«Ре­во­лю­ція сві­до­мо­сті»

Жи­те­лі Іва­но-Фран­ків­щи­ни — про вплив ми­ну­ло­го на сьо­го­де­н­ня та май­бу­тнє

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Окса­на СКІЛЬСЬКА, Іва­но-Фран­ківськ

Свя­то­слав НИКОРОВИЧ, де­пу­тат Іва­но-Фран­ків­ської обла­сної ра­ди:

— У пла­ні осо­би­сто­го жи­т­тя рік, що ми­нає, був і, на жаль, за­ли­ши­ться до­ста­тньо скла­дним. Моя ро­ди­на пе­ре­жи­ла не най­кра­щі ча­си й до­сі хво­ро­ба не від­пу­скає близь­ких для ме­не лю­дей. Однак по­при це я став най­ща­сли­ві­шим чо­ло­ві­ком, то­му що Бог по­да­ру­вав ме­ні лю­ди­ну, яка на­ди­хає ру­ха­ти­ся да­лі й не скла­да­ти ру­ки. Й ми роз­по­ча­ли бу­дів­ни­цтво вла­сної сім’ї.

Як де­пу­та­та обла­сної ра­ди і сві­до­мо­го та актив­но­го укра­їн­ця ме­не обу­рю­ю­тьза­бор­го­ва­но­сті з за­ро­бі­тної пла­ти для осві­тян і ме­ди­ків у Бо­го­род­чан­сько­му ра­йо­ні Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті. На мою дум­ку, це зну­ща­н­ня над лю­дьми. За­сму­чує й стан до­ріг, а ще без­ді­яль­ність ра­йон­них де­пу­та­тів. Але я ві­рю, що вода ка­мінь­то­чить , то­му бу­ду й на­да­лі по­ру­шу­ва­ти ці про­блем­ні пи­та­н­ня. Не мо­же не ті­ши­ти те, що ба­га­то про­е­ктів у Бо­го­род­чан­сько­му ра­йо­ні вда­ло­ся ре­а­лі­зу­ва­ти. Пра­кти­чно в ко­жно­му на­се­ле­но­му пун­кті вста­нов­ле­но ди­тя­чі спор­тив­ні май­дан­чи­ки. А за комп’юте­ри­за­ції й те­хні­чно­го про­гре­су ду­же ва­жли­во дба­ти про оздо­ров­че до­зві­л­ля мо­ло­ді. Та­кож ре­а­лі­зо­ву­ю­ться про­гра­ми за­охо­че­н­ня ді­тей до на­вча­н­ня та про­сві­тни­цькі акції, на кшталт пе­ре­гля­ду філь­му «Кі­бор­ги». Вкрай ва­жли­во акцен­ту­ва­ти ува­гу на ви­хо­ван­ні мо­ло­ді та ви­хо­ву­ва­ти в укра­їн­цях дер­жа­во­твор­ців. Пе­ред укра­їн­ця­ми та Укра­ї­ною по­ста­ла ве­ли­ка від­по­від­аль­ність, ми по­вин­ні прой­ти ре­во­лю­цію сві­до­мо­сті. Для цьо­го в нас є дві на­го­ди: ви­бо­ри пре­зи­ден­та та пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. І тут йсе за­ле­жить ви­клю­чно від нас: або ми оби­ра­є­мо но­вих і че­сних по­лі­ти­ків, або про­сто пе­ре­ста­є­мо на­рі­ка­ти на жи­т­тя.

Де­нис БОНДАРЧУК-ГРИТА, гро­мад­ський акти­віст:

— За остан­ні два мі­ся­ці в рам­ках по­лі­ти­чних за­хо­дів я від­ві­дав чи­ма­ло міст Укра­ї­ни. Це да­ло ме­ні мо­жли­ві­стьде­таль ні­ше озна­йо­ми­ти­ся з куль­ту­рою, по­бу­том та тра­ди­ці­я­ми цен­траль­ної, схі­дної та пів­ні­чної ча­сти­ни Укра­ї­ни, а та­кож роз­ві­я­ти вла­сні сте­ре­о­ти­пи. Я по­мі­тив, що лю­ди по­чи­на­ю­тьза­ми­слю­ва­ти­ся над тим, якою по­вин­на бу­ти са­мо­бу­тня кра­ї­на, чи тре­ба го­во­ри­ти укра­їн­ською мо­вою, за які прин­ци­пи по­трі­бно бо­ро­ти­ся. На мою дум­ку, це на­слі­док по­дій 2013— 2014-го ро­ку. Від­то­ді по­ши­рю­є­ться до­брий ві­рус укра­їн­ства і ду­хов­но­сті на всій те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Я вва­жаю, що Май­дан і до­сі змі­нює лю­дей. Чо­му змі­нює? По-пер­ше, лю­ди за­хо­ті­ли змін і по­ча­ли бо­ро­ти­ся за вла­сну сво­бо­ду, ця бо­роть­ба три­ває до­сі. По­дру­ге, укра­їн­ці об’єд­на­ли­ся під час вій­сько­вої агресії Ро­сії на схо­ді Укра­ї­ни. Па­трі­о­тизм, во­ле­ви­яв­ле­н­ня, ні­ким не нав’яза­не, си­ді­ло гли­бо­ко в лю­дях, те­пер по­чи­нає при­жи­ва­ти­сьі ожи­ва­ти... І якщо ра­ні­ше я ду­мав, що жи­те­лі при­кор­дон­ної з Ро­сі­єю зо­ни роз­мов­ля­ю­тьви­клю­чно ро­сій­ською, ві­ря­тьу дер­жав­ний пе­ре­во­рот, який здій­сни­ла «Ки­їв­ська хун­та» і гро­ма­дян­ську вій­ну на схо­ді на­шої дер­жа­ви, то те­пер знаю, що це сві­до­мі лю­ди, які хо­чуть­ба­чи­ти віль­ну і не­за­ле­жну Укра­ї­ну, в якій є До­не­цька і Лу­ган­ська область, а та­кож Крим. Лю­ди, які ша­ну­ю­тьі бе­ре­жу­тьпам’ять­про Не­бе­сну со­тню та укра­їн­ських вій­сько­вих, що за­ги­ну­ли в АТО...

Отець Ми­ко­ла МЕДИНСЬКИЙ, ка­пе­лан УГКЦ, гро­мад­ський ді­яч:

— Зі­зна­ю­ся вам, ме­не ди­вує не­до­ста­тнє ро­зу­мі­н­ня не­без­пе­ки зі сто­ро­ни ро­сій­ської про­па­ган­ди. Лю­ди не усві­дом­лю­ють, що по­трі­бно ви­ко­рі­ню­ва­ти будь-який про­яв мо­сков­сько­го ду­ху в на­шо­му су­спіль­стві, осо­бли­во бе­ру­чи до ува­ги, що за­раз йде вій­на. Ко­ли ко­ра­бель­за­хо­ди­тьу порт і він за­ра­же­ний чу­мою, то йо­го став­ля­тьна кем­пель. Жо­дна шлю­пка не йде з ко­ра­бля в порт чи з пор­ту на ко­ра­бель. Не­до­ста­тньо це усві­дом­лює наш на­род і то­му ба­га­то шлю­пок ман­друє по­при ко­ра­бель, за­ра­же­ний чу­мою, тоб­то Ро­сі­єю. Та­кі не­без­пе­чні ман­дри про­яв­ля­ю­ться у за­над­то то­ле­ран­тно­му став­лен­ні до ро­сій­ської псев­до­куль­ту­ри, мо­ви, по­пси і бі­зне­су, осо­бли­во до мо­сков­ської цер­кви. Не­при­єм­но усві­дом­лю­ва­ти, що їхнє свя­щен­ство бла­го­слов­ляє ро­сій­ські вій­ська вби­ва­ти на­ших во­ї­нів, укра­їн­ський на­род.

Однак за­раз ми жи­ве­мо в час, ко­ли спов­ню­ю­ться про­ро­чі сло­ва Сте­па­на Бан­де­ри: «При­йде час, ко­ли один на За­хо­ді Укра­ї­ни ска­же: «Сла­ва Укра­ї­ні!», — а міль­йо­ни на Схо­ді у від­по­відь­йо­му ви­гу­кнуть: «Ге­ро­ям Сла­ва!». Тоб­то не­зва­жа­ю­чи на те, що йде вій­на, що ги­ну­тькра­щі з кра­щих, все ж від­бу­ва­є­ться во­скре­сі­н­ня укра­їн­сько­го ду­ху на всій те­ри­то­рії укра­їн­ської дер­жа­ви.

На­та­лія МАЗУРЕНКО, ви­кла­дач При­кар­пат­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. В. Сте­фа­ни­ка:

— Цьо­го ти­жня я спо­сте­рі­га­ла, як на­ше іва­но-фран­ків­ське ТБ зу­пи­ня­ло лю­дей на ву­ли­ці із за­пи­та­н­ням: «Як ви га­да­є­те, чи вар­то бу­ло вво­ди­ти во­єн­ний стан?» І ко­жен, «у мі­ру вла­сної зі­псо­ва­но­сті», так би мо­ви­ти, ви­слов­лю­вав свою дум­ку. Уя­ві­тьсо­бі си­ту­а­цію, що жур­на­ліст за­пи­тує пе­ре­хо­жих: «Як ви га­да­є­те, чи по­трі­бно бу­ло па­ну Іва­ну пе­ре­са­джу­ва­ти нир­ку?» І ко­жен, хто «має пра­во ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку», по­чи­нає її ви­слов­лю­ва­ти, не зна­ю­чи осо­би­сто ні па­на Іва­на, ні істо­рії йо­го хво­ро­би, ні на­слід­ків пе­ре­са­дже­н­ня нир­ки, і вза­га­лі на­ві­тьне бу­ду­чи ме­ди­ком: «Так, кон­че тре­ба бу­ло, хай чо­ло­вік по­жи­ве», «Не іна­кше як го­лов­ний лі­кар на цьо­му на­жив­ся, хай йо­му грець», «Ага, то пан Іван хо­че в та­кий спо­сіб уни­кну­ти по­да­тків, гань­ба йо­му», «Та ви що? Хі­ба на­ші лі­ка­рі на та­ке зда­тні? Во­ни ж не­уки і під­стил­ки мі­сько­го го­ло­ви!» Ви зро­зумі­ли, про що я. Моя дум­ка що­до дер­жав­них по­дій остан­ніх днів та­ка — дай­мо пра­цю­ва­ти про­фе­сіо­на­лам. Я впев­не­на, що се­ред ке­рів­ни­цтва ВСУ та­кі є. Факт, оче­ви­дний і під­твер­дже­ний ві­део- й ау­діо­за­пи­са­ми, — ко­ра­блі чу­жої дер­жа­ви на­па­ли на ко­ра­блі мо­єї дер­жа­ви у ней­траль­них во­дах і взя­ли у по­лон вій­сько­вих. Ра­ні­ше та­ко­го пре­це­ден­ту не бу­ло в то­му сен­сі, що на нас на­па­да­ли «іхтам­нє­ти», і те, що це ро­сі­я­ни, тре­ба бу­ло до­во­ди­ти між­на­ро­дним ін­стан­ці­ям з біль­шим чи мен­шим успі­хом. За­раз я осо­би­сто не знаю, як по­вин­на ді­я­ти Укра­ї­на як дер­жа­ва, бо не знаю між­на­ро­дно­го і мор­сько­го пра­ва. По­зи­ція го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча ме­ні ви­да­є­ться ло­гі­чною і вмо­ти­во­ва­ною. Зві­сно, я не хо­чу вій­ни. Але я про­ти ми­ру че­рез ка­пі­ту­ля­цію. І на­о­ста­нок, ме­ні ду­же б хо­ті­ло­ся, щоб лю­ди не ве­ли­ся на ін­фор­ма­цій­ні вки­ди і ма­ні­пу­ля­ції, а ди­ви­ли­ся на світ вла­сни­ми очи­ма і осми­слю­ва­ли йо­го вла­сним ро­зу­мом, ке­ру­ю­чи­сьфа­кта­ми, а не емо­ці­я­ми.

Це бу­ло про три­во­жні по­дії, а по­зи­тив остан­ньо­го ча­су — це, без­пе­ре­чно, для ме­не на­да­н­ня То­мо­су Укра­їн­ській Пра­во­слав­ній цер­кві. Спо­ді­ва­ю­ся на вда­ле для Укра­ї­ни за­сі­да­н­ня Си­но­ду, яке роз­по­ча­ло­ся цьо­го ти­жня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.