По­бу­ду­ва­ти Цю­ріх у се­бе

По­да­тко­ва про­зо­рість — це пер­ший ка­мінь, який слід по­кла­сти в осно­ву но­вої, ци­ві­лі­зо­ва­ної по­да­тко­вої си­сте­ми

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Да­ни­ло ГЕТМАНЦЕВ, Depositphotos

до­ктор юри­ди­чних на­ук, про­фе­сор Цю­ріх. Швей­ца­рія. 2:40 льо­ту з Ки­є­ва, ще пів­го­ди­ни на та­ксі з ае­ро­пор­ту, — і ти вже йдеш ви­мо­ще­ни­ми кіль­ка сто­літь то­му до­бро­тним ка­ме­нем зов­ні про­він­цій­ни­ми ву­ли­ця­ми, вди­ха­ю­чи аро­мат жа­сми­ну.

Спо­кій­на, ти­ха впев­не­ність си­то­го до­бро­бу­ту огор­тає те­бе, про­ни­ка­ю­чи в по­ри. Чи по­до­ба­є­ться то­бі тут? Без­пе­ре­чно. Чи до­бре то­бі тут? Ні. Ту­жли­во й то­скно. То­скно від то­го, що й то­бі, як і міль­йо­нам тво­їх спів­ві­тчи­зни­ків, ко­трі вже дре­ме­ну­ли, хо­че­ться про­сто по­сла­ти все та дре­ме­ну­ти сю­ди. На­зав­жди — у цей по­ря­док, чи­сто­ту, спо­кій, до цих дра­тів­ли­во-усмі­хне­них облич, без­зву­чних трам­ва­їв, до по­лі­ції з бли­мав­ка­ми, які їдуть зні­ма­ти з де­ре­ва кі­шку. І ті­єї са­мої ми­ті, ко­ли ти ло­виш се­бе на дум­ці, що то­бі хо­че­ться сю­ди, ти міз­ка­ми ро­зу­мі­єш, що — ні. То­бі сю­ди не ви­йде. Адже це — оці ста­рі ко­ва­ні бал­кон­чи­ки над чи­стою рі­чкою, ці фон­тан­чи­ки на ву­ли­ці, з яких за­про­сто мо­жна пи­ти, са­му цю чи­сту рі­чку ство­рив/по­бу­ду­вав/збе­ріг не ти й не для те­бе. Ін­ші. Ін­ші — для се­бе, для сво­їх ді­тей та ону­ків. Прав­ну­ків, які сьо­го­дні з ра­ді­стю за­про­шу­ють най­кра­щих з на­ших до се­бе. Жи­ти і пра­цю­ва­ти. Адже тут теж тре­ба ко­мусь вча­сно по­ли­ва­ти кві­ти й во­ди­ти та­ксі...

Однак ти ро­зу­мі­єш, вте­кти сю­ди не­мо­жли­во. Що на­віть якщо обли­ши­ти пи­та­н­ня гро­шей, пе­ре­їха­ти сю­ди ти мо­жеш тіль­ки з усім сво­їм, тим, що хо­чеш за­ли­ши­ти там: бру­дом, ха­о­сом, сум’ят­тям, по­шу­ком се­бе там, де те­бе то­чно не­має. Про­бле­ма­ми та роз­ча­ру­ва­н­ня­ми. І що єди­ний спо­сіб пе­ре­їха­ти сю­ди — це не пе­ре­їжджа­ти до Цю­рі­ха, а по­бу­ду­ва­ти Цю­ріх у се­бе. Бо­дай роз­по­ча­ти бу­ду­ва­ти. Бу­ду­ва­ти, ро­зу­мі­ю­чи, що за­вер­ше­ний плід рук тво­їх ти не по­ба­чиш. Адже спра­ва ця не одно­го й не двох по­ко­лінь. І по­чи­на­ти тре­ба не з при­кра­ша­н­ня гра­фі­ті ста­рих фа­са­дів, а з ка­ме­ню. То­го до­бро­тно­го ка­ме­ню бру­ща­тки, який че­рез ро­ки ста­не бру­ків­кою, ко­трою, мо­жли­во, прой­дуть та­кою лег­кою не­ви­му­ше­ною хо­дою твої спо­кій­ні й упев­не­ні в со­бі прав­ну­ки.

При цьо­му про­ста ім­пле­мен­та­ція будь-яких, на­віть най­ефе­ктив­ні­ших, за­хі­дних ін­сти­ту­тів у ві­тчи­зня­ну по­да­тко­ву си­сте­му в на­шо­му ви­пад­ку не при­ве­де до яко­гось роз­ви­тку на­шо­го су­спіль­ства. По­ді­бно до пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ській мо­де­лі дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, при­ще­пле­ної не­зрі­ло­му ла­ти­но­а­ме­ри­кан­сько­му су­спіль­ству в ХІХ ст., во­ни з не­об­хі­дні­стю на­пов­ню­ю­ться на­шим, ві­тчи­зня­ним змі­стом, що спо­тво­рює їхній смисл і ме­ту. Ми пе­ре­ко­на­ні, що жо­ден об’єктив­ний, ство­ре­ний і нав’яза­ний ззов­ні ме­ха­нізм не в змо­зі по­зи­тив­но впливати на роз­ви­ток су­спіль­ства, яке цьо­го не ба­жає (або ба­жає ли­ше на сло­вах).

Аль­фою й оме­гою будь-якої істо­тної змі­ни по­да­тко­вої си­сте­ми є змі­на по­да­тко­вої куль­ту­ри в су­спіль­стві. Зда­ва­ло­ся б, не­ро­зум­но на­віть ка­за­ти про змі­ну сто­лі­т­тя­ми впле­те­но­го в на­шу на­ціо­наль­ну сві­до­мість фор­ма­ту від­но­син дер­жа­ва-гро­ма­дя­нин (або в на­шо­му ви­пад­ку більш до­ре­чний тер­мін «під­да­ний»). Однак ін­шо­го шля­ху в нас не­має. Або ми (наш на­род) зро­би­мо це са­мо­стій­но, або це зро­блять ін­ші, ті, які жи­ти­муть на цій зем­лі пі­сля (за­мість?) нас. І тут я маю на ува­зі не ону­ків...

Пер­ший крок на шля­ху транс­фор­ма­ції по­да­тко­вої сві­до­мо­сті, зви­чай­но, має зро­би­ти дер­жа­ва, як си­сте­ма дер­жав­них ор­га­нів, і як мо­жно­влад­ці (фі­зи­чні осо­би, що на­зи­ва­ють се­бе елі­тою), ко­трі на вла­сно­му при­кла­ді ма­ють по­ка­за­ти свій ді­є­вий на­мір за­мі­ни­ти фор­мат про­ти­сто­я­н­ня фор­ма­том спів­ро­бі­тни­цтва.

Оче­ви­дно, що це не вда­сться зро­би­ти сьо­го­дні­шній вла­ді. Оче­ви­дно, що во­на ви­чер­па­ла се­бе й ви­тра­ти­ла ве­ли­че­зний кре­дит до­ві­ри, ви­да­ний їй су­спіль­ством 2014-го. Як оче­ви­дно й те, що но­ва вла­да має шанс си­ту­а­цію ви­пра­ви­ти. Ви­пра­ви­ти вла­сним при­кла­дом.

Про­те в осно­ву кон­кре­тних кро­ків до то­го, щоб зро­би­ти від­но­си­ни дер­жа­ви та пла­тни­ка по­да­тків ци­ві­лі­зо­ва­ни­ми, має ляг­ти по­да­тко­ва про­зо­рість (Tax Transparency, ТТ, — аль­фа й оме­га по­да­тко­вих від­но­син роз­ви­не­них кра­їн. На пер­ший погляд, важ­ко при­пу­сти­ти, але са­ме ТТ є ін­стру­мен­том, що за­без­пе­чує біль­ше, ніж бу­дья­кий ін­ший ін­стру­мент по­да­тко­во­го пра­ва, як че­сність по­да­тко­вих від­но­син, так і до­три­ма­н­ня прав пла­тни­ка по­да­тків та ін­те­ре­сів дер­жа­ви. До­гма про­зо­ро­сті — най­ефе­ктив­ні­ший за­по­бі­жник від зло­вжи­вань на всіх ета­пах по­да­тко­вих від­но­син. Ми ка­же­мо не про по­ро­жні й на­ду­ті га­сла. ТТ — це кон­кре­тні, чі­ткі пра­ви­ла, ре­а­лі­за­ція яких зро­бить про­цес пра­во­за­сто­су­ва­н­ня в по­да­тко­вих від­но­си­нах зро­зумі­лим, пе­ред­ба­чу­ва­ним і че­сним, — осно­вою по­да­тко­вої куль­ту­ри.

1. Роз­по­чні­мо з то­го, що ле­жить на по­верх­ні. З не­об­хі­дно­сті вдо­ско­на­ле­н­ня стру­кту­ри по­да­тко­во­го по­ві­дом­ле­н­ня-рі­ше­н­ня (ППР). Сьо­го­дні ППР по­збав­ле­не ду­же ва­жли­во­го еле­мен­та сво­єї стру­кту­ри — мо­ти­ву­валь­ної ча­сти­ни (див. ст. 58 ПК Укра­ї­ни). Згу­бність та­ко­го, на пер­ший погляд не­зна­чно­го, не­до­лі­ку важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Фі­ска­ли, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня що­до до­на­ра­ху­ва­н­ня су­ми не­до­їм­ки та за­сто­су­ва­н­ня штра­фу, не зо­бов’яза­ні за­зна­ча­ти мо­ти­ви, по­кла­де­ні в осно­ву їхньо­го рі­ше­н­ня. Тоб­то з озна­йом­ле­н­ня з рі­ше­н­ням, скла­де­ним за за­твер­дже­ною за­ко­ном фор­мою, ми в 95 ви­пад­ках зі 100 не зро­зу­мі­є­мо, яке по­ру­ше­н­ня пла­тни­ка по­да­тків ста­ло при­чи­ною до­на­ра­ху­ва­н­ня не­до­їм­ки та штра­фу. Та­ка фор­ма ППР по­збав­ляє суд (або ви­щий дер­жав­ний ор­ган) мо­жли­во­сті, ви­хо­дя­чи зі змі­сту адмі­ні­стра­тив­но­го акта, да­ти оцін­ку від­по­від­но­сті ППР одній з основ­них ви­мог — об´рун­то­ва­но­сті (ст. 2 Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства). Це спри­чи­няє зва­бли­ву мо­жли­вість для по­да­тків­ців пе­ре­в­зу­ва­ти­ся на хо­ду, змі­ню­ю­чи під­ста­ви сво­їх рі­шень і не бу­ти від­по­від­аль­ни­ми за без­під­став­но ви­не­се­ні ППР. З ін­шо­го бо­ку, суд під час роз­гля­ду по­зо­ву пла­тни­ка по­да­тків про ска­су­ва­н­ня ППР фа­кти­чно зму­ше­ний про­во­ди­ти по­втор­ну пе­ре­вір­ку по­зи­ва­ча, під­мі­ню­ю­чи со­бою ор­ган ви­ко­нав­чої вла­ди й фа­кти­чно ви­хо­ди­ти за ме­жі сво­їх пов­но­ва­жень. Адже суд у та­ко­му ра­зі від­по­від­ає не на пи­та­н­ня про за­кон­ність ППР, а на пи­та­н­ня про на­яв­ність у ді­ях пла­тни­ка по­да­тків скла­ду по­да­тко­во­го по­ру­ше­н­ня, що, по­годь­те­ся, аб­со­лю­тно рі­зні ре­чі.

Ще одним не­га­тив­ним на­слід­ком не­до­лі­ку фор­ми ППР є мар­ність від­кри­то­го ре­є­стру ППР як та­ко­го. Адже за­галь­ний до­ступ до текс­ту ППР не дасть ні­ко­му жо­дної ко­ри­сної ін­фор­ма­ції. Тим ча­сом, якщо вне­сти в ППР мо­ти­ву­валь­ну ча­сти­ну та зро­би­ти ре­єстр рі­шень від­кри­тим (як це вже дав­но зро­бле­но від­но­сно су­до­вих рі­шень), це від­криє не­о­бме­же­ні мо­жли­во­сті, з одно­го бо­ку, для кон­тро­лю гро­мад­сько­сті над змі­стом ППР, а з дру­го­го, — для уні­фі­ка­ції пра­во­за­сто­сов­ної пра­кти­ки фі­ска­лів, що за­без­пе­чить її ви­зна­че­ність як одну зі скла­до­вих прин­ци­пу вер­хо­вен­ства пра­ва. От­же, по­при оче­ви­дну не­за­до­во­ле­ність та­ким рі­ше­н­ням по­да­тків­ців, ми по­вин­ні (а) вне­сти у фор­му ППР мо­ти­ву­валь­ну ча­сти­ну, (б) зро­би­ти ре­єстр ППР за­галь­но­до­сту­пним.

2. Дру­гим сер­йо­зним кро­ком на шля­ху до по­да­тко­вої про­зо­ро­сті є до­ступ пла­тни­ка по­да­тків до ін­фор­ма­ції про ньо­го в ба­зах фі­скаль­ної слу­жби. Сьо­го­дні, всу­пе­реч За­ко­ну «Про до­ступ до пу­блі­чної ін­фор­ма­ції», су­до­ва пра­кти­ка, по­ро­дже­на ста­рим ВС Укра­ї­ни, іде шля­хом від­мо­ви пла­тни­ку по­да­тків у за­до­во­лен­ні цьо­го пра­ва. Ін­фор­ма­ція про пла­тни­ка по­да­тків, що мі­сти­ться в ба­зах да­них фі­скаль­ної слу­жби, оче­ви­дно під­па­дає під ви­зна­че­н­ня пу­блі­чної ін­фор­ма­ції, що мі­сти­ться в за­ко­ні (ст.1), от­же — пла­тник по­да­тків має (з огля­ду на ст. 10 то­го са­мо­го за­ко­ну) пра­во як на озна­йом­ле­н­ня з та­кою ін­фор­ма­ці­єю, так і на змі­ну, ви­да­ле­н­ня ін­фор­ма­ції, що не від­по­від­ає дій­сно­сті. Ре­а­лі­за­ція цьо­го пра­ва пла­тни­ка по­да­тків має прин­ци­по­ве для ньо­го значення оскіль­ки во­на ви­ко­ри­сто­ву­є­ться фі­ска­ла­ми в їхній ро­бо­ті під час скла­да­н­ня актів пе­ре­ві­рок, а та­кож під час прийня­т­тя ППР.

Однак су­ди від­мов­ля­ють пла­тни­ко­ві по­да­тків у за­хи­сті йо­го пра­ва на під­ста­ві то­го, що ін­фор­ма­ція про пла­тни­ка по­да­тків є ін­фор­ма­ці­єю з обме­же­ним до­сту­пом, і са­ма по со­бі її на­яв­ність не по­ру­шує пра­ва пла­тни­ка по­да­тків (по­ру­шу­ють тіль­ки акти, прийня­ті на під­ста­ві та­кої ін­фор­ма­ції, які мо­жна оскар­жи­ти окре­мо).

При­мі­тно те, що та­кий під­хід су­пе­ре­чить не тіль­ки ре­гла­мен­ту GDPR 2016/679/EU, який на­брав чин­но­сті в трав­ні цьо­го ро­ку в ЄС та зі зро­зумі­лих при­чин не є дже­ре­лом пра­ва в Укра­ї­ні, а й пра­кти­ці ЄСПЛ, ко­трий від­ра­зу в кіль­кох сво­їх рі­ше­н­нях де­мон­струє про­ти­ле­жний під­хід, на­да­ю­чи за­хист пра­ва на ін­фор­ма­цію, що, однак, не схи­ляє но­вий склад ВС до пе­ре­гля­ду хи­бної су­до­вої пра­кти­ки.

3. Ще одним ду­же ва­жли­вим еле­мен­том по­да­тко­вої про­зо­ро­сті є пу­блі­ка­ція ін­фор­ма­ції про по­да­тко­ві суб­си­дії та ор­га­ні­за­ції, що звіль­не­ні пов­ні­стю або час­тко­во від спла­ти по­да­тку. По­да­тко­ві піль­ги — це не про­сте звіль­не­н­ня від спла­ти по­да­тку для окре­мих пла­тни­ків по­да­тків. Це ін­стру­мент пе­ре­роз­по­ді­лу по­да­тко­во­го тя­га­ря з пле­чей піль­го­ви­ка на пле­чі ін­ших пла­тни­ків по­да­тків. Адже по­да­тко­ва піль­га не змен­шує ви­тра­ти бюджету, які ма­ють бу­ти по­кри­ті за ра­ху­нок ін­ших. Крім то­го (і це осо­бли­во сто­су­є­ться на­шої кра­ї­ни), по­да­тко­ва піль­га, — це ре­зуль­тат по­да­тко­во­го ло­бі­зму, ін­стру­мент ви­що­го рів­ня дер­жав­ної ко­ру­пції. Опри­лю­дне­н­ня пов­но­го спи­ску піль­го­ви­ків і тих, хто одер­жав суб­си­дії з су­ма­ми отри­ма­ної до­по­мо­ги від дер­жа­ви, є ефе­ктив­ним ін­стру­мен­том гро­мад­сько­го кон­тро­лю та пе­ре­шко­дою для зло­вжи­вань у на­дан­ні пільг.

При цьо­му ду­же ва­жли­ва ін­фор­ма­ція про ви­тра­ту бю­дже­тних ко­штів. Як ми зна­є­мо, та­ка ін­фор­ма­ція є пу­блі­чною і вже пу­блі­ку­є­ться. Во­дно­час оче­ви­дно, що ко­ри­сту­ва­н­ня та­кою ін­фор­ма­ці­єю пе­ред­ба­чає не­об­хі­дність спе­ці­аль­них знань, не­до­сту­пних про­сто­му оби­ва­те­лю. Спе­ці­аль­на тер­мі­но­ло­гія та осо­бли­во­сті ме­ха­ні­змів бю­дже­тно­го фі­нан­су­ва­н­ня зу­мов­лює мо­жли­во­сті рі­зних ма­ні­пу­ля­цій тих, хто го­тує і по­дає ін­фор­ма­цію. То­му в зв’яз­ку з цим бю­дже­тна ста­ти­сти­ка має бу­ти більш по­ка­зо­вою та до­сту­пною. Дер­жа­ва за­ці­кав­ле­на у фор­му­ван­ні в спо­жи­ва­ча об´рун­то­ва­ної впев­не­но­сті у то­му, що жи­ве «не кра­діж­кою єди­ною»! Що «корм — в ко­ня», і будь-які сум­ні­ви лег­ко роз­ві­я­ти, за­йшов­ши в про­сту та ефе­ктив­ну си­сте­му ін­фор­му­ва­н­ня на­се­ле­н­ня про пу­блі­чні фі­нан­си. Усві­дом­ле­н­ня пла­тни­ком по­да­тків ко­ри­сно­сті сво­го пла­те­жу — пря­мий шлях не тіль­ки до до­три­ма­н­ня ним по­да­тко­во­го за­ко­ну та не­тер­пи­мо­сті до ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня, — це фун­да­мент до­ві­ри до вла­ди як та­кої.

4. Naming and shaming. Так са­мо, як і в по­пе­ре­дньо­му ви­пад­ку, ми пу­блі­ку­є­мо час від ча­су спи­ски ухиль­ни­ків і не­пла­тни­ків по­да­тків. Однак це від­бу­ва­є­ться епі­зо­ди­чно й ви­бір­ко­во. Га­да­є­мо, що не­по­тра­пля­н­ня до спи­ску не­пла­тни­ків є ве­ли­че­зним сти­му­лом для пла­тни­ка по­да­тків, що спо­ну­кає пла­ти­ти по­да­тки. З ін­шо­го бо­ку, цей ін­стру­мент, ма­буть, ви­кли­кає пи­та­н­ня що­до по­ру­ше­н­ня при­ва­тно­сті осо­би. Тим па­че, що та­ке роз­го­ло­ше­н­ня не пе­ред­ба­че­не за­ко­ном. Во­дно­час ми не вба­ча­є­мо тут по­ру­ше­н­ня ст. 8 Єв­ро­пей­ської кон­вен­ції з прав лю­ди­ни і Кон­сти­ту­ції, оскіль­ки в цьо­му ра­зі ін­фор­ма­ція роз­кри­ва­є­ться для ці­лей еко­но­мі­чно­го до­бро­бу­ту кра­ї­ни та не­об­хі­дна в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві. Тут до­ціль­но по­сла­ти­ся на рі­ше­н­ня Ве­ли­кої па­ла­ти ЄСПЛ із гу­чної спра­ви Satakunnan Markkinapцrssi Oy and Satamedia Oy v. Finland (27.06.2017 р.).

Су­спіль­ство має зна­ти (як й у ви­пад­ку з піль­га­ми), хто зміг «за­ко­си­ти» від по­да­тків, пе­ре­клав­ши свій по­да­тко­вий тя­гар на ін­ших. Однак у ко­жно­му ра­зі та­кий ме­ха­нізм має бу­ти пе­ред­ба­че­ний у ПК Укра­ї­ни, він до­зво­ляв би збе­рег­ти ро­зум­ний рі­вень при­ва­тно­сті (осо­бли­во від­но­сно фі­зи­чних осіб), за­без­пе­чив­ши ро­зум­ний ба­ланс між на­ціо­наль­ним і при­ва­тним ін­те­ре­са­ми.

5. Удо­ско­на­ле­н­ня по­тре­бу­ють сер­ві­си з на­да­н­ня ін­фор­ма­ції, не­об­хі­дної пла­тни­кам по­да­тків без­по­се­ре­дньо для спла­ти по­да­тків. Не мо­жна ска­за­ти, що тут зов­сім усе по­га­но, але є сфе­ри, де на­яв­не оче­ви­дне не­до­о­пра­цю­ва­н­ня. При­мі­ром, у нас до­те­пер від­су­тній за­галь­но­до­сту­пний ре­єстр мі­сце­вих по­да­тків, став­ки яких уста­нов­лю­ю­ться ор­га­на­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня для ко­жної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди окре­мо, що, від­по­від­но, по­ро­джує не­зру­чність для пла­тни­ка по­да­тків.

6. Пи­та­н­ня між­на­ро­дно­го обмі­ну ін­фор­ма­ці­єю, на­пев­но, одне з най­бо­лю­чі­ших для на­шої вла­ди, яке в ка­те­го­рії «про­зо­рість» зав­жди пе­ред­ба­чає ви­ня­ток для сво­їх вла­сних фі­нан­сів. З ди­тя­чою без­по­се­ре­дні­стю бі­знес, який зріс­ся з вла­дою, пе­ре­ко­на­ний, що обмін ін­фор­ма­ці­єю — ка­те­го­рія, яка не сто­су­є­ться йо­го са­мо­го. Це одне з тих не­ба­га­тьох пи­тань, які для на­ших вер­ши­те­лів доль є по-справ­жньо­му прин­ци­по­вим. Адже ім­пле­мен­то­ва­ні в нас ме­ха­ні­зми обмі­ну ін­фор­ма­ці­єю роз­кри­ють ми­лі їхньо­му сер­цю ка­пі­та­ли й ка­пі­таль­чи­ки в офшор­них та не ду­же скринь­ках. За­гро­за роз­кри­т­тя на­стіль­ки сер­йо­зна для сьо­го­дні­шньої вла­дної ко­ман­ди, що йо­го розв’яза­н­ня ви­да­є­ться сум­нів­ним до її дем­бе­лю.

Так, по­при під­пи­са­н­ня Укра­ї­ною уго­ди з уря­дом США про ім­пле­мен­та­цію Foreign Account Tax Compliance Act (FATCA), не­об­хі­дні нор­ма­тив­ні акти до­те­пер не роз­ро­бле­но та не прийня­то. До ім­пле­мен­та­ції MCAA, AEOI й CBCR на­віть не під­сту­па­ли. У най­кра­що­му ра­зі іні­ці­а­ти­ви пе­ре­бу­ва­ють на рів­ні за­ко­но­про­е­ктів і без­ре­зуль­та­тив­них по­туг і зу­силь оди­на­ків (а-ля О.да­ни­люк), що по­га­но за­кін­чу­ю­ться для їхніх іні­ці­а­то­рів.

7. Усе пе­ре­лі­че­не ви­ще має здій­сню­ва­ти­ся одно­ча­сно з за­хо­да­ми що­до за­хи­сту ін­фор­ма­ції та­ким чи­ном, щоб, з одно­го бо­ку, роз­кри­та по­да­тко­ва ін­фор­ма­ція не роз­кри­ва­ла, сво­єю чер­гою, ін­фор­ма­ції з обме­же­ним до­сту­пом (ко­мер­цій­ної, осо­би­стої, лі­кар­ської й т.п. та­єм­ни­ці), а з дру­го­го, — мо­гла б бу­ти ви­ко­ри­ста­ною тіль­ки для ці­лей по­да­тко­во­го кон­тро­лю і тіль­ки осо­ба­ми, спе­ці­аль­но ав­то­ри­зо­ва­ни­ми для цьо­го. При цьо­му будь-яке не­за­кон­не роз­го­ло­ше­н­ня по­да­тко­вої ін­фор­ма­ції про пла­тни­ка по­да­тків має тяг­ти не тіль­ки від­по­від­аль­ність вин­но­го, а й пра­во на ком­пен­са­цію зби­тку пла­тни­ка по­да­тків вна­слі­док та­ко­го роз­го­ло­ше­н­ня.

Це сто­су­є­ться не тіль­ки дій по­да­тків­ців, а й на­віть ін­ших кра­їн, що ма­ють за­без­пе­чу­ва­ти не мен­ший рі­вень за­хи­сту отри­ма­ної від нас ін­фор­ма­ції, ніж існу­ю­чий в Укра­ї­ні.

Ду­же ці­ка­вою не тіль­ки з по­гля­ду пра­ва, а й мо­ра­лі, є про­бле­ма т.зв. сви­сту­нів (whistleblowers) — тих, хто роз­го­ло­шує ін­фор­ма­цію про ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня, порушуючи при цьо­му ко­мер­цій­ну та­єм­ни­цю. Чи має за­кон за­хи­ща­ти (а мо­жли­во, й за­охо­чу­ва­ти?) «сви­сту­на» у кра­ї­ні, де зав­жди «до­но­щи­ку — пер­ший ба­тіг»? Це про­бле­ма, яку скла­дно розв’яза­ти не тіль­ки мо­раль­но, пе­ре­сту­пив­ши че­рез вла­сні скрі­пи, а й юри­ди­чно: адже об­ста­ви­ни роз­го­ло­ше­н­ня мо­жуть бу­ти рі­зни­ми, і ба­ланс між ін­те­ре­са­ми пла­тни­ків по­да­тків, дер­жа­ви та «сви­сту­на» у про­сто сфор­му­льо­ва­ній нор­мі знай­ти вкрай скла­дно. Вва­жа­є­мо, що це тема для ши­ро­кої ди­ску­сії.

* * *

Ми ма­є­мо ро­зу­мі­ти, що ТТ — це не тіль­ки про­зо­рість із бо­ку уря­ду. Це та­кож про­зо­рість пла­тни­ка по­да­тків, який не при­хо­вує су­ми сво­їх по­да­тко­вих пла­те­жів. Зви­чай­но, ми да­ле­кі від про­по­зи­ції впро­ва­ди­ти в нас скан­ди­нав­ську си­сте­му від­кри­то­сті ін­фор­ма­ції, яка пе­ред­ба­чає пов­ний до­ступ до всіх по­да­тко­вих пла­те­жів (от­же — і до до­хо­дів) усіх пла­тни­ків по­да­тків. Хо­ча, до ре­чі, са­ме та­кий під­хід (як свід­чать до­слі­дже­н­ня гро­мад­ської дум­ки) дає змо­гу до­сяг­ти най­ви­що­го (у сві­ті) рів­ня до­ві­ри дер­жа­ви та гро­ма­дя­ни­на. Однак ціл­ком при­пу­сти­мо, щоб основ­ні по­да­тко­ві по­ка­зни­ки ді­яль­но­сті під­при­ємств і під­при­єм­ців бу­ли до­сту­пні для гро­мад­сько­сті. Які? Це пи­та­н­ня зна­хо­дже­н­ня ба­лан­су су­спіль­но­го та при­ва­тно­го ін­те­ре­сів, що має ви­рі­шу­ва­ти­ся в ре­зуль­та­ті від­кри­то­го обго­во­ре­н­ня. Що ж до фі­зи­чних осіб, які не здій­сню­ють під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті, то роз­кри­т­тя ін­фор­ма­ції не­до­ціль­не.

За­для спра­ве­дли­во­сті слід за­зна­чи­ти, що ми вже зро­би­ли зна­чні кро­ки на шля­ху до ТТ. З 2017 р. у нас від­кри­то ре­є­стри бе­не­фі­ці­ар­ної вла­сно­сті. По­да­тко­ві кон­суль­та­ції та­кож за­но­ся­ться до єди­но­го ре­є­стру й є до­сту­пни­ми. Ми зро­би­ли ве­ли­че­зний про­рив у ча­сти­ні про­зо­ро­сті адмі­ні­стру­ва­н­ня, у т.ч. від­шко­ду­ва­н­ня ПДВ. У нас до­сту­пні та­кож ре­є­стри пла­тни­ків по­да­тків, і не­хай не пов­ні­стю, але вже фун­кціо­нує еле­ктрон­ний ка­бі­нет пла­тни­ка по­да­тків. Однак са­мі по со­бі ці за­хо­ди, тим па­че прийня­ті під ба­то­гом єв­ро­пей­ських пар­тне­рів, ма­ло що да­ють для змі­ни по­да­тко­вої куль­ту­ри су­спіль­ства.

По­да­тко­ва про­зо­рість до­по­ма­гає по­да­тко­вим пе­ре­тво­ре­н­ням, по­зи­тив­но впли­ва­ю­чи на по­да­тко­ву куль­ту­ру, тіль­ки то­ді, ко­ли на­мі­ри на­сам­пе­ред вла­ди, а да­лі і су­спіль­ства є щи­ри­ми. Ко­ли вла­да вла­сним при­кла­дом по­ка­зує, що вве­де­ні нею пра­ви­ла є пра­ви­ла не для во­ро­гів (як це ми ба­чи­мо сьо­го­дні), а для са­мої вла­ди пе­ре­д­усім, що мо­жно­влад­ці ді­є­во ви­ко­ну­ють пра­ви­ла, а їхні сім’ї та близь­кі — це тіль­ки сім’ї та близь­кі, а не гру­пи но­мі­наль­них вла­сни­ків акти­вів не­ясно­го по­хо­дже­н­ня. Оче­ви­дно, що сьо­го­дні­шня вла­да не спро­мо­жна не тіль­ки по­зи­тив­но впли­ну­ти на по­да­тко­ву куль­ту­ру, а на­віть прийня­ти будь-які ефе­ктив­ні нор­ми в про­су­ван­ні ТТ.

Однак, якщо но­вій вла­дній ко­ман­ді, яка при­йде на змі­ну, ви­ста­чить му­жно­сті, са­мо­від­да­но­сті й му­дро­сті не ро­би­ти зви­чних для нас по­ми­лок, при­свя­тив­ши се­бе дер­жа­ві і на­ції, а не сво­їй ки­ше­ні, — ви­ще­опи­са­ні кро­ки з ім­пле­мен­та­ції пра­вил ТТ у си­сте­му пра­ва Укра­ї­ни — її пер­ші кро­ки в змі­ні по­да­тко­вої ре­аль­но­сті. Пер­ший ка­мінь, по­кла­де­ний в осно­ву но­вої, ци­ві­лі­зо­ва­ної по­да­тко­вої си­сте­ми в на­шій гі­дній, мир­ній і кві­ту­чій кра­ї­ні, яка ви­кли­кає бі­лу (і не тіль­ки) за­здрість і по­га­но при­хо­ву­ва­не роз­дра­ту­ва­н­ня в бли­жніх і да­ле­ких су­сі­дів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.