Уро­ки до­бро­ти

Ком­по­зи­тор Юрій Шев­чен­ко — про те, як на­ро­джу­є­ться му­зи­ка і «но­вий опер­ний жанр»

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День» Фото надано те­а­тром

12гру­дня ге­рої но­вої опе­ри «Ко­роль Дро­здо­бо­род» зно­ву ви­йдуть на ве­ли­ку сце­ну Ки­їв­сько­го му­ні­ци­паль­но­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юна­цтва. Му­зи­ку за мо­ти­ва­ми каз­ки бра­тів Грімм і п’ єси Бо­г­да­на Стель­ма­ха на­пи­сав ві­до­мий су­ча­сний ком­по­зи­тор Юрій Шев­чен­ко, який ви­сту­пив і як ав­тор лі­бре­то. Цю ви­ста­ву з ве­ли­ким за­до­во­ле­н­ням див­ля­ться не тіль­ки ді­ти, а й до­ро­слі, ра­зом під­спі­ву­ють і за­хо­пле­но хло­па­ють акто­рам і му­зи­кан­там. Но­ва ви­ста­ва Юрія Ва­лен­ти­но­ви­ча, як на­пи­са­ла у со­цме­ре­жах одна з пер­ших гля­да­чок, — « яскра­ва, фе­є­ри­чно те­а­траль­на, з арі­я­ми-хі­та­ми, впі­зна­ва­ни­ми лей­тмо­ти­ва­ми, ви­га­дли­ви­ми, ха­ра­ктер­ни­ми ан­сам­бля­ми, хо­ра­ми і ду­е­та­ми, ре­чи­та­ти­ва­ми і на­віть опер­ним... ре­пом. Все це ча­рів­но, ме­ло­дій­но, зро­зумі­ло, не­ви­му­ше­но і ви­тон­че­но. Це но­вий жанр — «опе­ра-шик»! А ще Шев­чен­ко — та­ла­но­ви­тий ма­е­стро. Не­що­дав­но він став ла­у­ре­а­том пре­сти­жної ми­сте­цької пре­мії «Ки­їв» ім. Ар­те­мія Ве­де­ля за ба­лет «Ко­бзар » ( для сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру та хо­ру), сю­ї­ту для скри­пки со­ло та струн­но­го ор­ке­стру «Ба­тяр­ські пі­сні» й за му­зи­ку до ви­ста­ви На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка, по­став­ле­ну за по­ві­стю «Пе­ре­хре­сні стеж­ки»...

Опе­ру «Ко­роль Дро­здо­бо­род» мо­жна на­зва­ти уро­ком до­бро­ти і по­зи­ти­ву. На прем’єрі го­лов­ні пар­тії ви­ко­на­ли: Оле­ксандр Хар­ла­мов (Ко­роль), Дар’я Ми­ко­лен­ко (Ко­ро­лів­на), Ми­хай­ло Гу­мен­ний-Пе­трів­ський (Дро­здо­бо­род), Ана­ста­сія Поліщук (Фа­во­ри­тка), Оле­ксандр Во­знюк (Мі­ністр), Пав­ло Де­ни­сен­ко, Сер­гій Ма­кі­єн­ко, Оле­ксандр Мо­на­стир­ський (стра­жни­ки, дру­зі Дро­здо­бо­ро­да). Фан­та­сти­чно зву­чав хор і ор­кестр під­оруд ою Сер­гія Го­лу­бни­чо­го. Про те, як на­ро­див­ся цей твір, «Дню» роз­ка­зав ком­по­зи­тор Юрій Шев­чен­ко.

«У «КОРОЛЯ ДРО­ЗДО­БО­РО­ДА» Є СВОЯ ПЕРЕДІСТОРІЯ»

— Сю­жет каз­ки про­стий: прим­хли­ва і но­ров­ли­ва Ко­ро­лів­на від­мов­ля­ла всім тим, хто про­сив її ру­ки, та ще й при­ду­му­ва­ла їм обра­зли­ві прі­зви­ська.

Ко­ли во­на по­зну­ща­ла­ся з чер­го­во­го на­ре­че­но­го, іно­зем­но­го короля, на­звав­ши йо­го Дро­здо­бо­ро­дом че­рез йо­го чу­дер­на­цьку бо­ро­ду, її ба­тько роз­гні­вав­ся і по­обі­цяв ви­да­ти її за пер­шо­го, хто по­сту­кає у во­ро­та зам­ку. Ним опи­нив­ся бі­дний бро­дя­чий му­зи­ка, за яко­го й ви­да­ли за­між Ко­ро­лів­ну, не­зва­жа­ю­чи на її сльо­зи...

У цьо­го тво­ру є своя передісторія, — на­га­дав Ю. Шев­чен­ко. — 2009 ро­ку на сце­ні Ки­їв­сько­го мо­ло­до­го те­а­тру від­бу­ла­ся прем’єра ви­ста­ви « Прим­хли­ве ко­ха­н­ня Дро­здо­бо­ро­да» за п’єсою Бо­г­да­на Стель­ма­ха, і для ті­єї по­ста­нов­ки (ре­жи­сер Юлія Ма­слак) я на­пи­сав му­зи­ку ( ця ви­ста­ва отри­ма­ла дві пре­мії « Ки­їв­ської пе­кто­ра­лі » — як кра­ща ди­тя­ча ви­ста­ва, а Юрій Ва­лен­ти­но­вич — приз «За кра­щу ори­гі­наль­ну му­зи­ку до ви­ста­ви » . — Т. П.). Зна­є­те, пі­сля то­го успі­ху я по­ду­мав, що бу­ло б до­бре, аби зро­би­ти на цей сю­жет пов­но­цін­ну му­зи­чну ви­ста­ву. Та все щось за­ва­жа­ло...

До ре­чі, зго­дом ви­ста­ву ста­ви­ли у Чер­ка­сах, ін­ших мі­стах. А не­що- дав­но ре­жи­сер Кі­ро­во­град­сько­го му­зи­чно-дра­ма­ти­чно­го те­а­тру ім. Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го Єв­ген Кур­ман за­ці­ка­вив­ся цим ма­те­рі­а­лом і ви­рі­шив зро­би­ти по­ста­нов­ку на їхній сце­ні.

Два ро­ки то­му я при­йшов у Ки­їв­ський му­ні­ци­паль­ний те­атр опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юна­цтва з про­по­зи­ці­єю: маю по­ча­тко­ву ідею, по­пра­цюю і на­пи­шу опе­ру. Моя ідея ке­рів­ни­цтво те­а­тру спо­до­ба­лась, але бу­ла про­бле­ма — від­су­тність лі­бре­то, і цю ча­сти­ну ро­бо­ти я теж взяв на се­бе. Май­же два ро­ки на­ро­джу­ва­лась опе­ра «Ко­роль Дро­здо­бо­род».

— Ви бра­ли участь у ре­пе­ти­ці­ях?

— Так, був май­же на всіх, бо про­цес на­ро­дже­н­ня сце­ні­чної вер­сії тво­ру ду­же ці­ка­вий. Одна спра­ва ко­ли ти як ком­по­зи­тор со­бі фан­та­зу­єш під­час на­пи­са­н­ня опе­ри, си­дя­чи до­ма пе­ред ін­стру­мен­том, і зов­сім ін­ша — ко­ли твоя твор­ча мрія на­бу­ває ре­аль­них обри­сів у те­а­трі. Над­зви­чай­но ці­ка­ві ми­ті бу­ли з ор­ке­стран­та­ми, по­шу­ки з со­лі­ста­ми і хо­ром. Де­я­кі ре­чі ми на ре­пе­ти­ці­ях під­прав­ля­ли під кон­кре­тних во­ка­лі­стів, аби по­да­ти обра­зи у най­більш ви­гра­шно­му пла­ні. Я отри­му­вав ве­ли­че­зне за­до­во­ле­н­ня від спів­пра­ці з ми­тця­ми. Хо­чу по­дя­ку­ва­ти всім уча­сни­ка­ми твор­чої гру­пи. По-пер­ше, ці­ка­во­му мо­ло­до­му ре­жи­се­ру Дми­тру То­до­рю­ку. Він — ві­до­ма осо­би­стість: актор, по­ста­нов­ник, спів­ак, му­зи­кант, лі­дер ві­до­мо­го гур­ту «Аві­а­тор», який має вже кіль­ка ори­гі­наль­них і кре­а­тив­них ре­жи­сер­ських ро­біт (зокре­ма, ко­мі­чну опе­ру Ф.Пу­лен­ка «Пер­си Ті­ре­сія», си­тком-опе­ру «Ба­стьєн і Ба­стьєн­на» на му­зи­ку Мо­цар­та, кон­церт-ви­ста­ву «Я — РОМАНТИКА!», при­свя­че­ну ми­тцям Роз­стрі­ля­но­го Від­ро­дже­н­ня, та ін­ші. — Т.П.). На­дмо­єю опе­рою ба­га­то по­пра­цю­вав чу­до­вий ди­ри­гент Сер­гій Го­лу­бни­чий, а дру­гим ма­е­стро у цій ви­ста­ві є Єв­ген Во­рон­ко. Ори­гі­наль­ну сце­но­гра­фію зро­би­ла Лю­дми­ла На­гор­на. За пле­чи­ма ці­єї ху­до­жни­ці чи­ма­ло по­ста­но­вок, які ви­кли­ка­ли ре­зо­нанс се­ре­д­гляд ачів. Ве­ли­че­зну роль в опе­рі ві­ді­грає хор, а ми з цим ко­ле­кти­вом дав­ні дру­зі й одно­дум­ці. Те, що хо­ри­сти під­оруд ою Ан­же­ли Ма­слен­ні­ко­вої не тіль­ки пре­кра­сно спів­а­ють, а й ду­же ар­ти­сти­чні, ди­на­мі­чні, до­дає ви­ста­ві шар­му. Всі уча­сни­ки хо­ру бли­ску­че справ­ля­ю­ться зі скла­дним му­зи­чним ма­те­рі­а­лом і ре­жи­сер­ськи­ми зна­хід­ка­ми. У по­ста­нов­ці та­кож за­ді­я­ний ба­лет (ці­ка­ві тан­цю­валь­ні вкра­пле­н­ня ство­рив хо­ре­о­граф Сер­гій Кон) і пре­кра­сні со­лі­сти.

— Ва­ша опе­ра — гар­ний­по­да­ру­нок не тіль­ки для ме­ло­ма­нів, а й для тих, хто впер­ше при­йшов до те­а­тру. Це ви­ста­ва та­кож для сі­мей­но­го пе­ре­гля­ду, і ко­жен зна­йде щось ці­ка­ве для се­бе...

— Так і за­ду­му­ва­лось, аби опе­ра бу­ла ці­ка­ва всім гля­да­чам. І, су- дя­чи з від­гу­ків пі­сля прем’єри і роз­го­ло­су, що пі­шов у Facebook, на­ша вер­сія «Короля Дро­здо­бо­ро­да» вже зна­йшла чи­ма­ло при­хиль­ни­ків, і це ра­дує.

«НЕ­МАЄ ЖОДНИХ РЕЦЕПТІВ УСПІ­ХУ!»

— Рік то­му афі­шу На­ціо­наль­ної опе­ри Укра­ї­ни при­кра­сив ще один ваш твір — ба­лет «За дво­ма зай­ця­ми»...

— Цей ба­лет іде вже дру­гий се­зон, і ко­жна ви­ста­ва — ан­шлаг! І я цим пи­ша­ю­ся. Ав­то­ром лі­бре­то, ре­жи­се­ром і ви­ко­на­ви­цею го­лов­ної ро­лі Про­ні ви­сту­пи­ла ба­ле­ри­на Те­тя­на Ан­дре­є­ва, хо­ре­о­граф — Ві­ктор Ли­тви­нов, сце­но­граф — Сер­гій Ма­сло­бой­щи­ков, ко­стю­ми ство­ри­ла Ган­на Іпа­тьє­ва. Зна­є­те, ко­ли на­пи­сав уже тре­ти­ну ба­ле­ту, а те­ми Го­ло­хва­сто­ва все не бу­ло! І якось при­га­дав пі­сень­ку ге­роя з одно­ймен­но­го філь­му Віктора Іва­но­ва: по­шу­кав у ін­тер­не­ті й ді­знав­ся, що му­зи­ку до стрі­чки на­пи­сав ки­їв­ський ком­по­зи­тор Ва­дим Го­мо­ля­ка. Це по­пу­ляр­на пі­сень­ка «В не­бі ка­на­ре­є­чка лі­тає ...». І во­на ви­яви­ла­ся так мі­цно пов’яза­на з обра­зом Го­ло­хва­сто­ва, що я ви­рі­шив її ви­ко­ри­ста­ти у ба­ле­ті. Хо­ча у мо­їй му­зи­ці не­має пря­мих ци­тат, ско­рі­ше — це ін­то­на­ції, які про­ни­зу­ють усю пар­ти­ту­ру і про­яв­ля­ю­ться то в га­ло­пі, то в поль­ці, то у валь­сі й на­віть в похо­рон­но­му мар­ші...

— Як на­ро­джу­є­ться му­зи­ка і на яко­му ін­стру­мен­ті ви пра­цю­є­те, ство­рю­ю­чи свої тво­ри?

— Я лю­блю своє рі­дне мі­сто і на­ма­га­ю­ся, по­при на­віть не­го­ду, що­ден­но го­ди­ну-дві по­гу­ля­ти по Ки­є­ву. І під­час цих ман­дрі­вок при­хо­дить та чи ін­ша му­зи­чна ідея. То­му мо­жна вва­жа­ти, що всі мої тво­ри на­ві­я­ні й при­свя­че­ні са­ме Ки­є­ву. Ра­ні­ше грав на фор­те­пі­а­но, а в час но­ві­тніх те­хно­ло­гій, вже ро­ків із двад­цять, пе­ре­йшов на комп’ютер (є спе­ці­аль­ні му­зи­чні про­гра­ми), і всі мої но­ві пар­ти­ту­ри вже з’яв­ля­ю­ться в еле­ктрон­но­му ви­гля­ді...

— Ви чу­до­вийме­то­дист і ба­га­то спів­пра­цю­є­те з рі­зни­ми те­а­тра­ми, ро­бля­чи аран­жу­ва­н­ня, пи­ше­те ори­гі­наль­ну му­зи­ку до ви­став. Якщо пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти всі ко­ле­кти­ви, то це бу­де дов­же­ле­зний­спи­сок!

— Так, дя­кую ре­жи­се­рам і ке­рів­ни­кам те­а­трів, дій­сно, ува­гою я не обді­ле­ний. І з ве­ли­кою ра­ді­стю спів­пра­цюю не ли­ше з опер­ни­ми, му­зи­чним, а й дра­ма­ти­чни­ми, ди­тя­чи­ми і ляль­ко­ви­ми те­а­тра­ми не тіль­ки у сто­ли­ці, а й у рі­зних мі­стах. Твор­чий ді­а­па­зон ве­ли­че­зний, бо ко­жен ре­жи­сер — це окре­мий світ, а но­ва ви­ста­ва — по­шу­ки сво­го «облич­чя», і я це ро­блю зав­дя­ки му­зи­ці.

Пер­шу свою ви­ста­ву-каз­ку «Жен­чик-Брен­чик» у по­ста­нов­ці Юрія Сі­ка­ло я на­пи­сав для Ки­їв­сько­го те­а­тру ля­льок ще1988 р., і це ста­ло­ся з лег­кої ру­ки мо­го стар­шо­го ко­ле­ги — Іва­на Ка­ра­би­ця (сві­тла пам’ять цьо­му ма­е­стро)...

Зна­є­те, ко­ли від­бу­ва­є­ться прем’єра, то, крім ра­до­сті, я від­чу­ваю й сму­ток, бо ви­ста­ва вже по­ча­ла жи­ти сво­їм окре­мим жи­т­тям... Ко­жна по­ста­нов­ка має осо­бли­во­сті. Ком­по­зи­тор, який пра­цює у те­а­трі, по­ви­нен ро­зу­мі­ти ма­су тон­ко­щів, які ча­сто без­по­се­ре­дньо не сто­су­ю­ться му­зи­ки, але впли­ва­ють на твор­чий ре­зуль­тат. Вий­де ви­ста­ва чи ні — це ні­хто не знає. Не­має жодних рецептів успі­ху! Ко­жна ви­ста­ва скла­да­є­ться по­сту­по­во, по шма­то­чках...

При­га­дую, як Ста­ні­слав Мой­се­єв у Мо­ло­до­му те­а­трі ста­вив «Ле­ва і Ле­ви­цю» — істо­рію про не­про­сті

сто­сун­ки кла­си­ка Ле­ва Ми­ко­ла­йо­ви­ча Тол­сто­го і йо­го дру­жи­ни Со­фії Ан­дрі­їв­ни, які три­ва­ли 48 ро­ків... Го­лов­ні ро­лі ви­ко­ну­ва­ли Бо­г­дан Сту­пка (сві­тла пам’ять цьо­му ле­ген­дар­но­му акто­ру!) і По­лі­на Ла­зо­ва. На ре­пе­ти­ції я ува­жно вслу­хо­ву­вав­ся у текст п’єси су­ча­сно­го дра­ма­тур­га Іре­ни Ко­валь, ди­вив­ся на ве­ли­ку дзер­каль­ну ку­лю-ма­я­тник, яка гой­да­ла­ся на тро­сі, і ра­птом на­ро­ди­ла­ся — це бу­де звук ше­ре­ху ку­лі, яка роз­сі­кає про­стір і сим­во­лі­зує улам­ки по­дру­жніх вза­є­мин кла­си­ка... До ре­чі, та ви­ста­ва ви­кли­ка­ла дис­ку­сію се­ред­кри­ти­ків, а ко­ли че­рез кіль­ка ро­ків Мой­се­єв зро­бив онов­ле­ну вер­сію по­ста­нов­ки вже на фран­ків­ській сце­ні, то пу­блі­ка ду­же схваль­но сприйня­ла ту ро­бо­ту...

Ни­ні від­бу­ла­ся прем’єра «Короля Дро­здо­бо­ро­да», а ми з ди­ри­ген­том Сер­гі­єм Го­лу­бни­чим вже ду­ма­є­мо про те, над чим пра­цю­ва­ти­ме­мо да­лі! Зна­є­те, чи­ма­ло ке­рів­ни­ків те­а­трів із пев­ною пе­ре­сто­ро­гою див­ля­ться на су­ча­сних ав­то­рів. Бо це ве­ли­кий ри­зик. Є чи­ма­ло вже пе­ре­ві­ре­них ча­сом тво­рів, на­пи­са­них кла­си­ка­ми, а тут ще не­ві­до­мо, що вий­де, чи спо­до­ба­є­ться гля­да­чам но­вин­ка, чи бу­де усіх, чи про­вал... Я вдя­чний ди­ре­кції Ки­їв­сько­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юна­цтва за смі­ли­вість. Маю про­по­зи­цію від­На­ціо­наль­ної опе­ри і вже зна­хо­джу­ся на за­вер­шаль­но­му ета­пі на­пи­са­н­ня опе­ри для ді­тей «Кіт у чо­бо­тях». А ще у мо­є­му твор­чо­му «порт­фе­лі» вже рік ле­жить пар­ти­ту­ра для ба­ле­ту за мо­ти­ва­ми хі­то­во­го муль­тфіль­му 1970— 1980-х «Ка­пі­то­шка» (пла­ну­є­ться, що йо­го по­став­лять в Оде­ській опе­рі). До ре­чі, цю му­зи­ку я про­де­мон­стру­вав і для роз­гля­ду Му­зи­чно­го те­а­тру на По­до­лі. Мо­жли­во, цей твір во­ни теж ві­зьмуть до ро­бо­ти. Ни­ні ме­ні ці­ка­ві­ше пи­са­ти для опер­них те­а­трів, бо тут для ком­по­зи­то­ра біль­ше твор­чо­го про­сто­ру — є ор­кестр, хор, со­лі­сти, ба­лет і швид­ше мо­жна вті­ли­ти в жи­т­тя свої ве­ли­кі му­зи­чні ідеї.

— Якщо ува­жно по­ди­ви­ти­ся на афі­шу Ки­їв­сько­го му­ні­ци­паль­но­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей­та юна­цтва, то мо­жна по­ба­чи­ти ва­ше прі­зви­ще і як ав­то­ра ба­ле­ту «Ай­бо­лить та Бар­ма­лей»...

— Так, із цим ко­ле­кти­вом ме­не пов’язу­ють те­плі й дру­жні від­но­си­ни. Лі­бре­то до ба­ле­ту «Ай­бо­лить та Бар­ма­лей» на­пи­са­ли ди­ри­гент Олексій Ба­клан і хо­ре­о­граф Ві­ктор Ли­тви­нов за мо­ти­ва­ми тво­рів К.Чу­ков­сько­го. Прем’єра від­бу­ла­ся ще у 2011 ро­ці. Ви­йшло яскра­ве, ди­на­мі­чне дій­ство, а ді­ти у за­лі ре­а­гу­ють на ко­жну сце­ну....

До ре­чі, з го­лов­ним хор­мей­сте­ром Ан­же­лою Ма­слен­ні­ко­вою ми ра­зом пра­цю­ва­ли у ба­га­тьох про­е­ктах. Я за­про­шу­вав її і хор те­а­тру на за­пи­си рі­зних сво­їх тво­рів. Зокре­ма, на хо­ро­ву ча­сти­ну мо­єї кан­та­ти-ба­ле­ту «Ко­бзар», що бу­ла ме­ні за­мов­ле­на ка­над­ською тан­цю­валь­ною ком­па­ні­єю «Шум­ка» і з успі­хом ви­ко­ну­ва­ла­ся у рі­зних мі­стах Ка­на­ди. З го­лов­ним ре­жи­се­ром те­а­тру Окса­ною Та­ра­нен­ко ми зна­йо­мі дав­но. Спо­ді­ва­ю­ся, що ще у нас бу­де спіль­на ці­ка­ва ро­бо­та...

Зі­зна­ю­ся, я ува­жно слід­кую за ди­ха­н­ням за­ли, і ре­а­кція гля­да­чів — це той ка­мер­тон, який на­стро­ює всіх ми­тців на Твор­чість із ве­ли­кої лі­те­ри!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.