По­за ува­гою су­спіль­ства: не­ви­ди­мі аспе­кти по­лі­цей­ської ре­фор­ми

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Єв­ген КРАПИВІН, Іде­ться

Ча­сто мо­жна по­чу­ти, що ре­фор­му На­ціо­наль­ної по­лі­ції вже за­вер­ше­но.

Тим біль­ше що цей ор­ган вла­ди офі­цій­но існує з 7 ли­сто­па­да 2015 ро­ку, а сам про­цес ре­фор­ми роз­по­чав­ся одра­зу пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті із при­зна­че­н­ня мі­ні­стром вну­трі­шніх справ Ар­се­на Ава­ко­ва. Су­спіль­ний за­пит на ре­фор­му був зро­зумі­лий. За­ли­ша­є­ться він та­ким і те­пер, як у кон­текс­ті без­кар­но­сті пра­во­охо­рон­ців, так і у зв’яз­ку з но­ви­ми ви­кли­ка­ми, що по­ста­ли пе­ред по­лі­ці­єю, — на­па­да­ми на гро­мад­ських акти­ві­стів, за­мов­ни­ми вбив­ства­ми, зро­ста­н­ням ор­га­ні­зо­ва­ної зло­чин­но­сті то­що.

Оцін­ка ре­фор­ми є скла­дним зав­да­н­ням і ду­же ча­сто нев­дя­чною спра­вою. Мо­жна, рад­ше, го­во­ри­ти про окре­мі при­кла­ди та на­пря­ми змін. За весь час ре­фор­ми ухва­ле­но рі­зні стра­те­гі­чні до­ку­мен­ти, однак не бу­ло сфор­мо­ва­но єди­но­го ба­че­н­ня та спря­му­ва­н­ня, яке б до­зво­ли­ло сьо­го­дні під­би­ти під­сум­ки, по­слу­го­ву­ю­чись ін­фор­ма­ці­єю про ре­а­лі­за­цію зав­дань, по­став­ле­них пе­ред по­лі­ці­єю. То­му вар­то зу­пи­ни­ти­ся на тих ре­чах, які не­ча­сто обго­во­рю­ю­ться в ме­діа. Їх мо­жна на­зва­ти не­ви­ди­ми­ми аспе­кта­ми ре­фор­ми.

Де­по­лі­ти­за­ція по­лі­ції

До­ві­ра до по­лі­ції пов’яза­на з до­ві­рою до вла­ди за­га­лом. На жаль, вплив по­лі­ти­ків на ро­бо­ту ор­га­нів вла­ди зав­жди був ви­со­ким, що, се­ред ін­шо­го, ста­вить під пи­та­н­ня ро­бо­ту по­лі­ції чи то на мир­них зі­бра­н­нях, чи то під час роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­нів. Це озна­чає, що чим мен­ше по­лі­ти­ка втру­ча­ти­ме­ться в ро­бо­ту по­лі­ції, тим біль­шою бу­де до­ві­ра до неї. На жаль, до­сі ма­ло хто знає, що мі­ністр вну­трі­шніх справ на сьо­го­дні не має жо­дних фор­маль­них пов­но­ва­жень з управ­лі­н­ня по­лі­ці­єю. Ча­сто ви­мо­ги жур­на­лі­стів чи гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій роз­слі­ду­ва­ти кон­кре­тні кри­мі­наль­ні про­ва­дже­н­ня адре­со­ва­ні са­ме мі­ні­стро­ві. На­справ­ді во­ни не ма­ють під со­бою пра­во­во­го під´рун­тя, адже ро­бо­та мі­ні­стра — фор­му­ва­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки у пра­во­охо­рон­ній сфе­рі, а не роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­нів.

У 2015 ро­ці МВС пе­ре­ста­ло бу­ти «мі­ні­стер­ством мі­лі­ції», адже За­кон про На­ціо­наль­ну по­лі­цію пе­ред­ба­чив утво­ре­н­ня по­лі­ції як окре­мо­го від мі­ні­стер­ства ор­га­ну ви­ко­нав­чої вла­ди. Мі­ністр вну­трі­шніх справ при цьо­му по­ви­нен від­по­від­а­ти ви­клю­чно за фор­му­ва­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки у сфе­рі пра­во­охо­рон­ної ді­яль­но­сті, а го­ло­ва На­цпо­лі­ції — управ­ля­ти са­мою по­лі­ці­єю. Це єв­ро­пей­ська мо­дель, яка ма­ла б ма­кси­маль­но по­сла­би­ти вплив мі­ні­стра на опе­ра­тив­не управ­лі­н­ня по­лі­ці­єю. Ме­та та­ко­го за­по­бі­жни­ка — уне­мо­жли­ви­ти ви­ко­ри­ста­н­ня пра­во­охо­рон­ців у по­лі­ти­чних ці­лях. Са­ме цей про­цес на­зи­ва­є­ться «де­по­лі­ти­за­ці­єю по­лі­ції», і де­ю­ре він уже від­був­ся.

Про­те на пра­кти­ці ни­ні­шній мі­ністр за­ли­шає свій вплив і на­ма­га­є­ться втру­ча­тись у ро­бо­ту по­лі­ції. Для цьо­го за­ли­ши­ли­ся не­ве­ли­кі юри­ди­чні під­ста­ви, — в За­ко­ні є по­ло­же­н­ня про те, що з ним ма­ють бу­ти по­го­дже­ні при­зна­че­н­ня всіх ке­рів­ни­ків мі­сце­вих по­лі­цій та за­сту­пни­ків го­ло­ви На­ціо­наль­ної по­лі­ції. Але цьо­го мі­ні­стро­ві за­ма­ло, то­му до­сить зга­да­ти по­дії 9 трав­ня 2017 ро­ку в Дні­прі, ко­ли по­лі­ція про­і­гно­ру­ва­ла по­би­т­тя ве­те­ра­нів, чим за­хи­сти­ла ін­те­ре­си мі­сце­вих по­лі­ти­чних сил, або роль по­лі­ції й Нац­гвар­дії в істо­рії із за­три­ма­н­ням си­на Ава­ко­ва за зви­ну­ва­че­н­ням у так зва­ній спра­ві «рюк­за­ків», яка бу­ла не­дав­но за­кри­та. Про­бле­ма в то­му, що за­яви про по­лі­ти­чну вмо­ти­во­ва­ність дій НАБУ ви­хо­ди­ли са­ме з МВС та На­ціо­наль­ної по­лі­ції і яв­но про­ди­кто­ва­ні во­лею мі­ні­стра, а не ви­мо­га­ми за­ко­ну.

Та­ким чи­ном, об­сяг і по­ступ ре­форм усе ще ви­зна­чає мі­ністр вну­трі­шніх справ. Ро­зу­мі­ю­чи це, мо­жна по­ясни­ти ба­га­то ре­чей, які не від­бу­лись або, нав­па­ки, від­бу­ли­ся вкрай швид­ко. Су­спіль­ству слід ви­ма­га­ти оста­то­чної де­по­лі­ти­за­ції по­лі­ції, що спри­я­ти­ме за­вер­шен­ню ре­фор­ми.

По­лі­цей­ські ко­мі­сії і роль гро­мад­сько­сті

Гро­ма­дян­ське су­спіль­ство остан­нім ча­сом актив­ні­ше впли­ває на про­це­си в дер­жа­ві, са­ме во­но ча­сто слу­гує драй­ве­ром окре­мих ре­форм. По­лі­ція — не ви­ня­ток. не про ана­лі­ти­чні цен­три чи екс­пер­тну спіль­но­ту Ки­є­ві, а про будь-яко­го чле­на те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди, який сьо­го­дні отри­мав мо­жли­вість впли­ва­ти на по­лі­цію у сво­є­му ре­гіо­ні.

Річ у то­му, що по­лі­цей­ська ре­фор­ма прив­не­сла но­ві фор­ми гро­мад­сько­го кон­тро­лю за ді­яль­ні­стю по­лі­ції. Се­ред них — рі­зно­го ро­ду ко­мі­сії: ате­ста­цій­ні (ство­рю­ва­лись у 2015—2016 ро­ках); ди­сци­плі­нар­ні (за­кон про Ди­сци­плі­нар­ний ста­тут На­ціо­наль­ної по­лі­ції на­брав чин­но­сті 7 жов­тня ни­ні­шньо­го ро­ку, в цих ко­мі­сі­ях мо­же бра­ти участь гро­мад­ськість) і по­лі­цей­ські ко­мі­сії, які опі­ку­ю­ться ка­дро­ви­ми пи­та­н­ня­ми. Остан­ні мо­жуть бу­ти при­кла­дом успі­хів ре­фор­ми по­лі­ції, адже, хоч во­ни май­же не­ві­до­мі, про­те пра­цю­ють актив­но, і те­ри­то­рі­аль­ні гро­ма­ди справ­ді ма­ють мо­жли­вість впли­ва­ти на ка­дро­ву по­лі­ти­ку по­лі­ції на мі­сцях.

До їх ком­пе­тен­ції на­ле­жить на­бір на слу­жбу осіб мо­лод­шо­го скла­ду та про­су­ва­н­ня по слу­жбі по­лі­цей­ських (за рі­ше­н­ням ке­рів­ни­цтва). До ко­мі­сії вхо­дять п’ять чле­нів, із яких: двох при­зна­чає обла­сна ра­да з пред­став­ни­ків гро­мад­сько­сті; одно­го — мі­ністр вну­трі­шніх справ (не­рід­ко це жур­на­ліст або гро­мад­ський ді­яч); двох — по­лі­цей­ські. Це озна­чає, що є «гро­мад­ські» ко­мі­сії, тоб­то ко­мі­сії, в яких зде­біль­шо­го бе­ре участь гро­мад­ськість. На­при­клад, по­лі­цей­ська ко­мі­сія при ГУНП у Львів­ській обла­сті, в якій го­ло­ва ко­мі­сії — жур­на­ліст.

Сьо­го­дні, фа­кти­чно, пра­цю­ють 84 по­лі­цей­ські ко­мі­сії. По три ко­мі­сії на ре­гіон — го­лов­но­го управ­лі­н­ня На­цпо­лі­ції, па­труль­ної по­лі­ції та по­лі­ції охо­ро­ни. За­га­лом, якщо го­во­ри­ти про участь гро­мад­сько­сті в ко­мі­сі­ях, мо­жна ствер­джу­ва­ти що 40% чле­нів ко­мі­сій пред­став­ля­ють гро­мад­ськість, тоб­то 169 із 420 осіб. Ча­сти­на тих, хто мав би пред­став­ля­ти гро­мад­ськість, є по­лі­ти­ка­ми або чи­нов­ни­ка­ми. Хтось про­сто не від­по­від­ає та­ко­му кри­те­рі­є­ві за­ко­ну як на­яв­ність без­до­ган­ної ре­пу­та­ції, ви­со­ких про­фе­сій­них яко­стей, су­спіль­но­го ав­то­ри­те­ту. Тоб­то це — лю­ди, ко­трі не пред­став­ля­ють ре­аль­них гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій. Однак го­во­ри­ти про під­кон­троль­ність ко­мі­сій са­мій по­лі­ції бу­ло б пе­ре­біль­ше­н­ням.

По­лі­цей­ські ко­мі­сії ство­ре­ні, во­ни пра­цю­ють, але аб­со­лю­тно не­по­мі­тні для су­спіль­ства. При­чи­на по­ля­гає в то­му, що во­ни не ма­ють справ із кан­ди­да­та­ми, при­че­тни­ми до ко­ру­пцій­них скан­да­лів, чо­го не мо­жна ска­за­ти про суд­дів­ські кон­ку­ри, до яких ін­те­рес су­спіль­ства ви­со­кий. За­кон про На­цпо­лі­цію пе­ред­ба­чає, що фун­кції по­лі­цей­ських ко­мі­сій — від­бір (кон­курс) на слу­жбу до по­лі­ції, а та­кож про­су­ва­н­ня (під­ви­ще­н­ня) по слу­жбі. Але про­бле­ма в то­му, що кон­курс обов’яз­ко­во про­во­ди­ться ли­ше що­до осіб, які впер­ше бе­ру­ться на слу­жбу з при­зна­че­н­ням на по­са­ди мо­лод­шо­го скла­ду (слід­чі, діль­ни­чні, па­труль­ні, — кон­кур­си на по­са­ди яких ми вже ба­чи­ли). А кон­курс під час під­ви­ще­н­ня про­во­ди­ти не­о­бов’яз­ко­во (тіль­ки за ба­жа­н­ням ке­рів­ни­ка), чим ча­сто й ко­ри­сту­ю­ться стру­кту­ри по­лі­ції. До­кла­дні­ше про про­бле­ми ро­бо­ти ко­мі­сій іде­ться в до­слі­джен­ні «По­лі­цей­ські ко­мі­сії в Укра­ї­ні: звіт за ре­зуль­та­та­ми до­слі­дже­н­ня» (2018).

По­ка­зни­ки роз­кри­т­тя і си­сте­ма оцін­ки ро­бо­ти по­лі­ції

В умо­вах по­стій­них ви­мог від су­спіль­ства сто­сов­но роз­слі­ду­ва­н­ня ре­зо­нан­сних зло­чи­нів якість зві­ту­ва­н­ня ду­же впли­ває на успі­хи ре­фор­ми та до­ві­ру до ор­га­нів пра­во­по­ряд­ку і про­ку­ра­ту­ри.

Тра­ди­цій­но ор­га­ни пра­во­по­ряд­ку зві­ту­ють, пу­блі­ку­ю­чи «су­хі» ци­фри що­до кри­мі­наль­них про­ва­джень, які во­ни роз­слі­ду­ють. Се­ред них — кіль­кість роз­кри­тих зло­чи­нів, по­ві­дом­лень про пі­до­зру, на­прав­ле­них справ до су­ду то­що. До­во­лі рід­ко в ре­зо­нан­сних зло­чи­нах та­кож по­да­ю­ться ін­фо­гра­фі­ки й ор­га­ні­зо­ву­ю­ться бри­фін­ги. Але цьо­го яв­но за­ма­ло, щоб у зви­чай­ної лю­ди­ни скла­ло­ся чі­тке вра­же­н­ня про якість роз­слі­ду­ва­н­ня ре­зо­нан­сних зло­чи­нів, а тим па­че — про тен­ден­ції в ро­бо­ті ор­га­нів пра­во­по­ряд­ку. На пра­кти­ці не­ча­сто зу­стрі­неш і юри­ста, який уміє чи­та­ти кри­мі­наль­ну ста­ти­сти­ку і пра­виль­но ін­тер­пре­ту­ва­ти тен­ден­ції: чим во­ни об­умов­ле­ні та які ча­со­ві ме­жі охо­плює цей вплив.

Са­ма кри­мі­наль­на ста­ти­сти­ка дав­но не є об’єктив­ним і до­сто­вір­ним дже­ре­лом ін­фор­ма­ції. Хо­ча з 2012 ро­ку в Укра­ї­ні фун­кціо­нує Єди­ний дер­жав­ний ре­єстр до­су­до­вих роз­слі­ду­вань, пра­кти­ки при­хо­ву­ва­н­ня зло­чи­нів від облі­ку ні­ку­ди не по­ді­ли­ся. Основ­на при­чи­на — ні по­лі­ція, ні про­ку­ра­ту­ра не від­мо­ви­ли­ся від так зва­ної «па­ло­чної» си­сте­ми оцін­ки ефе­ктив­но­сті сво­єї ро­бо­ти. Іде­ться про оці­ню­ва­н­ня слід­чо-опе­ра­тив­них під­роз­ді­лів за ди­на­мі­кою роз­кри­т­тя, що є осно­вою си­сте­ми, яка сфор­му­ва­ла­ся ще в ра­дян­ські ча­си. Пря­мим на­слід­ком ці­єї си­сте­ми, крім за­галь­но­го ви­крив­ле­но­го зна­н­ня про зло­чин­ність, є низ­ка по­ру­шень із бо­ку пра­во­охо­рон­ців, не­об­хі­дних для до­ся­гне­н­ня по­трі­бних по­ка­зни­ків: від пси­хо­ло­гі­чно­го на­силь­ства й ти­ску на за­яв­ни­ків, щоб во­ни не по­да­ва­ли за­яву про вчи­не­н­ня зло­чи­ну, — до ка­ту­вань. Ін­ший на­слі­док — у ре­зо­нан­сних про­ва­дже­н­нях ви­ма­га­є­ться яко­мо­га швид­ше зна­йти пі­до­зрю­ва­них, а ни­ми час від ча­су ви­яв­ля­ю­ться не­при­че­тні до зло­чи­ну лю­ди. Про цю си­сте­му сти­му­лів і по­ка­зни­ків до­кла­дні­ше йшло­ся у стат­ті «Ра­дян­ські по­ка­зни­ки чи рі­вень до­ві­ри на­се­ле­н­ня?» (Ви­пуск №4, 3 лю­то­го — 9 лю­то­го, 2018).

Оці­ню­ю­чи кри­мі­наль­ну ста­ти­сти­ку як ін­стру­мент, вар­то ска­за­ти, що ні­хто не про­по­нує від­мо­ви­ти­ся від неї. Про­по­ну­є­ться ли­ше від­мо­ви­тись ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її як на­скрі­зне дже­ре­ло для оцін­ки ефе­ктив­но­сті ро­бо­ти ор­га­нів пра­во­по­ряд­ку, що впли­ває на кар’єри та за­ро­бі­тні пла­ти ре­аль­них лю­дей — чи то по­лі­цей­ських, чи то про­ку­ро­рів. До по­зи­ти­ву на­ле­жить те, що сьо­го­дні кри­мі­наль­на ста­ти­сти­ка в Укра­ї­ні мі­стить не тіль­ки ін­фор­ма­цію про кіль­кість вчи­не­них зло­чи­нів та ре­зуль­та­ти їх роз­слі­ду­ва­н­ня, а й пев­ну кри­мі­но­ло­гі­чну ін­фор­ма­цію про зло­чин­ців. Та­ку де­та­лі­за­цію пер­вин­них да­них, які зби­ра­ють пра­во­охо­рон­ці, за­хі­дні на­у­ков­ці від­зна­ча­ють як по­зи­тив­ну пра­кти­ку, якої во­ни не ма­ють у сво­їх кра­ї­нах. Вре­шті-решт, фор­му­ва­н­ня кри­мі­наль­ної по­лі­ти­ки і про­гноз зло­чин­но­сті — одне із зав­дань, що сто­ять пе­ред ор­га­на­ми пра­во­по­ряд­ку. Для цьо­го по­трі­бен ін­стру­мент, який міг би да­ва­ти об’єктив­ні да­ні, як­би не спо­тво­рю­вав­ся в «го­ни­тві за по­ка­зни­ка­ми».

За­галь­ний стан зло­чин­но­сті

Ча­сто го­во­рять про про­блем­ний стан зло­чин­но­сті, що є ін­ди­ка­то­ром не­ефе­ктив­ної ро­бо­ти по­лі­ції. За­га­лом, пи­та­н­ня ди­на­мі­ки і стру­кту­ри зло­чин­но­сті вкрай скла­дні, адже від­по­віді на за­пи­та­н­ня на кшталт «зло­чин­ність зро­стає?» чи «зло­чин­ність спа­дає?» — одно­сто­рон­ні й не від­би­ва­ють за­галь­ної си­ту­а­ції в кра­ї­ні. На­віть ко­ри­сту­ю­чись за­зна­че­ним під­хо­дом, мо­жна ска­за­ти, що з 2014го по 2016 рік зло­чин­ність зро­ста­ла, а по­тім від­був­ся її спад. Це мо­жна по­ба­чи­ти в за­явах ке­рів­ни­цтва МВС і На­ціо­наль­ної по­лі­ції про не­у­хиль­не змен­ше­н­ня за­ре­є­стро­ва­них зло­чи­нів та збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті справ, на­прав­ле­них до су­ду. Але об’єктив­них при­чин для зна­чно­го спа­ду про­сто не­має, адже основ­ні чин­ни­ки, які впли­ва­ли на зро­ста­н­ня зло­чин­но­сті — вій­на на схо­ді Укра­ї­ни, со­ці­аль­но­еко­но­мі­чні про­бле­ми, не­за­кон­ний обіг зброї з не­під­кон­троль­них те­ри­то­рій і вій­сько­вих скла­дів за­га­лом, — ні­ку­ди не зни­кли з на­шо­го жи­т­тя.

Го­во­ря­чи про спа­да­н­ня зло­чин­но­сті чи ста­бі­лі­за­цію си­ту­а­ції, пра­виль­ні­ше ска­за­ти, що по­сту­по­во змі­ню­є­ться са­ма стру­кту­ра зло­чин­но­сті — во­на стає більш на­силь­ни­цькою, а на­силь­ни­цькі зло­чи­ни ча­сто вчи­ня­ю­ться із за­сто­су­ва­н­ням зброї, що ви­лу­че­на з ци­віль­но­го обо­ро­ту. То­му ми справ­ді мо­же­мо спо­сте­рі­га­ти змен­ше­н­ня кіль­ко­сті облі­ко­ва­них зло­чи­нів, але му­си­мо ди­ви­ти­ся на стру­кту­ру зло­чин­но­сті, яка стає бру­таль­ні­шою. При цьо­му вар­то ска­за­ти, що змен­ше­н­ня кіль­ко­сті за­ре­є­стро­ва­них зло­чи­нів, не в остан­ню чер­гу, пов’яза­не з по­вер­не­н­ня пра­ктик при­хо­ву­ва­н­ня зло­чи­нів від облі­ку, щоб змен­шить кіль­кість «не­роз­кри­тих» зло­чи­нів і від­ра­пор­ту­ва­ти про успі­шні ре­фор­ми за­га­лом.

Аль­тер­на­тив­на си­сте­ма оцін­ки ро­бо­ти по­лі­цей­ських

Да­ні про зло­чин­ність сьо­го­дні не мо­жуть бу­ти під­ста­вою для оцін­ки ро­бо­ти ор­га­нів пра­во­по­ряд­ку. Ни­ми мо­жуть бу­ти кри­мі­но­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня (ан­гло-аме­ри­кан­ські «criminal survey»), в ме­жах яких із до­по­мо­гою со­ціо­ло­гі­чних ін­стру­мен­тів мо­жна отри­ма­ти аль­тер­на­тив­ні офі­цій­ній ста­ти­сти­ці да­ні про: зло­чин­ність; оцін­ку рів­ня до­ві­ри на­се­ле­н­ня до по­лі­ції на осно­ві кон­кре­тних кри­те­рі­їв не­за­ле­жни­ми со­ціо­ло­гі­чни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми; ви­ко­ри­ста­н­ня стан­дар­тів (про­то­ко­лів) ро­бо­ти ко­жно­го про­фе­сій­но­го уча­сни­ка кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня, на­сам­пе­ред слід­чо­го та про­ку­ро­ра. Та­кі стан­дар­ти ма­ють мі­сти­ти мі­ні­маль­ний пе­ре­лік про­це­су­аль­них дій, яких по­трі­бно вжи­ти при роз­слі­ду­ван­ні ти­по­во­го зло­чи­ну, і за їх ре­зуль­та­та­ми ке­рів­ник змо­же оці­ню­ва­ти сво­го під­ле­гло­го. Іде­ться про рі­вень до­ві­ри гро­ма­дян як основ­ний кри­те­рій оцін­ки ефе­ктив­но­сті ро­бо­ти по­лі­ції. Та­ке по­ло­же­н­ня за­крі­пле­не в ча­сти­ні 3 стат­ті 11 За­ко­ну про На­ціо­наль­ну по­лі­цію, однак до­сі за­ли­ша­є­ться де­кла­ра­тив­ним, оскіль­ки жо­дно­го до­слі­дже­н­ня про­ве­де­но не бу­ло. Але вар­то по­стій­но три­ма­ти у фо­ку­сі не­об­хі­дність ре­а­лі­за­ції цьо­го ме­ха­ні­зму.

Ре­фор­ма кри­мі­наль­но­го бло­ку по­лі­ції

Ре­фор­му­ва­н­ня кри­мі­наль­ної ста­ти­сти­ки — ли­ше скла­до­ва змін у кри­мі­наль­но­му бло­ці по­лі­ції. Тут тре­ба го­во­ри­ти і про за­про­ва­дже­н­ня ін­сти­ту­ту де­те­кти­вів (об’єд­на­н­ня фун­кцій слід­чо­го та опе­ра­тив­но­го пра­ців­ни­ка), і про ре­фор­му­ва­н­ня ін­сти­ту­ту за­хи­сту свід­ків у кри­мі­наль­но­му про­це­сі (за­ко­но­про­ект № 8457), і про ре­а­лі­за­цію по­ло­жень КПК Укра­ї­ни 2012 ро­ку що­до кри­мі­наль­них про­сту­пків. У КПК пе­ред­ба­че­но мо­жли­вість роз­слі­ду­ва­ти за рі­зною про­це­ду­рою зло­чи­ни не­ве­ли­кої тяж­ко­сті і тяж­кі зло­чи­ни, що має роз­ван­та­жи­ти слід­ство від пов­сяк­ден­ної ру­тин­ної «па­пе­ро­вої» ро­бо­ти. На сьо­го­дні за­ко­но­про­ект про про­сту­пки че­кає ухва­ле­н­ня у дру­го­му чи­тан­ні в пар­ла­мен­ті. Хо­ча цей за­ко­но­про­ект (№ 7279-д) не мо­же бу­ти прийня­тий у йо­го ни­ні­шньо­му ви­гля­ді, про що за­зна­чи­ли екс­пер­ти Ра­ди Єв­ро­пи у сво­є­му ви­снов­ку.

Про змі­ни і пе­ре­тво­ре­н­ня в На­ціо­наль­ній по­лі­ції Укра­ї­ни ска­за­но чи­ма­ло, але слід пам’ята­ти, що ре­фор­му­ва­н­ня — по­стій­ний про­цес.і хо­ча пев­ні ета­пи ре­фор­ми вже про­йшли, про­те змі­на управ­лін­ських пра­ктик у са­мій по­лі­ції ли­ше має роз­по­ча­ти­ся. Зва­жа­ю­чи на си­ту­а­цію в кра­ї­ні, за­раз слід біль­ше зо­се­ре­ди­ти­ся на за­по­бі­ган­ні тим ри­зи­кам еска­ла­ції на­силь­ства, які мо­жуть по­ста­ти вже на­сту­пно­го ро­ку у зв’яз­ку з про­ве­де­н­ням ви­бо­рів. Адже істо­рії й про­гно­зи що­до «на­ціо­наль­них дру­жин», «мі­лі­та­ри­зо­ва­них ба­таль­йо­нів», «про­те­стних на­стро­їв», «де­ста­бі­лі­за­ції си­ту­а­ції дер­жа­вою-агре­со­ром» не ви­ни­ка­ють на рів­но­му мі­сці. До них ма­ють бу­ти го­то­ви­ми ор­га­ни пра­во­по­ряд­ку, на­сам­пе­ред — На­ціо­наль­на по­лі­ція Укра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.