Укра­їн­ська ака­де­мія. Рік 1918

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Оле­ксій ЯСЬ,

«Го­лов­ні осо­бли­во­сти в ор­га­ні­за­ції Укра­їн­ської Ака­де­мії На­ук зв’язу­ю­ться з тим, що во­на тво­ри­ться в XX сто­річ­чю пі­до впли­вом рів­но­ча­сної си­ли двох по­то­ків, які ви­кли­ка­ють її до жи­т­тя і з яких один — то на­ціо­наль­на са­мо­сві­до­мість укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства, а дру­гий — то не­ми­ну­чі за­хо­ди, щоб ви­до­бу­ти­ся з на­слід­ків усе­сві­тньої кри­зи…

В пер­шім від­ді­лі — на від­мі­ну від Ака­де­мій усьо­го сві­ту — ма­ють на­у­ко­вий роз­ви­ток ті па­ро­сти зна­т­тя, що для них осно­ва — до­слі­дже­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­ду… В цім від­ді­лі Укра­їн­ської Ака­де­мії, що йо­го ви­кли­ка­но по­тре­ба­ми укра­їн­ської на­ціо­наль­ної са­мо­сві­до­мо­сти, за­кла­да­є­ться ор­ган на­у­ко­вої пра­ці, який іще ні­ко­ли і ні­де не існу­вав…»

Ці урив­ки з по­ясню­валь­ної за­пи­ски (жов­тень 1918 ро­ку) мі­ні­стра на­ро­дної осві­ти і ми­стецтв Укра­їн­ської Дер­жа­ви Ми­ко­ли Ва­си­лен­ка до за­ко­но­про­е­кту про за­сну­ва­н­ня Укра­їн­ської ака­де­мії на­ук про­ду­ку­ють до­во­лі скла­дні по­чу­ва­н­ня. Сти­лі­сти­чний ко­ло­рит і па­те­ти­чні зво­ро­ти ми­мо­во­лі ви­ка­зу­ють нер­во­вий пульс до­би, не­стрим­ний по­рив дум­ки, дов­го­о­чі­ку­ва­не пе­ред­чу­т­тя трі­ум­фу й остра­ху за не­ві­до­ме май­бу­т­тя…

Пи­та­н­ня про те, чо­му са­ме пе­ре­лом­ним ча­сом для укра­їн­ської на­у­ко­вої спіль­но­ти став слав­но­зві­сний 1918 рік, а не, при­мі­ром, 1917-й, ге­не­рує чи­ма­ло мо­жли­вих від­по­від­ей і по­яснень. На уяв­них шаль­ках те­ре­зів роз­мі­щу­ю­ться як епо­халь­ні кон­текс­ти, так і пер­со­наль­ні мо­ти­ви, ор­га­ні­за­цій­ні тра­ди­ції, по­лі­ти­чні об­ста­ви­ни, істо­ри­чні фа­кти, во­єн­ні по­дії то­що. Та над усі­ма ни­ми не­зри­мо ви­тає ідея Укра­їн­ської ака­де­мії, яка бу­ла ді­ти­щем не ХХ сто­лі­т­тя, а при­найм­ні остан­ніх де­ся­ти­літь ХІХ.

На­при­кін­ці цьо­го сто­лі­т­тя, ме­та­фо­ри­чно про­зва­но­го сто­лі­т­тям на­цій, слов’ян­ські на­ро­ди пе­ре­жи­ва­ли своє­рі­дний куль­тур­ний ре­не­санс. Са­ме то­ді на­ро­ди­ла­ся низ­ка на­ціо­наль­них ака­де­мій: 1866 р. — Юго­слав­ська ака­де­мія на­ук і ми­стецтв у За­гре­бі, 1872-й — Кра­ків­ська ака­де­мія на­ук, 1886-й — Серб­ська ака­де­мія, 1888-й — Че­ська ака­де­мія на­ук, сло­ве­сно­сті і ми­стецтв. На­то­мість укра­їн­ське на­у­ко­ве жи­т­тя бу­ло мі­цно за­ти­сну­те в ле­ща­тах ім­пер­сько­го про­сто­ру.

Про­мо­ви­стий при­клад Ми­ко­ли Ко­сто­ма­ро­ва, яко­го ро­сій­ські су­ча­сни­ки роз­гля­да­ли як істо­ри­ка рів­но­го за мас­шта­бом Ми­ко­лі Ка­рам­зі­ну. Та від 1862 ро­ку Мі­ні­стер­ство на­ро­дної осві­ти не до­зво­ля­ло вче­но­му ви­кла­да­ти в жо­дно­му уні­вер­си­те­ті. Що­най­мен­ше дві­чі (1865, 1871) «мі­ні­стер­ська пар­тія» в ім­пе­ра­тор­ській Сан­ктпе­тер­бурзь­кій ака­де­мії на­ук пе­ре­шко­джа­ла М.ко­сто­ма­ро­ву ста­ти її чле­ном.

За гір­кою іро­ні­єю до­лі 1872 ро­ку за­вер­ши­ло­ся ви­да­н­ня 12 то­мів істо­ри­чних мо­но­гра­фій М.ко­сто­ма­ро­ва. Від­так йо­го спри­йма­ли як одно­го з най­ви­да­тні­ших уче­них Ро­сій­ської ім­пе­рії, про­те обра­ли чле­ном-ко­ре­спон­ден­том зга­да­ної Ака­де­мії ли­ше в гру­дні 1876 ро­ку. На той час М.ко­сто­ма­ров уже за­знав «двох моз­ко­вих уда­рів», імо­вір­но мі­кро­ін­суль­тів, і всту­пив у фі­наль­ний пе­рі­од сво­го жи­т­тя.

Зві­сно, укра­їн­ські вче­ні до­ся­га­ли ака­де­мі­чних ви­сот, здо­бу­ва­ли член­ство у Сан­ктпе­тер­бурзь­кій та ін­ших іно­зем­них АН. Утім укра­ї­но­фі­ли, осо­бли­во ті, хто сту­ді­ю­вав гу­ма­ні­сти­чні й су­спіль­ні ди­сци­плі­ни, му­си­ли до­три­му­ва­ти­ся уря­до­вих за­бо­рон. Ма­буть, не вар­то ди­ву­ва­ти­ся, що ідея Укра­їн­ської ака­де­мії по­ста­ла як куль­тур­ний та ін­те­ле­кту­аль­ний спро­тив по­лі­ти­ці ім­пер­сько­го цен­тру. У хро­ні­каль­ній за­мі­тці, умі­ще­ній 1925 ро­ку на сто­рін­ках жур­на­лу «Укра­ї­на», ре­да­го­ва­но­му Ми­хай­лом Гру­шев­ським, за­зна­ча­ло­ся, що Укра­їн­ська ака­де­мія «ма­ла бу­ти ре­ван­шем ука­зо­ві 1876 ро­ку, про­те­стом про­ти ру­си­фі­ка­ції укра­їн­сько­го жи­т­тя».

Ідея Ака­де­мії ви­зрі­ла в не­стер­пній для куль­тур­но­го укра­їн­ства атмо­сфе­рі кін­ця 1880-х. Са­ме то­ді на­ро­див­ся план над­дні­прян­ських ін­те­ле­кту­а­лів Во­ло­ди­ми­ра Ан­то­но­ви­ча, Оле­ксан­дра Ко­ни­сько­го, Ми­ко­ли Ли­сен­ка, Ко­стя Ми­халь­чу­ка, Та­дея Риль­сько­го, Ва­си­ля Си­ми­рен­ка та ін. ство­ри­ти ви­дав­ни­цтво у Льво­ві. На осно­ві ви­дав­ни­цтва та на­у­ко­во­го то­ва­ри­ства пе­ред­ба­ча­ло­ся ви­пле­ка­ти Укра­їн­ську ака­де­мію на те­ре­нах під­ав­стрій­ської Га­ли­чи­ни з її лі­бе­раль­ні­ши­ми пе­ред­умо­ва­ми.

По­при іде­а­лі­сти­чність, по­ча­сти на­їв­ність цьо­го про­е­кту, від­то­ді роз­по­ча­ли­ся три­ва­лі зма­га­н­ня за Ака­де­мію. Во­ни нев­пин­но три­ва­ли по оби­два бо­ки ім­пер­ських кор­до­нів, зокре­ма в На­у­ко­во­му то­ва­ри­стві іме­ні Шев­чен­ка (НТШ) у Льво­ві, Укра­їн­сько­му на­у­ко­во­му то­ва­ри­стві (УНТ) в Ки­є­ві та ін­ших осе­ред­ках. Ба біль­ше, ідея Укра­їн­ської ака­де­мії спи­ра­ла­ся на ор­га­ні­за­цій­ні взір­ці, апро­бо­ва­ні М.гру­шев­ським, і ста­ла не­о­дмін­ною ча­сти­ною на­ціо­наль­но­го про­е­кту.

1917 рік при­ніс ре­аль­ні на­дії та пер­спе­кти­ви що­до кон­сти­ту­ю­ва­н­ня Ака­де­мії. За іні­ці­а­ти­вою М.гру­шев­сько­го 29 бе­ре­зня при УНТ утво­ри­ли ко­мі­сію для роз­роб­ки ста­ту­ту та за­хо­дів що­до ство­ре­н­ня Ака­де­мії. Та при­ско­ре­ність ре­во­лю­цій­но­го ча­су нав’язу­ва­ла си­ту­а­цію пер­ма­нен­тно­го цей­тно­ту, че­рез що ко­мі­сія ста­ту­ту не роз­ро­би­ла, а під­го­ту­ва­ла ли­ше ро­бо­чі ма­те­рі­а­ли.

Ре­во­лю­цій­на ре­аль­ність пов­ся­кчас галь­му­ва­ла і від­ки­да­ла за­сну­ва­н­ня Ака­де­мії на дру­гий план. Адже ака­де­мі­чний про­ект по­тре­бу­вав три­ва­лої під­го­тов­чої ро­бо­ти. На­то­мість до­во­ди­ло­ся ре­а­гу­ва­ти на швид­ко­плин­ний пе­ре­біг по­дій, що ге­не­ру­вав чим­да­лі біль­ші за­гро­зи. Не­дав­ні від­чу­т­тя 2014 ро­ку да­ють пев­ні, хо­ча й спро­ще­ні, уяв­ле­н­ня про те, як сти­ска­є­ться і по­гли­на­є­ться істо­ри­чний час за ре­во­лю­цій­ної до­би.

Ли­ше в бе­ре­зні 1918-го, пі­сля по­вер­не­н­ня Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди до Ки­є­ва, дум­ки що­до Ака­де­мії по­сту­по­во пе­ре­мі­щу­ю­ться у пра­кти­чну пло­щи­ну. У збір­ці «На по­ро­зі Но­вої Укра­ї­ни: Гад­ки і мрії», ви­да­ній на­пе­ре­до­дні геть­ман­сько­го пе­ре­во­ро­ту, М.гру­шев­ський на­пи­ше: «Без “ви­со­кої” так би ска­за­ти, чи “чи­стої» на­у­ки ні осві­та, ні шко­ла, ні по­пу­ляр­на лі­те­ра­ту­ра, ні на­віть пу­блі­ци­сти­ка не мо­жуть дер­жа­тись на від­по­від­ній ви­со­ті — се той фун­да­мент, той рі­вень, по ко­тро­му рів­ня­є­ться все. Укра­ї­на по­вин­на ма­ти ака­де­мію на­ук і че­рез неї за­без­пе­чи­ти мо­жність зайня­тись чи­стою на­у­кою лю­дям, які ви­яв­ля­ють до то­го по­трі­бний хист і енер­гію…»

Про­те за до­би Укра­їн­ської Дер­жа­ви спра­ву тво­ре­н­ня Ака­де­мії пе­ре­би­ра­ють ді­я­чі, на­бли­же­ні до геть­ма­на Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го. Іні­ці­а­то­ром ака­де­мі­чно­го про­е­кту став то­ді­шній мі­ністр — ві­до­мий істо­рик пра­ва М.ва­си­лен­ко. За­сну­ва­н­ня Ака­де­мії опи­ни­ло­ся на­віть в епі­цен­трі куль­тур­ної по­лі­ти­ки Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го, яку геть­ман уяв­ляв як віль­ну бо­роть­бу двох куль­тур «без жо­дно­го на­си­л­ля».

Про­тя­гом лі­че­них днів М.ва­си­лен­ко ви­зна­чив­ся що­до го­ло­ви Ко­мі­сії для ви­ро­бле­н­ня за­ко­но­про­е­кту про за­сну­ва­н­ня УАН. Ко­мі­сію очо­лив ака­де­мік Ро­сій­ської АН Во­ло­ди­мир Вер­над­ський. Цей ви­бір не був ви­пад­ко­вим. Обох ін­те­ле­кту­а­лів єд­на­ло спіль­не по­ле ді­яль­но­сті та по­гля­ди. В.вер­над­ський і М.ва­си­лен­ко на­ле­жа­ли до Пар­тії кон­сти­ту­цій­них де­мо­кра­тів, яку ще у пе­ре­дво­єн­ну до­бу на­зи­ва­ли «про­фе­сор­ською пар­ті­єю».

Крім то­го, М.ва­си­лен­ко мав до­свід успі­шно­го спів­ро­бі­тни­цтва з В.вер­над­ським. Оби­два вче­ні про­тя­гом сер­пня— жов­тня 1917 ро­ку спів­пра­цю­ва­ли як то­ва­ри­ші мі­ні­стра осві­ти в Тим­ча­со­во­му уря­ді в Пе­тро­гра­ді. Са­ме в цьо­му се­ре­до­ви­щі по­бу­ту­ва­ли ідеї що­до роз­гор­та­н­ня но­вих ака­де­мі­чних про­е­ктів — Си­бір­ської АН, Гру­зин­ської АН та ін.

Ге­тьман­ський пе­ре­во­рот за­клав одну з най­біль­ших ін­триг у кон­сти­ту­ю­ван­ні та ран­ній істо­рії Ака­де­мії, ко­ли в черв­ні 1918 ро­ку пе­ре­тну­ли­ся дві від­мін­ні кон­це­пції її тво­ре­н­ня.

Спо­га­ди та що­ден­ник В.вер­над­сько­го свід­чать, що йо­му вда­ло­ся ви­йти на не­о­фі­цій­ну ко­му­ні­ка­цію з М.гру­шев­ським че­рез йо­го бра­та Оле­ксан­дра. Во­ни на­віть зу­стрі­ли­ся при­ва­тно 8 черв­ня 1918 ро­ку.

Ар­гу­мен­ти та по­зи­ції ко­жно­го з ін­те­ле­кту­а­лів спи­ра­ли­ся на осо­би­стий жит­тє­вий і про­фе­сій­ний до­свід. М.гру­шев­ський об­сто­ю­вав со­ціо­гу­ма­ні­тар­ну кон­це­пцію тво­ре­н­ня Ака­де­мії на ´рун­ті взір­ців НТШ й УНТ. Він вва­жав, що Ака­де­мія пе­ре­д­усім має ста­ти ча­сти­ною про­е­кту від­ро­дже­н­ня но­вої Укра­ї­ни.

Ав­тор мо­ну­мен­таль­ної «Істо­рії Укра­ї­ни-ру­си» мав за взі­рець фран­цузь­ку на­у­ко­ву спіль­но­ту. Він по­бо­ю­вав­ся, що ма­со­ве вклю­че­н­ня фа­хів­ців з ін­ших на­ук, яких бу­ло обмаль по­між укра­їн­ських уче­них, істо­тно змі­нить на­ціо­наль­ний ха­ра­ктер УАН. До то­го ж йо­му ім­по­ну­ва­ла та ви­ня­тко­ва роль, яку ака­де­мі­чна спіль­но­та ві­ді­гра­ва­ла в куль­тур­но­му жит­ті Фран­ції.

На­то­мість В.вер­над­ський три­мав­ся, так би мо­ви­ти, кон­це­пції чи­сто­го ака­де­мі­зму, про­те спер­то­го на за­галь­но­ро­сій­ський куль­тур­ний ´рунт. Він вва­жав фран­цузь­ку ака­де­мі­чну спіль­но­ту ар­ха­ї­чною. При­ро­до­зна­вець об­сто­ю­вав те­зу про по­ту­жне сві­то­ве зро­ста­н­ня й між­на­ро­дну транс­фор­ма­цію на­у­ки. Зокре­ма, В.вер­над­ський вва­жав, що в но­вій Ака­де­мії чіль­не мі­сце ма­ють по­сі­сти фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чні, при­ро­дни­чі та те­хні­чні ди­сци­плі­ни.

Ви­слід пе­ре­мо­вин з В.вер­над­ським ви­явив­ся впов­ні очі­ку­ва­ним. М.гру­шев­ський від­мо­вив­ся бра­ти участь у «геть­ман­сько­му» про­е­кті Ака­де­мії.

9 черв­ня 1918 ро­ку, тоб­то від­ра­зу пі­сля роз­мо­ви з М.гру­шев­ським, В.вер­над­ський зу­стрів­ся з П.ско­ро­пад­ським. Остан­ній за­пев­нив йо­го в під­трим­ці ака­де­мі­чно­го про­е­кту. За­пис В.вер­над­сько­го 10 черв­ня 1918 ро­ку до­сить від­вер­то окре­слює йо­го ро­зу­мі­н­ня сво­єї мі­сії: «1) об’єд­на­н­ня укра­їн­ців, пра­цю­ю­чих в укра­їн­сько­му від­ро­джен­ні, але лю­бля­чих ро­сій­ську куль­ту­ру, для них та­кож рі­дну, та 2) збе­рег­ти зв’язок усіх уче­них і на­у­ко­во-на­вчаль­них уста­нов із ро­сій­ською куль­ту­рою і ана­ло­гі­чною ро­сій­ською ор­га­ні­за­ці­єю, а не ні­ме­цькою».

13 черв­ня 1918 ро­ку на шпаль­тах га­зе­ти «Но­ва Ра­да» пу­блі­ку­є­ться лист мі­ні­стер­ства з по­ві­дом­ле­н­ням про ство­ре­н­ня ко­мі­сії. Де­кла­ру­ва­ли­ся й ближ­чі пла­ни — два мі­ся­ці під­го­тов­чої ро­бо­ти та за­сну­ва­н­ня Ака­де­мії.

Не­за­ба­ром ін­фор­ма­цію про пу­блі­чне за­про­ше­н­ня до ко­мі­сії М.гру­шев­сько­го та пред­став­ни­ка від НТШ по­ши­ри­ла га­ли­цька пре­са. Звіс­тки про скли­ка­н­ня ко­мі­сії ді­йшли на­віть до пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ських укра­їн­ців. При­мі­ром, зга­ду­ва­ли Фе­до­ра Вов­ка, ко­трий по­мер у до­ро­зі від Пе­тро­гра­да до Ки­є­ва, пря­му­ю­чи на її за­про­ше­н­ня.

Во­дно­час роз­по­ча­ла­ся кон­фрон­та­ція мі­ні­стер­ства з УНТ. Га­зе­та «Но­ва Ра­да» 18 черв­ня на­віть ви­дру­ку­ва­ла ста­т­тю, в якій на­го­ло­шу­ва­ло­ся, що «укра­їн­ська на­у­ка з істо­ри­чних при­чин роз­ви­ва­лась і ор­га­ні­зо­ву­ва­лась під зна­ком фі­ло­ло­гії… Яв­ля­є­ться ще ве­ли­ка не­без­пе­ка, що Укра­їн­ська Ака­де­мія мо­же бу­ти ор­га­ні­зо­ва­на на зра­зок Пе­тер­бурзь­кої, що бу­ло би справ­жньою ор­га­ні­чною хво­ро­бою для укра­їн­ської на­у­ки на дов­гі ча­си».

Ця пу­блі­ка­ція впов­ні від­обра­жа­ла пе­ре­сто­ро­ги М.гру­шев­сько­го. 23 черв­ня 1918 ро­ку за­галь­ні збо­ри УНТ не­га­тив­но по­ста­ви­ли­ся до по­зи­ції мі­ні­стер­ства, яке пра­гну­ло за­сну­ва­ти Ака­де­мію як дер­жав­ну уста­но­ву. Адже УНТ по­зи­ці­ю­ва­ло се­бе як ба­зо­вий на­у­ко­вий осе­ре­док для кон­сти­ту­ю­ва­н­ня ака­де­мі­чної спіль­но­ти. Ряд укра­їн­ських ін­те­ле­кту­а­лів об­сто­ю­вав дум­ку, що Ака­де­мія має ста­ти не­за­ле­жною асо­ці­а­ці­єю вче­них по­ді­бно до НТШ й УНТ, а не дер­жав­ною, хоч і са­мов­ря­дною уста­но­вою.

Та­ким чи­ном, на­пе­ре­до­дні по­ча­тку ро­бо­ти ко­мі­сії за­ли­ша­ли­ся нез’ясо­ва­ни­ми клю­чо­ві пи­та­н­ня: якою має бу­ти кон­стру­кція Ака­де­мії та по­єд­на­н­ня рі­зних на­ук? як по­єд­на­ти іде­а­ли «чи­стої» на­у­ки з дер­жав­ни­ми по­тре­ба­ми й на­ціо­наль­ни­ми ін­те­ре­са­ми в умо­вах ре­во­лю­цій­но­го збу­ре­н­ня? на яких ста­ту­тних за­са­дах має фун­кціо­ну­ва­ти УАН?

Уве­че­рі 9 ли­пня 1918 ро­ку в мі­ні­стер­сько­му ка­бі­не­ті М.ва­си­лен­ка роз­по­ча­ло­ся обго­во­ре­н­ня, яке за­по­ча­тку­ва­ло се­рію три­ва­лих на­рад. До скла­ду ко­мі­сії вві­йшли ака­де­мік В.вер­над­ський (го­ло­ва), про­фе­со­ри Д.ба­га­лій, М.ка­щен­ко, Б.кі­стя­ків­ський, Й.ко­со­но­гов, А.крим­ський, ре­ктор уні­вер­си­те­ту Св. Во­ло­ди­ми­ра Є.спе­ктор­ський, про­фе­со­ри О.спе­ран­ський, С.ти­мо­шен­ко, М.ту­ган-ба­ра­нов­ський, пред­став­ни­ки УНТ — про­фе­со­ри Г.пав­лу­цький, Є.тим­чен­ко, П.ту­тков­ський, за­ві­ду­вач Цен­траль­ної до­слі­дної стан­ції Все­ро­сій­сько­го то­ва­ри­ства цукро­за­вод­чи­ків С.фран­кфурт.

Пер­ві­сний про­ект В.вер­над­сько­го об­сто­ю­вав кон­стру­кцію Ака­де­мії у ви­гля­ді чо­ти­рьох від­ді­лів: 1) істо­ри­чно-фі­ло­ло­гі­чно­го (з кла­сом укра­їн­ським); 2) фі­зи­чно-ма­те­ма­ти­чно­го; 3) еко­но­мі­чно-юри­ди­чно­го; 4) при­кла­дно­го при­ро­до­знав­ства. Та­ка про­по­зи­ція бу­ла сут­тє­вим пе­ре­гля­дом по­пу­ляр­но­го в ті ча­си не­о­кан­ті­ан­сько­го по­ді­лу на­ук на на­у­ки про при­ро­ду і на­у­ки про ду­хов­ну куль­ту­ру. Ба біль­ше, ідея ви­окре­ми­ти се­гмент при­кла­дно­го при­ро­до­знав­ства від­обра­жа­ла при­йде­шні не­кла­си­чні транс­фор­ма­ції сві­то­вої на­у­ки.

Со­ю­зни­ком В.вер­над­сько­го став про­фе­сор С.ти­мо­шен­ко. Він був при­хиль­ни­ком ви­ко­ри­ста­н­ня аме­ри­кан­сько­го й ні­ме­цько­го до­сві­ду спів­пра­ці те­хні­чних і на­у­ко­вих пра­ців­ни­ків, об­сто­ю­вав ва­жли­вість та­ко­го по­єд­на­н­ня в май­бу­тній Ака­де­мії.

Во­дно­час В.вер­над­ський як при­бі­чник між­на­ро­дної ко­о­пе­ра­ції на­у­ко­во­го жи­т­тя на­ма­гав­ся зба­лан­су­ва­ти на­у­ко­ві пра­кти­ки й ін­те­ре­си. Він про­по­ну­вав по­єд­на­ти зав­да­н­ня на­ціо­наль­но­го і дер­жав­но­го мас­шта­бів з між­на­ро­дною ре­пре­зен­та­ці­єю та ви­зна­н­ням укра­їн­ської куль­ту­ри і на­у­ки. На­при­клад, ішло­ся про мо­жли­ве член­ство УАН у Між­на­ро­дній асо­ці­а­ції ака­де­мій або її по­во­єн­ній на­сту­пни­ці.

Втім, про­ект В.вер­над­сько­го кри­ти­чно сприйня­ли вче­ні-гу­ма­ні­та­рії. Остан­ні не­по­хи­тно на­по­ля­га­ли на до­мі­ну­ван­ні гу­ма­ні­сти­чних і су­спіль­них ди­сци­плін у май­бу­тній Ака­де­мії. Во­ни зайня­ли до­во­лі скон­со­лі­до­ва­ну по­зи­цію, від­обра­же­ну в по­ясню­валь­ній за­пи­сці до про­е­кту ор­га­ні­за­ції Істо­ри­чно­фі­ло­ло­гі­чно­го від­ді­лу УАН.

Та за­галь­на атмо­сфе­ра в ко­мі­сії, не­зва­жа­ю­чи на ре­во­лю­цій­но-во­єн­не пов­сяк­де­н­ня лі­та 1918-го та го­стрі дис­ку­сії, бу­ла роз­ку­тою і під­не­се­ною. Ака­де­мік Д.ба­га­лій в ав­то­біо­гра­фі­чних спо­ми­нах зга­ду­вав, що ті ча­си бу­ли най­ща­сли­ві­ши­ми в йо­го гро­мад­ській ді­яль­но­сті.

На тлі кри­ва­вих во­єн­них по­дій з ка­та­стро­фі­чним ре­зо­нан­сом май­же всі вче­ні об­сто­ю­ва­ли ди­во­ви­жну ві­ру в гу­ма­ні­сти­чні іде­а­ли. На­про­чуд ці­ка­ви­ми і на­віть про­ро­чи­ми ви­да­ю­ться ко­мен­та­рі ря­ду вче­них, за­про­ше­них до ро­бо­ти в під­ко­мі­сі­ях. Ска­жі­мо, про­по­зи­ція учня Ф.вов­ка — мо­ло­до­го етно­гра­фа О.але­шо про на­галь­ну по­тре­бу пов’яза­ти ан­тро­по­ло­гію й етно­гра­фію в «єди­но­му му­зеї лю­ди­ни» при Ака­де­мії. Во­на не­мов­би вга­ду­ва­ла май­бу­тні ан­тро­по­цен­три­чні транс­фор­ма­ції за­хі­дної гу­ма­ні­сти­ки.

Ва­жли­ве зна­че­н­ня ма­ла й уря­до­ва під­трим­ка, яка бу­ла ва­го­мим ар­гу­мен­том для пе­ре­ко­ну­ва­н­ня опо­нен­тів. За за­ко­ном Укра­їн­ської Дер­жа­ви від 26 ли­пня 1918 ро­ку на по­ча­тко­ві ви­да­тки для ор­га­ні­за­ції Ака­де­мії аси­гну­ва­ло­ся 200 ти­сяч кар­бо­ван­ців. От­же, пер­ші за­хо­ди зі ство­ре­н­ня ака­де­мі­чних ін­сти­ту­цій де-фа­кто роз­по­ча­ли­ся ще до за­сну­ва­н­ня Ака­де­мії.

Вре­шті, зав­дя­ки спіль­ній по­зи­ції М.ва­си­лен­ка і В.вер­над­сько­го до­сить швид­ко ді­йшли зго­ди що­до її ста­ту­су. Це рі­ше­н­ня бу­ло за­фі­ксо­ва­но 3 сер­пня 1918 ро­ку: «Укра­їн­ська Ака­де­мія на­ук є са­мо­стій­ною ви­щою вче­ною дер­жав­ною уста­но­вою Укра­ї­ни, без­по­се­ре­дньо під­ле­глою вер­хов­ній вла­ді».

Не­а­би­яку по­ле­мі­ку спри­чи­ни­ло пи­та­н­ня про кіль­кість і пер­ший склад ака­де­мі­ків. Біль­шість під­три­ма­ла про­по­зи­цію Д.ба­га­лія про 12 дій­сних чле­нів май­бу­тньої Ака­де­мії. Втім, нав­ко­ло спосо­бу їх кон­сти­ту­ю­ва­н­ня спа­ла­хну­ла го­стра дис­ку­сія. М.ту­ган-ба­ра­нов­ський ствер­джу­вав, що їх має при­зна­чи­ти вер­хов­на вла­да за ре­ко­мен­да­ці­єю ко­мі­сії. На­то­мість В.вер­над­ський вва­жав, що це мо­же під­ва­жи­ти ле­гі­тим­ність Ака­де­мії. Зго­ди та­ки ді­йшли, й 11 ве­ре­сня 1918 ро­ку но­ви­на про май­бу­тнє при­зна­че­н­ня пер­шо­го скла­ду з 12 ака­де­мі­ків з’яви­ла­ся на шпаль­тах пе­рі­о­ди­чної пре­си.

Ко­мі­сія за­вер­ши­ла ро­бо­ту 17 ве­ре­сня 1918 ро­ку. Не­ймо­вір­но, але во­на май­же вкла­ла­ся у за­пла­но­ва­ний дво­мі­ся­чний строк і до­ся­гла до­сить скла­дно­го ком­про­мі­су! Фор­мат цьо­го не­про­сто­го по­ро­зу­мі­н­ня за­фі­ксу­ва­ла по­ясню­валь­на за­пи­ска мі­ні­стра М.ва­си­лен­ка.

Ор­га­ні­за­цій­на кон­стру­кція Ака­де­мії на­мі­ча­ла­ся у ви­гля­ді трьох від­ді­лів: істо­ри­чно-фі­ло­ло­гі­чних на­ук, фі­зи­чно-ма­те­ма­ти­чних на­ук, со­ці­аль­них на­ук. Ко­мі­сія від­мо­ви­ла­ся від че­твер­то­го від­ді­лу — при­кла­дно­го при­ро­до­знав­ства, за­про­по­но­ва­но­го В.вер­над­ським. Але ка­фе­дри з при­кла­дно­го при­ро­до­знав­ства ма­ли бу­ти в скла­ді фі­зи­чно-ма­те­ма­ти­чно­го від­ді­лу.

По­ро­зу­мі­н­ня до­ся­гли й у мов­но­му пи­тан­ні, хо­ча в но­та­тках В.вер­над­сько­го не­о­дно­ра­зо­во зга­ду­є­ться про впер­те не­ба­жа­н­ня М.ва­си­лен­ка та ін­ших по­сту­па­ти­ся. УАН отри­му­ва­ла пра­во пу­блі­ку­ва­ти на­у­ко­ві сту­дії не тіль­ки укра­їн­ською, а й ін­ши­ми мо­ва­ми з огля­ду на по­тре­би між­на­ро­дної ко­му­ні­ка­ції.

По­ча­тко­вий про­ект В.вер­над­сько­го за­знав низ­ки змін. Пе­ре­д­усім во­ни сто­су­ва­ли­ся ро­лі су­спіль­них і гу­ма­ні­тар­них на­ук у май­бу­тній Ака­де­мії. Про­те йо­го мі­сія в ко­мі­сії ви­яви­ла­ся вда­лою. Цей успіх спи­рав­ся на ве­ли­кий ор­га­ні­за­цій­ний до­свід В.вер­над­сько­го як одно­го з фун­да­то­рів Ака­де­мі­чно­го со­ю­зу 1904 ро­ку, ко­му­ні­ка­тив­ну від­кри­тість, ста­но­ви­ще сто­рон­ньо­го ін­те­ле­кту­а­ла­екс­пер­та, який не був ті­сно пов’яза­ний з мі­сце­ви­ми ко­ла­ми. Уря­до­ва під­трим­ка, яку за­без­пе­чив М.ва­си­лен­ко, та ви­ня­тко­ва енер­гій­ність В.вер­над­сько­го про­су­ну­ли про­ект ор­га­ні­за­ції Ака­де­мії на кін­це­ву ста­дію.

Та за­ли­ша­ло­ся кар­ди­наль­не пи­та­н­ня — хто має увійти до скла­ду пер­ших ака­де­мі­ків і очо­ли­ти Укра­їн­ську ака­де­мію на­ук? По­при від­мо­ву М.гру­шев­сько­го бра­ти участь у ро­бо­ті «геть­ман­ської» ко­мі­сії йо­го ре­но­ме вче­но­го й ор­га­ні­за­то­ра НТШ й УНТ бу­ло на­дзви­чай­но ви­со­ким.

У ме­му­а­рах П.ско­ро­пад­сько­го і Д.до­ро­шен­ка ствер­джу­є­ться, що геть­ман був го­то­вий при­зна­чи­ти М.гру­шев­сько­го пер­шим пре­зи­ден­том УАН. В ав­то­біо­гра­фі­чно­му ли­сті М.гру­шев­сько­го, опу­блі­ко­ва­но­му ще за «га­ря­чи­ми» вра­же­н­ня­ми в кві­тні 1920 ро­ку, він та­кож зга­ду­вав про цю мо­жли­вість.

Оче­ви­дно, М.гру­шев­сько­му за­про­по­ну­ва­ли ввійти до ко­ла пер­ших ака­де­мі­ків не­вдов­зі пі­сля за­вер­ше­н­ня ро­бо­ти ко­мі­сії. За свід­че­н­ням А.крим­сько­го, М.гру­шев­ський ка­те­го­ри­чно від­хи­лив про­по­зи­цію «всту­пи­ти до Ака­де­мії че­рез при­зна­че­н­ня». На­то­мість він вва­жав мо­жли­вим для се­бе ста­ти ака­де­мі­ком в єди­ний спо­сіб — «че­рез ви­бір ці­лою ака­де­мі­чною ко­ле­гі­єю», яка має до то­го ча­су за­кон­но кон­сти­ту­ю­ва­ти­ся.

Ймо­вір­но, своє­рі­дною ці­ною для М.гру­шев­сько­го у спра­ві Ака­де­мії ма­ла ста­ти пу­блі­чна ло­яль­ність до геть­ман­ської вла­ди, не­прийня­тна для ко­ли­шньо­го го­ло­ви Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди. Тим біль­ше що на­при­кін­ці лі­та, во­се­ни 1918 ро­ку, Де­пар­та­мент дер­жав­ної вар­ти мав на­мі­ри за­а­ре­шту­ва­ти М.гру­шев­сько­го. За­для цьо­го 17 ли­сто­па­да на ву­ли­ці Рей­тар­ській, 6 про­ве­ли об­шук, що не дав жо­дних ре­зуль­та­тів.

Тим ча­сом у про­е­кті за­ко­ну Укра­їн­ської Дер­жа­ви анон­су­ва­ла­ся да­та за­сну­ва­н­ня УАН — 31 жов­тня 1918 ро­ку. Та про­су­ва­н­ня ака­де­мі­чно­го про­е­кту ско­ре­гу­ва­ли пе­ре­лом­ні по­во­ро­ти ве­ли­кої вій­ни і на­ціо­наль­но­ви­зволь­них зма­гань.

Зне­кров­ле­на Ні­меч­чи­на на по­ча­тку ли­сто­па­да 1918 ро­ку ка­пі­ту­лю­ва­ла. Ге­тьма­нат по­збув­ся стра­те­гі­чно­го со­ю­зни­ка і про­го­ло­сив «акт фе­де­ра­ції» з май­бу­тньою не­біль­шо­ви­цькою Ро­сій­ською дер­жа­вою. На хви­лі ан­ти­геть­ман­ських пов­стань сфор­му­ва­ла­ся Ди­ре­кто­рія.

Кри­за, зго­дом від­став­ка уря­ду Ф.ли­зо­гу­ба і вре­шті вій­сько­во-по­лі­ти­чні ме­та­мор­фо­зи за­гро­жу­ва­ли зі­рва­ти кон­сти­ту­ю­ва­н­ня Ака­де­мії в остан­ній мо­мент. За­ява М.ва­си­лен­ка вже як ко­ли­шньо­го мі­ні­стра (на­пи­са­на ним 22–23 жов­тня 1918 ро­ку), при­свя­че­на спро­сту­ван­ню по­ві­дом­лень про від­тер­мі­ну­ва­н­ня ор­га­ні­за­ції УАН, свід­чи­ла про ре­аль­ну за­гро­зу. Та цьо­го не ста­ло­ся…

13 ли­сто­па­да П.ско­ро­пад­ський за­твер­див аси­гну­ва­н­ня в роз­мі­рі май­же 870 ти­сяч кар­бо­ван­ців на утри­ма­н­ня УАН. 14 ли­сто­па­да геть­ман під­пи­сав За­кон Укра­їн­ської Дер­жа­ви «Про за­сну­ва­н­ня Укра­їн­ської Ака­де­мії на­ук у м. Ки­є­ві» і при­зна­чив 12 ака­де­мі­ків. Так роз­по­чав­ся офі­цій­ний від­лік ака­де­мі­чної істо­рії.

27 ли­сто­па­да на пер­шо­му спіль­но­му за­сі­дан­ні УАН го­ло­вою-пре­зи­ден­том бу­ло обра­но В.вер­над­сько­го, а се­кре­та­рем — А.крим­сько­го. 30 ли­сто­па­да П.ско­ро­пад­ський за­твер­див В.вер­над­сько­го пре­зи­ден­том УАН, а М.ка­щен­ка і М.ту­га­на­ба­ра­нов­сько­го — го­ло­ва­ми від­ді­лу фі­зи­чно-ма­те­ма­ти­чних на­ук і від­ді­лу со­ці­аль­них на­ук від­по­від­но.

Що­прав­да, ака­де­мік Д.ба­га­лій не зміг своє­ча­сно при­бу­ти до Ки­є­ва. У Хар­ко­ві, за­хо­пле­но­му за­го­на­ми С.пе­тлю­ри, пе­ре­р­ва­ло­ся спо­лу­че­н­ня за­лі­зни­чним транс­пор­том. Не при­їхав до Ки­є­ва й ака­де­мік С.смаль­сто­цький. Від­так обра­н­ня Д.ба­га­лія го­ло­вою істо­ри­чно-фі­ло­ло­гі­чно­го від­ді­лу від­бу­ло­ся ли­ше 8 гру­дня. 10 гру­дня 1918 ро­ку, себ­то за чо­ти­ри дні до зре­че­н­ня вла­ди, П.ско­ро­пад­ський за­твер­див йо­го.

За­снов­ни­ки Ака­де­мії до­бре усві­дом­лю­ва­ли по­лі­ти­чні за­гро­зи. Го­стре зма­га­н­ня з УНТ в сі­чні 1919 ро­ку за ча­сів Ди­ре­кто­рії УНР, на­мір ре­ор­га­ні­зу­ва­ти УАН во­се­ни 1919-го в ро­сій­ську уста­но­ву пі­сля за­хо­пле­н­ня Ки­є­ва вій­ська­ми ге­не­ра­ла А.де­ні­кі­на, не­стрим­ні за­зі­ха­н­ня біль­шо­ви­цько­го ре­жи­му під­твер­ди­ли слу­шність їхніх осто­рог.

Утім, Укра­їн­ська ака­де­мія на­ук всто­я­ла, не­зва­жа­ю­чи на май­же фа­таль­ний пе­ре­біг по­дій. Кі­нець не­за­бу­тньо­го 1918 ро­ку став ча­сом ви­стра­ж­да­но­го трі­ум­фу та мо­раль­ної са­ти­сфа­кції для кіль­кох ге­не­ра­цій укра­їн­ських ін­те­ле­кту­а­лів, які всту­пи­ли в по­ру твор­чої зви­тя­ги та важ­ких ви­про­бу­вань.

Ти­туль­на сто­рін­ка «По­я­сню­ю­чої за­пи­ски до за­ко­но­про­е­кту про за­сну­ва­н­ня Укра­їн­ської Ака­де­мії На­ук у Ки­є­ві» мі­ні­стра М.ва­си­лен­ка. Ки­їв, 1918 р.

Ми­ко­ла Ва­си­лен­ко — істо­рик пра­ва, мі­ністр на­ро­дної осві­ти і ми­сте­цтва Укра­їн­ської Дер­жа­ви (1918)

Во­ло­ди­мир Вер­над­ський — уче­ний­при­ро­до­зна­вець, пер­ший пре­зи­дент Укра­їн­ської ака­де­мії на­ук (1918—1921)

Ми­хай­ло Гру­шев­ський — істо­рик, го­ло­ва Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди (1917—1918)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.