«Кри­за за­йшла так гли­бо­ко, що ви­хід має ба­чи­ти­ся десь по­руч»

Корона «Дня» Ві­кто­ру НЕБОЖЕНКУ — за не­стан­дар­тний ра­курс у по­лі­ти­чній ана­лі­ти­ці

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КА­ПСА­МУН, «День»

2018 -го одним із го­лов­них екс­пер­тів «Дня» був дав­но зна­йо­мий на­шим чи­та­чам по­лі­то­лог Ві­ктор НЕБОЖЕНКО. Ще на­ве­сні цьо­го року він роз­мі­стив пост у ФБ, а по­тім де­таль­ні­ше роз­по­вів у ін­терв’ю«Дню » (№41-42 за 6 бе­ре­зня 2018 року), що в Укра­ї­ні за ро­ки не­за­ле­жно­сті «з’яви­ла­ся не одна, а дві дер­жа­ви — вну­трі­шня й зов­ні­шня». «Вну­трі­шня, гли­бин­на дер­жа­ва» — в якій скон­цен­тру­ва­ли­ся й спла­ви­ли­ся вла­да та багатство і яка про­ни­кла в усі по­вер­хи й по­ри Укра­ї­ни. Ця дер­жа­ва жи­ве все­ре­ди­ні Укра­ї­ни і по­їдає, екс­плу­а­тує «зов­ні­шню­дер­жа­ву» і гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Пра­ва, пов­но­ва­же­н­ня, ре­сур­си, іму­ні­тет і пе­ре­ва­ги на­ко­пи­чи­ли­ся в «гли­бин­ній дер­жа­ві». А обов’яз­ки, від­по­від­аль­ність за все, тя­го­ти й про­бле­ми кра­ї­ни й пра­це­зда­тність на­се­ле­н­ня за­ли­ши­ли­ся у «зов­ні­шній дер­жа­ві», в якій опи­ни­ла­ся біль­шість на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни», — за­явив Ві­ктор Небоженко.

Що змі­ни­ло­ся від­то­ді? І в ці­ло­му, яки­ми є підсумки року, що ми­нає? В ін­терв’юз по­лі­то­ло­гом.

«ЗАХОПИВШИ УКРА­ЇН­СЬКІ КО­РА­БЛІ Й МО­РЯ­КІВ, РФ ТОРКНУЛАСЯ ДУ­ЖЕ БОЛЮЧОЇ СТРУНИ МІЖ­НА­РО­ДНИХ ВІД­НО­СИН»

— Хо­чу звер­ну­ти ува­гу, що цей рік був ро­ком трьох жі­нок. Три жін­ки — три до­лі. Пер­ша жін­ка — На­дія Сав­чен­ко. Як со­ціо­лог звер­таю ува­гу, що ко­лись у неї бу­ло 13% під­трим­ки, ко­ло­саль­на по­пу­ляр­ність. Але все за­кін­чи­ло­ся її аре­штом у бе­ре­зні 2018-го. Це го­во­рить не стіль­ки про неї, скіль­ки про го­стру по­тре­бу укра­їн­ців у но­вих ге­ро­ях, тих, ко­го во­ни хо­ті­ли б на­слі­ду­ва­ти.

Дру­га жін­ка — це Ва­ле­рія Гон­та­ре­ва, яка обі­йма­ла по­са­ду го­ло­ви На­ціо­наль­но­го бан­ку до бе­ре­зня 2018-го. За 4 ро­ки во­на при­му­дри­ла­ся за­кри­ти сто укра­їн­ських бан­ків, отри­ма­ти по­зи­тив­ні оцін­ки на За­хо­ді й ви­їха­ти жи­ти до Лон­до­на. Це при­клад то­го, ко­ли ре­фор­ми ро­бля­ться на ко­ристь яко­їсь гру­пи, а не всі­єї кра­ї­ни.

Тре­тя жін­ка — це Юлія Ти­мо­шен­ко. Річ у то­му, що ви­бор­ча кам­па­нія у нас по­ча­ла­ся фа­кти­чно на рік ра­ні­ше. За­зви­чай так не за­ве­де­но. Весь цей пе­рі­од і до сьо­го­дні­шньо­го дня Ти­мо­шен­ко є лі­де­ром гро­мад­ської дум­ки. Чи вда­сться їй збе­рег­ти цю­під­трим­ку? Не знаю.

Ва­жли­во­ю­по­ді­є­ю­ро­ку, що ми­нає, зви­чай­но, ста­ло за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну. На­справ­ді суть не в 30 або 60 днях, а в то­му, що вла­да ма­ла пе­ре­да­ти ча­сти­ну сво­їх пов­но­ва­жень вій­сько­вим. Цьо­го не ста­ло­ся, від­по­від­но, бу­ло де­зо­рі­єн­то­ва­но укра­їн­ське на­се­ле­н­ня й Захід. У той же час це го­во­рить про те, що вла­да при­вчає гро­ма­дян до са­мої дум­ки про во­єн­ний стан. Тоб­то ко­ли на­сту­пно­го ра­зу бу­де за­про­ва­дже­ний во­єн­ний стан з яко­гось при­во­ду, на­се­ле­н­ня вже по-ін­шо­му йо­го спри­йма­ти­ме.

Пов­зу­ча агре­сія Ро­сії в Азов­сько­му мо­рі й Кер­чен­ській про­то­ці — на­сту­пний під­су­мок. На­пад на укра­їн­ські ко­ра­блі й за­хо­пле­н­ня на­ших мо­ря­ків ма­ти­муть ве­ли­кі на­слі­док. Річ у то­му, що та­кі кон­флі­кти мо­жуть від­бу­ва­ти­ся й у Бал­ти­ці, й в Ар­кти­ці, й у Пер­ській за­то­ці, й у Пів­ден­но-Ки­тай­сько­му мо­рі, й де зав­го­дно. Ро­сія торкнулася ду­же болючої струни між­на­ро­дних від­но­син. Кра­ще б во­на цьо­го не ро­би­ла. На­слід­ки мо­жуть бу­ти біль­ши­ми, ніж ро­сій­сько-укра­їн­ський кон­флікт. Пу­тін зно­ву зро­бив крок, який мо­же при­ве­сти до сер­йо­зних про­блем, перш за все для ньо­го.

Що сто­су­є­ться на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії й ство­ре­н­ня Пра­во­слав­ної цер­кви Укра­ї­ни, то, зви­чай­но, це ду­же ва­жли­ва подія. При­чо­му біль­ший по­лі­ти­чний вплив во­на ма­ти­ме на Ро­сію, а не на Укра­ї­ну. Так, як па­трі­о­ти ми ма­є­мо пи­ша­ти­ся, що на по­ча­тку XXI сто­лі­т­тя Кон­стан­ти­но­поль по­да­ру­вав нам То­мос. Але Ро­сія сьо­го­дні пов­ним хо­дом іде до від­нов­ле­н­ня ім­пе­рії, й там, як у ста­рі ча­си, діє кла­си­ка: пра­во­слав’я, са­мо­дер­жав­ство, на­ро­дність. Від­по­від­но, ство­ре­н­ня єди­ної Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви — це по­ту­жний удар по мо­гу­тно­сті Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту.

Ска­жу біль­ше, якщо 2014 року Ро­сія за­вда­ла стра­шно­го фі­зи­чно­го уда­ру по Укра­ї­ні, оку­пу­вав­ши Крим і ча­сти­ну Дон­ба­су, то Укра­ї­на, до­бив­шись ав­то­ке­фа­лії за до­по­мо­гою Кон­стан­ти­но­по­ля й За­хо­ду, за­вда­ла 2018-го на­ба­га­то по­ту­жні­шо­го уда­ру, ніж Ро­сія 2014-го. На­стіль­ки по­ту­жно­го, що з ньо­го не­має ви­хо­ду. Ми зна­є­мо, що оку­па­ція Кри­му й ча­сти­ни Дон­ба­су ко­лись за­кін­чи­ться й те­ри­то­рі­аль­на ці­лі­сність Укра­ї­ни бу­де від­нов­ле­на, а от Мо­сков­ський па­трі­ар­хат уже ні­ко­ли не па­ну­ва­ти­ме в Укра­ї­ні.

— Ро­зді­ле­н­ня на «дві дер­жа­ви — вну­трі­шню й зов­ні­шню», як ви про це пи­са­ли, у нас за­ли­ша­є­ться?

— Зви­чай­но. Біль­ше то­го, оби­дві ці дер­жа­ви актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться як Крем­лем, так і За­хо­дом, бо во­ни за­ці­кав­ле­ні впли­ва­ти на си­ту­а­ці­юв на­шій кра­ї­ні.

«МО­ЖНА СКА­ЗА­ТИ, ЩО ВИ­БІР ТА­КОЖ СТО­ЇТЬ МІЖ ПАРЛАМЕНТАРИЗМОМ І ПРОСВІЧЕНИМ АВТОРИТАРИЗМОМ»

— З чим кра­ї­на вхо­дить у на­сту­пний рік? Го­лов­ний по­ря­док ден­ний — ви­бо­ри?

— Так. Але я б не ро­бив ви­снов­ків, як це за­раз за­ве­де­но у ви­бор­чих шта­бах, що це бу­дуть до­ле­но­сні ви­бо­ри для кра­ї­ни. На­справ­ді хоч би хто став пре­зи­ден­том, та­кої вла­ди, як у Пе­тра По­ро­шен­ка, ні в ко­го вже не бу­де. Мен­ше ніж че­рез рік на нас че­ка­ють пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. То­му ма­я­тник Фу­ко за­раз зу­пи­нив­ся на ней­траль­ній по­зна­чці. Або ми пі­де­мо у бік но­вої силь­ної пре­зи­дент­ської вла­ди, або ми оста­то­чно від­мов­ля­є­мо­ся від силь­но­го пре­зи­ден­та, бо у нас це пов’яза­но з тен­ден­ці­я­ми ав­то­ри­та­ри­зму й ко­ру­пції. Мо­жна ска­за­ти, що ви­бір та­кож сто­їть між парламентаризмом і просвіченим авторитаризмом. — Яким шля­хом слід іти? — Як­би був укла­де­ний до­го­вір з олі­гар­ха­ми для обме­же­н­ня їхньо­го впли­ву, то­ді пар­ла­мен­та­ризм. Для ре­форм нам не­об­хі­дна ве­ли­ка ле­гі­тим­ність. Якщо ж олі­гар­хі­чні струк- ту­ри, як і ра­ні­ше, ви­ма­га­ти­муть управ­лі­н­ня кра­ї­ною, то в умо­вах вій­ни та кри­зи ли­ше силь­на пре­зи­дент­ська вла­да мо­же при­бор­ка­ти їхні ам­бі­ції. Во­ни, на жаль, усі без ви­ня­тку ви­яви­ли­ся не по­лі­ти­ка­ми, оскіль­ки не змо­гли об’єд­на­ти­ся за­ра­ди Укра­ї­ни. От­же, має бу­ти якийсь ін­ший центр вла­ди, який ві­зьме на се­бе мо­бі­лі­за­ці­ю­кра­ї­ни.

«МА­Є­МО ПО­ТУ­ЖНУ ТЕНДЕНЦІЮ ДО СТОНШУВАННЯ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНО­ГО ПО­ЛЯ»

— Хто з кан­ди­да­тів гра­ти­ме го­лов­ні ро­лі в пре­зи­дент­ській ви­бор­чій кам­па­нії, що стар­тує з Но­во­го року?

— Для ме­не ста­ло не­спо­ді­ван­кою, що ни­ні­шній Пре­зи­дент зі­брав­ся на дру­гий тер­мін. Я б на йо­го мі­сці до­бре за­кін­чив цю­ка­ден­ці­юй ві­ді­йшов від по­лі­ти­ки на кіль­ка ро­ків. Тим па­че, що лю­ди­на він мо­ло­да. Нам же про­по­ну­ють де­ся­ти­рі­чний цикл вла­ди, що не ду­же до­бре. Тим па­че, що ми так і не отри­ма­ли силь­но­го гла­ву уря­ду. Ар­се­ній Яце­нюк був не слаб­ким прем’єром, але в ре­зуль­та­ті по­лі­ти­чної бо­роть­би з Пре­зи­ден­том ві­ді­йшов убік, а йо­го по­лі­ти­чна си­ла втра­ти­ла еле­кто­раль­ну під- трим­ку. А ни­ні­шній прем’єр Во­ло­ди­мир Грой­сман зі­рок з не­ба не зні­має. Про Вер­хов­ну Ра­ду важ­ко щось ска­за­ти, це один із най­гір­ших ка­дро­вих скла­дів за ро­ки не­за­ле­жно­сті.

Важ­ко на­зва­ти якусь фі­гу­ру із на­яв­но­го спи­ску, з яко­ю­мо­жна з на­ді­єю ди­ви­ти­ся в май­бу­тнє. Хо­ча сьо­го­дні з’яви­ла­ся низ­ка ек­зо­ти­чних по­лі­ти­ків — ар­ти­сти, спів­а­ки, ймо­вір­но, бу­дуть пи­сьмен­ни­ки, астро­ло­ги. Тоб­то ма­є­мо по­ту­жну тен­ден­ці­ю­до стоншування по­лі­ти­чно­го по­ля, вза­га­лі осла­бле­н­ня по­лі­ти­ки. Це пов’яза­но, зокре­ма, з силь­ним ти­ском з бо­ку Ро­сії й За­хо­ду. На­при­клад, ко­ли ви­сту­пає прем’єр-мі­ністр, то він го­во­рить сло­во з трьох лі­тер — ні, во­но не лай­ли­ве, це сло­во — МВФ. Не має прем’єр так спіл­ку­ва­ти­ся з на­ро­дом.

«ШАН­СИ ПО­РО­ШЕН­КА Й ТИ­МО­ШЕН­КО ПО­КИ ПРИ­БЛИ­ЗНО РІВ­НІ»

— Го­лов­не про­ти­сто­я­н­ня все-та­ки бу­де між По­ро­шен­ком і Ти­мо­шен­ко?

— Пре­зи­дент на сьо­го­дні до­бре кон­тро­лює Адмі­ні­стра­цію Пре­зи­ден­та, Вер­хов­ну Ра­ду, глав обл­держ­адмі­ні­стра­цій... Але про­бле­ма в то­му, що, ма­ю­чи ве­ли­ку вла­ду, він не хо­че або не мо­же мо­бі­лі­зу­ва­ти на­се­ле­н­ня, щоб зру­ши­ти си­ту­а­ці­ю­на кра­ще. Скрізь ру­чне управ­лі­н­ня. Ко­ло­саль­на кон­цен­тра­ція вла­ди, але не­має ре­форм. Так, є дві фі­гу­ри, які пре­тен­ду­ють на пер­шу по­са­ду біль­ше за ін­ших, але го­во­ри­ти, що вже все ви­рі­ше­но, та­кож не вар­то. Шан­си По­ро­шен­ка й Ти­мо­шен­ко по­ки при­бли­зно рів­ні.

«ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ­СЬКА КАМ­ПА­НІЯ МО­ЖЕ БУ­ТИ ВИКОРИСТАНА ЗЕ­ЛЕН­СЬКИМ ЯК СПО­СІБ РОЗКРУЧУВАННЯ ВЛА­СНОЇ ПАР­ТІЇ»

— Дня­ми шо­у­мен Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський за­явив, що йо­го пар­тія «Слу­га на­ро­ду» бра­ти­ме участь у пар­ла­мент­ських ви­бо­рах, а про участь у пре­зи­дент­ських ви­бо­рах він по­ки ду­має. Як ви вва­жа­є­те, як це мо­же впли­ну­ти на по­лі­ти­чні роз­кла­ди?

— Рей­тинг Зе­лен­сько­го та рей­тинг Ва­кар­чу­ка — це як еле­кто­раль­ний смог над укра­їн­ським су­спіль­ством. І пер­ший, і дру­гий не го­то­ві до ви­бор­чої кам­па­нії. Зе­лен­ський фа­кти­чно вже про­го­во­рив­ся, що для ньо­го го­лов­не — про­хо­дже­н­ня йо­го по­лі­ти­чної си­ли до пар­ла­мен­ту. То­му пре­зи­дент­ська кам­па­нія мо­же бу­ти використана ним ви­клю­чно як спо­сіб розкручування вла­сної пар­тії. Якщо Зе­лен­ський пі­де на пре­зи­дент­ські ви­бо­ри, то за­ра­ди Бо­га, мо­жли­во, у ньо­го є ко­ман­да, яка змо­же по­ка­за­ти, що він гі­дний ці­єї по­са­ди.

«ГІР­ШЕ НЕ БУ­ДЕ»

— Чи на ко­гось «ро­би­ти­муть став­ки» зов­ні­шні грав­ці?

— Впер­ше, на­пев­но, цьо­го не бу­де. За­те во­ни фор­му­ють си­сте­му за­ти­сків і про­ти­ваг, які зму­сять бу­дья­ко­го май­бу­тньо­го пре­зи­ден­та Укра­ї­ни зва­жа­ти на їхню­по­ту­гу. На­при­клад, на­ве­сні Укра­ї­ні слід від­да­ти близь­ко 8 млрд дол. за кре­ди­та­ми. То­му Захід мір­кує так: хоч би хто став пре­зи­ден­том, усе одно при­йде до нас. То­чні­сінь­ко так са­мо мір­кує й Пу­тін. Якщо за­ли­ши­ться По­ро­шен­ко, ми зна­є­мо, як ді­я­ти, — якщо при­йде Ти­мо­шен­ко, от­же, й до неї зна­йду­ться під­хо­ди. Впер­ше зов­ні­шні грав­ці ду­ма­ють, що впли­ва­ти­муть на будь-яко­го пре­зи­ден­та Укра­ї­ни. Так і бу­де, якщо но­вий пре­зи­дент во­ло­ді­ти­ме ма­ло­ю­ле­гі­тим­ні­стю , але якщо ле­гі­тим­ність бу­де біль­шою, то він змо­же опо­ну­ва­ти зов­ні­шнім си­лам. Але не двом одно­ча­сно.

Га­даю, 2019 року ми по­чне­мо по­віль­но під­ні­ма­ти­ся, то­му що всі не­га­тив­ні об­ста­ви­ни вже ста­ли­ся, по­мил­ки зро­бле­ні. Гір­ше не бу­де. Кри­за за­йшла так гли­бо­ко, що ви­хід має ба­чи­ти­ся десь по­руч. Ду­маю, що во­на за­кін­чи­ться но­во­ю­по­лі­ти­чною які­стюй но­ви­ми лю­дьми. І це бу­де зро­зумі­ло десь во­се­ни 2019 року.

МАЛЮНОК АНА­ТО­ЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АР­ХІ­ВУ «Дня», 1997 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.