по­гран­слу­жбы ФСБ. — Б. С.) уже в та­кой па­ни­ке орет, та­кое ощу­ще­ние, что там уже пре­зи­дент, на х...й, кон­тро­ли­ру­ет всю эту х...йню, бл...дь». Ша­то­хин оправ­дыва­е­тся: «— Я знаю. Я по­ни­маю. Ну, по­пытки есть». Но Ша­ра­пов про­дол­жа­ет на­се­дать, актив­но исполь­зуя яр­кие обра­зные выра­же­ния: «Бл...дь, в вин­то­ру­ле­вую ку­да-ни­будь че­го-ни­будь им за­ху...чить, бл...дь, ты не пытал­ся его еб...ть но­сом?»

«Пыта­лись. Он не под­пу­ска­ет», — удру­чен­но со­об­ща­ет ко­ман­дир «До­на». И тут выя­сня­е­тся, что на «До­ну» не все ла­дно: «— С «ла­фе­та» (во­дя­ной пу­шки. — Б. С.) пыта­е­шься за­ли­вать его? — Не-а, они у нас это, не фу­рычат. У нас стол­кно­ве­ние с «Изум­ру­дом» (рос­сий­ский по­гра­ни­чный сто­ро­же­вой ко­рабль «Изум­руд». — Б. С.), се­рье­зное. — Ме­жду со­бой, что ли? — Да. — Во все свод­ки по­па­дем! — Ну и че­го те­перь, кто ска­жет, что не сни­мут с дол­жно­сти?»

І ось це зі­ткне­н­ня, в яко­му оби­два ро­сій­ські су­дна отри­ма­ли сер­йо­зні по­шко­дже­н­ня, хо­ча і за­ли­ши­ли­ся на хо­ду, су­дя­чи з усьо­го, зі­гра­ло фа­таль­ну роль у подаль­шо­му роз­ви­тку по­дій.

Да­лі на ро­сій­ські при­кор­дон­ні су­дна на­пра­ви­ли спе­цназ, і на­ді­йшов на­каз бло­ку­ва­ти укра­їн­ські су­дна не ли­ше в ра­зі про­су­ва­н­ня до Кер­чен­ської про­то­ки, а й у ра­зі спро­би ви­йти з ро­сій­ських ( на­справ­ді — крим­ських) те­ри­то­рі­аль­них вод і пі­ти в укра­їн­ські чор­но­мор­ські пор­ти: «Ша­ра­пов, вам які ко­ман­ди на­ді­йшли за­раз, ра­ні­ше над­хо­ди­ли?

— Ви­хо­див на ме­не Шє­їн (мо­жли­во, ка­пі­тан 1-го ран­гу Ан­дрій Бо­ри­со­вич Шє­їн, ко­ли­шній очіль­ник при­кор­дон­ної слу­жби ФСБ по Кри­му та Се­ва­сто­по­лю. — Б. С.). Я ли­ше, че­сно ка­жу­чи, хо­тів би, зви­чай­но, уто­чни­ти: бло­ку­ва­ти їх? Він ка­зав, ну, при­найм­ні бу­ксир бло­ку­ва­ти. Але я так щось за­раз си­джу, усві­дом­люю і ду­маю: бло­ку­ва­ти на пів­ніч не мо­жна, або на пів­день ви­хід, на ви­хід із тер­вод не мо­жна? — На ви­хід. — На ви­хід? До­бре. Ну, зна­чить, за­раз роз­ви­ва­ти­ме­мо хід, во­ни сім ву­злів пі­шли, ми на­здо­га­ня­є­мо».

Во­че­видь, у цей мо­мент вже бу­ло рі­ше­н­ня про за­хо­пле­н­ня укра­їн­ських су­дів і мо­ря­ків. От як да­лі роз­ви­вав­ся діа­лог: «Ми­ха­лыч, клас­сно всё по­лу­чи­лось. Ви­део у те­бя ох...тель­ное, мо­ло­дец, и эмо­ции у те­бя та­кие не­под­дель­ные. Уже по те­ле­ви­зо­ру те­бя по­ка­зыва­ют.

— Да ну, брось ты. — Я те­бе се­рье­зно го­во­рю. — Ты не ви­дел, ка­кие у нас пов­ре­жде­ния, пи...дец».

Во­че­видь, ро­зу­мі­ю­чи, що за по­шко­дже­н­ня сво­їх су­дів уна­слі­док вла­сно­го не­хлюй­ства до­ве­де­ться від­по­від­а­ти пе­ред ко­ман­ду­ва­н­ням, осо­бли­во в ра­зі, якщо да­ти пі­ти укра­їн­цям, ко­ман­ди­ри «До­ну» і «Ізум­ру­ду» ви­рі­ши­ли ви­ко­на­ти на­каз за будь-яку ці­ну, на­віть ці­ною жи­т­тя укра­їн­ських мо­ря­ків. І ось тра­гі­чний фі­нал, в ре­зуль­та­ті яко­го троє укра­їн­ських мо­ря­ків за­зна­ли тяж­ких по­ра­нень: «Керч, ка­пі­тан Ба­сов, опе­ра­тив­на гру­па. Під­ка­жіть, хто за­сто­со­ву­вав зброю на по­пе­ре­джу­валь­ний об­стріл? — ПСКР «Ізум­руд». — «Ізум­руд», так? — Не мо­жу ви­йти на «Ізум­руд», та­кий «кі­піш» силь­ний в ефі­рі, там ці, укра­їн­ці, то­нуть, чи що там з ни­ми від­бу­ва­є­ться.

— Ні­чо­го со­бі. Він що, на по­раз­ку, чи що, ро­бив? — Так. — Я зро­зу­мів». Із роз­ши­фров­ки пе­ре­мо­вин ви­хо­дить, що на­ста­но­ва на та­ран (на­ва­ла) про­ти укра­їн­ських ко­ра­блів, так са­мо як і, оче­ви­дно, і на їх за­хо­пле­н­ня ра­зом з екі­па­жа­ми, бу­ла з са­мо­го по­ча­тку і спу­ще­на зго­ри, ко­ли за роз­ви­тком ін­ци­ден­ту сте­жив сам пре­зи­дент Ро­сії. А ось без­по­се­ре­дньо­го на­ка­зу на за­сто­су­ва­н­ня во­гне­паль­ної зброї, як зда­є­ться, з Мо­скви не бу­ло. Це зім­про­ві­зу­ва­ли ко­ман­ди­ри на мі­сцях, ко­ли зро­зумі­ли, що укра­їн­ці пі­дуть, якщо не по­шко­ди­ти їхні су­дна із гар­мат (за одні­єю з вер­сій, в один із бро­не­ка­те­рів влу­чи­ла та­кож авіа­цій­на ра­ке­та). І по­ді­бна іні­ці­а­ти­ва ви­кли­ка­ла пев­не хви­лю­ва­н­ня в Мо­скві, оскіль­ки там, як зда­є­ться, спо­ді­ва­ли­ся обі­йти­ся без по­стрі­лів. Але мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся, що ні­хто з ро­сій­ських при­кор­дон­ни­ків за стрі­ля­ни­ну по «бан­де­рів­цях» ка­ра­ти не зби­ра­є­ться. Із за­пи­сів пе­ре­мо­вин та­кож ви­дно, що укра­їн­ські мо­ря­ки у від­по­відь во­гонь не від­кри­ва­ли. Ро­сій­ські ж при­кор­дон­ни­ки ді­я­ли аб­со­лю­тно не­фа­хо­во, допу­стив- шись зі­ткне­н­ня з сер­йо­зни­ми по­шко­дже­н­ня­ми два сво­їх най­біль­ших ко­ра­блів в умо­вах шти­лю та нор­маль­ної ви­ди­мо­сті. Ро­сій­ські мо­ря­ки, як ми пе­ре­ко­на­ли­ся, свя­то до­три­му­ю­ться дав­ніх тра­ди­цій і ря­сно ви­ко­ри­сто­ву­ють флот­ський мат, при­кри­ва­ю­чи мі­цни­ми ви­ра­за­ми вла­сну не­ком­пе­тен­тність. За­пи­си так са­мо свід­чать, що жо­дних про­во­ка­цій­них дій укра­їн­ські су­дна не чи­ни­ли. Во­ни без­успі­шно на­ма­га­ли­ся пі­ді­йти до Кер­чен­ської про­то­ки, а ко­ли пе­ре­ко­на­ли­ся, що фар­ва­тер пе­ре­кри­тий ро­сій­ським тан­ке­ром (або бар­жою), і що ні­хто їх про­пу­ска­ти в Азов­ське мо­ре не зби­ра­є­ться, спро­бу­ва­ли по­вер­ну­ти­ся до Оде­си, але бу­ли ата­ко­ва­ні то­ді, ко­ли вже по­ки­да­ли во­ди по­бли­зу про­то­ки.

Те­пер ми га­ран­то­ва­но ма­ти­ме­мо три­ва­лий ро­сій­сько-укра­їн­ський кон­флікт у ра­йо­ні Кер­чен­ської про­то­ки. Всім зро­зумі­ло, і Мо­скві теж, що укра­їн­ські су­дна — як ци­віль­ні, так і вій­сько­ві — ма­ють пов­не пра­во про­хо­ди­ти в Азов­ське мо­ре Кер­чен­ською про­то­кою, та­кож і че­рез ро­сій­ські те­ри­то­рі­аль­ні во­ди, і без жо­дно­го кон­тро­лю або су­про­во­ду. Це одно­зна­чно ви­пли­ває з ро­сій­сько-укра­їн­ської уго­ди що­до Азов­сько­го мо­ря, що діє з 2004 ро­ку. Пу­тін же хо­че ді­я­ти ли­ше за пра­вом си­ли і пе­ре­тво­ри­ти Азов­ське мо­ре на ро­сій­ське озе­ро, бло­ку­вав­ши укра­їн­ські пор­ти і не зу­пи­ня­ю­чись пе­ред пі­рат­ськи­ми ді­я­ми. Укра­їн­ські су­дна, по­за сум­ні­вом, на­ма­га­ти­му­ться зно­ву про­рва­ти­ся в Азов­ське мо­ре і з ньо­го і отри­ма­ють пра­во від­кри­ва­ти у від­по­відь во­гонь. Усе це при­зве­де до подаль­шої еска­ла­ції.

Си­ту­а­ція за­хо­дить у глу­хий кут. Ли­ше дії кра­їн НАТО мо­гли б ви­ве­сти її з без­ви­хо­ді. Як­би, на­при­клад, гру­па НАТОв­ських ко­ра­блів ра­зом із укра­їн­ськи­ми про­йшла б до Ма­рі­у­по­ля Кер­чен­ською про­то­кою, це мо­гло б про­тве­ре­зи­ти Мо­скву. Але на все це по­трі­бен час. По­ки що да­лі за сло­ве­сних за­су­джень не йде­ться. Та­кож по­ста­ча­н­ня Укра­ї­ні но­вих бо­йо­вих ко­ра­блів — спра­ва не швид­ка, і це кри­зи не ви­рі­шить, оскіль­ки пе­ре­ва­га все одно за­ли­ши­ться за ро­сій­ським Чор­но­мор­ським фло­том. Тут мо­же до­по­мог­ти ли­ше по­си­ле­н­ня за­хі­дних сан­кцій, аж до вве­де­н­ня жорс­тких фі­нан­со­вих обме­жень на ро­сій­ський екс­порт, вклю­чно з енер­го­но­сі­я­ми. Але все це по­тре­бує як мі­ні­мум де­кіль­кох ти­жнів, якщо вза­га­лі бу­де ви­ко­ну­ва­ти­ся. На­ра­зі Ки­є­ву тре­ба до­ма­га­ти­ся звіль­не­н­ня су­ден і екі­па­жів, що теж не­мо­жли­во зро­би­ти без за­хі­дно­го ти­ску. Адже за­хо­пи­ти для обмі­ну ро­сій­ський ка­тер з екі­па­жем Укра­ї­на, зро­зумі­ло, не змо­же.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.