По­гляд крізь сто­лі­т­тя

Den (Ukrainian) - - Nb! - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Кни­га про істо­ри­чний шлях Укра­ї­ни та Бол­га­рії, ви­да­на в бі­бліо­те­ці «Дня» два ро­ки то­му, за­раз є ще акту­аль­ні­шою

Істо­рія є ба­га­то­ви­мір­ною. Так са­мо, як і мо­ва. Клю­чо­ве сло­во у на­зві кни­ги «Се­стра моя, Со­фія», ви­пу­ще­ної в се­рії «Бі­блі­о­те­ка га­зе­ти «День» 2016 року, — це, без­пе­ре­чно, «Со­фія». Але , мо­жли­во, ли­ше той, хто ува­жно , вдум­ли­во про­чи­тає цю пра­цю, від­чує, яким ба­га­то­гран­ним, фі­ло­соф­ським й істо­ри­чно на­сна­же­ним є це сло­во.

Бо Со­фія — це, по-пер­ше, сто­ли­ця Бол­га­рії, кра­ї­ни, ди­во­ви­жно близь­кої нам і, на жаль, ще й до­те­пер не­до­ста­тньо ві­до­мої. Утім, в да­но­му ра­зі кни­га «Дня» да­ла та­ки чи­ма­ло ін­те­ле­кту­аль­но­го «сві­тла», для цьо­го, вла­сне, й пра­цю­ва­ли ав­тор ідеї, го­лов­ний ре­да­ктор на­шої га­зе­ти Ла­ри­са Івшина, упо­ря­дни­ки, ав­то­ри ста­тей — ме­ту до­ся­гну­то.

По-дру­ге, Со­фія — це го­лов­ний хри­сти­ян­ський храм Дав­ньої Ру­сі, пам’ятка сві­то­во­го зна­че­н­ня, по­ді­бно гре­цько­му Пар­фе­но­ну або рим­сько­му Ко­лі­зею, ро­зум­на Ой­ку­ме­на з-по­се­ред «зов­ні­шньо­го ха­о­су» сте­по­во­го Оке­а­ну, що зу­сі­біч ото­чу­вав Русь-Укра­ї­ну у ІХ— ХІІІ ст. (це — дум­ка ви­да­тно­го вче­но­го-фі­ло­со­фа Сер­гія Крим­сько­го, йо­го ста­т­тя «Ефект ви­со­ко­го не­ба» є справ­жньою окра­сою кни­ги). Со­фій­ський со­бор — то транс­ля­тор ан­ти­чної тра­ди­ції, вза­га­лі куль­ту­ри в Схі­дну Єв­ро­пу, Дав­ню Укра­ї­ну на­сам­пе­ред. І — якщо звер­ну­ти­ся до «пе­ку­чо­го» сьо­го­де­н­ня — важ­ко на­зва­ти іна­кше, ніж гань­бою, той факт, що й до­ни­ні під му­ра­ми са­краль­но­го про­сто­ру Со­фії Ки­їв­ської про­во­дя­ться з року в рік рі­зно­ма­ні­тні «тор­жи­ща» й низь­ко­про­бні роз­ва­жаль­ні дій­ства. Йде­ться не ли­ше про фі­зи­чний зби­ток му­рам Со­фії — не мен­ше ва­жить шко­да куль­тур­на, ду­хов­на. «День» пи­сав про це де­ся­тки ра­зів.

І на­ре­шті, Со­фія — це му­дрість (ви­ща му­дрість, яка в бут­ті, в ре­чах, на від­мі­ну від «Ло­го­су», му­дро­сті, яка в го­ло­ві, — під­кре­слю­вав Сер­гій Крим­ський). І , мо­жли­во, са­ме ця му­дрість у по­єд­нан­ні, бе­зу­мов­но, з си­лою ду­ху, гі­дні­стю, по­чу­т­тям на­ціо­наль­ної ідентичності да­ла си­лу й бол­га­рам, і укра­їн­цям впро­довж ба­га­тьох сто­літь не­ймо­вір­но жор­сто­кої істо­рії, ні­би птах Фе­нікс (бол­га­ри — три­чі, укра­їн­ці — п’ять ра­зів), бу­кваль­но від­ро­джу­ва­тись із по­пе­лу. «Се­стра моя, Со­фія» — і про це.

До ре­чі, а чо­му Со­фія — «се­стра»? Го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» так по­яснює цей не­зви­чай­ний і міс­ткий образ: «Істо­рія Укра­ї­ни і Бол­га­рії — ні­би істо­рія двох се­стер, роз­лу­че­них у ран­ньо­му ди­тин­стві. Що ро­сли зго­дом у рі­зних «ро­ди­нах». За­мість то­го, щоб нам із Бол­га­рі­єю ди­ви­ти­ся одна на одну й ви­вча­ти, ми ду­же дов­го ди­ви­ли­ся на Мо­скву. На ту, яка і хо­ті­ла нас роз­ді­ли­ти... Вдив­ля­лись у цю «чор­ну ді­ру» ци­ві­лі­за­ції, а чор­ні ді­ри, як ві­до­мо, зда­тні за­тя­гу­ва­ти».

Те­пер уже не за­тя­гне. Ні­ко­ли. Ні Укра­ї­ну, ні Бол­га­рію — кра­ї­ну ха­на Аспа­ру­ха, Ки­ри­ла і Ме­фо­дія, Клі­мен­та Охрид­сько­го, зем­лю, без по­ту­жно­го спри­я­н­ня якої до нас не при­йшло б пра­во­слав­не хри­сти­ян­ство, в ці­ло­му — хри­сти­ян­ська гу­ма­ні­сти­чна куль­ту­ра. Кни­гу «Се­стра моя, Со­фія» вар­то чи­та­ти хо­ча б за­для то­го, щоб зно­ву на­бу­ти під­ста­ви для та­ко­го по­трі­бно­го ни­ні істо­ри­чно­го опти­мі­зму. І глиб­ше зро­зу­мі­ти, який са­ме на­род є не­пе­ре­бор­ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.