За­ува­же­н­ня і дві ре­мар­ки

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Ві­дгук на ста­т­тю Ла­ри­си ІВШИНОЇ та Іго­ря СЮНДЮКОВА «Елі­та і вій­на» («День» №№ 223224 від 7 гру­дня 2018 року)

Вель­ми­ша­нов­на Ла­ри­со Оле­ксі­їв­но!

Ваш ра­зом з І. Сюн­дю­ко­вим ма­те­рі­ал «Елі­та і вій­на» («День, №223-224, 7-8.12.2018) з пе­ре­кон­ли­вою іде­єю, гар­но про­ілю­стро­ва­ною, має три не­за­пе­ре­чу­ва­ні ви­снов­ки, звер­не­ні до на­шо­го сьо­го­де­н­ня.

За­ува­же­н­ня спри­чи­ня­ю­ться ли­ше де­яки­ми твер­дже­н­ня­ми що­до двох представників бри­тан­ської елі­ти — ге­ро­їв стат­ті.

Осо­ба пер­ша — Він­стон Чер­чілль. Він дій­сно на­ле­жав до то­го­ча­сної бри­тан­ської елі­ти з огля­ду на плі­дну ді­яль­ність на бла­го дер­жа­ви на ба­га­тьох мі­ні­стер­ських по­са­дах до по­ча­тку Дру­гої сві­то­вої вій­ни, пе­ре­бу­ва­ю­чи ще й чле­ном Пар­ла­мен­ту.

Що він ари­сто­крат за ро­дин­ним по­хо­дже­н­ням (онук гер­цо­га) — аб­со­лю­тно слу­шно, про­те він жо­дним чи­ном не «спад­ко­вий гер­цог Маль­бо­ро». Ти­тул шля­хе­тно­сті (у на­шо­му ви­пад­ку — гер­цог) — річ пер­со­наль­на, а не ро­дин­на. Ба­тько Він­сто­на — не стар­ший син гер­цо­га — ти­тул не на­слі­ду­вав, але, як будь-який мен­ший син гер­цо­га, ти­ту­лу­вав­ся «лор­дом». Йо­го син Він­стон — син лор­да — жо­дно­го ти­ту­лу шля­хе­тно­сті не мав, був пе­ре­сі­чним під­да­ним йо­го (її) ве­ли­чно­сті ко­ро­ля (ко­ро­ле­ви) і за жо­дних об­ста­вин не міг ста­ти «гер­цо­гом Чер­чіл­лем». Гер­цо­гом Маль­бо­ро (а не гер­цо­гом Чер­чіл­лем) став спо­ча­тку стар­ший брат ба­тька Він­сто­на, а по­то­му — брат Він­сто­на у пер­ших.

По­че­сний ти­тул «сер» Він­стон отри­мав ли­ше пі­сля вій­ни, ко­ли ко­ро­ле­ва вша­ну­ва­ла йо­го ли­ца­рем Пі­дв’яз­ки (тоб­то, по-на­шо­му, на­го­ро­дже­но ви­щим бри­тан­ським ли­цар­ським ор­де­ном). А бу­дья­кий ли­цар ав­то­ма­ти­чно стає се­ром.

Дві ре­мар­ки що­до ви­кла­де­н­ня укра­їн­сько­ю­прі­зви­ща на­шо­го ге­роя та ін­шо­мов­них прі­звищ вза­га­лі.

Зав­дя­чу­ю­Вам, Ла­ри­со Оле­ксі­їв­но, що мав змо­гу опри­лю­дни­ти своє став­ле­н­ня до ці­єї про­бле­ми на шпаль­тах «Дня» (№82-83, 17— 18.05.2013; №204-205, 8-9.11.2013; №225-226, 9-10.12.2016). Пе­ре­ко­на­но про­дов­жу­ю­об­стою ва­ти прин­цип пра­кти­чної фо­не­ти­чної транс­кри­пції і на­по­ля­га­ю­на то­му, що спо­тво­ре­н­ня прі­зви­ща (іме­ні) осо­би є обра­зо­ю­та­кої осо­би.

Ти­тул гер­цо­га ( Duke of Marlborough), що йо­го ко­лись отри­мав ге­не­рал Чер­чілль, ви­мов­ля­є­ться ан­глій­ця­ми як «Марл­бра» чи «Мал­бра» (без двох зву­ків « о » та з твер­дим « л » ) . Са­ме так йо­го і слід бу­ло б пе­ре­да­ва­ти на­шою мо­вою, а не ко­пі­ю­ва­ти «ве­ли­ко­ро­сів».

До сло­ва, про який 500-рі­чний «ари­сто­кра­ти­чний ро­до­від» йде­ться, якщо май­бу­тній пер­ший гер­цог Мал­бра свій пер­ший ти­тул шля­хе­тно­сті — ти­тул ба­ро­на — отри­мав у 1685 ро­ці?

До прі­зви­ща Чер­чілль якийсь не­ві­глас при­че­пив м’який знак, і ми, зно­ву-та­ки, без­дум­но на­слі­ду­є­мо. Чим він при­кра­шає на­шо­го ге­роя? Кін­це­вий « l » в ан­глійсь- ких сло­вах зав­жди твер­дий, а по­дво­є­ний — по­го­тів. ( Ім’ я прем’єра Чем­бер­ле­на — Не­вілл ви пе­ре­да­є­те без м’яко­го зна­ка. І це пра­виль­но).

По­си­ла­ти­ся на тра­ди­цію— не­пе­ре­кон­ли­во. Да­ру­ю­фі­ло­ло­гі­чний анекдот («хо­хму», по-оде­сько­му): «Ро­сій­ський ен­ци­кло­пе­ди­чний слов­ник», на­ціо­наль­не ви­дав­ни­цтво «Ве­ли­ка Ро­сій­ська Ен­ци­кло­пе­дія», 2000 рік, прі­зви­ще Він­сто­на по­дає ро­сій­сько­ю­як «Чер­чилль», а йо­го пред­ка — пер­шо­го гер­цо­га, як «Чер­чилл». Як Вам та­ке під одні­є­ю­па­лі­тур­кою : з пли­ном ча­су прі­зви­ще при­ро­стає м’яким зна­ком ?

По­мил­ки не­об­хі­дно ви­прав­ля­ти. Наш су­ча­сник — істо­рик Яро­слав Гри­цак, у книж­ці «Стра­сті за на­ціо­на­лі­змом» («Кри­ти­ка», Київ, 2006 рік) вжив це прі­зви­ще у фор­мі «Чер­чил» (тоб­то «ил» за­мість «ілль» — так, як ви­мов­ля­ють бри­тан­ці: «ил», а не «іл»). Так би вчи­ня­ти всім.

Осо­ба дру­га — Га­лі­факс (кра­ще бу­ло б Ха­лі­факс). Він дій­сно у 1938 ро­ці — лорд, оскіль­ки «лорд» — уза­галь­ню­ю­чий ти­тул, для всіх ти­ту­лів шля­хе­тно­сті, окрім ти­ту­лу «гер­цог», а Га­лі­факс ти­тул ба­ро­на (ба­рон Ір­він) отри­мав ще у 1925 ро­ці. Але у 1938— 1940 рр. він ще не граф. Цей ти­тул йо­му бу­де надано у 1944 ро­ці, ко­ли він був по­слом до Спо­лу­че­них Шта­тів (1941—1946 рр.) І «гра­фом Вуд» він не був, став гра­фом Га­лі­фа­ксом, пер­шим гра­фом Га­лі­фа­ксом у дру­гій но­мі­на­ції (оскіль­ки у Бри­та­нії вже був 1-й граф Га­лі­факс (1661—1715 рр.), прем’єр-мі- ністр кра­ї­ни з 1714 року і граф з то­го ж року).

Крім то­го, ві­це-ко­ро­лем Індії цей ге­рой ма­те­рі­а­лу був не з 1925, а з 1926 року.

Залишаюся Ва­шим щи­рим сим­па­ти­ком, хі­ба що при­скі­пли­вим,

Ва­дим РЕДЬКО

КОМЕНТАР «Дня»

Гли­бо­ко­ша­но­ва­ний па­не Ва­ди­ме!

Сер­де­чно вдя­чні вам за не­об­хі­дні фа­кти­чні уто­чне­н­ня, що сто­су­ю­ться фа­ктів, на­ве­де­них у стат­ті «Елі­та і вій­на». Ми пра­цю­є­мо для на­ших чи­та­чів, вдум­ли­вих, осві­че­них і сум­лін­них, і ви, по­за сум­ні­вом, на­ле­жи­те до їхньо­го чи­сла.

Во­дно­час хо­ті­ло­ся б вне­сти де­які уто­чне­н­ня до ва­ших слів. Ви ви­сту­па­є­те про­ти ко­пі­ю­ва­н­ня мо­ви «ве­ли­ко­ро­сів» у вла­сних іме­нах ін­шо­мов­но­го по­хо­дже­н­ня. Але ж не все так про­сто, адже існує стій­ка тра­ди­ція від­тво­ре­н­ня цих вла­сних імен, зов­сім не обов’яз­ко­во пов’яза­на з ве­ли­ко­ро­са­ми. Ми й до­сі пи­ше­мо «Лон­дон» (за­мість ав­тен­ти­чно­го «Лан­ден»), «Па­риж» (за­мість «Па­рі»), «Рим» (за­мість «Ро­ма»), «Лі­са­бон» (за­мість «Ліш­боа»), «Бу­ха­рест» (за­мість «Бу­ку­ре­шть»), на­ре­шті, «Шек­спір» (за­мість «Шейк­спі­ер»). При­кла­ди мо­жна мно­жи­ти. Не ви­пад­ко­во ця про­бле­ма три­чі роз­гля­да­ла­ся на за­сі­дан­ні Пре­зи­дії НАН Укра­ї­ни.

З гли­бо­кою по­ва­гою до вас Ігор СЮНДЮКОВ

ФО­ТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.