Ва­лю­тний стра­тег Джон Хар­ді: «“чор­них ле­бе­дів„ ста­ло біль­ше, во­ни жир­ні­ші та агре­сив­ні­ші»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Юлія САМАЄВА Ю.С.)

Ба­га­то про­блем, які ого­ли­ли­ся ще під час кри­зи 2008-го, до­те­пер не ви­рі­ше­но, бор­го­ві на­ван­та­же­н­ня кра­їн зро­ста­ють, сві­то­ві рин­ки ли­хо­ма­нить від тор­го­вель­них про­ти­сто­янь най­біль­ших грав­ців, ін­ве­сто­ри стрім­ко втра­ча­ють ін­те­рес до еко­но­мік, що роз­ви­ва­ю­ться.

Укра­ї­на, яку так чи іна­кше за­че­плять на­слід­ки цих про­це­сів, ці­ка­ви­ться тим, що від­бу­ва­є­ться, ли­ше ми­мо­хідь, — «вер­то­лі­тно­го по­гля­ду» на по­дії у сві­ті нам ка­та­стро­фі­чно бра­кує. DT.UA ви­рі­ши­ло по­го­во­ри­ти про май­бу­тню кри­зу з Джо­ном Хар­ді, одним із най­кра­щих сві­то­вих ана­лі­ти­ків і го­лов­ним ва­лю­тним стра­те­гом ін­ве­сти­цій­но­го бан­ку Saxo Bank.

Джон Хар­ді ві­до­мий не тіль­ки сво­ї­ми ре­гу­ляр­ни­ми про­гно­за­ми ва­лю­тних кур­сів, а й що­рі­чни­ми «Шо­ку­ю­чи­ми про­ро­цтва­ми», які опи­су­ють не­до­оці­не­ні та, по су­ті, ма­ло­ймо­вір­ні по­дії, які мо­жуть від­чу­тно впли­ва­ти як на окре­мі фі­нан­со­ві рин­ки, так і на сві­то­ву еко­но­мі­ку в ці­ло­му. В остан­ні ро­ки «Шо­ку­ю­чі про­ро­цтва» збу­ва­ю­ться де­да­лі ча­сті­ше, а в остан­ньо­му ма­кро­еко­но­мі­чно­му про­гно­зі ана­лі­ти­ки Saxo Bank пря­мо ка­жуть про за­гро­зу на­сту­пної гло­баль­ної еко­но­мі­чної кри­зи. Про те, які кра­ї­ни по­стра­жда­ють у пер­шу чер­гу, як змі­ни­ться сві­то­ва еко­но­мі­ка, і чим те, що від­бу­ва­є­ться, від­гу­кне­ться Укра­ї­ні, ми й по­го­во­ри­ли з на­шим спів­ро­змов­ни­ком.

— Па­не Хар­ді, ва­ші «Шо­ку­ю­чі про­ро­цтва» на 2018 рік: злет і стрім­ке па­ді­н­ня бі­тко­ї­на, змі­цне­н­ня юа­ня сто­сов­но до­ла­ра, зро­ста­н­ня во­ла­тиль­но­сті на рин­ках акцій, ін­сти­ту­ціо­наль­ні кон­флі­кти в ЄС і ба­га­то чо­го ін­шо­го. Які з них по­ча­ли збу­ва­ти­ся, і чо­му ін­ші не справ­ди­ли­ся? — Усі «шо­ку­ю­чі про­ро­цтва» за ви­зна­че­н­ням не мо­жуть збу­ва­ти­ся, але як мі­ні­мум де­які з них справ­ди­ли­ся. На­при­клад, па­ді­н­ня на рин­ку акцій, що ста­ло­ся че­рез силь­ну во­ла­тиль­ність на по­ча­тку лю­то­го, ми ще в ли­сто­па­ді-гру­дні ми­ну­ло­го ро­ку про­ро­ку­ва­ли.

Ще один про­гноз, який справ­див­ся, — це різ­ке па­ді­н­ня бі­тко­ї­на. У ці­ло­му на­віть не тіль­ки та не стіль­ки бі­тко­ї­на, скіль­ки всіх основ­них кри­пто­ва­лют і за­га­лом кри­пто­рин­ку. Ба­га­то кри­пто­ко­ї­нів упа­ли на 80% і біль­ше. Зро­зумі­ло, що на цьо­му рин­ку ба­га­то «смі­т­тя», і в май­бу­тньо­му ба­га­то які з цих ва­лют, най­швид­ше, біль­ше не існу­ва­ти­муть, оскіль­ки бу­ли ство­ре­ні ли­ше для де­якої спе­ку­ля­тив­ної ли­хо­ман­ки в цьо­му се­кто­рі, а не для сер­йо­зних про­е­ктів.

Не бу­ду за­гли­блю­ва­ти­ся в те­ми, яких ми не вга­да­ли, про­те й се­ред них є пи­та­н­ня, над яки­ми слід по­ду­ма­ти. Про­ро­цтво, з яким ми зов­сім уже про­ма­хну­ли­ся, пря­мо со­ром­но на­віть, — це те, що Tencent (ки­тай­ська ін­ве­сти­цій­на хол­дин­го­ва ком­па­нія. — ста­не най­біль­шою кор­по­ра­ці­єю у сві­ті.

Ми не вра­ху­ва­ли так зва­них не­рин­ко­вих фа­кто­рів: ком­па­нія Tencent за­йма­є­ться ві­део­і­гра­ми, що з по­гля­ду вла­ди КНР по­га­но для мо­ра­лі ки­тай­сько­го су­спіль­ства. У ре­зуль­та­ті, по­при те, що ком­па­нія чу­до­ва й по­тен­цій­но мо­же зро­ста­ти швид­ше, ін­ве­сто­рів мо­же стур­бу­ва­ти те, що дер­жав­на по­лі­ти­ка або збіг не­вда­лих об­ста­вин стри­му­ва­ти­муть її роз­ви­ток.

Цей при­клад не­по­га­но по­яснює, що сенс «шо­ку­ю­чих про­роцтв» не в то­му, щоб во­ни збу­ли­ся, а в то­му, щоб яко­мо­га біль­ша кіль­кість лю­дей за­ду­ма­ла­ся над ти­ми або ін­ши­ми про­бле­ма­ми, звер­ну­ла ува­гу на трен­ди, які зда­ю­ться ма­ло­зна­чу­щи­ми, але по­тен­цій­но не­суть ри­зи­ки.

— Ви вже го­ту­є­те про­ро­цтва на

май­бу­тній рік? По­ді­ли­те­ся? — На­при­клад, є дві ва­жли­ві те­ми, які цьо­го ро­ку не ви­гля­да­ють шо­ку­ю­чи­ми, але мо­жуть під­не­сти сюр­при­зи вже 2019-го. Пер­ша — те, що Япо­нія мо­же втра­ти­ти кон­троль над сво­єю мо­не­тар­ною по­лі­ти­кою. І це ціл­ком імо­вір­но, адже гло­баль­ні став­ки зро­ста­ють, а во­ни так чи іна­кше чи­нять тиск на до­хі­дність япон­ських облі­га­цій, яка та­кож зро­стає. Якщо став­ки про­дов­жать зро­ста­ти, то світ бу­кваль­но зму­сить Япо­нію пе­ре­гля­да­ти свою по­лі­ти­ку, що ство­рить ко­ло­саль­ну во­ла­тиль­ність на рин­ку япон­ських бон­дів і са­мої япон­ської єни. Дру­га те­ма — те, що Фе­де­раль­на ре­зерв­на си­сте­ма США (ФРС) втра­тить свою не­за­ле­жність. Це про­гноз 2018-го, який мо­же пе­ре­йти на на­сту­пний рік. Імо­вір­но, це ста­не­ться, щой­но по­чне­ться на­сту­пна ре­це­сія в США. Ни­ні­шній де­фі­цит бю­дже­ту над­то ве­ли­кий, ФРС «рі­за­ти» став­ки за та­ко­го де­фі­ци­ту не мо­же. По­при це, вва­жа­ю­чи, що йо­го фі­нан­су­ва­н­ня має бу­ти за­без­пе­че­не в будь-який час, аме­ри­кан­ський уряд роз­по­чне ди­кту­ва­ти ФРС, що слід ро­би­ти для то­го, щоб фі­нан­су­ва­ти дер­жав­ні ви­да­тки, — зви­чай­но, дру­ку­ва­ти біль­ше гро­шей. І під ци­ми дво­ма шо­ку­ю­чи­ми про­гно­за­ми я під­пи­су­ю­ся.

— Ва­ші шо­ку­ю­чі про­ро­цтва — це «чор­ні ле­бе­ді» Та­ле­ба, які вно­сять фа­ктор не­ви­зна­че­но­сті в роз­ви­ток сві­то­вої еко­но­мі­ки. Ваш до­свід ка­же про те, що «чор­них ле­бе­дів» остан­нім ча­сом ста­ло біль­ше? — «Чор­них ле­бе­дів» ста­ло біль­ше, во­ни жир­ні­ші та агре­сив­ні­ші. Іро­нія в то­му, що пі­сля кри­зи 2008 ро­ку цен­траль­ні бан­ки по­ча­ли ря­ту­ва­ти свої фі­нан­со­ві си­сте­ми всі­ма спосо­ба­ми. Че­рез це об­сяг бор­гу ви­ріс ко­ло­саль­но. Ко­мер­цій­ним бан­кам за­про­по­ну­ва­ли ре­сур­си, ін­стру­мен­ти, все, аби тіль­ки си­сте­ма не впа­ла. І рин­ки при­ти­хли, то­му що ри­зи­ку не­має, все чу­до­во, а го­лов­не, є цен­тро­банк, і він нас «уря­тує» в ра­зі чо­гось. У під­сум­ку борг — при­ро­дно, ве­ли­че­зний, а во­ла­тиль­ність, нав­па­ки, не­при­ро­дно низь­ка. Це те най­тон­ше мі­сце, яке обов’яз­ко­во пор­ве­ться. Ми го­во­ри­мо про «чор­них ле­бе­дів», а ду­ма­є­мо про «Ан­ти­кри­хкість» (на­сту­пна книж­ка Нас­сі­ма Та­ле­ба. — Ю.С.), у якій са­ме йде­ться про те, що уряд на­ма­га­є­ться всі­ма спосо­ба­ми під­три­му­ва­ти си­сте­му, до­зво­ля­ю­чи їй очи­сти­ти­ся або зці­ли­ти се­бе, не да­ю­чи слаб­ким ком­па­ні­ям по­мер­ти, не­до­оці­ню­ю­чи вар­то­сті гро­шей (ну­льо­ві/ від’єм­ні від­со­тко­ві став­ки) то­що. Ко­ли ця ілю­зія зруй­ну­є­ться, це бу­де до­сить шо­ку­ю­чим.

— У ма­кро­еко­но­мі­чно­му про­гно­зі на остан­ній квар­тал цьо­го ро­ку ана­лі­ти­ки ва­шо­го ін­ве­ст­бан­ку ка­жуть про те, що гло­баль­на еко­но­мі­ка ру­ха­є­ться до за­вер­шаль­ної ста­дії сво­го ци­клу. Чи сто­ї­мо ми на по­ро­зі чер­го­вої фі­нан­со­вої кри­зи? Хто най­біль­шою мі­рою по­стра­ждає, якщо во­на ста­не­ться?

— Чу­до­ве за­пи­та­н­ня. Якщо по­ди­ви­ти­ся, пра­кти­чно весь рік не­а­ме­ри­кан­ські рин­ки ви­гля­да­ють по­га­но. Ки­тай під ти­ском. Рин­ки, що роз­ви­ва­ю­ться, під ти­ском. Ми ба­чи­мо, що еко­но­мі­чний цикл на­бли­жа­є­ться до за­вер­ше­н­ня, най­швид­ше, це бу­де на по­ча­тку на­сту­пно­го ро­ку та, імо­вір­но, роз­по­чне­ться зі США.

Ко­жна но­ва кри­за зав­жди ви­гля­дає тро­хи іна­кше. Але ця бу­де обов’яз­ко­во прив’яза­на до бор­го­вих ін­стру­мен­тів. Основ­на при­чи­на са­ме в бор­гу. В Аме­ри­ці це бу­де на­сам­пе­ред кор­по­ра­тив­ний борг, по­мно­же­ний на той факт, що по­да­тко­ва по­лі­ти­ка Трам­па ство­ри­ла ко­ло­саль­ний де­фі­цит, який не дасть змо­ги бо­ро­ти­ся з кри­зою ме­то­да­ми, що ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся 2008 ро­ку. У ЄС клю­чо­вою ста­не про­бле­ма по­га­ної кон­стру­кції єв­ро­зо­ни і єв­ро як йо­го ін­стру­мен­ту. В Азії зро­ста­н­ня спо­віль­ни­ться че­рез тор­го­вель­ні вій­ни. Се­ред дрі­бних роз­ви­не­них кра­їн по­стра­жда­ють ті, на рин­ках яких є пе­ре­оці­не­на не­ру­хо­мість. У ко­жно­го бу­де свій го­лов­ний біль, але що нас тур­бує: за­зви­чай, ко­ли роз­по­чи­на­є­ться спад, най­біль­ше стра­жда­ють про­фі­ци­тні кра­ї­ни. Ви­хо­дить, та­кі кра­ї­ни, як Ту­реч­чи­на та Ар­ген­ти­на, з най­біль­шим зов­ні­шнім бор­гом і не­спро­мо­жні­стю йо­го пла­ти­ти, по­стра­жда­ють най­біль­ше, але в оста­то­чно­му під­сум­ку, ціл­ком імо­вір­но, що про­фі­ци­тні кра­ї­ни, як Ні­меч­чи­на та Пів­ден­на Ко­рея, мо­жуть по­стра­жда­ти най­біль­ше, бо їхні еко­но­мі­ки за­ле­жать від екс­пор­ту.

— Один із від­чу­тних ри­зи­ків — тор­го­вель­не про­ти­сто­я­н­ня США та Ки­таю. Во­но по­си­лю­є­ться, юань слаб­шає, Ки­тай зни­жує нор­ма­ти­ви лі­кві­дно­сті для бан­ків. Чи мо­жна го­во­ри­ти про те, що США пе­ре­ма­га­ють у цій су­ти­чці? До яких на­слід­ків го­ту­ва­ти­ся сві­то­вій еко­но­мі­ці?

— На­справ­ді в тор­го­вель­ній вій­ні пе­ре­мож­ців не­має. Але спро­буй­мо уяви­ти со­бі, чим це чре­ва­те: Аме­ри­ка по­вер­тає ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті в США, від­ні­ма­ю­чи ча­сти­ну ви­ро­бни­цтва в Ки­таю. Ці­ни на по­ли­цях для аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів зро­ста­ють, то­му що ви­ро­бни­цтво в США до­рож­че й у зв’яз­ку з ви­тра­та­ми, пов’яза­ни­ми з по­ру­ше­н­ням лан­цю­га по­ста­вок. По­пит ско­ро­чу­ва­ти­ме­ться, рин­ки за­хо­чуть аль­тер­на­тив­них то­ва­рів. Якщо Ки­тай не змо­же екс­пор­ту­ва­ти про­ду­кцію в США, він шу­ка­ти­ме ін­ші рин­ки збу­ту. Що силь­но впли­не на екс­пор­те­рів ці­єї са­мої про­ду­кції з ін­ших кра­їн, — з Ки­та­єм кон­ку­ру­ва­ти не­про­сто. Однак і рин­ків, які мо­гли б прийня­ти та­ку кіль­кість про­ду­кції, не­ба­га­то. Якщо Ки­тай не змо­же зна­йти аль­тер­на­тив­ні рин­ки, він зі­штов­хне­ться з на­дви­ро­бни­цтвом, що спо­віль­нить йо­го еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня. Пе­ре­мож­ців не бу­де. По­стра­жда­ють і ті, й ін­ші.

— Мо­жли­во, змо­жуть ви­гра­ти еко­но­мі­ки, що роз­ви­ва­ю­ться? На­при­клад, США ви­рі­шать пе­ре­не­сти свої ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті в Укра­ї­ну, тут ви­ро­бни­цтво де­шев­ше.

— Ви зна­є­те, я теж про це ду­мав. Ві­зьме­мо су­то фі­нан­со­вий під­хід: ко­ли ФРС три­ма­ла став­ки на ну­лі, рин­ки, що роз­ви­ва­ю­ться, усе по­зи­ча­ли в до­ла­рі, борг зро­став, але він був «де­ше­вий». Ни­ні до­лар змі­цню­є­ться, і рин­ки, що роз­ви­ва­ю­ться, па­ні­ку­ють, оскіль­ки вар­тість бор­гу під­ви­щу­є­ться. Укра­ї­на знає це на гір­ко­му до­сві­ді, адже у вас теж зна­чна ча­сти­на бор­гу в до­ла­рі. Це де­мо­ра­лі­зує, але не­за­ба­ром си­ту­а­ція змі­ни­ться, — про­дов­жу­ва­ти й на­да­лі змі­цню­ва­ти­ся до­лар про­сто не мо­же, він в оста­то­чно­му під­сум­ку слаб­ша­ти­ме. Для кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, для Укра­ї­ни більш слаб­кий до­лар США не­об­хі­дний для по­лі­пше­н­ня умов зро­ста­н­ня.

Однак є і гео­по­лі­ти­чний під­хід: ідея про те, що про­ти­сто­я­н­ня США та Ки­таю — це но­ва хо­ло­дна вій­на. Я вва­жаю, що це вже ста­ло­ся. Ми пе­ре­бу­ва­є­мо на пер­шій ста­дії хо­ло­дної вій­ни з Ки­та­єм. То­му що Ки­тай для США — во­рог №1 і го­лов­ний су­пер­ник. Аме­ри­ка ра­птом під­пи­сує тор­го­вель­ні уго­ди з Ка­на­дою та Ме­кси­кою, на­пев­но вже про щось до­мо­ви­ться з Єв­ро­пей­ським Со­ю­зом — її тра­ди­цій­ним со­ю­зни­ком. Ки­тай, у свою чер­гу, по­ві­дом­ляє про ство­ре­н­ня но­во­го Шов­ко­во­го шля­ху, спо­ку­ша­ю­чи ЄС, ін­ве­стує ве­ли­че­зні су­ми в рі­зні кра­ї­ни, у то­му чи­слі ду­же актив­но в Ро­сію. Оби­дві кра­ї­ни за­яв­ля­ють про роз­ши­ре­н­ня сфер впли­ву, збіль­ше­н­ня ін­ве­сти­цій у рі­зні кра­ї­ни. Тор­го­вель­но-еко­но­мі­чна кон­ку­рен­ція вже ду­же жорс­тка. Це хре­сто­ма­тій­на тор­го­вель­но-еко­но­мі­чна вій­на, яка, спо­ді­ва­ю­ся, зви­чай­но ж, ні­ко­ли не пе­ре­йде у вій­сько­ву.

Для кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, це мо­жли­во­сті, з одно­го бо­ку, і про­бле­ми — з ін­шо­го. Усе за­ле­жа­ти­ме від то­го, чий бік во­ни за­ймуть і на­скіль­ки актив­но бу­дуть за­лу­че­ні в про­ти­сто­я­н­ня. Де­гло­ба­лі­за­ція мо­же озна­ча­ти мо­жли­вість, го­лов­не, пра­виль­но ско­ри­ста­ти­ся. Укра­ї­на в сер­ці цих про­це­сів, її шан­си отри­ма­ти ко­ристь від си­ту­а­ції — ви­со­кі. Утім, не остан­ню роль тут ві­ді­гра­ва­ти­ме рі­ше­н­ня Ро­сії від­но­сно цьо­го кон­флі­кту.

— Чи вар­то спо­ді­ва­ти­ся, що зу­стріч Трам­па із Сі Цзі­ньпі­ном під час G20 у ли­сто­па­ді прин­ци­по­во змі­нить си­ту­а­цію?

— У ці­ло­му пі­сля остан­ньої ду­же агре­сив­ної про­мо­ви Май­кла Пен­са — це ма­ло­ймо­вір­но. Пенс був не про­сто агре­сив­ний і кри­ти­ку­вав тор­го­вель­ну по­лі­ти­ку Ки­таю, він іде­о­ло­гі­чно за­ря­див свій ви­ступ, про­йшов­ся по са­мій при­ро­ді ки­тай­сько­го ре­жи­му, у са­ме сер­це вко­лов. Сум­ні­ва­ю­ся, що те­пер на G20 во­ни змо­жуть до­мо­ви­ти­ся. Але, так чи іна­кше, G20 бу­де ду­же ва­жли­вою пе­ре­вір­кою осо­би­стих сто­сун­ків між Трам­пом і Сі Цзі­ньпі­ном, і ми всі ма­є­мо ува­жно сте­жи­ти за цим. За­раз їм ва­жли­во бо­дай про щось до­мо­ви­ти­ся, щоб ста­бі­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію. Ви по­мі­ти­ли, Ки­тай ні­як не від­ре­а­гу­вав на про­мо­ву Пен­са? На мій по­гляд, це ду­же див­но, але, мо­жли­во, Ки­тай хо­че від­чу­ти по­зи­цію Трам­па в G20 і/або не хо­че по­лі­пшу­ва­ти шан­си ре­спу­блі­кан­ців на ви­бо­рах на по­ча­тку ли­сто­па­да з більш упев­не­ною від­по­від­дю або низ­кою за­хо­дів.

— Ви ви­слов­лю­ва­ли при­пу­ще­н­ня, що укла­да­н­ня уго­ди США з Ки­та­єм мо­же при­зве­сти до ще більш агре­сив­но­го під­йо­му ста­вок у США. До чо­го го­ту­ва­ти­ся сві­то­вій еко­но­мі­ці в та­ко­му ра­зі? Укра­ї­ну це ду­же ці­ка­вить, ми че­ка­є­мо ін­ве­сти­цій, і що ви­щі став­ки, то менш ці­ка­ва Укра­ї­на ін­ве­сто­ру.

— Ви пра­ві, до­лар — гло­баль­на ва­лю­та, і що до­рож­чим стає борг, то гір­ше це для рин­ків, які роз­ви­ва­ю­ться. Але ми на­бли­жа­є­мо­ся до кін­ця ци­клу. Тут для рин­ків, що роз­ви­ва­ю­ться, не спра­цює те тра­ди­цій­не рів­ня­н­ня, про яке ви ка­же­те. Якщо став­ки в США за­ли­ша­ться ви­со­ки­ми, по­при осла­бле­н­ня Шта­тів, то ли­ше то­му, що до­лар слаб­шає, і Аме­ри­ці ду­же скла­дно за­лу­ча­ти ко­шти фі­нан­су­ва­н­ня зро­ста­ю­чо­го де­фі­ци­ту. І у сві­ті, де шу­ка­ють аль­тер­на­тив­ні мо­жли­во­сті пе­ре­мі­сти­ти до­ла­ри в ін­шу ва­лю­ту, дов­го­стро­ко­вий ри­зик по­ля­гає в то­му, що США по­чнуть втра­ча­ти ста­тус ре­зерв­ної ва­лю­ти. На­справ­ді швид­ко зро­стає кіль­кість кра­їн, які хо­чуть «зліз­ти» з до­ла­ра. Зви­чай­но, це по­віль­ний про­цес, але в під­сум­ку в нас усіх бу­де ціл­ком ін­ша ди­на­мі­ка, ціл­ком ін­ші пра­ви­ла. Клю­чо­ве пи­та­н­ня по­ля­га­ти­ме в та­ко­му: чи зна­йде­мо ми ва­лю­ту — гло­баль­ну за­мі­ну до­ла­ру США, про яку всі мо­жуть до­мо­ви­ти­ся, — щось на кшталт ідеї Кейн­са—бен­ко­ра; або ж світ роз­ді­ля­є­ться на сфе­ри впли­ву, і то­ді, мо­жли­во, оби­дві ва­лю­ти — до­лар та юань — су­пер­ни­ча­ти­муть за па­ну­ва­н­ня?

— Що ж, у та­ко­му ра­зі ще скла­дні­ше зро­зу­мі­ти при­чи­ни, че­рез які ін­ве­сто­ри впер­то об­хо­дять Укра­ї­ну сто­ро­ною.

— Усе про­сто та скла­дно во­дно­час. На­при­клад, у вас є одні з основ­них фа­кто­рів, які при­ва­блю­ють ін­ве­сти­ції, — низь­кі ви­тра­ти, осо­бли­во для ква­лі­фі­ко­ва­них і не­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків. Мій брат пра­цю­вав на ве­ли­ку со­фтвер­ну ком­па­нію, в якої бу­ла ко­ман­да про­гра­мі­стів, що пра­цю­ють тут, у Ки­є­ві. Він ска­зав, що во­ни най­кра­щі та­лан­ти, — це ду­же вра­жає. І пла­тять їм на­ба­га­то мен­ше, ніж у США, але во­ни за­до­во­ле­ні, то­му що вар­тість про­жи­ва­н­ня тут теж на­ба­га­то ниж­ча. Осві­че­на ро­бо­ча си­ла — це ва­жли­вий фа­ктор. Але не єди­ний.

Ін­ши­ми фа­кто­ра­ми є якість ін­фра­стру­кту­ри — на­скіль­ки лег­ко ви­ве­сти про­дукт на ри­нок, якщо це ма­те­рі­аль­ний про­дукт, і, на­ре­шті, си­ла та по­слі­дов­ність за­ко­ну і су­до­вої си­сте­ми й рі­вень ко­ру­пції. Зокре­ма, остан­ні сфе­ри бу­ли про­бле­мою для Укра­ї­ни, де де­ше­ва ро­бо­ча си­ла не мо­же ком­пен­су­ва­ти ви­со­кі ви­тра­ти не­ви­зна­че­но­сті ве­де­н­ня бі­зне­су. Про­те я на­по­ля­гав би на то­му, що для Укра­ї­ни існує ве­ли­че­зний по­тен­ці­ал зро­ста­н­ня, якщо во­на змо­же по­до­ла­ти ці про­бле­ми.

— Які ри­зи­ки для ЄС за­раз най­акту­аль­ні­ші? Brexit? Іта­лія? Мі­гран­ти?

— Основ­ний ри­зик — це єв­ро як ва­лю­та. Єв­ро да­мо­кло­вим ме­чем ви­сить над усім єв­ро­про­е­ктом і не до­зво­лить йо­му ста­бі­лі­зу­ва­ти­ся, по­ки ми не по­ба­чи­мо пов­но­го фі­скаль­но­го со­ю­зу для ЄС або пе­ри­фе­рій­них кра­їн, які від­нов­ля­ють свої вла­сні ва­лю­ти.

— Ви го­во­ри­те про про­бле­му єв­ро­зо­ни?

— Зви­чай­но. Сам устрій Єв­ро­со­ю­зу був не­пра­виль­ним від са­мо­го по­ча­тку. Єди­на ва­лю­та, єди­ний цен­тро­банк і при цьо­му не­має фі­скаль­но­го со­ю­зу (ко­жна кра­ї­на ви­дає свій борг, який ін­шим кра­ї­нам те­о­ре­ти­чно не тре­ба пла­ти­ти), рі­зні кра­ї­ни, які об’єд­на­ні. Іта­лія фа­кти­чно фон­дує се­бе, по су­ті, в іно­зем­ній ва­лю­ті. Їхній цен­траль­ний банк не має пра­ва на вла­сну мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку, не має пра­ва на емі­сію єв­ро. Це по­вто­ре­н­ня «гре­цько­го» сце­на­рію. І на­сту­пна єв­ро-ре­це­сія за­ве­де ЄС пря­мо в кри­зу, ду­же жорс­тку і бо­лі­сну. Май­бу­тнє Єв­ро­пи не бу­де ста­ту­сом-кво: або це бу­де пов­ний фі­скаль­ний со­юз, або про­сто віль­на тор­го­ва зо­на, але з ін­ши­ми ва­лю­та­ми, що цир­ку­лю­ють па­ра­лель­но. Мо­жли­во, якийсь мі­кро-єв­ро­со­юз за­ли­ши­ться в цен­трі, але ін­ші кра­ї­ни від­окрем­ля­ться, і ко­жна бу­де са­ма за се­бе. За­раз ми в пер­шій фа­зі ці­єї кри­зи, це во­на роз­ви­ва­ти­ме­ться в май­бу­тньо­му. На­віть якщо ви­рі­ши­ться про­бле­ма Іта­лії цьо­го ро­ку або на­віть на­сту­пно­го, си­ту­а­ція по­вто­рю­ва­ти­ме­ться зно­ву й зно­ву, то­му що са­ма кон­стру­кція по­мил­ко­ва від са­мо­го по­ча­тку.

— По­вер­не­н­ня до на­ціо­наль­них ва­лют у кра­ї­нах ЄС сут­тє­во змі­нить їхні еко­но­мі­ки. На­при­клад, сти­му­лів ви­тя­гу­ва­ти кра­ї­ну з кри­зи всім Єв­ро­со­ю­зом, як ря­ту­ва­ли Гре­цію, уже не бу­де. Це по­тре­бу­ва­ти­ме від кра­їн фі­скаль­ної, фі­нан­со­вої ди­сци­плі­ни. Чи усі до цьо­го го­то­ві?

— Урок по­ля­гає в то­му, що фі­скаль­на жорс­ткість не пра­цює в умо­вах де­мо­кра­тії, — ви в оста­то­чно­му під­сум­ку опи­ня­є­те­ся се­ред по­пу­лі­стів, які хо­чуть по­ла­ма­ти си­сте­му. Однак не­має про­сто­го ви­хо­ду. Якщо Іта­лія за­пу­стить па­ра­лель­ну ва­лю­ту та зне­ці­нить свій єв­ро­борг че­рез де­фолт (який во­на, мо­жли­во, ні­ко­ли не змо­же за­пла­ти­ти че­рез пе­ре­оці­не­ні, для Іта­лії, єв­ро), во­но то­го бу­де вар­те: борг бу­де зни­ще­но, у цьо­му по­ря­ту­нок. При­найм­ні кра­ї­на мо­же ру­ха­ти­ся впе­ред. Іта­лія не хо­че пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на дру­гу Гре­цію — при­гні­че­ну ві­чним бор­го­вим на­ван­та­же­н­ням у єв­ро.

— Але на­се­ле­н­ня кра­ї­ни стра­ждає.

— У ба­лан­сі, так. Хо­ча ті, у ко­го ве­ли­кі бор­ги, від­чу­ють по­лег­ше­н­ня, і зайня­тість, імо­вір­но, зро­сте, на­віть якщо ре­аль­на за­ро­бі­тна пла­та — ні, це ха­ра­ктер­но для си­ту­а­ції. Але при­найм­ні ми не ма­ти­ме­мо ці­лих «втра­че­них по­ко­лінь» або пов­но­го від­пли­ву міз­ків, оскіль­ки най­більш та­ла­но­ви­ті пра­ців­ни­ки ті­ка­ють у кра­щі умо­ви в ін­ших мі­сцях. Гре­ція є сер­йо­зним по­пе­ре­дже­н­ням, во­на че­рез кри­зу втра­ти­ла цін­ний ка­дро­вий ре­сурс. А ті, хто ви­їхав, своє жи­т­тя ви­тра­тять на ада­пта­цію на но­во­му мі­сці. Це не­пра­виль­но. У дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві це зна­чно гір­ше за де­валь­ва­цію.

І по­тім, зво­ро­тний бік стра­те­гії «Уря­ту­ва­ти Іта­лію» за бу­дья­ку ці­ну — це бо­лі­сна втра­та су­ве­ре­ні­те­ту. Це ма­ло ко­го вла­што­вує, на­род хо­че кон­тро­лю­ва­ти си­ту­а­цію у сво­їй кра­ї­ні, це при­ро­дно.

— Так, це ду­же зна­йо­мо

Укра­ї­ні…

— Яку «ря­тує» МВФ, я про це ж. Сто­рон­нє втру­ча­н­ня в по­лі­ти­ку су­ве­рен­ної кра­ї­ни зав­жди ви­кли­кає опір. І са­ме існу­ва­н­ня єв­ро­зо­ни по­стій­но про­во­ку­ва­ти­ме по­ді­бні кон­флі­кти, зви­чай­ний гро­ма­дя­нин ЄС не обов’яз­ко­во під­три­мує ЄС як кон­це­пцію, він ціл­ком мо­же по­чу­ва­ти­ся біль­ше гро­ма­дя­ни­ном яко­їсь кон­кре­тної кра­ї­ни, а не гро­ма­дя­ни­ном усі­єї Єв­ро­пи.

— На­скіль­ки в та­ко­му ра­зі пер­спе­ктив­ний сам Єв­ро­со­юз? — Я спо­ді­ва­ю­ся, що май­бу­тнє є, але йо­го тре­ба ре­фор­му­ва­ти, і, зві­сно, йо­му по­трі­бно по­вер­ну­ти до­ві­ру су­спіль­ства. Про­бле­ма з ЄС як ін­сти­ту­том по­ля­гає в то­му, що він управ­ля­є­ться не­ви­бра­ною елі­тою, яка над­то да­ле­ка від гро­ма­дян ЄС, — якщо ви­бор­ці ЄС не вва­жа­ють, що цей ін­сти­тут мо­же від­по­від­а­ти їхнім очі­ку­ва­н­ням, во­ни зав­жди йо­го зви­ну­ва­чу­ва­ти­муть у про­бле­мах і за­хо­чуть йо­го зруй­ну­ва­ти. Це не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти: якщо су­спіль­ство бу­де про­ти, то що вже мо­жна зро­би­ти?

Най­ці­ка­ві­ше, у біль­шо­сті кра­їн ЄС мо­лодь ви­сту­пає за ЄС і за єв­ро, але не в Іта­лії, де біль­шість мо­ло­ді про­ти єди­ної ва­лю­ти, яка силь­но під­три­му­є­ться стар­ши­ми іта­лій­ця­ми. Гре­ки, не­зва­жа­ю­чи на те, що з ни­ми ста­ло­ся, на ту де­пре­сію, яку ЄС ство­рив у їхній кра­ї­ні, не хо­чуть по­вер­ну­ти дра­хму. Aeи­те­лі ЄС у ма­сі не мо­жуть со­бі уяви­ти жи­т­тя по­за єв­ро­зо­ною, але при цьо­му во­ни ро­зу­мі­ють, що щось іде не так, від­чу­ва­ють, що змі­ни по­трі­бні або си­ту­а­ція по­гір­шу­ва­ти­ме­ться.

— З ін­шо­го бо­ку, як­би на мо­мент кри­зи в Гре­ції бу­ла дра­хма, її то­чно не вря­ту­ва­ли б, де­валь­ва­ція бу­ла б ка­та­стро­фі­чною. — Зві­сно. Во­ни й не змо­гли б ви­пла­ти­ти свої бор­ги. І не ста­ли б. Це їхня по­лі­ти­ка: «Ну, мо­же, по­тім. Ну, да­вай­те з по­не­діл­ка». Але що ви­рі­ши­ло єв­ро? У на­сту­пну кри­зу ми все одно бу­де­мо зму­ше­ні спи­са­ти їхні бор­ги або че­рез де­фолт, або че­рез якусь мо­не­ти­за­цію з бо­ку цен­тро­бан­ку, або ще якось. Але весь цей борг ви­пла­че­ний то­чно не бу­де та має бу­ти зни­ще­ний у на­сту­пно­му еко­но­мі­чно­му ци­клі. Але очі­ку­ю­чи, ми ма­є­мо про­бле­му від­пли­ву міз­ків і втра­че­но­го по­ко­лі­н­ня в Гре­ції. — Ви так лег­ко го­во­ри­те сло­во «де­фолт», але біль­шість кра­їн він ля­кає зна­чно біль­ше, ніж втра­та су­ве­ре­ні­те­ту, на­при­клад.

— Якщо це по­трі­бно ро­би­ти, то це тре­ба ро­би­ти. Цей ме­ха­нізм пра­цює. Він про­стий, зро­зумі­лий і зви­чний. Де­фол­ти на­справ­ді по­стій­но тра­пля­ю­ться. Усі бо­я­ться ко­ро­тко­стро­ко­вої не­ви­зна­че­но­сті й де­мо­ні­зу­ють де­фолт, але іно­ді для дер­жа­ви швид­кий де­фолт кра­ще за бо­лі­сно три­ва­лий ви­хід із кри­зи. Ін­ша спра­ва, що пі­сля де­фол­ту скла­дно по­вер­та­ти до­ві­ру, за­лу­ча­ти зов­ні­шні ін­ве­сти­ції, та й кре­ди­тний рей­тинг у кра­ї­ни бу­де сум­нів­ним. Але по­вір­те, ви­пад­ки, ко­ли де­фолт — опти­маль­ний ва­рі­ант, зу­стрі­ча­ю­ться ча­сті­ше, ніж зви­кли вва­жа­ти.

— Ми весь час го­во­ри­мо про­бле­ми і ри­зи­ки. Є кра­ї­ни, які змо­гли їх уни­кну­ти в цьо­му еко­но­мі­чно­му ци­клі й ні­чим не ри­зи­ку­ють з по­ча­тком но­во­го еко­но­мі­чно­го ци­клу?

— Вза­га­лі по­чи­на­ю­чи з 2008 ро­ку сві­то­ва еко­но­мі­ка бу­ла не най­при­єм­ні­шим ви­до­ви­щем. Так, зро­ста­н­ня пі­шло вго­ру, але це стій­ке зро­ста­н­ня чи зро­ста­н­ня за ра­ху­нок біль­шої за­бор­го­ва­но­сті? І ме­ні скла­дно на­зва­ти якісь «оа­зи», що збе­ре­гли озна­ки здо­ро­вої еко­но­мі­ки, які роз­цві­туть у на­сту­пно­му еко­но­мі­чно­му ци­клі. Я ро­зу­мію, що схо­жий на яко­гось са­ди­ста, ко­ли так го­во­рю, але нам по­трі­бні ре­аль­ні від­по­віді на пи­та­н­ня 2008 ро­ку, щоб одер­жа­ти про­ду­ктив­ний на­сту­пний цикл. Про­бле­ми ми так і не ви­рі­ши­ли. Про­сто на­ко­ло­ли­ся мо­не­тар­но­го мор­фію, на­ка­ча­ли­ся гро­ши­ма, бор­га­ми — і все. На стій­кий шлях роз­ви­тку ні­хто не ви­йшов. Дві ча­сти­ни ки­тай­сько­го іє­ро­глі­фа, що по­зна­чає кри­зу, го­во­рять про не­без­пе­ку й мо­жли­во­сті. Вва­жаю, цим ска­за­но все. Кри­за — най­кра­щий час для ви­рі­ше­н­ня про­блем, осо­бли­во в по­лі­ти­ці, то­му що цей той час, ко­ли по­лі­ти­ки на­ва­жу­ю­ться ро­би­ти щось ін­ше. І з цьо­го по­гля­ду кри­за — це до­бре. Це шанс для сві­то­вої еко­но­мі­ки ста­ти на но­ві рей­ки.

— Яких кон­кре­тних рі­шень ви

че­ка­є­те?

— Но­ва по­лі­ти­чна від­по­відь про­сто ма­ти­ме скон­цен­тру­ва­ти­ся на ско­ро­чен­ні бор­гу. Це бу­де бо­лі­сно для де­ко­го, скла­дно для ін­ших (вкла­дни­ків і кре­ди­то­рів). То­му не че­кай­те по­вто­ре­н­ня по­лі­ти­ки 2008–2009 ро­ків. Ми мо­же­мо по­ча­ти з цьо­го шля­ху, але на­сту­пна по­лі­ти­чна від­по­відь ма­ти­ме ін­ший ви­гляд, оскіль­ки у нас є ін­ша від­прав­на то­чка, і до­свід по­ка­зав, що цен­траль­ні бан­ки, які по­ка­зу­ють шоу не­ба­че­ної ще­дро­сті, ні­чо­го не ви­рі­ши­ли і, ро­бля­чи гро­ші за­над­то де­ше­ви­ми, тіль­ки збіль­ши­ли не­рів­ність ба­гат­ства, зом­бу­ю­чи ком­па­нії й бі­знес, які ма­ли зни­кну­ти. Цен­тро­бан­ки з азар­том усу­ва­ють сим­пто­ми хво­ро­би, але до при­чи­ни не­ду­ги їм бай­ду­же, а про по­бі­чні ефе­кти сво­їх лі­ків во­ни на­віть не за­ми­слю­ю­ться. То­му, якщо у них за­бе­руть ча­сти­ну впли­ву й пов­но­ва­жень, гір­ше не бу­де. Пря­мий на­слі­док гі­пер­кон­цен­тра­ції гро­шей — мо­но­по­лії. Ми це вже не раз про­хо­ди­ли. І всі бо­лі­сні про­це­си з цим пов’яза­ні — бо­роть­ба з мо­но­по­лі­я­ми, їх се­гмен­та­ція, змі­ни по­да­тко­вих по­лі­тик. Чи­ма­ло ре­сур­сів тре­ба по­тім ви­тра­ти­ти, щоб ви­рів­ня­ти си­ту­а­цію.

— Але ж цен­тро­бан­ки зде­біль­шо­го — не­за­ле­жні ор­га­ни. Сум­ні­ва­ю­ся, що во­ни го­то­ві з ці­єю не­за­ле­жні­стю роз­про­ща­ти­ся.

— Однак у ре­зуль­та­ті са­ме це й від­бу­де­ться. Цен­тро­бан­ки про­сто не змо­жуть впо­ра­ти­ся з но­вою кри­зою, ни­ні­шнє бор­го­ве на­ван­та­же­н­ня не до­зво­лить від­по­ві­сти, як в остан­ній раз. Ві­зьміть Єв­ро­пу: якщо у нас бу­де спад до 2020 ро­ку, він по­чне­ться з ЄЦБ з ну­льо­вою від­со­тко­вою став­кою! Во­ни зму­ше­ні бу­дуть за­лу­ча­ти уря­ди й ді­я­ти спіль­но з дер­жав­ни­ми ви­да­тка­ми. Пам’ята­є­те, war bonds США в Дру­гій сві­то­вій вій­ні? Пі­сля вій­ни їх вла­сни­кам пла­ти­ли по 2% рі­чних при ін­фля­ції на рів­ні 10, 15, 20%. Це на­зи­ва­є­ться фі­нан­со­вою ре­пре­сі­єю і є одним зі спосо­бів по­збу­ти­ся бор­гів без де­фол­ту. Про­сто й жорс­тко. Отож то­ді ФРС кон­тро­лю­вав уряд. А по­тім, у 1951 ро­ці, ФРС по­вер­ну­ли її не­за­ле­жність. Ме­седж та­кий: не­за­ле­жність цен­траль­но­го бан­ку три­ває ли­ше до­ти, до­ки мас­штаб кри­зи не зму­сить її ра­пто­во зни­кну­ти. Я пе­ре­ко­на­ний, що цен­траль­ні бан­ки про­сто опи­ня­ться під при­ці­лом по­лі­тик уря­дів у на­сту­пній кри­зі. Ми мо­же­мо на ко­ро­ткий час про­рва­ти­ся в ін­шу де­фля­цій­ну ди­на­мі­ку, по­ки уря­ди не від­ре­а­гу­ють на від­нов­ле­н­ня дру­кар­сько­го вер­ста­та, і ми по­ба­чи­мо ін­фля­цію як у США, так і в ін­ших кра­ї­нах з роз­ви­не­но­му еко­но­мі­кою, якої не ба­чи­ли біль­ше по­ко­лі­н­ня. Стаг­фля­ція (ста­гна­ція, що су­про­во­джу­є­ться ін­фля­ці­єю. — по­вер­не­ться в еко­но­мі­чну ле­кси­ку.

— За іде­єю це має по­си­ли­ти спро­би ді­ста­ва­н­ня «на­дли­шку» ко­штів, що пе­ре­бу­ває в офшо­рах.

— Так, фе­но­мен офшор­но­го ба­гат­ства вже дав­но під при­ці­лом, і ці про­це­си, ймо­вір­но, по­си­ля­ться. Існує над­то ба­га­то те­хно­ло­гій, які мо­жуть від­слід­ко­ву­ва­ти рух ка­пі­та­лу, бо лю­ди на­ма­га­ю­ться три­ма­ти своє ба­гат­ство по­да­лі від по­да­тко­вих ор­га­нів. При­хо­ву­ва­н­ня гро­шей в офшо­рах стає де­да­лі скла­дні­шим, і зро­ста­н­ня по­пу­лі­зму, швид­ше за все, зро­бить їх ви­ко­ри­ста­н­ня де­да­лі скла­дні­шим для тих ве­ли­ких ба­га­то­на­ціо­наль­них кра­їн, які ухи­ля­ю­ться від по­да­тків. Це пи­та­н­ня спра­ве­дли­во­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.