Ви­зна­чний про­сві­тя­нин Ми­хай­ло Це­гель­ський

Цей над­зви­чай­но рев­ний ду­шпа­стир і гро­мад­ський ді­яч своє 70-лі­тнє свя­ще­ни­че слу­жі­н­ня про­вів на одній па­ра­фії в то­ді­шній Ка­мін­ці Стру­ми­ло­вій

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Лі­дія КУПЧИК, го­ло­ва Львів­ської мі­ської Лі­ги укра­їн­ських жі­нок, прав­ну­чка о. М. Це­гель­сько­го

Цьо­го ро­ку, спов­не­но­го ба­га­тьох три­вог в Укра­ї­ні, до­во­лі скром­но від­зна­ча­є­ться 150-рі­чний юві­лей укра­їн­ської«Про­сві­ти». А це ж — дже­ре­ло ду­хов­но­го укра­їн­ства, обе­ріг істо­рі­ї­та куль­ту­ри Укра­ї­ни! Так бу­ло від по­ча­тку ство­ре­н­ня То­ва­ри­ства і так має три­ва­ти на­да­лі.

■ Адже то­ва­ри­ство «Про­сві­та» — гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція, ство­ре­на 1868 ро­ку у Льво­ві за­ра­ди куль­тур­но­го роз­ви­тку, кон­со­лі­да­ці­ї­на­ро­дно­ї­спіль­но­ти та під­не­се­н­ня на­ціо­наль­но­ї­сві­до­мо­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду.

Тож вар­то зга­ду­ва­ти тих, хто сто­яв бі­ля ко­ли­ски «Про­сві­ти», чи­ї­жи­т­тя й ді­я­н­ня зда­тні на­ди­ха­ти су­ча­сни­ків на та­ке ж са­мо­від­да­не слу­жі­н­ня Укра­ї­ні.

■ Хо­чу роз­по­ві­сти про одно­го з та­ких ко­ри­фе­їв «Про­сві­ти» — гре­ко-ка­то­ли­цько­го свя­ще­ни­ка Ми­хай­ла Це­гель­сько­го. Цей свя­ще­ник — над­зви­чай­но рев­ний ду­шпа­стир і ви­да­тний гро­мад­ський ді­яч — ви­рі­зня­є­ться ще й тим, що все своє 70-лі­тнє свя­ще­ни­че слу­жі­н­ня про­вів на одній-єди­ній па­ра­фі­їв то­ді­шній Ка­мін­ці Стру­ми­ло­вій (ни­ні — м. Кам’ян­ка-Бузь­ка Львів­сько­ї­о­бла­сті). По­ки­дав па­ра­фію ли­ше один раз, ко­ли під час Пер­шої сві­то­во­ї­вій­ни цар­ські ро­сій­ські вій­ська за­а­ре­шту­ва­ли йо­го і ви­ве­зли до Ки­є­ва. Зго­дом при пер­шій же на­го­ді по­вер­нув­ся у свою па­ра­фію.

Ми­хай­ло Це­гель­ський ще сту­ден­том був на уста­нов­чих збо­рах то­ва­ри­ства «Про­сві­та» 8 гру­дня 1868 ро­ку, а 1892 ро­ку ви­сту­пив іні­ці­а­то­ром ство­ре­н­ня фі­лі­ї­цьо­го то­ва­ри­ства в Ка­мін­ці Стру­ми­ло­вій. Уже на пер­ших збо­рах ці­є­ї­фі­лі­їв ли­пні то­го ж ро­ку йо­го обра­ли го­ло­вою. Одра­зу ж ви­сту­пив з іні­ці­а­ти­вою по­бу­ду­ва­ти пам’ятник Мар­кі­я­ну Ша­шке­ви­чу в се­лі Пі­длис­ся Ка­мі­не­цько­го по­ві­ту.

■ У під­пи­са­ній ним за­яві за­кли­ка­ло­ся гро­мад­ськість «по­ста­ви­ти на мо­ги­лі пам’ятник та тим по­ка­за­ти, що в нас не за­ги­бла вдя­чна пам’ять про то­го, хто збу­див ру­си­нів-га­ли­чан до пра­ці на рі­дній ру­ській ни­ві» (га­зе­та «Ді­ло», 11 ли­пня 1892 р., чи­сло 155). Ро­ком пі­зні­ше отець Це­гель­ський був се­ред іні­ці­а­то­рів пе­ре­не­се­н­ня тлін­них остан­ків Мар­кі­я­на Ша­шке­ви­ча із цвин­та­ря в с. Но­во­сіл­ки на Ли­ча­ків­ський цвин­тар у Льво­ві.

Го­ло­вою ка­мі­не­цької«Про­сві­ти» о. Це­гель­ський без­змін­но за­ли­шав­ся до 1927 ро­ку, ко­ли, ма­ю­чи май­же 80 ро­ків, пе­ре­дав обов’яз­ки го­ло­ви адво­ка­то­ві Ро­ма­ну Пе­тру­ше­ви­чу. Про­те під час свя­тку­ва­н­ня 60-х ро­ко­вин «Про­сві­ти» са­ме він від­пра­вив у Льво­ві свя­тко­ву слу­жбу Бо­жу і при­ймав чи­слен­ні ві­та­н­ня як один з не­ба­га­тьох жи­вих уча­сни­ків уста­нов­чих збо­рів то­ва­ри­ства.

■ Крім «Про­сві­ти», о. Це­гель­ський був чле­ном-за­снов­ни­ком ще ба­га­тьох то­ва­риств та ор­га­ні­за­цій. Зокре­ма, був чле­ном-за­снов­ни­ком акцій­но­ї­спіл­ки за­лі­зни­ці Львів — Сто­я­нів і там вхо­див до на­гля­до­вої ра­ди, був чле­ном по­ві­то­во­ї­шкіль­но­ї­ра­ди, на­ле­жав до ди­ре­кці­ї­ка­си за­да­тко­во­ї­то­що. При цьо­му був чле­ном від­ді­лу по­ві­то­во­го в Ка­мін­ці та мі­сько­ї­ра­ди.

За ав­стрій­сько­ї­вла­ди о. Ми­хай­ло Це­гель­ський пе­ре­міг на ви­бо­рах до Га­ли­цько­го се­йму, однак від­дав ман­дат сво­є­му за­сту­пни­ко­ві на ви­бо­рах Во­ло­ди­ми­ру Сін­га­ле­ви­чу, вва­жа­ю­чи, що як па­рох він змо­же зро­би­ти для Ка­мін­ки Стру­ми­ло­во­ї­біль­ше, ніж як по­сол до се­йму. А ба­ло­ту­вав­ся то­му, що на ви­бо­рах він мав яв­но біль­ше шан­сів. (На жаль, те­пер щось не ви­дно та­ких під­хо­дів до де­пу­тат­ства.)

■ До ре­зуль­та­тів ді­яль­но­сті отця Це­гель­сько­го, які й сьо­го­дні мо­жуть ба­чи­ти ме­шкан­ці мі­ста Кам’ян­ка-Бузь­ка, крім збу­до­ва­ної ним цер­кви, слід від­не­сти й На­ро­дний дім фі­лі­ї­то­ва­ри­ства «Про­сві­та». Свій дав­ній за­дум по­бу­до­ви На­ро­дно­го до­му о. М. Це­гель­ський вті­лив у жи­т­тя 1911 ро­ку. Ве­ли­чна бу­дів­ля На­ро­дно­го до­му бу­ла спо­ру­дже­на за про­е­ктом ві­до­мо­го ар­хі­те­кто­ра Іва­на Ле­вин­сько­го.

Упро­довж 1920—1940-х ро­ків о. Ми­хай­ло Це­гель­ський за­ли­шав­ся одним із най­впли­во­ві­ших лю­дей у Ка­мін­ці Стру­ми­ло­вій. В йо­го осе­лі вва­жа­ли за честь по­бу­ва­ти ви­со­ко­по­став­ле­ні уря­дов­ці, лю­ди, ві­до­мі да­ле­ко за ме­жа­ми Ка­мін­ки.

■ Ко­ли, ма­ю­чи вже по­над 90 літ, отець Ми­хай­ло не міг ви­ко­ну­ва­ти пов­ний об­сяг свя­ще­ни­чих обов’яз­ків, йо­му актив­но до­по­ма­га­ли ду­хов­ні со­тру­дни­ки, спо­ча­тку о. Єв­ген Дми­трук, а з 1942-го до 1944 ро­ку — син о. Ігна­тій Це­гель­ський.

Про­те і в та­ко­му по­ва­жно­му ві­ці о. Ми­хай­ло Це­гель­ський збе­ріг си­лу ро­зу­му і був у кур­сі по­сту­пу ва­жли­вих справ.

■ Зокре­ма, в ка­мі­не­цькій істо­рі­ї­за­фі­ксо­ва­но та­кий факт: нім­ці, обу­ре­ні ан­ти­ні­ме­цьки­ми акці­я­ми укра­їн­ських пар­ти­за­нів, за­а­ре­шту­ва­ли як за­ру­чни­ків ба­га­тьох ка­мі­ни­чан і в то­му чи­слі цер­ков­но­го «стар­шо­го бра­та» Рі­зни­ка. Ро­би­ли це за до­но­са­ми мі­сце­вих по­ля­ків, які при нім­цях ста­ли «фоль­кс­дой­ча­ми » . Ро­зне­сла­ся чу­тка, що за­а­ре­што­ва­них по­ве­зуть до Освєн­ці­ма, щоб там зни­щи­ти.

І ось 96-рі­чний о. Ми­хай­ло Це­гель­ський пі­шов до ні­ме­цько­го крайс-гав­птма­на і смі­ли­во й го­стро пе­ре­ко­нав йо­го в то­му, що арешт цих без­не­вин­них лю­дей мо­же спро­во­ку­ва­ти рейд во­я­ків УПА на Ка­мін­ку, в якій нім­ці не ма­ли до­ста­тньо­ї­во­єн­но­ї­си­ли. Тож зав­дя­ки цій ау­ді­єн­ці­ї­ні­ме­цький зверх­ник роз­по­ря­див­ся від­пу­сти­ти за­а­ре­што­ва­них, ли­ше ви­су­нув умо­ву, щоб во­ни на якийсь час зни­кли з те­ре­ну Ка­мі­неч­чи­ни.

■ Але цей смі­ли­вий крок, ма­буть, ко­шту­вав ста­рень­ко­му отцю Ми­хай­лу Це­гель­сько­му остан­ніх сил, бо че­рез пев­ний час пі­сля цьо­го кло­по­та­н­ня він ві­ді­йшов до Го­спо­да.

5 кві­тня 1944 ро­ку пе­ре­ста­ло би­ти­ся сер­це цьо­го ви­да­тно­го ду­шпа­сти­ря, ко­трий усе своє зем­не жи­т­тя рев­но слу­жив Бо­го­ві та Укра­ї­ні, а в по­за­зем­но­му жит­ті сві­тить яскра­вим до­ро­го­вка­зом для на­сту­пних по­ко­лінь свя­ще­ни­ків.

■ Про жи­т­тя й ді­яль­ність цьо­го свя­ще­ни­ка-па­трі­о­та мо­жна пи­са­ти книж­ки, ста­ви­ти філь­ми, а на­ра­зі з на­го­ди 150-річ­чя «Про­сві­ти » сла­ві­мо йо­го як ви­да­тно­го про­сві­тя­ни­на.

ФОТО ЗСАЙТА WIKIPEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.