«Лай­фхак» від Пав­ла Ка­ле­ни­ча

Корона «Дня» — за по­слі­дов­не со­ці­аль­но від­по­від­аль­не під­при­єм­ни­цтво та кре­а­тив­ну під­трим­ку куль­тур­но­го роз­ви­тку гро­ма­ди

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, «День», Він­нич­чи­на

Уне­ве­ли­ко­му Оль­го­по­лі, що за 170 кі­ло­ме­трів від Він­ни­ці, ме­шкає від си­ли три ти­ся­чі жи­те­лів, але на жи­т­тя тут не скар­жа­ться. Ма­ють ро­бо­ту, гар­ні до­ро­ги, роз­ши­ре­ну ін­фра­стру­кту­ру, кре­а­тив­ні зо­ни для від­по­чин­ку. Се­ли­ще жи­ве і роз­ви­ва­є­ться, ка­жуть мі­сце­ві жи­те­лі. А все то­му, що сво­го ча­су Оль­го­піль оми­ну­ли су­ча­сні ла­ти­фун­ди­сти, які зви­кли за­ро­бля­ти і ні­чо­го не від­да­ва­ти — за­сі­я­ли по­ля, роз­би­ли сіль­ські до­ро­ги, на­мі­си­ли бо­ло­та, зі­бра­ли вро­жай, ти­цьну­ли гро­ші за паї і вте­кли, за­ли­шив­ши лю­дей з «ді­ря­ви­ми» шко­ла­ми, са­до­чка­ми і ам­бу­ла­то­рі­я­ми. Ін­ша спра­ва, ко­ли на зем­лі го­спо­да­рює свій, та­кий, як Пав­ло Ка­ле­нич — він ні­ку­ди не ті­кає, не ду­рить, не гра­є­ться в по­лі­ти­ку, жи­ве по­руч і що­дня хо­дить ти­ми ж ву­ли­ця­ми, що й усі.

«Усе своє жи­т­тя я жи­ву в се­лі, пра­цюю на зем­лі, і в мі­сто ме­не зов­сім не тя­гне... Мій дід був роз­кур­ку­ле­ний, у 1989 ро­ці ре­а­бі­лі­то­ва­ний. Ба­тько все своє жи­т­тя про­пра­цю­вав на зем­лі ме­ха­ні­за­то­ром, бри­га­ди­ром тра­ктор­ної бри­га­ди, а ма­ти — аку­шер­кою, — роз­по­чи­нає роз­мо­ву Пав­ло Ка­ле­нич. — Пі­сля шко­ли я всту­пив до Уман­сько­го сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ін­сти­ту­ту. З 1984 року, за ви­ня­тком три­рі­чно­го пе­рі­о­ду ро­бо­ти в рай­ко­мі, за­йма­ю­ся ви­клю­чно сіль­ським го­спо­дар­ством. До 1995 року був го­ло­во­ю­кол­го­спу. Якось одно­го ра­зу мав не­обе­ре­жність на за­сі­дан­ні обл­ви­кон­ко­му ска­за­ти сво­ю­дум­ку і ор­га­ні­зу­ва­ти пер­ший ре­фе­рен­дум про не­до­ві­ру го­ло­ві рай­ра­ди, пі­сля чо­го на пів­то­ра року став без­ро­бі­тним. Але ні­чо­го. У 1997-му очо­лив КСП, яке 2000 року ми ре­ор­га­ні­зу­ва­ли в агро­фір- му «Оль­го­піль». По­ти­хень­ку по­ча­ли роз­ви­ва­ти­ся і ство­ри­ли кіль­ка сіль­госп­під­при­ємств, а аграр­ний бі­знес став сі­мей­ним».

ПРО «ПУШКІНШТРАССЕ», ТУЗЛУ-2 І «КЛОНОВАНОГО» МАМОНТА

Пав­ло Ка­ле­нич не тіль­ки гар­ний го­спо­дар, який має про­цві­та­ю­чий бі­знес, а й кре­а­тив­на на­ту­ра. Пі­ар­ни­ків йо­му не тре­ба, він сам мо­же ор­га­ні­зу­ва­ти роз­ва­жаль­ну про­гра­му для сво­їх одно­сель­чан. На­віть йо­го дру­зі, бу­ває, за­ду­ма­ю­ться, де в тій чи ін­шій істо­рії прав­да, а де ви­гад­ка. Зав­дя­ки Ка­ле­ни­чу се­ли­ще обро­стає ле­ген­да­ми. Чо­го тіль­ки вар­тий жарт про те, що Оль­го­піль від­ві­ду­вав Пу­шкін. Але са­ме він до­по­міг сво­го ча­су від­ре­мон­ту­ва­ти роз­би­ту до­ро­гу в лі­че­ні дні.

— Чи був у Оль­го­по­лі Пу­шкін, чи ні — це вже ін­ше пи­та­н­ня. Але ко­ли ми по­ста­ви­ли пам’ ятник по­е­ту (не­хай тро­хи гу­мо­ри­сти­чний) і ЗМІ «роз­кру­ти­ли» цю­те­му, то до­ро­гу від Че­чель­ни­ка до Оль­го­по­ля зро­би­ли за 10 днів. Від­то­ді я на­зи­ва­ю­її « Пушкінштрассе » . До ре­чі, то­рік ми від­кри­ли в Оль­го­по­лі єди­ний в обла­сті Май­дан по­е­тів, де пре­зен­ту­ва­ли роз­кі­шну ком­по­зи­цію, при­свя­че­ну Ко­бза­ре­ві. По­руч із ним йо­го му­за Ка­те­ри­на, а вни­зу на­пи­са­но: « Ко­хай­те­ся, чор­но­бри­ві...» — не­хай ду­ма­ють, — жар­тує Пав­ло Єв­ге­ні­йо­вич. — По­руч із пам’ ятни­ком роз­та­шо­ва­ний пре­кра­сний парк від­по­чин­ку з су­ча­сним ста­діо­ном, асфаль­то­ва­ни­ми до­ріж­ка­ми, ланд­ша­фтним пар­ком, ди­тя­чим май­дан­чи­ком і Wi- Fi- зо­ною. Цьо­го року за­пла­ну­ва­ли ще один про­ект, про який ще ні­хто не чув. Ви­да­ю­вам та­єм­ни­цю— у Він­ни­цько­му обла­сно­му кра­є­знав­чо­му му­зеї є ске­лет мамонта, який зна­йде­но в ур­очи­щі Сло­бо­да Че­чель­ни­цько­го ра­йо­ну. Так от, ми йо­го « кло­ну­ва­ли » з ре­бра ( Смі­є­ться. — Авт.). Наш ма­монт бу­де ре­ві­ти, але тіль­ки за гро­ші. Ро­змі­сти­мо йо­го в Оль­го­по­лі. Він то­чно зди­вує і мі­сце­вих жи­те­лів, і ту­ри­стів.

— А ту­ри­сти при­їжджа­ють до Оль­го­по­ля? — за­пи­ту­ю­Пав­ла Єв­ге­ні­йо­ви­ча.

— На Тузлу-2 — ча­сто. Пло­ща остро­ва — 700 ква­дра­тних ме­трів. Ди­зайн зо­ни від­по­чин­ку при­їжджа­ли роз­ро­бля­ти фран­цузь­кі сту­ден­ти­фло­ри­сти. Тут мо­жна по­пла­ва­ти в чи­сто­му став­ку, обі­йти пле­со во­до­йми­ща на ві­триль­ни­ку «Свя­тих Пе­тра і Пав­ла».

— А у пла­нах є ще по­ді­бні ту­ри­сти­чні про­е­кти?

— Як без них?! Пра­цю­є­мо над тим, щоб да­ти дру­ге жи­т­тя мо­їй ба­тьків­щи­ні, у Мель­ни­ків­ці. Це се­ло в Не­ми­рів­сько­му ра­йо­ні. Кіль­ка ро­ків то­му йо­го май­же «спи­са­ли». Шко­лу хо­ті­ли за­кри­ти, ро­бо­чих місць не бу­ло. Щоб ви­пра­ви­ти си­ту­а­цію, ми ство­ри­ли там фер­мер­ське го­спо­дар­ство. Те­пер се­ло ста­ло цен­тром об’єд­на­ної територіальної гро­ма­ди. За­раз актив­но від­нов­лю­є­мо ін­фра­стру­кту­ру та со­ці­аль­ні об’ єкти. А в май­бу­тньо­му там з’ яви­ться « Пан­ський парк » — по­їде­мо якось по­ди­ви­мо­ся ра­зом із «Днем»...

Тим ча­сом в Ка­та­ши­ні Че­чель­ни­цько­го ра­йо­ну за­пу­ска­є­мо су­ча­сний ав­то­ма­ти­зо­ва­ний мо­ло­ко­пе­ре­ро­бний ком­плекс за ізра­їль­ськи­ми те­хно­ло­гі­я­ми. Бу­де­мо ви­пу­ска­ти на­ту­раль­ні мо­ло­чні про­ду­кти, які я б сам їв із за­до­во­ле­н­ням, під тор­го­во­ю­мар­ко­ю­Villa Milk. Кри­те­рій — щоб це був ко­ри­сний, які­сний і сма­чний про­дукт. А па­ра­лель­но бу­де­мо роз­ви­ва­ти зе­ле­ний ту­ризм, бу­ду­є­мо го­тель і від­пра­цьо­ву­є­мо ту­ри­сти­чний мар­шрут, бо лю­дей, які хо­чуть по­ба­чи­ти пов­ний цикл ви­ро­бни­цтва мо­ло­чної про­ду­кції, ви­ста­чає, є й та­кі, хто ко­ро­ви ні­ко­ли в очі не ба­чив, то­му спо­ді­ва­є­мо­ся на по­пит.

ПРО ЛАТИФУНДИСТІВ, ТРУДОВУ МІГРАЦІЮ І ВИМИРАЮЧІ СЕ­ЛА

Пав­ло Ка­ле­нич «на­си­чує» се­ла кре­а­тив­ни­ми іде­я­ми та бі­знес-про­е­кта­ми для то­го, щоб утри­ма­ти мо­лодь, за­без­пе­чи­ти її до­стой­ною ро­бо­тою. Зі­зна­є­ться, що зро­би­ти це вкрай важ­ко. Мо­ло­ді лю­ди ба­чать, які со­ці­аль­ні стан­дар­ти ді­ють у за­хі­дних і на­віть азі­ат­ських кра­ї­нах, і пі­сля за­кін­че­н­ня ви­шів не хо­чуть по­вер­та­ти­ся пра­цю­ва­ти у сіль­ську мі­сце­вість — шу­ка­ють кра­що­го жи­т­тя за кор­до­ном. Че­рез це де­мо­гра­фі­чна си­ту­а­ція на се­лі ка­та­стро­фі­чна. Во­ни за­ли­ша­ю­ться без жи­т­тя, ви­ми­ра­ють одне за одним.

— Я не при­хиль­ник ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му, але в ті ча­си ді­яв за­кон про прі­о­ри­те­тність со­ці­аль­но­го роз­ви­тку се­ла, йо­го, до ре­чі, ні­хто не від­мі­няв, про­сто зга­ду­ва­ти не хо­чуть. Якщо не вкла­сти за­раз гро­ші в со­ці­аль­ні стан­дар­ти на се­лі (а це пе­ред­усім до­ро­га до се­ла, во­до­по­ста­чан ня і ме дич не об слу го ву ван ня), то во­ни зни­кнуть, — кон­ста­тує Пав­ло Ка­ле­нич. — У Єв­ро­пі лю­ди, які се­бе по­ва­жа­ють, від­да­ють пе­ре­ва­гу не­ве­ли­ким мі­сте­чкам або пе­ред­мі­стю, де є всі ко­му­ні­ка­ції і со­ці­аль­на ін­фра­стру­кту­ра. У нас усе нав­па­ки. Ви­хід еле­мен­тар­ний: ра­ні­ше для агра рі їв бу ла піль га з ПДВ, уже два ро­ки, як її зня­ли. Як­би її по­вер­ну­ли і «ки­ну­ли» ці гро­ші на до­ро­ги та роз­ви­ток ін­фра­стру­кту­ри, то це був би сер­йо­зний ри­вок, щоб від­ро­ди­ти се­ла. Та­кож тре­ба при­пи­ни­ти ла­ти­фун­ди­за­цію. Тре­ба спри­я­ти роз­ви­тку ма­лих та се­ре­дніх під­при­ємств, а не ла­ти­фун­ди­стам, які ма­ють по 100—500 ти­сяч ге­кта­рів у одних ру­ках. Нор­маль­не се­ре­днє го­спо­дар­ство не по­вин­но пе­ре­ви­щу­ва­ти 10 ти­сяч ге­кта­рів. Іна­кше пер­спе­кти­ви укра­їн­ське се­ло не ма­ти­ме. За­раз, на жаль, для дер­жа­ви ва­жли­ві еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки, а хол­дин­ги мо­жуть їх га­ран­ту­ва­ти. Та за цим ми за­бу­ва­є­мо про лю­ди­ну з її про­бле­ма­ми і вби­ва­є­мо се­ла.

Щоб вря­ту­ва­ти Оль­го­піль і су­мі­жні се­ла Че­чель­ни­цько­го ра­йо­ну, за остан­ні кіль­ка ро­ків агро­фір­ма « Оль­го­піль » ви­ді­ли­ла на їхній роз­ви­ток по­над 25 млн гри­вень. Ко­жен ква­дра­тний метр асфаль­ту в се­ли­щі по­бу­до­ва­ний за ко­шти фір­ми або у спів­фі­нан­су­ван­ні з нею. Що­ро­ку Пав­ло Ка­ле­нич як го­спо­дар­ник і де­пу­тат Він­ни­цької обла­сної ра­ди на­дає до­по­мо­гу шко­лам, ди­тя­чим са­до­чкам. Цьо­го року від­ре­мон­ту­ва­ли стан­ці­юю них на­ту­ра­лі­стів у Оль­го­по­лі, ра­ні­ше у Ка­та­ши­ні від­кри­ли су­ча­сний спорт­зал, у 2019- му пла­ну­ють за­вер­ши­ти ка­пре­монт ам­бу­ла­то­рії (ко­лись по­ві­то­вої лі­кар­ні), яку вже зби­ра­ли­ся за­кри­ти. Мі­сце­ві жи­те­лі ка­жуть: «Як­би не Ка­ле­нич, Оль­го­по­ля вже й не бу­ло б». А він скром­но зі­зна­є­ться: «Хо­чу по­бу­ду­ва­ти се­ло єв­ро­пей­сько­го ти­пу, де змо­жуть жи­ти і пра­цю­ва­ти мо­ло­ді лю­ди... Укра­ї­на бу­де роз­ви­ва­ти­ся ли­ше то­ді, ко­ли бі­знес пра­цю­ва­ти­ме в гар­мо­нії з кра­сою, куль­ту­рою і ду­хов­ні­стю».

ПРО «День», ТИЖНЕВИЙ ДЕНЬ НА­РО­ДЖЕ­Н­НЯ І МРІЮ

Із «Днем» у Пав­ла Єв­ге­но­ви­ча скла­ли­ся осо­бли­ві сто­сун­ки — по­зна­йо­мив йо­го з га­зе­то­ю­ко­ли­шній фо­то­ко­ре­спон­дент Бо­рис Кор­пу­сен­ко, який ро­дом із тих кра­їв, де жи­ве і пра­цює Пав­ло Ка­ле­нич. У 2007 ро­ці він за­про­сив фо­то­ви­став­ку «Дня» при­їха­ти в рай­центр Че­чель­ник. Від­то­ді ба­га­то мі­сце­вих жи­те­лів ста­ли по­стій­ни­ми чи­та­ча­ми га­зе­ти, а Пав­ло Єв­ге­ні­йо­вич на­дій­ним пар­тне­ром ба­га­тьох про­е­ктів га­зе­ти. І цьо­го року він осо­би­сто вру­чав го­лов­ний приз пе­ре­мож­цю­фо­то­кон­кур­су. Ка­же, що що­ра­зу, від­ві­ду­ю­чи фо­то­ви­став­ку, від­чу­ває сво­ю­при­че­тність до по­бу­до­ви Укра­ї­ни, в якій хо­че­ться жи­ти.

«Два­над­цять ро­ків по­спіль я від­ві­ду­ю­фо­то­ви­став­ку га­зе­ти «День», за ці ро­ки у нас скла­ли­ся ду­же ті­сні й дру­жні зв’яз­ки. Фо­то­ви­став­ка вже не один раз по­бу­ва­ла у нас, у най­від­да­ле­ні­шо­му ку­то­чку Він­нич­чи­ни, — на­шо­му се­лі Оль­го­по­лі. Адже во­на не ли­ше у Ки­є­ві зби­рає укра­їн­ський бо­монд, а як «га­ле­рея на ко­ле­сах» по­до­ро­жує Укра­ї­но­юі пре­зен­тує но­ві­тню­і­сто­рі­ю­Укра­ї­ни — фо­то­лі­то­пис на­шої дер­жа­ви, — до­дає Пав­ло Єв­ге­ні­йо­вич. — Сьо­го­дні га­зе­та «День» — це дже­ре­ло сер­йо­зної ін­фор­ма­ції, яке зі­бра­ло фі­ло­со­фів, еко­но­мі­стів, ре­фор­ма­то­рів, ко­трих ці­ка­во по­чу­ти, щоб са­мо­ви­зна­чи­ти­ся. А роз­мо­ва з Ла­ри­со­ю­Оле­ксі­їв­но­ю­чи Єв­ге­ном Ки­ри­ло­ви­чем — це мо­жли­вість від­чу­ти се­бе в ко­лі одно­дум­ців, укра­ї­но­цен­три­чних лю­дей, які ба­чать го­ри­зонт і те, що за ним, див­ля­ться в май­бу­тнє Укра­ї­ни.

— 26 гру­дня ви в ро­дин­но­му ко­лі від­зна­ча­є­те день на­ро­дже­н­ня, хо­ча в офі­цій­них до­ку­мен­тах вка­за­но 2 сі­чня. Як так ста­ло­ся?

— Не знаю(Смі­є­ться. — Авт.). Я на­ро­див­ся 26 гру­дня, а ба­тько за­пи­сав ме­не аж 2 сі­чня, — пев­но дов­го ра­дів, що си­на має. У ди­тин­стві, та й за­раз свя­тку­є­мо дві­чі. Зга­дую, ко­ли ме­ні бу­ло 45 ро­ків, одна з мі­сце­вих га­зет на­пи­са­ла «Сьо­го­дні по­ча­ли­ся іме­ни­ни у Пав­ла Ка­ле­ни­ча», і це прав­да, бо при­йма­юя привітання про­тя­гом ці­ло­го ти­жня. Ма­ю­та­ку уні­каль­ну мо­жли­во­сті зав­дя­ки сво­їм ба­тькам, які при­ще­пи­ли ме­ні лю­бов до жи­т­тя, лю­дей і се­ла.

— Що ба­жа­є­те со­бі на день на­ро­дже­н­ня?

— Щоб у дер­жа­ві був мир і спо­кій, лю­ди бу­ли ща­сли­ві, здо­ро­ві, впев­не­ні у зав­тра­шньо­му дні. Бу­де мир, спо­кій, здо­ров’я — все ре­шта мо­жна бу­де здо­бу­ти, якщо хо­ті­ти.

■ Ре­да­кція «Дня» при­єд­ну­є­ться до всіх при­ві­тань, які лу­на­ти­муть на адре­су Пав­ла Єв­ге­ні­йо­ви­ча з 26 гру­дня по 2 сі­чня, не­хай здо­ров’я бу­де мі­цним, ро­ди­на жи­ве у до­ста­тку, а бі­знес про­цві­тає!

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.