Про дві кон­це­пції ге­но­ци­ду в Укра­ї­ні

Слі­да­ми Між­на­ро­дно­го фо­ру­му «Укра­ї­на пам’ятає, світ ви­знає!»

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

На­при­кін­ці ли­сто­па­да у Ки­є­ві від­був­ся Між­на­ро­дний фо­рум з на­го­ди 85-х ро­ко­вин Го­ло­до­мо­ру 1932—1933 рр. В йо­го рам­ках бу­ло про­ве­де­но на­у­ко­вий сим­по­зі­ум і ме­мо­рі­аль­ні за­сі­да­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди (у пле­нар­ній за­лі пар­ла­мен­ту) та Між­на­ро­дно­го фо­ру­му за уча­стю Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни та глав іно­зем­них дер­жав (у Ми­сте­цько­му ар­се­на­лі). Уча­сни­ки Фо­ру­му під­кре­слю­ва­ли не­об­хі­дні­стьпе­ре­ко­на­ти між­на­ро­дні ор­га­ні­за­ції та сві­то­ву гро­мад­ські­стьв то­му, що най­біль­ша в істо­рії укра­їн­сько­го на­ро­ду тра­ге­дія бу­ла зло­чи­ном, який під­па­дає під ви­зна­че­н­ня Кон­вен­ції ООН «Про по­пе­ре­дже­н­ня зло­чи­ну ге­но­ци­ду і по­ка­ра­н­ня за ньо­го» від 9 гру­дня 1948 р.

■ Ни­ні май­же 80% укра­їн­ських гро­ма­дян ви­зна­ю­тьГо­ло­до­мор ге­но­ци­дом, а За­кон Укра­ї­ни про Го­ло­до­мор як ге­но­цид Вер­хов­на Ра­да прийня­ла ще в 2006 р. Про­те з та­ким ви­зна­че­н­ням до­сі со­лі­да­ри­зу­ва­ла­ся обме­же­на кіль­кість кра­їн. Тур­бує й те, що з ним не по­го­джу­є­ться п’ята ча­сти­на спів­гро­ма­дян. Прав­ля­чі ко­ла Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції ви­зна­ли факт го­ло­ду по­ча­тку 1930-х рр., але вва­жа­ють, що в Укра­ї­ні він не від­рі­зняв­ся від го­ло­ду в ін­ших ре­гіо­нах.

■ Як мо­жна до­ве­сти, що Го­ло­до­мор під­па­дає під ви­зна­че­н­ня Кон­вен­ції ООН? Існує дві кон­це­пції Го­ло­до­мо­ру як ге­но­ци­ду — Ра­фа­е­ля Лем­кі­на і Ро­бер­та Кон­кве­ста. Кон­це­пція Кон­кве­ста ви­кла­де­на в книж­ці «Жни­ва скор­бо­ти. Ра­дян­ська ко­ле­кти­ві­за­ція і те­рор го­ло­дом» (1986 р.). Кон­квест роз­гля­дав кон­кре­тну по­дію: ви­лу­че­н­ня всіх за­па­сів хлі­ба в укра­їн­сько­му се­лі, тоб­то те­рор го­ло­дом. Ав­тор Кон­вен­ції ООН Р. Лем­кін ви­клав своє ба­че­н­ня у про­мо­ві, ви­го­ло­ше­ній на мі­тин­гу в Нью-Йор­ку у ве­ре­сні 1953 р. Лем­кін пов’язу­вав кон­кре­тну по­дію, якою був Ве­ли­кий го­лод, з три­ва­лим про­це­сом: си­сте­ма­ти­чним ви­ни­ще­н­ням укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції — моз­ку на­ції, свя­щен­но­слу­жи­те­лів — ду­ші на­ції, і хлі­бо­ро­бів — хра­ни­те­лів на­ціо­наль­но­го ду­ху. «Го­лод був по­трі­бний ра­дян­ській вла­ді, — го­во­рив він, — от­же, во­на ство­ри­ла йо­го «на за­мов­ле­н­ня», на­кла­да­ю­чи над­зви­чай­но ви­со­ку зер­но­ву кво­ту як дер­жав­ний по­да­ток».

■ Ви­зна­ю­чи за­слу­ги Р. Кон­кве­ста, який зро­бив без­глу­здим на­кла­де­не ще Ста­лі­ним бло­ку­ва­н­ня ін­фор­ма­ції про го­лод по­ча­тку 1930-х рр., в Укра­ї­ні не при­йма­ю­тьсфор­му­льо­ва­ної ним при­чи­ни Го­ло­до­мо­ру — те­рор го­ло­дом. Спра­ва ді­йшла до то­го, що підза­го­лов­ки йо­го книж­ки сфаль­си­фі­ко­ва­ні в обох укра­їн­ських ви­да­н­нях, здій­сне­них вже за до­би не­за­ле­жно­сті. Ки­їв­ське ви­дав­ни­цтво «Ли­бідь» у 1993 ро­ці й лу­цьке ви­дав­ни­цтво «Те­рен» у 2007 ро­ці пе­ре­кла­ли йо­го так: «Ра­дян­ська ко­ле­кти­ві­за­ція і Го­ло­до­мор». На­то­мі­стьви­зна­че­н­ня Р. Лем­кі­на вва­жа­є­ться та­ким, що від­по­від­ає Кон­вен­ції ООН. Пер­ша се­сія на­у­ко­вої кон­фе­рен­ції, яка від­кри­ва­ла Між­на­ро­дний фо­рум, не­ви­пад­ко­во ма­ла на­зву «Го­ло­до­мор-ге­но­цид: осми­сле­н­ня Р. Лем­кі­ним і між­на­ро­дно-пра­во­ва ква­лі­фі­ка­ція».

■ Не­прийня­т­тя те­ро­ру го­ло­дом як при­чи­ни Го­ло­до­мо­ру по­ясню­є­ться про­сто: Кон­вен­ція ООН роз­гля­дає ге­но­цид в рам­ках чо­ти­рьох люд­ських груп: на­ціо­наль­ної, етні­чної, ра­со­вої і ре­лі­гій­ної. На­яв­на у ви­зна­чен­ні Лем­кі­на со­ці­аль­на гру­па бу­ла ви­клю­че­на у 1948 ро­ці зу­си­л­ля­ми ра­дян­ських ди­пло­ма­тів. Те­рор го­ло­дом спря­мо­ву­вав­ся про­ти се­лян, тоб­то со­ці­аль­ної гру­пи. Під пра­во­вим ку­том зо­ру смер­тьміль йо­нів се­лян му­си­ла ква­лі­фі­ку­ва­ти­ся як со­ціо­цид, який не під­па­дав під дію Кон­вен­ції ООН.

■ Ро­зу­мі­ю­чи це, Р. Кон­квест пи­сав: «Ви­гля­дає ймо­вір­ним (так в ори­гі­на­лі, а в укра­їн­сько­му пе­ре­кла­ді, здій­сне­но­му лу­цьким ви­дав­ни­цтвом «Те­рен», за­зна­че­но: «не­має жо­дно­го сум­ні­ву» — оці­ні­тьрі­зни­цю!), що про­ти Ра­дян­сько­го Со­ю­зу по­трі­бно ви­су­ну­ти зви­ну­ва­че­н­ня у ге­но­ци­ді за дії про­ти Укра­ї­ни. При­найм­ні та­кою бу­ла то­чка зо­ру про­фе­со­ра Р. Лем­кі­на, ав­то­ра про­е­кту Кон­вен­ції. Та не так ва­жли­ва фор­маль­на від­по­від­ні­стьтих по­дій ви­зна­чен­ню то­го, що та­ке ге­но­цид. Факт є фа­ктом: що­до укра­їн­ської на­ції вчи­не­но не­чу­ва­ний зло­чин. І чи то бу- ло в під­ва­лах, де стра­чу­ва­ли без­не­вин­них, чи у та­бо­рах при­му­со­вої праці, чи в се­лах, де вми­ра­ли з го­ло­ду, — це бу­ло сві­до­ме ви­ни­ще­н­ня міль­йо­нів ін­ди­ві­ду­у­мів, з яких скла­да­ла­ся ця на­ція».

■ Ба­чи­мо, що Кон­квест і Лем­кін одна­ко­во ба­жа­ли по­єд­на­ти те­рор про­ти укра­їн­ців як на­ції і ни­ще­н­ня укра­їн­ських се­лян в одне ці­ле, щоб до­ве­сти від­по­від­ні­стьГо­ло­до­мо­ру Кон­вен­ції ООН в її урі­за­но­му ви­гля­ді, тоб­то без со­ці­аль­ної гру­пи. Кон­квест, однак, не ма­ю­чи до­сту­пу до ра­дян­ських ар­хі­вів, не спро­міг­ся зна­йти для цьо­го пе­ре­кон­ли­вих ар­гу­мен­тів. Звід­си йо­го обе­ре­жність у фор­му­лю­ван­ні ге­но­ци­ду: «ви­гля­дає ймо­вір­ним»... Цю не­впев­не­ні­стьпі­дмі­тив ви­да­тний ан­глій­ський фа­хі­вець з істо­рії ра­дян­ської Ро­сії Алек Но­ув. У одно­му з пер­ших від­гу­ків на кни­гу він ви­сло­вив та­ку дум­ку: «Ста­лін­ський удар рад­ше спря­мо­ву­вав­ся про­ти се­лян, се­ред яких бу­ло ба­га­то укра­їн­ців, аніж про­ти укра­їн­ців, се­ред яких бу­ло ба­га­то се­лян». Фор­му­ла Но­у­ва ви­во­ди­ла Го­ло­до­мор за рам­ки Кон­вен­ції ООН. Але ж, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи до­слі­дже­н­ня Го­ло­до­мо­ру за остан­ні 30 ро­ків, мо­жна пе­ре­кон­ли­во до­ве­сти, що ста­лін­ський удар рад­ше спря­мо­ву­вав­ся про­ти укра­їн­ців, се­ред яких бу­ло ба­га­то се­лян, а не про­ти се­лян, се­ред яких бу­ло ба­га­то укра­їн­ців.

■ Перш за все по­трі­бно роз­ве­сти у часі го­ло­ду­ва­н­ня, спри­чи­не­ні те­ро­ри­сти­чни­ми хлі­бо­за­го­тів­ля­ми з уро­жа­їв 1931 і 1932 рр. Оби­два бу­ли на­слід­ка­ми те­ро­ру го­ло­дом, спря­мо­ва­но­го про­ти укра­їн­сько­го се­лян­ства. Однак го­лод пер­шої по­ло­ви­ни 1932 ро­ку, спри­чи­не­ний хлі­бо­за­го­тів­ля­ми з уро­жаю 1931 ро­ку, не мо­же ква­лі­фі­ку­ва­ти­ся як ге­но­цид, хоч він су­про­во­джу­вав­ся ба­га­тьма де­ся­тка­ми ти­сяч жертв. Без­по­се­ре­днім на- мі­ром уря­ду то­ді бу­ло ма­кси­маль­но мо­жли­ве стя­гне­н­ня хлі­ба, а не за­по­ді­я­н­ня смер­ті се­ля­нам. Щоб не зі­рва­ти по­сів­ну кам­па­нію 1932 ро­ку, Ста­лін роз­по­ря­див­ся роз­ван­та­жи­ти го­то­ві від­пли­сти ко­ра­блі з екс­порт­ним зер­ном і за­ку­пи­ти у трьох кра­ї­нах не­ве­ли­кі пар­тії хлі­ба. Кон­серв­ні за­во­ди одер­жа­ли на­каз пе­ре­да­ти го­ло­ду­ю­чим укра­їн­ським се­ля­нам ча­сти­ну сво­єї про­ду­кції. Не за­бо­ро­няв ген­сек і по­їздок се­лян за хлі­бом в Бі­ло­ру­сію і Ро­сію. То­ді зня­ло­ся з мі­сця май­же три млн се­лян.

■ По-ін­шо­му скла­ла­ся си­ту­а­ція з го­ло­дом, ви­кли­ка­ним стя­гне­н­ням хлі­ба уро­жаю 1932 ро­ку, який був істо­тно мен­ший, ніж у по­пе­ре­дньо­му ро­ці. В остан­ні мі­ся­ці 1932 і в пер­ші мі­ся­ці 1933 рр. від­бу­ло­ся за­ма­ско­ва­не під зи­мо­ві хлі­бо­за­го­тів­лі ви­лу­че­н­ня у се­лян всьо­го про­до­воль­ства три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня, а не тіль­ки зер­на. Та­ким жа­хли­вим спосо­бом се­лян ка­ра­ли за ве­ли­че­зні втра­ти уро­жаю під час йо­го ви­ро­щу­ва­н­ня. Зна­ю­чи, що дер­жа­ва все одно за­бе­ре уро­жай, се­ля­ни не­дба­ло по­ста­ви­ли­ся до праці на кол­го­спно­му по­лі і зо­се­ре­ди­ли тру­до­ві зу­си­л­ля на при­са­ди­бно­му го­спо­дар­стві, яке ря­ту­ва­ло від го­ло­ду.

■ Все про­до­воль­ство три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня, одер­жа­не з при­са­ди­бно­го го­спо­дар­ства, у ли­сто­па­ді — гру­дні 1932 ро­ку бу­ло ви­лу­че­не в се­лян­ських осе­лях, по­став­ле­них на «чор­ну до­шку» за не­ви­ко­на­н­ня хлі­бо­за­го­ті­вель­но­го пла­ну. У сі­чні 1933 ро­ку ви­лу­че­н­ня всі­єї їжі уже здій­сню­ва­ло­ся на всій ве­ли­че­зній те­ри­то­рії двох ра­дян­ських ре­гіо­нів з пе­ре­ва­жа­ю­чим укра­їн­ським на­се­ле­н­ням — в Укра­ї­ні і на Ку­ба­ні. По­се­ред зи­ми се­лян за­ли­ши­ли без будь-яких за­со­бів існу­ва­н­ня.

■ Те­хно­ло­гія ста­лін­сько­го уда­ру по се­ля­нах ціл­ком пе­ре­кон­ли­во за­свід­чує на­мір ни­ще­н­ня лю­дей, а не за­го­тів­лі зер­на для по­ста­ча­н­ня міст і на ек­спорт. Удар скла­дав­ся з трьох го­лов­них ла­нок: кон­фі­ска­ції всьо­го їстів­но­го, за­бло­ку­ва­н­ня се­лян в їхніх осе­лях, щоб во­ни не мо­гли ря­ту­ва­ти­ся від го­ло­дної смер­ті в ін­ших ре­гіо­нах, та ін­фор­ма­цій­ної бло­ка­ди. Че­твер­тою лан­кою став від­пуск зер­на «на про­до­воль­чі по­тре­би ро­бі­тни­ків ра­дго­спів, ма­шин­но-тра­ктор­них стан­цій і май­сте­рень, а та­кож пар­тій­но­го і без­пар­тій­но­го акти­ву кол­го­спни­ків, які по­тре­бу­ю­тьдо­по­мо­ги». На від­мі­ну від кон­фі­ска­ції про­до­воль­ства, здій­сню­ва­ної в су­ціль­ній ти­ші, до­по­мо­га на­да­ва­ла­ся під фан­фа­ри. По­ста­но­ви про про­до­воль­чу, фу­ра­жну і на­сін­нє­ву до­по­мо­гу Укра­ї­ні і Ку­ба­ні Ста­лін по­чав під­пи­су­ва­ти з 8 лю­то­го 1933 ро­ку. На­да­ва­ла­ся во­на че­рез ра­дго­спи і кол­го­спи тіль­ки тим, хто збе­ріг фі­зи­чну зда­тність бра­ти уча­стьу по­сів­ній кам­па­нії.

■ На Між­на­ро­дно­му фо­ру­мі ви­яви­ло­ся, що два ви­зна­них фа­хів­ця в га­лу­зі пра­во­вої на­у­ки — Во­ло­ди­мир Ва­си­лен­ко і Єв­ген За­ха­ров — ма­ю­ть­спіль ну дум­ку що­до не­без­пе­ки уяв­ля­ти Го­ло­до­мор «укра­їн­ським Го­ло­ко­стом». На­ма­га­н­ня ви­ко­ри­ста­ти май­же си­но­ні­мі­чні по­ня­т­тя Го­ло­ко­сту і ге­но­ци­ду для об­ґрун­ту­ва­н­ня ге­но­ци­дної при­ро­ди Го­ло­до­мо­ру зав­жди бу­ло кон­тр­про­ду­ктив­ним і на­віть амо­раль­ним. Укра­їн­ський Го­ло­кост справ­ді існу­вав, але це бу­ла за­ги­бель 1,5 млн єв­ре­їв на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, оку­по­ва­ної на­ціо­нал-со­ці­а­лі­ста­ми.

■ На­сам­кі­не­цьтре­ба ска­за­ти про дав­ню роз­бі­жні­стьміж мною і проф. В. Ва­си­лен­ком що­до ви­зна­че­н­ня лю­дей, по­стра­жда­лих від ста­лін­ських ре­пре­сій. Ва­си­лен­ко ви­зна­чає їх як укра­їн­ців, а я — як гро­ма­дян Укра­ї­ни. Ця роз­бі­жні­сть­про­я­ви­ла­ся і на Між­на­ро­дно­му фо­ру­мі. Від та­ко­го ви­зна­че­н­ня за­ле­жить, яку люд­ську гру­пу з на­яв­них у Кон­вен­ції ООН ми оби­ра­є­мо — етні­чну чи на­ціо­наль­ну. Ви­бір ви­зна­че­н­ня фор­мує й си­сте­му ар­гу­мен­тів, з яки­ми тре­ба звер­та­ти­ся до між­на­ро­дної гро­мад­сько­сті, пе­ре­ко­ну­ю­чи її в ге­но­ци­дній при­ро­ді Го­ло­до­мо­ру.

■ 1933 рік згу­бно по­ді­яв на­ві­тьна по­ко­лі­н­ня, на­ро­дже­ні пі­зні­ше. Укра­їн­ці ста­ли за­ле­жни­ми від дер­жа­ви, яка на­зи­ва­ла се­бе ро­бі­тни­чо-се­лян­ською за кон­сти­ту­ці­єю, але бу­ла на­справ­ді де­спо­ти­чною. Страх пе­ред дер­жа­вою у ба­га­тьох збе­рі­га­є­ться й до­сі, по­ро­джу­ю­чи по­кір­ли­вість, без­іні­ці­а­тив­ність, нев­мі­н­ня роз­по­ря­ди­ти­ся сво­їм су­ве­рен­ним пра­вом оби­ра­ти пред­став­ни­ків у ор­га­ни вла­ди. То­му ми по­вин­ні від­да­ти на­ле­жне по­ко­лін­ню укра­їн­ців, яке най­більш по­стра­жда­ло під час бу­дів­ни­цтва ле­нін­сько-ста­лін­сько­го ко­му­но­со­ці­а­лі­зму.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.