Са­до­чки ге­ні­аль­них ді­тей май­бу­тньо­го

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Оле­ксандр ГАЛЕН,

пси­хо­лог Пер­шим но­ва­то­ром у сфе­рі ди­тя­чої осві­ти був Фрі­дріх Фре­бель.

Це він при­ду­мав тер­мін «ди­тя­чий са­док», ви­зна­ча­ю­чи уста­но­ви для ді­тей ран­ньо­го ві­ку. Він ка­зав, що ді­ти — кві­ти жи­т­тя, і ви­ро­щу­ва­ти їх по­вин­ні са­дів­ни­ці. Сто ро­ків то­му пе­да­го­гі­ка ди­тя­чих са­до­чків скла­да­ла­ся з трьох ба­зо­вих на­пря­мів: а) на­вча­н­ня еле­мен­тар­них на­ви­чок по­ве­дін­ки; б) на­вча­н­ня мо­ви і дрі­бної мо­то­ри­ки; в) со­ці­а­лі­за­ція ди­ти­ни. Пе­да­го­га­ми в на­вчан­ні ді­тей бу­ли ви­хо­ва­те­лі, які ви­ко­ну­ва­ли рі­зні фун­кції: ня­ньок, ди­тя­чих пси­хо­ло­гів, пе­да­го­гів по­ча­тко­во­го на­вча­н­ня і про­сто тур­бо­тли­вих «ма­тусь». То­му в ті да­ле­кі ча­си слів «ди­тя­ча осві­та» май­же не вжи­ва­ли. Все зво­ди­ло­ся не так до осві­ти, як до ви­хо­ва­н­ня під­ро­ста­ю­чо­го по­ко­лі­н­ня. У стар­ших гру­пах ви­хо­ва­те­лі го­ту­ва­ли ді­тей до шко­ли. Ко­ристь ди­тя­чих са­до­чків бу­ла в то­му, що ди­ти­ну при­вча­ли жи­ти в со­ці­аль­ній гру­пі й на­вча­ли ра­зом з усі­ма люд­ських пра­вил по­ве­дін­ки.

Із по­зи­ції ни­ні­шньо­го ро­зу­мі­н­ня «ре­чей», у та­ко­му, зда­ва­ло­ся б, пра­виль­но­му ви­хо­ван­ні є ве­ли­ка ва­да. У ди­ти­ни в ран­ньо­му ди­тин­стві не сфор­мо­ва­на пси­хі­ка. Во­на, як ма­лень­ке кур­ча, го­то­ва йти за ким зав­го­дно, хто її на­вчає. До­бре, ко­ли ви­хо­ва­тель — ро­зум­на лю­ди­на, знає ба­га­то ка­зок, а тим біль­ше ви­вчав до­свід пе­да­го­га-но­ва­то­ра Бо­ри­са Ні­кі­ті­на, що по­ді­ляв ви­хо­ва­н­ня ді­тей на дві ка­те­го­рії — ви­хо­ва­н­ня ви­ко­нав­ців і ви­хо­ва­н­ня твор­ців. Як ви ро­зу­мі­є­те, ні­хто в са­до­чках сьо­го­дні не ви­хо­вує твор­ця. Тим біль­ше твор­ця з бун­тар­ським ха­ра­кте­ром. Ви­хо­ву­ва­ти ви­ко­нав­ця в ран­ньо­му ві­ці про­сті­ше, на­дій­ні­ше і без­пе­чні­ше для са­мо­го ви­хо­ва­те­ля.

Ко­ли ди­ти­на ви­хо­ву­є­ться у гру­пі, тим біль­ше під на­гля­дом су­во­ро­го ви­хо­ва­те­ля, в ній при­гні­чу­є­ться ініціатива, при­ту­пля­є­ться зда­тність при­йма­ти свої рі­ше­н­ня і втра­ча­є­ться вла­сна (усві­дом­ле­на) від­по­від­аль­ність за свої вчин­ки. Че­рез два-три ро­ки та­кої гру­по­вої со­ці­а­лі­за­ції ди­ти­на на­бу­ває стій­ко­го ком­пле­ксу ви­ко­нав­ця.

Якщо в цьо­му кон­текс­ті роз­гля­ну­ти ви­хо­ва­н­ня ди­ти­ни твор­ця, то си­сте­ма та­ко­го ви­хо­ва­н­ня до­ко­рін­но від­рі­зня­є­ться від жи­т­тя в са­до­чку ди­ти­ни ви­ко­нав­ця. Це пов­ні­стю зво­ро­тний бік ме­да­лі. Ди­ти­ну вки­да­ють у не­ві­до­ме для неї на­вчаль­не се­ре­до­ви­ще, де во­на са­ма на­вча­є­ться, са­ма при­ймає на­віть не­пра­виль­не, але своє рі­ше­н­ня і са­ма від­по­від­ає за свої вчин­ки. Від­по­від­аль­ність за свої вчин­ки — озна­ка ди­ти­ни вун­дер­кін­да. Ді­ти за­зви­чай не ро­зу­мі­ють, що за свої вчин­ки тре­ба від­по­від­а­ти. А якщо й ро­зу­мі­ють, то че­рез по­ка­ра­н­ня до­ро­слих. Є осо­бли­ві ді­ти, які в ран­ньо­му ди­тин­стві зда­тні бра­ти від­по­від­аль­ність на се­бе. Це рід­кі­сна, але ду­же гли­бо­ка якість ди­тя­чої ду­ші. Для ди­ти­ни вун­дер­кін­да при­йма­ти вла­сне рі­ше­н­ня і бра­ти від­по­від­аль­ність на се­бе — дві ба­зо­ві яко­сті її ду­ші. За­зви­чай ба­тьки че­рез до­ро­слий ди­ктат при­гні­чу­ють ці яко­сті в ди­тя­чій пси­хі­ці. А по­тім ди­ву­ю­ться, чо­му їхня ди­ти­на ви­ро­сла ви­ко­нав­цем.

Ро­зу­мі­ю­чи, що ди­тя­чі са­до­чки зі зви­чай­ни­ми ви­хо­ва­те­ля­ми ви­хо­ву­ють тру­дя­гу-ви­ко­нав­ця чу­жої во­лі, зокре­ма й во­лі дер­жа­ви, Ма­рія Мон­тес­со­рі у сі­чні 1907 р. як пе­да­гог-но­ва­тор за­про­по­ну­ва­ла свою си­сте­му ви­хо­ва­н­ня ді­тей ран­ньо­го ві­ку. До ви­хо­ва­н­ня справ­жньо­го твор­ця (ге­нія) ме­тод Ма­рії Мон­тес­со­рі яв­но не до­тя­гує, оскіль­ки во­на не ві­ді­йшла від ба­зо­вої під­го­тов­ки ін­те­ле­кту в ди­тя­чій ду­ші. Однак це був пе­да­го­гі­чний про­тест про­ти то­ді­шньої си­сте­ми за­галь­ної осві­ти, що ба­зу­ва­ла­ся на ви­хо­ван­ні «гвин­ти­ків» для дер­жав­ної ма­ши­ни.

Ми­ну­ло сто ро­ків від дня пер­ших са­до­чків Ма­рії Мон­тес­со­рі. Ба­га­то що змі­ни­ло­ся в са­мій си­сте­мі ви­хо­ва­н­ня ді­тей ран­ньо­го ві­ку. Ми вже «пе­ре­хво­рі­ли» на успі­шних ді­тей, ді­тей «пре­кра­сної нор­ми», та­ла­но­ви­тих ді­тей, обда­ро­ва­них ді­тей, ді­тей ін­ди­го. Сьо­го­дні, з при­хо­дом як у са­до­чки, так і в цен­три ран­ньо­го роз­ви­тку «мен­таль­ної ари­фме­ти­ки», ми сто­ї­мо на по­ро­зі но­вої ери в роз­ви­тку ди­тя­чої пси­хі­ки. У зв’яз­ку з чим ба­га­то ди­тя­чих пси­хо­ло­гів і пе­да­го­гів опи­ни­ли­ся в ситуації «мен­таль­но­го сту­по­ру». На­вча­ти ди­ти­ну за ста­ри­ми ша­бло­на­ми— озна­чає роз­ви­ва­ти в її ду­ші ком­плекс ви­ко­нав­ця. Вно­си­ти кре­а­тив у на­вча­н­ня на­ші пси­хо­ло­ги (пе­да­го­ги) не вмі­ють. Їх у ви­шах ні­хто не на­вчав кре­а­тив­ної, а тим біль­ше фе­но­ме­наль­ної сві­до­мо­сті. Ба біль­ше, во­ни на­віть не уяв­ля­ють са­мо­го про­це­су роз­ви­тку фе­но­ме­наль­ної сві­до­мо­сті в ди­тя­чій пси­хі­ці. Для них це щось во­ро­же, не­прийня­тне для ні­жної ди­тя­чої пси­хі­ки. Їм зна­чно про­сті­ше й зру­чні­ше пра­цю­ва­ти за ста­ри­ми ін­те­ле­кту­аль­ни­ми ле­ка­ла­ми.

Па­ра­докс сьо­го­де­н­ня в на­вчан­ні під­ро­ста­ю­чо­го по­ко­лі­н­ня в то­му, що ді­ти ви­пе­ре­джа­ють у роз­ви­тку сво­їх учи­те­лів. На ву­ли­ці вже ве­сна. Ве­сна ді­тей­твор­ців, ді­тей-бун­та­рів і ді­тей­ге­ні­їв. А в ду­шах ба­га­тьох пси­хо­ло­гів та пе­да­го­гів ще зи­ма. Ста­рі клі­ше з но­ви­ми «ігра­шка­ми» на кшталт «обда­ро­ва­ні ді­ти». При­мі­тив­не на­вча­н­ня на ба­зі аб­со­лю­тно­го ав­то­ри­те­ту вчи­те­ля. І най­го­лов­ні­ше — пси­хо­ло­ги з пе­да­го­га­ми не мо­жуть зро­зу­мі­ти, що ера Ін­те­ле­кту з йо­го роз­ви­не­ною лі­во­пів­куль­ною до­мі­нан­тою ка­ну­ла у ві­чність. Ді­ти ін­ди­го пі­дір­ва­ли си­сте­му. Во­ни сво­їм бун­том по­ка­за­ли, що на­сту­пним ета­пом роз­ви­тку ди­тя­чої пси­хі­ки бу­дуть фе­но­ме­наль­но обда­ро­ва­ні ді­ти.

Як на­о­чний при­клад то­го, що пси­хо­ло­ги з пе­да­го­га­ми не всти­га­ють за роз­ви­тком по­дій, ві­зьмі­мо но­ве ві­я­н­ня в су­ча­сній ди­тя­чій осві­ті під на­звою «мен­таль­на ари­фме­ти­ка». Вже по­над 10 ро­ків (із 2003-го) «мен­таль­на ари­фме­ти­ка» впев­не­но на­би­рає со­бі при­хиль­ни­ків по всій Укра­ї­ні. Але біль­шість пси­хо­ло­гів (пе­да­го­гів), які ви­кла­да­ють ді­тям цю «мен­таль­ну ари­фме­ти­ку», так і не зро­зумі­ли, що го­лов­не в ро­бо­ті з аба­ку­сом (спе­ці­аль­ною ра­хів­ни­цею) — на­вчи­ти дві пів­ку­лі моз­ку ди­ти­ни пра­цю­ва­ти в зла­го­дже­но­му (ко­ге­рен­тно­му) ре­жи­мі. Не на­вчи­ти ди­ти­ну усно­го ра­хун­ку, а ви­ве­сти її сві­до­мість на фе­но­ме­наль­ний рі­вень ро­зу­му. Щой­но дві пів­ку­лі моз­ку ди­ти­ни ста­нуть до­мі­ну­ю­чи­ми, ре­шта пі­де в ав­то­ном­но­му (фе­но­ме­наль­но­му) фор­ма­ті.

Спіл­ку­ю­чись із пе­да­го­га­ми «мен­таль­ної ари­фме­ти­ки», я по­мі­тив у їхніх мір­ку­ва­н­нях див­не ро­зу­мі­н­ня са­мо­го яви­ща під на­звою «уяв­ний усний ра­ху­нок на аба­ку­сі». Во­ни ба­га­то ува­ги при­ді­ля­ють япон­сько­му фе­но­ме­ну, роз­по­від­а­ють про зма­га­н­ня з усно­го ра­хун­ку на сві­то­во­му рів­ні, про те, що ра­ху­нок на аба­ку­сі по­си­лює спо­сте­ре­жли­вість, по­лі­пшує дрі­бну мо­то­ри­ку й на­віть спри­яє роз­ви­тко­ві фе­но­ме­наль­ної пам’яті. Але пе­да­го­ги, ме­не­дже­ри і про­па­ган­ди­сти «мен­таль­ної ари­фме­ти­ки» чо­мусь не го­во­рять, що всі ми (як у Япо­нії, так і в Укра­ї­ні) сто­ї­мо на по­ро­зі гло­баль­них ре­во­лю­цій­них пе­ре­тво­рень у си­сте­мі ди­тя­чої (до­шкіль­ної) осві­ти. Йо­го ве­ли­чність Ін­те­лект від­сту­пає на да­ле­кий план. На пер­ші по­зи­ції ду­же обе­ре­жно і під ве­ли­ке не­ро­зу­мі­н­ня з бо­ку ба­га­тьох ро­зум­них лю­дей (пси­хо­ло­гів, пе­да­го­гів і про­фе­со­рів ви­шів) ви­хо­дить фе­но­ме­наль­ний ро­зум.

До «мен­таль­ної ари­фме­ти­ки» ді­ти ін­ди­го ли­ше роз­бур­ха­ли бо­ло­то під на­звою «ра­ціо­наль­не ми­сле­н­ня». Кон­се­рва­тив­на си­сте­ма осві­ти як у нас в Укра­ї­ні, так і в роз­ви­не­них кра­ї­нах (ЄС, США, Япо­нії, Ки­таї, Ізра­ї­лі) ді­тей ін­ди­го всер­йоз не сприйня­ла. За­над­то гли­бо­ко в на­ші го­ло­ви вві­йшло це са­ме «ра­ціо­наль­не ми­сле­н­ня», ба­тьком яко­го є наш Ін­те­лект. Сьо­го­дні від­мо­ви­ти­ся нам від Ін­те­ле­кту — що пе­ре­кри­ти ки­сень у наш мо­зок.

Япон­ці як пе­ре­до­ва на­ція в си­сте­мі ди­тя­чої осві­ти, са­мі то­го не ро­зу­мі­ю­чи, ви­до­бу­ли з гли­бо­кої дав­ни­ни (дві ти­ся­чі ро­ків то­му) аба­кус (япон­ською — со­ро­бан), і пе­да­го­ги-но­ва­то­ри ста­ли екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти з ді­тьми пі­сля чо­ти­рьох ро­ків. Як по­бі­чний ефект у ді­тей «мен­таль­ної ари­фме­ти­ки» ста­ла з’яв­ля­ти­ся фе­но­ме­наль­на пам’ять. З’яви­ли­ся пер­ші ді­ти ди­во-ра­ху­валь­ни­ки. Як мо­дний тренд про ді­тей ди­во­ра­ху­валь­ни­ків «мен­таль­на ари­фме­ти­ка» швид­ко по­ши­ри­ла­ся сві­том. Те­пер май­же в ко­жно­му цен­трі ран­ньо­го роз­ви­тку ді­тям пі­сля чо­ти­рьох ро­ків про­по­ну­ють япон­ську ра­хів­ни­цю со­ро­бан. Я бо­ю­ся тіль­ки одно­го: щоб ця мо­дна сьо­го­дні те­чія — «мен­таль­на ари­фме­ти­ка» — не ста­ла ще одним мі­фом у роз­ви­тку ди­тя­чої пси­хі­ки. Бо не всі, хто на­вча­є­ться на аба­ку­сі, до­ся­га­ють по­трі­бно­го ре­зуль­та­ту (ста­ють ди­во-ра­ху­валь­ни­ка­ми), тоб­то є по­бо­ю­ва­н­ня, що ско­ро ця хви­ля спа­де. І ми зно­ву, не ков­тнув­ши сві­жо­го по­ві­тря, по­вер­не­мо­ся в ра­ціо­наль­не бо­ло­то.

Якщо ді­ти ін­ди­го при­йшли до нас зго­ри (як Но­ва Ера ди­во-ді­тей), то «мен­таль­на ари­фме­ти­ка» вда­ри­ла по Ін­те­ле­кту зни­зу. Вже ба­га­то лю­дей по­чи­на­ють ро­зу­мі­ти, що в ро­бо­ті з аба­ку­сом за­ді­я­ні дві пів­ку­лі моз­ку. І що Ін­те­лект у та­кій ма­те­ма­ти­ці уча­сті не бе­ре. Зда­ва­ло­ся б, ма­те­ма­ти­ка, а тим біль­ше ари­фме­ти­ка — су­то ін­те­ле­кту­аль­на на­у­ка. А тут ра­птом та­кий не­спо­ді­ва­ний по­во­рот. Ари­фме­ти­ка у фор­ма­ті фе­но­ме­наль­но­го ро­зу­му. Зро­зу­мі­ти це лю­дям, гли­бо­ко ан­га­жо­ва­ним на­шим Ін­те­ле­ктом, до­сить скла­дно, але це факт. Пе­ре­ки­да­ю­чи по­дум­ки (в уяві) кі­сто­чки аба­ку­са, ди­ти­на ди­во-ра­ху­валь­ник ви­хо­дить на фе­но­ме­наль­ний ре­зуль­тат. Усе це все­ляє на­дію в те, що вже зав­тра мо­же на­ста­ти Но­ва Ера ді­тей із до­мі­нан­тою двох пів­куль моз­ку. Ді­ти ди­во-ра­ху­валь­ни­ки, а за ни­ми — ді­ти ди­во-по­лі­гло­ти пі­дуть гу­ля­ти сві­том, ство­рю­ю­чи свою ра­су но­вих лю­дей.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.