«Ма­мо, а який у та­та був го­лос?»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

До­чка за­ги­бло­го на схо­ді сол­да­та Юрія Лав­рен­чу­ка вже ні­ко­ли йо­го не по­чує. Але істо­рія цьо­го во­ї­на дає на­дію тим, ко­трі че­ка­ють сво­їх рі­дних із без­ві­сти

«ХТО ХО­ТІВ, ТОЙ ЧЕКАВ»

Ані вже 5 з по­ло­ви­ною ро­ків, ра­зом із по­друж­кою во­на ве се­ло ще бе че у ха ті, зби ра ю чись на про гу лян ку. Ко ли дів чин ка за - зир ну ла у кім на ту, де ми роз - мов­ля­є­мо з її ма­мою, зра­зу ста­ло зро зу мі ло, що во на — ко пія та та. Бо ма ма — зов сім ззов ні ін­ша. Ось та­ке ві­чне на­га­ду­ва­н­ня про чо ло ві ка, яко го доч ка вже і не пам’ятає, бо ма­ла всьо­го рік і два мі ся ці, ко ли він пі - шов на не ого ло ше ну вій ну на схо­ді. Пі­шов — і не по­вер­нув­ся. Не по­вер­нув­ся жи­вим. «А я все че ка ла йо го тіль ки жи вим! » — ка­же Лі­ля, дру­жи­на Юрія, яка вже і по­хо­ва­ла йо­го, а все не мо­же сприйня­ти втра­ти.

Ко­ли Юрія мо­бі­лі­зу­ва­ли, то су­сі­ди, зу­стрі­ча­ю­чи Лі­лю са­му, по ча ли ти хень ко пе ре шіп ту ва - ти ся, що во ни, пев но, роз лу чи - ли­ся. Бо до то­го в ко­ро­тке спіль­не жи­т­тя (а ра­зом про­жи­ли ли­ше три ро ки) їх ба чи ли тіль ки ра зом. По знай о ми ли ся во ни в се лі Ста ро сіл ля Ма не виць ко го рай о ну, ку ди Лі ля при їха ла до по друж ки. Пе ре див ля єш ся те - пер їхні не­чи­слен­ні сі­мей­ні фото і ба чиш на них лю бов, яку роз­лу­чи­ла тіль­ки смерть. Юрія Лав­рен­чу­ка мо­бі­лі­зу­ва­ли в пер­шу хви­лю, бій­ці якої прийня­ли на се­бе увесь жах вій­ни. Він слу­жив гра на то мет ни ком у дру го - му ба­таль­йо­ні 51-ї бри­га­ди, був по­ра­не­ний під Іло­вай­ськом, там і зник без­ві­сти.

Лі ля мо ли ла ся по цер к вах і мо нас ти рях, по да ю чи за пис ки за здо ров’ я чо ло ві ка, у дум ках за пи ту ю чи йо го — « Де ти? Де ти?..» І шу­ка­ла, шу­ка­ла... За ці ро­ки їй не раз ра­ди­ли зми­ри­ти­ся, ви зна ти йо го за гиб лим, от - ри­ма­ти піль­ги, да­ро­ва­ні дер­жа­вою. Во на зна ла, що де хто із дру­жин пі­шов на це на­віть за­ра­ди ді­тей і ма­те­рі­аль­ної під­трим­ки. « Хто хо тів, той че кав » , — ка­же Лі­ля, бо гро­ші від дер­жа­ви та піль ги ро ди нам за гиб - лих — це не те, чо­го во­на до­би­ва­ла­ся сво­ї­ми по­шу­ка­ми. «Я хо­чу тіль­ки, аби на­ша ди­ти­на зна­ла, як за­ги­нув її та­то, зна­ла, що він — ге­рой», — ка­же Лі­ля.

Як­би во на йо го не шу ка ла, Юрій Лав­рен­чук так би й за­ли­шив ся для ро ди ни — « без віс ти зни­клим». А для лю­дей ще й... де­зер­ти­ром.

ВІД НАКЛЕПІВ — ДО ЧЕСТІ

Юрія Лав рен чу ка іден ти фі - ку­ва­ли за ре­зуль­та­та­ми екс­пер­ти зи на ДНК. Іден ти фі ку ва ли, як по­яснив слід­чий, зав­дя­ки но­во му ні мець ко му об лад нан ню ла­бо­ра­то­рії, бо до то­го збі­гів не бу ло. Йо го остан ки ви яви ли ся на кла­до­ви­щі се­ла Па­ра­ско­ві­їв­ки Ба­хмут­сько­го ра­йо­ну на Лу­ган­щи­ні. Спо­ча­тку, як з’ясу­ва­ло­ся, ті­ло Юрія зна­йшли мі­сце­ві за се­лом, там же то­ді й по­хо­ва­ли. А опі­сля, вже у ли­сто­па­ді 2015ро ку, пе ре нес ли на сіль сь - ке кла­до­ви­ще. Він був за­хо­ро­не­ний у тру­ні і від­спі­ва­ний свя­ще­ни­ком. Остан­ки во­ї­на при­ве­зли на Во­линь 18 ве­ре­сня 2018 ро­ку, від­спі­ва­ли йо­го у рі­дно­му хра­мі се ла Ста ро сіл ля, а по хо ва ли на Алеї по чес них за хо ро нень у Луць ку. Лі ля їз ди ла за чо ло ві - ком у те да­ле­ке се­ло...

Чо ти ри ро ки три ва ла йо го до ро га із пек ла вій ни на рід ну Во линь. Ці ро ки бу ли ро ка ми пе­кла і для рі­дних Юрія Лав­рен­чу ка. « Чим біль ше ми нає ча су від зни­кне­н­ня, тим важ­че до­би­ти ся іс ти ни, час грає про ти нас » , — ка же те пер Лі ля. Во на пе­ча­ли­ться, бо все ж рі­дні че­ка­ли Юрія жи­вим. Але вже те, що во­ни по­вер­ну­ли йо­го з не­бу­т­тя, з не ві до мос ті, що змог ли по хо - ва­ти у рі­дній зем­лі, є при­кла­дом для ін­ших, бо до­дає на­дії. На­дії на те, що та­ки вда­сться ви­ясни­ти до­лю рі­дної лю­ди­ни.

На цьо­му шля­ху ро­ди­ні Лав­рен чу ка до ве ло ся ба га то пе ре - жи ти не тіль ки че рез не ві до - мість. Так ста ло ся, що Юрія війсь ко ва про ку ра ту ра по мил - ко во за нес ла у спис ки... де зер - ти­рів. З цьо­го при­во­ду адво­кат і во лон тер Ва силь На гор ний, який за­хи­щав ін­те­ре­си Лав­рен­чу­ків, на­пи­сав, звер­та­ю­чись до війсь ко вої про ку ра ту ри За хід - но го окру гу: « Пе ре ві ряй те ін - фор ма цію, яку от ри ма ли від про­ку­ра­ту­ри Лу­цько­го гар­ні­зо­ну та пуб лі ку є те. В « спис ках роз­шу­ку­ва­них по СЗЧ (са­мо­віль­но зник лих з час ти ни) » , які ви ви­ста­ви­ли на сво­є­му сай­ті, мі­сти­ться не­до­сто­вір­на ін­фор­ма­ція. Звер­ну­лась сьо­го­дні Лі­лія Ле­он­ті­їв­на, дру­жи­на бій­ця 2 ба­таль­йо­ну 51 ОМБр Лав­рен­чу­ка Юрія Ва си льо ви ча, 1985 р. н. ( се ло Ста­ро­сі­л­ля Ма­не­ви­цько­го ра­йо­ну), який ще 28 сер­пня 2014 ро­ку був по­ра­не­ний і без­ві­сти зник під Іло­вай­ськом. На­віть у вій­сько вій час ти ні Во ло ди ми ра- Во - лин­сько­го він чи­сли­ться як без­ві­сти зни­клий, а війсь ко­ва про­ку­ра­ту­ра йо­го ви­став­ляє в СВЧ ( в спис ках № 71, Іва но- Фран - ків­ська вій­сько­ва про­ку­ра­ту­ра). Вже три­чі об­ста­ви­ни йо­го зни­кне­н­ня з’ясо­ву­ва­ли, СБУ від­кри- ло кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня, а ви сво­єю ін­фор­ма­ці­єю по­ро­джу­є­те ма­су чу­ток в се­лі, де ме­шкає ро ди на, і да є те під ста ви во ро - гам — як що бо єць у по ло ні — ви ко рис то ву ва ти цю ін фор ма - цію для про па ган ди... Для вас це ци­фер­ки і прі­зви­ща, для ро­ди­ни — бі­да і без­під­став­ний со­ром. Не зму­шуй­те лю­ди­ну звер­та тись до су ду, при пи ніть зну - ща тись над бій ця ми та їх ні ми ро­ди­на­ми!»

Ма ма Юрія — ро сі ян ка, її чо­ло­вік — зі Ста­ро­сі­л­ля, він по­мер ще пе­ред на­ро­дже­н­ням Юріє вої донь ки. Ко ли про ку ра ту ра за пус ти ла чут ки про де зер тир - ство Юрія, у се­лі зна­йшли­ся лю­ди, які в це по­ві­ри­ли. Хай їх не­ба­га­то, але во­ни за­зви­чай най­го­лос ні ші. По їха ла ма ти в Ро сію ро ди ну про ві да ти — зра зу ка - жуть, що по їха ла си на по ба чи - ти, що він там пе­ре­хо­ву­є­ться... Та що се ло. Ко ли ста ро сіль сь - кий ста рос та про сив у рай о ні, аби ви­ді­ли­ли ма­те­рі Юрія яко­го бри­ке­ту, йо­му від­по­ві­ли, що ро­ди­нам де­зер­ти­рів не ви­ді­ля­ють. І тіль­ки за­хист Ва­си­ля На­гор­но­го та стій­кість удо­ви Юрія, під­трим ка ро ди ни йо го бать ка до - по­мо­гли ви­три­ма­ти і на­кле­пи, і не­ві­до­мість.

Ви три ма ти — і до че ка ти ся по­вер­не­н­ня Юрія. Хай не жи­во­го, він за ги нув у бою. Але про те, аби ЗНА­ТИ, де шу ка ти, де знай ти, як по вер ну ти бо дай у тру­ні, але на рі­дну зем­лю — ще мріє ба га то дру жин і мам во ї - нів. «Хто хо тів, той че кав, і шу - кав, — по вто рює Лі ля. — Он Ка ті Хом’ як, ма те рі, у якої два си­ни — без­ві­сти про­па­ли на схо­ді, вже кіль ка по кій ни ків пред - с тав ля ли, на че то її ді ти. Во на ж шу­кає СВО­ЇХ. І я шу­ка­ла: за - ра ди на шої лю бо ві, за ра ди на - шої доч ки » .

ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.