«На­ше го­лов­не зав­да­н­ня – ува­жно слу­ха­ти»

В ки­їв­сько­му кі­но­те­а­трі «Жов­тень» від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція про­е­кту Сер­гія Бу­ков­сько­го «Ві­де­о­ан­то­ло­гія но­ві­тньої Укра­ї­ни: пер­со­ни, істо­рії, ві­зії»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Про­ект пред­ста­ви­ли йо­го ав­тор і ре­жи­сер Сер­гій БУКОВСЬКИЙ, спів­ав­то­ри Ві­кто­рія БОНДАР, про­дю­сер Ген­на­дій КОФМАН і пред­став­ни­ки твор­чої ко­ман­ди.

Пер­со­ни, про яких іде­ться у на­зві про­е­кту — це ві­до­мі укра­їн­ки й укра­їн­ці, в пер­шу чер­гу — ди­си­ден­ти й не­за­ле­жні ми­тці ра­дян­ської епо­хи, що на­смі­ли­ли­ся ки­ну­ти ви­клик лю­до- жер­ській си­сте­мі, і, став­ши та­ким чи­ном уча­сни­ця­ми й уча­сни­ка­ми клю­чо­вих про­це­сів дру­гої по­ло­ви­ни XX сто­лі­т­тя, без­умов­но, впли­ну­ли на сьо­го­де­н­ня, про­те ча­сто й не­за­слу­же­но за­ли­ша­ю­ться на периферії су­спіль­ної ува­ги.

Про­ект пе­ред­ба­чає за­пис ін­терв’ю з осо­би­сто­стя­ми, яких не­об­хі­дно відзня­ти якнай­швид­ше; ство­ре­н­ня текс­то­вих вер­сій ін­терв’ю; кон­це­пту­а­лі­за­цію та роз­роб­ку ін­тер­нет-ре­сур­су, на яко­му бу­дуть роз­мі­ще­ні відзня­ті ма­те­рі­а­ли для віль­но­го до­сту­пу із ура­ху­ва­н­ням по­треб лю­дей із ва­да­ми слу­ху або зо­ру. Дру­гий етап — ви­хід ци­клу до­ку­мен­таль­них філь­мів «Один день і все жи­т­тя» на осно­ві за­пи­са­них ін­терв’ю та ви­да­н­ня роз­ши­фро­ва­них і впо­ряд­ко­ва­них ін­терв’ю.

Пер­ши­ми ге­ро­я­ми ста­ли Іван ДЗЮБА, Юрій ЩЕРБАК, Се­мен ГЛУЗМАН, Дми­тро ГОРБАЧОВ. За­га­лом же за­дум у ав­то­рів мас­шта­бний — на чер­зі так са­мо Лі­на КОСТЕНКО, Ва­лен­тин СІЛЬВЕСТРОВ, Ва­ле­рій ШЕВЧУК, Ми­ро­слав МАРИНОВИЧ, отець Бо­рис ҐУДЗЯК, Во­ло­ди­мир ГУБА, Во­ло­ди­мир МЕЛЬНИЧЕНКО, Еду­ард ТІМЛІН, Ві­та­лій КОРОТИЧ, Ро­ман ВІКТЮК, Єв­ген СИВОКІНЬ, Єв­ген СТАНКОВИЧ, Те­тя­на ЦИМБАЛ, Ми­ро­слав СКО­РИК, Слав­ко ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ, Му­ста­фа ДЖЕМІЛЄВ, Ро­ман БАЛАЯН, Ла­ри­са КАДОЧНИКОВА та ін­ші.

Ан­то­ло­гія ство­рю­є­ться Гро­мад­ською ор­га­ні­за­ці­єю «Центр су­ча­сних ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій та ві­зу­аль­них ми­стецтв» за під­трим­ки Укра­їн­сько­го куль­тур­но­го фон­ду.

Під час пре­зен­та­ції в «Жов­тні» ав­тор ан­то­ло­гії роз­кри­ли де­які по­дро­би­ці про­е­кту.

Ген­на­дій КОФМАН:

Спо­ча­тку бу­ла ідея ство­ре­н­ня ци­клу пов­но­ме­тра­жних філь­мів, при­свя­че­них окре­мим ге­ро­ям. Ми шу­ка­ли фі­нан­су­ва­н­ня, і тут ого­ло­си­ли кон­курс па­трі­о­ти­чно­го кі­на в Мін­куль­ті, тож ми по­ду­ма­ли: чим це не па­трі­о­ти­чна те­ма? На­пи­са­ли за­яв­ку на два філь­ми. Пер­шим ге­ро­єм на­мі­ти­ли Лев­ка Лук’янен­ка, хо­ті­ли зня­ти, як він го­ту­є­ться до 90-річ­чя, ма­ли роз­по­чи­на­ти 24 сер­пня, бу­ли май­же го­то­ві до зйо­мок, і ра­птом ста­ло­ся те що ста­ло­ся. Ось то­ді я для се­бе зро­зу­мів, на якій ме­жі ми пе­ре­бу­ва­є­мо. Й ви­рі­ши­ли роз­по­ча­ти ще біль­шу аван­тю­ру. Так, кон­курс ви­гра­ли, але це дов­го, ко­жній пер­со­ні тре­ба при­свя­ти­ти як мі­ні­мум пів­ро­ку, а ко­ли від­кри­ли пер­ший ва­рі­ант спи­ску, то до 70% це вже був мар­ти­ро­лог. На ща­стя, зав­дя­ки Укра­їн­сько­му куль­тур­но­му фон­ду з’яви­ли­ся до­да­тко­ві мо­жли­во­сті зня­ти тих, ко­го ми мо­же­мо втра­ти­ти.

Сер­гій БУКОВСЬКИЙ:

На дру­гий, тре­тій день пі­сля зйо­мок в Іва­на й Мар­ти Дзюб во­ни по­ча­ли нам те­ле­фо­ну­ва­ти: «ой, ми не­до­го­во­ри­ли, ку­ди ви по­ді­ва­лись?» Ці лю­ди на­чеб­то і є в на­шо­му су­спіль­стві, і на­че їх не­має. Я ду­маю, що те­ма тих та­ки ші­ст­де­ся­тни­ків ні­як при­найм­ні в до­ку­мен­таль­но­му кі­ні, не за­фі­ксо­ва­на. Але ж це ці­ла епо­ха, не­ймо­вір­ні де­та­лі від­кри­ва­ю­ться в цих роз­мо­вах.

Ві­кто­рія БОНДАР:

Це но­сії ду­мок і ві­зій, яких ми не ма­є­мо пра­ва втра­ти­ти. Їхні істо­рії — про шлях, ви­бір і від­по­від­аль­ність. А ви­бір і від­по­від­аль­ність — клю­чо­ві сло­ва сьо­го­дні.

Сер­гій Буковський: Ц е мо­же про­зву­ча­ти за­над­то емо­цій­но й па­те­ти­чно, але я цих лю­дей знаю пер­со­наль­но, ду­же їх лю­блю і ша­ную. На­при­клад, Дми­тро Горбачов упер­ше за 5 ро­ків на­вча­н­ня в ін­сти­ту­ті іме­ні Кар- пен­ка-Ка­ро­го по­вів нас, сту­ден­тів, у під­ва­ли й по­ка­зав схо­ва­ні там по­ло­тна укра­їн­сько­го аван­гар­ду. Це для ме­не ста­ло аб­со­лю­тним від­кри­т­тям. Ми, до ре­чі, знов йо­го по­ве­ли ту­ди, зня­ли це, і бу­ло та­ке вра­же­н­ня, що він сам упер­ше там опи­нив­ся. Ті ше­дев­ри бу­ли вря­то­ва­ні зав­дя­ки йо­му.

Ген­на­дій Кофман: Зро­зумі­ло, що у фільм не вій­дуть усі спо­га­ди і мір­ку­ва­н­ня. То­му з’яви­ло­ся ро­зу­мі­н­ня, що всі ма­те­рі­а­ли ма­ють бу­ти до­сту­пні гля­да­чу в Ме­ре­жі, на веб-пла­тфор- мі, щоб во­ни не ле­жа­ли, як це тра­пля­є­ться, під ліж­ком у ре­жи­се­ра. На­сту­пно­го ро­ку па­ра­лель­но з філь­мом ми роз­ро­бля­ти­ме­мо сайт, на яко­му роз­мі­сти­мо ін­терв’ю. Все це ви­йде на ін­те­р­актив­ній пла­тфор­мі, де мо­жна отри­ма­ти ма­кси­маль­но пов­не уяв­ле­н­ня про цю епо­ху че­рез пря­мий діа­лог з ге­ро­я­ми. На ту мить, спо­ді­ва­ю­ся, ми та­кож на­ла­го­ди­мо вза­є­мо­дію з про­від­ни­ми на­вчаль­ни­ми за­кла­да­ми, та­ки­ми, як Укра­їн­ський ка­то­ли­цький уні­вер­си­тет і Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія, оскіль­ки ця ін­фор­ма­ція по­трі­бна і в осві­ті, і фа­хів­цям, і лю­дям, що вхо­дять у про­фе­сію.

Сер­гій Буковський: Зві­сно, ми філь­му­є­мо не тіль­ки ін­терв’ю, але й пов­сяк­ден­не жи­т­тя, дов­кі­л­ля на­ших ге­ро­їв, спо­сте­рі­га­є­мо за ни­ми.

Ві­кто­рія Бондар: Не тре­ба ду­ма­ти, що це ціл­ко­ви­тий «сер­йоз». Це їхнє жи­т­тя, і там ба­га­то гу­мо­ру.

Сер­гій Буковський: Із Юрі­єм Щер­ба­ком ми роз­мов­ля­ли 4 го­ди­ни, й це одне з на­ших най­кра­щих ін­терв’ю. На­при­клад, він роз­по­вів, як при­йшов до Дзю­би. При­хо­дить — а той у джин­сах. На той час — стра­шен­ний де­фі­цит. Ка­же: «Я ма­ло не зом­лів. Ду­мав, джин­си тіль­ки в ме­не! А де ж ти їх узяв? » Або — я спи­тав Глу­зма­на, яке кі­но їм по­ка­зу­ва­ли в та­бо­рі. Він від­по­вів: «Ви не по­ві­ри­те. «Ан­дрія Ру­бльо­ва» Тар­ков­сько­го. Ні­де не бу­ло, а зе­кам по­ка­зу­ва­ли». Теж хо­ро­ша де­таль. Кі­но бу­де про де­та­лі, про час, про жи­т­тя. За ли­сто­пад відзня­то вже 15 го­дин ма­те­рі­а­лу. Так, це швид­ко. Але нам тре­ба по­спі­ша­ти.

Ві­кто­рія Бондар: Ма­те­рі­а­лу на­віть біль­ше. На­при­клад, ко­ли зні­ма­ли Глу­зма­на, то отри­ма­ли від ньо­го 4 го­ди­ни за­пи­су не­за­ле­жної пси­хі­а­три­чної екс­пер­ти­зи ге­не­ра­ла Гри­го­рен­ка, здій­сне­ної в Аме­ри­ці на про­ха­н­ня Пе­тра Гри­го­ро­ви­ча. Ми на­віть зв’яза­ли­ся з одним із пси­хі­а­трів, які це ро­би­ли, й уже є по­пе­ре­дня до­мов­ле­ність, аби він по­го­див­ся по­ді­ли­ти­ся з на­ми спо­га­да­ми про ту по­дію, але для то­го тре­ба окре­мі ко­шти.

Ми ще обов’яз­ко­во — адже ви зна­є­те, що в сі­мей­них ар­хі­вах це гу­би­ться — від­ска­ну­є­мо фо­то­гра­фії, оци­фру­є­мо плів­ки, які во­ни нам да­дуть. Так, Лі­на Костенко на­го­во­рю­ва­ла на ди­кто­фон все, що ба­чи­ла в Чор­но­би­лі, ко­ли ту­ди їзди­ла. Спо­ді­ва­ю­ся, ми зна­йде­мо і збе­ре­же­мо ці за­пи­си.

Сер­гій Буковський: Це все не­ба­че­ний ма­те­рі­ал, не­ймо­вір­но ці­ка­вий.

Ген­на­дій Кофман: Хо­чу на­го­ло­си­ти: я б не пі­шов на цей про­ект, як­би в ньо­му не брав участь Буковський. Так, по де­ко­му з цих пер­со­на­жів мо­жна зна­йти ма­су ма­те­рі­а­лів. Але тут ду­же ва­жли­ва ін­то­на­ція, той не­ви­ди­мий діа­лог, який мо­же ство­ри­ти ли­ше Сер­гій.

Сер­гій Буковський: На­ше го­лов­не зав­да­н­ня — не стіль­ки роз­го­во­ри­ти, скіль­ки не за­ва­ди­ти. Ува­жно слу­ха­ти. На­бра­ти­ся тер­пі­н­ня, бо лю­ди ви­го­во­рю­ю­ться. Є та­кий мо­мент у роз­мо­ві, ко­ли лю­ди­на хо­че го­во­ри­ти, го­во­ри­ти й го­во­ри­ти, зга­ду­ва­ти.

Ген­на­дій Кофман: Ві­дзня­тий ма­те­рі­ал час­тко­во увій­де в про­ект «Один день і все жи­т­тя», який за­раз у за­пу­ску. Вже два ре­жи­сер­ських сце­на­рії на­пи­са­ні. А в 2019 ро­ці по­чне­мо ство­рю­ва­ти веб-пор­тал. Ми усві­дом­лю­є­мо цін­ність ма­те­рі­а­лу, що опи­нив­ся в на­ших ру­ках, і то­му ві­ді­йшли від ідеї ста­ти­чно­го архіву.

Сер­гій Буковський: Філь­му­є­мо на ду­же хо­ро­шій те­хні­ці, в хо­ро­шо­му розв’язан­ні. Як для ігро­во­го кі­на. Я по­ки не знаю, чи бу­де це цикл або одна пов­но­ме­тра­жна 3—4-го­дин­на стрі­чка кі­но­те­а­траль­но­го фор­ма­ту. Ще ду­маю над оста­то­чною фор­мою. Одно­зна­чно — це не те­ле­жур­на­лі­сти­ка.

Ген­на­дій Кофман: Сьо­го­дні основ­ний ка­нал ін­фор­ма­ції — це Ме­ре­жа. То­му «Один день і все жи­т­тя» ро­би­ться в кла­си­чній фор­мі, але так, аби він лег­ко спри­ймав­ся в Ін­тер­не­ті.

Сер­гій Буковський: Хо­чу спро­бу­ва­ти щось ін­ше. Ме­ні вже, че­сно ка­жу­чи, на­бри­дло кі­но. То­му ду­маю про ін­фор­ма­цій­ні фор­ми, до­сту­пні­ші для гля­да­ча, аби не ро­би­ти до­ку­мен­та­лі­сти­ку настільки елі­тар­ною і во­дно­час мар­гі­наль­ною. Бо на­ша до­ля — фе­сти­ва­лі. А хо­че­ться, щоб до­ступ ма­ла ма­кси­маль­на ав­ди­то­рія. Зві­сно, ду­ма­є­мо про те­ле­ба­че­н­ня теж. Не ви­клю­чаю, що, мо­жли­во, зро­би­мо ди­фу­зію жан­рів — ігро­во­го й не­і­гро­во­го. То­му що жанр до­ку­дра­ми в Укра­ї­ні аб­со­лю­тно не­о­сво­є­ний. Мо­же, по­єд­на­є­мо рі­зні сти­лі, хо­ча це для ме­не те­ра ін­ко­гні­та.

Ма­рія Бондар: Пла­ну­є­мо по­го­во­ри­ти з на­шим дру­гом Мар­ком Едвард­сом — ни­ні він від­по­від­аль­ний ре­да­ктор до­ку­мен­таль­них про­грам на те­ле­ка­на­лі «Ар­те» — й за­про­по­ну­ва­ти йо­му якийсь ва­рі­ант з цьо­го.

Сер­гій Буковський: Ми ста­ви­мо на­шим ге­ро­ям ду­же від­вер­ті за­пи­та­н­ня. Хтось ду­же швид­ко на це по­го­джу­є­ться, ко­мусь скла­дні­ше. Але всі до­ста­тньо від­вер­ті. З ни­ми ра­ді­сно й при­єм­но спіл­ку­ва­тись. Це справжнє ре­жи­сер­ське за­до­во­ле­н­ня, а са­ме ця від­вер­тість — го­лов­на ме­та про­е­кту.

ФО­ТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.