Не­ви­вче­ні уро­ки

Чо­му про­ду­кція про­па­ган­ди­стів ко­ри­сту­є­ться по­пи­том?

Den (Ukrainian) - - 25 - На­та­ля ІЩЕНКО

Одна з най­більш сер­йо­зних криз су­ча­сної жур­на­лі­сти­ки (якщо мо­жна ви­ко­ри­ста­ти це ви­зна­че­н­ня) ста­ла­ся на­ве­сні 1999 ро­ку, ко­ли бу­ла нав­ми­сно ата­ко­ва­на будівля Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії. Но­ві­тня істо­рія біль­ше не знає ви­пад­ків, ко­ли вій­на про­ти про­па­ган­ди транс­фор­му­ва­ла­ся без­по­се­ре­дньо в бо­йо­ві дії.

Втім, чи до­по­мо­гло це на­вчи­ти­ся жур­на­лі­стам на Бал­ка­нах, як і в ін­ших ча­сти­нах сві­ту, зро­зу­мі­ти, що ін­фор­ма­цій­но-про­па­ган­дист­ська під­трим­ка агре­со­ра є не­вір­ним ви­бо­ром, а ко­ри­сту­ва­чам ме­діа-про­ду­кції — не ве­сти­ся на руй­нів­ну про­па­ган­ду?

ПРО ЖИ­Т­ТЯ І СМЕРТЬ

До 20-й рі­чни­ці бом­бар­ду­ва­н­ня НАТО бу­дів­лі Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії (РТС) та за­ги­бе­лі 16 пра­ців­ни­ків те­ле­ра­діо­ком­па­нії, на РТС роз­по­ча­ли­ся зйом­ки філь­му «Про жи­т­тя і смерть».

«У фор­ма­ті ігро­во­го те­ле­ві­зій­но­го філь­му бу­де пе­ре­пле­те­но п’ять опо­відань про лю­дей, чиє жи­т­тя бу­ло пе­ре­р­ва­но в ніч на 23 кві­тня 1999 ро­ку. Сце­на­рист Пре­драг Пе­ри­шіч та ре­жи­сер Пре­драг Ве­ли­но­віч ви­кла­ли свої ми­те­цькі по­гля­ди на тра­ге­дію, що­до якої впро­довж двох де­ся­ти­літь по­стає пи­та­н­ня « Чо­му?»», — йде­ться в по­ві­дом­лен­ні те­ле­ра­діо­ком­па­нії, роз­по­всю­дже­но­му на цьо­му ти­жні.

Прем’єра кар­ти­ни за­пла­но­ва­на на на­сту­пний рік, до сум­но­го юві­лею тра­ге­дії.

Но­ви­на про стрі­чку серб­ських те­ле­ві­зій­ни­ків на­ді­йшла під час чер­го­во­го за­го­стре­н­ня про­ти­сто­я­н­ня Бел­гра­да та При­шти­ни. Ко­со­во знов бун­тує, що­прав­да, мир­но — вве­ло 100% ми­то на серб­ські то­ва­ри. Серб­ська, хоч і грає м’ яза­ми, але ро­бить акцент на не­об­хі­дно­сті збе­ре­же­н­ня ми­ру. Но­ва кар­ти­на серб­ських те­ле­ві­зій­ни­ків на цьо­му тлі ба­га­то що до­дає для оцін­ки ни­ні­шньої за­галь­ної си­ту­а­ції на Бал­ка­нах.

Сер­бія ни­ні офіційно є пар­тне­ром НАТО, але в той же час про­від­ний те­ле­ка­нал кра­ї­ни, де­мон­стру­ю­чи та­кож і на­строї біль­шо­сті су­спіль­ства, не зби­ра­є­ться за­бу­ва­ти про ра­ке­ти Альян­су та пе­ре­гля­да­ти свою оцін­ку тих по­дій. В су­сі­дньої Чор­но­го­рії, яку теж 1999 ро­ку бом­би­ло НАТО, прийня­то вва­жа­ти то­ді­шню опе­ра­цію Альян­су спря­мо­ва­ною не про­ти су­ча­сної Чор­но­го­рії, а про­ти Юго­сла­вії, кра­ї­ни, яка жорс­тко та жор­сто­ко во­ю­ва­ла про­ти сво­єї бун­тів­ної про­він­ції, Ко­со­ва, не пе­ре­би­ра­ю­чи за­со­бів, тоб­то про­ти кра­ї­ни, якої вже не­має.

У Сер­бії все геть по-ін­шо­му. Пи­та­н­ня «Чо­му?», яке зга­ду­є­ться в анон­сі філь­му РТС та ви­би­то на пам’ятни­ку за­ги­блим те­ле­ві­зій­ни­кам у пар­ку Та­шмай­дан у Бел­гра­ді, для біль­шо­сті сер­бів є ри­то­ри­чним. Во­ни впев­не­ні, що йде­ться са­ме про їхню дер­жа­ву, про них са­мих, та про не­за­слу­же­ну та не­спра­ве­дли­ву пом­сту.

«СОЮЗНА СИ­ЛА»

Що ж на­справ­ді то­ді ста­ло­ся? Чо­му, як ствер­джу­ють, пер­ша в істо­рії війн ме­діа-ком­па­нія бу­ла ці­льо­спря­мо­ва­но бом­бар­до­ва­на? На­га­да­є­мо основ­ні фа­кти. Вій­сько­во-по­ві­тря­на опе­ра­ція «Союзна си­ла» (Operation Allied Force) НАТО про­ти Со­ю­зної Ре­спу­блі­ки Юго­сла­вія (СРЮ) здій­сню­ва­ла­ся з 24 бе­ре­зня по 10 черв­ня 1999 ро­ку. Це був за­вер­шаль­ний етап Ко­сов­ської вій­ни. В ре­зуль­та­ті опе­ра­ції Альян­су юго­слав­ські вій­ська бу­ло ви­ве­де­но з те­ри­то­рії Ко­со­ва й Ме­то­хії, а по­тім, згі­дно із рі­ше­н­ням Ра­ди Без­пе­ки ООН, ту­ди бу­ло вве­де­но ми­ро­твор­чий кон­тин­гент НАТО.

За час опе­ра­ції «Союзна си­ла» Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чний альянс зав­дав со­тні по­ві­тря­них уда­рів по вій­сько­вим, про­ми­сло­вим та ін­фра­стру­ктур­ним об’єктам у Сер­бії та Чор­но­го­рії, які то­ді ра­зом вхо­ди­ли до СРЮ.

23 кві­тня 1999 ро­ку ра­ке­та, ви­пу­ще­на з лі­та­ка, по­тра­пи­ла в бу­дів­лю дер­жав­но­го Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії в Бел­гра­ді. То­ді з бу­дин­ку про­від­ної те­ле­ра­діо­ком­па­нії ре­гіо­ну здій­сню­ва­ли мов­ле­н­ня три те­ле­ві­зій­ні ка­на­ли та чо­ти­ри ра­діо­стан­ції. Ата­ка від­бу­ла­ся вно­чі, в 2 го­ди­ни 6 хви­лин, ко­ли в ефі­рі транс­лю­ва­ло­ся ін­терв’ю серб­сько­го лі­де­ра Сло­бо­да­на Ми­ло­ше­ви­ча в за­пи­су. Усьо­го в по­ме­шка­н­нях те­ле­ра­діо­стан­ції то­ді пе­ре­бу­ва­ло від 150 до 200 лю­дей, які пра­цю­ва­ли в ні­чну змі­ну або чер­гу­ва­ли.

В ре­зуль­та­ті бом­бар­ду­ва­н­ня, два з чо­ти­рьох по­вер­хів бу­дин­ку РТС обва­ли­ло­ся, го­лов­на апа­ра­тна бу­ла зруй­но­ва­на. За­ги­ну­ло ші­стнад­цять спів­ро­бі­тни­ків РТС — ре­жи­се­ри, ре­да­кто­ри, про­гра­мі­сти, опе­ра­то­ри, охо­рон­ці, гри­мер. Бу­ли і по­ра­не­ні, яких до­ве­ло­ся ви­тя­га­ти з-під за­ва­лів зруй­но­ва­ної бу­дів­лі.

«ЧО­МУ?»

Альянс від­по­вів то­ді на пи­та­н­ня «Чо­му?» ду­же чі­тко: Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії бу­ло об’єктом по­двій­но­го при­зна­че­н­ня, яке ро­би­ло ва­жли­вий вне­сок у про­па­ган­дист­ську вій­ну, що ве­ла­ся юго­слав­ською вла­дою, і то­му ста­ло пра­во­мір­ною ці­л­лю.

Га­зе­та Guardian в 1999 ро­ці на­во­ди­ла сло­ва То­ні Бле­ра, який на­по­ля­гав на то­му, що бом­бар­ду­ва­н­ня те­ле­ві­зій­них стан­цій бу­ло ціл­ком об­ґрун­то­ва­не, оскіль­ки во­ни бу­ли ча­сти­ною «апа­ра­ту ди­кта­ту­ри та вла­ди Ми­ло­ше­ви­ча». Ви­да­н­ня та­кож ци­ту­ва­ло за­яву Клер Шорт, се­кре­та­ря з між­на­ро­дно­го роз­ви­тку Ве­ли­кої Бри­та­нії. Во­на, зокре­ма, за­зна­ча­ла: «Це вій­на, це сер­йо­зний кон­флікт, чи­ня­ться не­ви­мов­ні жа­хи. Про­па­ган­дист­ська ма­ши­на про­лон­гує цю вій­ну, і це — (будівля РТС) є пра­во­мір­ною ці­л­лю».

Прес-се­кре­тар НАТО Де­від Віл­бі ще за два ти­жні до на­па­ду, за да­ни­ми Guardian, на­звав дер­жав­ну те­ле­ра­діо­стан­цію Сер­бії «пра­во­мір­ною ці­л­лю», то­му що во­на «про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків на­пов­ню­ва­ла ефір не­на­ви­стю та бре­хнею».

Пі­зні­ше між­на­ро­дні су­ди фа­кти­чно по­го­ди­ли­ся з ар­гу­мен­та­ми НАТО та кра­їн Альян­су.

У черв­ні 1999 р. Між­на­ро­дний суд ООН від­мо­вив за­до­віль­ни­ти про­ха­н­ня СРЮ про по­ру­ше­н­ня про­ва­дже­н­ня що­до дер­жав Альян­су. 2000-го ро­ку про­ку­рор Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го три­бу­на­лу що­до ко­ли­шньої Юго­сла­вії по­ві­до­мив Ра­ду Без­пе­ки ООН про своє рі­ше­н­ня не про­во­ди­ти роз­слі­ду­ва­н­ня з цьо­го пи­та­н­ня. У 2001 р. Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни ого­ло­сив не­прийня­тною для роз­гля­ду по су­ті скар­гу ро­ди­чів за­ги­блих та по­ра­не­них пра­ців­ни­ків РТС про­ти дер­жав НАТО.

На­то­мість, у 2002 ро­ці, ко­ли вже про­йшло два ро­ки пі­сля по­ва­ле­н­ня ре­жи­му Ми­ло­ше­ви­ча, серб­ський суд за­су­див ко­ли­шньо­го ке­рів­ни­ка дер­жав­но­го ра­діо­те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії, Дра­го­лю­ба Ми­ла­но­ви­ча. Йо­му при­су­ди­ли десять ро­ків ув’ язне­н­ня че­рез те, що він не за­без­пе­чив без­пе­ку сво­їх спів­ро­бі­тни­ків.

Як ви­яви­ло­ся, за­хі­дні ін­фор­ма­цій­ні ор­га­ні­за­ції, які ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли по­ту­жно­сті серб­сько­го те­ле­ра­діо­цен­тру для пе­ре­да­чі ма­те­рі­а­лів з Юго­сла­вії, бу­ли по­пе­ре­дже­ні пред­став­ни­ка­ми НАТО, що го­лов­ний офіс РТС бу­де під­да­но на­па­ду. Вла­да Юго­сла­вії та­кож отри­ма­ла від­по­від­ну ін­фор­ма­цію. Але, як вста­но­вив суд, ке­рів­ник Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії не ви­ко­нав роз­по­ря­дже­н­ня про ева­ку­а­цію пра­ців­ни­ків те­ле­ра­діо­стан­ції, хо­ча знав, що будівля РТС мо­же ста­ти мі­шен­ню для бом­бар­ду­ва­н­ня.

23 трав­ня 2011 ро­ку ке­рів­ни­цтво Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії ви­ба­чи­ло­ся пе­ред гро­ма­дя­на­ми кра­ї­ни і ме­шкан­ця­ми всьо­го ре­гіо­ну за те, що в 1990-х ро­ках про­гра­ми РТС роз­па­лю­ва­ли не­на­висть та во­ро­жне­чу. Ме­дій­ни­ки ви­зна­ли, що це від­бу­ва­ло­ся з ме­тою дис­кре­ди­та­ції по­лі­ти­чної опо­зи­ції в Сер­бії і її лі­де­рів, а та­кож як ча­сти­на про­па­ган­ди то­ді­шньо­го не­де­мо­кра­ти­чно­го ре­жи­му. Ке­рів­ни­ки те­ле­ра­діо­ком­па­нії кон­ста­ту­ва­ли, що пе­ре­да­чі РТС в «дев’яно­стих» за­вда­ли мо­раль­ної шко­ди че­сті та гі­дно­сті пред­став­ни­кам опо­зи­ції, а та­кож де­яким су­сі­днім на­ро­дам і дер­жа­вам. Від­то­ді у сво­їй ро­бо­ті Ра­діо і Те­ле­ба­че­н­ня Сер­бії зо­бов’яза­ла­ся бу­ти не­за­ле­жною та ре­а­лі­зо­ву­ва­ти прин­ци­пи вер­хо­вен­ства пра­ва, со­ці­аль­ної спра­ве­дли­во­сті, де­мо­кра­тії, за­хи­ща­ти пра­ва лю­ди­ни і пра­ва мен­шин та від­да­ність єв­ро­пей­ським прин­ци­пам і цін­но­стям.

СЕРБ­СЬКИЙ «СУПУТНИК»

Сьо­го­дні РТС на­ма­га­є­ться від­по­від­а­ти су­ча­сним жур­на­ліст­ським стан­дар­там. Зокре­ма, не на­дає три­бу­ну ра­ди­ка­лам (а та­ких в сьо­го­дні­шній серб­ської по­лі­ти­ки чи­ма­ло), що ви­ко­ри­сто­ву­ють ри­то­ри­ку вій­ни. По­дає по­зи­цію опо­нен­тів офі­цій­но­го Бел­гра­да, в то­му чи­слі, ре­гу­ляр­но транс­лює за­яви лі­де­рів не­ви­зна­но­го Сер­бі­єю Ко­со­ва. Або ось ще сві­жий при­клад плю­ра­лі­зму: в про­гра­му «Око» на РТС 27 ли­сто­па­да за­про­си­ли ди­пло­ма­та Сре­чко Джу­ки­ча, По­сла Укра­ї­ни в Сер­бії Оле­ксан­дра Але­ксан­дро­ви­ча та... ре­да­кто­ра серб­ської вер­сії ро­сій­сько­го ви­да­н­ня «Супутник» Лю­бін­ку Мі­лін­чіч. Усе за пра­ви­ла­ми до­три­ма­н­ня ба­лан­су ду­мок та пред­став­ле­н­ня аль­тер­на­тив­них то­чок зо­ру — як во­ни їх со­бі уяв­ля­ють.

Зро­зумі­ло, що та­ке тлу­ма­че­н­ня жур­на­ліст­ських стан­дар­тів, ко­ли до ефі­ру кли­чуть двох ди­пло­ма­тів, один з яких чин­ний по­сол кра­ї­ни, яка за­зна­ла агресії, та про­па­ган­ди­ста з кра­ї­ни­агре­со­ра, ви­кли­кає ба­га­то пи­тань, хо­ча фор­маль­но збе­ре­же­но ба­ланс ду­мок.

Тут слід по­ясни­ти, що серб­ська вер­сія муль­ти­ме­дій­ної аген­ції Sputnik International, що вхо­дить до про­па­ган­дист­сько­го хол­дин­гу « Ро­сія сьо­го­дні » , rs.sputniknews.com, у Сер­бії вва­жа­ють ре­спе­кта­бель­ним ЗМІ. Цей про­ект, який на­віть для по­мір­ко­ва­них єв­ро­пей­ських по­лі­ти­ків дав­но вже є при­кла­дом ро­сій­сько­го гі­бри­дно­го впли­ву, для ме­шкан­ців Сер­бії є одним з про­від­них (!) дже­рел но­вин. А те, що там че­рез один ма­те­рі­ал то фейк, то пропаганда, то де­з­ін­фор­ма­ція, ні­ко­го не за­сму­чує.

Ось, на­при­клад кіль­ка за­го­лов­ків від серб­сько­го «Су­пу­тни­ка» за 28 ли­сто­па­да 2018 ро­ку. «З до­ку­мен­тів ви­дно: укра­їн­ським мо­ря­кам бу­ло на­ка­за­но та­єм­но в’їха­ти в Азов­ське мо­ре». «Аре­шти, пе­ре­слі­ду­ва­н­ня ро­сі­ян, за­бо­ро­на ви­бо­рів ... Якою мо­же бу­ти ме­та во­єн­но­го ста­ну в Укра­ї­ні». «Ки­їв про­сить Аме­ри­ку від­кри

ти вій­сько­ву ба­зу в Укра­ї­ні». «С-400 у Кри­му — охо­ло­джу­вач

для охо­ло­дже­н­ня го­лів». «Для укра­їн­ських ко­ра­блів до­ста­тньо одні­єї ра­ке­ти». Та­ким са­ме чи­ном, як ви ро­зу­мі­є­те, серб­ський «Супутник» «ін­фор­мує» і про по­дії в ін­ших ча­сти­нах сві­ту, в пер­шу чер­гу, зви­чай­но, на Бал­ка­нах. Фей­ко­ві по­ві­дом­ле­н­ня, про­па­ган­дист­ські текс­ти, мо­ва не­на­ві­сти — все як зав­жди в гі­бри­дних ме­діа агре­со­ра.

На­ві­що сер­би чи­та­ють та див­ля­ться ці «но­ви­ни», на­ві­що за­про­шу­ють до ефі­ру цен­траль­но­го те­ле­ка­на­ла ке­рів­ни­ків цьо­го «ЗМІ» — те­ма окре­мо­го... ні, не ма­те­рі­а­лу, а ком­пле­ксно­го по­лі­то­ло­гі­чно­го та со­ціо­пси­хо­ло­гі­чно­го до­слі­дже­н­ня.

Як так ста­ло­ся, що пі­сля всьо­го, що пе­ре­жи­ла Сер­бія, сер­би та серб­ська жур­на­лі­сти­ка зокре­ма, по­пу­ляр­ність та ав­то­ри­тет тут за­во­йо­ву­ють про­па­ган­дист­ські, гі­бри­дні ме­діа-про­е­кти ін­шої кра­ї­ни, яка ни­ні ве­де за­гар­бни­цьку війн про­ти сво­го су­сі­да? Чо­му і гля­да­чі з чи­та­ча­ми, і жур­на­лі­сти вва­жа­ють ціл­ком нор­маль­ним до­слу­ха­ти­ся до про­па­ган­ди кра­ї­ни, яка чи­нить агре­сію, при­чо­му са­ме за­раз? Це зов­сім ін­ше «Чо­му?», але від­по­відь на яке ду­же хо­ті­ло­ся б по­чу­ти. Без ньо­го, на­пев­но, і че­сну та не­ри­то­ри­чну від­по­відь на «Чо­му?» зраз­ка 1999 ро­ку да­ти не­мо­жли­во.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.