На­сту­пність як пи­та­н­ня пи­тань

Що­до спад­ко­во­сті актів дер­жа­во­тво­ре­н­ня 1917—1918 ро­ків: суб’єктив­ний ана­ліз

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

Най­по­ши­ре­ні­шим по­гля­дом на роз­ви­ток по­дій Укра­їн­ської ре­во­лю­ції в 1917—1919 ро­ках є та­ка схе­ма: де­мо­кра­ти­чна Укра­їн­ська Цен­траль­на Ра­да роз­по­ча­ла на­ціо­наль­не дер­жа­во­тво­ре­н­ня; контр­ре­во­лю­цій­ні си­ли, спи­ра­ю­чись на під­трим­ку/ви­ко­ну­ю­чи во­лю «ні­ме­цьких оку­пан­тів», ски­ну­ли її, ство­рив­ши Укра­їн­ську геть­ман­ську дер­жа­ву (ро­сій­ський чи ма­ло­ро­сій­ський про­ект), пе­ре­рвав­ши на пев­ний час при­ро­дну хо­ду ре­во­лю­ції; і ли­ше з по­ва­ле­н­ням Ге­тьма­на­ту Ди­ре­кто­рія УНР від­но­ви­ла і роз­ви­ну­ла на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чні за­са­ди дер­жа­во­тво­ре­н­ня. Та­ким чи­ном, пе­рі­од між 29 кві­тня та 14 гру­дня 1918 ро­ку ви­сту­пає чор­ною пля­мою, «про­па­щим ча­сом» в істо­рії на­ціо­наль­ної ре­во­лю­ції і роз­бу­до­ви на­ціо­наль­ної дер­жа­ви; « ба­тькам УНР » (С. Пе­тлю­ра, В. Вин­ни­чен­ко) з гру­дня 1918 р. до­ве­ло­ся по­чи­на­ти ма­ло не з по­ча­тку, до­ла­ю­чи на­слід­ки се­ми­мі­ся­чно­го панування «ре­а­кцій­ної геть­ман­щи­ни». Від­по­від­но ко­жно­му з цих пе­рі­о­дів (до­ба Цен­траль­ної Ра­ди, Ге­тьма­на­ту, Ди­ре­кто­рії УНР) при­та­ман­ні ка­те­го­ри­чна не­га­ція що­до по­пе­ре­дньо­го; ска­су­ва­н­ня або за­пе­ре­че­н­ня тих основ­них дер­жав­них актів, що бу­ли стри­жнем ді­яль­но­сті ми­ну­ло­го ре­жи­му.

Усу­пе­реч та­ким уста­ле­ним і тра­ди­цій­ним по­гля­дам є під­ста­ви ви­сло­ви­ти ін­шу то­чку зо­ру на дер­жа­во­твор­чі про­це­си, що спи­ра­є­ться не на ра­дян­ські мі­фо­ло­ге­ми чи емо­цій­не сприйня­т­тя кри­зо­вих по­дій су­ча­сни­ка­ми, а на ана­ліз змі­сту дер­жав­них актів най­ви­що­го рів­ня, по­шук у них ме­ха­ні­зму пра­во­вої спад­ко­во­сті, з’ясу­ва­н­ня їх до­лі за на­сту­пно­го ре­жи­му. Це своє­рі­дний до­слід з но­во­го, пе­ре­ва­жно гер­ме­нев­ти­чно­го, про­чи­та­н­ня дав­но ві­до­мих істо­ри­чних до­ку­мен­тів, про­те з ін­ши­ми, так би мо­ви­ти, суб’єктив­ни­ми ви­снов­ка­ми.

Роз­по­ча­ти по­трі­бно з уні­вер­са­лів Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди як осно­во­по­ло­жних актів но­вої дер­жав­но­сті Укра­ї­ни, від­дзер­ка­ле­н­ня в них ме­ха­ні­зму пра­во­на­сту­пни­цтва но­ві­тньої на­ціо­наль­ної дер­жа­ви. До­сі пи­та­н­ня спад­ко­во­сті актів но­ві­тньо­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня пра­кти­чно не ста­ви­ли­ся; зде­біль­шо­го ана­лі­зу­ва­ли­ся їх іде­о­ло­гі­чні та по­лі­ти­чні по­пе­ре­дни­ки.

Пер­ше, що впа­дає у ві­чі, — ви­до­ве окре­сле­н­ня акту. Звід­ки на по­ча­тку ХХ ст. ви­плив тер­мін «уні­вер­сал», по­ясню­вав го­ло­ва Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди М.С. Гру­шев­ський: «Ма­гі­чне сло­во «уні­вер­сал», не­спо­ді­ва­но ви­не­се­не на по­верх­ню де­мо­кра­ти­чно­го, се­лян­сько­го, со­ці­а­лі­сти­чно­го ру­ху, да­ва­ло за­до­во­ле­н­ня всім, хто пра­гнув де­мон­стра­ції укра­їн­ської су­ве­рен­но­сті. Се сло­во ста­ви­ло на по­ря­док дня спо­мин укра­їн­ської дер­жав­но­сті ко­ли­шньої геть­ман­щи­ни, пе­ре­то­пле­ної і очи­ще­ної в огні но­во­го ре­во­лю­цій­но­го ру­ху, від­кли­ка­ло­ся на під­сві­до­мі мрії на від­нов­ле­н­ня ста­рих дер­жав­них тра­ди­цій в но­вих, кра­щих фор­мах». За йо­го ж свід­че­н­ням, цей тер­мін за­про­по­ну­вав ав­тор пер­ві­сно­го текс­ту акту В. Вин­ни­чен­ко, і це бу­ло єди­ним, що за­ли­ши­ло­ся від то­го текс­ту не­за­йма­ним. Ін­ши­ми сло­ва­ми, вжи­ва­ю­чи та­ку ви­до­ву на­зву най­пер­шо­го сво­го дер­жав­но­го акту, «ба­тьки-за­снов­ни­ки» рі­шу­чо і без­за­сте­ре­жно за­яви­ли про спад­ко­вість дер­жав­ної тра­ди­ції но­во­по­ста­лої на­ціо­наль­ної дер­жа­ви від ста­ро­дав­ньо­го Ге­тьма­на­ту (офі­цій­на са­мо­на­зва — Вій­сько За­по­розь­ке) се­ре­ди­ни XVII — кін­ця XVIII ст. Звід­ти ж, з гли­бин XVII ст., бу­ла за­по­зи­че­на і на­зва кра­йо­во­го уря­ду, що з’яви­ла­ся в ІІ Уні­вер­са­лі — Ге­не­раль­ний се­кре­та­рі­ат (за ана­ло­гі­єю з ге­не­раль­ною стар­ши­ною Геть­ман­щи­ни). Прав­да, цим все і обме­жи­ло­ся — в са­мих уні­вер­са­лах го­ді й шу­ка­ти ін­ших зга­док про попередню укра­їн­ську дер­жав­ність.

Але най­го­лов­ні­шим зна­ко­вим тер­мі­ном, який, вла­сне, і ліг в осно­ву її на­зви-ха­ра­кте­ри­сти­ки, є «геть­ман» — ке­рів­ник, гла­ва озна­че­ної дер­жа­ви між 1648 та 1764 ро­ка­ми (з пе­ре­р­ва­ми). Чи пе­ред­ба­ча­ло про­тя­гне­н­ня істо­ри­чної спад­ко­во­сті від Геть­ман­щи­ни до но­ві­тньо­го дер­жав­но­го від­ро­дже­н­ня і цьо­го еле­мен­ту? Тут нам до­ве­де­ться вже го­во­ри­ти не про ви­щі акти (у жо­дно­му з них упро­довж 1917 р., зро­зумі­ло, не­має ге­тьма­на), а про на­ро­дну (істо­ри­чну) пам’ять, яка мит­тє­во зре­а­гу­ва­ла згад­кою та­ко­го при­за­бу­то­го тер­мі­ну. Йде­ться на­віть не про хре­сто­ма­тій­ний ло­зунг під час укра­їн­ської ма­ні­фе­ста­ції 1 кві­тня 1917 р. у Ки­є­ві: «Хай жи­ве са­мо­стій­на Укра­ї­на з геть­ма­ном на чо­лі». До­ста­тньо за­зир­ну­ти у що­ден­ник В. Вин­ни­чен­ка, щоб се­ред кон­спе­ктив­них за­пи­сів 29 бе­ре­зня — 10 кві­тня 1917 р. зна­йти і та­кий: «7. Те­ле­гра­ми, геть­ман, хро­ні­ка — Са­дов­ський В.» Оче­ви­дно, йде­ться про пер­ший хро­ні­каль­ний фільм «Укра­їн­ський на­ціо­наль­ний рух», де на­яв­ні ка­дри з ві­до­мим акто­ром у геть­ман­сько­му вбран­ні XVII ст. Про­те «ге­тьма­на» (по­руч з «уні­вер­са­лом» та «ге­не­раль­ним» уря­дом) вар­то за­пи­са­ти до на­бо­ру змі­стов­но-тер­мі­но­ло­гі­чних еле­мен­тів, які яскра­во за­свід­чу­ва­ли спад­ко­вість но­ві­тньо­го на­ціо­наль­но­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня. Тіль­ки став­ле­н­ня ке­рів­ни­ків Ра­ди до ньо­го бу­ло зов­сім ін­шим, не­га­тив­ним: во­ни чо­мусь уба­ча­ли в геть­ма­ні ав­то­ри­тар­ну по­стать, зда­тну зруй­ну­ва­ти «де­мо­кра­ти­чну Укра­ї­ну». В очах на­се­ле­н­ня ж, оче­ви­дно, зга­да­на трі­а­да бу­ла ло­гі­чною і не ма­ла жо­дно­го не­га­тив­но­го на­ван­та­же­н­ня. Та­ким са­ме став­ле­н­ня до «ге­тьма­на» бу­ло в на­ціо­наль­них ко­лах не­со­ці­а­лі­сти­чної орі­єн­та­ції — при­га­да­є­мо про­гра­му М. Мі­хнов­сько­го пе­ред Пер­шим укра­їн­ським вій­сько­вим з’їздом у ви­кла­ді В. Єв­ти­мо­ви­ча.

Ра­зом із тим в уні­вер­са­лах мі­сти­ться ін­ший ва­го­мий ар­гу­мент, що мав за­свід­чи­ти юри­ди­чні під­ста­ви по­ста­н­ня но­вої дер­жа­ви. В усіх них, на­сам­пе­ред у Дру­го­му, за­кла­де­на чі­тка ле­гі­ти­ма­ція ство­ре­них ін­сти­ту­цій та їхніх пов­но­ва­жень у ви­гля­ді зв’яз­ку із за­галь­но­ро­сій­ським «де­мо­кра­ти­чним уря­дом» — «Тим­ча­со­вим Пра­ви­тель­ством», а пі­сля йо­го лі­кві­да­ції вна­слі­док «Жов­тне­во­го пе­ре­во­ро­ту» біль­шо­ви­ків — згад­ки про «фе­де­ра­тив­ний зв’язок з на­ро­дни­ми ре­спу­блі­ка­ми був­шої Ро­сій­ської дер­жа­ви» (ІV Уні­вер­сал). От­же, не­га­ція що­до по­пе­ре­дньої дер­жа­ви, яка здій­сню­ва­ла свій су­ве­ре­ні­тет над укра­їн­ською те­ри­то­рі­єю, зга­да­ним актам не при­та­ман­на. По­си­ла­н­ня на во­лю укра­їн­сько­го на­ро­ду, при­су­тня в усіх уні­вер­са­лах, на наш по­гляд, не мо­же вва­жа­ти­ся та­кою.

От­же, пер­ші дер­жав­ні акти чі­тко ви­зна­чи­ли два дже­ре­ла спад­ко­во­сті, що їх за­кла­ла Укра­їн­ська Цен­траль­на Ра­да: істо­ри­чна тра­ди­ція (Ге­тьман­щи­на) та ро­сій­ська ле­гі­ти­ма­ція.

Вна­слі­док дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту (coup d’etat) 29 кві­тня 1918 р. до вла­ди в Укра­ї­ні при­йшов ін­ший ре­жим під ін­шим про­во­дом, який уже в най­пер­ших сво­їх актах, зда­ва­ло­ся, чі­тко ви­сло­вив­ся що­до сво­го став­ле­н­ня до по­пе­ре­дньо­го. Зокре­ма, у Гра­мо­ті до всьо­го Укра­їн­сько­го на­ро­ду ствер­джу­ва­ло­ся: «Був­ше Укра­їн­ське Пра­ви­тель­ство не здій­сни­ло дер­жав­но­го бу­ду­ва­н­ня Укра­ї­ни, по­за­як бу­ло зов­сім не зда­тне до ньо­го». І да­лі: «...всі роз­по­ря­дже­н­ня був­шо­го Укра­їн­сько­го Уря­ду, а рів­но і Тим­ча­со­во­го уря­ду ро­сій­сько­го, від­мі­ня­ю­ться і ка­су­ю­ться». Ра­зом із тим жо­дно­го сло­ва що­до від­мі­ни са­ме уні­вер­са­лів, на­віть ІІІ-го, яким бу­ла ска­со­ва­на при­ва­тна вла­сність на зем­лю — най­го­лов­ні­ший пре­дмет про­те­стів зем­ле­вла­сни­цької вер­стви, — в ого­ло­ше­них до­ку­мен­тах не­має. На­то­мість ішло­ся про від­нов­ле­н­ня за­галь­но­го пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті, зви­чай­но ж, і на зем­лю. З цьо­го на­про­шу­є­ться ви­сно­вок, що новий ре­жим не хо­тів і не зби­рав­ся в будь-який спо­сіб ска­су­ва­ти уні­вер­са­ли, які ста­ли схо­дин­ка­ми до ство­ре­н­ня но­ві­тньої Укра­їн­ської дер­жа­ви: адже дер­жав­ний пе­ре­во­рот 29 кві­тня був зга­да­ний у Гра­мо­ті як та­кий, що спря­мо­ва­ний на «спа­сі­н­ня Укра­ї­ни, її ці­ліс- но­сті і спо­кою». Офі­цій­но йшло­ся про від­мі­ну ли­ше де­яких норм і тіль­ки одно­го ІІІ Уні­вер­са­лу (втім, він спе­ці­аль­но не на­зи­вав­ся). Всі ін­ші де­мо­кра­ти­чні сво­бо­ди, ого­ло­ше­ні зга­да­ним уні­вер­са­лом, жо­дним чи­ном не від­мі­ня­ли­ся: пра­ва ро­бі­тни­чо­го кла­су (со­ці­аль­не за­ко­но­дав­ство Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди та ро­сій­сько­го Тим­ча­со­во­го уря­ду бу­ло по­тім під­твер­дже­но окре­мим за­ко­ном); сво­бо­да осо­би, дум­ки, зі­брань, не­до­тор­кан­ність жи­тла — все це спе­ці­аль­но зга­ду­ва­ло­ся се­ред прав і обов’яз­ків укра­їн­ських ко­за­ків та гро­ма­дян у За­ко­нах про тим­ча­со­вий дер­жав­ний устрій Укра­ї­ни.

Та­ким чи­ном, не­має під­став ви­клю­ча­ти уні­вер­са­ли Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди з ко­ла тих актів, які на­слі­ду­ва­ли осно­во­по­ло­жні до­ку­мен­ти Укра­їн­ської Дер­жа­ви. Але не їх на­слі­ду­ва­ли За­ко­ни про тим­ча­со­вий дер­жав­ний устрій геть­ман­ської дер­жа­ви за фор­мою та змі­стом. З цьо­го при­во­ду до­слі­дни­ки за­люб­ки ци­ту­ють ві­до­мо­го ки­їв­сько­го юри­ста О. Голь­ден­вей­зе­ра, який, ні­би­то, по­ба­чив­ши їх пу­блі­ка­цію, одра­зу ді­став із книж­ко­вої ша­фи пер­шо­дже­ре­ло — Звід за­ко­нів Ро­сій­ської ім­пе­рії, Основ­ні за­ко­ни за ре­да­кці­єю 1906 ро­ку. Про­те за­бу­ва­є­ться най­го­лов­ні­ше — йшло­ся про фа­кти­чно пер­шу кон­сти­ту­цію Ро­сій­ської ім­пе­рії, що з’яви­ла­ся уна­слі­док Ро­сій­ської ре­во­лю­ції 1905—1907 ро­ків, бу­ла до­ста­тньо де­мо­кра­ти­чною (при­найм­ні де­що обме­жу­ва­ла са­мо­дер­жав­ство, за­про­ва­джу­ва­ла на­ро­дне пред­став­ни­цтво, від­по­від­аль­ний уряд, основ­ні пра­ва та сво­бо­ди), але фа­кти­чно не ви­ко­ну­ва­ла­ся (ска­со­ва­на в хо­ді т. зв. «тре­тьи­юнь­ско­го го­су­дар­ствен­но­го пе­ре­во­ро­та» 1907 р.). На­га­да­є­мо, що са­ме во­на ста­ла осно­вою ін­шої кон­сти­ту­ції ре­во­лю­цій­ної до­би — дер­жав­но­го акта, схва­ле­но­го ви­бір­ни­ми пред­став­ни­ка­ми Все­ве­ли­ко­го Вій­ська Дон­сько­го у черв­ні 1918 р. Не за­бу­ва­ти­ме­мо і на­йостан­ні­ший при­клад — як не­за­ле­жна Укра­ї­на у 1991—1996 ро­ках жи­ла за ви­прав­ле­ною Кон­сти­ту­ці­єю УРСР 1978 р. Ін­ши­ми сло­ва­ми, Пав­ло Ско­ро­пад­ський та йо­го одно­дум­ці, ко­трі здій­сни­ли дер­жав­ний пе­ре­во­рот, не ма­ю­чи ча­су на де­таль­не опра­цю­ва­н­ня вла­сної кон­сти­ту­ції, ціл­ком ло­гі­чно ско­ри­ста­ли­ся основ­ним за­ко­ном по­пе­ре­дньої дер­жа­ви, що здій­сню­ва­ла свій су­ве­ре­ні­тет над укра­їн­ськи­ми зем­ля­ми, взяв­ши за взі­рець най­де­мо­кра­ти­чні­ший із на­яв­них під ру­ка­ми текс­тів кон­сти­ту­ції.

Що ж сто­су­є­ться опри­лю­дне­но­го у день дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту текс­ту За­ко­нів про тим­ча­со­вий дер­жав­ний устрій Укра­ї­ни, то будь-хто з до­слі­дни­ків, який під­ні­мав у ар­хі­ві всі їх ва­рі­ан­ти, не змо­же за­пе­ре­чу­ва­ти ко­ло­саль­ної ро­бо­ти над оста­то­чним їх текс­том, про­ве­де­ну у най­сти­слі­ший тер­мін (фа­кти­чно один день). Гра­фо­ло­гі­чна екс­пер­ти­за пра­вок на цих до­ку­мен­тах за­свід­чи­ла, що геть­ман вла­сно­ру­чно їх не ре­да­гу­вав. Ві­до­мо, однак, що з кіль­кох ва­рі­ан­тів роз­ді­лу За­ко­нів про тим­ча­со­вий дер­жав­ний устрій «Про вла­ду» Пав­ло Ско­ро­пад­ський обрав са­ме той, який від­по­від­ав істо­ри­чній тра­ди­ції Геть­ман­щи­ни.

То­му оче­ви­дно, що ін­шим взір­цем для Укра­їн­ської геть­ман­ської дер­жа­ви, який ви­зна­чив спад­ко­вість її уря­до­вої пра­кти­ки, бу­ла укра­їн­ська дер­жав­ність се­ре­ди­ни XVII — кін­ця XVIII ст., що впли­ну­ла на ви­до­ву на­зву осно­во­по­ло­жних до­ку­мен­тів Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди. Про це спе­ці­аль­но йшло­ся у де­кла­ра­ції Ра­ди мі­ні­стрів Укра­їн­ської дер­жа­ви від 10 трав­ня: «На­зва Геть­ман — це вті­ле­н­ня в істо­ри­чній на­ціо­наль­но­укра­їн­ській фор­мі ідеї не­за­ле­жної й віль­ної Укра­ї­ни». Не­со­ці­а­лі­сти­чні ко­ла пі­шли зна­чно да­лі від со­ці­а­лі­стів Ра­ди, рі­шу­че за­по­зи­чив­ши з ми­ну­ло­го на­зви ке­рів­них дер­жав­них уря­дів, по­чи­на­ю­чи від най­ви­щої дер­жав­ної по­са­ди — ге­тьма­на, а та­кож йо­го най­ближ­чо­го ото­че­н­ня, до ар­мій­ської тер­мі­но­ло­гії, фор­ми обмун­ди­ру­ва­н­ня то­що.

Озна­ки спад­ко­во­сті/пра­во­на­сту­пни­цтва, не­зва­жа­ю­чи на сам факт змі­ни вла­ди шля­хом дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту, мо­жна кон­ста­ту­ва­ти і що­до дер­жав­но­сті до­би со­ці­а­лі­сти­чної Цен­траль­ної Ра­ди та не­со­ці­а­лі­сти­чної Укра­їн­ської геть­ман­ської дер­жа­ви. Оста­н­ня не ка­су­ва­ла уні­вер­са­ли сво­єї по­пе­ре­дни­ці, ли­ше від­по­від­ним чи­ном за­про­ва­джу­ю­чи пев­ні змі­ни до со­ці­аль­ної (не за­галь­но­де­мо­кра­ти­чної, а са­ме со­ці­аль­ної) про­гра­ми, за­кла­де­ної в них (зокре­ма, у ІІІ Уні­вер­са­лі). Де­мо­кра­ти­чне на­пов­не­н­ня уні­вер­са­лів (га­ран­ту­ва­н­ня прав і сво­бод укра­їн­сько­го на­ро­ду), при­найм­ні в основ­них дер­жав­них актах, за­ли­ша­ло­ся не­змін­ним. Спад­ко­ві тра­ди­ції, що тя­гну­ли­ся від XVIII ст. і тіль­ки по­зна­че­ні Цен­траль­ною Ра­дою, бу­ли роз­ши­ре­ні та змі­цне­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.