Iн­ди­ка­то­ри-2018

Від раб­ської пси­хо­ло­гії пост­ра­дян­сько­го сприйня­т­тя сві­ту до на­ції віль­них лю­дей

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ігор КАБАНЕНКО, адмі­рал, екс­перт з пи­тань обо­ро­ни та без­пе­ки

Си­стем­ний та про­фе­сій­ний ана­ліз ро­сій­ської агре­сії на мо­рі та дій оку­пан­тів в Кри­му — за­слу­га окре­мих лю­дей. За мо­єю оцін­кою, на­ше су­спіль­ство про­хо­дить пе­ре­лом­ний етап пе­ре­хі­дно­го про­це­су від раб­ської пси­хо­ло­гії пост­ра­дян­сько­го сприйня­т­тя сві­ту до на­ції віль­них лю­дей. Це вкрай скла­дний і тур­бу­лен­тний про­цес з усі­ма не­га­ра­зда­ми від не­ви­вче­них уро­ків ми­ну­ло­го і по­віль­них про­це­сів до­ціль­ної су­спіль­ної транс­фор­ма­ції.

Але в ньо­му є і по­зи­тив­ні ри­си. На мій по­гляд, мен­ше стає су­спіль­них емо­цій на кшталт «шеф, все про­па­ло». Біль­ше при­хо­дить ро­зу­мі­н­ня, що слід пра­цю­ва­ти над со­бою, тво­ри­ти (са­ме тво­ри­ти, а не від­бу­ва­ти по­вин­ність) свою су­спіль­но-орі­єн­то­ва­ну спра­ву/бі­знес і, зви­чай­но, про­дов­жу­ва­ти фор­му­ва­н­ня гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства та дер­жав­ної (не плу­та­ти з по­лі­ти­чною чи олі­гар­хі­чною) елі­ти, впли­ва­ти на вла­ду за­для зба­лан­со­ва­но­го роз­ви­тку дер­жа­ви. Са­ме усві­дом­ле­н­ня гро­ма­дя­на­ми сво­єї су­спіль­но-ва­жли­вої мі­сії у іден­ти­фі­ка­ції на­ціо­наль­ної елі­ти її де­ле­гу­ва­н­ня у вла­ду є одним з клю­чо­вих ви­мі­рів віль­но­сті лю­ди­ни в лі­бе­раль­но-де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві. Бе­зу­мов­но, у вік по­лі­ти­чно­го по­пу­лі­зму і пі­а­ру не все про­сто, але ві­до­мо, що до­ро­гу зав­жди оси­лить той, хто по ній ру­ха­є­ться. Вре­шті-решт ре­зуль­та­ти, а не фей­ки, є ви­мі­ром і мі­ри­лом то­го, що є у ко­жно­го за ду­шею.

Влі­тку ми­ну­ло­го року ви­йшов За­кон «Про на­ціо­наль­ну без­пе­ку Укра­ї­ни». В ньо­му се­ктор без­пе­ки і обо­ро­ни об’єд­нує си­ло­ві дер­жав­ні ор­га­ни і стру­кту­ри. Чи є та­ке тер­мі­но­ло­гі­чне тлу­ма­че­н­ня до­ста­тнім у су­ча­сних умо­вах? Чи мо­же дер­жа­ва в умо­вах вій­ни но­во­го ти­пу ви­сто­я­ти ли­ше зав­дя­ки си­ло­вій скла­до­вій без су­спіль­ної жи­ву­чо­сті? Чи є при­кла­дом гар­ної пра­кти­ки су­спіль­ної жи­ву­чо­сті зна­чна вла­дна від­стань в Укра­ї­ні? Для ме­не від­по­віді на ці за­пи­та­н­ня оче­ви­дні: ні. Аб­со­лю­тно не кон­флі­кту­ю­чи з ви­клю­чним пра­вом дер­жа­ви на за­сто­су­ва­н­ня си­ли, до­свід по­ка­зує, що гро­мад­ські ва­же­лі і не­уря­до­ві ор­га­ні­за­ції мо­жуть ма­ти ши­ро­ке по­ле за­для змі­цне­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки і обо­ро­ни у вій­сько­во-ци­віль­них, ін­фор­ма­цій­них, юри­ди­чних і екс­пер­тних сфе­рах та мі­сі­ях, а та­кож тих, що під­три­му­ють ви­ро­бниц- Ще на ран­ніх ета­пах во­ни по­пе­ре­джа­ли вла­ду про від­по­від­ні не­без­пе­ки, зокре­ма, в Азов­сько­му мо­рі. Да­ва­ли ре­ко­мен­да­ції, в то­му чи­слі про не­об­хі­дність по­бу­до­ви « мо­скі­тно­го фло­ту » . Вла­да ре­а­гу­ва­ла, але із за­пі­зне­н­ням. В ре­зуль­та­ті отри­ма­ли пов­зу­чу оку­па­цію Азов­сько­го мо­ря, Кер­чен­ської про­то­ки, бло­ку­ва­н­ня тво енер­гії, по­ста­ча­н­ня во­ди, ме­ди­чне за­без­пе­че­н­ня, са­ні­тар­ний кон­троль і ін­ше. Це, до ре­чі, є стан­дар­том Альян­су, про ім­пле­мен­та­цію яких ду­же ба­га­то го­во­ри­ться в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі. На­справ­ді пи­тань у 2018 ро­ці бу­ло ба­га­то і від­по­віді на них все одне тре­ба да­ва­ти, і не ли­ше в фор­ма­ті «так» чи «ні» — в удо­ско­на­лен­ні за­ко­но­дав­ства у сфе­рі без­пе­ки і обо­ро­ни у на­прям­ку між­мі­ні­стер­ської/між­ві­дом­чої ін­те­гра­ції, ті­сної вза­є­мо­дії дер­жав­них і не­дер­жав­них стру­ктур.

Рік на­вчив, що є сфе­ри, де дер­жа­ві не ви­ста­чає гли­бо­кої екс­пер­ти­зи і ефе­ктив­но­сті. Одні­єю з та­ких сфер є мор­ська без­пе­ка. Не слід бо­я­ти­ся ви­зна­ти це — на За­хо­ді по­ши­ре­ною є пра­кти­ка, ко­ли дер­жав­ні ор­га­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють ана­лі­ти­ку не­дер­жав­но­го (не­за­ле­жно­го) екс­пер­тно­го се­ре­до­ви­ща. Пи­та­н­ня в ін­шо­му — вла­ді не слід від­окрем­лю­ва­ти­ся від не­дер­жав­но­го екс­пер­тно­го ком’юні­ті, про­фе­сій­ні оцін­ки до­ціль­но спо­кій­но спри­йма­ти, на­віть якщо во­ни не при­єм­ні. Бо рі­ше­н­ня, що ба­зу­ю­ться на не­до­сто­вір­ній чи під­та­со­ва­ній ін­фор­ма­ції, суб’єктив­но­му сприйнят­ті дій­сно­сті, при­зво­дять до не­ефе­ктив­но­го і кон­т­про­ду­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня дер­жав­них акти­вів.

Дя­ку­ю­чи ред­ко­ле­гії га­зе­ти «День» крізь без­пе­ко­ві пу­блі­ка­ції на шпаль­тах ви­да­н­ня чер­во­ною ни­ткою про­хо­ди­ла і про­хо­дить про­бле­ма­ти­ка мор­ської без­пе­ки Укра­ї­ни. У ро­ці, що ми­нає, га­зе­та на­во­ди­ла кон­кре­тні ар­гу­мен­ти ва­жли­во­сті мо­ря для Укра­ї­ни, пи­са­ла про за­гро­зи з мор­сько­го на­прям­ку та кон­ти­нен­таль­не ми­сле­н­ня, про мо­скі­тний флот і йо­го скла­до­ві, а та­кож про кон­кре­тні уро­ки, які до­ціль­но ви­вчи­ти. Слід ви­зна­ти, що май­бу­тнє Укра­ї­ни ба­га­то в чо­му за­ле­жа­ти­ме від аде­ква­тно­го ре­а­гу­ва­н­ня на за- мор­ських пор­тів Ма­рі­у­по­ля та Бер­дян­ська.

От­же, Корона «Дня»-2018 адмі­ра­лу, екс­пер­ту з пи­тань обо­ро­ни та без­пе­ки Іго­рю КА­БА­НЕН­КУ та го­лов­но­му ре­да­кто­ру про­е­кту BlackSeaNews Ан­дрію КЛИ­МЕН­КУ — за «мор­ське ба­че­н­ня» та си­стем­ну бо­роть­бу у звіль­нен­ні Кри­му. гро­зи на мо­рі, з бе­ре­га ці­єї про­бле­ма­ти­ки не розв’яза­ти. На жаль, зна­чна ча­сти­на мор­ської без­пе­ко­вої ана­лі­ти­ки не ста­ла пре­дме­том роз­гля­ду на вла­дних па­гор­бах. Во­дно­час мі­сія га­зе­ти у фор­му­ван­ні в Укра­ї­ні мі­жна­ро­дно­го мор­сько­го ком’юні­ті є не­пе­ре­вер­ше­ною, жо­дне з ви­дань не при­ді­ля­ло та­кої при­скі­пли­вої ува­ги по­пе­ре­джен­ню про за­гро­зи на мо­рі та ре­ко­мен­да­ці­ям що­до їх ней­тра­лі­за­ції. Ін­ди­ка­то­ри сприйня­т­тя Укра­ї­ни в рі­зних кра­ї­нах є рі­зни­ми. На­при­клад, у 2014 ро­ці ін­фор­ма­ція про Укра­ї­ну по­стій­но пе­ре­бу­ва­ла у пер­шій де­ся­тці пу­блі­ка­цій і ві­део­ма­те­рі­а­лів ві­до­мо­го ме­ді­а­хол­дин­гу ВВС, за­раз си­ту­а­ція ін­ша.

Во­дно­час, на мій по­гляд, ін­те­рес до Укра­ї­ни на За­хо­ді знов по­сту­по­во зро­стає — за­хі­дні ме­діа є одним з ін­ди­ка­то­рів. При­чин ін­те­ре­су де­кіль­ка, але, бе­зу­мов­но, по­дії в Азов­сько­му мо­рі, по­чи­на­ю­чи з трав­ня цьо­го року, зму­си­ли ба­га­тьох і в Укра­ї­ні, і на За­хо­ді по-ін­шо­му по­ди­ви­ти­ся на Ро­сію. Я до­бре пам’ятаю став­ле­н­ня на­шої вла­ди до пи­тань мор­ської без­пе­ки і бо­йо­вих спро­мо­жно­стей на­ших ВМС у 2015—2017 ро­ках і за­раз — во­но рі­зне, хо­ча, на мій по­гляд, не є до­ста­тнім. Хо­ті­ло­ся би ско­рі­шої транс­фор­ма­ції сло­ва «став­ле­н­ня» у більш кон­кре­тні і до­ціль­ні дії — фор­му­ва­н­ня по­ту­жно­го мо­скі­тно­го фло­ту (на жаль, йо­го до­сі не­має), удо­ско­на­ле­н­ня опе­ра­цій­но­го управ­лі­н­ня на мо­рі та ство­ре­н­ня вій­сько­во­мор­сько­го пред­став­ни­цтва в Ки­є­ві.

Се­ред клю­чо­вих по­дій, які змі­ни­ли світ і Укра­ї­ну у 2018 ро­ці, я на­звав би на­да­н­ня То­мо­су Укра­ї­ні, бе­зу­мов­но, це сер­йо­зний по­зи­тив­ний фа­ктор су­ча­сної гео­по­лі­ти­ки, який тор­ка­є­ться і бу­де тор­ка­ти­ся не ли­ше Укра­ї­ни.

На тлі при­су­тно­сті в ме­ді­а­про­сто­рі бу­дів­ни­цтва «Пів­ні­чно­го по­то­ку 2» не ба­га­то лю­дей помітили, що у ро­ці, що ми­нає, бу­ла за­пу­ще­на пер­ша ни­тка га­зо­про­во­ду «Ту­ре­цький по­тік » ( слід від­мі­ти­ти, що оби­два по­то­ки по­ча­ли бу­ду­ва­ти­ся син­хрон­но) з транс­пор­ту­ва­н­ням 15,75 млрд ку­бі­чних ме­трів ро­сій­сько­го га­зу в Ту­реч­чи­ну в об­хід Укра­ї­ни. За­раз бу­ду­є­ться дру­га ни­тка та­кої ж по­ту­жно­сті. Це сер­йо­зний гео­по­лі­ти­чний ви­клик ре­гіо­наль­но­го та на­віть кон­ти­нен­таль­но­го зна­че­н­ня, який, зокре­ма, впли­ва­ти­ме на Бал­ка­ни. Ва­жли­вою по­ді­єю року ста­ло про­ве­де­н­ня спіль­но з ко­ман­ду­ва­н­ням ВМС Зброй­них сил Укра­ї­ни дру­гої Мі­жна­ро­дної кон­фе­рен­ції з мор­ської без­пе­ки. Як і в ми­ну­ло­му ро­ці, кон­фе­рен­ція да­ла мо­жли­вість обмі­ня­ти­ся по­гля­да­ми на шля­хи розв’яза­н­ня про­блем мор­ської без­пе­ки, але го­лов­на від­мін­ність цьо­го­рі­чно­го за­хо­ду — на ній бу­ло пред­став­ле­но Вій­сько­во-мор­ську стра­те­гію Укра­ї­ни до 2035 року.

Цей до­ку­мент є пов­ні­стю вза­є­мо­су­мі­сним і ін­те­гро­ва­ним у кон­це­пту­аль­ні ба­че­н­ня кра­їн Альян­су, є сер­йо­зним кро­ком впе­ред у ви­зна­чен­ні ме­ти і зав­дань за­хи­сту на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів на мо­рі, ар­хі­те­кту­ри бо­йо­вих спро­мо­жно­стей і опе­ра­цій­них мі­сій на­шо­го вій­сько­во­го фло­ту.

Хо­ті­ло­ся б у най­ближ­чій пер­спе­кти­ві по­ба­чи­ти уря­до­ве на­пов­не­н­ня цьо­го стра­те­гі­чно­го до­ку­мен­та роз­роб­кою Дер­жав­ної ці­льо­вої про­гра­ми во­єн­но­го ко­ра­бле­бу­ду­ва­н­ня і за­ку­пок озбро­є­н­ня та вій­сько­вої те­хні­ки мор­ської но­мен­кла­ту­ри, її прийня­т­тям та пов­но­цін­ним ре­сур­сним за­без­пе­че­н­ням. Одне з тлу­ма­чень сло­ва «ге­рой » у пе­ре­кла­ді з дав­ньо­гре­цької — за­хи­сник, сла­ве­тна лю­ди­на, чиї су­спіль­но- і дер­жав­но зна­чу­щі вчин­ки, до­ся­гне­н­ня чи яко­сті роз­гля­да­ю­ться як при­клад для на­слі­ду­ва­н­ня. Не сло­ва чи по­пу­лізм ро­блять ге­ро­їв, а кон­кре­тні вчин­ки. Ті, що змі­цню­ють дух і во­лю на­ції та не зне­ці­ню­ю­ться з ро­ка­ми.

Важ­ко на­зва­ти одну лю­ди­ну, бо на­справ­ді ге­ро­їв на­шо­го ча­су ба­га­то.

Ве­ли­че­зна по­ша­на тим, хто бо­ро­нить на­шу дер­жа­ву на пе­ре­до­вій і ро­бить ра­тну спра­ву не за­для на­го­род чи пре­фе­рен­цій — за по­кли­ком сер­ця, ві­рою в свою кра­ї­ну і її май­бу­тнє. Во­ни — ге­рої на­шо­го ча­су. Низь­кий уклін і ві­чна пам’ять во­ї­нам, що від­да­ли вла­сне жи­т­тя за не­за­ле­жну і віль­ну Укра­ї­ну.

Ге­ро­єм року вва­жаю Ва­ди­ма СВИРИДЕНКА. Вра­же­ний си­лою ду­ху цьо­го мо­ло­до­го хло­пця, який бі­ля Де­баль­це­во­го втра­тив чо­ти­ри кін­ців­ки, йо­го на­ціо­наль­ною са­мо­сві­до­мі­стю і від­да­ні­стю Укра­ї­ні. Сво­їм опти­мі­змом, фі­ло­со­фі­єю ці­ну­ва­н­ням жи­т­тя, че­рез чі­тку гро­ма­дян­ську по­зи­цію і між­на­ро­дну ді­яль­ність він не­се вкрай ва­жли­ву мі­сію — все­ляє ві­ру укра­їн­ців у се­бе, свої си­ли і мо­жли­во­сті.

До­свід остан­ніх ро­ків свід­чить, що ди­пло­ма­тія, еко­но­мі­ка, ме­діа, ре­лі­гія та ме­ди­ци­на — це та­кож пе­ре­до­ва для Укра­ї­ни. І на­ція по­вин­на зна­ти про су­спіль­но і дер­жав­но зна­чу­щі та жер­тов­ні вчин­ки вла­сних ге­ро­їв.

Се­ред них для ме­не — Єв­ген МАРЧУК. Він ві­до­ма в Укра­ї­ні і да­ле­ко за кор­до­ном му­дра лю­ди­на з цін­ні­сно орі­єн­то­ва­ною жит­тє­вою по­зи­ці­єю, ве­ли­че­зним до­сві­дом дер­жа­во­тво­ре­н­ня, від­то­че­ни­ми вмі­н­ня­ми прийня­т­тя і ре­а­лі­за­ції не­про­стих, але ви­со­ко­про­фе­сій­них і глиб­ко об­ґрун­то­ва­них дер­жав­них рі­шень. Чо­ти­ри остан­ні ро­ки Єв­ген Ки­ри­ло­вич гі­дно від­сто­ю­вав по­зи­ції Укра­ї­ни у Три­сто­рон­ній кон­та­ктній гру­пі (ві­до­мий Мін­ський фор­мат), у цьо­му ро­ці, в не­про­стий час, він очо­лив укра­їн­ську ча­сти­ну цьо­го без­пе­ко­во­го фор­ма­ту, як і ра­ні­ше, на гро­мад­ських за­са­дах, але з ве­ли­че­зною дер­жав­ною від­по­від­аль­ні­стю. На­віть в со­ці­аль­них ме­ре­жах ви­ни­ка­ло ри­то­ри­чне за­пи­та­н­ня з пря­мим кон­текс­тним зв’яз­ком із 1990-ми — Марчук за­мість Ку­чми. Чи не за­пі­зно? В Мін­сько­му фор­ма­ті сла­ви не зна­йдеш, а ви­кли­ків ба­га­то, осо­бли­во за­раз. Це вкрай не про­стий пе­ре­го­вор­ний про­цес, з ба­га­тьма гра­ня­ми і тон­ко­ща­ми, які по­тре­бу­ють гли­бо­ко­го ро­зу­мі­н­ня при­ро­ди і змі­сту існу­ю­чих про­ти­річ, ди­пло­ма­тії ви­що­го ґа­тун­ку. Але, Єв­ген Ки­ри­ло­вич сві­до­мо і са­мо­від­да­но взяв­ся за цю ро­бо­ту, бо Мінськ за­ли­ша­є­ться, ма­буть, єди­ним ка­на­лом пря­мих офі­цій­них кон­та­ктів з Мо­сквою — утри­ма­н­ня в ро­бо­чо­му ста­ні цьо­го ди­пло­ма­ти­чно­го «ко­ри­до­ру» є вкрай ва­жли­вим для Укра­ї­ни.

Уля­ну СУПРУН вва­жаю ге­ро­ї­нею року. У вкрай не­про­стих умо­вах во­на взя­ла на се­бе ве­ли­че­зну від­по­від­аль­ність за ре­фор­му­ва­н­ня не­ефе­ктив­ної дер­жав­ної си­сте­ми охо­ро­ни здо­ров’я в пра­це­зда­тну си­сте­му з цен­тром гра­ві­та­ції на па­ці­єн­та. Це до­ро­го­го вар­то, по­тре­бує су­спіль­но­го ви­зна­н­ня та під­трим­ки.

Не хо­чу ро­би­ти ре­кла­му ан­ти­ге­ро­ям, які сво­єю ді­яль­ні­стю чи без­ді­яль­ні­стю шко­дять на­шій дер­жа­ві, пе­ре­сту­па­ють че­рез на­ціо­наль­ні цін­но­сті й ін­те­ре­си за­ра­ди вла­сних ам­бі­цій та/чи на ко­ристь ін­шої кра­ї­ни. На жаль, во­ни в Укра­ї­ні є, в ор­га­нах вла­ди і по­за ни­ми... Вва­жаю, що гро­ма­дян­сько­му су­спіль­ству слід від­то­чу­ва­ти ро­зу­мі­н­ня who is who че­рез фа­кти і вчин­ки, а не га­сла чи емо­ції. Жи­т­тя на­вчи­ло по­мі­ча­ти де­та­лі і ду­же ске­пти­чно ста­ви­ти­ся до гар­них слів з ви­со­ких три­бун на кшталт «все до­бре» чи «все бу­де до­бре», ко­ли ба­чиш ці са­мі де­та­лі. Зви­чай­но, сьо­го­де­н­ня з йо­го що­ден­ни­ми ре­а­лі­я­ми і ве­ли­че­зною вла­дною від­стан­ню, яка є одні­єю з клю­чо­вих при­чин ко­ру­пції, впли­ває на вну­трі­шню мо­ти­ва­цію. Ін­ко­ли на­ма­га­є­шся зро­зу­мі­ти, чо­му та­ке чи ін­ше вла­дне рі­ше­н­ня прийня­то, і... не ба­чиш ло­гі­ки чи ар­гу­мен­та­ції. Але мо­зок все одне шу­кає шля­хи і ви­дає рі­ше­н­ня у сфе­рах, де є зна­н­ня і до­свід, спо­ну­кає ви­зна­ча­ти прі­о­ри­те­ти і на­прям­ки зо­се­ре­дже­н­ня зу­силь, пра­цю­ва­ти в за­кон­них рам­ках бі­зне­счи гро­мад­ських про­е­ктів по їх ре­а­лі­за­ції. В осно­ві та­ко­го під­хо­ду до­во­лі про­ста річ — пра­гне­н­ня жи­ти і роз­ви­ва­ти­ся в де­мо­кра­ти­чній, силь­ній і за­мо­жній Укра­ї­ні, кра­ї­ні рів­них мо­жли­во­стей для усіх її гро­ма­дян, ні­як не про­шар­ку са­мо­обра­них чи прив­не­се­них ззов­ні.

За ве­ли­ким ра­хун­ком, не ва­жли­во, де ти пра­цю­єш чи як ви­со­ко у

ФО­ТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.