Пав­ло Ско­ро­пад­ський: си­нер­гія пам’яті

Пі­зна­н­ня спад­ку Ге­тьма­на Укра­ї­ни за­со­ба­ми су­ча­сно­го до­ку­мен­таль­но­го кі­но — кра­щий шлях до сві­до­мо­сті лю­дей

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ігор СЮНДЮКОВ, фото Ру­сла­на КАНЮКИ, «День»

Га­зе­та «День», як ві­до­мо, ого­ло­си­ла 2018 рік Ро­ком Ге­тьма­на Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го. Рік уже на­бли­жа­є­ться до за­вер­ше­н­ня, зро­бле­но та­ки ба­га­то: під­го­тов­ле­на й ви­да­на кни­га «AVE», від­бу­ла­ся низ­ка зу­стрі­чей з чи­та­цькою ау­ди­то­рі­єю, і, го­лов­не, на­шій га­зе­ті на­ре­шті вда­ло­ся яко­юсь мі­рою при­вер­ну­ти ува­гу су­спіль­ства — не ли­ше фа­хів­ців — до ці­є­ї­ви­да­тно­ї­по­ста­ті; схо­же, кри­га по­чи­нає на­ре­шті скре­са­ти. Але ж чо­му ви­ни­кає від­чу­т­тя, до­во­лі стій­ке, що все здій­сне­не і за­ду­ма­не — це ли­ше по­ча­ток, що по­пе­ре­ду — ще ду­же дов­гий шлях і мас­шта­би пра­ці та­кі, що не­мо­жли­во вкла­сти­ся у хро­но­ло­гі­чні рам­ки по­то­чно­го ро­ку...

Річ, ма­буть, у тім, що Ско­ро­пад­ський на­ле­жить до чи­сла тих зов­сім не­чи­слен­них істо­ри­чних ді­я­чів, збіль­ше­н­ня ін­фор­ма­ці­їй фа­ктів що­до яких ні­як не до­зво­ляє ста­ви­ти «кра­пку» в твор­чих по­шу­ках, до­слі­дже­н­нях, за­гли­бле­них на­у­ко­вих роз­від­ках. Нав­па­ки, що біль­ше ми ді­зна­є­мось но­во­го про Ге­тьма­на, то ясні­ше ро­зу­мі­єш: Ско­ро­пад­ський не­ви­чер­пний. Бо­дай то­му, що й сьо­го­дні ма­ло ви­вче­на ці­ла низ­ка мо­мен­тів йо­го жит­тє­во­го і дер­жав­ни­цько­го шля­ху, є пев­ні «ла­ку­ни»). А от­же, існує пев­на «та­єм­ни­ця» Ско­ро­пад­сько­го, і не одна. На­ша кни­га «AVE», пе­ре­ко­на­ні, на­да­ла по­ту­жно­го ім­пуль­су до роз­кри­т­тя ці­є­ї­та­єм­ни­ці, до за­пов­не­н­ня тих «ла­кун» , але по­пе­ре­ду — ве­ли­че­зний об­сяг пра­ці.

Одна з та­ких і до­сі ма­ло­ви­вче­них сто­рі­нок жи­т­тя Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го — це емі­грант­ський пе­рі­од, пе­ре­бу­ва­н­ня в Ні­меч­чи­ні (а це, за­зна­чи­мо, більш ніж чверть сто­лі­т­тя: 1919— 1945 рр.). Ре­жи­сер та про­дю­сер Ігор Чай­ка (ін­терв’ю з ним чи­тай­те у «Дні» №213-214, 23 — 24 ли­сто­па­да ц. р.), ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи за­со­би су­ча­сно­го до­ку­мен­таль­но­го кі­но, взяв­ся роз­по­ві­сти ши­ро­ко­му за­га­лу ві­тчи­зня­них гля­да­чів про ті не до­сить ві­до­мі ро­ки. Уже роз­по­ча­то в ме­жах про­е­кту «Остан­ній Ге­тьман. Не­за­вер­ше­на по­до­рож...» ро­бо­ту над ці­єю стрі­чкою за під­трим­ки Укра­їн­сько­го куль­тур­но­го фон­ду. 5 гру­дня в Цен­трі Оле­ксан­дра Дов­жен­ка бу­ло пред­став­ле­но цей про­ект за спри­я­н­ня ГО «Сту­дія ме­ді­а­про­е­ктів «Вар­то­ві де­мо­кра­тії», а та­кож ті­зер май­бу­тньо­го пов­но­фор­ма­тно­го філь­му (ро­бо­та над ним має за­вер­ши­тись 2020 ро­ку). Бу­ла та­кож роз­гор­ну­та ви­став­ка ро­біт су­ча­сних ху­до­жни­ків, при­свя­че­них Ге­тьма­но­ві.

Пан Ігор роз­по­вів, що ідея ство­ре­н­ня стрі­чки з’яви­ла­ся на­ве­сні цьо­го ро­ку, під час йо­го пе­ре­бу­ва­н­ня в ні­ме­цько­му ку­рор­тно­му мі­сте­чку Обер­ст­дорф. Там він ді­знав­ся, що в цьо­му не­ве­ли­ко­му мі­сті роз­та­шо­ва­на мо­ги­ла Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го (зга­дай­мо і про те, що на­ро­див­ся май­бу­тній Ге­тьман теж у Ні­меч­чи­ні, у Віс­ба­де­ні). Іго­ря Чай­ку це за­ці­ка­ви­ло — вар­то на­га­да- ти, що Ско­ро­пад­сько­го бу­ло смер­тель­но по­ра­не­но 16 кві­тня 1945 ро­ку на стан­ці­ї­Пла­тлінг у Ба­ва­рії під час бом­бар­ду­ва­н­ня, ко­ли він їхав до сво­єї сім’ї в Обер­тс­дорф, — звід­си на­зва філь­му, — по­мер че­рез де­сять днів у Мет­те­ні, а за рік по­хо­ва­ний в Обер­ст­дор­фі. От­же, як за­зна­чив І. Чай­ка, до­ля Ге­тьма­на мі­сти­чним чи­ном пов’яза­на з Ні­меч­чи­ною: там він на­ро­див­ся, там за­ги­нув, і 25 ро­ків емі­грант­сько­го пе­рі­о­ду йо­го жи­т­тя — теж Ні­меч­чи­на. Ось про ці 25 ро­ків і йти­ме­ться в май­бу­тньо­му філь­мі. І зві­сно, про об­ста­ви­ни за­ги­бе­лі Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го.

Пі­сля не­три­ва­ло­го всту­пно­го сло­ва Ігор Чай­ка на­дав сло­во го­лов­но­му ре­да­кто­ро­ві га­зе­ти «День» Ла­ри­сі Ів­ши­ній. Це аб­со­лю­тно за­ко­но­мір­но, з огля­ду на те, скіль­ки зу­силь до­кла­ла на­ша га­зе­та, що­би до­не­сти до лю­дей спад­щи­ну Ге­тьма­на, йо­го уні­каль­не жи­т­тя. Па­ні Ла­ри­са («спе­ці­аль­ний гість за­хо­ду», як акцен­ту­вав І. Чай­ка) на­го­ло­си­ла, що над­зви­чай­но при­єм­но ба­чи­ти, як онов­ле­на по­стать Ге­тьма­на ор­га­ні­зо­вує нав­ко­ло се­бе ін­те­ле­кту­аль­ний про­стір, гур­ту­ю­чи тих, хто ви­сту­пає за віль­ну, ро­зум­ну, єв­ро­пей­ську Укра­ї­ну. Ко­ли ми, за­ува­жи­ла Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на, про­го­ло­си­ли цей рік Ро­ком Ге­тьма­на Ско­ро­пад­сько­го, де­хто був зди­во­ва­ний: чо­му «ра­птом» бу­ло ухва­ле­но са­ме та­ке рі­ше­н­ня? Від­по­відь та­ка: по-пер­ше, не «ра­птом» (про­го­ло­шу­ва­ти той чи ін­ший рік, при­свя­че­ний пам’яті то­го чи ін­шо­го ви­зна­чно­го істо­ри­чно­го ді­я­ча, — до­бра тра­ди­ція «Дня»); по-дру­ге, ми всі пе­ре­жи­ва­є­мо вну­трі­шню ево­лю­цію, за­зна­чи­ла па­ні Ла­ри­са. І на­ве­ла при­клад з осо­би­сто­го до­сві­ду.

У 30-ти кі­ло­ме­трах від мо­їх рі­дних Ло­ка­чів, ска­за­ла го­лов­ний ре­да­ктор «Дня», роз­та­шо­ва­ні За­тур­ці — ро­дин­на са­ди­ба В’яче­сла­ва Ли­пин­сько­го, ви­да­тно­го ми­сли­те­ля, іде­о­ло­га Ге­тьма­на­ту Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го. Але, як ви­яви­ло­ся, щоб по­до­ла­ти цю від­стань, по­трі­бно не 30 кі­ло­ме­трів, а 30 ро­ків! (При­найм­ні, так бу­ло в ме­не.) То­му що на­віть у пост­ра­дян­ській Укра­ї­ні зна­ти прав­ди­ву на­шу істо­рію ви­яви­ло­ся зав­да­н­ням не на­ба­га­то лег­шим, аніж в УРСР. «За­ха­ра­ще­н­ня» сві­до­мо­сті мі­фа­ми та при­мі­ти­вом за­сту­пи­ло ко­ли­шню від­вер­ту цен­зу­ру. На­ша ви­дав­ни­ча се­рія «Бі­бліо­те­ка га­зе­ти «День» (та­кі кни­ги, як «Си­ла м’яко­го зна­ка, «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род», «Се­стра моя, Со­фія», «Ко­ро­на...» і, без­умов­но, «AVE») про­ти­сто­їть по­ді­бним при­мі­тив­ним схе­мам.

Гли­бо­ке са­мо­стій­не осво­є­н­ня спад­щи­ни Ге­тьма­на, за­ува­жи­ла Ла­ри­са Івшина, — це не­про­стий ево­лю­цій­ний шлях. Цю ево­лю­цію ми ща­сли­во роз­ді­ли­ли з на­ши­ми чи­та­ча­ми зав­дя­ки бли­ску­чим ав­то­рам «Дня»: Юрію Те­ре­щен­ку, Те­тя­ні Оста­шко, Те­тя­ні Рал­ду­гі­ній. Без їхньо­го вне­ску не вдав­ся би ви­хід кни­ги «AVE».

Ми в «Дні» ві­ри­мо, акцен­ту­ва­ла ува­гу при­су­тніх па­ні Ла­ри­са, що ор­га­ні­за­ція укра­їн­сько­го про­сто­ру нав­ко­ло сми­слів — тво­ре­н­ня ро­зум­но­го про­сто­ру пе­ред­ба­чає за­сто­су­ва­н­ня но­вих ми­сте­цьких та ві­зу­аль­них форм вза­є­мо­ді­їз су­спіль­ством. Іде­ться про тво­ре­н­ня си­нер­гії пам’яті, і це пи­та­н­ня ви­ня­тко­вої ва­ги. Ли­ше два кон­кре­тних при­кла­ди: пар­фу­ми «AVE» (ство­ре­ні Оле­ксан­дром Пе­ре­вер­тай­лом і з Дні­пра) ма­ють у сво­їй осно­ві гір­кі сві­жі тра­ви Тро­стян­ця, де ми­ну­ло ди­тин­ство Ге­тьма­на, а об­кла­дин­ка кни­ги «AVE» мар­му­ро­во­го ко­льо­ру на­га­дує: укра­їн­ську істо­рію ро­би­ли ари­сто­кра­ти ду­ху в про­стих ха­тах, але тво­ри­ла­ся во­на і в мар­му­ро­вих па­ла­цах. Го­лов­не — збе­рі­га­ти єд­ність на­ро­ду і елі­ти, під­су­му­ва­ла Ла­ри­са Івшина. І до­да­ла: «Я впев­не­на, що по­пе­ре­ду у нас — не рік, а ці­ле сто­лі­т­тя Ско­ро­пад­сько­го. Са­ме стіль­ки ча­су по­трі­бно, щоб осми­сли­ти йо­го звер­ше­н­ня».

«Ті­зер», тоб­то на­черк, май­бу­тньо­го філь­му три­ва­лі­стю близь­ко 15 хви­лин ви­явив­ся справ­ді ці­ка­вим. Ось, на­при­клад, та­кий епі­зод. У 1930ті ро­ки до бу­дин­ку у Ван­зее (пе­ред­мі­стя Бер­лі­на), де ме­шкав то­ді Ге­тьман з ро­ди­ною, за­ві­та­ли ге­ста­пів­ці з яко­юсь ме­тою (вся Ні­меч­чи­на здри­га­лась, по­ба­чив­ши їх). За роз­по­від­дю про­фе­со­ра істо­рі­ї­Бо­г­да­на Осад­чу­ка — а це йо­му пе­ре­ка­за­ли най­ближ­чі до Ге­тьма­на лю­ди, — Ско­ро­пад­ський зу­стрів стра­шних не­про­ха­них го­стей з та­ки­ми сло­ва­ми: «Чо­му ви, па­но­ве, до­зво­ли­ли со­бі при­йти до мо­єї осе­лі без за­про­ше­н­ня і без кра­ва­ток?!» І ге­ста­пів­ці за­бра­ли­ся геть...

Ігор Чай­ка та­кож звер­нув ува­гу на те, що, ви­вча­ю­чи жит­тє­вий і дер­жав­ни­цький шлях Ге­тьма­на, бу­кваль­но на­ти­ка­є­шся на ра­зю­чі істо­ри­чні па­ра­ле­лі. Ска­жі­мо, ко­ли Ге­тьман — теж у ли­сто­па­ді 1918го — за­про­ва­джу­вав воєнний стан; смерть у Лон­до­ні 1957 ро­ку геть­ма­ни­ча Да­ни­ла, ду­же ймо­вір­но, отру­є­но­го «че­кі­ста­ми», — і по­рів­ня­но не­що­дав­ні отру­є­н­ня в то­му ж Лон­до­ні Ли­тви­нен­ка та Скри­па­ля; Ско­ро­пад­ський ще 100 ро­ків то­му актив­но ви­сту­пав за ав­то­ке­фа­лію Укра­їн­ської цер­кви і до­кла­дав усіх зу­силь до цьо­го... При­кла­дів мо­жна на­ве­сти ба­га­то. Але за­раз мо­жна ска­за­ти: муль­ти­ме­дій­ний про­ект «Остан­ній Ге­тьман. Не­за­вер­ше­на по­до­рож...» не про­сто на ча­сі — він справ­ді вкрай по­трі­бен Укра­ї­ні.

Iри­на РАЛЬЧЕНКО, за­слу­же­ний пра­ців­ник куль­ту­ри Укра­ї­ни:

«Я вва­жаю, що га­зе­та «День» не тіль­ки на­ма­га­є­ться, а й фор­мує на­ше гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Це аб­со­лю­тно то­чно. І ті зав­да­н­ня, які га­зе­та ста­вить пе­ред со­бою, ті прі­о­рі­те­ти, які во­на роз­став­ляє, — зав­жди акту­аль­ні і зав­жди су­ча­сні. Ду­же ва­жли­во, що ви ого­ло­си­ли цей рік Ро­ком Ско­ро­пад­сько­го. Я са­ма за фа­хом істо­рик і ро­зу­мію, що ця істо­ри­чна по­стать не до­сить ви­сві­тле­на в на­шо­му су­спіль­стві. І ви, по су­ті, за­пов­ни­ли ці про­га­ли­ни, зав­дя­ки тим про­фе­сіо­наль­ним жур­на­лі­стам та істо­ри­кам, які пра­цю­ють над ці­єю те­ма­ти­кою. Це над­зви­чай­но акту­аль­но за­раз, ко­ли ми зно­ву, як і сто ро­ків то­му, шу­ка­є­мо шля­хи роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Ла­ри­са Івшина за­зна­чи­ла, як при­єм­но, що по­стать Ско­ро­пад­сько­го об’єд­на­ла лю­дей і з’явив­ся но­вий про­ект «Остан­ній Ге­тьман. Не­за­вер­ше­на По­до­рож». А ме­ні ду­же при­єм­но, що наш Чер­ні­гів­ський ху­до­жній му­зей іме­ні Га­ла­га­на, до­лу­чив­ся до цьо­го про­е­кту. В на­шо­му му­зе­ї­збе­рі­га­є­ться порт­рет Іва­на Ми­хай­ло­ви­ча Ско­ро­пад­сько­го — ді­да Пав­ла Пе­тро­ви­ча. Він був ари­сто­кра- том, але весь час під­кре­слю­вав свою ма­ло­ро­сєй­ськість, тоб­то укра­їн­ськість. У ро­до­во­му ма­є­тку Ско­ро­пад­ських ви­сі­ли порт­ре­ти геть­ма­нів, кар­ти­ни на­ро­дних ху­до­жни­ків. Ско­ро­пад­ські ду­же ша­но­бли­во ста­ви­ли­ся до всьо­го, що бу­ло до­ти­чне до укра­їн­ської істо­рії, укра­їн­ської куль­ту­ри. Чу­до­во, що су­ча­сні ху­до­жни­ки змо­гли ді­зна­ти­ся біль­ше про той істо­ри­чний пе­рі­од і пред­ста­ви­ти нам своє ба­че­н­ня ці­є­ї­по­ста­ті. Я ду­маю, той ім­пульс, який да­ла га­зе­та «День», зна­йшов від­гук, і це бу­де про­дов­же­но в но­вих про­е­ктах та істо­ри­чних ро­бо­тах».

Пав­ло­ГАЙ-НИЖНИК,

до­ктор істо­ри­чних на­ук:

«Уні­каль­ність цьо­го про­е­кту по­ля­гає в то­му, що він зу­мів об’єд­на­ти одра­зу де­кіль­ка те­чій, які існу­ють в укра­їн­ській куль­ту­рі, ми­сте­цтві, істо­рі­о­гра­фії, жур­на­лі­сти­ці. У час, ко­ли дер­жа­ва пра­кти­чно не по­мі­ти­ла сто­річ­чя Укра­їн­ської дер­жа­ви Ско­ро­пад­сько­го, її по­мі­ти­ла твор­ча ін­те­ле­кту­аль­на елі­та. Крім вла­сне са­мо­го до­ку­мен­таль­но­го філь­му, який бу­де ство­ре­ний, до­лу­чи­ли­ся ху­до­жни­ки, жур­на­лі­сти, істо­ри­ки, ми­сте­цтво­знав­ці. Це ду­же ва­жли­во, що ця те­ма­ти­ка роз­кри­ва­є­ться так ба­га­то­гран­но. І ця ба­га­то­гран­ність дає на­дію, що це не остан­ній про­ект. Ба­га­то­рі­чна ді­яль­ність га­зе­ти «День» і те, що во­на про­го­ло­си­ла 2018 рік Ро­ком Ско­ро­пад­сько­го, свід­чить, що «День» дав один із по­штов­хів, які ми за­раз ба­чи­мо. Зав­дя­ки па­ні Ла­ри­сі Ів­шній та га­зе­ті «День» від­ро­джу­є­ться те, що ко­лись на­зи­ва­ло­ся ме­це­нат­ством, але за­раз за­бу­ло­ся. Сьо­го­дні та­кі ре­чі не оку­по­ву­ю­ться, во­ни не при­но­сять по­лі­ти­чно­го чи бі­зне­со­во­го при­бу­тку, тоб­то це є по­жер­тва за­ра­ди укра­їн­ської куль­ту­ри і на­у­ки. Це за­ли­ши­ться в істо­рі­їі не бу­де за­бу­то».

Дми­тро­IВАНОВ, сце­на­рист про­е­кту «Остан­ній Ге­тьман. Не­за­вер­ше­на По­до­рож»:

« Сьо­го­дні зро­зумі­ло, що по­стать ге­тьма­на Ско­ро­пад­сько­го, йо­го біо­гра­фія, ото­че­н­ня, пе­рі­од емі­гра­ції— це над­зви­чай­но ці­ка­ва те­ма, яка ма­ло­ви­вче­на і ма­ло­о­сми­сле­на на­віть істо­ри­ка­ми. То­му, мо­вою до­ку­мен­таль­но­го кі­но, ми хо­че­мо пред­ста­ви­ти Ско­ро­пад­сько­го ши­ро­ко­му за­га­лу. Най­біль­ше нас ці­ка­вить ви­вче­н­ня сто­рі­нок істо­рі­ї­пе­рі­о­ду емі­гра­ці­ї­геть­ма­на, зокре­ма у Ні­меч­чи­ні, то­му ми шу­ка­є­мо єв­ро­пей­ських пар­тне­рів, які змо­жуть на­да­ти нам про­дю­сер­ську, те­хні­чну та фі­нан­со­ву під­трим­ку. Це зав­да­н­ня на­шо­ї­зні­маль­но­ї­гру­пи на най­ближ­чі де­кіль­ка ро­ків для то­го, аби пред­ста­ви­ти Укра­ї­ні і, оче­ви­дно, Єв­ро­пі ве­ли­кий про­ект, де Ско­ро­пад­ський бу­де по­ка­за­ний не про­сто як ге­тьман Укра­ї­ни, а як лю­ди­на єв­ро­пей­сько­го рів­ня, як ми­сли­тель, який ба­чив і оці­ню­вав си­ту­а­цію так, як її ба­чи­ли й оці­ню­ва­ли про­від­ні єв­ро­пей­ські по­лі­ти­ки то­го ча­су. Це ду­же не­об­хі­дна ро­бо­та, оскіль­ки па­ра­ле­лей між тим, що від­бу­ва­ло­ся то­ді, і тим, що від­бу­ва­є­ться за­раз, над­зви­чай­но ба­га­то. То­му вва­жа­є­мо, що ці істо­ри­чні уро­ки ма­ють нас, на­ре­шті, чо­гось на­вчи­ти. На­шу пре­зен­та­цію ми зро­би­ли за уча­стю га­зе­ти «День», яка ого­ло­си­ла 2018 рік Ро­ком ге­тьма­на Ско­ро­пад­сько­го. Ми вдя­чні га­зе­ті « День » , що во­на за­по­ча­тку­ва­ла цей про­цес і, в пев­но­му сен­сі, бу­ла для нас при­кла­дом, бо ба­га­то ма­те­рі­а­лів, які бу­ли нам по­трі­бні для до­слі­дже­н­ня, ми ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли з ва­ших пу­блі­ка­ції. Я ба­жаю га­зе­ті « День » ре­а­лі­зо­ву­ва­ти всі іде­ї­та про­е­кти, які ви за­пла­ну­ва­ли».

«Я впев­не­на, що по­пе­ре­ду у нас — не рік, а ці­ле сто­лі­т­тя Ско­ро­пад­сько­го. Са­ме стіль­ки ча­су по­трі­бно, щоб осми­сли­ти йо­го звер­ше­н­ня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.