Дми­тро КУЛЕБА,

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Бо­рис СО­КО­ЛОВ, про­фе­сор, Мо­сква

ві­це­прем’єр­мі­ністр з пи­тань єв­ро­пей­ської та єв­ро­а­тлан­ти­чної ін­те­гра­ції:

Ко­ли пан Во­ло­дін по­гро­жує ви­хо­дом обла­стей зі скла­ду Укра­ї­ни (за­ява гла­ви Дер­жду­ми Ро­сії В’яче­сла­ва Во­ло­ді­на. — Ред.), то я зга­дую, якою ці­ною ми від­би­ли спро­би РФ зни­щи­ти нас фі­зи­чно в 2014—2015 ро­ках, і ви­му­ше­ний па­на Во­ло­ді­на за­сму­ти­ти. Ні­хто ні­ку­ди не ви­йде. Бу­дуть ли­ше по­вер­та­ти­ся оку­по­ва­ні Ро­сі­єю те­ри­то­рії. Ну і ми го­то­ві прийня­ти до скла­ду Укра­ї­ни кіль­ка обла­стей РФ. Ви­ня­тко­во за­ра­ди від­нов­ле­н­ня істо­ри­чної спра­ве­дли­во­сті та де­мо­кра­ти­чно­го управ­лі­н­ня, за­про­ва­дже­н­ня єв­ро­пей­ських стан­дар­тів жи­т­тя

85 ро­ків то­му дво­ма по­стрі­ла­ми в по­ти­ли­цю був уби­тий очіль­ник ле­нін­град­ських ко­му­ні­стів, член По­літ­бю­ро і се­кре­тар ЦК ВКП(б) Сер­гій Кі­ров

Пі­сля смер­ті Ста­лі­на та ви­кри­т­тя «куль­ту осо­би» лі­бе­раль­на ча­сти­на ін­те­лі­ген­ції по­ча­ла вва­жа­ти, що вбив­ство в ко­ри­до­рі Смоль­но­го Сер­гія Ми­ро­но­ви­ча Кі­ро­ва 1 гру­дня 1934 ро­ку бу­ло здій­сне­но за пря­мим або не­пря­мим на­ка­зом Ста­лі­на. Про це ка­зав і Хру­щов на XXII з’їзді пар­тії в жов­тні 1961 ро­ку, що­прав­да, ли­ше як про вер­сію. Ми­ро­ни­ча, культ яко­го по­чав фор­му­ва­ти­ся від­ра­зу пі­сля йо­го за­ги­бе­лі, зо­бра­жу­ва­ли сим­па­ти­чним пар­тій­ним фун­кціо­не­ром, який не цу­ра­є­ться лі­бе­ра­лі­зму. При­чи­ною ж вбив­ства на­зи­ва­ли те, що Ста­лін ба­чив у Кі­ро­ві не­без­пе­чно­го су­пер­ни­ка в бо­роть­бі за вла­ду. На­чеб­то на XVII партз’їзді зна­чна ча­сти­на де­ле­га­тів ви­сту­па­ла за те, аби са­ме Кі­ров був аль­тер­на­тив­ним кан­ди­да­том на пост ге­не­раль­но­го се­кре­та­ря ЦК ВКП(б), і ли­ше від­мо­ва Сер­гія Ми­ро­но­ви­ча бу­ла пе­ре­шко­дою здій­сни­ти спро­бу усу­ну­ти Ста­лі­на від вла­ди. А на ви­бо­рах ЦК на цьо­му ж з’їзді Кі­ров ні­би­то отри­мав зна­чно біль­ше го­ло­сів, ніж Ста­лін.

■ Жо­дних до­ку­мен­таль­них до­ка­зів цих вер­сій до цьо­го ча­су не зна­йде­но. Зва­жа­ю­чи на те, що Кі­ров був улю­блен­цем Ста­лі­на, який про­су­вав йо­го на все ви­щі по­са­ди, а про­мо­ва Кі­ро­ва на XVII з’їзді бу­ла одні­єю з най­більш уле­сли­вих що­до ген­се­ка, жо­ден із оче­ви­дних чи та­єм­них ста­лін­ських опо­нен­тів не ри­зи­кнув би за­про­по­ну­ва­ти йо­му від­кри­то ви­сту­пи­ти про­ти Ста­лі­на. В’яче­слав Мо­ло­тов зга­ду­вав, що Кі­ров «був най­улю­бле­ні­шим у Ста­лі­на». І ні в яко­му лі­бе­ра­лі­змі Сер­гій Ми­ро­но­вич зро­ду не був по­мі­че­ний, за­ли­ша­ю­чись пра­во­вір­ним ста­лі­ні­стом. Він не­ща­дно ви­чи­щав із лав ле­нін­град­ської пар­тор­га­ні­за­ції по­бор­ни­ків Гри­го­рія Зі­нов’єва. Йо­го оста­н­ня по­їзд­ка до Ка­зах­ста­ну во­се­ни 1934 ро­ку в спра­вах хлі­бо­за­го­ті­вель від­бу­ва­ла­ся в той пе­рі­од, ко­ли в цій ре­спу­блі­ці був го­ло­до­мор, що не по­сту­пав­ся укра­їн­сько­му, і дії Кі­ро­ва ли­ше по­си­лю­ва­ли тра­гі­чне ста­но­ви­ще мі­сце­вих ме­шкан­ців.

■ Вер­сія ж про те, що Кі­ров став жер­твою змо­ви — чи то Ста­лі­на чи йо­го су­про­тив­ни­ків — не ви­три­мує жо­дної кри­ти­ки. Ма­ло хто пам’ятає, що по­стрі­лів у Смоль­но­му 1 гру­дня 1934 ро­ку бу­ло не два, а три. Тре­тім по­стрі­лом убив­ця Кі­ро­ва Ле­о­нід Ні­ко­ла­єв спро­бу­вав на­кла­сти на се­бе ру­ки. Але еле­ктро­мон­тер Смоль

но­го Силь­вестр Пла­точ, який, сто­я­чи на дра­би­ні, ре­мон­ту­вав про­вод­ку, обер­нув­ся на пер­ший по­стріл Ні­ко­ла­є­ва і в ту ж мить ме­тнув у вбив­цю ви­кру­тку, що по­ці­ли­ла то­му в облич­чя. Во­че­видь, че­рез біль ру­ка Ле­о­ні­да Ні­ко­ла­є­ва сі­пну­ла­ся, і спро­ба са­мо­губ­ства не вда­ла­ся: ку­ля по­ці­ли­ла в сті­ну під сте­лею. Як­би мон­тер не був та­ким ме­тким, Ні­ко­ла­є­ву, ймо­вір­но, вда­ло­ся б за­стре­ли­ти­ся. А без свід­чень лю­ди­ни, що вби­ла Кі­ро­ва (не­ва­жли­во, яки­ми ме­то­да­ми отри­ма­них), бу­ло б ду­же не­про­сто зви­ну­ва­ти­ти в спів­у­ча­сті в те­ра­кті ба­га­тьох аб­со­лю­тно не­при­че­тних до за­ги­бе­лі во­ждя ле­нін­град­ських ко­му­ні­стів — не ли­ше ко­ли­шніх ря­до­вих уча­сни­ків усі­ля­ких вну­трі­шньо­пар­тій­них опо­зи­цій, а й та­ких силь­них у ми­ну­ло­му опо­нен­тів Ста­лі­на, як Зі­нов’єв і Ка­ме­нєв.

■ То­го дня Кі­ров зов­сім не зби­рав­ся до Смоль­но­го, а від­ра­зу по­ви­нен був їха­ти на збо­ри ле­нін­град­сько­го парт­го­сп­акти­ву, щоб ви­го­ло­си­ти про­мо­ву про від­мі­ну про­до­воль­чих кар­ток. Ні­ко­ла­єв ви­пад­ко­во зу­стрів Кі­ро­ва, який пі­сля від’їзду з до­му ви­рі­шив на хви­ли­ну за­ско­чи­ти до сво­го ка­бі­не­ту в Смоль­но­му (на лов­ця і звір бі­жить!). За­зда­ле­гідь під­ла­шту­ва­ти та­ку зу­стріч у НКВС не бу­ло

жо­дної мо­жли­во­сті, так са­мо як і по­тур­бу­ва­ти­ся про те, щоб він не на­клав на се­бе ру­ки. До Смоль­но­го Ні­ко­ла­єв при­йшов, щоб ді­ста­ти за­про­ше­н­ня в Тав­рій­ський па­лац. Ні­ко­ла­єв, не­спра­ве­дли­во, як він вва­жав, звіль­не­ний з Ле­нін­град­сько­го Ін­сти­ту­ту істо­рії пар­тії й отри­мав пар­тій­ну до­га­ну, без­успі­шно до­ма­гав­ся від­нов­ле­н­ня на ро­бо­ті, і звер­тав­ся з цьо­го при­во­ду і до Кі­ро­ва. Дру­жи­на Ні­ко­ла­є­ва, ла­ти­шка Міль­да Дра­у­ле, що пра­цю­ва­ла се­кре­тар­кою в Ле­нін­град­сько­му об­ко­мі пар­тії, а по­тім — ін­спе­кто­ром се­кто­ра ка­дрів Упов­но­ва­же­но­го Нар­ко­ма­ту важ­кої про­ми­сло­во­сті в Ле­нін­гра­ді, на­ма­га­ла­ся до­по­мог­ти чо­ло­ві­ко­ві зу­стрі­ти­ся з Кі­ро­вим для ви­рі­ше­н­ня при­ва­тної спра­ви, не ду­ма­ю­чи, що той мав на­мір йо­го уби­ти, зло­сти­ться на все пар­тій­не ке­рів­ни­цтво. Хо­ди­ли чу­тки, ні­би Ні­ко­ла­єв убив Кі­ро­ва, бо рев­ну­вав йо­го до Міль­де. Про­те в що­ден­ни­ку Ні­ко­ла­є­ва, який опи­нив­ся у роз­по­ря­джен­ні слід­ства, не зга­ду­є­ться про рев­но­щі вза­га­лі і тим біль­ше як мо­тив убив­ства Кі­ро­ва.

■ У що­ден­ни­ку Ле­о­нід Ва­си­льо­вич пи­сав, що в ко­му­ні­змі оста­то­чно роз­ча­ру­вав­ся, ствер­джу­ю­чи, що «ко­му­ні­зму і за 1000 ро­ків не по­бу­ду­ва­ти». У жов­тні 1934 ро­ку він за­пи­сав: «Я на все те­пер бу­ду го­то­вий, і по­пе­ре­ди­ти цьо­го ні­хто не змо­же. Я здій­снюю при­го­ту­ва­н­ня по­ді­бно Же­ля­бо­ву» (ца­ре­вбив­ці 1881 ро­ку.— Б. С.). А в про­щаль­но­му ли­сті до га­ря­че улю­бле­ної ма­те­рі на­пе­ре­до­дні за­ма­ху Ні­ко­ла­єв зі­зна­вав­ся: «Я си­джу п’ятий мі­сяць без ро­бо­ти і без хлі­ба. Про­те я силь­ний, щоб по­ча­ту мною спра­ву до­ве­сти до кін­ця. Це істо­ри­чний факт. Ні, я ні­за­що не при­ми­рю­ся з ти­ми, з ким бо­ров­ся все жи­т­тя » . Бо­ро­ти­ся вбив­ці Кі­ро­ва до­во­ди­ло­ся, як він ка­зав, з « бю­ро­кра­та­ми » , з яки­ми він сва­рив­ся пра­кти­чно в усіх уста­но­вах і на під­при­єм­ствах, де до­ве­ло­ся пра­цю­ва­ти. Ні­ко­ла­є­ва пе­ре­ко­на­ли: що біль­ше він за­свід­чить спів­у­ча­сни­ків, що пе­ред­усім бра­ли участь у всі­ля­ких опо­зи­ці­ях, тим мен­шою вва­жа­ти­ме суд мі­ру йо­го вла­сної про­ви­ни. Обду­ри­ли, зви­чай­но, оскіль­ки ін­шої ка­ри, як роз­стріл, убив­ці Кі­ро­ва не пе­ред­ба­ча­ло­ся.

■ У черв­ні 1938 ро­ку, обі­йма­ю­чи по­са­ду на­чаль­ни­ка Да­ле­ко­схі­дно­го управ­лі­н­ня НКВС, до Маньч­жу­рії, а по­тім до Япо­нії втік ко­мі­сар держ­без­пе­ки 3- го ран­гу Ген­ріх Лю­шков, уро­дже­нець Оде­си. Він не сум­ні­вав­ся, що най­ближ­чим ча­сом бу­де аре­што­ва­ний і роз­стрі­ля­ний. 3 ли­пня 1938 ро­ку, не­за­ба­ром пі­сля сво­єї вте­чі, Лю­шков у по­ва­жній япон­ській га­зе­ті «Іо­мі­у­рі» че­сно по­ка­яв­ся в усьо­му, що зро­бив по­га­но­го за час ро­бо­ти че­кі­стом: « Я до остан­ньо­го ча­су ско­ю­вав ве­ли­кі зло­чи­ни пе­ред на­ро­дом, оскіль­ки я актив­но спів­пра­цю­вав зі Ста­лі­ним що­до про­ве­де­н­ня йо­го по­лі­ти­чної ома­ни та те­ро­ри­зму. Я на­справ­ді зра­дник. Але я зра­дник ли­ше що­до Ста­лі­на. Я впер­ше від­чув ва­га­н­ня з ча­су вбив­ства Кі­ро­ва Ні­ко­ла­є­вим на­при­кін­ці 1934 ро­ку. Цей ви­па­док був фа­таль­ним для кра­ї­ни, так са­мо, як і для пар­тії. Я був то­ді в Ле­нін­гра­ді. Я не ли­ше без­по­се­ре­дньо роз­слі­ду­вав спра­ву про вбив­ство Кі­ро­ва, а й актив­но брав участь у при­лю­дних про­це­сах і стра­тах, що здій­сню­ва­ли­ся пі­сля кі­ров­ської спра­ви під ке­рів­ни­цтвом Єжо­ва. Я мав сто­су­нок до на­сту­пних справ: 1. Спра­ва так зва­но­го ле­нін­град­сько­го цен­тру на по­ча­тку 1935 ро­ку ( пер­ший про­цес Ка­ме­нє­ва і Зі­нов’ єва. — Б. С.). 2. Спра­ва те­ро­ри­сти­чно­го цен­тру про змо­ву в Крем­лі 1935 ро­ку ( в цій спра­ві обви­ну­ва­че­ні се­кре­тар ВЦВК А.С. Єну­кі­дзе та йо­го то­ва­ри­ші. — Б. С.). Пе­ред усім сві­том я мо­жу за­свід­чи­ти з пов­ною від­по­від­аль­ні­стю, що всі ці уяв­ні змо­ви ні­ко­ли не існу­ва­ли і всі во­ни бу­ли нав­ми­сно сфа­бри­ко­ва­ні.

■ Ні­ко­ла­єв, бе­зу­мов­но, не на­ле­жав до гру­пи Зі­нов’єва. Він був не­нор­маль­ною лю­ди­ною, що стра­жда­ла ма­ні­єю ве­ли­чі. Він ви­рі­шив за­ги­ну­ти, щоб ста­ти істо­ри­чним ге­ро­єм. Про це свід­чить йо­го що­ден­ник».

■ От­же, жо­дної змо­ви з ме­тою вбив­ства Кі­ро­ва не існу­ва­ло в при­ро­ді. Але по­стрі­ла­ми Ні­ко­ла­є­ва Ста­лін ско­ри­став­ся все­о­хо­пно. Він не ли­ше роз­по­чав ре­пре­сії про­ти вну­трі­шньо­пар­тій­ної опо­зи­ції, зви­ну­ва­тив­ши її, без яких-не­будь до­ка­зів, в ор­га­ні­за­ції вбив­ства Кі­ро­ва, а й ство­рив усі пе­ред­умо­ви для Ве­ли­ко­го те­ро­ру 1937—1938 ро­ків. Уже вве­че­рі 1 гру­дня 1934 ро­ку він про­ди­кту­вав на­сту­пну по­ста­но­ву ЦВК: «1. Слід­чим ор­га­нам — ве­сти спра­ви обви­ну­ва­че­них що­до під­го­тов­ки чи здій­сне­н­ня те­ро­ри­сти­чних актів при­ско­ре­ним чи­ном. 2. Су­до­вим ор­га­нам не за­три­му­ва­ти ви­ко­на­н­ня ви­ро­ків про ви­щу мі­ру по­ка­ра­н­ня че­рез кло­по­та­н­ня зло­чин­ців про по­ми­лу­ва­н­ня, оскіль­ки Пре­зи­дія ЦВК Со­ю­зу РСР не вва­жає за мо­жли­ве бра­ти по­ді­бні кло­по­та­н­ня до роз­гля­ду (то­му Ні­ко­ла­є­ва та йо­го то­ва­ри­шів роз­стрі­ля­ли так швид­ко — їхні так і не на­пи­са­ні кло­по­та­н­ня за­зда­ле­гідь вва­жа­ли­ся від­хи­ле­ни­ми. — Б.С.). 3. Ор­га­нам Нар­ко­ма­ту вну­трі­шніх справ — ви­ко­ну­ва­ти ви­ро­ки про ви­щу мі­ру по­ка­ра­н­ня що­до зло­чин­ців на­зва­них ви­ще ка­те­го­рій не­гай­но пі­сля ухва­ле­н­ня су­до­вих ви­ро­ків». Ця по­ста­но­ва осо­бли­во зав­зя­то за­сто­со­ву­ва­ла­ся в 1937—1938 ро­ках.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.