Лі­то олі­гар­ха

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Про сту­пінь ре­аль­но­го впли­ву го­ло­ви дер­жа­ви на ме­рів мо­жна по­ча­сти су­ди­ти хо­ча б на при­кла­ді ки­їв­сько­го мі­сько­го го­ло­ви. За на­шою ін­фор­ма­ці­єю, Пе­тро Оле­ксі­йо­вич не­що­дав­но ви­ма­гав від Ві­та­лія Кли­чка пу­блі­чно за­яви­ти про не­ба­жа­н­ня бра­ти участь у пре­зи­дент­ській гон­ці та го­тов­ність під­три­ма­ти По­ро­шен­ка. Але по­ки що не до­міг­ся сво­го. При то­му, що йде­ться про фор­маль­но­го со­ра­тни­ка га­ран­та, за­зви­чай чуй­но­го до про­хань во­ждя. По­над те: лю­ди, близь­кі до гра­до­на­чаль­ни­ка, ствер­джу­ють, що Кли­чко на­справ­ді на пла­нує ви­су­ва­ти­ся в пре­зи­ден­ти, по­при тиск ча­сти­ни сво­го ото­че­н­ня. Під­куп. Так, у на­ших ре­а­лі­ях, шту­ка вель­ми ді­є­ва. Про­те осо­би, ви­зна­че­ні на роль ка­си­рів, уже сум­ні­ва­ю­ться, чи вар­то да­ва­ти стіль­ки, скіль­ки про­сять. Оскіль­ки да­ва­ти до­ве­де­ться на ще не зби­то­го, але вже пі­кі­ру­ю­чо­го льо­тчи­ка. Крім то­го, окре­мі кан­ди­да­ти в пре­зи­ден­ти ма­ють ще біль­ші ре­сур­си ма­те­рі­аль­но­го сти­му­лю­ва­н­ня на­се­ле­н­ня. Мо­сква, зна­є­те, не спить. Пу­тін роз­кла­дає фа­бер­же в рі­зні ко­ши­ки.

Ще одним ар­гу­мен­том (і до­сить ва­го­мим), що утри­мує По­ро­шен­ка від спо­ку­си зі­гра­ти в до­стро­ко­ві пре­зи­дент­ські, є острах не­га­тив­ної ре­а­кції За­хо­ду. Пе­тро Оле­ксі­йо­вич спо­ді­ва­є­ться, що у ра­зі про­гра­шу, як мі­ні­мум Мер­кель і Туск, змо­жуть убе­рег­ти від не­при­єм­них на­слід­ків, від за­зі­хань на йо­го сво­бо­ду та йо­го бі­знес. Не ду­маю, що він уже отри­мав та­кі га­ран­тії. Але схиль­ний вва­жа­ти: у ра­зі різ­ких те­ло­ру­хів про мо­жли­ве за­сту­пни­цтво за­хі­дних лі­де­рів ни­ні­шній пре­зи­дент Укра­ї­ни мо­же за­бу­ти. До­стро­ко­ві пре­зи­дент­ські ви­бо­ри са­ме й на­ле­жать до роз­ря­ду осо­бли­во не­ба­жа­них ви­кру­та­сів.

І, на­ре­шті, остан­нє. Успіх опе­ра­ції за на­стіль­ки скла­дних стар­то­вих умов мо­жли­вий за на­яв­но­сті до­свід­че­но­го на­ч­шта­ба. Го­ло­ва АП Рай­нін на цю роль не тя­гне ціл­ком оче­ви­дно. Се­кре­тар Ра­дбе­зу Тур­чи­нов, най­більш оче­ви­дний кан­ди­дат на та­ку по­са­ду (на­скіль­ки ві­до­мо), у чер­го­вий раз від­по­вів чер­го­вою від­мо­вою.

По­ча­сти че­рез глу­хий кут, ку­ди, схо­же, оста­то­чно за­йшли пе­ре­го­во­ри між По­ро­шен­ком і «На­ро­дним фрон­том». НФ усе ще не ро­зу­міє, як йо­му зле­ті­ти на пар­ла­мент­ських, але що ви­ра­зні­шим є па­ді­н­ня со­ра­тни­ка по вла­дній ко­а­лі­ції, то мен­ше хо­че­ться ду­ма­ти про спіль­ні по­лі­ти­чні лі­та­н­ня. Крім то­го, і Яце­нюк, і Ава­ков Пе­тру Оле­ксі­йо­ви­чу від­вер­то не до­ві­ря­ють. А він — їм. «Ми­тна істо­рія», імо­вір­но, ста­ла то­чкою не­по­вер­не­н­ня.

Олії у во­гонь, тре­ба ду­ма­ти, мо­гла під­ли­ти істо­рія з по­гро­мом у хар­ків­ській мі­ськра­ді. 20 черв­ня гру­па на­дмір­но актив­них гро­ма­дян (за твер­дже­н­ня­ми мі­сце­вих жур­на­лі­стів, які ма­ють сто­су­нок до На­цкор­пу­су), ко­ри­сту­ю­чись на­дмір­ною па­сив­ні­стю пра­во­охо­рон­ців, ула­шту­ва­ла не­ве­ли­кий бе­длам. За на­ши­ми ві­до­мо­стя­ми, мі­ністр вну­трі­шніх справ, який не від­чу­ває силь­ної лю­бо­ві до хар­ків­сько­го ме­ра, все-та­ки не­аби­як зди­ву­вав­ся, що йо­го ре­сурс (слу­жбо­вий і гро­мад­ський) хтось ви­ко­ри­сто­ву­вав без йо­го ві­до­ма. Ек­с­прес-роз­слі­ду­ва­н­ня ви­ве­ло Ава­ко­ва на по­тен­цій­но­го за­мов­ни­ка ін­ци­ден­ту: зі­бра­ні ним ві­до­мо­сті ні­би­то вка­зу­ва­ли на го­ло­ву АП Рай­ні­на (який про­дов­жує кон­тро­лю­ва­ти Хар­ків­ську ОДА й пі­сля пе­ре­їзду до Ки­є­ва). Якщо це й так, то, най­швид­ше, без­лад був осо­би­стою іні­ці­а­ти­вою Іго­ря Льво­ви­ча, який час від ча­су на­га­дує про се­бе Ген­на­дію Адоль­фо­ви­чу. Але Ава­ков міг роз­ці­ни­ти це як не­дру­жній акт адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та сто­сов­но се­бе.

Хай там як, остан­нє за­сі­да­н­ня «стра­те­гі­чної дев’ятки» Ава­ков (як нам роз­по­ві­ли) по­ки­нув до­стро­ко­во, по­слав­шись на ва­жли­ві спра­ви. На роз­дра­то­ва­не за­пи­та­н­ня пре­зи­ден­та, які спра­ви мо­жуть бу­ти ва­жли­ві­ши­ми за спіл­ку­ва­н­ня з го­ло­вою дер­жа­ви, мі­ністр із при­ти­ском по­вто­рив «ва­жли­ві» й від­був. До ре­чі, ще ра­ні­ше з ці­єї са­мої на­ра­ди ре­ти­ру­вав­ся й прем’єр, та­кож по­слав­шись на зайня­тість.

Во­жді НФ де­да­лі чі­ткі­ше да­ють зро­зу­мі­ти пре­зи­ден­ту, що го­во­ри­ти про спіль­ні пе­ред­ви­бор­ні пла­ни на­вряд чи вар­то. Тур­чи­нов, го­лов­ний іде­о­лог со­ю­зу По­ро­шен­ка та «фрон­то­ви­ків», фор­маль­но за­ли­ша­ю­чись «при» гла­ві дер­жа­ві, по­чав дрей­фу­ва­ти на­зад до Ар­се­на та Ар­се­нія. Тим па­че, що во­жді НФ, пі­до­зрю­ю­чи йо­го в над­то актив­но­му за­гра­ван­ні з Пе­тром Оле­ксі­йо­ви­чем, по­ча­ли тро­хи обме­жу­ва­ти йо­го до­ступ до вну­трі­шньої ін­фор­ма­ції та йо­го вплив на прийня­т­тя вну­трі­пар­тій­них рі­шень.

Сло­вом, шан­си По­ро­шен­ка за­вер­бу­ва­ти Тур­чи­но­ва не­аби­як змен­ши­ли­ся. І ба­жа­н­ня гра­ти в до­стро­ко­ві пре­зи­дент­ські ви­бо­ри — теж.

Тим більш див­но, що від­не­дав­на го­ло­ва дер­жа­ви (як пе­ре­да­ють близь­кі до ньо­го лю­ди) зно­ву ви­явив ці­ка­вість до по­за­чер­го­вої кам­па­нії. Цьо­го ра­зу — пар­ла­мент­ської. Ідея не но­ва, цим сце­на­рі­єм дав­но жа­ха­ли НФ і Грой­сма­на. Іні­ці­а­то­ра­ми, на­скіль­ки мо­жна су­ди­ти, ви­сту­пив не Гри­нів (він са­ме, ка­жуть, ви­сту­пив про­ти), а Ігор Ко­но­нен­ко та Сер­гій Бе­ре­зен­ко, для яких по­тра­пля­н­ня в пар­ла­мент — зав­да­н­ня не менш, а мо­жли­во, і більш ва­жли­ве, ніж успіх бо­са в пре­зи­дент­ській кам­па­нії.

По­ро­шен­ко ні­би­то по­зна­чив го­тов­ність зі­гра­ти в до­стро­ко­ві ви­бо­ри до Ра­ди. Але в те, що він ри­зи­кне це зро­би­ти, по­ві­ри­ти скла­дно. То­му що зав­да­н­ня ви­да­є­ться ще більш не­по­силь­ним.

Для по­ча­тку на­га­да­є­мо про тру­дно­щі, опи­са­ні ви­ще, з пі­а­ром — сум­но, з адмін­ре­сур­сом — не­на­дій­но, з на­ч­шта­ба кам­па­нії — ту­ман­но. Та й За­хід, що до до­стро­ко­вих пре­зи­дент­ських, що до до­стро­ко­вих пар­ла­мент­ських по­ста­ви­ться без на­ле­жно­го ро­зу­мі­н­ня.

Та є й про­бле­ми ін­шо­го по­ряд­ку. По­трі­бні при­во­ди — ме­дій­ний і фор­маль­ний. Ме­дій­ним мо­же слу­жи­ти зрив го­ло­су­ва­н­ня Ра­ди за но­вий склад ЦВК або (що ефе­ктні­ше) мо­жли­ва від­мо­ва від лі­кві­да­ції де­пу­тат­ської не­до­тор­кан­но­сті. Фор­маль­ним — роз­вал ко­а­лі­ції та не­мо­жли­вість сфор­му­ва­ти но­ву впро­довж мі­ся­ця або зрив пле­нар­них за­сі­дань про­тя­гом 30 днів.

Де-юре ко­а­лі­ції не­має дав­но, але де-фа­кто во­на успі­шно штам­пує за­ко­ни й ого­ло­си­ти про її від­су­тність за­днім чи­слом бу­де важ­ко. Це, по-пер­ше. По-дру­ге, про роз­вал ко­а­лі­ції має за­яви­ти спі­кер. Це йо­го обов’язок, але що бу­де, якщо він ним зне­хтує? Та ні­чо­го, на­ша істо­рія вже зна­ла та­кі ви­пад­ки. А те, що Ан­дрій Па­ру­бій, ви­су­ва­нець НФ і пар­тнер Грой­сма­на, ні­чо­го не бу­де ква­пи­ти­ся ого­ло­шу­ва­ти, — оче­ви­дно. По-тре­тє, на­віть якщо БПП ви­йде з ко­а­лі­ції, у Ра­ди є мі­сяць на фор­му­ва­н­ня но­вої. Мі­сяць від за­яви Па­ру­бія, яка не­ві­до­мо ко­ли бу­де.

По-че­твер­те, пе­ре­ва­жна біль­шість і по­лі­ти­чних сил, і окре­мих де­пу­та­тів, у до­стро­ко­вих ви­бо­рах не за­ці­кав­ле­на. А то­му во­ни зда­тні зро­би­ти все, щоб за­сі­да­н­ня не зри­ва­ли­ся. Ро­бо­та ВР пі­сля де­мар­шу БПП у че­твер це під­твер­джує. А якщо ду­же тре­ба — то й но­ву ко­а­лі­цію скле­ять, хо­ча ба­га­тьом у пе­ред­день но­вої кам­па­нії оформ­ля­ти офі­цій­ні со­ю­зи з яв­ни­ми іде­о­ло­гі­чни­ми су­про­тив­ни­ка­ми не ду­же з ру­ки. По-п’яте, по­тер­пі­ти за­ли­ши­ло­ся не­дов­го — за ти­ждень ВР має пі­ти на ка­ні­ку­ли.

А пре­зи­ден­та під­ти­ска­ють тер­мі­ни. Бо, за Кон­сти­ту­ці­єю, пов­но­ва­же­н­ня Ра­ди не мо­жуть бу­ти при­пи­не­ні в остан­ні шість мі­ся­ців пов­но­ва­жень чин­но­го пре­зи­ден­та. Тоб­то пі­сля 6 гру­дня 2018-го. А від пре­зи­дент­сько­го ука­зу про роз­пуск до ви­бо­рів має ми­ну­ти два мі­ся­ці. А від мо­мен­ту фор­маль­но­го роз­ва­лу ко­а­лі­ції до пре­зи­дент­сько­го ука­зу у ВР є мі­сяць на по­шук но­вої кон­фі­гу­ра­ції ко­а­лі­ції. А старт но­вої се­сії — у ве­ре­сні. Тоб­то, по су­ті, — або те­пер, або ні­ко­ли.

Крім то­го, рі­ше­н­ня пре­зи­ден­та про роз­пуск мо­жна спро­бу­ва­ти оскар­жи­ти — як це зро­бив БЮТ 2008 ро­ку. Указ Ющен­ка про до­стро­ко­ве при­пи­не­н­ня пов­но­ва­жень Ра­ди був юри­ди­чно сум­нів­ним до­ку­мен­том, рі­ше­н­ня Ки­їв­сько­го окру­жно­го адмін­су­ду — теж. Але спра­цю­ва­ло. А ще ефе­ктив­ні­ше спра­цю­вав ін­ший за­сіб. Ка­бмін Ти­мо­шен­ко про­сто не ви­ді­лив ко­штів на по­за­чер­го­ву кам­па­нію, і зу­хва­ла ви­тів­ка Ві­кто­ра Ан­дрі­йо­ви­ча на­кри­ла­ся ве­ли­че­зним мі­дним та­зом.

Для ви­ді­ле­н­ня ко­штів на про­ве­де­н­ня до­стро­ко­вих ви­бо­рів по­трі­бні від­по­від­ні рі­ше­н­ня пар­ла­мен­ту й уря­ду. Щось ме­ні під­ка­зує, що до­мог­ти­ся цих рі­шень бу­де не­про­сто.

А ще мо­жна спро­бу­ва­ти опро­те­сту­ва­ти за­кон­ність до­стро­ко­вих ви­бо­рів, по­си­ла­ю­чись на не­ле­гі­тим­ність ЦВК…

Одне сло­во, Пе­тро­ві Оле­ксі­йо­ви­чу бу­де про що по­ду­ма­ти най­ближ­чи­ми дня­ми. На дум­ки про вві­ре­ну йо­му кра­ї­ну ча­су, схо­же, не за­ли­ши­ться.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.