Має бу­ти чі­тка зо­на від­по­від­аль­но­сті

Во­ли­ня­ни — про куль­тур­ний про­стір, мі­гра­цію та істо­рію

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Бо­г­дан IУС,

ло­ка­чин­ський се­ли­щний го­ло­ва:

— Ми­ну­ло­го ро­ку Ло­ка­чі від­зна­чи­ли 510-ту рі­чни­цю пер­шої пи­сем­ної згад­ки, але не тіль­ки до ці­єї да­ти, а за­га­лом для бла­го­устрою нам вда­ло­ся ба­га­то що змі­ни­ти в на­шо­му мі­сте­чку. Про­те про­бле­ми, з яки­ми сти­кну­ли­ся у цьо­му про­це­сі, ні­ку­ди не зни­кли, і най­пер­ше — це від­су­тність чі­тких меж від­по­від­аль­но­сті на рів­ні всіх бю­дже­тів. З одно­го бо­ку, ра­йон­ний, на­при­клад, бю­джет має фі­нан­су­ва­ти уста­но­ви ра­йон­но­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня, але на ді­лі ці пов­но­ва­же­н­ня ски­да­ю­ться на ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. І якщо на ди­тса­док у Ло­ка­чах на 2019 рік не ви­ста­чає 1 міль­йон 200 ти­сяч гри­вень, то нам ка­жуть: він роз­та­шо­ва­ний у Ло­ка­чах, будь­те до­брі, пі­клуй­те­ся... Так са­мо і ра­йон­на лі­кар­ня, центр пер­вин­ної до­по­мо­ги, ін­ші уста­но­ви, які по­стій­но шлють ли­сти на се­ли­щну ра­ду з про­ха­н­ням до­по­мог­ти фі­нан­со­во. А по­над міль­йон гри­вень для на­ших Ло­кач — то ве­ли­ка су­ма, бо і до­ро­ги тре­ба ре­мон­ту­ва­ти, і ба­га­то чо­го ін­шо­го по­тре­бує фі­нан­сів. Але ось є до­ро­ги дер­жав­но­го зна­че­н­ня, але во­ни про­хо­дять че­рез Ло­ка­чі. Нам ка­жуть: во­ни ско­ро вза­га­лі бу­дуть « ва­ші » , то со­бі й ре­мон­туй­те їх. Але на­ра­зі во­ни « не на­ші » , а дер­жав­ні, яким чи­ном ми ма­є­мо їх ре­мон­ту­ва­ти? І та­ких пи­тань — ба­га­то. Має бу­ти чі­тка зо­на від­по­від­аль­но­сті.

За­сму­чує, що біль­шість мо­ло­дих лю­дей з Ло­кач і ра­йо­ну за­ду­му­ю­ться ли­ше над одним пи­та­н­ням: як і ку­ди ви­їха­ти з Укра­ї­ни? Во­ни аб­со­лю­тно не ба­чать со­бі тут перспективи, а ви­жи­ва­ти не хо­чуть. І я про­сто не уяв­ляю, якщо та­кий стан, як за­раз, три­ва­ти­ме ще ро­ків п’ять, то хто у нас за­ли­ши­ться? Одні пен­сіо­не­ри?.. Ми по­тре­бу­є­мо ін­ве­сти­цій і всі­ля­ко спри­я­є­мо ма­ло­му бі­зне­су. На та­кі ма­лі Ло­ка­чі — по­над 120 за­кла­дів тор­гів­лі, по­бу­то­вих по­слуг, аптек. У нас під­при­єм­цям — зе­ле­на ву­ли­ця. Але і дер­жа­ва має під­три­му­ва­ти їх, спри­я­ти, аби во­ни роз­ви­ва­ли­ся, не при­ду­шу­ва­ти по­да­тка­ми.

Окре­мо хо­чу ска­за­ти про отри­ма­н­ня Укра­ї­ною То­мо­су, на­яв­ність яко­го лю­ди сприйня­ли ду­же по­зи­тив­но. Те­пер ва­жли­во до­три­му­ва­тись за­кон­но­сті у пе­ре­хо­дах па­ра­фій. Це має від­бу­ва­ти­ся зва­же­но, бо це все на­ші лю­ди, тіль­ки до цьо­го роз­ді­ле­ні по рі­зних кон­фе­сі­ях, їм тут жи­ти і на­да­лі, й ва­жли­во, аби во­ни не пе­ре­сва­ри­ли­ся між со­бою.

Ру­сла­на ПОРИЦЬКА,

ке­рів­ник те­а­тру «Га­РмИдЕр»»:

— Дня­ми по­бу­ва­ли в Іва­но­Фран­ків­ську. Із са­мі­сінь­ко­го ран­ку за­йшли до ін­но­ва­цій­но­го цен­тру на ба­зі ста­ро­го за­во­ду « Пром­при­лад » . Ко­ли за­хо­диш до мер­твої ра­дян­ської пром­зо­ни, під­ні­ма­є­шся схід­ця­ми і по­тра­пля­єш у ве­ли­че­зний про­стір су­ча­сно­го ми­сте­цтва, осві­ти та ур­ба­ні­сти­ки, то пе­ре­жи­ва­єш щось не­ймо­вір­не. До нас одра­зу пі­ді­йшов пра­ців­ник ( а бу­ло лиш тро­хи по 8-й) і за­про­по­ну­вав усе по­ка­за­ти і роз­по­ві­сти про про­ект. Чу­ти те, що зі­бра­ли­ся лю­ди, які ін­ве­сту­ють у со­ці­аль­ний роз­ви­ток ре­гіо­ну, і ро­зу­мі­ти, що це від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, — не­ймо­вір­на вті­ха.

Однак за­сму­чує те, що у рі­дно­му Лу­цьку по­ки не над­то го­то­ві до роз­мов про не­об­хі­дність стра­те­гі­чних вкла­день у куль­тур­ний роз­ви­ток. Зві­сно, обна­дій­ли­вою куль­тур­ною по­ді­єю ми­ну­ло­го ро­ку ста­ло від­кри­т­тя Му­зею су­ча­сно­го укра­їн­сько­го ми­сте­цтва Кор­са­ків, але нам по­трі­бен са­ме гро­мад­ський куль­тур­ний про­стір, який би об’ єд­нав нав­ко­ло роз­ви­тку мі­ста і став ще одним при­во­дом для та­ла­но­ви­тих мо­ло­дих лю­дей не ви­їжджа­ти з ньо­го.

Те­тя­на ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО,

істо­рик, кра­є­зна­вець:

— По­ра­ду­ва­ло те, що роз­по­чав­ся новий рік, а це по­ча­ток чо­гось но­во­го, ці­ка­во­го, не­ві­до­мо­го. Лю­блю пе­ре­гор­та­ти но­ву сто­рін­ку, пла­ну­ва­ти но­ві спра­ви, про­е­кти, скла­да­ти пла­ни на май­бу­тнє і ре­а­лі­зо­ву­ва­ти їх. Вже й на сі­чень їх зі­бра­ло­ся не­ма­ло. На да­ний мо­мент пе­ре­бу­ваю в по­зи­тив­но­му на­строї, бо го­ту­ю­ся до двох ці­ка­вих за­хо­дів. Пер­ший від­бу­де­ться 22 сі­чня в Цен­трі ту­ри­сти­чної ін­фор­ма­ції в Лу­цьку, це бу­де пу­блі­чна ле­кція про Ві­тов­та Ве­ли­ко­го та йо­го жі­нок. Тема ви­бра­на не ви­пад­ко­во, адже в сі­чні 2019 ро­ку якраз ви­пов­ню­є­ться 590 ро­ків із ча­су про­ве­де­н­ня Лу­цько­го з’їзду єв­ро­пей­ських мо­нар­хів. Дру­гий — це спіль­ний за­хід із кра­є­знав­цем, до­слі­дни­ком лу­цької істо­рії Оле­ксан­дром Ко­ти­сом, що бу­де при­свя­че­ний (не)ві­до­мим во­ли­ня­нам, які про­сла­ви­лись як кі­но­ре­жи­се­ри, про­дю­се­ри та акто­ри. Обі­ця­є­мо від­кри­ти ба­га­то ці­ка­вих не­ві­до­мих фа­ктів. Та­кож роз­ка­же­мо про те, які бу­ли в Лу­цьку ко­лись кі­но­те­а­три. За­хід від­бу­де­ться 24 сі­чня в лу­цькій кни­гар­ні «Є».

Що за­сму­ти­ло? На­пев­но, що в до­бі ли­ше 24 го­ди­ни, бу­ло б 48 — це бу­ло б чу­до­во. Став­лю­ся до жи­т­тя по-фі­ло­соф­ськи. Ста­ра­юсь не за­сму­чу­ва­тись по дрі­бни­цях. Го­лов­не, щоб усі бу­ли жи­ві та здо­ро­ві, ін­ше по­до­ла­є­мо.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.