Ва­ле­рій Су­шке­вич: «Нам не по­трі­бні об’єкти ви­клю­чно для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. І спор­тив­ні об’єкти, і об’єкти ін­фра­стру­кту­ри ма­ють бу­ти до­сту­пні для всіх»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - На­та­лія ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

2016 ро­ку укра­їн­ська па­ра­лім­пій­ська збір­на трі­ум­фу­ва­ла на лі­тній Па­ра­лім­пі­а­ді в Ріо­де­жа­ней­ро, здо­був­ши 117 на­го­род і по­сів­ши тре­тє мі­сце в за­галь­но­му ко­ман­дно­му за­лі­ку.

І це при то­му, що На­ціо­наль­ний центр па­ра­лім­пій­ської і де­флім­пій­ської під­го­тов­ки та ре­а­бі­лі­та­ції ін­ва­лі­дів у Єв­па­то­рії, на ба­зі яко­го тре­ну­ва­ла­ся не ли­ше па­ра­лім­пій­ська ко­ман­да, два ро­ки як був пра­кти­чно не­до­сту­пний че­рез ане­ксію Кри­му Ро­сі­єю. Не менш вра­жа­ю­чі ре­зуль­та­ти по­ка­за­ла цьо­го ро­ку і на­ша зи­мо­ва збір­на на Па­ра­лім­пі­а­ді в ко­рей­сько­му Пхьон­чха­ні — 22 ме­да­лі, з яких сім — зо­ло­ті, і тре­тє за­галь­но­ко­ман­дне мі­сце (по­ді­ле­не з ко­ман­да­ми Ні­меч­чи­ни і Фран­ції).

Ни­ні на­ші па­ра­лім­пій­ці актив­но го­ту­ю­ться до лі­тньої Па­ра­лім­пі­а­ди в То­кіо, яка від­бу­де­ться 2020 ро­ку. Але тре­ну­валь­ні збо­ри ча­сто до­во­ди­ться про­во­ди­ти в ін­ших кра­ї­нах (остан­ні, на­при­клад, бу­ли в Іспа­нії), оскіль­ки в Укра­ї­ні спор­тив­них баз від­по­від­но­го рів­ня до­сі не ви­ста­чає. Хо­ча вже є пев­ні пер­спе­кти­ви. Про це роз­по­вів DT.UA пре­зи­дент На­ціо­наль­но­го па­ра­лім­пій­сько­го ко­мі­те­ту, упов­но­ва­же­ний пре­зи­ден­та Укра­ї­ни з прав лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю Ва­ле­рій Су­шке­вич. — Па­не Ва­ле­рію, 2014 ро­ку, ко­ли від­бу­ла­ся ане­ксія Кри­му, ви ви­сло­ви­ли спо­ді­ва­н­ня, що ро­сі­я­ни не по­смі­ють при­вла­сни­ти На­ціо­наль­ний па­ра­лім­пій­ський центр у Єв­па­то­рії, який був го­лов­ною спор­тив­ною ба­зою для під­го­тов­ки і па­ра­лім­пій­ців, і олім­пій­ців. Яка там си­ту­а­ція за­раз? Ва­ші про­гно­зи справ­ди­ли­ся? — Це бу­ла ба­за не тіль­ки під­го­тов­ки спортс­ме­нів-па­ра­лім­пій­ців та олім­пій­ців, а й го­лов­на ре­а­бі­лі­та­цій­на ба­за. На­ціо­наль­ний центр у Єв­па­то­рії був ре­корд­сме­ном за кіль­кі­стю лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю, які за­йма­ли­ся спор­том і про­хо­ди­ли ре­а­бі­лі­та­цію на йо­го те­ри­то­рії, — п’ять ти­сяч що­ро­ку. І до цьо­го до­дай­те три-чо­ти­ри, а іно­ді й до п’яти ти­сяч лю­дей здо­ро­вих, у то­му чи­слі олім­пій­ців. Жо­дна ін­сти­ту­ція ні в ра­дян­ські ча­си, ні в пост­ра­дян­ські, ні в Єв­ро­пі не ма­ла та­ких по­ка­зни­ків.

На жаль, за­раз там си­ту­а­ція зов­сім ін­ша, оскіль­ки центр опи­нив­ся в умо­вах са­мо­ви­жи­ва­н­ня, без дер­жав­ної під­трим­ки. Так, він за­ли­шив­ся єди­ним об’єктом у Кри­му, який Ро­сія ви­зна­ла вла­сні­стю На­ціо­наль­но­го олім­пій­сько­го ко­мі­те­ту Укра­ї­ни. Він і за­раз пра­цює, на­дає по­слу­ги ді­тям, лю­дям з ін­ва­лі­дні­стю, зокре­ма й па­ра­лім­пій­цям. Але без дер­жав­ної під­трим­ки спортс­ме­нам до­во­ди­ться їха­ти ту­ди за вла­сні кош ти, а це чи­ма­лі су­ми, і не ко­жен мо­же со­бі це до­зво­ли­ти. — За чо­ти­ри ро­ки йо­му так і не зна­йшли гі­дної за­мі­ни? — Пов­но­цін­ну за­мі­ну за чо­ти­ри ро­ки знай­ти не­мо­жли­во. Але пер­спе­кти­ви є: че­рез рік пі­сля Па­ра­лім­пі­а­ди в Ріо пре­зи­дент Укра­ї­ни на про­ха­н­ня на­шо­го Па­ра­лім­пій­сько­го ко­мі­те­ту під­пи­сав Указ про ство­ре­н­ня но­во­го Все­укра­їн­сько­го ре­а­бі­лі­та­цій­но-від­нов­лю­валь­но­го спор­тив­но­го цен­тру На­ціо­наль­но­го ко­мі­те­ту спор­ту ін­ва­лі­дів Укра­ї­ни в Дні­прі в умо­вах не­до­сту­пно­сті для нас крим­сько­го Цен­тру. До ре­чі, це рі­ше­н­ня актив­но під­три­мав прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни. Ми ві­ри­мо, що і крим­ський центр ста­не на­шим не тіль­ки юри­ди­чно. Але це пи­та­н­ня ча­су і пев­них по­лі­ти­чних роз­кла­дів, у яких свою роль ві­ді­гра­ють і Ро­сія, і Укра­ї­на, і вся сві­то­ва спіль­но­та. — А чо­му са­ме в Дні­прі? — Ну, по-пер­ше, ми ма­є­мо ве­ли­ку під­трим­ку на­шо­го про­е­кту з бо­ку ме­ра мі­ста Бо­ри­са Фі­ла­то­ва. По-дру­ге, цей центр так са­мо має бу­ти спор­тив­но-ре­а­бі­лі­та­цій­ним, і зна­чна ча­сти­на про­грам бу­де спря­мо­ва­на на ре­а­бі­лі­та­цію во­ї­нів АТО (те­пер — ООС). Бо са­ме в Дні­прі один із цен­траль­них вій­сько­вих го­спі­та­лів, де лі­ку­ю­ться по­ра­не­ні бій­ці, — це мі­ська клі­ні­чна лі­кар­ня іме­ні Ме­чни­ко­ва. Я до­бре зна­йо­мий з її го­лов­ним лі­ка­рем. Я сам ро­дом з Дні­про­пе­тров­щи­ни і хо­чу ска­за­ти, що па­ра­лім­пій­ський спорт по­чи­нав­ся са­ме звід­ти.

Ну і по-тре­тє — це те, що біль­шість чле­нів на­ших па­ра­лім­пій­ських ко­манд рі­зних ви­дів спор­ту про­жи­ва­ють са­ме в Дні­про­пе­тров­сько­му ре­гіо­ні. Усі ці чин­ни­ки й зу­мо­ви­ли наш ви­бір. Тим біль­ше що ми вже й мі­сце на­гля­ну­ли — є чу­до­вий пів­острів на Дні­прі, пра­кти­чно в цен­трі мі­ста, де є мо­жли­вість по­єд­на­ти і при­ро­дні фактори, і умо­ви цивілізації. Це ду­же до­бре, що та­кий центр бу­де у ве­ли­ко­му мі­сті, де є роз­ви­не­на ін­фра­стру­кту­ра. Бо для лю­ди­ни з ін­ва­лі­дні­стю ду­же ва­жли­во ма­ти змо­гу від­ра­зу по­тра­пи­ти в центр, а не доби­ра­ти­ся за 30—40 кі­ло­ме­трів за мі­сто, де і до­ро­ги не зав­жди на рів­ні, і з транс­порт­ним спо­лу­че­н­ням є про­бле­ми. — На яко­му ета­пі ство­ре­н­ня цьо­го цен­тру? — По­ки що го­ту­є­мо прое­кт­но-ко­што­ри­сну до­ку­мен­та­цію і до­би­ва­є­мо­ся ви­ді­ле­н­ня зем­лі, бо це най­скла­дні­ше на ета­пі під­го­тов­ки до бу­дів­ни­цтва. На жаль, ре­гла­мен­тні мо­мен­ти ду­же спо­віль­ню­ють спра­ву, але без цьо­го ні­чо­го з місця не зру­ши­ться. Я ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що ці бю­ро­кра­ти­чні мо­мен­ти не є ко­ру­пцій­ни­ми — не хо­чу ві­ри­ти, що хтось схо­че на­жи­ти­ся на спортс­ме­на­хпа­ра­лім­пій­цях, які, по­при ін­ва­лі­дність, здо­бу­ли Укра­ї­ні сві­то­ву сла­ву і ви­ве­ли її в лі­де­ри па­ра­лім­пій­сько­го ру­ху.

Однак на сьо­го­дні в нас на ру­ках не­має на­віть про­е­кту зем­ле­ві­две­де­н­ня, щоб ма­ти змо­гу роз­по­ча­ти бу­дів­ни­цтво. Хо­ча ма­є­мо під­трим­ку і пре­зи­ден­та, і Ка­бмі­ну, і Мін­мо­лодь­спор­ту нас зав­жди під­три­мує у всіх на­ших спра­вах. Але про­ви­сає се­ре­дня лан­ка.

Ми го­то­ві, і я ду­же хо­чу ві­ри­ти, що цьо­го ро­ку вже роз­по­чне­мо про­е­кту­ва­н­ня цен­тру в Дні­прі, а зго­дом — і бу­дів­ни­цтво. — На­ціо­наль­ний па­ра­лім­пій­ський центр у Єв­па­то­рії був при­зна­че­ний для тре­ну­ва­н­ня спортс­ме­нів лі­тніх ви­дів спор­ту. І центр, який про­е­кту­є­ться в Дні­прі, оче­ви­дно, теж. А є ба­за для під­го­тов­ки спортс­ме­нів зи­мо­вих ви­дів спор­ту? — Так, ма­є­мо За­хі­дний зи­мо­вий ре­а­бі­лі­та­цій­но-спор­тив­ний центр На­ціо­наль­но­го ко­мі­те­ту спор­ту ін­ва­лі­дів Укра­ї­ни на Львів­щи­ні, в Тур­ків­сько­му ра­йо­ні. Ще пі­сля Па­ра­лім­пі­а­ди в Ту­ри­ні 2006 ро­ку, ко­ли ми по­ба­чи­ли спор­тив­ний і со­ці­аль­ний ефект від ро­бо­ти на­шо­го На­ціо­наль­но­го цен­тру па­ра­лім­пій­ської і де­флім­пій­ської під­го­тов­ки та ре­а­бі­лі­та­ції ін­ва­лі­дів у Єв­па­то­рії, ми зро­зумі­ли, що без зи­мо­вої ли­жно-бі­а­тлон­ної ба­зи ана­ло­гі­чно­го рів­ня ре­зуль­та­тів у зи­мо­вих ви­дах спор­ту нам не до­сяг­ти. І вже то­ді бу­ло ухва­ле­но рі­ше­н­ня про бу­дів­ни­цтво та­кої ба­зи в Кар­па­тах. — Двад­цять ро­ків то­му? — Так, тут теж до­ве­ло­ся по­до­ла­ти ба­га­то бю­ро­кра­ти­чних пе­ре­пон. Указ пре­зи­ден­та про бу­дів­ни­цтво цен­тру був під­пи­са­ний 2006 ро­ку, а пер­шу чер­гу вве­ли в екс­плу­а­та­цію в сі­чні 2010-го. За п’ять ро­ків від­кри­ла­ся й дру­га чер­га, а те­пер сто­їть пи­та­н­ня про подаль­ше роз­ши­ре­н­ня цен­тру. За­раз він мо­же прийня­ти до 350 осіб, а ми пла­ну­є­мо по­бу­ду­ва­ти ще один го­тель­ний ком­плекс — на 200 осіб. Цьо­го ро­ку бу­де зда­но ще одну чер­гу ре­а­бі­лі­та­цій­но-тре­на­жер­но­го ком­пле­ксу, а на­сту­пно­го — ба­сейн. На ета­пі про­е­кту­ва­н­ня ве­ли­ка спор­тив­на за­ла, де бу­де пред­став­ле­но ба­га­то ви­дів спор­ту. Го­ту­є­ться бу­дів­ни­цтво ли­жно-ро­лер­ної тра­си. Тоб­то наш центр — і для па­ра­лім­пій­ців, і для олім­пій­ців, і для ди­тя­чо-юна­цько­го спор­ту — ін­тен­сив­но роз­ши­рю­є­ться.

І я че­сно мо­жу ска­за­ти, що за спор­тив­ним ефе­ктом він від­по­від­ає на­шій спор­тив­ній ба­зі в Єв­па­то­рії. Йо­го мо­жли­во­сті вже ви­со­ко оці­ни­ли в Єв­ро­пі і сві­ті. Сю­ди їдуть спортс­ме­ни зві­ду­сіль. То­рік На­ціо­наль­ний па­ра­лім­пій­ський ко­мі­тет Укра­ї­ни про­вів тут Ку­бок сві­ту з ли­жних пе­ре­го­нів та бі­а­тло­ну Між­на­ро­дно­го па­ра­лім­пій­сько­го ко­мі­те­ту, ку­ди з’їха­ли­ся спортс­ме­ни з 18 кра­їн сві­ту, зокре­ма Япо­нії, Ки­таю та Пів­ден­ної Ко­реї. І вся Єв­ро­па теж. До нас при­ї­ха­ли най­кра­щі ли­жни­ки-па­ра­лім­пій­ці. Усі ви­со­ко оці­ни­ли мо­жли­во­сті на­шо­го За­хі­дно­го ре­а­бі­лі­та­цій­но­спор­тив­но­го цен­тру, по­рів­ню­ю­чи йо­го зі Швей­ца­рі­єю. Нам справ­ді є чим пи­ша­ти­ся: спор­тив­на ба­за, тра­си, стріль­би­ще. — До вас звер­та­ю­ться пе­ре­ва­жно

спортс­ме­ни з ін­ва­лі­дні­стю? — Не ли­ше. До нас звер­ну­ла­ся Все­сві­тня фе­де­ра­ція з олім­пій­ських ли­жних ви­дів спор­ту з про­по­зи­ці­єю про­ве­сти кіль­ка єв­ро­пей­ських зма­гань для спортс­ме­нів-олім­пій­ців. На­го­ло­шую — для здо­ро­вих спортс­ме­нів. Ми отри­ма­ли ви­со­ку оцін­ку і про­по­зи­цію й на­да­лі бу­ти осе­ред­ком про­ве­де­н­ня єв­ро­пей­ських куб­ків із зи­мо­вих олім­пій­ських ви­дів спор­ту. — Тоб­то центр спе­ці­а­лі­зу­є­ться на під­го­тов­ці спортс­ме­нів? — Це ли­ше ча­сти­на на­шої ро­бо­ти. У на­зві цен­тру не ви­пад­ко­во є сло­ва «ре­а­бі­лі­та­цій­но-спор­тив­ний центр». Тоб­то ве­ли­ка ча­сти­на ро­бо­ти цен­тру, як і в Єв­па­то­рії, пов’яза­на са­ме зі спор­тив­ною, пси­хо­ло­гі­чною та со­ці­аль­ною ре­а­бі­лі­та­ці­єю лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. Що в на­шій си­ту­а­ції має ве­ли­че­зне значення. — Ма­є­те на ува­зі си­ту­а­цію в Дон­ба­сі? — Так, щой­но по­ча­ла­ся вій­на і агре­сор на­пав на кра­ї­ну, наш центр став пер­шим, хто прийняв бій­ців пі­сля лі­ку­ва­н­ня на ре­а­бі­лі­та­цію. Ми зна­ли, на­скіль­ки це ва­жли­во. На­ша ко­ман­да пра­цю­ва­ла ще в ро­ки по­стаф­ган­сько­го син­дро­му. Ко­ли хло­пці пі­сля Аф­га­ну, отри­мав­ши ме­ди­чне лі­ку­ва­н­ня і про­те­зу­ва­н­ня, по­тре­бу­ва­ли пси­хо­ло­гі­чної ре­а­бі­лі­та­ції, по­вер­не­н­ня до жи­т­тя.

До ре­чі, ефе­ктив­ність на­ших про­грам ре­а­бі­лі­та­ції пе­ре­ві­ри­ли екс­пер­ти НАТО і схва­ли­ли фі­нан­су­ва­н­ня На­тов­ської програми ре­а­бі­лі­та­ції для во­ї­нів АТО під на­звою Back to life — «По­вер­не­н­ня до жи­т­тя». — На­тов­ська про­гра­ма для укра­їн­ських бій­ців? — Са­ме так. На­тов­ська про­гра­ма для укра­їн­ських во­ї­нів, які за­зна­ли по­ра­не­н­ня в АТО. Во­на вже дру­гий рік пра­цює на ба­зі на­шо­го ре­а­бі­лі­та­цій­но­го цен­тру. І че­рез неї про­йшли со­тні лю­дей. Ми отри­ма­ли ви­со­ку оцін­ку не ли­ше від екс­пер­тів НАТО, а й від са­мих бій­ців, які в пря­мо­му зна­чен­ні цьо­го сло­ва по­вер­ну­ли­ся до жи­т­тя. Де­які з них ма­ли важ­кі по­ра­не­н­ня. А те­пер во­ни одру­жи­ли­ся, зна­йшли ро­бо­ту, своє мі­сце в жит­ті. І ба­га­то хто про­си­ться до нас іще раз. Адже тут, у се­ре­до­ви­щі па­ра­лім­пій­ців, во­ни отри­ма­ли ве­ли­че­зний за­ряд опти­мі­зму і мо­ти­ва­ції до жи­т­тя. Бо са­ме па­ра­лім­пій­ське се­ре­до­ви­ще тво­рить атмо­сфе­ру ро­зу­мі­н­ня то­го, що ти пов­но­цін­на пов­но­справ­на лю­ди­на і ча­сто на­ба­га­то актив­ні­ша і ці­ле­спря­мо­ва­ні­ша за ба­га­тьох. — На­скіль­ки спор­тив­ний ре­зуль­тат за­ле­жить від на­яв­но­сті від­по­від­ної ін­фра­стру­кту­ри? — За­ле­жність спор­тив­но­го ре­зуль­та­ту будь-якої кра­ї­ни з будь-яко­го ви­ду спор­ту фун­да­мен­таль­на. І нам на сьо­го­дні бра­кує від­по­від­них спор­тив­них баз, осо­бли­во у зв’яз­ку з ане­ксі­єю Кри­му, яка ду­же ускла­дни­ла екс­плу­а­та­цію на­шої уні­каль­ної спор­тив­ної ба­зи в Єв­па­то­рії.

Нам те­пер ча­сто до­во­ди­ться шу­ка­ти ва­рі­ан­ти за кор­до­ном. Не так дав­но одна з на­ших па­ра­лім­пій­ських збір­них ко­манд бу­ла на тре­ну­валь­них збо­рах в Іспа­нії. Ми зна­йшли не­до­ро­гий ва­рі­ант про­жи­ва­н­ня і хар­чу­ва­н­ня. Але це теж ко­шти. Ко­ли в нас бу­ла па­ра­лім­пій­ська ба­за — все це за­ли­ша­ло­ся тут, в Укра­ї­ні. Ми по­єд­ну­ва­ли і спорт, і ре­а­бі­лі­та­цію — все бу­ло си­стем­но. Ни­ні­шня си­ту­а­ція здо­рож­чує і олім­пій­ську, і па­ра­лім­пій­ську під­го­тов­ку. То­му ство­ре­н­ня спор­тив­ної ін­фра­стру­кту­ри від­по­від­но­го рів­ня — це одна з акту­аль­них про­блем і па­ра­лім­пій­сько­го, і олім­пій­сько­го спор­ту. Над цим тре­ба пра­цю­ва­ти. — До ре­чі, в цьо­му теж є пев­ні зру­ше­н­ня. На­при­клад, на Хер­сон­щи­ні в се­ли­щі Ла­зур­но­му бі­ля Ска­дов­ська на­при­кін­ці черв­ня від­кри­ла­ся пер­ша лі­нія лі­тньої спор­тив­ної ба­зи для під­го­тов­ки олім­пій­сько­го ре­зер­ву на ти­ся­чу осіб. Ін­ве­сто­ром про­е­кту ви­сту­пив Хер­сон­ський ме­ха­ні­чний за­вод, а са­ме бу­дів­ни­цтво здій­сню­є­ться за про­гра­мою дер­жав­но-при­ва­тно­го спів­ро­бі­тни­цтва, яку хер­сон­ці за­по­зи­чи­ли в Гол­лан­дії. Як ви ста­ви­те­ся до та­ких іні­ці­а­тив, і чи го­то­ві взя­ти та­кі ба­зи на озбро­є­н­ня, якщо там бу­дуть за­без­пе­че­ні від­по­від­ні умо­ви? — Пре­кра­сно став­лю­ся! Чим біль­ше в Укра­ї­ні бу­де спор­тив­них баз ви­со­ко­го сві­то­во­го рів­ня — тим кра­ще, і це чу­до­во, що за це взяв­ся вже й при­ва­тний бі­знес. Пов­то­рюю: чим біль­ше бу­де ва­рі­ан­тів, щоб не ви­во­зи­ти ко­шти за кор­дон, а отри­му­ва­ти той са­мий ефект в Укра­ї­ні, тим кра­ще бу­де і для спортс­ме­нів, і для дер­жа­ви.

Але ви ка­же­те: «Якщо бу­дуть за­без­пе­че­ні від­по­від­ні умо­ви». Во­ни ма­ють бу­ти за­без­пе­че­ні! Це пе­ред­ба­че­но дер­жав­ни­ми бу­ді­вель­ни­ми нор­ма­ми. Не так дав­но я під­пи­сав ли­ста до Мін­ре­гіон­бу­ду, щоб жо­дна бу­ді­вель­на ком­па­нія не отри­ма­ла лі­цен­зії на об’єкт, якщо для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю не бу­де пе­ред­ба­че­но до­сту­пно­сті до всіх йо­го мо­жли­во­стей. Є Конституція, є укра­їн­ське за­ко­но­дав­ство, є Кон­вен­ція прав лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю, тож да­вай­те до­три­му­ва­ти­ся цих норм. Я го­то­вий осо­би­сто при­їха­ти і про­ін­спе­кту­ва­ти цю олім­пій­ську ба­зу в Ла­зур­но­му на­віть на ета­пі прое­кт­них рі­шень. — Зго­дна. Мої сло­ва, пев­но, ста­ли від­обра­же­н­ням тих сте­ре­о­ти­пів, які до­сі існу­ють у су­спіль­стві. — Але ми по­вин­ні змі­ню­ва­ти своє ми­сле­н­ня і під­хід до про­бле­ми за­га­лом. Я не­що­дав­но зу­стрі­чав­ся в Дні­прі з одним з ар­хі­те­кто­рів, і він ме­ні дов­го роз­по­від­ав, скіль­ки об’єктів во­ни зро­би­ли для ін­ва­лі­дів. А я йо­му ка­жу: «Ша­нов­ний ко­ле­го, нам не тре­ба бу­ду­ва­ти об’єкти ви­клю­чно для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. Нам по­трі­бні об’єкти, які бу­ли б до­сту­пні для всіх: і для вас, і для ме­не. Тре­ба, щоб па­ра­лім­пі­єць міг тре­ну­ва­ти­ся по­ряд з олім­пій­цем, отри­ма­ти ре­а­бі­лі­та­цію, щоб по­тім ви­йти за ме­жі цен­тру і бу­ти в су­спіль­стві по­ряд зі здо­ро­ви­ми лю­дьми».

Не тре­ба ді­ли­ти су­спіль­ство на ін­ва­лі­дів і не ін­ва­лі­дів. По­трі­бно впро­ва­джу­ва­ти та­ке по­ня­т­тя, як ін­клю­зив­ність, щоб лю­ди з ін­ва­лі­дні­стю не по­чу­ва­ли­ся ізо­льо­ва­ни­ми, а бу­ли ча­сти­ною су­спіль­ства — ось що го­лов­не. Бо ко­ли на ре­а­бі­лі­та­ції во­їн АТО, який за­ли­шив­ся без ніг, або хло­пчи­на, який від на­ро­дже­н­ня пра­кти­чно не по­ли­шав меж сво­єї кім­на­ти на че­твер­то­му по­вер­сі «хру­щов­ки», ба­чать тут спор­тив­них, актив­них па­ра­лім­пій­ців — успі­шних, які ма­ють сім’ї, осві­ту, свою спра­ву, які пов­ні­стю ре­а­лі­зо­ва­ні, у них з’яв­ля­є­ться зов­сім ін­ша мо­ти­ва­ція в жит­ті.

Той-та­ки Па­ра­лім­пій­ський центр у Єв­па­то­рії під­го­ту­вав не одно­го олім­пій­сько­го чем­піо­на. Не па­ра­лім­пій­сько­го, а олім­пій­сько­го. Там сво­го ча­су тре­ну­ва­ли­ся Яна Кло­чко­ва, Олег Лі­со­гор, ін­ші ві­до­мі спортс­ме­ни. І це по­ка­зо­во, що по­ряд мо­гли тре­ну­ва­ти­ся Яна Кло­чко­ва і зір­ка па­ра­лім­пій­сько­го спор­ту Оле­на Ако­пян. Є на­віть фо­то, де во­ни сто­ять обняв­шись. І це справ­ді ду­же сим­во­лі­чне фо­то, бо во­но го­во­рить про те, що ту ра­дян­щи­ну, яка пе­ред­ба­ча­ла для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю со­ці­аль­ну ізо­ля­цію, по­до­ла­но.

А де ни­ні тре­ну­ю­ться на­ші ли­жни­ки й бі­а­тло­ні­сти? У на­шо­му За­хі­дно­му ре­а­бі­лі­та­цій­но-спор­тив­но­му цен­трі. І всі на­ші об’єкти ми ро­би­мо ін­клю­зив­ни­ми. Спо­ну­ка­ю­чи укра­їн­ську вла­ду до то­таль­ної ін­клю­зії, на­ша ко­ман­да про­па­гує га­сло «Ти мо­жеш усе!» — це те, що реально мо­же ста­ти осно­вою і для спор­ту, і для ре­а­бі­лі­та­ції. То­му ма­є­мо ство­рю­ва­ти спор­тив­ні об’єкти для всіх.

— Не мо­жу оми­ну­ти ще одно­го пи­та­н­ня, про яке ви вже час­тко­во зга­ду­ва­ли. П’ятий рік в Укра­ї­ні три­ває вій­на. А вій­ну сво­го ча­су ві­до­мий лі­кар Ми­ко­ла Пи­ро­гов на­звав «епі­де­мі­єю ка­лі­цтва». Не так дав­но в Укра­ї­ні про­хо­ди­ли Ігри не­ско­ре­них, де ве­те­ра­ни АТО, які за­зна­ли по­ра­не­н­ня, зма­га­ли­ся в рі­зних спор­тив­них ди­сци­плі­нах. Ви на­ма­га­є­те­ся за­лу­ча­ти та­ких лю­дей до сво­їх лав?

— У нас тро­хи не­пра­виль­не уяв­ле­н­ня про па­ра­лім­пій­ський спорт — як про щось не­сер­йо­зне. І олім­пій­ський, і па­ра­лім­пій­ський спорт ви­ма­гає ба­га­то­рі­чної пла­но­мір­ної під­го­тов­ки для до­ся­гне­н­ня ре­зуль­та­ту. Спор­тсме­ном ви­со­ко­го рів­ня не ста­ють за два-три ро­ки. Центр у Єв­па­то­рії мав до­свід ро­бо­ти у цьо­му на­пря­мі по­над 15 ро­ків. До ре­чі, ми, ко­ли під­би­ва­ли під­сум­ки Па­ра­лім­пі­а­ди в Ко­реї, зі зди­ву­ва­н­ням по­мі­ти­ли, що 80—90 від­со­тків спортс­ме­нів на­ціо­наль­ної збір­ної ко­ман­ди зи­мо­вих ви­дів спор­ту роз­по­ча­ли свою кар’єру са­ме в Єв­па­то­рії, у На­ціо­наль­но­му цен­трі па­ра­лім­пій­ської і де­флім­пій­ської під­го­тов­ки та ре­а­бі­лі­та­ції ін­ва­лі­дів. А де­які з них бра­ли участь у Все­укра­їн­ській спар­та­кі­а­ді «По­вір у се­бе». А всьо­го та­ких бу­ло по­над 30 ти­сяч ді­тей з ін­ва­лі­дні­стю з усі­єї Укра­ї­ни. Де­хто спо­ча­тку про­сто по­тра­пив на ре­а­бі­лі­та­цію, не в спорт, але там їх по­мі­ти­ли на­ші тре­не­ри і по­ве­ли да­лі. Не всі одра­зу по­тра­пи­ли в ли­жні пе­ре­го­ни й бі­а­тлон — хтось по­чи­нав з пла­ва­н­ня, хтось — із лег­кої атле­ти­ки. Але пер­ший по­штовх во­ни отри­ма­ли са­ме в Па­ра­лім­пій­сько­му цен­трі Єв­па­то­рії. Ге­рой Па­ра­лім­пі­а­ди в Ко­реї Ма­ксим Яро­вий по­чав за­йма­ти­ся пла­ва­н­ням, а по­тім йо­го по­мі­тив тре­нер Оле­ксандр Ва­сю­тин­ський, який був фа­хів­цем із зи­мо­вих ви­дів спор­ту. Він за­про­по­ну­вав Ма­кси­му спро­бу­ва­ти се­бе ли­жних пе­ре­го­нах і бі­а­тло­ні — і ось ма­є­мо ре­зуль­тат.

А Ігри не­ско­ре­них — ду­же по­трі­бна спра­ва і ва­жли­ва скла­до­ва ре­а­бі­лі­та­ції бій­ців, але це не спорт ви­щих до­ся­гнень. Я знаю де­яких ве­те­ра­нів АТО, які за­хо­ті­ли при­йти у па­ра­лім­пій­ський спорт, але не ви­три­ма­ли си­сте­ма­ти­чних і три­ва­лих на­ван­та­жень, ко­ли ще да­ле­ко до чем­піон­ства в Єв­ро­пі й сві­ті. Так са­мо бу­ло й то­ді, ко­ли ми по­ча­ли пра­цю­ва­ти з «аф­ган­ця­ми». Ли­ше один з них, Ми­ко­ла Ов­ча­рен­ко з Хар­ко­ва, ви­три­мав і до­ся­гнув сві­то­во­го рів­ня, став­ши брон­зо­вим при­зе­ром Па­ра­лім­пій­ських ігор 2002 ро­ку. При то­му, що ба­га­то аф­ган­ців ма­ли хо­ро­ші фі­зи­чні да­ні і спор­тив­ну під­го­тов­ку.

Ми ба­га­тьом во­ї­нам АТО з ін­ва­лі­дні­стю про­по­ну­є­мо мо­жли­во­сті для ре­а­лі­за­ції в па­ра­лім­пій­сько­му спор­ті. Але тут тре­ба пам’ята­ти, що спорт ви­щих до­ся­гнень ду­же важ­ка, пла­но­мір­на про­фе­сій­на ро­бо­та всі­єї ко­ман­ди ра­зом зі спор­тсме­ном.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.