Від кла­си­ки до фен­те­зі

Топ-10 кни­жок року, що ми­нає

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Олег КОЦАРЕВ

Тра­ди­цій­но на­при­кін­ці року «День» про­по­нує на­шим чи­та­чам звер­ну­ти ува­гу на де­які книж­ки, що по­ба­чи­ли світ цьо­го року. А чим цей огляд від­рі­зня­є­ться від по­пе­ре­дніх, то це тим, що ми ви­рі­ши­ли на­зва­ти по одній книж­ці в де­ся­тьох жан­рах. Зви­чай­но, тут не вар­то за­бу­ва­ти і про умов­ність жан­ро­вих по­ді­лів, і про умов­ність будь-яких «то­пів». На­справ­ді ці­ка­вих і вар­ті­сних кни­жок на­ба­га­то біль­ше. ХУДОЖНЯ ПРОЗА. ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ. «КОХАНЦІ ЮСТИЦІЇ»

Но­вий ро­ман Юрія Ан­дру­хо­ви­ча — фра­гмен­тар­ний і мо­за­ї­чний твір, за­ну­ре­ний в істо­рію. Але, ска­за­ти б, у не­зви­чну істо­рію, в істо­рію хи­мер­них, не­ймо­вір­них, а не­рід­ко й не­мо­жли­вих зло­чи­нів, що від­бу­ва­ли­ся, мо­гли від­бу­ти­ся чи не мо­гли від­бу­ти­ся в рі­зних га­ли­цьких мі­сте­чках і се­лах про­тя­гом кіль­кох сто­літь. Тут є і дав­ній Ан­дру­хо­ви­чів улю­бле­нець, шля­хе­тний роз­бій­ник Са­мій­ло Не­ми­рич (ду­же схо­жий на сьо­го­дні­шніх ма­лих і ве­ли­ких олі­гар­хів з їхні­ми «шля­хет­ськи­ми на­їзда­ми»), і за­хі­дно­укра­їн­ський ана­лог «Си­ньої Бо­ро­ди», й ін­же­нер, який ви­тор­гу­вав у по­той­бі­чних сил ві­чну мо­ло­дість для сво­єї дружини, але во­на не «за­кон­сер­ву­ва­лась», а ста­ла мо­лод­ша­ти, і під­піль­ник-на­ціо­на­ліст, що про­во­кує оку­пан­тів-на­ци­стів на ре­пре­сії, щоб по­си­ли­ти опір «над­то па­сив­них» укра­їн­ців. А за­вер­шу­є­ться все за­гад­ко­вим без­го­ло­вим тру­пом уже ра­дян­ських ча­сів. Що об’єд­нує ці істо­рії? Ек­стра­ва­ган­тність, ви­шу­ка­ний стиль, фір­мо­ва для цьо­го пи­сьмен­ни­ка по­стмо­дер­на гра, сум­ні­ви у мо­жли­во­стях пра­во­су­д­дя і спра­ве­дли­во­го по­ка­ра­н­ня. А та­кож — на­скрі­зний образ за­гад­ко­во­го ман­дрів­но­го цир­ку...

ПОЕЗІЯ. КА­ТЕ­РИ­НА КАЛИТКО. «БУНАР»

«Бунар» — ве­ли­ка й мас­шта­бна но­ва книж­ка Ка­те­ри­ни Калитко, ві­до­мої укра­їн­ської по­е­тки по­ко­лі­н­ня, що де­бю­ту­ва­ло го­лов­но у дво­хти­ся­чних ро­ках. Епі­тет «мас­шта­бна», во­че­видь, сто­су­є­ться рі­зно­ма­ні­тно­сті ці­єї збір­ки. Ма­є­ться на ува­зі як фор­ма, те­ма­ти­ка, так і ви­бір мо­жли­во­стей тра­кту­ва­н­ня. Калитко до­бре дає со­бі ра­ду як із ме­та­фо­ра­ми, так і, де по­трі­бно, з сю­же­та­ми. Не цу­ра­є­ться ані про­стих су­мо­ви­тих жар­тів, ані за­ну­рень у ба­га­то­зна­чні на­тя­ки та сим­во­ли (са­ме в цьо­му мі­сці тре­ба на­га­да­ти, що сло­во «бунар» тюрк­ськи­ми та час­тко­во бал­кан­ськи­ми мо­ва­ми озна­чає «кри­ни­ця»). З-по­між го­лов­них мо­ти­вів ці­єї по­е­ти­чної книж­ки осо­бли­во по­мі­тна те­ма вій­ни і — шир­ше — вза­га­лі трав­ми, бо­лю та пе­ре­жи­ва­н­ня цих ре­чей.

ЛИСТОПАДОВИЙ САД. БІЛИЗНА ВИПРАНА.

Всі про­сти­ра­дла — з обри­са­ми тіл, і сві­тло — як гру­дний над­са­дний

схлип. Та­кі змі­ї­ні очі зо­ло­ті в без­но­го­го сол­да­та.

Вік не­ви­зна­че­ний. І мед­се­стра бі­лі­ша від сті­ни. На ві­трі рве­ться з мо­ту­зок

білизна в ли­ня­ле не­бо. Сад із пла­ща­ниць. Від пе­чі па­хне па­ле­ною кіс­ткою і кіт ху­дий же­не­ться за лис­тком. Те­пер так лег­ко й стра­шно бу­ти

близь­ко. Усе кри­хке, про­зоре і зни­ко­ме. Це уті­кає на­дув­на пла­не­та від хло­пчи­ка зі зби­ти­ми ко­лін­ка­ми і та­не, на­по­ров­шись

на при­кме­тник: яка вій­на, яка вій­на ве­ли­ка.

ПУ­БЛІ­ЦИ­СТИ­КА. «AVE. ДО 100-ЛІ­Т­ТЯ ГЕ­ТЬМА­НА­ТУ ПАВ­ЛА СКО­РО­ПАД­СЬКО­ГО»

В умов­ній пу­блі­ци­сти­чній «но­мі­на­ції» пред­став­ля­є­мо книж­ку, про яку ви вже, на­пев­но, ма­ли на­го­ду чу­ти й чи­та­ти, але це той ви­па­док, ко­ли на­га­ду­ва­н­ня не бу­де зай­вим. Ре­да­кція «Дня» пі­дго­ту­ва­ла цьо­го­річ до дру­ку збір­ник ста­тей, при­свя­че­них остан­ньо­му укра­їн­сько­му геть­ма­но­ві Пав­лу Ско­ро­пад­сько­му, йо­го по­лі­ти­чним по­гля­дам і ру­ху, си­сте­мі дер­жав­но­го устрою, яку він на­ма­гав­ся роз­бу­ду­ва­ти у 1918 ро­ці. Чо­му са­ме Ско­ро­пад­ський? По-пер­ше, у 2018-му ви­пов­ни­ло­ся рів­но сто ро­ків і від по­ста­н­ня Ге­тьма­на­ту, і від йо­го па­ді­н­ня. По-дру­ге, не ду­же три­ва­ла, про­те ви­ра­зна до­ба прав­лі­н­ня Ско­ро­пад­сько­го за­ли­ша­є­ться в нас від­вер­то ма­ло­ві­до­мою. Те са­ме мо­жна ска­за­ти про осо­бу геть­ма­на. Ши­ро­ке роз­по­всю­дже­н­ня має хі­ба ду­же не­ве­ли­чкий на­бір най­го­лов­ні­ших фа­ктів і сте­ре­о­ти­пів. У книж­ці «Ave...» чи­та­чі зу­стрі­нуть фа­ктаж і роз­ду­ми пу­блі­ци­стів на рі­зно­ма­ні­тні те­ми, пов’яза­ні з Ге­тьм­ана­том: від, умов­но ка­жу­чи, вій­сько­вої до­ктри­ни тих ро­ків до ці­лої хви­лі від­кри­т­тя но­вих на­вчаль­них за­кла­дів.

ЕСЕЇСТИКА. ВАНО КРЮҐЕР. «КО­ЛИ Я ЧУЮ СЛО­ВО «КУЛЬ­ТУ­РА»

До­те­пер Вано Крюґер для укра­їн­ських чи­та­чів, за­ці­кав­ле­них у су­ча­сній лі­те­ра­ту­рі, був пе­ред­усім по­е­том. Книж­ка «Ко­ли я чую сло­во «куль­ту­ра» є йо­го есе­їсти­чним де­бю­том (хо­ча по­за ме­жа­ми книж­ки де­які з цих есе­їв уже пу­блі­ку­ва­ли­ся). Де­бют ви­йшов до­сить яскра­вим і ви­кли­кав ду­же су­пе­ре­чли­ві, ба на­віть про­ти­ле­жні від­гу­ки, що мо­жна вва­жа­ти успі­хом для книж­ки. Вано Крюґер обмір­ко­вує рі­зно­ма­ні­тні де­та­лі та по­дро­би­ці з істо­рії сві­то­вої куль­ту­ри. Ска­жі­мо, спів­від­но­ше­н­ня істо­ри­чних по­ста­тей Де Са­да й Ма­зо­ха з при­пи­су­ва­ни­ми їм на­прям­ка­ми дум­ки та се­ксу­аль­ни­ми пра­кти­ка­ми. Або від­мін­но­сті на­цист­ської (за Крю­ґе­ром, більш «ро­ман­ти­чної» сво­єю су­тні­стю) та біль­шо­ви­цької (ра­ціо­наль­ні­шої, «про­сві­тни­цької») ди­кта­тур. Ав­тор від­вер­то не схва­лює ті фор­ми, в яких у сьо­го­дні­шній Укра­ї­ні від­бу­ва­є­ться де­ко­му­ні­за­ція, ви­слов­лює чи­ма­ло ін­ших дис­ку­сій­них ду­мок і про­по­зи­цій. «Ко­ли я чую сло­во «куль­ту­ра» — книж­ка, що зму­шує ду­ма­ти, шу­ка­ти, ана­лі­зу­ва­ти.

НА­У­КО­ВО-ПО­ПУ­ЛЯР­НА ЛІ­ТЕ­РА­ТУ­РА. СЕР­ГІЙ ЛИТВИН. «СИМОН ПЕТЛЮРА У БО­РОТЬ­БІ ЗА СА­МО­СТІЙ­НУ УКРА­Ї­НУ»

Істо­рик Сер­гій Литвин опу­блі­ку­вав ве­ли­ке біо­гра­фі­чне до­слі­дже­н­ня, при­свя­че­не ще одно­му клю­чо­во­му ді­я­че­ві ви­зволь­них зма­гань — Го­лов­но­му ота­ма­ну Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки Си­мо­ну Пе­тлю­рі. Жит­тє­пис Пе­тлю­ри в цій книж­ці стає своє­рі­дним тлом для по­ка­зу су­пе­ре­чно­стей і ню­ан­сів епо­хи, в якій він про­ва­див свою бо­роть­бу. Роз­по­чав­ши з роз­по­віді про ро­ди­ну Пе­тлю­ри та мі­сце йо­го на­ро­дже­н­ня (на­віть із адре­сою), Литвин про­во­дить чи­та­чів че­рез рі­зні ета­пи ді­яль­но­сті сво­го ге­роя: від ро­бо­ти з укра­ї­ні­за­ції вій­ська ко­ли­шньої ро­сій­ської ім­пе­рії та роз­бу­до­ви вій­ська вже не­за­ле­жної УНР, че­рез дра­ма­ти­чні ко­лі­зії пов­ста­н­ня Ди­ре­кто­рії та від­ва­жної, але при­ре­че­ної вій­ни про­ти одра­зу кіль­кох силь­ні­ших во­ро­гів, і до актив­но­сті на емі­гра­ції та за­ги­бе­лі. Пев­но, го­лов­на «ро­дзин­ка» ви­да­н­ня — ду­же ря­сне ци­ту­ва­н­ня пе­рі­о­ди­ки, спо­га­дів, ли­стів, нор­ма­тив­них актів та ін­ших до­ку­мен­тів 1900 — 1920-х ро­ків. Ін­ший ці­ка­вий сю­жет до­слі­дже­н­ня — оскар­же­н­ня Сер­гі­єм Ли­тви­ном де­яких сте­ре­о­ти­пів, пов’яза­них із Си­мо­ном Пе­тлю­рою. Як-от: сте­ре­о­тип про ан­ти­се­мі­тизм Го­лов­но­го ота­ма­на, про йо­го пер­со­наль­ну від­по­від­аль­ність за «ота­ман­щи­ну», про «про­даж Га­ли­чи­ни по­ля­кам» то­що.

ЛІТЕРАТУРНА КЛА­СИ­КА. МИ­КО­ЛА ХВИЛЬОВИЙ. ЗІБРАННЯ ТВО­РІВ У П’ЯТИ ТО­МАХ

Ам­бі­тний про­ект но­во­го п’яти­том­ни­ка тво­рів Ми­ко­ли Хви­льо­во­го — та­кий со­бі ві­дгук на ві­до­мий п’яти­том­ник, що сво­го ча­су по­ба­чив світ на емі­гра­ції та дав­но вже став рід­кі­сною книж­кою. Упо­ряд­ку­ва­ти ви­да­н­ня взяв­ся лі­те­ра­ту­ро­зна­вець і по­ет Ро­сти­слав Мель­ни­ків. У 2018 ро­ці вже по­ба­чи­ли світ два то­ми. До пер­шо­го уві­йшла поезія Хви­льо­во­го. Сьо­го­дні ми зна­є­мо Хви­льо­во­го як пу­блі­ци­ста, про­за­ї­ка, ха­ри­зма­ти­чно­го лі­де­ра « Роз­стрі­ля­но­го від­ро­дже­н­ня » , але по­чи­нав він са­ме як по­ет. У дру­го­му то­мі зі­бра­но ран­ню про­зу, вла­сти­во, най­більш ори­гі­наль­ні, екс­пе­ри­мен­таль­ні тво­ри пи­сьмен­ни­ка, що ме­ре­хтли­во і об’єм­но від­обра­зи­ли су­пе­ре­чли­ву та хи­мер­ну епо­ху пер­ших по­ре­во­лю­цій­них ро­ків.

МЕМУАРНО-ЕПІСТОЛЯРНА СПАД­ЩИ­НА. ЛЕ­СЯ УКРАЇНКА. ЛИ­СТИ 1903—1913-х

У 2018 ро­ці по­ба­чив світ за­вер­шаль­ний тре­тій том пов­но­го зібрання ли­сту­ва­н­ня Ле­сі Укра­їн­ки, упо­ряд­ко­ва­ний до­слі­дни­цею Ва­лен­ти­ною Про­кіп (Сав­чук). Цей том охо­пив остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя жи­т­тя пи­сьмен­ни­ці. Від­так, у то­ді­шніх ли­стах дра­ма­ти­чно пе­ре­пле­ли­ся те­ми зрі­лої твор­чо­сті та зга­са­н­ня здо­ров’я. А ще — по­бу­то­ві дрі­бни­ці, сер­де­чна дру­жба, по­лі­ти­ка, іде­о­ло­гія... І, зви­чай­но, су­пе­ре­чно­сті лі­те­ра­тур­но­го та куль­тур­но­го про­це­су. Тут і го­стра дис­ку­сія з Сер­гі­єм Єфре­мо­вим, який на­па­дав на есте­ти­ку ран­ньо­го мо­дер­ні­зму, «де­ка­дан­су», і про­бле­ма­ти­ка «ма­те­рі­аль­ної ба­зи» пи­сьмен­ни­ків і кри­ти­ків, і між­гру­по­ві вза­є­ми­ни, і ба­га­то ін­шо­го. Три­том­ник епі­сто­ляр­ної спад­щи­ни Ле­сі Укра­їн­ки — бе­зу­мов­но, хре­сто­ма­тій­не ви­да­н­ня для всіх, хто ці­ка­ви­ться істо­рі­єю укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри.

ПЕ­РЕ­КЛАД. ЯЦЕК ДЕНЕЛЬ. «КРИВОКЛЯТ»

Три­ває «трі­ум­фаль­на хо­да» в Укра­ї­ні одно­го з най­ці­ка­ві­ших су­ча­сних поль­ських про­за­ї­ків — Яце­ка Де­не­ля. Чер­го­вий йо­го ро­ман ви­йшов дру­ком у пе­ре­кла­ді Ан­дрія Бон­да­ря. Денель на­ле­жить до ду­же грай­ли­вих, іро­ні­чних, фор­маль­но ви­шу­ка­них і во­дно­час гли­бо­ких ав­то­рів. Що й під­твер­джує «Кривоклят» — одно­ча­сно ве­се­лий і мо­то­ро­шний ро­ман. У йо­го цен­трі — по­стать ма­ні­яка-ван­да­ла, який псує за­галь­но ви­зна­ні ше­дев­ри жи­во­пи­су по сві­то­вих му­зе­ях. Що ке­рує та­кою лю­ди­ною? Як від неї за­хи­сти­ти­ся? Ці най­про­сті­ші за­пи­та­н­ня ви­яв­ля­ю­ться ли­ше пре­текс­том для за­пи­тань скла­дні­ших: про су­тність куль­ту­ри і ми­сте­цтва, про ві­чне про­ти­бор­ство су­спіль­ства з ін­ди­ві­дом, про не­зба­гнен­ні та­єм­ни­ці люд­сько­го ну­тра.

ФЕН­ТЕ­ЗІ. СВІ­ТЛА­НА ТАРАТОРІНА. «ЛАЗАРУС»

Ро­ман «Лазарус» — при­клад то­го, як на ґрун­ті істо­рії Укра­ї­ни, а зокре­ма істо­рії Ки­є­ва, мо­жна роз­гор­ну­ти аб­со­лю­тно аль­тер­на­тив­ну, фан­та­сти­чну опо­відь. Київ Та­ра­то­рі­ної по­над сто­рі­чної дав­ни­ни, на­пе­ре­до­дні Пер­шої сві­то­вої, — це мі­сто, в яко­му по­руч жи­вуть лю­ди і всі­ля­ка «не­чисть», від во­дя­ни­ків до упи­рів. Між та­ки­ми рі­зни­ми істо­та­ми, зві­сна річ, не все га­разд. У ім­пе­рії па­ну­ють лю­ди, але « не­чисть » по­сту­по­во здо­бу­ває со­бі пра­ва та, схо­же, го­ту­є­ться пов­ста­ти. Осо­бли­во це сто­су­є­ться Ки­є­ва та ці­лої кра­ї­ни з про­мо­ви­стою на­звою «Ме­жа»... Як мо­жна зро­зу­мі­ти з уже ска­за­но­го, в «Ла­за­ру­сі» ха­ра­ктер­ні су­то для жан­ру фен­те­зі сю­же­тні по­во­ро­ти ма­ють свої «від­би­т­тя»— про­то­ти­пи з ре­аль­ної істо­рії. При­мі­ром, ви лег­ко впі­зна­є­те ре­зо­нан­сне вбив­ство прем’єр-мі­ні­стра ім­пе­рії, ну, й екс­тре­міст­ська ді­яль­ність чле­нів люд­ської мо­нар­хі­чної ор­га­ні­за­ції «Дво­го­ло­вий орел» вам то­чно щось на­га­дає.

ДИТЯЧА ЛІ­ТЕ­РА­ТУ­РА. САШКО ДЕРМАНСЬКИЙ. «МЕРІ»

Но­вин­ка від зна­но­го укра­їн­сько­го ди­тя­чо­го пи­сьмен­ни­ка Са­шка Дер­ман­сько­го. Це не­зви­чай­ні при­го­ди зви­чай­ної укра­їн­ської ро­ди­ни з так са­мо зви­чай­ним прі­зви­щем Ко­валь­чук. Сашко Дерманський по­бу­ду­вав свою книж­ку в та­кий спо­сіб, що на тлі ти­по­вих, ска­за­ти б, со­ці­аль­них ре­а­лій роз­гор­та­ю­ться каз­ко­ві по­дії. В них актив­но за­ді­я­ні ді­ти, тва­ри­ни, а та­кож — зно­ву рі­зно­го ро­ду по­той­бі­чні істо­ти. І ге­ро­ям, зви­чай­но ж, до­ве­де­ться прой­ти чи­ма­ло ви­про­бу­вань, пе­ред­усім ви­про­бу­ва­н­ня дру­жби й від­да­но­сті. Усі, хто чи­тав книж­ку «Мері», від­зна­ча­ють ці­ка­ву та ба­га­ту ле­кси­ку Са­шка Дер­ман­сько­го. Він упев­не­но пра­цює як із під­лі­тко­вим слен­гом, так і з за­па­шни­ми ста­ро­вин­ни­ми сло­ве­чка­ми, не за­бу­ва­ю­чи та­кож ви­га­ду­ва­ти щось зов­сім своє.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.