Ко­му по­трі­бний ін­фор­ма­цій­ний за­хист

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Олег ПОКАЛЬЧУК

Чи над­то вже по­трі­бні укра­їн­сько­му су­спіль­ству рі­зно­ма­ні­тні стра­те­гії та та­кти­ки ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки?

Про ін­фор­ма­цій­ну без­пе­ку сьо­го­дні го­во­рять усі. Го­во­рять гар­но. На єв­ро­а­тлан­ти­чно­му про­сто­рі де­да­лі мо­гу­тні­ше ге­не­ру­ю­ться ви­со­ко­ін­те­ле­кту­аль­ні текс­ти й ви­тон­че­ні по­лі­ти­чні за­яви. Але ці сві­тлі те­хно­ло­гії са­мо­об­ма­ну ні­ко­ли не за­ли­ша­ють ко­ло са­мих стра­те­гів, не опу­ска­ю­ться до рів­ня опе­ра­тив­но­го пла­ну­ва­н­ня, а тим па­че розв’яза­н­ня та­кти­чних зав­дань. Так зва­ний по­ст­до­ктри­наль­ний про­стір у нас спов­не­ний ге­ро­ї­чною са­мо­ді­яль­ні­стю.

У ній че­рез по­лі­ти­чні мір­ку­ва­н­ня не мо­же мі­сти­ти­ся опе­ра­тив­ний ком­по­нент — до­ктри­наль­ні ре­ко­мен­да­ції до пря­мих дій. То­му що це за­ле­жить від во­лі лі­де­ра, яка шля­хом вза­єм­них де­мо­кра­ти­чних ком­про­мі­сів зво­ди­ться в під­сум­ку до бі­знес-ін­те­ре­сів. Го­во­ри­мо про Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум, а на дум­ці три­ма­є­мо «Пів­ні­чний по­тік».

Оскіль­ки ін­фор­ма­цій­ний ком­по­нент най­ті­сні­шим чи­ном пе­ре­пле­те­ний із зов­ні­шньою та вну­трі­шньою по­лі­ти­кою ко­жної кра­ї­ни, щось змі­ню­ва­ти в ньо­му озна­чає роз­бу­ди­ти де­мо­нів лі­бе­ра­лі­зму та пра­во­лю­дей, які охо­че па­ра­зи­ту­ють на будь-яко­му кон­флі­кті. Осо­бли­во ни­ми ж і ство­ре­но­му.

За­гро­зи для ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки кла­си­фі­ку­ю­ться в та­кий спо­сіб — ви­тік ін­фор­ма­ції, по­ру­ше­н­ня кон­сти­ту­цій­них прав гро­ма­дян ор­га­на­ми вла­ди, аси­ме­трія в між­на­ро­дно­му обмі­ні ін­фор­ма­ці­єю, ді­яль­ність груп, які сві­до­мо ма­ні­пу­лю­ють на­да­н­ням ін­фор­ма­ції, не­кон­тро­льо­ва­ний роз­ви­ток біо­те­хно­ло­гій, комп’ютер­ні зло­чи­ни та кі­бер­те­ро­ризм, ін­фор­ма­цій­на вій­на, аси­ме­три­чні ви­кли­ки, шпи­гун­ство.

Ро­зрі­зня­є­ться сім ви­дів ін­фор­ма­цій­них війн: за ко­ман­ду­ва­н­ня і кон­троль, вій­ни роз­ві­док, еле­ктрон­на, ха­кер­ська та кі­бер­вій­ни (так, во­ни всі рі­зні), пси­хо­ло­гі­чна, за еко­но­мі­чну ін­фор­ма­цію.

Ко­жна з них ве­де­ться на трьох рів­нях (осо­би­сто­му, кор­по­ра­тив­но­му, гло­баль­но­му) й у двох сфе­рах — ци­віль­ній і вій­сько­вій.

Дер­жа­ва має по­тре­бу в ін­фор­ма­цій­ній без­пе­ці, як кіс­тки ор­га­ні­зму по­тре­бу­ють каль­цію. Дер­жа­ва — кі­стяк кра­ї­ни, су­спіль­ство — її плоть. Але що з то­го, ко­ли до­бре каль­ци­но­ва­ний че­реп ска­ли­ться то­бі з істо­ри­чної мо­ги­ли, якщо ти не Гам­лет?

Дер­жа­ва та су­спіль­ство ра­зом ста­нов­лять кра­ї­ну. Будь-яка дер­жа­ва пра­гне ви­да­ти свої ін­те­ре­си за су­спіль­ні й нав­па­ки. Ця ді­а­ле­кти­ка за­ле­жно від кра­ї­ни або про­ду­ктив­на, або дра­ма­ти­чна, або ко­мі­чна. За­ле­жить, з якої кра­ї­ни ди­ви­ти­ся на ін­шу.

Чи ефе­ктив­на ін­фор­ма­цій­на по­лі­ти­ка дер­жа­ви у сфе­рі ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки, та ще на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів?

Ме­то­до­ло­гі­чна про­бле­ма в то­му, що ми по­зи­тив­но оці­ню­є­мо цю акту­аль­ну по­лі­ти­ку у по­рів­нян­ні з 2014 р. і не­га­тив­но — у по­рів­нян­ні з на­ши­ми за­пи­та­ми та опе­ра­тив­ни­ми по­тре­ба­ми. Тут від­кри­ва­ю­ться без­ме­жні мо­жли­во­сті як для по­лі­ти­чних спе­ку­ля­цій, так і для зви­чай­них без­гра­мо­тних су­джень.

Дер­жа­ва сто­сов­но се­бе де­да­лі більш ефе­ктив­на, кон­флі­кти між гіл­ка­ми вла­ди ін­фор­ма­цій­но об­слу­го­ву­ю­ться до­сить які­сно, і на­віть зов­ні­шня со­лі­дар­на по­зи­ція стає чі­ткі­шою, зі зро­зумі­лим ве­кто­ром роз­ви­тку.

Сто­сов­но су­спіль­ства в дер­жа­ви скла­дне зав­да­н­ня. Пер­ше — на­ма­га­ти­ся, щоб су­спіль­ство її не роз­лю­би­ло та не по­ки­ну­ло, а лю­бов тре­ба під­три­му­ва­ти чи­мось ма­те­рі­аль­ним, при та­ко­му вже тер­мі­ні від­но­син.

Дру­ге — щоб ро­сій­ський біс су­спіль­ство не спо­ку­сив і не по­плу­тав, як теж уже бу­ва­ло. Із цим зав­да­н­ням усе по­га­но, то­му що во­но по­став­ле­не не­згра­бно та в та­ко­му фор­му­лю­ван­ні про­сто є ча­сти­ною по­лі­ти­чно­го ко­кет­ства у зав­дан­ні но­мер один.

Ро­сій­ський біс, як ві­рус, ні­ку­ди й не йшов із цьо­го су­спіль­ства. При осла­блен­ні со­ці­аль­но­го іму­ні­те­ту він ор­га­нізм при­гні­чує, при по­си­лен­ні — си­дить со­бі в клі­тках ор­га­ні­зму від­но­сно ти­хо. Мо­жли­во, він ко­лись і зни­кне, але то­чно не від га­ря­чо­го чаю та ма­ли­ни, яки­ми по­ки що за по­ту­жні­стю є на­ші ін­фор­ма­цій­ні кон­тр­дії. За­те во­ни пов­ні­стю на­ро­дні й без ГМО.

Між ін­фор­ма­ці­єю та ін­фор­ма­цій­ни­ми ата­ка­ми при­бли­зно та­кий са­мий вза­є­мозв’язок, як між ал­ко­го­лем і ал­ко­го­лі­змом. Стар­ше по­ко­лі­н­ня пам’ятає від­чай­ду­шні спро­би Ра­дян­сько­го Со­ю­зу обме­жи­ти спо­жи­ва­н­ня ал­ко­го­лю, по­чи­на­ю­чи з ви­ру­бу­ва­н­ня ви­но­гра­дни­ків і за­кін­чу­ю­чи ди­ки­ми обме­же­н­ня­ми в роз­дрі­бній тор­гів­лі. Це по­ро­ди­ло не­бу­ва­лий під­йом са­мо­го­но­ва­рі­н­ня, епі­де­мію отру­єнь зі смер­тель­ним ре­зуль­та­том і ку­пу анек­до­тів.

Бо­ро­ти­ся з ін­фор­ма­ці­єю в епо­ху Ін­тер­не­ту мо­жна так са­мо ефе­ктив­но, як з ал­ко­го­лем у СРСР. На будь-який то­ксин зав­жди зна­йде­ться свій ви­го­тов­лю­вач і спо­жи­вач. Крім то­го, при всіх за­про­по­но­ва­них ва­рі­ан­тах роз­ви­тку (які ці­ка­ві ли­ше мо­ло­дим) ча­сти­на су­спіль­ства, з огля­ду на де­мо­гра­фі­чні осо­бли­во­сті, во­ліє за­ли­ша­ти­ся в епо­сі осві­че­но­го фе­о­да­лі­зму й са­ме в цій па­ра­ди­гмі фор­мує свої еле­кто­раль­ні пре­тен­зії та за­пи­ти.

Пре­са, па­ра­зи­ту­ю­чи на ка­та­стро­фі­чно­му сві­то­гля­ді, ство­рює в цьо­го на­се­ле­н­ня хро­ні­чне від­чу­т­тя тлін­но­сті бу­т­тя. У цьо­му одна з го­лов­них при­чин не­у­ста­ле­но­сті по­чут­тів, сим­па­тій та ан­ти­па­тій. До­да­мо ціл­ком се­ре­дньо­ві­чну сприйня­тли­вість до всьо­го над­при­ро­дно­го, до зна­мень, снів і те­ле­га­лю­ци­на­цій. Ця ри­са біль­ше про­яв­ля­є­ться в по­лі­то­ло­гі­чно-жур­на­ліст­сько­му се­ре­до­ви­щі, яке за­ймає ні­шу осві­че­них чен­ців Се­ре­дньо­віч­чя, з усі­ма їхні­ми са­мо­ка­ту­ва­н­ня­ми, ко­пир­са­н­ням у ре­фле­ксі­ях і ви­ті­сне­ни­ми емо­ці­я­ми. Ми­ря­ни, які їх ото­чу­ють, тоб­то гля­да­чі та чи­та­чі, пов­ні­стю ко­пі­ю­ють їхні ви­бу­хи роз­па­чу або лю­ті, не­роз­су­дли­во­сті та ду­шев­ні на­дло­ми.

Це чу­до­ве па­то­ген­не се­ре­до­ви­ще на­віть не для ін­фор­ма­цій­них ві­ру­сів, а для пря­мо­го управ­лі­н­ня по­ве­дін­кою мас. Усе вже є в за­го­тов­ках, по­трі­бно ли­ше до­ве­сти ви­хі­дний ма­те­рі­ал до аб­сур­дних зна­чень.

Зі стра­те­гі­чно­го по­гля­ду са­ме ця фе­о­да­лі­зо­ва­на ча­сти­на на­се­ле­н­ня й має по­тре­бу в ін­фор­ма­цій­но­му за­хи­сті. Але на пра­кти­ці во­на цьо­го зов­сім не ба­жає та всі роз­мо­ви про ін­фор­ма­цій­ні за­гро­зи спри­ймає при­бли­зно так са­мо, як роз­по­віді про здо­ро­вий спо­сіб жи­т­тя в чер­зі за ви­пив­кою.

Осві­че­на, су­ча­сна ча­сти­на су­спіль­ства про це го­во­рить, і та­кий за­пит на без­пе­ку в неї є. Але так са­мо, пра­кти­чно ка­жу­чи, та­кі лю­ди не є гру­пою ри­зи­ку че­рез свій ін­те­ле­кту­аль­ний іму­ні­тет, не аб­со­лю­тний, але все-та­ки. Крім то­го, осві­че­ні лю­ди більш его­їсти­чні, менш схиль­ні утво­рю­ва­ти ста­лі гру­пи, ко­жний має на все вла­сну дум­ку. То­му га­ня­ти­ся за ко­жним ро­зум­ни­ком з ін­фор­ма­цій­ною со­ки­рою опри­чни­ка до­во­лі втра­тно, хо­ча ро­зум­ни­ки ціл­ком пе­ре­ко­на­ні у зво­ро­тно­му. Ню­анс у тім, що про­ти окре­мих лю­дей справ­ді мо­жуть ве­сти­ся пси­хо­ло­гі­чні опе­ра­ції. Але ко­жний фейс­бу­кер но­ро­вить за­ра­ху­ва­ти се­бе са­ме до цих «окре­мих».

Про­те участь ці­єї осві­че­ної ча­сти­ни су­спіль­ства в ін­фор­ма­цій­но­му опо­рі та під­ви­щен­ні на­ціо­наль­ної стій­ко­сті Укра­ї­ни бу­ла б ду­же ефе­ктив­ною, як­би дер­жа­ва пі­сля ка­та­стро­фи 2014-го зро­би­ла та­кі са­мі ви­снов­ки, як ін­ша дер­жа­ва пі­сля сво­єї ка­та­стро­фи 9/11. Там участь гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства у сфе­рі на­ціо­наль­ної без­пе­ки, зокре­ма ін­фор­ма­цій­ної, зро­сла в ра­зи, ді­ста­ла по­ту­жну за­ко­но­дав­чу та адмі­ні­стра­тив­ну під­трим­ку, ство­ри­ла ще більш спри­я­тли­ві умо­ви для ци­віль­но-вій­сько­во­го пар­тнер­ства то­що.

У нас гро­ма­дян­ське су­спіль­ство вже не про­тив­ник, але все ще при­крий кон­ку­рент дер­жа­ви у тих сфе­рах ді­яль­но­сті, де по­трі­бні су­ча­сна осві­та, су­ча­сна ква­лі­фі­ка­ція, су­ча­сна ан­глій­ська і ро­зу­мі­н­ня It-сфе­ри. При­крий, то­му що не­вбла­ган­ність ре­форм зму­шує чи­нов­ни­ків де­да­лі біль­ше зо­се­ре­ди­ти­ся на пи­та­н­нях ви­жи­ва­н­ня та ін­триг, і їм зов­сім не до діа­ло­гу, в яко­му во­ни сві­до­мо про­гра­ють.

На­ма­га­ти­ся еле­кто­раль­но до­го­ди­ти цим гру­пам і на­віть ве­сти про це ра­ціо­наль­ний діа­лог — ціл­ком про­валь­не за­ня­т­тя. Ко­жна з груп істе­ри­чна по-сво­є­му, а в них ще все­ре­ди­ні свої мі­ські бо­же­віль­ні, ко­ри­сні ідіо­ти й про­сто кри­кли­ві не­уки.

Aeо­дні ме­дій­ні жер­тво­при­но­ше­н­ня їх не за­спо­ко­ять. Одна гру­па бу­де й да­лі «спи­ва­ти­ся», за­хли­на­ю­чись, хлеб­та­ти з мо­сков­ських ін­фор­ма­цій­них ка­люж. Ін­ша пру­ча­ти­ме­ться, як уміє, і тро­ли­ти­ме дер­жа­ву за не­ді­є­спро­мо­жність.

Дер­жав­на по­лі­ти­ка у сфе­рі ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки не по­вин­на бу­ти адре­сною вза­га­лі. Во­на має бу­ти про­сто дер­жав­ною по­лі­ти­кою, без еле­кто­раль­них за­гра­вань з ма­лень­ки­ми та ве­ли­ки­ми укра­їн­ця­ми.

Пер­ший і го­лов­ний прин­цип ці­єї по­лі­ти­ки, який ві­дра­зу за­криє без­ліч про­блем, — це прин­цип мо­раль­ної ясно­сті. Чі­ткі ви­зна­че­н­ня в усьо­му, вклю­ча­ю­чи сво­їх і чу­жих, про­зо­рість мо­ти­вів і на­слід­ків, на­яв­ність пе­ре­ко­нань, під­крі­пле­них учин­ка­ми. Мен­ше по­е­ти­чно­сті, біль­ше кон­кре­ти­ки. Щоб спо­сіб ви­ра­же­н­ня був не­від­діль­ний від змі­сту.

Дру­гий — це ви­ра­зна (від­по­від­но до пер­шо­го прин­ци­пу) де­мон­стра­ція за­хи­сту вну­трі­шніх прі­о­ри­те­тів кра­ї­ни пе­ред зов­ні­шні­ми. Кон­сти­ту­цій­ні нор­ми не мо­жуть бу­ти пре­дме­том «ре­а­лі­сти­чно­го» тор­гу ні з ким. Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни має впли­ва­ти на зов­ні­шню по­лі­ти­ку, а не нав­па­ки.

Тре­тій — змен­ше­н­ня без­о­гля­дно­го за­хва­ту з при­во­ду всіх за­про­по­но­ва­них ззов­ні со­ці­аль­них пе­ре­тво­рень. На­віть якщо це те, що ми зо­бов’яза­ні ви­ко­на­ти, в ін­фор­ма­цій­ній сфе­рі до цьо­го мо­жна ста­ви­ти­ся більш роз­ва­жли­во.

Укра­ї­на як прі­о­ри­тет, здо­ро­вий ске­пти­цизм і пря­мо­та ви­слов­лю­вань. Про­стий ал­го­ритм ін­фор­ма­цій­ної по­ве­дін­ки, який не звер­не­ний ні до ко­го осо­би­сто, але який про­по­нує по­ді­ли­ти ці цін­но­сті.

Це са­ме та аси­ме­три­чна ін­фор­ма­цій­на від­по­відь су­ча­сним ви­кли­кам, у якої є пер­спе­кти­ви бу­ти схва­ле­ною су­спіль­ством, і не тіль­ки гро­ма­дян­ським.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.