Чо­му б пра­ців­ни­кам са­мим не пла­ти­ти по­да­тки?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Во­ло­ди­мир ДУБРОВСЬКИЙ,

стар­ший еко­но­міст CASE Укра­ї­на

Пи­та­н­ня, ви­не­се­не в за­го­ло­вок, остан­нім ча­сом ста­ло до­сить по­пу­ляр­ним се­ред ро­бо­то­дав­ців, осо­бли­во ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су.

Річ у то­му, що, як і в аб­со­лю­тній біль­шо­сті кра­їн, 80% усіх по­да­тків в Укра­ї­ні — пла­те­жі «про­стих гро­ма­дян», але пе­ре­ра­хо­ву­ють їх до бю­дже­ту під­при­єм­ства, оскіль­ки во­ни, згі­дно з чин­ним за­ко­но­дав­ством, ви­сту­па­ють «по­да­тко­ви­ми аген­та­ми». Зокре­ма, на ко­жні 100 грн «чи­стої» зар­пла­ти ро­бо­то­да­вець зо­бов’яза­ний пе­ре­ра­ху­ва­ти ще по­над 50 гри­вень, яких пра­ців­ник не ба­чить, а во­ни тим ча­сом ідуть до бю­дже­ту від йо­го іме­ні. З но­мі­наль­ної зар­пла­ти утри­му­є­ться 18% по­да­тку на до­хо­ди фі­зи­чних осіб (ПДФО), на неї на­ра­хо­ву­є­ться 22% «єди­но­го со­ці­аль­но­го вне­ску» (ЄСВ), який, сво­єю чер­гою, роз­ще­плю­є­ться на Пен­сій­ний фонд, стра­ху­ва­н­ня на ви­па­док без­ро­бі­т­тя та соц­страх. На все це кіль­ка ро­ків то­му до­дав­ся ще й «вій­сько­вий збір», — ціл­ком не­зро­зумі­ло, чо­му са­ме на цю, і так пе­ре­ван­та­же­ну, по­да­тко­ву ба­зу.

Крім то­го, під­при­єм­ства пла­тять за сво­їх кін­це­вих по­ку­пців не­пря­мі по­да­тки, які в нас су­мар­но біль­ші за пря­мі: ко­ли пра­ців­ник не­се свою «чи­сту» зар­пла­ту в ма­га­зин, він при ко­жній по­ку­пці пла­тить ПДВ (цю су­му на­віть за­зна­че­но в че­ках ма­лим шри­фтом), а якщо в ко­ши­ку ви­яв­ля­є­ться під­акци­зний то­вар — ал­ко­голь, тю­тюн то­що — ще й акциз. Ось то­му й по­бу­тує по­ши­ре­на ілю­зія: мов­ляв, це «бі­знес пла­тить (або не пла­тить) по­да­тки, а ми, про­сті гро­ма­дя­ни, тут ні до чо­го». Вла­сне, це й обу­рює під­при­єм­ців: во­ни мрі­ють пе­ре­ста­ти пла­ти­ти по­да­тки хо­ча б за сво­їх пра­ців­ни­ків, якщо вже з не­пря­ми­ми ні­чо­го зро­би­ти не мо­жна — че­рез са­му їхню при­ро­ду.

Слід ви­зна­ти, про­бле­ма справ­ді є: лю­ди, ко­трі пе­ре­ко­на­ні, що по­да­тки за них пла­тить хтось ін­ший, охо­чі­ше го­ло­су­ють за їх під­ви­ще­н­ня. То­чні­ше, за ще­дрі зо­бов’яза­н­ня дер­жа­ви, які по­тре­бу­ють «ре­сур­сно­го по­кри­т­тя», — адже, всу­пе­реч ще одній не­без­пе­чній ілю­зії, ро­гу до­ста­тку в дер­жа­ви не­має (та й у при­ро­ді не тра­пля­є­ться), то­му всі ви­пла­ти ра­но чи пі­зно обер­ну­ться по­бо­ра­ми. Від­так, бю­джет і фі­ктив­но ви­ді­ле­ні з ньо­го «со­ці­аль­ні фон­ди» ма­ють вла­сти­вість роз­бу­ха­ти. Зокре­ма, в Укра­ї­ні їх роз­мір ста­но­вить 44,5% від ВВП, — це біль­ше, ніж у Ні­меч­чи­ні, і при­найм­ні на ві­сім-де­сять від­со­тко­вих пун­ктів біль­ше, ніж мо­же со­бі до­зво­ли­ти бі­дна кра­ї­на з ду­же низь­кою які­стю дер­ж­управ­лі­н­ня. Це одна з го­лов­них при­чин, яка не дає на­шій еко­но­мі­ці зро­ста­ти біль­ше, ніж на 3—4% на рік, у се­ре­дньо­му. А з та­ки­ми тем­па­ми і ни­ні­шнє, і май­бу­тнє по­ко­лі­н­ня по­мруть у бі­дно­сті або ви­їдуть, то­му справ­ді ар­хі­ва­жли­во по­ясни­ти ви­бор­цям, що за всі «хо­тіл­ки» во­ни за­пла­тять із вла­сної ки­ше­ні.

Однак про­по­но­ва­ний під­при­єм­ця­ми ме­тод — те са­ме, що лі­ку­ва­н­ня го­лов­но­го бо­лю гіль­йо­ти­ною...

Спро­бу­є­мо уяви­ти, як ця про­по­зи­ція ма­ла б ви­гля­да­ти на пра­кти­ці. От­же, одно­го (да­ле­ко не пре­кра­сно­го) дня ро­бо­то­дав­ці пе­ре­ста­ють бу­ти по­да­тко­ви­ми аген­та­ми, а на­то­мість ви­да­ють «на ру­ки» пра­ців­ни­кам у пів­то­ра ра­зу біль­ше гро­шей зі сло­ва­ми «те­пер пла­тіть усе са­мі!» — як це ні­би­то від­бу­ва­є­ться у США та «в усьо­му ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті». Але тут са­ме час зга­да­ти, що ци­ві­лі­зо­ва­ним цей світ став не зра­зу, і та­кий роз­мір по­да­тків там з’явив­ся теж да­ле­ко не сьо­го­дні. Со­тні ро­ків лю­дей при­вча­ли пла­ти­ти по­да­ток — спо­ча­тку зов­сім мі­зер­ний, за ни­ні­шні­ми по­ня­т­тя­ми, кіль­ка від­со­тків від до­хо­ду, і тіль­ки че­рез сто­лі­т­тя, по­сту­по­во, ці ци­фри ста­ли дво­зна­чни­ми.

На той час жи­те­лі роз­ви­не­них кра­їн уже дав­но на­вчи­ли­ся ви­ма­га­ти від дер­жа­ви про­зо­рої й ефе­ктив­ної ви­тра­ти сво­їх ко­штів, а дер­жа­ва, від­по­від­но, зму­ше­на бу­ла за­без­пе­чи­ти та­ку-ся­ку че­сність у цьо­му пи­тан­ні. Зві­сно, да­ле­ко не зра­зу, а че­рез бун­ти й скан­да­ли, — ще раз: «ци­ві­лі­зо­ва­ні кра­ї­ни», з яких нам про­по­ну­ють бра­ти при­клад, ішли до цьо­го со­тні тяж­ких і кри­ва­вих ро­ків. Тер­мін до­ста­тній для змін не тіль­ки цін­но­стей, а й са­мої куль­ту­ри лю­дей.

Якщо ж за­сто­су­ва­ти нор­му, яка скла­ла­ся в зов­сім ін­шій куль­ту­рі (та й там пра­цює не без про­блем) у на­ших умо­вах, то не­важ­ко вга­да­ти, що до­бро­віль­но від­да­ти дер­жа­ві тре­ти­ну сво­го до­хо­ду зра­зу по­го­ди­ться ма­ло хто. При­ро­дно, цим гро­шам тут-та­ки зна­йдуть кра­ще за­сто­су­ва­н­ня, а під кі­нець ро­ку ви­яви­ться, що не про­сто ба­га­то, а біль­шість на­се­ле­н­ня по­да­тків не за­пла­ти­ла або не­д­опла­ти­ла. Оскіль­ки ухи­ля­н­ня бу­де ма­со­вим, бю­джет у пер­ший же рік за­ва­ли­ться, то­ді як не від­да­ні в ньо­го гро­ші пі­дуть на ри­нок і обва­лять ці­ни, — а це спри­чи­нить чер­го­ву кри­зу («до­лар по 50» ста­не ре­аль­ні­стю).

З ці­єї си­ту­а­ції є рів­но три ви­хо­ди: або по­вер­ну­ти­ся на­зад і від­но­ви­ти до­ріж­ки там, де во­ни вто­ро­ва­ні ро­ка­ми; або не­гай­но змен­ши­ти ви­тра­ти дер­жа­ви при­бли­зно на ті са­мі 10% від ВВП, щоб зни­зи­ти су­мар­ний тя­гар пря­мих по­да­тків на гро­ма­дян до «де­ся­ти­ни», яку ре­аль­но мо­жна зі­бра­ти, — але та­ке змен­ше­н­ня, хоч во­но й не­об­хі­дне, аб­со­лю­тно не­ре­а­лі­сти­чно зро­би­ти в ни­ні­шніх умо­вах за один рік: ко­жен про­фе­сіо­нал, який зі­штов­ху­вав­ся з про­бле­мою, це ро­зу­міє. Або, на­ре­шті, «ла­ма­ти че­рез ко­лі­но»: мо­мен­таль­но змі­ни­ти куль­ту­ру мо­жна тіль­ки те­ро­ром, який і до­ве­ло­ся б уста­но­ви­ти, щоб зі­бра­ти по­да­тки. У від­по­відь не ви­клю­че­ний бунт, осо­бли­во якщо цю куль­ту­ру (як во­но, швид­ше за все, й бу­де) пі­дуть руй­ну­ва­ти зни­зу до­го­ри: ущем­ля­ти «про­стих лю­дей» на тлі без­кар­но­сті «олі­гар­хів».

Та­ким чи­ном, на пер­ший по­гляд лі­бе­раль­не га­сло на­справ­ді озна­чає за­клик вста­но­ви­ти по­да­тко­вий те­рор, то­чні­ше — по­ши­ри­ти йо­го на всіх гро­ма­дян. Най­біль­ше бу­дуть ра­ді, зві­сно ж, по­да­тків­ці, яких зна­до­би­ться в ба­га­то ра­зів біль­ше: це не жарт — усте­жи­ти за де­ся­тком міль­йо­нів до­мо­го­спо­дарств (про­ти кіль­кох со­тень ти­сяч під­при­ємств). Плюс — пов­но­ва­же­н­ня їм теж зна­до­бля­ться дра­ко­нів­ські: вхо­ди­ти в жи­тла, вла­што­ву­ва­ти об­шу­ки, за­сто­со­ву­ва­ти «не­пря­мі ме­то­ди оцін­ки до­хо­дів» та ін­ші ра­до­щі, від яких по­тер­пає сьо­го­дні бі­знес. Ну й, на­ре­шті, як і ко­жна нор­ма, що су­пе­ре­чить сфор­мо­ва­ній пра­кти­ці та, від­по­від­но, всі­ма по­ру­шу­є­ться, — за­галь­не де­кла­ру­ва­н­ня і пря­ма спла­та по­да­тків від­кри­ють чер­го­ву скринь­ку Пан­до­ри: по­да­тків­ці змо­жуть, як во­ни це до­бре вмі­ють ро­би­ти, зно­ву ви­би­ра­ти на вла­сний роз­суд: ко­го ро­би­ти ца­пом­ві­дбу­вай­лом і ти­сну­ти до остан­ньо­го (во­че­видь, тих, хто по­смів під­ні­ма­ти го­ло­ву), ко­му да­ти від­ку­пи­ти­ся, а ко­го чі­па­ти вза­га­лі не мо­жна, бо «свої». Тоб­то, як зав­жди, пер­ши­ми жер­тва­ми та­ко­го те­ро­ру ста­нуть не так злі­сні ухи­лян­ти, як «ду­же гра­мо­тні», що на­му­ля­ли очі на­чаль­ству: на­віть якщо в них на­справ­ді все чи­сто, «не­пря­мі ме­то­ди» до­зво­лять на ко­жно­го на­ко­па­ти обви­ну­ва­че­н­ня, ко­тре до­ве­де­ться по­тім спро­сто­ву­ва­ти в су­ді, — а там теж свої лю­ди... Тоб­то кон­троль усе-та­ки по­си­ли­ться, тіль­ки не гро­ма­дян над дер­жа­вою, а зов­сім нав­па­ки.

Ну й, на­ре­шті, те­хні­ко-еко­но­мі­чний бік спра­ви теж, м’яко ка­жу­чи, не ра­дує... Уя­віть со­бі де­сять міль­йо­нів по­да­тко­вих де­кла­ра­цій, зде­біль­шо­го за­пов­не­них від ру­ки без­гра­мо­тни­ми, у пра­во­во­му й еко­но­мі­чно­му від­но­ше­н­нях, гро­ма­дя­на­ми. Скіль­ки лю­ди­но-го­дин зна­до­би­ться на їх за­пов­не­н­ня й на­сту­пну пе­ре­вір­ку? Ор­га­ні­за­цію при­мі­щень, роз­дру­ків­ку блан­ків то­що? Не­ми­ну­чі не­по­ро­зу­мі­н­ня з по­мил­ка­ми, опи­ска­ми, ля­пка­ми — зно­ву ж, при­ві­л­ля для за­чі­пок. Оче­ви­дно, що йде­ться про ба­га­то­мі­льяр­дні втра­ти (хо­ча й не зав­жди мо­не­ти­зо­ва­ні), зі­псо­ва­ні нер­ви та ін­ші ви­тра­ти, при­чо­му аб­со­лю­тно не­про­ду­ктив­ні. Оскіль­ки ма­шин­на оброб­ка за­пов­не­них вру­чну до­ку­мен­тів на­вряд чи мо­жли­ва в не­да­ле­ко­му май­бу­тньо­му, їх пе­ре­вір­ка ста­не окре­мим го­лов­ним бо­лем. Мо­же­те со­бі уяви­ти сіль­ську ба­бу­сю, яка за­пов­нює по­да­тко­ву де­кла­ра­цію? І, вла­сне, де­кла­ра­цію, за­пов­не­ну нею? Плюс до цьо­го, де­ся­ти міль­йо­нам до­мо­го­спо­дарств до­ве­де­ться що­мі­ся­ця (а як іна­кше?), на до­да­чу до ко­му­наль­них, ро­би­ти ще й по­да­тко­ві пла­те­жі... Хо­ча, втім, зві­сно, весь цей ко­шмар — ні­що, по­рів­ня­но з то­таль­ним те­ро­ром, опи­са­ним ви­ще.

Однак на­віть із та­ки­ми про­бле­ма­ми пра­ців­ни­кам мо­жна про­де­мон­стру­ва­ти тіль­ки пря­мі по­да­тки, які во­ни пла­тять. Основ­ну ж ча­сти­ну сво­їх пла­те­жів дер­жа­ві лю­ди все одно не по­ба­чать, оскіль­ки во­на йде че­рез не­пря­ме опо­да­тку­ва­н­ня (ПДВ та акци­зи). У США все нав­па­ки, але це рід­кі­сний ви­ня­ток, і там ідуть ве­ли­кі де­ба­ти з цьо­го при­во­ду. До ре­чі, біль­шість на­йма­них пра­ців­ни­ків на­віть там охо­че до­ру­чає ро­бо­то­дав­цям пла­ти­ти по­да­тки за них, щоб не ви­тра­ча­ти­ся по­тім на бух­гал­те­рів: опи­са­ні ви­ще не­про­ду­ктив­ні ви­тра­ти ду­же від­чу­тні, й аме­ри­кан­ська еко­но­мі­ка від цьо­го по­тер­пає.

На ща­стя, в ідеї від­мо­ви­ти­ся від «по­да­тко­вих аген­тів» є аль­тер­на­ти­ва.

По-пер­ше, на­ба­га­то про­сті­ше без жо­дно­го ри­зи­ку по­ка­за­ти на­о­чно не­пря­мі по­да­тки, на­при­клад дру­ку­ю­чи на че­ках ПДВ ве­ли­ким шри­фтом та з при­мі­ткою на кшталт: «Ві­та­є­мо, Ви щой­но за­пла­ти­ли стіль­ки-то по­да­тків!». Якщо за­хо­ті­ти, не­важ­ко так са­мо ви­ді­ли­ти й акци­зи. То­ді ко­жен по­ку­пець, ви­хо­дя­чи з су­пер­мар­ке­ту з че­ком, при­пу­сті­мо, на 500 грн, ба­чи­ти­ме спла­че­ні ним, як мі­ні­мум, 100 грн по­да­тку, — і ці пла­те­жі скла­да­ти­му­ться в на­ба­га­то зна­чні­ші су­ми, ніж ко­ли про­сто пла­ти­ти ПДФО са­мо­му.

По-дру­ге, по­трі­бно під­ви­щи­ти роль по­да­тків на зем­лю та не­ру­хо­ме май­но, по­пе­ре­дньо від­пра­цю­вав­ши си­сте­му ма­со­вої оцін­ки, яка не по­тре­бує втру­ча­н­ня лю­ди­ни, крім ви­пад­ків, ко­ли пла­тник оскар­жить на­ра­хо­ва­ний йо­му по­да­ток. Однак при цьо­му за­ра­хо­ву­ва­ти ці по­да­тки при спла­ті ПДФО. То­ді вже не ви­йде пе­ре­бу­ва­ти в со­лод­ко­му не­відан­ні що­до су­ми спла­че­но­го за те­бе по­да­тку, — хо­ча зви­чай­ній лю­ди­ні, за яку по­да­ток че­сно спла­че­ний і яка жи­ве у зви­чай­ній квар­ти­рі або бу­ди­но­чку, не до­ве­де­ться ні пла­ти­ти щось до­да­тко­во, ні за­пов­ню­ва­ти па­пір­ці.

А по-тре­тє, пи­та­н­ня не­д­опу­ще­н­ня роз­ро­ста­н­ня пе­ре­роз­по­ді­лу та­ким чи­ном не ви­рі­шу­є­ться: на­віть у США, де гро­ма­дя­ни від­по­від­аль­ні за спла­ту сво­їх по­да­тків, дер­жа­ва має тен­ден­цію до роз­ро­ста­н­ня. За­те йо­го мо­жна ви­рі­ши­ти раз і на­зав­жди, вні­сши до Кон­сти­ту­ції від­по­від­ні нор­ми, за при­кла­дом гру­зин­сько­го Акта еко­но­мі­чної сво­бо­ди. І то­ді уряд, який допу­стить пе­ре­ви­ще­н­ня цих норм (як, на­при­клад, ни­ні­шній Ка­бмін, що роз­дув об­сяг пе­ре­роз­по­ді­лу че­рез пу­блі­чні фі­нан­си на чо­ти­ри від­со­тко­вих пун­кти за два ро­ки), про­сто ав­то­ма­ти­чно ви­ру­шає у від­став­ку. Як і за пе­ре­ви­ще­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту, зро­ста­н­ня дер­жбор­гу по­над лі­міт то­що. Ось за це й вар­то бо­ро­ти­ся бі­зне­су.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.