«Зна­ти, для чо­го aeи­веш»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Олег ВЕРГЕЛІС

31 жов­тня пі­шов із жи­т­тя ви­да­тний укра­їн­ський те­а­траль­ний ре­жи­сер Еду­ард Ми­тни­цький, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни, за­снов­ник Ки­їв­сько­го ака­де­мі­чно­го те­а­тру дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра.

Ко­ли го­во­ри­мо у зв’яз­ку із втра­тою ве­ли­ко­го ху­до­жни­ка «ві­ді­йшла епо­ха», то ча­сом це спри­йма­є­ться як стан­дарт, але у зв’яз­ку з кон­чи­ною Ми­тни­цько­го справ­ді ві­ді­йшла епо­ха твор­чої справ­жно­сті в укра­їн­сько­му те­а­трі, а та­кож епо­ха ети­ки, ви­со­ко­го сма­ку, уні­каль­ної те­а­траль­ної пе­да­го­гі­чної май­стер­но­сті. Те­а­траль­не жи­т­тя Ми­тни­цько­го охо­пи­ло, пра­кти­чно, шість де­ся­ти­літь. Із йо­го ім’ям пов’яза­ні гу­чні й ча­со­фор­му­ю­чі по­ста­нов­ки не тіль­ки в Укра­ї­ні, а й у Ні­меч­чи­ні, Ли­тві, ін­ших кра­ї­нах. Зокре­ма, ро­ків два­над­цять то­му га­зе­та «Ли­тов­ський кур’єр» пи­са­ла: «Цей ре­жи­сер — метр. В укра­їн­ській те­а­траль­ній ре­жи­су­рі, мо­жли­во, по­стать но­мер один. Як­би він пра­цю­вав у будь-якій ін­шій сто­ли­ці, то й там по­ті­снив би ба­га­тьох ко­ри­фе­їв». Однак ста­тус по­че­сно­го ко­ри­фея не ду­же-то спо­ку­шав ре­жи­се­ра на­віть пі­сля 80, тоб­то він вза­га­лі не лю­бив будь-якої ста­ту­сно­сті, зав­жди ди­стан­ці­ю­вав­ся від зв’яз­ків у вер­хах, ін­ко­ли зда­вав­ся не­за­хи­ще­ним і, у ви­со­ко­му зна­чен­ні, на­їв­ним ху­до­жни­ком, що ди­ви­ться на це на­ше жи­т­тя сум­ни­ми оча­ми ін­те­лі­ген­тів із тво­рів Че­хо­ва або ін­ших йо­го улю­бле­них ав­то­рів. «Гам­лет», «Чай­ка», «Укра­де­не ща­стя», «Aeи­вий труп», «Вар­ва­ри», — він лю­бив ве­ли­кі п’єси й ве­ли­кі по­чу­т­тя на сце­ні. Ада Ро­гов­це­ва, Ва­ле­рія За­клун­на, Іри­на Бу­ні­на, Ла­ри­са Ка­до­чни­ко­ва, Ле­о­нід Ба­кшта­єв, Ге­ор­гій Дрозд, Ві­та­лій Лі­не­цький, Юрій Ма­жу­га, Пав­ло Мо­ро­зен­ко, — він лю­бив ве­ли­ких акто­рів і зав­жди вмів роз­кри­ти щось не­ві­до­ме в них, по­вер­нув­ши їхні «очі» пря­мо в гля­да­цькі ду­ші. Істо­ри­чним фа­ктом став ре­пер­ту­ар­ний ре­корд йо­го «Вар­шав­ської ме­ло­дії» з Адою Ро­гов­це­вою на сце­ні Ки­їв­сько­го те­а­тру ім. Ле­сі Укра­їн­ки. Те­а­траль­ною дра­мою — і йо­го осо­би­стою, і за­галь­но­укра­їн­ською — став на по­ча­тку 1990-х зло­чин­ний на­їзд на ве­ли­ко­го ре­жи­се­ра мо­жно­влад­ців, 2011-го у ви­дав­ни­цтві жур­на­лу «Ра­ду­га» ви­йшла книж­ка «Зна­ти, для чо­го жи­веш» — роз­ду­ми Еду­ар­да Ми­тни­цько­го про те­атр і час, фра­гмен­ти йо­го ін­терв’ю рі­зних ро­ків. Зга­ду­ю­чи Май­стра, хо­че­ться зга­да­ти йо­го пря­му мо­ву. . . які ви­рі­ши­ли роз­пра­ви­ти­ся з ним. Але він ви­сто­яв. Хо­ча це по­зна­чи­ло­ся на йо­го здо­ров’ї, це обір­ва­ло в ньо­му і якусь ни­тку, що від­по­від­а­ла за ві­ру в спра­ве­дли­вість і прав­ду. Однак він три­мав­ся за цю ни­тку, ста­вив ви­ста­ви (йо­го оста­н­ня по­ста­нов­ка «Три се­стри» за А.че­хо­вим — одна з най­кра­щих ві­тчи­зня­них ви­став ни­ні­шньо­го ти­ся­чо­лі­т­тя). І, при­ро­дно, він зу­мів ство­ри­ти свою ор­бі­ту — учні, по­слі­дов­ни­ки, одно­вір­ці, одно­дум­ці. У цій ор­бі­ті рі­зні лю­ди, рі­зні ха­ра­кте­ри, рі­зні тем­пе­ра­мен­ти, але зав­жди це лю­ди та­ла­но­ви­ті. Се­ред них — ре­жи­се­ри Дми­тро Бо­го­ма­зов, Оле­ксій Лі­со­вець, Дми­тро Ла­зор­ко, Юрій Оди­но­кий, Ан­дрій Бі­ло­ус, Та­ма­ра Тру­но­ва.

Два ти­жні то­му я ба­чив йо­го востан­нє. Еду­ард Мар­ко­вич за­про­сив на цю зу­стріч у свою до­мів­ку. Хо­ча він уже зга­сав, як ве­чір. Го­во­рив ма­ло, бо го­во­ри­ти бу­ло важ­ко. Але на­віть у цьо­му тяж­ко­му хво­ро­бли­во­му ста­ні від­чу­ва­ли­ся йо­го вну­трі­шня си­ла і ба­жа­н­ня вко­тре до­ла­ти об­ста­ви­ни, щоб зно­ву й зно­ву по­вто­рю­ва­ти улю­бле­ну че­хов­ську фра­зу — «Зна­ти, для чо­го жи­веш».

Він знав, для чо­го й за­ра­ди чо­го жив. І ми це зна­є­мо.

Сві­тла пам’ять ви­да­тно­му ре­жи­се­ро­ві й ди­во­ви­жній лю­ди­ні. Та­кі лю­ди в на­ших сер­цях і в на­шій пам’яті за­ли­ша­ю­ться на­зав­жди, до­ки ми са­мі пам’ята­є­мо й від­чу­ва­є­мо.

«26 кім­нат»

«Три се­стри»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.