1000-лі­т­тя мо­гу­тно­сті ду­ху

Ви­став­ка про істо­рію Со­фії Ки­їв­ської до­по­ма­гає якнай­кра­ще зро­зу­мі­ти й на­ше сьо­го­де­н­ня

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­рія ЧАДЮК, фо­то Руслана КАНЮКИ, «День»

Ти­ся­ча ро­ків. Ча­со­ва від­стань, яку важ­ко усві­до­ми­ти та вза­га­лі уяви­ти. Як жи­те­лі то­го­ча­сно­го Ки­є­ва пов’яза­ні з ни­ні­шні­ми ки­я­на­ми? Нас роз­ді­ля­ють ві­хи істо­рії, ка­лей­до­скоп по­дій. Про­те пам’ять про ми­ну­ле бу­дує мо­сти єд­но­сті. Ще від­чу­тні­шим стає цей зв’язок ча­сів, ко­ли пам’ять зна­хо­дить своє вті­ле­н­ня — та­кою є Со­фія Ки­їв­ська, яка спо­лу­чає на­ше ми­ну­ле й су­ча­сність, ске­ро­ву­ю­чи в май­бу­тнє.

Осо­бли­вої сим­во­лі­чно­сті на­бу­ває вну­трі­шнє оздо­бле­н­ня со­бо­ру — десь збе­ре­же­ні дав­ні фре­ски та мо­за­ї­ки, а десь, де дав­ні роз­пи­си не збе­ре­гли­ся, за­ли­ше­ні ви­тво­ри пі­зні­ших ча­сів. Чи не та­кою є на­ша істо­рія, ша­ри якої ми по­сту­по­во від­кри­ва­є­мо, а де­які з них до­сі ли­ша­ю­ться не­зна­йде­ни­ми? На­віть істо­рію Со­фії Ки­їв­ської не мо­жна на­зва­ти ви­вче­ною до­ста­тньо. Час від ча­су до­слі­дни­ки на­штов­ху­ю­ться на від­кри­т­тя дав­ні­шо­го ша­ру під уже дав­но ві­до­мим. Так ста­ло­ся й з да­тою за­сну­ва­н­ня со­бо­ру: 1037 рік ни­ні від­хо­дить на пе­ри­фе­рію, і все біль­ше уче­ні фо­ку­су­ю­ться на 1018 ро­ці. Чо­му так та які ще та­єм­ни­ці мі­стить со­бор, мо­жна ді­зна­ти­ся на ви­став­ці « Со­фія Ки­їв­ська: 1000-річ­чя мо­гу­тно­сті ду­ху».

«МАЙ­ЖЕ САКРАЛЬНЕ ВІД­ЧУ­Т­ТЯ ВАЖЛИВОСТІ»

Ідея про­е­кту з’яви­ла­ся в ор­га­ні­за­то­рів до­во­лі дав­но. « Ми за­ду­му­ва­ли цей про­ект як ви­став­ку, при­свя­че­ну 1000- річ­чю пер­шо­го бо­го­слу­жі­н­ня в Со­фій­сько­му со­бо­рі та йо­го освя­че­н­ня. Але сьо­го­дні, ко­ли ми всі че­ка­є­мо на об’ єд­нав­чий со­бор і на вста­нов­ле­н­ня єди­ної укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви, цей про­ект на­бу­ває осо­бли­во­го зна­че­н­ня, — роз­по­від­ає ко­ор­ди­на­тор­ка про­е­кту Кі­ра ПЕТРАЧЕК. — У Х сто­літ­ті хре­ще­н­ня Во­ло­ди­ми­ром Ки­їв­ської Ру­сі ста­ло до­ле­но­сним для кра­ї­ни. І сьо­го­дні­шні по­дії спів­зву­чні з по­ді­я­ми ти­ся­чо­лі­тньої дав­ни­ни. Так са­мо Укра­ї­на отри­мує но­ве на­ро­дже­н­ня зав­дя­ки Кон­стан­ти­но­поль­сько­му па­трі­ар­ха­ту».

Акту­аль­ність ви­став­ки ли­ше по­си­ли­ла від­по­від­аль­ність, яку від­чу­ва­ли на со­бі роз­ро­бни­ки ви­став­ки Ан­дрій КАЧУРО та Ана­ста­сія ГАЙДУКЕВИЧ-КАЧУРО. Так, Ана­ста­сія опи­са­ла це як «май­же сакральне від­чу­т­тя важливості». Пе­ред роз­ро­бни­ка­ми по­ста­ло не­про­сте зав­да­н­ня: роз­по­ві­сти про храм із ти­ся­чо­лі­тньою істо­рі­єю, най­біль­ший у сві­ті ан­самбль мо­за­їк (260 ква­дра­тних ме­трів) і фре­сок (3000 ква­дра­тних ме­трів). І тре­ба роз­мі­сти­ти та­ку ви­став­ку на не­ве­ли­чкій пло­щі при­мі­ще­н­ня «сто­ли­ці Во­ло­ди­ми­ра» (це йо­го столь­на, трон­на за­ла, про яку пи­сав ав­стрій­ський ди­пло­мат і ман­дрів­ник Еріх Ля­со­та, ко­ли від­ві­дав со­бор 1594 ро­ку).

Тож до­ве­ло­ся, як по­ясни­ла На­дія НІКІТЕНКО, до­ктор істо­ри­чних на­ук, про­фе­сор, ав­тор на­у­ко­вої кон­це­пції ви­став­ки, зу­пи­ни­ти­ся на клю­чо­вих ві­хах із істо­рії хра­му.

АКЦЕНТ НА ОСОБИСТОСТЯХ

«На­зва ви­став­ки ду­же то­чна: са­ма Со­фія — це мо­гу­тність ду­ху, яко- му ти­ся­ча ро­ків. Якщо в кін­ці Х сто­лі­т­тя ві­зан­тій­ці на­зи­ва­ли нас тав­ро­скі­фа­ми, ди­ку­на­ми, то та­кі хра­ми, як Де­ся­тин­на цер­ква, Со­фія ста­ли «ко­ли­скою», в якій ви­ро­сла но­ва лю­ди­на — хри­сти­я­нин. То­ді роз­по­ча­ла­ся зов­сім но­ва ера, й ми з ва­ми — лю­ди ці­єї но­вої ери. Ми — ді­ти тих на­ших пра­щу­рів, які бу­ду­ва­ли Со­фію і Де­ся­тин­ну цер­кву, й до­сі від­чу­ва­є­мо на со­бі цей бла­го­твор­ний вплив. Як це тра­пи­ло­ся? Зав­дя­ки ко­му? Ми зро­би­ли акцент на особистостях», — сха­ра­кте­ри­зу­ва­ла кон­це­пцію На­дія Нікітенко.

На­га­да­є­мо, що до­слі­дни­ця від­кри­ла та об­ґрун­ту­ва­ла факт ви­ни­кне­н­ня Со­фії в 1011 — 1018 ро­ках, то- му й не див­но, що ця ви­став­ка зо­се­ре­джу­є­ться на по­ста­ті Во­ло­ди­ми­ра й Ан­ни, а не Яро­сла­ва й Ін­гі­гер­ди. Від­по­від­но до цьо­го ви­бра­ні й ві­хи істо­рії. «Упер­ше, ма­буть, се­ред усіх ми по­ча­ли з ди­на­сти­чно­го шлю­бу Во­ло­ди­ми­ра й Ан­ни», — за­зна­чає На­дія Нікітенко.

СТАР­ША СЕСТРА СО­ФІЇ КИ­ЇВ­СЬКОЇ

«Три­ва­лий час я ста­ви­ла со­бі за­пи­та­н­ня, чо­му жи­во­пис про­слав­ляє не Яро­сла­ва й Іри­ну, а Во­ло­ди­ми­ра й Ан­ну? А то­му, що в усі ча­си тво­ри ми­сте­цтва про­слав­ля­ли сво­їх за­мов­ни­ків», — ді­ли­ться На­дія Нікітенко. Зокре­ма, на одній із фре­сок йде­ться про те, що князь Во­ло­ди­мир отри­мав кня­жий ти­тул. Це пов’яза­но з пи­та­н­ням, чо­му Ан­ну всі на­ші дже­ре­ла на­зи­ва­ють кня­ги­нею, а не кня­зів­ною. На­дія Нікітенко ствер­джує: «Ан­на бу­ла він­ча­на ко­ро­лів­ською ко­ро­ною за ві­зан­тій­ським зви­ча­єм, ко­ли ви­хо­ди­ла за­між за Во­ло­ди­ми­ра. Бо Во­ло­ди­ми­ру на­да­ли ке­сар­ський чин — це ко­ро­лів­ський чин, який да­ва­ли най­ближ­чим ро­ди­чам ім­пе­ра­то­ра, які по­рі­дни­ли­ся з ним. Ось чо­му Во­ло­ди­мир на всіх мо­не­тах у кня­жо­му одя­зі й кня­жій ко­ро­ні. Це не ко­пі­ю­ва­н­ня ві­зан­тій­ців, а прав­да, бо мо­не­ти бу­ли ре­пре­зен­та­тив­но­го ха­ра­кте­ру. Це як ві­зи­тів­ки, які князь роз­си­лав по всьо­му сві­то­ву, — свід­че­н­ня то­го, що він по­сів трон».

До ці­єї ча­сти­ни екс­по­зи­ції «до бу­дів­ни­цтва» Со­фії Ки­їв­ської на­ле­жить і стенд про за­сну­ва­н­ня Де­ся­тин­ної цер­кви. Сим­во­лі­чно, що її бу­ду­ва­ли сім ро­ків — стіль­ки ж, скіль­ки і храм у Єру­са­ли­мі. Де­ся­тин­ну цер­кву вва­жа­ють пер­шим кам’яним со­бо­ром Ки­їв­ської Ру­сі. На­дія Нікітенко на­го­ло­шує: «Роз­по­від­а­ти про Со­фію, від­ри­ва­ю­чи її від Де­ся­тин­ної цер­кви — її рі­дної стар­шої се­стри, про­сто не­мо­жли­во».

«РОЗПИСУВАЛИ ХРАМ ВІД ПЕРИФЕРІЇ ДО ЦЕН­ТРУ»

У ча­сти­ні екс­по­зи­ції, при­свя­че­ній Со­фії Ки­їв­ський, хо­че­ться де­таль­ні­ше зу­пи­ни­ти­ся на най­біль­шій фре­сці со­бо­ру, що мі­сти­ться на трьох сті­нах цен­траль­но­го не­фу, нав­про­ти вів­та­ря, за­галь­ною дов­жи­ною 15 ме­трів. Як ствер­джує до­слі­дни­ця, та­ка фре­ска « не має пре­це­ден­тів у се­ре­дньо­ві­зан­тій­ський пе­рі­од у ві­зан­тій­сько­му ми­сте­цтві. Князь хо­тів по­ка­за­ти свою си­лу й зна­че­н­ня, що він як уосо­бле­н­ня Ру­сі уві­йшов у хри­сти­ян­ську Ой­ку­ме­ну, ввів свій на­род в істо­рію спа­сі­н­ня » .

На­дія Нікітенко та­кож на­ве­ла та­кий ці­ка­вий факт: «Роз­пис хра­му йшов від периферії до цен­тру, бо в цен­трі пра­цю­ва­ли мо­за­їсти, сто­я­ли ри­шту­ва­н­ня до са­мої ма­ків­ки. То­му, що­боб идві гру­пи ху­до­жни­ків не за­ва­жа­ли одна одній, по­ки мо­за­їсти при­кра­ша­ли центр хра­му — го­лов­ний вів­тар і цен­траль­ний ку­пол, фре­ски­сти по­сту­по­во на­бли­жа­ли­ся до цен­тру. Це по­ка­за­ло на­кла­да­н­ня тинь­ку, які до­слі­джу­вав ми­сте­цтво­зна­вець Гри­го­рій Ло­гвин».

ЛІ­ТЕ­РИ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ ПО­ГЛЯД НА ІСТО­РІЮ СО­БО­РУ

Крім то­го, на ви­став­ці є су­то ін­фор­ма­цій­ний стенд, де за­зна­че­ні основ­ні по­дії, пов’ яза­ні з Со­фі­єю Ки­їв­ською. Але най­біль­ше ува­ги

при­вер­тає пра­вий верх­ній ку­то­чок, у яко­му вмі­ще­но да­ні про «якісь» спо­лу­че­н­ня дав­ніх лі­тер. Зокре­ма, SФКZ — ці чо­ти­ри лі­те­ри, за­кар­бо­ва­ні на сті­нах Со­фії Ки­їв­ської, по­с­при­я­ли по­яві но­во­го по­гля­ду на істо­рію хра­му. Йде­ться про ли­ше один еле­мент із чи­слен­них гра­фі­ті — на­пи­сів із про­ха­н­ня­ми або фі­кса­ці­єю істо­ри­чних по­дій, за­ли­ше­них на сті­нах со­бо­ру від­ві­ду­ва­ча­ми. За­зви­чай у та­ких ви­пад­ках ли­ша­ла­ся та­кож й да­та за­пи­су, яку в то­ді по­зна­ча­ли не араб­ськи­ми ци­фра­ми, а лі­те­ра­ми. Зокре­ма, SФКZ роз­ши­фро­ву­є­ться так: лі­те­ра S — 6000, Ф — 500, К — 20, Z — 7. Тож на­пис бу­ло здій­сне­но 6527 ро­ку від ство­ре­н­ня сві­ту, а от­же, 1019 ро­ку від Рі­здва Хри­сто­во­го ( пі­сля 988 ро­ку на Ру­сі ко­ри­сту­ва­ли­ся лі­то­чи­сле­н­ням ві­зан­тій­ської сві­то­вої ери, за якою ство­ре­н­ня сві­ту від­бу­ло­ся 5508 ро­ку до на­шої ери). І це не єди­ний та­кий на­пис, який мо­же бу­ти під­твер­дже­н­ням то­го, що Со­фія Ки­їв­ська існує зна­чно дав­ні­ше, ніж з 1037 ро­ку.

«МУЗЕЙ НЕ МО­ЖЕ БУ­ТИ СТАТИЧНИМ»

Під­су­мо­ву­ю­чи, ви­став­ку здій­сне­но за єв­ро­пей­ським зраз­ком. І спра­ве­дли­ви­ми ви­да­ю­ться сло­ва Ана­ста­сії Гай­ду­ке­ви­чКа­чу­ро: « Ми на­ма­га­ли­ся доби­ра­ти ін­шу мо­ву ви­слов­ле­н­ня, ніж за­зви­чай». На­пев­но, най­яскра­ві­шим вті­ле­н­ням цьо­го ста­ла ін­те­р­актив­на па­нель. Зав­дя­ки ній на екра­ні в ні­ші мо­жна де­таль­ні­ше ви­вчи­ти ар­хі­те­кту­ру хра­му, по­ба­чи­ти зблизь­ка фо­то мо­за­їк, гра­фі­ті, жи­во­пи­су Со­фії Ки­їв­ської, обрав­ши їх на па­не­лі. А за­га­лом на сті­ні ви­дно 3D-про­е­кцію хра­му, яка по­стій­но ру­ха­є­ться, да­ю­чи змо­гу по­ба­чи­ти всі ку­то­чки со­бо­ру.

Що­до май­бу­тньо­го ви­став­ки, то во­на ста­не му­зе­єм, при­свя­че­ним цьо­му хра­му, як ствер­джує Не­ля КУКОВАЛЬСЬКА, ге­не­раль­ний ди­ре­ктор На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка « Со­фія Ки­ївсь

ка » . « Хоч для цьо­го є не­ве­ли­ке­при­мі­ще­н­ня, ми на­ма­га­є­мо­ся й на­да­лі яко­мо­га біль­ше на­си­чу­ва­ти цей музей ін­фор­ма­ці­єю, за­сто­со­ву­ю­чи су­ча­сні те­хно­ло­гії. Адже музей не мо­же бу­ти статичним. Ми вже дав­но спо­від­у­є­мо те­о­рію і пра­кти­ку жи­во­го му­зею » , — до­дає Не­ля Куковальська.

На­пев­но, « жи­вим » музей ро­блять де­та­лі, які на пер­ший по­гляд зов­сім не­при­мі­тні. Див­ля­чись на де­які екс­по­на­ти, на­віть скла­дно уяви­ти, що ци­ми ре­ча­ми ко­ри­сту­ва­ли­ся 1000 ро­ків то­му. Що кни­жні за­стіб­ки у фор­мі кин­джа­лів, мо­жли­во, скрі­пля­ли ар­ку­ші книг з бі­блі­о­те­ки Яро­сла­ва Му­дро­го. А на шма­то­чках мо­за­ї­ки з під­ло­ги со­бо­ру, мо­же, сто­яв ки­їв­ський князь. При­чо­му вра­жає те, на­скіль­ки яскра­ви­ми є ко­льо­ри ці­єї мо­за­ї­ки. При­га­ду­ю­ться сло­ва фі­ло­со­фа Сер­гія Крим­сько­го про он­то­ло­гі­чний опти­мізм укра­їн­сько­го на­ро­ду, від­обра­же­ний у со­бо­рі. Зда­є­ться, це те, що не за­ва­дить укра­їн­цям ни­ні, тіль­ки, на­пев­но, вар­то до­да­ти до он­то­ло­гі­чно­го опти­мі­зму й тро­хи ра­ціо — що­бві­ри­ти й від­по­від­аль­но ді­я­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.