«В іде­аль­но­му сві­ті не має бу­ти при­тул­ків»

Ху­тро, зві­рин­ці, па­спор­ти­за­ція: за­снов­ник гу­ма­ні­сти­чно­го ру­ху UAnimals Оле­ксандр ТОДОРЧУК «роз­кла­дає по по­ли­цях» клю­чо­ві пи­та­н­ня зоо­за­хи­сту

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ві­кто­рія ШИТИК, «День»

Без­при­туль­ні тва­ри­ни ста­ли не­від’єм­ною ча­сти­ною мі­сько­го пей­за­жу, бро­дя­чі со­ба­ки чи ко­ти у дво­рах, на рин­ках чи бі­ля су­пер­мар­ке­тів ні­ко­го не ди­ву­ють. Ні­ко­го не ці­ка­вить, звід­ки з’яв­ля­ю­ться ці тва­ри­ни і ку­ди во­ни зни­ка­ють. Ли­ше ін­ко­ли, про­чи­тав­ши в ін­тер­не­ті або по­чув­ши в но­ви­нах чер­го­ву істо­рію про зну­ща­н­ня над тва­ри­на­ми чер­го­вих жи­во­де­рів, ми жа­ха­є­мось і за­да­є­мо­ся пи­та­н­ням: як та­ке мо­гло ста­ти­ся? Про­те зго­дом це змі­нює вже зви­чна бай­ду­жість.

Та­кі ре­чі, як зну­ща­н­ня над тва­ри­на­ми в цир­ках, не­гу­ман­не утри­му­ва­н­ня їх у тяж­ких умо­вах, ба на­віть біль­ше — ко­ли тва­рин-»пен­сіо­не­рів» про­да­ють при­тра­во­чним ми­слив­ським стан­ці­ям і ви­ко­ри­сто­ву­ють як жи­ві мі­ше­ні для по­лю­ва­н­ня — все це при­зво­дить до жор­сто­ко­ї­за­ги­бе­лі як до­ма­шніх, так і ди­ких тва­рин. В Укра­ї­ні зоо­за­хи­сний рух тіль­ки на­бу­ває не­об­хі­дно­го по­ши­ре­н­ня. Про ці­лі зоо­за­хи­сно­ї­ор­га­ні­за­ції UAnimals, сі­мей­ний бі­знес Gres Todorchuk PR, про при­тул­ки та їх вза­є­мо­дію з UAnimals, а та­кож про бо­роть­бу ор­га­ні­за­ці­їз тим, щоб су­спіль­ство бу­ло гу­ман­ні­шим, ми й по­спіл­ку­ва­ли­ся із Оле­ксан­дром ТОДОРЧУКОМ.

ПРО ВІСІМ ЦІЛЕЙ UANIMALS

— Ви є за­снов­ни­ком ор­га­ні­за­ції UAnimals. Які ці­лі ста­ви­те пе­ред со­бою в гро­мад­ській ді­яль­но­сті? Чим ва­ша ор­га­ні­за­ція від­рі­зня­є­ться від ін­ших ру­хів за пра­ва тва­рин?

— Рік то­му UAnimals впер­ше іні­ці­ю­ва­ла і про­ве­ла Все­укра­їн­ський марш за пра­ва тва­рин. То­ді до ньо­го до­лу­чи­ло­ся ві­сім­над­цять міст, а цьо­го ро­ку вже 20. І пер­шо­го, і дру­го­го ра­зу лю­ди, які про­йшли цим мар­шем, за­ли­ша­ли під­пи­си під так зва­ним Уні­вер­са­лом-2025 з основ­ни­ми ці­ля­ми зоо­за­хи­сту. Всьо­го та­ких на­пря­мів — вісім, і во­ни сто­су­ю­ться за­бо­ро­ни екс­плу­а­та­ці­ї­тва­рин у сфе­рі роз­ваг, як-от у цир­ках і дель­фі­на­рі­ях, за­бо­ро­на при­тра­во­чних стан­цій і те­сту­ва­н­ня ко­сме­ти­чних і пар­фу­мер­них за­со­бів на жи­вих тва­ри­нах, за­пуск ді­є­во­ї­си­сте­ми кон­тро­лю і по­ка­ра­н­ня жи­во­де­рів та ще низ­ка пи­тань, які сто­су­ю­ться най­бо­лю­чі­ших і най­ва­жли­ві­ших про­блем у цьо­му пла­ні. Ці вісім цілей є на­ши­ми кон­кре­тни­ми на­пря­ма­ми ді­яль­но­сті.

— Як по­чи­на­ла­ся ва­ша гро­мад­ська ді­яль­ність?

— По-пер­ше, я на­віть у сво­їй про­фе­сій­ній ді­яль­но­сті ба­га­то пра­цюю із со­ці­аль­ни­ми та куль­тур­ни­ми про­е­кта­ми в рі­зних на­пря­мах — від акту­а­лі­за­ці­ї­те­ми Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні до про­блем лю­дей, по­збав­ле­них слу­ху. Це рі­зні на­пря­ми, але об’єд­нує ба­жа­н­ня по­зи­тив­но впли­ну­ти на ото­чу­ю­чий світ.

— Як у цьо­му пла­ні на вас впли­ну­ла ро­ди­на?

— Ме­ні скла­дно ска­за­ти щось кон­кре­тне, але пе­ре­ко­на­ний, що в пер­шу чер­гу це сто­су­є­ться ви­хо­ва­н­ня. У ме­не не­має істо­рі­ї­чи пун­кту, ко­ли пе­ре­ді мною сі­ла ма­ма чи та­то і по­ча­ли щось ме­ні роз­по­від­а­ти. Втім, на­пев­но, йде­ться про цін­но­сті, які з ди­тин­ства рі­дні за­кла­да­ли в ме­не. На­віть у ді­яль­но­сті UAnimals клю­чо­ве на­справ­ді — до­не­сти лю­дям ва­жли­вість ви­хо­ва­н­ня гу­ман­но­сті в ді­тях, бо де­яких до­ро­слих змі­ни­ти вже не­мо­жли­во, а те, як ми ви­хо­ву­є­мо сво­їх ді­тей, вла­сне, і впли­ває на май­бу­тнє.

ПРО СІМЕЙНУ СПРА­ВУ

— Gres Todorchuk PR — це сі­мей­ний бі­знес, в яко­му ва­шим пар­тне­ром є се­стра Яро­сла­ва Гресь. Скла­дно пра­цю­ва­ти з се­строю?

— Не мо­жу ска­за­ти, що скла­дно. Ми пра­цю­є­мо ра­зом уже 14 ро­ків, пра­кти­чно з то­го ча­су, ко­ли я тіль­ки за­кін­чив шко­лу. Ко­ли Яро­сла­ва бу­ла го­лов­ним ре­да­кто­ром жур­на­лу «HELLO!», я по­чав пи­са­ти ту­ди як жур­на­ліст. То­му цей до­свід три­ва­лий, вже про­йшов час, ко­ли тре­ба «при­тер­ти­ся». На сьо­го­дні я ба­чу в цьо­му біль­ше по­зи­ти­ву, бо ти ро­зу­мі­єш, що з ці­єю лю­ди­ною у те­бе одна­ко­ві цін­но­сті й ба­че­н­ня. Це лю­ди­на, яка за­ра­ди вла­сних ба­жань ні­ко­ли не під­ста­вить чи не зро­бить ні­чо­го поганого. І це вза­єм­но.

— Яким про­е­ктом сво­єї ком­па­нії ви пи­ша­є­те­ся най­біль­ше?

— Я мо­жу на­зва­ти ба­га­то про­е­ктів, але за­раз зга­даю про три: «Му­зей но­вин» для 1+1 — це ве­ли­кий ви­став­ко­вий про­ект, про який го­во­ри­ли в то­му чи­слі й за кор­до­ном; та­кож «Щи­рі» — один із най­кра­си­ві­ших і най­улю­бле­ні­ших на­ших про­е­ктів, який ми ро­би­мо для тор­го­во­го цен­тру «До­мо­сфе­ра» з 2014 ро­ку. Він по­кли­ка­ний по­пу­ля­ри­зу­ва­ти тра­ди­цій­ний укра­їн­ський ко­стюм і по­ка­за­ти, що це не про­сто ви­ши­ван­ка і ша­ро­ва­ри. Цьо­го ро­ку ми втре­тє зро­би­ли бла­го­дій­ний ка­лен­дар «Щи­рі», де де­ся­ток ві­до­мих зі­рок зня­ли­ся в тра­ди­цій­них укра­їн­ських ко­стю­мах. За ре­зуль­та­та­ми зйом­ки ми ви­пу­ска­є­мо ка­лен­дар, і всі гро­ші від при­бу­тку бу­дуть на­прав­ле­ні на бла­го­дій­ність — на ре­монт Му­зею Гон­ча­ра.

Тре­тій про­ект — UNCOUNTED, який ми ро­би­ли для Укра­їн­ської ака­де­мії лі­дер­ства. Він при­свя­че­ний те­мі Го­ло­до­мо­ру, йо­го ме­та — при­вер­ну­ти ува­гу до ці­єї те­ми за кор­до­ном. На сьо­го­дні всьо­го 15 кра­їн ви­зна­ло Го­ло­до­мор ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на­ро­ду. Ми ре­а­лі­зу­ва­ли та­кий про­ект уже в двох кра­ї­нах. Так, у Брюс­се­лі під бу­дів­лею пар­ла­мен­ту ми від­кри­ли ре­сто­ран ву­ли­чно­її жі зі стра­ва­ми ча­сів Го­ло­до­мо­ру і звер­ну­ли­ся до іно­зем­ців мо­вою, яку ро­зу­мі­ють у всьо­му сві­ті, — мо­вою го­ло­ду. Ві­дві­ду­ва­ча­ми цьо­го умов­но­го за­кла­ду ста­ли де­пу­та­ти Єв­ро­пар­ла­мен­ту, бло­ге­ри, жур­на­лі­сти, зви­чай­ні бель­гій­ці. Ми спо­ді­ва­є­мо­ся, що це по­си­лить пев­ний рух у на­пря­мі ви- зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом у рі­зних кра­ї­нах. Ли­ше пам’ята­ю­чи про тра­ге­дію ми­ну­ло­го, ми мо­же­мо спо­ді­ва­ти­ся, що во­на не по­вто­ри­ться в май­бу­тньо­му.

ПРО ПРИ­ТУЛ­КИ

— Чи спів­пра­цю­є­те ви з при­тул­ка­ми для тва­рин? З яки­ми са­ме?

— Ми вза­є­мо­ді­є­мо з при­тул­ка­ми, до­лу­ча­є­мо­ся до рі­зних іні­ці­а­тив зі збо­ру гро­шей, іно­ді зав­дя­ки пу­блі­чно­му по­ши­рен­ню до­по­ма­га­є­мо їм, при­чо­му йде­ться не ли­ше про при­тул­ки для без­при­туль­них со­бак і ко­тів, а й про при­тул­ки для ди­ких тва­рин. Ми на­ма­га­є­мо­ся під­три­му­ва­ти при­ту­лок для ве­дме­дів «Бі­ла ске­ля», який зна­хо­ди­ться під Жи­то­ми­ром. Ту­ди на ре­а­бі­лі­та­цію по­тра­пля­ють тва­ри­ни, вря­то­ва­ні з цир­ків, при­тра­во­чних стан­цій, з ін­ших жа­хли­вих умов.

На­сам­пе­ред ми ро­би­мо акцент на пу­блі­чно­сті — роз­по­від­а­є­мо лю­дям про при­ту­лок, як йо­му мо­жна до­по­мог­ти, по­жер­тву­ва­ти гро­ші то­що. Три­ва­лий час ми вза­є­мо­ді­я­ли із про­е­ктом «Хо­чу­со­ба­ку» і «Ко­то-Яр­ма­рок». Ми ба­га­то роз­по­від­а­є­мо про при­ту­лок «Сі­рі­ус», який є най­біль­шим у Схі­дній Єв­ро­пі і зна­хо­ди­ться під Ки­є­вом. Та­кож ми ко­му­ні­ку­є­мо з ко­му­наль­ним під­при­єм­ством у Льво­ві, яке за­йма­є­ться без­дом­ни­ми тва­ри­на­ми та є одним із най­більш ефе­ктив­них у цьо­му на­пря­мі.

Оскіль­ки UAnimals пра­цює над ви­рі­ше­н­ням глобальних пи­тань і усу­не­н­ням при­чин, то мо­ва тут іде са­ме про вза­є­мо­дію, ін­фор­ма­цій­ну до­по­мо­гу, спів­пра­цю з окре­мих пи­тань, але без­по­се­ре­дньо ми не за­йма­є­мо­ся при­ла­шту­ва­н­ням без­при­туль­них тва­рин.

— За­раз у Ки­є­ві існує кон­флікт між при­ва­тни­ми при­тул­ка­ми, які ро­блять до­во­лі ба­га­то, і між ко­му­наль­ною ве­тслу­жбою. У мі­сті до­сі не збу­до­ва­но обі­ця­ний вла­дою при­ту­лок. Як ви оці­ню­є­те цю си­ту­а­цію і дії сто­ли­чної вла­ди?

— На це за­пи­та­н­ня не­має про­сто­ї­від­по­віді. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що «Сі­рі­ус» — це при­ва­тний при­ту­лок, в який із мі­сько­го бю­дже­ту ви­ді­ля­є­ться пев­на су­ма гро­шей, яка на­справ­ді не по­кри­ває на­віть ма­лень­ко­ї­ча­сти­ни бю­дже­ту ці­є­ї­ор­га­ні­за­ції . Але во­дно­час це при­ту­лок, на яко­му три­ма­є­ться Ки­їв. Бо як­би «Сі­рі­ус» не пра­цю­вав, то з без­при­туль­ни­ми тва­ри­на­ми у сто­ли­ці став­ся би про­сто ко­лапс. Ме­не ди­вує, чо­му мі­ська вла­да цьо­го не ро­зу­міє.

Ін­ше пи­та­н­ня — ефе­ктив­ність ро­бо­ти ко­му­наль­них під­при­ємств. Ба­га­то ро­ків не ро­би­ло­ся по­трі­бних кро­ків. Мо­ва не ли­ше про при­тул­ки для тва­рин, а і про за­пуск ді­є­вих си­стем. На­при­клад, у Льво­ві за­пу­ще­но про­ект Animal ID (до ре­чі, Ки­є­ву її теж про­по­ну­ва­ли), суть ці­єї про­гра­ми по­ля­гає в то­му, що є он­лайн-облік без­при­туль­них тва­рин, зокре­ма тих, які по­тра­пля­ють до при­тул­ків. Це до­зво­ляє убез­пе­чи­ти тва­рин від жор­сто­ко­сті під час про­це­су ви­ло­ву і транс­пор­ту­ва­н­ня, спри­яє їх іден­ти­фі­ка­ції і при­би­рає ко­ру­пцій­ну скла­до­ву. Бо ко­ли ти зна­єш, скіль­ки тва­рин у мі­сті за мі­ський бю­джет сте­ри­лі­зо­ва­но, ро­зу­мі­єш, про яких са­ме тва­рин іде­ться, от­же, ви­ді­ли­ти бю­джет на щось «лі­ве» не­мо­жли­во.

Я не мо­жу впев­не­но ска­за­ти, чо­му мі­сто не за­пу­скає по­ді­бні про­е­кти, але ма­є­мо те, що ма­є­мо. Що сто­су­є­ться са­мо­го при­тул­ку, тре­ба ро­зу­мі­ти, що сам по со­бі при­ту­лок для тва­рин не є чи­мось гар­ним. — Чо­му? — В іде­аль­но­му сві­ті при­тул­ків не по­вин­но бу­ти. Бо не має бу­ти без­при­туль­них тва­рин, не мо­жна ви­ки­да­ти тва­рин на ву­ли­цю. Не­об­хі­дні ефе­ктив­ні про­гра­ми сте­ри­лі­за­ції. Зві­сно, є при­кла­ди при­тул­ків із до­во­лі по­га­ни­ми умо­ва­ми утри­ма­н­ня. Але по­трі­бно пра­цю­ва­ти з аль­тер­на­ти­вою, а не ка­за­ти про те, що десь по­га­ні умо­ви. На сьо­го­дні аль­тер­на­тив ба­га­тьом при­тул­кам не існує, то­му ні­чо­го осо­бли­во не змі­ню­є­ться і не ви­рі­шу­є­ться.

ПРО ВЛАСНОГО ДОМАШНЬОГО УЛЮБЛЕНЦЯ

— У вас теж є пес із при­тул­ку — Ган­ді. Чи важ­ко бу­ло на­ва­жи­ти­ся взя­ти тва­рин­ку із при­тул­ку, і що ви хо­ті­ли по­ка­за­ти цим при­кла­дом?

— Я ні­чо­го не хо­тів по­ка­за­ти цим кро­ком, ми про­сто хо­ті­ли взя­ти со­ба­ку і на­віть не роз­гля­да­ли ін­шо­го ва­рі­ан­ту, ніж взя­ти її з при­тул­ку. Це не був сим­во­лі­чний чи по­ка­зо­вий крок, а на­ше вла­сне ба­жа­н­ня. Є осо­бли­во­сті, про які має пам’ята­ти лю­ди­на, яка бе­ре со­ба­ку. — не ва­жли­во звід­ки. Якщо у вас ні­ко­ли не бу­ло тва­ри­ни, то ви ма­є­те ро­зу­мі­ти, що її тре­ба при­вча­ти до то­го, де во­на має хо­ди­ти в ту­а­лет. Ін­ко­ли со­ба­ка мо­же по­ча­ти щось гриз­ти, і йо­го тре­ба від цьо­го від­учу­ва­ти. Але це сто­су­є­ться не кон­кре­тно тва­рин із при­тул­ків — я зав­жди на цьо­му на­го­ло­шую, щоб лю­ди­на не по­ду­ма­ла, що от во­на взя­ла со­ба­ку, та по­гри­зла та­пки, і про­бле­ма в то­му, що со­ба­ка із при­тул­ку. Це тра­пля­є­ться з будь-яки­ми тва­ри­на­ми. Якщо го­во­ри­ти про осо­бли­во­сті тва­рин са­ме з при­тул­ку, то їх не­має. Це та­ка са­ма со­ба­ка, в яко­ї­та­ка са­ма уні­каль­на по­ро­да, в одно­му ек­зем­пля­рі на весь світ. — Чи є у вас ін­ші тва­рин­ки? — Ні. У нас одна со­ба­ка. Не­що­дав­но ми за­бра­ли ма­лень­ке цу­це­ня із ма­лень­ко­го се­ла, де йо­го вря­ту­ва­ла дів­чин­ка із ди­тя­чо­го бу­дин­ку. Ми за­бра­ли йо­го одра­зу у ве­тклі­ні­ку, шу­ка­ли но­вих ха­зя­їв у ін­тер­не­ті. Вже зна­йшли. Тут пи­та­н­ня від­по­від­аль­но­сті, бо ми ро­зу­мі­є­мо, що кра­ще зна­йти вла­сни­ків, для яких це бу­де єди­на тва­ри­на, якій во­ни при­ді­ля­ти­муть час, а не про­сто на­би­ра­ти­муть со­бі со­бак і ко­тів.

ПРО ЖОРСТОКІСТЬ ДО ТВА­РИН

— Чо­му за­раз у на­шо­му су­спіль­стві на­ро­стає про­бле­ма не­гу­ман­но­го став­ле­н­ня до тва­рин?

— Я б не ска­зав, що во­на на­ро­стає. На мій по­гляд, у цьо­му пла­ні є по­зи­тив­на тен­ден­ція. Пи­та­н­ня в то­му, що го­во­ри­ти про це по­ча­ли в остан­ні ро­ки. Те­пер ко­жен суд над жи­во­де­ром су­про­во­джу­є­ться акці­єю під сті­на­ми су­ду, су­спіль­ство не го­то­ве ми­ри­ти­ся із жор­сто­ким став­ле­н­ням до тва­рин. Те, що про про­бле­му і її ви­рі­ше­н­ня го­во­рять біль­ше, свід­чить про роз­ви­ток су­спіль­ства, а не про по­гір­ше­н­ня си­ту­а­ції.

— Остан­нім ча­сом по­ши­рю­є­ться екс­тре­міст­ський рух так зва­них до­гхан­те­рів, які став­лять со­бі за ме­ту фі­зи­чне зни­ще­н­ня ву­ли­чних тва­рин. Чи є це сер­йо­зною про­бле­мою?

— Тут тре­ба на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми. Тер­мін «до­гхан­те­ри» ви­га­да­ли са­мі ці лю­ди, бо від­чу­ва­ють пев­ну си­лу на­віть у фор­му­лю­ва­н­нях. Ні­я­ких до­гхан­те­рів не існує — існу­ють зло­чин­ці, жи­во­де­ри і збо­чен­ці, яким при­но­сить за­до­во­ле­н­ня ди­ви­ти­ся на стра­ж­да­н­ня тва­рин та їхню смерть.

Про­бле­ма в то­му, що в Укра­ї­ні на сьо­го­дні пра­во­охо­рон­на си­сте­ма і пра­во­су­д­дя не пра­цю­ють ефе­ктив­но в на­пря­мі по­ка­ра­н­ня та­ких лю­дей. Це най­біль­ша про­бле­ма, то­му що зло­чин­ці існу­ють в усіх кра­ї­нах, але су­спіль­ство має усві­дом­лю­ва­ти, що за зло­чи­ни є по­ка­ра­н­ня.

На­ра­зі хо­ча б за­ко­ном по­си­ли­ли від­по­від­аль­ність за жор­сто­ке став­ле­н­ня до тва­рин до во­сьми ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі. На пра­кти­ці у ма­лень­ких мі­стах по­лі­ція ча­сто не при­їжджає на ви­кли­ки, у мі­стах, як Ки­їв, по­ру­ши­ти спра­ву в су­ді вкрай скла­дно. На­при­клад, до­сі ве­де­ться спра­ва про­ти жи­во­де­ра Свя­то­го­ра — ця лю­ди­на ледь не са­ма зі­зна­є­ться у вбив­стві кіль­кох ти­сяч без­при­туль­них со­бак, хо­дить на те­ле­ві­зій­ні ефі­ри і роз­по­від­ає, яки­ми ме­ди­чни­ми за­со­ба­ми тре­ба вби­ва­ти тва­рин. Суд по цій лю­ди­ні йде по­віль­но, пра­во­ва си­сте­ма по­ка­зує, що во­на не го­то­ва бо­ро­ти­ся.

Якщо лю­ди не за­ми­слю­ю­ться про стра­ж­да­н­ня тва­рин, то не­хай по­ду­ма­ють

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.