По­да­ток на ви­ве­де­ний ка­пі­тал — мо­дна ма­ні­пу­ля­тив­на ідея

Не мо­жна пе­ре­тво­рю­ва­ти Укра­ї­ну на низь­ко­по­да­тко­ву юрис­ди­кцію, це не при­ве­де до при­пли­ву ін­ве­сти­цій у країну, де йде вій­на...

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Да­ни­ло ГЕТМАНЦЕВ,

до­ктор юри­ди­чних на­ук, про­фе­сор На­справ­ді для лю­ди­ни як істо­ти со­ці­аль­ної ва­жли­вий не так сам рі­вень вла­сно­го до­бро­бу­ту, як йо­го ж рі­вень, по­рів­ня­но з рів­нем до­бро­бу­ту ото­че­н­ня.

Зга­дай­те, як мо­дно бу­ло жи­ти в мі­сті, і лю­ди, за­ли­ша­ю­чи се­ла, пра­гну­ли будь-що пе­ре­бра­ти­ся ту­ди, — а вже че­рез кіль­ка де­ся­ти­літь ми пра­гне­мо ви­їха­ти з мі­ста в пе­ред­мі­стя, що ста­ло ре­спе­кта­бель­ним. Чо­му? То­му, що в на­шо­му ці­ле­по­кла­дан­ні се­ре­до­ви­ще ви­зна­чаль­не. Ва­жли­во, не де ти жи­веш, а від чо­го ти отри­му­єш за­до­во­ле­н­ня са­ме по со­бі. Ва­жли­во, яке мі­сце ти по­сі­да­єш в іє­рар­хії лю­дей, ко­трі до­ся­гли ці­лей. При цьо­му оче­ви­дно, що ці­лі ви­зна­ча­єш не ти. Хто? Дер­жа­ва? А хто то­ді ви­зна­чає ці­лі дер­жа­ві?

Ми не схиль­ні пе­ре­оці­ню­ва­ти роль дер­жа­ви у ви­зна­чен­ні ці­лей для су­спіль­ства. Ми не схиль­ні пе­ре­оці­ню­ва­ти на­віть зда­тність до ці­ле­по­кла­да­н­ня окре­мо­го су­спіль­ства (кра­ї­ни). Швид­ше, йде­ться про уні­вер­саль­ні, між­на­ро­дні трен­ди, які нав’язу­ю­ться ззов­ні. Нав’язу­ю­ться як? Мо­дою. Чо­му пев­ні ре­чі (ідеї) ра­птом ста­ють мо­дни­ми? Що та­ке мо­да?

Мо­дою мо­жна вва­жа­ти зов­ні­шній ви­яв при­на­ле­жно­сті до елі­ти су­спіль­ства (зграї, ста­да). Те, що до­во­дить при­на­ле­жність, — мо­дно. То­му мо­дни­ми мо­жуть бу­ти сим­во­ли, ідеї, на­яв­ність яких свід­чить, що їх но­сій си­дить на ви­щій гіл­ці, ніж ті, в ко­го сим­во­лу по­ки що не­має. Пра­гне­н­ня до мо­ди і пра­гне­н­ня во­ло­ді­ти сим­во­лом — мо­ти­ва­тор ру­ху в си­сте­мі. Пра­гне­н­ня во­ло­ді­ти ним при­зво­дить до то­го, що ско­ро сим­во­ли опи­ня­ю­ться в ба­га­тьох лю­дей. Ба­га­то лю­дей не мо­жуть бу­ти елі­тою, то­му сим­вол (ідея) ви­хо­дить із мо­ди, за­мі­ню­ю­чись на щось сві­жі­ше в цій спіль­но­ті і ста­ю­чи мо­дним у тих су­спіль­ствах (кра­ї­нах), які пра­гнуть бу­ти схо­жим або ото­то­жни­ти се­бе з більш роз­ви­не­ним су­спіль­ством, де сим­вол ви­йшов із мо­ди.

При цьо­му сим­вол сам по со­бі — не має зна­че­н­ня. Ним мо­же бу­ти пов’яз­ка на ру­ці, три­ко­лір­ний круг на ла­цка­ні піджа­ка, кіль­кість та умов­на цін­ність пір’я в пов’яз­ці на го­ло­ві. Ним мо­же бу­ти бренд (тоб­то сим­вол вза­га­лі без ідеї). Кіль­ка сто­літь то­му це зро­зумі­ли і взя­ли на озбро­є­н­ня мар­ке­то­ло­ги, у ХХ ст. до­вів­ши го­ни­тву за мо­дою до аб­сур­ду, яко­го ні­хто впер­то не по­мі­чає. За­пи­тай­те се­бе, на­ві­що ви від­кла­да­є­те на по­ли­цю які­сну не зно­ше­ну річ ми­ну­ло­го се­зо­ну. Від­по­відь — бо во­на ви­йшла з мо­ди? Ви справ­ді так ду­ма­є­те? Тоб­то ви справ­ді впев­не­ні в то­му, що річ, яка па­су­ва­ла вам пів­ро­ку то­му, тре­ба ви­ки­ну­ти, то­му що... Чо­му? Ми справ­ді ро­зу­мі­є­мо смисл про­це­су ви­хо­ду і вхо­ду в мо­ду? Мо­жна при­пу­сти­ти, що но­сії про­гре­сив­них ідей ін­ду­стрії мо­ди (та­ка на­зва теж не зда­є­ться вам див­ною?) з ре­гу­ляр­ною пе­рі­о­ди­чні­стю при­но­сять у світ но­ві ідеї, які вті­лю­ють у ху­до­жню фор­му одя­гу, зов­ні­шньо­го ви­гля­ду і да­ють на­со­ло­ди­ти­ся від дже­ре­ла сво­єї твор­чо­сті (а йде­ться са­ме про твор­чість ) нам, про­стим смер­тним.

Але в та­ко­му ра­зі ми, про­сті смер­тні, — чи справ­ді ро­зу­мі­є­мо, про які ідеї йде­ться? І якщо це ідеї — як во­ни мо­жуть з’яв­ля­ти­ся з та­кою за­ви­дною ре­гу­ляр­ні­стю і під пев­ну да­ту? Чи, мо­же, йде­ться про­сто про ма­ні­пу­ля­ції на най­стра­шні­шо­му грі­ху люд­ства — йо­го гор­ди­ні? Річ, сим­вол, ко­трий свід­чить про при­на­ле­жність те­бе до елі­ти, ко­трий мо­жна не за­во­ю­ва­ти, про­лив­ши кров, не ви­мо­ли­ти на ко­лі­нах, не ство­ри­ти сво­їм та­лан­том, а про­сто ку­пи­ти за гро­ші, отри­ма­ні за си­ді­н­ня в офі­сі між пе­ре­р­ва­ми на обід та ка­ву, — чи це не най­біль­ший аб­сурд, який тіль­ки мо­жна со­бі уяви­ти? Адже, ку­пу­ю­чи та­кий сим­вол, ти са­мим фа­ктом ку­пів­лі свід­чиш, що не на­ле­жиш до елі­ти, що не ве­деш за со­бою, не ке­ру­єш ін­ши­ми, а якраз нав­па­ки — то­бою ке­ру­ють, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи про­сті й не­хи­трі при­йо­ми.

Те ж са­ме від­бу­ва­є­ться і в по­лі­ти­ці, ко­ли гро­ма­дя­нин зго­ден го­ло­су­ва­ти за чу­жу йо­му ідею тіль­ки то­му, що во­на мо­дна. Тоб­то за ідею впро­ва­дже­н­ня фе­де­раль­но­го income tax (як у США на по­ча­тку ХХ ст.) або звіль­не­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня ве­ли­ких ка­пі­та­лів (як там са­мо зов­сім не­дав­но). Тоб­то лю­ди­на, ко­тра вва­жає се­бе ро­зум­ною, здо­ро­вою і, як пра­ви­ло, не вжи­ває важ­ких нар­ко­ти­ків, го­то­ва зав­да­ти со­бі шко­ди, щоб про­де­мон­стру­ва­ти від­да­ність ідеї, яку зро­би­ли для неї мо­дною ін­ші. Во­на го­то­ва звіль­ни­ти від опо­да­тку­ва­н­ня тих, хто її на­справ­ді екс­плу­а­тує і ко­го во­на гли­бо­ко в ду­ші не­на­ви­дить.

Опо­да­тку­ва­н­ня — по­ка­зо­вий, але да­ле­ко не єди­ний при­клад. Якщо всер­йоз за­ми­сли­ти­ся, ми зро­зу­мі­є­мо, що ін­ду­стрія мо­ди — це най­більш без­не­вин­на з усіх 100-від­со­тко­вих, не­ро­збав­ле­них ма­ні­пу­ля­цій, які існу­ють у сві­ті. Во­на за­би­рає тіль­ки ва­ші гро­ші. Ідеї ж по­лі­ти­чні — за­би­ра­ють у вас ва­шу країну, а ідеї фі­ло­соф­ські — за­би­ра­ють ва­шу осо­би­стість, не­во­ля­чи, вби­ва­ю­чи її, роз­то­пту­ю­чи у вас лю­ди­ну. То­чні­ше, у вас ні­хто ні­чо­го не за­би­рає, — ви са­мі від­да­є­те все до­бро­віль­но...

Вла­сне, це — все, що нам по­трі­бно зна­ти про ідею впро­ва­дже­н­ня по­да­тку на ви­ве­де­ний ка­пі­тал (ПВК) в Укра­ї­ні. Ідея ба­зу­є­ться на по­ши­ре­ній се­ред пред­став­ни­ків вуль­гар­но­го лі­бер­та­ри­зму дум­ці, що по­да­тки — це не збір гро­шей до дер­жав­но­го бю­дже­ту, а сти­му­лю­ва­н­ня роз­ви­тку еко­но­мі­ки. Ціл­ком до­ро­слі лю­ди з ди­пло­ма­ми про ви­щу осві­ту вва­жа­ють, що опо­да­тку­ва­н­ня (йо­го від­су­тність) — це спо­сіб по­вер­ну­ти ви­ве­де­ні ра­ні­ше ка­пі­та­ли в країну, за­лу­чи­ти ін­ве­сти­ції з-за кор­до­ну і все­ре­ди­ні кра­ї­ни.

При цьо­му аде­пти цер­кви ПВК на­віть не здо­га­ду­ю­ться, що ре­гу­ля­тив­на фун­кція по­да­тку дав­но вже у сві­ті не спри­йма­є­ться як ефе­ктив­ний спо­сіб управ­лі­н­ня еко­но­мі­чни­ми про­це­са­ми в су­спіль­стві. Не­ві­до­мих у по­да­тко­во­му ре­гу­лю­ван­ні так ба­га­то, що при­чин­но-на­слід­ко­вий зв’язок між піль­гою та еко­но­мі­чним ефе­ктом (по­зи­тив­ним чи не­га­тив­ним) роз­ра­ху­ва­ти вкрай скла­дно, і це ні­ве­лює зна­че­н­ня по­да­тко­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня. На­ба­га­то ефе­ктив­ні­ши­ми ви­яв­ля­ю­ться бю­дже­тні ме­ха­ні­зми: кре­ди­ту­ва­н­ня під дер­жга­ран­тії, від­шко­ду­ва­н­ня вар­то­сті кре­ди­тів, пря­мі суб­си­дії з держ­бю­дже­ту то­що. Аде­пти зна­ють, але мов­чать, що най­успі­шні­ші кра­ї­ни — кра­ї­ни з ви­со­ки­ми по­да­тка­ми, на­віть по­рів­ня­но з Укра­ї­ною, і що ви­со­кі по­да­тки в роз­ви­не­них кра­ї­нах, кон­вер­ту­ю­ться у ство­ре­н­ня спри­я­тли­во­го для бі­зне­су се­ре­до­ви­ща, що ще біль­ше за­охо­чує ін­ве­сти­ції.

Та­ким чи­ном, ПВК ні­ко­ли не при­ве­де до при­пли­ву ін­ве­сти­цій у країну, де йде вій­на, не га­ран­ту­є­ться без­пе­ка для бі­зне­су і про­сто для лю­ди­ни, а еко­но­мі­чна і по­лі­ти­чна кри­зи — не за­кін­чу­ю­ться ні­ко­ли! Го­во­ря­чи від­вер­то і ви­вча­ю­чи до­свід тих не­ба­га­тьох кра­їн, у яких по­да­ток впро­ва­дже­ний, пе­ре­ко­ну­є­мо­ся, що ПВК вза­га­лі ні до чо­го до­бро­го не мо­же при­ве­сти.

Який то­ді сенс звіль­ня­ти від по­да­тку на при­бу­ток (а це, фа­кти­чно, на­ма­га­ю­ться про­да­ви­ти ре­фор­ма­то­ри), ска­жі­мо, ве­ли­кий бі­знес, пе­ре­кла­да­ю­чи та­ким чи­ном тя­гар не­до­о­три­ма­них бю­дже­том по­да­тків на пле­чі спо­жи­ва­чів, із чи­їх ки­шень, із до­по­мо­гою рен­ти, не­пря­мих по­да­тків, та й про­сто че­рез ін­фля­цію, бу­дуть вийня­ті ко­шти, яких бра­ку­ва­ти­ме дер­жа­ві? У са­мо­ствер­джен­ні акти­ві­стів чи мо­дно­му га­слі на біл­бор­ді пре­зи­ден­та, чия ка­ден­ція за­кін­чу­є­ться? Чи це при­від за­плю­щу­ва­ти очі на нев­да­чі по­да­тку в тих кра­ї­нах, де він був ска­со­ва­ний? Мо­же, й так, але чи це та ме­та, за яку вар­то пла­ти­ти та­ку ви­со­ку ці­ну? Во­че­видь, ні.

Як оче­ви­дно й те, що піль­гу­ва­ти га­лу­зі еко­но­мі­ки (якщо це тре­ба зро­би­ти, на дум­ку екс­пер­тів) мо­жна й по­трі­бно в рам­ках чин­но­го по­да­тку на при­бу­ток, який, мо­жли­во, скла­дний для ро­зу­мі­н­ня при­бі­чни­ків ПВК, але спра­ве­дли­вий і су­ча­сний по­да­ток, що ефе­ктив­но фун­кціо­нує в усіх роз­ви­не­них кра­ї­нах (не за­ми­слю­ва­ли­ся, чо­му не ПВК?). Як зро­зумі­ло те, що не мо­жна пе­ре­тво­рю­ва­ти Укра­ї­ну, яка й так не­о­дно­ра­зо­во дис­кре­ди­ту­ва­ла се­бе на між­на­ро­дній по­да­тко­вої аре­ні, на низь­ко­по­да­тко­ву юрис­ди­кцію, як Есто­нія, Ла­твія, Гру­зія — кра­ї­ни, вклю­че­ні сво­го ча­су Ка­бмі­ном до спи­ску кра­їн, опе­ра­ції з ко­три­ми під­ля­га­ють до­да­тко­во­му кон­тро­лю.

Мо­жна зро­зу­мі­ти на­шо­го пре­зи­ден­та, який вніс до пар­ла­мен­ту про­ект ПВК. Мо­жна зро­зу­мі­ти аде­птів ідеї по­да­тку на ви­ве­де­ний ка­пі­тал — за­го­ну нав­ко­ло­по­да­тко­вих на­пів­екс­пер­тів. Для них ПВК — роз­кру­че­ний бренд, на яко­му мо­жна і тре­ба пі­а­ри­ти­ся, до­ки він не ста­не (в ра­зі ухва­ле­н­ня) за­над­то то­кси­чним. Для них зна­че­н­ня має тіль­ки рух від ідеї до ідеї сам по со­бі. По­вір­те, во­ни не тіль­ки зна­йдуть об´рун­ту­ва­н­ня, чо­му в нас не ви­йшло, а й не­по­га­но на цьо­му за­ро­блять, пі­сля чо­го да­дуть су­спіль­ству якусь но­ву ідею, за яку бо­ро­ти­му­ться так са­мо при­стра­сно й за­хо­пле­но. Та­ким чи­ном, вна­слі­док чер­го­во­го екс­пе­ри­мен­ту по­стра­жда­є­мо тіль­ки ми, на­род, на­род, який уко­тре був обма­ну­тий. На­род, який слі­по по­вів­ся на яскра­вий, бар­ви­стий, мо­дний тренд, на шко­ду со­бі, сво­їй кра­ї­ні і май­бу­тньо­му.

Про­ти­ді­я­ти мо­дним ма­ні­пу­ля­тив­ним іде­ям ду­же важ­ко. Ши­ро­ке роз’ясне­н­ня їх згу­бно­сті з бо­ку вла­ди ду­же рід­ко зда­тне до­сту­ка­ти­ся до сві­до­мо­сті ура­же­них ві­ру­сом, осо­бли­во в, ска­же­мо м’яко, су­спіль­ствах, що роз­ви­ва­ю­ться і ві­рять у каз­ки. В тих су­спіль­ствах, де лю­ди жи­вуть не ро­зу­мом, а по­чу­т­тя­ми, де спри­йма­ють світ і яви­ща в ньо­му з об­кла­дин­ки, а не на осно­ві ана­лі­зу їх змі­сту. Тим біль­ше вла­ді це зро­би­ти скла­дні­ше, якщо вла­ду не по­ва­жа­ють. У та­ко­му ра­зі їй пра­виль­ні­ше, пі­клу­ю­чись про се­бе, не за­по­біг­ти, а очо­ли­ти, що, вла­сне, і зро­бив наш пре­зи­дент. Але чи при­від це для нас по­го­ди­ти­ся з іще одним із ря­ду низь­ко­про­бних екс­пе­ри­мен­тів, які в на­шій кра­ї­ні про­во­дять, як в ізо­льо­ва­ній ла­бо­ра­то­рії? Чи при­від це для де­пу­та­тів пар­ла­мен­ту, ка­ден­ція яко­го за­кін­чу­є­ться, зро­би­ти ще одну оче­ви­дну по­мил­ку з тих, які зро­би­ла ВР по­то­чно­го скли­ка­н­ня? Чи при­чи­на це для нас уко­тре від­мо­ви­ти­ся від обов’яз­ку ко­жної люд­ської істо­ти, ко­тра йме­нує се­бе осо­би­сті­стю, — думати, ана­лі­зу­ва­ти і ви­рі­шу­ва­ти свою до­лю на осно­ві ро­зу­му та вну­трі­шньо­го пе­ре­ко­на­н­ня, а не нав’яза­них ззов­ні мо­дних, де­ше­вих трен­дів?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.