Як ви­ни­щи­ти по­пу­лі­стів?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Дми­тро БАЗІВ

Не­по­мі­тно для се­бе ми всі опи­ни­ли­ся в но­во­му сві­ті — сві­ті пос­тправ­ди й фей­ко­вих но­вин.

Не тіль­ки Укра­ї­ну, а й уста­ле­ні де­мо­кра­тії де­да­лі біль­ше за­смо­ктує у вир­ву по­пу­лі­зму та пе­ред­ви­бор­но­го при­мі­ти­ві­зму. «Но­ві облич­чя» най­ча­сті­ше від­рі­зня­ю­ться від «ста­рих» ли­ше го­ло­дним бли­ском очей, а оскал «ста­рих» із ко­жни­ми ви­бо­ра­ми стає де­да­лі більш хи­жим, по­при мар­ні ін­те­ле­кту­аль­ні ін’єкції та кру­го­ві під­тяж­ки від по­лі­ткон­суль­тан­тів.

Ро­ків 20 то­му на екра­ни ви­йшла не­хи­тра ко­ме­дія «Се­стри­чка Бет­ті» про ди­ва­ку­ва­ту офі­ці­ан­тку, яка, на­ди­вив­шись те­ле­се­рі­а­лу, під­ве­ре­ди­ла­ся ро­зу­мом і по­да­ла­ся шу­ка­ти по США «до­кто­ра» — ге­роя се­рі­а­лу, геть сплу­тав­ши ви­га­да­ний і ре­аль­ний сві­ти. Ди­ко усві­дом­лю­ва­ти, але (якщо ві­ри­ти со­ціо­ло­гі­чним до­слі­дже­н­ням) близь­ко 10% укра­їн­ців, на­ди­вив­шись ві­до­мо­го ві­тчи­зня­но­го те­ле­се­рі­а­лу, ви­рі­ши­ли в ре­аль­но­му жит­ті го­ло­су­ва­ти за ге­роя на­ду­ма­ної істо­рії та ство­ре­ну під йо­го мар­кою пар­тію. І це не єди­ний по­ді­бний про­ект. Го­ло­си до­мо­ро­слих «Се­стри­чок Бет­ті» обох ста­тей мо­жуть ви­яви­ти­ся ви­рі­шаль­ни­ми при ви­бо­рі кур­су кра­ї­ни на ро­ки впе­ред.

Якщо ні­чо­го не змі­ню­ва­ти в ни­ні­шній си­сте­мі пред­став­ни­цької де­мо­кра­тії, схо­же, ко­жні но­ві ви­бо­ри ви­но­си­ти­муть на­го­ру де­да­лі біль­ше пі­ни та вір­ту­аль­них каз­ко­вих пер­со­на­жів. Си­ту­а­ція зму­шу­ва­ти­ме (уже зму­шує) на­віть від­но­сно нор­маль­них по­лі­ти­чних пер­со­на­жів вклю­ча­ти­ся в цю гру, що за­кру­чує спі­раль без­від­по­від­аль­но­сті ще дуж­че. Із про­це­су фор­му­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го по­ряд­ку ден­но­го оста­то­чно ви­ті­сня­ти­му­ться кри­ти­чне ми­сле­н­ня і ло­гі­ка.

Пи­та­н­ня ви­жи­ва­н­ня для укра­їн­ської де­мо­кра­тії (і не тіль­ки укра­їн­ської) — як зне­шко­ди­ти по­лі­ти­чних по­пу­лі­стів, і тра­ди­цій­них, і вір­ту­а­лів? Як ско­ро­ти­ти їхню по­пу­ля­цію (су­ку­пно пра­вих і лі­вих), за­гнав­ши в без­пе­чний для про­гре­су еле­кто­раль­ний аре­ал — 5–10%?

Во­че­видь, не­об­хі­дно під­ко­си­ти (істо­тно ско­ро­ти­ти) кор­мо­ву ба­зу для цьо­го ви­ду по­лі­ти­чних хи­жа­ків. Тоб­то зна­йти в рам­ках де­мо­кра­ти­чної си­сте­ми ме­ха­нізм, який до­зво­ляє ви­ве­сти зна­чний від­со­ток «Се­стри­чок Бет­ті» з про­це­су уча­сті у ви­бо­рах ор­га­нів вла­ди та фор­му­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го за­мов­ле­н­ня.

Опти­мі­сти вва­жа­ють, що є два шля­хи. Пер­ший — про­сві­та: при­ще­пле­н­ня кри­ти­чно­го ми­сле­н­ня, «все­о­буч», тре­нін­ги, що роз’ясня­ють, як від­рі­зня­ти прав­ду від ін­фор­ма­цій­них ма­ні­пу­ля­цій та від­вер­тої бре­хні. Дру­гий — зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту: мов­ляв, си­тий ви­бо­рець мен­ше схиль­ний до дур­ниць. Оби­два ва­рі­ан­ти ма­ло­ефе­ктив­ні — до­ве­де­но ря­дом де­мо­кра­тій по оби­два бо­ки Атлан­ти­ки. До то­го ж у на­шої кра­ї­ни не­має ча­су йти цим шля­хом: про­бле­ма не сту­кає у две­рі — две­рі вже ви­би­то, трі­ски ле­тять в усі бо­ки.

Бу­дьмо від­вер­ти­ми: лю­ди ві­рять у про­сті рі­ше­н­ня, по­лі­ти­чні ди­ва і фо­ку­сни­ків-ме­сій, а ще — ла­сі на ма­те­рі­аль­ні по­да­чки без­по­се­ре­дньо пе­ред го­ло­су­ва­н­ням.

Як ней­тра­лі­зу­ва­ти цю на­дзви­чай­но не­без­пе­чну й де­стру­ктив­ну гру­пу, ви­бив­ши ´рунт з-під ніг по­лі­ти­чних хи­жа­ків, які жив­ля­ться їхнім не­ві­гла­ством?

Спро­бу­є­мо скон­стру­ю­ва­ти ме­ха­нізм. Він по­ля­гає в за­ко­но­дав­чо­му за­крі­плен­ні мо­жли­во­сті до­бро­віль­но від­мо­ви­ти­ся від уча­сті у ви­бо­рах усіх рів­нів і ре­фе­рен­ду­мах (на п’ять ро­ків) за умо­ви гро­шо­вої ком­пен­са­ції від дер­жа­ви. За ве­ли­ким ра­хун­ком це уго­да, зда­тна ста­ти на­рі­жним ка­ме­нем но­во­го Су­спіль­но­го до­го­во­ру між со­ці­аль­но та еко­но­мі­чно актив­ною, ду­ма­ю­чою ча­сти­ною укра­їн­сько­го су­спіль­ства і ті­єю, яка роз­гу­би­ла­ся, за­плу­та­ла­ся, зби­та з пан­те­ли­ку, стом­ле­на й роз­дра­то­ва­на. В обмін на цю уго­ду актив­на ча­сти­на отри­має екс­клю­зив­не пра­во фор­му­ва­ти по­ря­док ден­ний роз­ви­тку й оби­ра­ти по­лі­ти­ків, го­то­вих цей по­ря­док ден­ний ре­а­лі­зо­ву­ва­ти.

Да­вай­те роз­гля­не­мо всі аспе­кти цьо­го ме­ха­ні­зму сто­сов­но Укра­ї­ни — від пра­во­вих до еко­но­мі­чних та ети­чних, а та­кож спро­бу­є­мо оці­ни­ти по­лі­ти­чну ефе­ктив­ність йо­го ім­пле­мен­та­ції.

Спо­ча­тку ви­кла­ду йо­го суть. Як це мо­жна зро­би­ти в рам­ках чин­ної ре­да­кції Кон­сти­ту­ції? Пра­во до­бро­віль­но від­мо­ви­ти­ся від уча­сті у ви­бо­рах пре­зи­ден­та, Вер­хов­ної Ра­ди, ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня й ре­фе­рен­ду­мах за­крі­плю­є­ться вне­се­н­ням по­пра­вок до від­по­від­них за­ко­нів, а та­кож до за­ко­ну про ЦВК, а в ра­зі ухва­ле­н­ня Ви­бор­чо­го ко­де­ксу — і до ньо­го та­кож. Від­мо­ва має стро­ко­вий ха­ра­ктер і вклю­чає цикл ви­бо­рів: пре­зи­ден­та, пар­ла­мен­ту та ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, вклю­ча­ю­чи про­мі­жні, до­стро­ко­ві ви­бо­ри й ре­фе­рен­ду­ми впро­довж п’яти ро­ків із да­ти ре­є­стра­ції від­по­від­ної за­яви гро­ма­дя­ни­на Цен­траль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Пі­сля отри­ма­н­ня та­кої за­яви, ЦВК вно­сить змі­ни до еле­ктрон­но­го ре­є­стру ви­бор­ців, тим­ча­со­во ви­лу­ча­ю­чи да­но­го гро­ма­дя­ни­на з ре­є­стру на строк п’ять ро­ків. Гро­ма­дя­нин отри­мує від­по­від­ну до­від­ку, що є під­ста­вою для звер­не­н­ня до управ­лі­н­ня пра­ці та со­ці­аль­но­го за­хи­сту на­се­ле­н­ня за мі­сцем про­жи­ва­н­ня для на­ра­ху­ва­н­ня йо­му від­по­від­ної ви­пла­ти. Якщо рі­вень роз­ви­тку на­шо­го еле­ктрон­но­го уря­ду до­зво­ляє, та­ка ін­фор­ма­ція мо­же ав­то­ма­ти­чно спря­мо­ву­ва­ти­ся у від­по­від­ний ор­ган, упов­но­ва­же­ний на­ра­хо­ву­ва­ти га­ран­то­ва­ний до­хід.

Що ж до ви­пла­ти, то во­на мо­же бу­ти й одно­ра­зо­вою, але з по­зи­ції зни­же­н­ня бю­дже­тно­го на­ван­та­же­н­ня кра­ще зро­би­ти її що­мі­ся­чною або що­квар­таль­ною.

Те­пер да­мо від­по­відь на очі­ку­ва­ні за­пе­ре­че­н­ня кри­ти­ків ці­єї ідеї. По­чне­мо з кон­сти­ту­цій­но-пра­во­во­го аспе­кту. Чи є мо­жли­ве вне­се­н­ня по­ді­бних змін до чин­но­го за­ко­но­дав­ства по­ру­ше­н­ням Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, а са­ме ст. 21 («Пра­ва і сво­бо­ди є не­від­чу­жу­ва­ни­ми та не­по­ру­шни­ми»), ст. 22 («При прийнят­ті но­вих за­ко­нів або вне­сен­ні змін до чин­них за­ко­нів не до­пу­ска­є­ться зву­же­н­ня змі­сту та об­ся­гу існу­ю­чих прав і сво­бод»), ст. 24 («Гро­ма­дя­ни ма­ють рів­ні кон­сти­ту­цій­ні пра­ва»), ст. 38 («Пра­во віль­но оби­ра­ти та бу­ти обра­ни­ми до ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди та ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня»), ст. 64 («Кон­сти­ту­цій­ні пра­ва і сво­бо­ди лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на не мо­жуть бу­ти обме­же­ні»).

Від­по­відь на да­не за­пи­та­н­ня зда­є­ться оче­ви­дною, якщо зга­да­ти, що є «пра­во», і що фун­да­мен­таль­на йо­го від­мін­ність від «обов’яз­ку» по­ля­гає у мо­жли­во­сті утри­ма­ти­ся від йо­го актив­ної ре­а­лі­за­ції, що са­мо по со­бі вже є фор­мою ре­а­лі­за­ції вла­сне «пра­ва». Ко­ли міль­йо­ни на­ших спів­гро­ма­дян ни­ні не бе­руть уча­сті у ви­бо­рах, во­ни не від­мов­ля­ю­ться від «пра­ва» і не обме­жу­ють се­бе — во­ни ре­а­лі­зу­ють йо­го в та­кій фор­мі. За­про­по­но­ва­ні змі­ни до за­ко­но­дав­ства не «ско­ро­чу­ють, по­збав­ля­ють, від­чу­жу­ють» пра­ва, во­ни ли­ше ре­гла­мен­ту­ють одну з форм ре­а­лі­за­ції цьо­го пра­ва на «до­бро­віль­ній і стро­ко­вій» осно­ві. Якщо Кон­сти­ту­цій­ний суд Укра­ї­ни бу­де по­лі­ти­чно без­сто­рон­ній, ана­лі­зу­ю­чи по­ді­бні нор­ми, він, по­за сум­ні­вом, ді­йде ви­снов­ку, що да­на фор­ма ре­а­лі­за­ції «пра­ва» іден­ти­чна за сво­єю при­ро­дою тій, яка пра­кти­ку­є­ться ни­ні, — зви­чай­ній не­яв­ці на ви­бо­ри в день го­ло­су­ва­н­ня. Від­мін­ність ли­ше в за­вча­сно­му по­ві­дом­лен­ні дер­жа­ви суб’єктом пра­ва й стро­ко­во­му ха­ра­кте­рі (п’ять ро­ків) ви­ко­ри­ста­н­ня гро­ма­дя­ни­ном да­ної фор­ми ре­а­лі­за­ції пра­ва.

Пи­та­н­ня «стро­ко­во­сті» по­тен­цій­но мо­же ста­ти вузь­ким мі­сцем під час ухва­ле­н­ня рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­ним су­дом (а звер­не­н­ня з про­ха­н­ням роз’ясни­ти кон­сти­ту­цій­ність та­ких норм не за­ба­ря­ться). Але тут, якщо ви­ко­ри­ста­ти ана­ло­гію пра­ва, для біль­шої ясно­сті мо­жна на­ве­сти та­кий при­клад: ко­ли орен­до­да­вець у до­го­во­рі орен­ди про­пи­сує строк орен­ди (один-два ро­ки, п’ять ро­ків), чи є фі­кса­ція стро­ку орен­ди «обме­же­н­ням» пра­ва вла­сно­сті чи все-та­ки своє­рі­дною до­бро­віль­ною фор­мою ре­а­лі­за­ції цьо­го пра­ва? Як­би це бу­ло «обме­же­н­ням» кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва, це бу­ло б під­ста­вою в будь-який мо­мент (по­при нор­ми, за­фі­ксо­ва­ні до­го­во­ром) ви­гна­ти орен­да­ря і від­но­ви­ти обме­же­не до­го­во­ром «га­ран­то­ва­не Кон­сти­ту­ці­єю пра­во».

То­чно так са­мо і з про­по­но­ва­ною нор­мою: гро­ма­дя­нин пи­сьмо­во по­ві­дом­ляє дер­жа­ву про своє рі­ше­н­ня ре­а­лі­зу­ва­ти своє кон­сти­ту­цій­не пра­во, утри­му­ю­чись від уча­сті в го­ло­су­ван­ні на пев­ний строк (5 ро­ків). У чо­му ж тут обме­же­н­ня або зву­же­н­ня «пра­ва»?

Ети­чна сто­ро­на фор­маль­но теж мо­же бу­ти до­три­ма­на. Су­спіль­ство за до­по­мо­гою дер­жа­ви в цьо­му ви­пад­ку не про­во­кує «шля­хом уза­ко­не­но­го ха­ба­ра ма­кси­маль­ну кіль­кість ла­сих на по­да­чки ви­бор­ців аб­стра­гу­ва­ти­ся від уча­сті у фор­му­ван­ні ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди та мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня». Во­но ли­ше ком­пен­сує «сві­до­мо­му гро­ма­дя­ни­ну ви­тра­ти, зеко­ном­ле­ні дер­жа­вою на ор­га­ні­за­ції ви­бо­рів, зав­дя­ки то­чні­шо­му пла­ну­ван­ню яв­ки в се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві (від­так опти­мі­зу­ю­ться всі ви­тра­ти — від дру­ку­ва­н­ня бю­ле­те­нів до кіль­ко­сті діль­ниць і кіль­кі­сно­го скла­ду діль­ни­чних ко­мі­сій)».

Без­умов­но, щоб ефе­ктив­но ви­окре­ми­ти ла­су на «гре­чку, ди­ва й ди­во­твор­ців» гру­пу в кіль­ка міль­йо­нів, ари­фме­ти­чної ком­пен­са­ції в роз­мі­рі зеко­ном­ле­них від їхньої не­уча­сті у ви­бо­рах ко­штів бю­дже­ту яв­но не­до­ста­тньо — при­бу­ток має бу­ти від­чу­тним у ви­гля­ді не­хай не­ве­ли­ко­го, але «га­ран­то­ва­но­го до­хо­ду» (мі­ся­чно­го/ квар­таль­но­го) на най­ближ­чі п’ять ро­ків.

Те­пер пе­ре­йде­мо до еко­но­мі­чно­го скла­дни­ка. «Це ду­же до­ро­ге за­до­во­ле­н­ня». Усе не на­стіль­ки дра­ма­ти­чно. По-пер­ше, не­зна­чна еко­но­мія на ор­га­ні­за­ції ви­бо­рів все-та­ки бу­де. По-дру­ге, да­на ка­те­го­рія «від­мов­ни­ків» зде­біль­шо­го ки­не­ться ви­тра­ча­ти отри­ма­ні ко­шти на­сту­пно­го ж дня, не про­сто під­три­му­ю­чи роз­дрі­бну тор­гів­лю, а по­вер­та­ю­чи від­ра­зу в бю­джет пра­кти­чно 1/5 отри­ма­них іще вчо­ра ко­штів у ви­гля­ді ПДВ. По­тре­тє, для при­кла­ду, у держ­бю­дже­ті на 2018 рік пе­ред­ба­че­но 71 млрд грн на ви­пла­ту суб­си­дій, а пра­во на отри­ма­н­ня суб­си­дій за­ле­жить від до­хо­дів сім’ї. Якась ча­сти­на одер­жу­ва­чів «ком­пен­са­ції» у зв’яз­ку зі збіль­ше­н­ням мі­ся­чно­го до­хо­ду зго­дом втра­тить пра­во на отри­ма­н­ня суб­си­дії. Але на­справ­ді, зви­чай­но, ні пе­ре­ра­хо­ва­ні ви­ще, ні мо­жли­ві ін­ші ком­пен­са­то­ри не по­кри­ють об­ся­гу ви­плат на 100%. То­му по­ді­бне ре­во­лю­цій­не рі­ше­н­ня не­об­хі­дно ухва­лю­ва­ти в ком­пле­ксі з опти­мі­за­ці­єю си­сте­ми існу­ю­чих в Укра­ї­ні пільг і всіх ви­дів со­ці­аль­ної до­по­мо­ги, то­ді здо­ро­вий ба­ланс бу­де зна­йде­но й у пло­щи­ні ви­трат бю­дже­ту.

Сам роз­мір «ком­пен­са­ції» та її пе­рі­о­ди­чність (перш ніж ста­ти пре­дме­том роз­ра­хун­ків Мі­ні­стер­ства фі­нан­сів і Мін­со­цпо­лі­ти­ки) ма­ють ста­ти пре­дме­том до­слі­дже­н­ня про­від­них со­ціо­ло­гі­чних цен­трів Укра­ї­ни та не­уря­до­вих ана­лі­ти­чних стру­ктур, які спро­мо­жні про­ана­лі­зу­ва­ти «умо­ви від­мо­ви» з бо­ку ці­льо­вої ау­ди­то­рії — тих, хто про­да­є­ться за гре­чку, гой­дал­ку у дво­рі, під­ла­та­ну до­ро­гу до бу­дин­ку за мі­сяць до ви­бо­рів, не має твер­дих по­лі­ти­чних прин­ци­пів і під­ви­ще­но схиль­ний до зов­ні­шніх ма­ні­пу­ля­цій. За­по­ру­ка успі­ху — в які­сній по­пе­ре­дній оброб­ці big data для об­чи­сле­н­ня кіль­ко­сті по­тен­цій­них ре­ци­пі­єн­тів і ви­зна­че­н­ня роз­мі­ру та фор­ма­ту ви­пла­ти, які ма­ли б мо­ти­ву­валь­ний ха­ра­ктер, при цьо­му не бу­ду­чи не­по­силь­ним тя­га­рем для бю­дже­ту.

Без­умов­но, зна­йде­ться чи­ма­ла ча­сти­на «осві­че­ної» гро­мад­сько­сті, яка по­ба­чить у цій ідеї за­мах на чи­сто­ту де­мо­кра­тії та спро­бу ви­бу­ду­ва­ти елі­та­рист­ську ан­ти­у­то­пію.

Де­мо­кра­ти ду­же по­лю­бля­ють ци­ту­ва­ти Чер­чи­л­ля на пре­дмет без­аль­тер­на­тив­но­сті де­мо­кра­тії, і це, оче­ви­дно, слу­шно. Та тіль­ки про яку де­мо­кра­тію ка­зав Чер­чилль 1947-го? Про ту, яка бу­ла у Ве­ли­кій Бри­та­нії на той мо­мент? Чи про ту, ко­ли він упер­ше ціл­ком де­мо­кра­ти­чно оби­рав­ся до пар­ла­мен­ту 1900-го? Тоб­то за 18 ро­ків до то­го, як у Бри­та­нії до­зво­ли­ли го­ло­су­ва­ти жін­кам, але не всім, а ли­ше тим, які до­ся­гли 30-річ­чя, за­мі­жні або ма­ють уні­вер­си­тет­ську осві­ту (усі жін­ки отри­ма­ли рів­ні з чо­ло­ві­ка­ми ви­бор­чі пра­ва в Спо­лу­че­но­му Ко­ро­лів­стві ли­ше 1928 ро­ку). Чи Чер­чилль мав на ува­зі де­мо­кра­тію аме­ри­кан­ських ба­тьків-за­снов­ни­ків? Бу­де­мо зга­ду­ва­ти, хто мав (і, осо­бли­во, не мав) пра­ва го­ло­су, і хто оби­рав пер­ших пре­зи­ден­тів США? А мо­же, Чер­чилль мав на ува­зі кла­си­чну де­мо­кра­тію — афін­ську, де пов­ни­ми по­лі­ти­чни­ми пра­ва­ми во­ло­ді­ли ли­ше 10–15% до­ро­сло­го на­се­ле­н­ня?

На від­мі­ну від пе­ре­ра­хо­ва­них форм де­мо­кра­тії, які ма­ли низ­ку не­прийня­тних з по­зи­ції ни­ні­шньо­го дня обме­жень за озна­кою ста­ті, ра­си, май­но­во­го або осві­тньо­го цен­зу, озву­че­на про­по­зи­ція не дис­кри­мі­нує жо­дної з груп за жо­дною з ознак.

За­про­по­но­ва­ний кон­цепт не має на ме­ті від­тя­ти пев­ну со­ці­аль­ну, ген­дер­ну, етні­чну чи про­фе­сій­ну гру­пу від уча­сті у фор­му­ван­ні ор­га­нів вла­ди та мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня або по­лі­ти­чно­го по­ряд­ку ден­но­го. Він не мо­же істо­тно за­шко­ди­ти іде­о­ло­гі­чним по­лі­ти­чним си­лам, за ви­ня­тком від­вер­то мар­гі­наль­них, а то­му не є дис­кри­мі­на­цій­ним.

Нам ча­сто ка­жуть, що не по­трі­бно ви­на­хо­ди­ти ве­ло­си­пед: є пе­ре­ві­ре­ні істо­рі­єю ре­це­пти.

Гір­ка прав­да в то­му, що уні­вер­саль­них ре­це­птів не­має. Ми над­то гли­бо­ко за­гру­зли. Ні поль­ський «ве­ло­си­пед» 90-х ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, ні ди­кта­тор­ський мо­то­ро­лер ім. Лі Ку­ан Ю, ні гру­зин­ські мі­кро­са­мо­ка­ти не зру­шать упе­ред по­ки ще 40-міль­йон­ну кра­ї­ну, яка ба­лан­сує на сти­ку ци­ві­лі­за­цій. Тре­ба ма­ти смі­ли­вість ви­ки­ну­ти на узбіч­чя «ви­на­йде­ні ве­ло­си­пе­ди», на яких ми на­ма­га­є­мо­ся до­га­ня­ти Tesla. Ма­є­мо ри­зи­кну­ти скон­стру­ю­ва­ти для на­шої по­лі­ти­чної си­сте­ми hyperloop, що до­зво­лить її пов­ні­стю пе­ре­за­пу­сти­ти, змі­нив­ши в сти­слі стро­ки на­сам­пе­ред якість за­мов­ни­ка. Тоб­то то­го, хто сфор­му­лює но­вий по­лі­ти­чний за­пит і ви­зна­чить ви­ко­нав­ців, що в під­сум­ку й до­зво­лить зро­би­ти той са­мий стри­бок. А для цьо­го ма­є­мо ви­зна­ти, що ко­рінь про­бле­ми — не в ти­ся­чах ша­бле­зу­бих, а в міль­йо­нах без­зу­бих.

По­трі­бні не­стан­дар­тні під­хо­ди до ре­фор­му­ва­н­ня си­сте­ми. І актив­на мен­шість не по­вин­на бо­я­ти­ся про­ду­ку­ва­ти й агре­сив­но нав’язу­ва­ти рі­ше­н­ня. Для цьо­го не тре­ба зби­ра­ти но­вий Май­дан, стрі­ля­ти, під­ри­ва­ти і на­віть за­га­ня­ти ти­грів у клі­тки... Для цьо­го до­ста­тньо за­ма­ни­ти всіх «Се­стри­чок Бет­ті» до те­плої кім­на­ти з те­ле­ві­зо­ром і не­по­ро­жнім хо­ло­диль­ни­ком і за­мкну­ти їх там ро­ків на де­сять. Це не­про­сто. Але мо­жли­во. Тре­ба одно­го ра­зу до­бре ски­ну­ти­ся на хо­ло­диль­ник і мі­цні две­рі.

А ша­бле­зу­бі... во­ни са­мі ви­мруть від го­ло­ду.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.