За­єць бі­лий, ку­ди бі­гав?

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Лю­дми­ла СТУПЧУК, Рів­не

Ма­буть, не мен­ше, аніж ді­ти, че­кає на справ­жню зи­му та бі­лий сніг за­єць-бі­ляк. На­при­кін­ці осе­ні він по­чи­нає бі­лі­ша­ти, а взим­ку йо­го шку­ра на­бу­де сні­жно-бі­ло­го ко­льо­ру до та­кої мі­ри, що ні­хто йо­го і не по­мі­тить. А він і ра­дий, бо до­бре при­сто­со­ва­ний до ба­га­то­сні­жної зи­ми й мо­ро­зів. Йо­го ро­дич — за­єць-ру­сак — з на­ста­н­ням зи­ми теж сві­тлі­шає, але пов­ні­стю бі­ло­сні­жним стає тіль­ки за­єць-бі­ляк. Тем­ни­ми за­ли­ша­ю­ться ли­ше кін­чи­ки йо­го вух — осо­бли­ва при­кме­та дов­го­ву­хо­го. Та в Укра­ї­ні з її ни­ні­шні­ми ма­ло­сні­жни­ми і ма­ло­мо­ро­зни­ми зи­ма­ми ці йо­го пе­ре­ва­ги ста­ли, рад­ше, про­бле­ма­ми. За від­су­тно­сті сні­гу бі­ля­ки ста­ють лег­кою здо­бич­чю хи­жих зві­рів і бра­ко­ньє­рів.

Влі­тку ж бі­лий за­єць ду­же схо­жий на сі­ро­го зай­ця, хоч і від­рі­зня­є­ться від ньо­го, на­сам­пе­ред, біль­ши­ми роз­мі­ра­ми, шир­ши­ми ла­па­ми, чор­ни­ми кін­чи­ка­ми вух. За­єць-ру­сак, який в Укра­ї­ні во­ди­ться май­же по всій те­ри­то­рії, має тен­ді­тні­шу ста­ту­ру, дов­ші ву­ха, хвіст кли­но­ви­дний, чор­ний або чор­но­бу­рий звер­ху.

МА­ЛЕНЬ­КИЙ БІ­ЛИЙ ЗАЙЧИКУ, ХОДИ, ХОДИ ДО НАС!

В Укра­ї­ні три­ва­лий час фа­хів­ці вва­жа­ли, що бі­лий за­єць на на­шій те­ри­то­рії зник зов­сім, ли­ше ча­сом при­бі­гає у сво­їх за­я­чих спра­вах із те­ри­то­рії Ро­сії та Бі­ло­ру­сі, — роз­по­від­ає біо­лог Ма­рія САВЧУК. — За­раз же до­слі­дни­ки зу­стрі­ча­ють йо­го у пів­ні­чних ра­йо­нах Сум­щи­ни, Чер­ні­гів­щи­ни, Жи­то­мир­щи­ни, Рів­нен­щи­ни. Хо­ча ще на­при­кін­ці ХІХ — на по­ча­тку ХХ сто­літь йо­го мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти та­кож у Хар­ків­ській, Пол­тав­ській, Чер­ка­ській, Ки­їв­ській, Хмель­ни­цькій обла­стях.

При­чи­на­ми змен­ше­н­ня чи­сель­но­сті бі­ля­ків уче­ні вва­жа­ють на­сам­пе­ред ви­ру­бу­ва­н­ня лі­со­вих ма­си­вів та бра­ко­ньєр­ство. У хар­чу­ван­ні ж хи­жих тва­рин він ста­но­вить до­во­лі не­зна­чну час­тку. Змен­ше­н­ня чи­сель­но­сті зай­ця бі­ло­го, при­пу­ска­ють, пов’яза­не та­кож зі змі­ною ланд­ша­фтних умов, з на­ста­н­ням те­плих, ма­ло­сні­жних зим, ба на­віть змі­ще­н­ням місць про­жи­ва­н­ня ви­ду на пів­ніч, з огля­ду на змі­ни клі­ма­ту.

А ще тва­ри­на чу­тли­ва не ли­ше до впли­ву чин­ни­ків се­ре­до­ви­ща, хи­жа­ків, а й до кон­ку­рен­ції з бо­ку зай­ця сі­ро­го, осо­бли­во при ви­бо­рі місць про­жи­ва­н­ня.

За­єць бі­лий за­не­се­ний до Чер­во­ної кни­ги Укра­ї­ни (при­ро­до­охо­рон­ний ста­тус — рід­кі­сний), Чер­во­но­го спи­ску Між­на­ро­дно­го со­ю­зу охо­ро­ни при­ро­ди та при­ро­дних ре­сур­сів і як вид, який під­ля­гає охо­ро­ні, вклю­че­ний до Берн­ської кон­вен­ції про охо­ро­ну ди­кої фа­у­ни і фло­ри та при­ро­дних се­ре­до­ви­щ­існу­ва­н­ня в Єв­ро­пі.

НІ­КО­ГО НЕ ОБРАЖАЄ, АЛЕ САМ БО­Ї­ТЬСЯ ВСІХ

За­єць-бі­ляк охо­ро­ня­є­ться на всіх те­ри­то­рі­ях, які він оби­рає для про­жи­ва­н­ня. Зокре­ма, в Де­снян­сько-Ста­ро­гут­сько­му на­ціо­наль­но­му при­ро­дно­му пар­ку, По­лі­сько­му та Рів­нен­сько­му при­ро­дних за­по­від­ни­ках, де їм по­до­ба­є­ться чи не най­біль­ше.

На сай­ті По­лі­сько­го за­по­від­ни­ка йде­ться, що бі­ляк по­лю­бляє за­ро­сті ку­щів, верб, змі­ша­ні за­ха­ра­ще­ні лі­си, за­пла­ви рі­чок, ви­руб­ки і зга­ри­ща. По­стій­них укрит­тів не має, взим­ку для від­по­чин­ку ін­ко­ли вла­што­вує схо­ван­ки у сні­гу. Жи­ви­ться трав’яни­сти­ми і де­рев­но-ча­гар­ни­ко­ви­ми ро­сли­на­ми, ко­рою, мо­ло­ди­ми па­го­на­ми, брунь­ка­ми де­рев та ку­щів. Ро­з­мно­же­н­ня зай­ців роз­по­чи­на­є­ться з лю­то­го і за­кін­чу­є­ться в ли­пні-сер­пні. Ма­ля­та на­ро­джу­ю­ться зря­чі, вкри­ті шер­стю і зда­тні одра­зу са­мо­стій­но пе­ре­бі­га­ти і хо­ва­тись від во­ро­гів. Ма­ти го­дує їх ли­ше три­чі, а да­лі зай­че­ня­та са­мі дба­ють про своє хар­чу­ва­н­ня.

Чи­сель­ність бі­ло­го зай­ця в за­по­від­ни­ку є до­сить ста­біль­ною, на­сам­пе­ред зав­дя­ки ста­біль­но­сті кор­мо­вих угідь. Узим­ку він пе­ре­хо­дить пе­ре­ва­жно на гіл­ко­вий корм і ра­дий, ко­ли йо­го під­го­до­ву­ють зва­ле­ни­ми оси­ка­ми. Фа­хів­ці за­по­від­ни­ка по- мі­ти­ли, що бі­ляк на­дає пе­ре­ва­гу хар­чу­ван­ню па­го­на­ми на до­бре осві­тле­них ді­лян­ках. Ви­со­ка кор­мо­ва цін­ність ве­ре­со­вищ( крім зай­ців, їх по­лю­бля­ють ми­шо­по­ді­бні гри­зу­ни, сар­ни, те­те­ру­ки) вка­зує на до­ціль­ність їх роз­ве­де­н­ня та охо­ро­ни, а та­кож за­лу­че­н­ня до цьо­го мі­сце­вих бор­тни­ків та ско­та­рів. Та­кий до­свід, при­чо­му успі­шний, має низ­ка єв­ро­пей­ських кра­їн.

Не­га­тив­но на чи­сель­ність бі­лих зай­ців впли­ває ми­слив­ство, осо­бли­во з пе­ре­слі­ду­ва­н­ням гон­чи­ми пса­ми. Ство­ре­н­ня до­ста­тньої кор­мо­вої ба­зи без усу­не­н­ня цьо­го чин­ни­ка — ми­слив­ства та пе­ре­слі­ду­ва­н­ня гон­чи­ми пса­ми — не при­не­се ба­жа­них ре­зуль­та­тів, вва­жа­ють фа­хів­ці за­по­від­ни­ків. Хо­ча в Укра­ї­ні за­бо­ро­не­не по­лю­ва­н­ня на бі­ля­ка, за­не­се­но­го до Чер­во­ної кни­ги, але на пра­кти­ці цьо­го ча­сто не до­три­му­ю­ться, бо під­стре­ли­ти тва­ри­ну мо­жуть і ви­пад­ко­во, по­лю­ю­чи за ін­ши­ми ви­да­ми. І хо­ча, на дум­ку де­яких еко­ло­гів, бі­ляк не по­тре­бує тер­мі­но­вих за­хо­дів що­до йо­го збе­ре­же­н­ня, про­те біль­шої ува­ги на­у­ков­ців, ве­де­н­ня по­стій­но­го мо­ні­то­рин­гу він все ж по­тре­бує, ка­же Ма­рія Савчук. При­йма­ти рі­ше­н­ня про до­ціль­ність зна­хо­дже­н­ня ви­ду в Чер­во­ній кни­зі та не­об­хі­дність за­хо­дів що­до йо­го збе­ре­же­н­ня, як свід­чить пра­кти­ка, мо­жна, ли­ше опи­ра­ю­чись на да­ні остан­ніх мо­ні­то­рин­го­вих до­слі­джень.

«ЧЕ­РЕЗ ПО­ЛЕ НАВПРОСТЕЦЬ СКАЧЕ БІ­ЛИЙ КОМІРЕЦЬ...»

За­єць у пе­ре­кла­ді зі ста­ро­слов’ян­ської мо­ви озна­чає «стри­бyн». А він і справ­ді зна­тний стри­бун! За­дні ла­пи йо­го на­ба­га­то дов­ші за пе­ре­дні й ду­же силь­ні, зав­дя­ки чо­му за­єць мо­же ро­би­ти стриб­ки в де­кіль­ка ме­трів. Крім то­го, він ще й чу­до­вий бі­гун. У ра­зі не­без­пе­ки не­гай­но пе­ре­хо­дить до стрім­ко­го бі­гу й до­ся­гає швид­ко­сті по­над 70 кі­ло­ме­трів на го­ди­ну! При цьо­му пе­тляє, ма­ску­ю­чи свої стеж­ки, що до­по­ма­гає ря­ту­ва­ти­ся від пе­ре­слі­ду­ва­чів.

У зай­ця до­сить роз­ви­ну­тий слух, отож він вча­сно по­пе­ре­дже­ний про на­бли­же­н­ня не­без­пе­ки. Ве­ли­кі ву­шні ра­ко­ви­ни ма­ють вла­сти­вість під­ні­ма­ти­ся, опу­ска­ти­ся, по­вер­та­ти­ся в рі­зні бо­ки, не­за­ле­жно одна від одної.

А ще зай­ці мо­жуть ба­чи­ти все нав­ко­ло се­бе. Їхні очі роз­та­шо­ва­ні та­ким чи­ном, що за­без­пе­чу­ють ши­ро­ке по­ле зо­ру. Вті­ка­ю­чи від не­без­пе­ки, за­єць за­зви­чай ди­ви­ться на­зад, то­му не­рід­ко стає здо­бич­чю ін­шо­го во­ро­га, що опи­нив­ся на йо­го шля­ху.

До ре­чі, ні­який він не «ко­сий». Він має ма­ло­ру­хо­му шию і че­рез те не мо­же огля­да­ти­ся на всі бо­ки. Ось і ско­шує очі, щоб по­ба­чи­ти те, що йо­му тре­ба. А лю­ди ви­рі­ши­ли, що за­єць ко­со­окий, і дра­жнять йо­го за бу­дья­кої на­го­ди. Зга­дай­те, у скіль­кох каз­ках, вір­шах, муль­тфіль­мах йде­ться про це. А ге­ро­єм скіль­кох тво­рів він є — не пе­ре­лі­чи­ти — і за­зви­чай, хоч і сим­па­ти­чний, але хваль­ку­ва­тий і не ду­же хи­трий.

Однак за­єць, зда­є­ться, не обра­жа­є­ться на нас — він знає, що все одно за­ли­ша­є­ться улю­блен­цем ма­ле­чі та й усіх, хто лю­бить ди­ку при­ро­ду, її ди­во­ви­жний та рі­зно­ма­ні­тний світ.

Рід­кі­сна лі­со­ва тва­ри­на пе­ре­бу­ває в Укра­ї­ні під охо­ро­ною Чер­во­ної

кни­ги

ФО­ТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.