Ди­во­ви­жні пта­хи з пів­ні­чних лі­сів

Го­вір­ли­ві шов­ко­хво­сти при­лі­та­ють до нас у по­шу­ках пло­дів та ягід

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Лю­дми­ла СТУПЧУК, Рів­не Фо­то Окса­ни РАЛДУГІНОЇ, сайт «Пта­хи Укра­ї­ни»

ри­ле­ті­ли «на­ря­дні» пта­хи з ли­стів­ки», — зва­ли ме­не до ві­кна ді­ти по­ше­пки, щоб ча­рів­ні пта­хи за ві­кном, бу­ва, не по­чу­ли. Під ві­кном, на го­ро­би­ні, й справ­ді си­ді­ла зграй­ка пта­шок з на­шої улю­бле­ної но­во­рі­чної ли­стів­ки — оме­лю­хи! А не­по­да­лік де­ре­ва за­ча­ро­ва­но ви­трі­ща­ли­ся на них кіль­ка пе­ре­хо­жих. Во­ни й справ­ді ви­гля­да­ють оша­тно: сі­ро-ро­же­ві, з чор­ни­ми кри­ла­ми, на яких ви­дно яскра­ві жов­ті й бі­лі смуж­ки, чор­ний хвіст з окан­тов­кою, чор­на плям­ка на ший­ці, чор­ні стріл­ки бі­ля очей. На го­ло­ві — гар­нень­кий ро­же­вий чуб­чик. Оме­лю­хи не ду­же ля­кли­ві й узим­ку не бо­я­ться су­сід­ства з лю­ди­ною.

ПТА­ХИ НАДИХАЮТЬ І ПОЛІПШУЮТЬ НА­СТРІЙ

Пта­хи спо­ча­тку не­го­ло­сно, а по­тім про­ни­зли­во ще­бе­чуть, ого­ло­шу­ю­чи го­ро­би­ну сво­єю те­ри­то­рі­єю. Лю­блять во­ни ла­су­ва­ти й бі­ли­ми со­ко­ви­ти­ми яго­да­ми оме­ли. Якщо, зві­сно, їм не за­ва­жа­ти­муть дро­зди-оме­лю­хи, які вва­жа­ють, що во­ло­ді­ють екс­клю­зив­ни­ми пра­ва­ми на цю ро­сли­ну.

Во­се­ни й узим­ку ме­ню оме­лю­хів скла­да­є­ться із пло­дів та ягід, — роз­по­від­ає біо­лог Ма­рія САВЧУК. —У цю по­ру во­ни по­їда­ють ве­ли­ку кіль­кість пло­дів ожи­ни, гло­ду, го­ро­би­ни, ши­пши­ни, би­рю­чи­ни, бар­ба­ри­су і буз­ку, ба на­віть яблу­ка й гру­ші, які за­ли­ши­ли­ся на ди­чках. Пта­хам най­біль­ше по­до­ба­ю­ться де­ре­ва й ча­гар­ни­ки з яскра­ви­ми со­ко­ви­ти­ми пло­да­ми, осо­бли­во ті, які три­ма­ю­ться на гіл­ках пі­зньої осе­ні й узим­ку, до­по­ма­га­ю­чи їм пе­ре­жи­ти три­ва­лі пе­рі­о­ди не­го­ди.

Та­кі де­ре­ва й ча­гар­ни­ки не ли­ше да­ють по­жи­ву мі­сце­вим пта­хам, а й при­ва­блю­ють до нас лі­со­вих та пе­ре­лі­тних пта­хів, роз­по­від­ає ланд­ша­фтний ди­зай­нер Те­тя­на ДЕМЧЕНКО. — Зокре­ма, ря­сний уро­жай ка­ли­ни, зви­чай­ної, чор­но­плі­дної та скан­ди­нав­ської го­ро­би­ни мо­же за­ли­ши­ти в мі­сті чи у ва­шо­му са­ду на­дов­го оме­лю­хів та ін­ших пе­ре­лі­тних пта­хів. А ще ди­зай­нер­пта­хо­люб ра­дить за­ли­ша­ти на клум­бах тро­хи на­сі­н­ня кві­тів, а на ку­щах — ягід. Обріз­ку ж та омо­ло­дже­н­ня де­рев, на її дум­ку, кра­ще пе­ре­не­сти на ве­сну. Це збе­ре­же пта­хам їжу і до­по­мо­же їм укри­ти­ся в гіл­ках. Та й дасть змо­гу збіль­ши­ти в мі­сті кіль­кість пта­хів, які є ча­сти­ною йо­го еко­си­сте­ми, але че­рез брак їжі взим­ку від­лі­та­ють або ги­нуть. На дум­ку ж пси­хо­ло­гів, у зи­мо­ву по­ру, ко­ли дов­ко­ла не­має кві­ту­чих де­рев, кві­тів, ме­те­ли­ків, спо­сте­ре­же­н­ня за пта­ха­ми до­по­ма­гає ба­га­тьом лю­дям під­три­му­ва­ти пси­хо­ло­гі­чну рів­но­ва­гу, по­лі­пшує емо­цій­ний стан.

За­зви­чай не­по­во­ро­ткі оме­лю­хи під час по­шу­ку їжі вправ­но ска­чуть по де­ре­ву на сво­їх ко­ро­тких ла­пках. Ча­сом во­ни ку­ме­дно зві­шу­ю­ться го­ло­вою вниз з гі­лок, щоб до­тя­гну­ти­ся до сма­чних ягід. Ков­та­ють во­ни швид­ко, на­віть не пе­ре­жо­ву­ю­чи. Оме­лю­хи пе­ре­ва­рю­ють ли­ше ягі­дний м’якуш, то­му кі­сто­чки ви­да­ля­ю­ться з їхньо­го ор­га­ні­зму ра­зом із по­слі­дом. Так пта­хи спри­я­ють роз­по­всю­джен­ню ба­га­тьох ви­дів ро­слин. В оме­лю­хів ду­же ці­пкі кіг­ти­ки, які до­по­ма­га­ють їм три­ма­ти­ся на де­ре­ві. Во­дно­час во­ни ж за­ва­жа­ють пта­хам пе­ре­су­ва­ти­ся по зем­лі. Пев­но, че­рез це оме­лю­хи спу­ска­ю­ться до­до­лу не­охо­че — го­лов-

ЩО­ДЕН­НА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГА­ЗЕ­ТА

ним чи­ном, щоб ви­ку­па­ти­ся у не­за­мер­злих ка­лю­жах і, по­чи­стив­ши пі­сля цьо­го пір’ячко, зно­ву ста­ти оша­тни­ми шов­ко­хво­сти­ка­ми.

А ось на­ве­сні і влі­тку, ко­ли оме­лю­хи по­вер­та­ю­ться на свої рі­дні зем­лі, їхнє ме­ню скла­да­є­ться пе­ре­ва­жно з ко­ма­рів.

ПО­РА ЗАЛИЦЯНЬ В ОМЕ­ЛЮ­ХІВ ПО­ЧИ­НА­Є­ТЬСЯ ВЗИМ­КУ

В Укра­ї­ну оме­лю­хи при­лі­та­ють із пів­ні­чних кра­їв Єв­ро­пи. Якщо ягід у мі­сце­во­сті ба­га­то, во­ни за­три­му­ю­ться на­дов­ше, ма­ло — ле­тять да­лі, го­ло­сно спів­а­ю­чи в по­льо­ті свою улю­бле­ну пі­сень­ку про «сві­рі­рі-сві­рі­рі». Дав­ньо­ру­ською мо­вою ім’я пта­шки — «сви­ри­стель» озна­чає «сви­сті­ти, кри­ча­ти». Так на­зи­ва­ють їх і за­раз ро­сій­ською мо­вою. Нім­ці на­зи­ва­ють цьо­го пта­ха шов­ко­хво­стом, ан­глій­ці — вос­ко­кри­лом, аме­ри­кан­ці — та­кож вос­ко­кри­лом, тіль­ки бо­гем­ським. В Укра­ї­ні пта­ха зо­вуть оме­лю­хом за те, що він по­лю­бляє яго­ди оме­ли. Бі­ло­ру­ською ж йо­го на­зва — «амя­лю­шка» — теж пов’яза­на з осо­бли­вою лю­бов’ю цих пта­шок до оме­ли.

«Остан­ні­ми ро­ка­ми спо­сте­рі­га­є­ться змі­ще­н­ня стро­ків при­льо­ту оме­лю­хів на кі­нець гру­дня — по­ча­ток сі­чня, за­те во­ни дов­ше за­три­му­ю­ться на­ве­сні. Ра­ні­ше, пам’ятаю, їх при­лі­та­ло біль­ше, ча­сом уже в ли­сто­па­ді, — ка­же хар­ків’янин Ігор КОЗИЦЬКИЙ, зна­вець пта­ши­но­го сві­ту. Са­ме під час ко­чі­вель у хо­ло­дну по­ру ро­ку оме­лю­хів пе­ре­ва­жно й ви­вча­ють до­слі­дни­ки. Адже в ін­ший час ці пта­хи на­ма­га­ю­ться ве­сти не­по­мі­тний, на­віть по­та­єм­ний спо­сіб жи­т­тя».

« До Рів­нен­сько­го за­по­від­ни­ка оме­лю­хи при­лі­та­ють ра­зом зі сні­жни­ми мо­ро­за­ми, при­бли­зно у дру­гій по­ло­ви­ні гру­дня, — роз­по­від­ає Ро­сти­слав ЖУРАВЧАК, за­сту­пник ди­ре­кто­ра за­по­від­ни­ка з на­у­ко­вої ро­бо­ти. — Як і на ре­шті те­ри­то­рії Укра­ї­ни, три­ма­ю­ться зав­жди там, де мо­жна по­їсти. Ча­сто їх мо­жна по­ба­чи­ти се­ред ли­стя­них де­рев, за­зви­чай бе­ре­зо­вих, ура­же­них оме­лою. На­ве­сні, бу­ває, тра­пля­ю­ться до се­ре­ди­ни кві­тня. У цю по­ру кіль­ка ра­зів ба­чив пта­хів на від­кри­тих бо­ло­тах з рід­ким під­ро­стом низь­ких де­рев. Мо­жли­во, їм при­па­ла до впо­до­би жу­рав­ли­на, яка за­ли­ши­ла­ся пі­сля зи­ми».

Жи­вуть оме­лю­хи пе­ре­ва­жно в лі­сах — хвой­них, бе­ре­зо­вих і змі­ша­них. Гні­здя­ться во­ни у Пів­ні­чній Єв­ро­пі, Азії та Аме­ри­ці. На те­ри­то­рії Єв­ра­зії аре­ал цьо­го пта­ха про­стя­га­є­ться від Фін­лян­дії до Кам­ча­тки, а в Аме­ри­ці охо­плює Аля­ску, пів­ні­чно-за­хі­дні шта­ти США, цен­траль­ні й за­хі­дні про­він­ції Ка­на­ди.

«Ці ду­же ком­па­ній­ські пта­хи лі­та­ють до нас пе­ре­ва­жно зграй­ка­ми, — роз­по­від­ає Ма­рія Савчук. — Уса­мі­тню­ю­ться во­ни ли­ше на час гні­зду­ва­н­ня та ви­си­джу­ва­н­ня пта­ше­нят. Але ча­сто на­віть то­ді жи­вуть ве­ли­ки­ми ко­ло­ні­я­ми. Во­се­ни для пе­ре­льо­ту в пів­ден­ні­ші краї, «на зи­мо­ві квар­ти­ри», во­ни зби­ра­ю­ться у ве­ли­кі зграї, де мо­же бу­ти до 200 пта­шок. На мі­сці зи­му­ва­н­ня оме­лю­хи за­зви­чай роз­би­ва­ю­ться на зграй­ки по 20 — 50 пта­хів, які й на­да­лі три­ма­ю­ться ра­зом. Ці­ка­во, що по­ра залицянь в оме­лю­хів по­чи­на­є­ться взим­ку, ще до від­льо­ту на мі­сця гні­зду­ва­н­ня. Як тіль

ки по­чи­на­є­ться ве­сня­не по­те­плі­н­ня, пта­хи зно­ву по­вер­та­ю­ться в рі­дні пів­ні­чні краї, що­би про­дов­жи­ти свій рід. Там, на де­ре­вах, що ро­стуть на бо­ло­тах, во­ни бу­ду­ють свої гні­зда. І до­ки сам­ка ви­си­джує яй­ця, про її хар­чу­ва­н­ня дбає са­мець, а пта­ше­нят го­ду­ють уже обоє ба­тьків, тур­бу­ю­чись про них, аж до­ки ті не ста­нуть зов­сім са­мо­стій­ни­ми».

ВО­НИ НЕ ПРИ­НО­СЯТЬ НЕЩАСТЬ, А ДЕЗОРІЄНТУЮТЬСЯ В ПРОСТОРІ

Оскіль­ки оме­лю­хи ду­же по­лю­бля­ють яго­ди, які ча­сом уже на де­ре­вах чи ку­щах збро­джу­ють, та їдять їх у не­по­мір­ній кіль­ко­сті, то з пта­ха­ми тра­пля­ю­ться сум­ні істо­рії, ко­ли ті впа­да­ють у стан сп’яні­н­ня й де­зо­рі­єн­та­ції. Від цьо­го во­ни втра­ча­ють ко­ор­ди­на­цію ру­хів і мо­жуть уда­ря­ти­ся об твер­ді пре­дме­ти, на­при­клад ві­кна чи сті­ни бу­дин­ків, ба на­віть ги­ну­ти. У дав­ни­ну, ко­ли лю­ди не ро­зумі­ли цих об­ста­вин, вва­жа­ли, що птах при­но­сить по­га­ну звіс­тку, сту­ка­ю­чись у ві­кно чи об сті­ну бу­дин­ку. Лю­ди роз­ці­ню­ва­ли по­ді­бне яви­ще як по­га­ний знак. Су­ча­сні во­рож­ки ра­дять у та­ко­му ра­зі по­ста­ви­ти між ра­ма­ми гіл­ку го­ро­би­ни, що ні­би­то до­по­мо­же від­ве­сти мо­жли­ві не­ща­стя. На­справ­ді, зві­сно, це зви­чай­ні за­бо­бо­ни.

Куль­ту­ро­ло­ги ж вва­жа­ють, що са­ме оме­лю­хи ра­зом із со­ло­вей­ка­ми слу­гу­ва­ли у пра­дав­ніх слов’ян мо­де­л­лю для ство­ре­н­ня ста­ро­вин­ної ди­тя­чої ігра­шки — пта­шки-сви­стуль­ки. Спо­ча­тку та­кі свис­тки ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли па­сту­хи, пі­зні­ше — ма­ги, щоб ви­кли­ка­ти дощ. Зго­дом по­ча­ли ро­би­ти ігра­шки, пе­ре­ва­жно з гли­ни чи де­ре­ва, яки­ми охо­че ба­ви­ли­ся ді­ти.

З на­ста­н­ням зи­ми оме­лю­хів мо­жна зу­стрі­ти будь-де: у мі­ських пар­ках і скве­рах, на узліс­сі й сіль­сько­му по­двір’ї. До ре­чі, ді­зна­ти­ся, що во­ни з’яви­ли­ся, ду­же про­сто. Якщо на сні­гу під ягі­дним де­ре­вом чи ку­щем по­ба­чи­те ця­тки ягід або ж на­сі­н­ня, яке оме­лю­хи так і не змо­гли пе­ре­ва­ри­ти, то це озна­чає, що птах вже у ва­ших кра­ях.

Зу­стрі­чай­те цих чу­до­вих пта­хів, і не­хай во­ни при­но­сять вам ли­ше хо­ро­ші но­ви­ни та гар­ний на­стрій! Ви ж не за­бу­ли, що на­ста­ла по­ра, ко­ли каз­ки ожи­ва­ють, а мрії ста­ють дій­сні­стю?

Го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са IВШИНА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.