I в мир­ний час, і під час вій­ни

Як і чим жи­вуть гвар­дій­ці 8-го пол­ку опе­ра­тив­но­го при­зна­че­н­ня, який на Він­нич­чи­ні на­зи­ва­ють про­сто — Ка­ли­нів­ський полк іме­ні Іва­на Бо­гу­на

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, «День» Він­нич­чи­на

Як і чим жи­вуть гвар­дій­ці 8-го пол­ку опе­ра­тив­но­го при­зна­че­н­ня, який на Він­нич­чи­ні на­зи­ва­ють про­сто — Ка­ли­нів­ський полк іме­ні Іва­на Бо­гу­на

Рів­но шість ро­ків то­му, 26 бе­ре­зня, в Укра­ї­ні з’яви­ло­ся но­ве фор­му­ва­н­ня — На­ціо­наль­на гвар­дія Укра­ї­ні. Бі­ля її ви­то­ків сто­яв ле­ген­дар­ний 8й полк опе­ра­тив­но­го при­зна­че­н­ня, який утво­рив­ся на ба­зі спе­цпі­дроз­ді­лу «Ягу­ар». Са­ме він у кві­тні 2014 ро­ку звіль­няв від се­па­ра­ти­стів Хар­ків­ську ОДА і став за­хи­ща­ти Укра­ї­ну від агре­со­ра. Від­то­ді і до­те­пер бій­ці Ка­ли­нів­сько­го пол­ку ви­ко­ну­ють зав­да­н­ня за при­зна­че­н­ням у скла­ді Об’єд­на­них сил. Бій­ці зі ста­жем уже зби­ли­ся з лі­ку, скіль­ки в ко­жно­го з них за пле­чи­ма ро­та­цій — Се­ме­нів­ка, Ли­си­чанськ, Кра­сний Ли­ман, Де­баль­це­ве, До­не­цький ае­ро­порт... Цьо­го ро­ку че­рез ка­ран­тин во­ни не від­зна­ча­ти­муть День На­ціо­наль­ної гвар­дії Укра­ї­ни вій­сько­вим мар­шем чи па­фо­сни­ми уро­чи­сто­стя­ми. Не бу­де ані свя­тко­во­го ши­ку­ва­н­ня на пла­цу, ані кон­цер­ту під гі­та­ру в клу­бі. Але бу­дуть роз­мо­ви і спо­га­ди. Адже са­ме цей день для біль­шо­сті гвар­дій­ців став то­чкою від­лі­ку но­во­го пе­рі­о­ду в жит­ті — пе­рі­о­ду че­сті, ша­ни і до­ві­ри від укра­їн­ців.

«Зна­є­те, са­ме На­ціо­наль­на гвар­дія Укра­ї­ни, з усіх п’яти ві­домств, які вхо­дять у під­по­ряд­ку­ва­н­ня МВС, має най­біль­ший рі­вень до­ві­ри від гро­ма­дян. За остан­ні­ми да­ни­ми, май­же 64% укра­їн­ців від­да­ли свої го­ло­си за нас і це не про­сто ста­ти­сти­ка — це оцін­ка на­шої ро­бо­ти, — з пер­ших хви­лин роз­мо­ви від­зна­чає ко­ман­дир вій­сько­вої ча­сти­ни 3028, пол­ков­ник Бо­г­дан ВАКУЛКО. — В Нац­гвар­дії змі­ни­ло­ся ду­же ба­га­то чо­го. Лю­ди на­вчи­ли­ся слу­жи­ти, во­ю­ва­ти, ці­ну­ва­ти свою ро­бо­ту. За­раз чі­тко всі ро­зу­мі­ють, за­ра­ди чо­го во­ни пра­цю­ють, ви­ко­ну­ють свої зав­да­н­ня».

ЗМІ­НИ, ЩО РАДУЮТЬ ОКО

Бо­г­дан Вакулко очо­лив 8-й полк опе­ра­тив­но­го при­зна­че­н­ня іме­ні Іва­на Бо­гу­на, що вхо­дить до скла­ду За­хі­дно­го опе­ра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­но­го об’єд­на­н­ня, во­се­ни 2017 ро­ку. «Ла­ма­ти» під се­бе під­роз­діл не став, а про­дов­жив спра­ву сво­го по­пе­ре­дни­ка, пол­ков­ни­ка Іва­на Ми­ро­поль­сько­го, — всі зу­си­л­ля спря­му­вав на осна­ще­н­ня та по­лі­пше­н­ня ма­те­рі­аль­но-те­хні­чної ба­зи. І якщо 2014 ро­ку вій­сько­во­слу­жбов­ці ви­їжджа­ли на ро­та­цію в зо­ну бо­йо­вих дій на па­са­жир­ських ав­то­бу­сах, так зва­них па­зи­ках, то сьо­го­дні в ча­сти­ні є по­ту­жні бро­не­ав­то­мо­бі­лі, су­ча­сне озбро­є­н­ня, те­хні­чні за­со­би. Чи­сло те­хні­ки з 30 оди­ниць збіль­ши­ло­ся до 250. По­бу­ду­ва­ли ка­зар­ми — одну з ну­ля, а ін­шу пов­ні­стю ре­кон­стру­ю­ва­ли. Зна­чно по­лі­пши­ло­ся хар­чу­ва­н­ня, со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня вій­сько­вих, по­кра­щив­ся со­ці­аль­ний па­кет вій­сько­во­слу­жбов­ців та й са­ма кіль­кість гвар­дій­ців зро­сла — з 350 у 2014 ро­ці до біль­ше ти­ся­чі ни­ні.

«Кар­ди­наль­но змі­ни­ла­ся си­ту­а­ція в пла­ні за­хи­сту. На сьо­го­дні ма­є­мо в роз­по­ря­джен­ні за­со­би актив­но­го за­хи­сту, бро­не­за­хи­сту, по­лі­пши­ли­ся умо­ви для про­жи­ва­н­ня осо­бо­во­го скла­ду, по­бу­ту та хар­чу­ва­н­ня. Ста­ра їдаль­ня пе­ре­тво­ри­ла­ся на ре­сто­ран. Це змі­ни, які радують око, — усмі­ха­ю­чись, роз­по­від­ає ко­ман­дир. — На те­ри­то­рії вій­сько­вої ча­сти­ни мі­сти­ться су­ча­сний спор­тив­ний май­дан­чик, що спри­яє на­ле­жно­му про­ве­ден­ню за­нять з фі­зи­чної під­го­тов­ки вій­сько­во­слу­жбов­ців. Та й са­мі під­хо­ди до на­вча­н­ня осо­бо­во­го скла­ду змі­ни­ли­ся, бо, як по­ти­ся, ка­зав 2014 рік, го­лов­на при­чи­на втрат по­ля­га­ла в не­на­вче­но­сті та не­ди­сци­плі­но­ва­но­сті. Для на­вча­н­ня ство­ре­ні ка­бі­не­ти під­го­тов­ки, змі­цні­ла ма­те­рі­аль­но-те­хні­чна ба­за, в п’ять ра­зів збіль­ши­ла­ся склад­ська ба­за, тоб­то озбро­є­н­ня, ко­му­наль­на і ре­чо­ва слу­жби. Зна­чна ува­га при­ді­ля­є­ться зв’яз­ку, яко­го на 2014 рік пра­кти­чно не бу­ло. Лі­нії бу­ли не­за­хи­ще­ні, про­слу­хо­ву­ва­ли­ся і пе­лен­гу­ва­ли­ся, а на сьо­го­дні ми во­ло­ді­є­мо су­ча­сни­ми за­со­ба­ми зв’яз­ку, бо без зв’яз­ку не мо­жна ке­ру­ва­ти під­роз­ді­лом».

ПОСТІЙНІ БОЙОВІ ЗАВ­ДА­Н­НЯ

Із пер­ших днів вій­ни Ка­ли­нів­ський полк на фрон­ті. Йо­го гвар­дій­ці бра­ли участь у звіль­нен­ні від бо­йо­ви­ків се­ла Се­ме­нів­ка (по­бли­зу Слов’ян­ська), міст Кра­сний Ли­ман, Яси­ну­ва­та, Де­баль­це­ве (До­не­цька область), Ли­си­чанськ, Крим­ське, Со­коль­ни­ки (Лу­ган­ська область), три­ма­ли обо­ро­ну і в бо­ях за До­не­цький ае­ро­порт. 2015 ро­ку Ка­ли­нів­ський полк був на­го­ро­дже­ний бо­йо­вим пра­по­ром з від­зна­кою пре­зи­ден­та — стрі­чкою до бо­йо­во­го зна­ме­на «За му­жність і від­ва­гу», за участь у бо­йо­вих ді­ях та вда­лих опе­ра­ці­ях на схо­ді Укра­ї­ни. А в бе­ре­зні 2018-го ча­сти­ні при­сво­є­не по­че­сне най­ме­ну­ва­н­ня «8-й полк опе­ра­тив­но­го при­зна­че­н­ня іме­ні Іва­на Бо­гу­на».

Бо­г­дан Вакулко на­го­ло­шує, що пи­ша­є­ться сво­ї­ми бій­ця­ми, по­над со­тня з них від­зна­че­ні дер­жав­ни­ми на­го­ро­да­ми, отри­ма­ли під­ви­ще­н­ня по слу­жбі і но­ві зва­н­ня. Але уні­каль­ність ко­жно­го з них в то­му, що во­ни вмі­ють по­стій­но ви­ко­ну­ва­ти бойові зав­да­н­ня — і в мир­ний час, і під час вій­ни. На мир­ній те­ри­то­рії бій­ці охо­ро­ня­ють гро­мад­ський по­ря­док, при­пи­ня­ють ма­со­ві за­во­ру­ше­н­ня та зне­шко­джу­ють озбро­є­них зло­чин­ців. В умо­вах во­єн­но­го кон­флі­кту здій­сню­ють обо­рон­ні та на­сту­паль­ні

опе­ра­ції та ді­ють як штур­мо­вий за­гін.

«По­чи­на­ю­чи з 2014 ро­ку, з пер­ших днів АТО, під­роз­діл вій­сько­вої ча­сти­ни, на жаль, не ви­бу­ває з зо­ни бо­йо­вих дій, від­бу­ва­є­ться ли­ше ро­та­ція бій­ців, — про­дов­жує ко­ман­дир. — Зде­біль­шо­го гвар­дій­ці утри­му­ють дру­гу лі­нію, але бу­ва­ють та­кі зав­да­н­ня — ра­зо­ві-не­ра­зо­ві, — ко­ли до­во­ди­ться ви­ко­ну­ва­ти зав­да­н­ня й у сі­рій зо­ні. Окре­мим ва­жли­вим на­пря­мом ді­яль­но­сті гвар­дій­ців є участь спіль­но з пред­став­ни­ка­ми ін­ших вій­сько­вих та пра­во­охо­рон­них фор­му­вань у за­хо­дах кон­тр­ди­вер­сій­но­го спря­му­ва­н­ня. Зокре­ма, з ме­тою ви­яв­ле­н­ня осіб, які при­че­тні до ді­яль­но­сті не­за­кон­них зброй­них фор­му­вань та ди­вер­сій­но-роз­ві­ду­валь­них груп ро­сій­ських оку­па­цій­них військ, їх за­три­ма­н­ня або зне­шко­дже­н­ня, а та­кож не­д­опу­ще­н­ня про­ве­де­н­ня дис­кре­ди­та­цій­них та про­во­ка­цій­них за­хо­дів, зокре­ма й те­ра­ктів. Слу­жба важ­ка і не­без­пе­чна, то­му пі­сля по­вер­не­н­ня чи пе­ред по­їзд­кою в зо­ну бо­йо­вих дій з ко­жним бій­цем пра­цює пси­хо­лог. Хо­ча, зна­є­те, най­кра­ща під­трим­ка для них — це сім’я, дру­жи­на, ді­ти, ба­тьки. То­му ча­сто, ко­ли хло­пці по­вер­та­ю­ться, вла­што­ву­є­мо для них ро­дин­ні го­сти­ни на КПП. А для бій­ця що го­лов­не? Під­трим­ка! Тіль­ки б не сва­ри­ли­ся і не за­ва­жа­ли».

ПОВЕРНУТИС­Я В МИР­НИЙ АЛЧЕВСЬК

«Ста­ро­жи­лом» вій­сько­вої ча­сти­ни є стар­ший пра­пор­щик, ко­ман­дир опе­ра­тив­но­го взво­ду Сер­гій ХАРЧЕНКО. Він не пропу­стив жо­дної ро­та­ції сво­го під­роз­ді­лу, по­чи­на­ю­чи з 2014 ро­ку і до те­пер. За йо­го спи­ною по­над 30 ро­ків сум­лін­ної слу­жби. За цей час брав участь у за­пе­клих бо­ях зі звіль­не­н­ня Се­ме­нів­ки, Ли­си­чан­ська, Кра­сно­го Ли­ма­ну, Де­баль­це­во­го. Звіль­няв Хар­ків­ську ОДА. Зі­зна­є­ться, що вже дав­но міг си­ді­ти на пен­сії, але має дві не­за­вер­ше­ні спра­ви, які не до­зво­ля­ють спо­чи­ва­ти на лав­рах. Пер­ша — тре­ба отри­ма­ти офі­цер­ські по­го­ни, щоб ста­ти справ­жнім вій­сько­вим, як дід і ба­тько. Для цьо­го стар­ший пра­пор­щик на­вча­є­ться в На­ціо­наль­ній ака­де­мії вну­трі­шніх справ і на­сту­пно­го ро­ці вже бу­де за­хи­ща­ти­ся. А дру­га — най­го­лов­ні­ша — Сер­гій Харченко мріє повернутис­я в мир­ний Алчевськ, де ви­ріс і за­кін­чив шко­лу.

«У під­роз­ді­лі в ме­не від­по­від­аль­на мі­сія — на­став­ни­цтво і під­трим­ка на­ле­жно­го мо­раль­но­пси­хо­ло­гі­чно­го ста­ну бій­ців, — роз­по­від­ає стар­ший пра­пор­щик. — Так ста­ло­ся, що за сі­мей­ни­ми об­ста­ви­на­ми я не зу­мів здо­бу­ти вій­сько­ву осві­ту, те­пер ви­прав­ля­ю­ся і ви­вчаю пра­во. А в ча­сти­ні — під­три­мую бо­йо­вий дух опе­ра­тив­ни­ків. Най­важ­че нам бу­ло пе­ре­ла­што­ву­ва­ти­ся 2014 ро­ку: пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті ми бу­ли во­ро­га­ми, бо сто­я­ли по ту лі­нію ба­ри­кад, а за два мі­ся­ці ста­ли ге­ро­я­ми, бо звіль­ни­ли Хар­ків­ську ОДА... Ми лю­ди в по­го­нах і зви­кли три­ма­ти удар, але за­хист Ба­тьків­щи­ни — це пер­шо­чер­го­во... Ко­ли ми при­їха­ли на блок­пост під Слов’ян­ськом, то сто­я­ли пліч-о-пліч з ти­ми хло­пця­ми, які пі­шли на вій­ну до­бро­воль­ця­ми з Май­да­ну. Це, мо­жли­во, ви­гля­да­ло див­но, але зав­да­н­ня на той час у нас бу­ло спіль­не — утри­ма­ти во­ро­га — і ми швид­ко по­ро­зумі­ли­ся. До­сі з ти­ми хло­па­ка­ми ми дру­жи­мо. Нас зна­ють уздовж лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, бо з 2014 ро­ку, мій під­роз­діл не пропу­стив жо­дної ро­та­ції. Я осо­би­сто слу­жу, щоб повернутис­я в свій Алчевськ. Зай­ти в мі­сто зі сво­їм під­роз­ді­лом і по­ди­ви­ти­ся окре­мим одно­кла­сни­кам у очі. Во­ни не­по­ря­дно, не­че­сно по­сту­пи­ли з Укра­ї­ною і сво­їм на­ро­дом».

Сер­гій Харченко зі­зна­є­ться, що за­раз мо­жна ба­га­то го­во­ри­ти про спра­ви на фрон­ті, роз­ме­жу­ва­н­ня, ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су. Спе­ре­ча­хто ви­нен, га­да­ти, що бу­де да­лі. Але сло­ва­ми пи­та­н­ня не ви­рі­ши­ти, ма­ють бу­ти вчин­ки і дії, за які не бу­де со­ром­но в май­бу­тньо­му. То­му він про­дов­жує вчи­ти мо­ло­дих бій­ців, по­ка­зує на осо­би­сто­му при­кла­ді, як тре­ба за­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну і в скла­дних умо­вах зу­мі­ти зро­би­ти пра­виль­ний ви­бір.

«ПИШАЮСЯ, ЩО Я ГВАРДІЙКА»

Одні­єю з йо­го улю­бле­них пі­до­пі­чних є за­сту­пни­ця ко­ман­ди­ра ро­ти з ро­бо­ти з осо­бо­вим скла­дом, лей­те­нан­тка Ді­а­на ГОГІЯ. Дів­чи­на ли­ше ми­ну­ло­го ро­ку за­кін­чи­ла ака­де­мію Нац­гвар­дії Укра­ї­ни і при­бу­ла до вій­сько­вої ча­си­ни 3028 за роз­по­ді­лом. Са­ма Ді­а­на зі­зна­є­ться, що спер­шу ке­рів­на по­са­да її ля­ка­ла, — в ро­ті 34 чо­ло­ві­ки ві­ком від 22 до 45 ро­ків, — але по­тім во­на зро­зумі­ла, що у вій­ську го­лов­не су­б­ор­ди­на­ція: якщо ко­ман­дир ска­зав — ви­ко­най і відзві­туй.

«Я са­ма хар­ків’ян­ка, ви­ро­сла в ро­ди­ні ме­ди­ків і ні­хто з ба­тьків на­віть не ду­мав, що я за­хо­чу ста­ти офі­це­ром. Але ко­ли пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли, 2015 ро­ку, я ска­за­ла, що всту­па­ти­му до На­ціо­наль­ної ака­де­мії НГУ, та­то одра­зу під­три­мав. Він у ме­не гру­зин за на­ціо­наль­ні­стю, але справ­жній па­трі­от Укра­ї­ни, — роз­по­від­ає Ді­а­на. — Ко­ли при­бу­ла до ча­сти­ни і ко­ман­дир пред­ста­вив ме­не сво­їм за­сту­пни­ком, то я всім хо­ті­ла до­ве­сти, що гі­дна цьо­го зва­н­ня. Не якась дів­чин­ка пі­сля ака­де­мії, з якою тре­ба «сю­сі-пу­сі», а офі­цер, який го­то­вий до ви­ко­на­н­ня по­став­ле­них зав­дань. Це бу­ло не скла­дно, бо у вій­ську є по­ва­га, бо­йо­вий дух, вза­є­мо­ви­ру­чка і під­трим­ка. Не уяв­ляю, як би скла­ло­ся моє жи­т­тя без вій­ська».

Сьо­го­дні Ді­а­на ба­га­то пра­цює з бій­ця­ми. Ка­же, що го­лов­не — це ін­ди­ві­ду­аль­на ро­бо­та з ко­жним вій­сько­во­слу­жбов­цем. Якщо в ко­гось щось не ви­хо­дить, ви­ни­ка­ють сум­ні­ви, тре­ба вча­сно по­мі­ти­ти і ра­зом зна­йти ви­хід із си­ту­а­ції. Та­кий під­хід зав­жди дає по­зи­тив­ний ре­зуль­тат.

«У мо­є­му під­по­ряд­ку­ван­ні є і стро­ко­ви­ки, і кон­тра­ктни­ки. Про ко­жно­го з них я знаю від «А» і до «Я», — про­дов­жує Ді­а­на. — За­раз го­ту­ю­ся до ро­та­ції в зо­ну про­ве­де­н­ня бо­йо­вих дій. Тре­ну­ю­ся, щоб бу­ти в фор­мі. Чи стра­шно? Ні! Я го­то­ва до ви­ко­на­н­ня бо­йо­вих зав­дань у екс­тре­маль­них умо­вах, іна­кше не вчи­ла­ся б і не слу­жи­ла б. Вій­сько, Нац­гвар­дія, моя ро­та — це те, чим я жи­ву за­раз. Пишаюся, що я гвардійка».

Р.S. Ко­жно­го ро­ку, від­зна­ча­ю­чи День На­ціо­наль­ної гвар­дії Укра­ї­ни, Ка­ли­нів­ський полк роз­по­чи­нає уро­чи­сту це­ре­мо­нію зі вша­ну­ва­н­ня за­ги­блих по­бра­ти­мів. Цьо­го ро­ку, в зв’яз­ку з ка­ран­ти­ном, їхні іме­на не лу­на­ти­муть на пла­цу, але ко­ман­дир по­пе­ре­див ко­жно­го (зокре­ма й ме­не) не за­бу­ти зга­да­ти по­і­мен­но ко­жно­го ге­роя їхньо­го пол­ку, який за­ги­нув на ро­сій­сько-укра­їн­ській вій­ні. Се­ред них 34-рі­чний пра­пор­щик, ін­стру­ктор-гр­ана­то­ме­тник Ві­ктор До­лін­ський. Він за­ги­нув смер­тю хо­ро­брих під час ви­зво­ле­н­ня се­ла Се­ме­нів­ки. 34-рі­чний Ва­лен­тин Бі­ло­шкур­ський і 31-рі­чний Ві­ктор Ліп­ський ра­зом із ге­не­ра­лом Куль­чи­цьким ле­ті­ли в гвин­то­кри­лі, який зби­ли те­ро­ри­сти. 25-рі­чний Ма­ксим Му­шта по­тра­пив під ра­ке­тно-ар­ти­ле­рій­ський об­стріл. 21-рі­чний стар­ший лей­те­нант Ро­ман Ла­бань по­тра­пив під об­стріл во­ро­жої ар­ти­ле­рії... Остан­ні чо­ти­ри ро­ки під­роз­діл, на ща­стя, во­ює без втрат. Це на­пев­но пов’яза­но з на­бу­ти­ми про­фе­сіо­наль­ни­ми на­ви­чка­ми та по­кра­ще­н­ням ма­те­рі­аль­но-те­хні­чно­го за­без­пе­че­н­ня ча­сти­ни — і ко­жно­го гвар­дій­ця зокре­ма.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

ФОТО НАДАНО АВТОРКОЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.