Ко­ли за­ли­ши­ли­ся ли­ше спо­ді­ва­н­ня

Більш ніж чо­ти­ри ро­ки ми­ну­ло від дня за­ги­бе­лі ко­ман­ди­ра ро­ти спе­цна­зу Бо­г­да­на За­ва­ди, однак йо­го ті­ло до­сі не вда­ло­ся роз­шу­ка­ти

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ле­ся КЕСАРЧУК

Дру жи на ге роя Те тя на ЗА - ВАДА ви тра ти ла чи ма ло сил та ча­су на по­шу­ки сво­го чо­ло­ві­ка. В її сер­ці за­ли­ша­є­ться від­кри­та ра­на гли­бо­кої втра ти, яка ні як не мо же за го їтись. Що­дня в ду­ші Те­тя­ни жев­ріє на дія, а рап том жи вий. Але си ла ро зу му і здо ро во го глуз ду пе ре ма гає, за пев ня ю чи, що ні. Бо­г­дан актив­но брав участь у по­ді­ях Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті.

«Пі­сля то­го я йо­го рід­ко ба­чи­ла вдо­ма. Він вій­сько­вий. Все жи­т­тя при­свя­тив цій спра­ві. Був на Ара­бат­ській стріл­ці, де пе­ре­да­ва­ли те­хні­ку з оку­по­ва­но­го Кри­му. Да­лі по­їхав у зо­ну АТО. Дов­го не роз­го­ло­шу­вав, де він во­ю­вав. Все за­спо­ко­ю­вав нас і ка­зав, що в Бер­дян­ську. Пам’ятаю, Бо­г­дан при­їхав до За­по­ріж­жя на де­який час. А 26 черв­ня йо­му ма­ло ви­пов­ни­ти­ся 35 ро­ків. Я про­си­ла йо­го не по­вер­та­ти­ся на вій­ну, а від­свя­тку­ва­ти вдо­ма, але він ска­зав: «Я по­їду, там мої хло­пці», — зі сльо­за­ми на очах роз­по­від­ає вдо­ва ге­роя Те­тя­на За­ва­да.

Бог дан за ги нув 16 лип ня 2014 ро ку в рай о ні се ла Ма ри - нів­ка Ша­хтар­сько­го ра­йо­ну До­не­цької обла­сті. То­го дня був за­пек лий бій. Він при крив осо бо - вий склад і осо­би­сто вів во­гонь з про ти тан ко во го гра на то ме та. І цим до по міг пе ре гру пу ва ти ся бій­цям, дав­ши їм шанс ви­жи ти.

ДОВ­ГИЙ РІК ПОШУКІВ

Те­тя­на За­ва­да до­кла­да­ла всіх зу­силь, що­би від­най­ти ті­ло за­ги­бло­го чо­ло­ві­ка. Звер­та­лась до ко­мен­дан­тів у се­ло Ма­ри­нів­ка, яке ни­ні пе­ре­бу­ває під оку­па­ці­єю те­ро­ри­ста­ми. Во­на пи­са­ла ли­сти в СБУ. Та по­ки що не має жо­дно­го ре­зуль­та­ту. Вдо­ва пе­ре­ко­на­на: її чо­ло­ві­ка по­хо­ва­но у брат­ській мо­ги­лі в се­лі Ма­ри­нів­ка. «Те­ле­фо­ную що­мі­ся­ця в СБУ, во­ни по­стій­но ка­жуть одне й те са­ме: «Ми шу­ка­є­мо». А в ме­не ду­ша до­сі не на мі­сці. Десь жев­ріє ма­лень­ка на­дія, а ра­птом він жи­вий. Однак ми­ну­ло чо­ти­ри ро­ки. Я мрію, що ко­лись вій­на за­кін­чи­ться, нам вда­сться по­вер­ну­ти Дон­бас, і то­ді я змо­жу від­шу­ка­ти ті­ло сво­го чо­ло­ві­ка й на­ре­шті по­пла­ка­ти над йо­го мо­гил­кою», — го­во­рить дру­жи­на ге­роя.

За­ги­бель Бо­г­да­на За­ва­ди до­ве ло ся під твер д жу ва ти су дом. Те тя на ви тра ти ла, крім ча су та сил, чи ма ло кош тів на йо го по - шу­ки і пе­ре­ко­нує, що да­лі це їй не під си­лу. То­му звер­ну­лась до Фе­мі­ди, що­би її чо­ло­ві­ка ви­зна­ли за­ги­блим у вій­ні на схо­ді.

«Що­ро­ку 16 черв­ня бо­йо­ві то­ва­ри­ші Бо­г­да­на, ро­ди­ни за­ги­блих зби­ра­ю­ться, що­би пом’яну­ти всіх, хто то­го дня за­ги­нув у бо­ях під Ма­ри­нів­кою. Ми йде­мо до мо­ги­ли ма­йо­ра Іва­на Яку­ши­на, ко­трий по­мер від чи­слен­них по­ра­нень на­сту­пно­го дня пі­сля то­го стра­шно­го бою», — до­дає Те­тя­на За­ва­да.

На честь Бо­г­да­на За­ва­ди в За­по­ріж­жі пе­ре­йме­но­ва­но ву­ли­цю.

З ГОРДІСТЮ У ВІЙ­СЬКО­ВУ ЧА­СТИ­НУ

Цьо го ро ку Те тя на За ва да під пи са ла кон т ракт із війсь ко - вою ча­сти­ною № 3029 мі­ста За­по­ріж­жя. Са­ме тут все своє жи­т­тя пра цю вав її чо ло вік. « У цій ча­сти­ні спо­кій­но. Я отри­ма­ла по­са ду на ре чо во му скла ді. Моя про­фе­сія пов’яза­на з тор­гів­лею, то­му до­ве­ло­ся ще про­хо­ди­ти до­да­тко­ве на­вча­н­ня в Зо­ло­че­ві. Не­за­ба­ром отри­маю зва­н­ня мо­лод­шо­го сер­жан­та. Ро­бо­та в ме­не не­важ­ка: укла­даю кон­тракт із хло­пця­ми, які при­хо­дять у ча­сти­ну слу­жи­ти, ви­даю їм не­об­хі­дні ре­чі, ви­ко­ную від­по­від­ні на­ка­зи ко­ман­ди­ра, пиль­ную за тим, щоб на скла­ді бу­ло спо­кій­но. Ко­ман ди ри та весь пер со нал ме ні до по ма га ють. Став лен ня у цій вій­сько­вій ча­сти­ні до ме­не як до рі­дної. Крім то­го, я сю­ди з си­ном зав­жди при­хо­ди­ла на дні від­кри­тих две рей чи різ ні свя та. То му ду­же зви­кла до цьо­го за­кла­ду. І хо чу, щоб мої ді ти гор ди лись мною і бра­ли при­клад», — го­во­рить дру­жи­на Ге­роя Укра­ї­ни.

До вій­ни на схо­ді жін­ка пра­цю ва ла при ват ним під при єм - цем. За раз во на од на ви хо вує двох ді тей. Стар ший син, Оле­ксій, на вча єть ся в лі цеї « За хис - ник». І теж по­ду­мує про слу­жбу за кон т рак том в уже рід ній вій­сько­вій ча­сти­ні.

«Син спо­ча­тку ду­же не хо­тів іти до лі­цею. Адже в шко­лі, де він на­вчав­ся, до ньо­го бу­ло ду­же по­бла­жли­ве став­ле­н­ня. Я ви­рі­ши­ла, що в лі­цеї йо­му бу­де лі­пше», — го­во­рить Те­тя­на.

ДО­ПО­МА­ГА­ЮТЬ, ЯКЩО НАГАДУВАТИ

Те­тя­на За­ва­да та­кож очо­лює ГО «За­по­різь­ке мі­ське об’єд­нан - ня сі мей за гиб лих во ї нів АТО » . Пе ре ко нує, що як і вла да, так і вла­сни­ки за­во­дів та фа­брик мі­ста не від мов ля ють у до по мо зі. Однак все-та­ки до­во­ди­ться ін­ко­ли зай­вим сло­вом про се­бе на­га­да­ти чи на­пи­са­ти ли­сти. «По пе­ре­ду Но­вий рік та Рі­здво, і за­раз пи­ше­мо ли­сти на під­при­єм­ства, щоб при­го­ту­ва­ти по­да­рун­ки ді­тям. У мі­ру мож ли вос тей на - ша ор­га­ні­за­ція ви­рі­шує пи­та­н­ня з піль­га ми на ко му наль ні по­слу­ги. Ми хо­че­мо, щоб місь ка вла да ухва ли ла окре му про­гра­му, яка сто­су­ва ти меть ся са ме ро - дин за­ги­блих в ООС. По діб ні про гра ми вже іс ну ють у Хар - ко ві, Дніп рі та Ки є - ві. У нас по ки що є ли ше ком п лек с на про­гра­ма, ку­ди вхо­дять ба га то ка те го - рій піль го­ви ків, не ли ше ро ди ни за гиб - лих во ї нів. Спо ді ва - юся, ми цьо­го доб’ємо­ся», — пе­ре­ко­нує Те­тя­на За­ва­да.

ФОТО НАДАНО ТЕТЯНОЮ ЗАВАДОЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.