Спе­ка в ли­пні: дві «Со­ба­ки» і «Гал­ка Мо­тал­ко»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ле­ся ІЛЬЄНКО

Ли­пень — уже тра­ди­цій­но — під­би­ває під­сум­ки сто­ли­чно­го те­а­траль­но­го се­зо­ну. Ідуть у від­пус­тку на­віть та­кі се­зон­ні дов­го­жи­те­лі, як те­атр іме­ні І.фран­ка і те­атр іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. Втім, на­віть на еква­то­рі лі­та за­ли­ша­ю­ться де­які ці­ка­ві те­а­траль­ні по­дії. Це шоу (квест) за мо­ти­ва­ми ві­до­мо­го одно­ймен­но­го філь­му. Спе­ци­фі­ка та­ко­го со­бі а-ля те­а­траль­но­го за­хо­ду в то­му, що актив­ни­ми уча­сни­ка­ми про­е­кту ста­нуть та­кож го­сті, які по­тра­плять на ву­ли­цю Бі­ло­мор­ську, де й роз­гор­ну­ться по­дії, на­ві­я­ні Ча­ком Па­ла­ні­ком і Де­ві­дом Фін­че­ром. Ор­га­ні­за­то­ри «Клу­бу» обі­ця­ють, що 20 акто­рів пе­ре­не­суть гля­да­чів в атмо­сфе­ру куль­то­во­го сю­же­ту, а грань ре­аль­но­сті та гри вмить роз­ми­є­ться, і зро­зу­мі­ти, де актор, а де уча­сник, бу­де не так уже й про­сто. Бу­де за­ді­я­на спе­ці­аль­на те­хні­ка, бу­дуть ігро­ві зо­ни — кі­но­те­атр, ку­хня, ме­тро.

До всьо­го — на­о­ста­нок — ще й де­мон­стра­ція зна­ме­ни­то­го філь­му Фін­че­ра, прем’єра яко­го від­бу­лась у ве­ре­сні 1999 ро­ку (в го­лов­них ро­лях Бред Пітт і Едвард Нор­тон). Три­ва­лість те­а­тра­лі­зо­ва­ної ре­а­лі­ті-ім­пре­зи дві го­ди­ни. У ко­ман­ді має бу­ти ше­сте­ро грав­ців.

Ва­жли­ве за­сте­ре­же­н­ня: якщо гля­да­чі­те­а­тра­ли і кі­но­ма­ни ма­ють якісь про­бле­ми зі здо­ров’ям, або їм іще не ви­пов­ни­ло­ся 14 ро­ків, то та­ко­го «те­а­тру» лі­пше не від­ві­ду­ва­ти.

На­га­даю, що це істо­рія про хло­пчи­ка Крі­сто­фе­ра Бу­на, який зна­хо­дить мер­тво­го су­сід­сько­го со­ба­ку і по­чи­нає шу­ка­ти «вбив­цю». Йо­го роз­слі­ду­ва­н­ня при­зво­дить до не­пе­ре­дба­чу­ва­них на­слід­ків — під­лі­ток по­тра­пляє в сі­мей­ні «ша­фи», де за­ча­ї­ли­ся мов­ча­зні «ске­ле­ти», че­ка­ю­чи, по­ки їх ви­пу­стять на світ Бо­жий.

Ре­жи­сер ви­ста­ви — Ки­ри­ло Ка­шлі­ков, у го­лов­ній ро­лі — Єв­ген Щер­бань. У ви­ста­ві за­ді­я­ні Оле­ксандр Ко­бзар, На­та­ля До­ля, На­дія Кон­дра­тов­ська та ін­ші ві­до­мі акто­ри. Чу­до­ва на­го­да по­рів­ня­ти дві сце­ні­чні вер­сії (укра­їн­ську й бри­тан­ську) на осно­ві одно­го бес­тсе­ле­ра. Це — кі­но­по­каз успі­шної ви­ста­ви ре­жи­сер­ки Ма­рі­енн Ел­лі­отт (во­на ж ре­жи­сер­ка су­пер­по­пу­ляр­но­го в те­а­трі «Бо­йо­во­го ко­ня»).

Ме­рі­енн здій­сни­ла по­ста­нов­ку «Со­ба­ки» в Ко­ро­лів­сько­му на­ціо­наль­но­му те­а­трі за­дов­го до прем’єр у Ки­є­ві й Мо­скві. П’єсу Сай­мо­на Сті­вен­са (за ро­ма­ном Мар­ка Хед­до­на) ре­жи­сер­ка роз­кри­ла так гли­бо­ко й по­ту­жно, що зго­дом по­ста­нов­ка по­тра­пи­ла на аме­ри­кан­ську сце­ну.

В екран­ній бри­тан­ській вер­сії в го­лов­них ро­лях Люк Тре­де­вей, Нів К’юсак, Пол Ріт­тер, Уна Стаббс. Бри­тан­ські ре­цен­зен­ти від­зна­ча­ли ди­во­ви­жну гру та­ла­но­ви­то­го мо­ло­до­го акто­ра в ро­лі Крі­сто­фе­ра. Він ство­рив образ під­лі­тка, силь­но­го зов­ні, але роз­дво­є­но­го вну­трі­шньо. Хло­пчи­на не лю­бить, ко­ли хтось тор­ка­є­ться йо­го вну­трі­шньо­го сві­ту, він не до­ві­ряє зна­йо­мим і во­ліє до­ла­ти свій шлях са­мо­тою.

Ро­ман Хед­до­на ро­зі­йшов­ся ко­ло­саль­ним на­кла­дом — по­над 2 міль­йо­ни при­мір­ни­ків. П’єсу Са­ри Кейн по­ста­ви­ла Ро­за Сар­кі­сян. У про­е­кті за­ді­я­ні Ні­на Хи­жна, Окса­на Чер­ка­ши­на, Оле­ксан­дра Ма­ла­цков­ська. Те­атр «Актор», де ре­а­лі­зо­ва­но цей про­ект, під­кре­слює, що ви­ста­ва об’єд­на­ла мис­ткинь з трьох міст Укра­ї­ни — Ки­є­ва, Хар­ко­ва, Льво­ва. А в са­мій ви­ста­ві-ка­ба­ре «ди­во­ви­жним чи­ном по­єд­ну­є­ться па­то­ло­гі­чна жа­га до жи­т­тя і без­кі­не­чне, ци­клі­чне пла­ну­ва­н­ня смер­ті». Те­атр «Актор» по­зи­ці­ює свій про­ект як пси­хо­ген­не шоу, бі­по­ляр­ний ба­лет і про­сто ді­вич-ве­чір, на яко­му жін­ки на­ма­га­ю­ться зро­зу­мі­ти са­мих се­бе. Ви­га­да­на істо­рія з не­ви­га­да­но­го ін­тер­на­ту — п’єса На­та­лії Во­ро­жбит. Як ві­до­мо, ав­тор­ка на­вча­ла­ся в спор­тін­тер­на­ті. І «Ди­кий те­атр» ви­рі­шив ма­кси­маль­но по­вер­ну­ти дра­ма­тур­ги­ню в її ко­ли­шню «ре­аль­ність» — дію ви­ста­ви пе­ре­не­се­но са­ме в той ін­тер­нат, про який Во­ро­жбит роз­по­від­ає у п’єсі.

Час дії — по­ча­ток 1990-х (до ре­чі, кри­ти­ки по­мі­ча­ють осо­бли­вий ін­те­рес су­ча­сних ре­жи­се­рів са­ме до 1990-х), а це пе­рі­од роз­ва­лу Со­ю­зу, бу­рем­ні кри­мі­наль­ні ча­си. В істо­рії Во­ро­жбит уче­ни­ця про­він­цій­ної шко­ли якраз і про­хо­дить від­бір до спор­тив­но­го ін­тер­на­ту Олім­пій­сько­го ре­зер­ву в Ки­є­ві. Во­дно­час спортс­ме­нів тут го­ту­ють і до «до­ро­сло­го жи­т­тя».

Гля­да­чів по­пе­ре­джа­ють, що в них має бу­ти змін­не взу­т­тя.

Про все ін­ше по­пе­ре­джа­ти на­віть не вар­то, адже ви­ста­ви «Ди­ко­го те­а­тру» про­во­ка­цій­ні.

Ре­жи­сер­ка — Ан­на Але­ксан­дро­вич, про­дю­сер­ка — Ми­ро­сла­ва Крав­чен­ко. У ви­ста­ві зайня­ті спортс­ме­ни ко­ле­джу, ди­ре­ктор за­кла­ду Оле­ксій Се­ме­ню­шко. Є, зві­сно, й про­фе­сій­ні акто­ри.

Ав­то­ри ви­ста­ви по­пе­ре­джа­ють, що впер­ше те­ри­то­рія Олім­пій­сько­го ко­ле­джу (де ви­хо­ву­ють ви­да­тних укра­їн­ських спортс­ме­нів) бу­де від­кри­та для те­а­траль­но­го гля­да­ча. На Вер­хній сце­ні цьо­го те­а­тру (хто не знає, «Но­вий» — у цен­трі Ки­є­ва, не­по­да­лік Май­да­ну) — ви­ста­ва за мо­ти­ва­ми п’єс Іва­на Кар­пен­ка-ка­ро­го, але рі­ше­н­ня — су­ча­сне. Те­атр на­го­ло­шує, що їхня «Ве­сна» — це су­ча­сна жи­ва істо­рія, а ге­рої — зви­чай­ні хло­пці й дів­ча­та, яких мо­жна зу­стрі­ти на ки­їв­ській ву­ли­ці, адже ко­ли мо­ва про по­чу­т­тя та при­страсть, то вже не так і ва­жли­во, який са­ме час на ву­ли­ці — XIX сто­лі­т­тя чи ХХІ. За­ді­я­ні мо­ло­ді акто­ри, для му­зи­чно­го оформ­ле­н­ня взя­то ком­по­зи­ції гур­ту «Оке­ан Ель­зи». У день на­ро­дже­н­ня ви­да­тної укра­їн­ської ар­тис­тки Ади Ро­гов­це­вої — «Вар­шав­ська ме­ло­дія-2». При­чо­му з ва­жли­вим уто­чне­н­ням в афі­ші: «Про­ща­н­ня з ви­ста­вою». П’єса Ле­о­ні­да Зо­рі­на з’яви­ла­ся на сце­ні Ки­їв­сько­го те­а­тру ім. Ле­сі Укра­їн­ки ще в 1960-ті. Пер­ша «Вар­шав­ська» у по­ста­нов­ці Еду­ар­да Ми­тни­цько­го про­йшла 670 раз. По­вер­не­н­ня до ці­єї ж істо­рії, але в ін­шо­му дра­ма­тур­гі­чно­му ви­мі­рі й ін­ших де­ко­ра­ці­ях (ре­жи­сер Ігор Афа­на­сьєв) від­бу­ло­ся пі­зні­ше, ко­ли Ро­гов­це­ва вже гра­ла свою Ге­лю як жін­ку з ми­ну­лим, ко­тра ба­га­то пе­ре­жи­ла й пе­ре­стра­жда­ла, ко­ли з пам’яті по­стій­но зри­нає дра­ма­ти­чне по­лі­ти­чне «вчо­ра», яке й роз’єд­на­ло поль­ську дів­чи­ну і ра­дян­сько­го хло­пця Ві­кто­ра, хо­ча во­ни так ко­ха­ли одне одно­го…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.