Спо­га­ди про май­бу­тнє

Чи по­чне­ться но­ва гон­ка озбро­єнь?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Сер­гій КОРСУНСЬКИЙ,

Пі­сля не­три­ва­ло­го пе­рі­о­ду за­тиш­шя ге­о­по­лі­ти­чний три­ку­тник Сша—ро­сія— Ки­тай зно­ву по­чав ру­ха­ти­ся.

Тим­ча­со­ве «пе­ре­мир’я» по­ру­ши­ли США, ого­ло­сив­ши про на­мір ви­йти з до­го­во­ру що­до ра­кет се­ре­дньої і мен­шої даль­но­сті (РСМД). Ре­а­кція клю­чо­вих грав­ців на цей крок бу­ла за­га­лом пе­ред­ба­чу­ва­ною, хо­ча й не­о­дно­зна­чною. Для Укра­ї­ни ж ва­жли­во ро­зу­мі­ти при­чи­ни й на­слід­ки цьо­го кро­ку. Сво­го ча­су про­цес роз­збро­є­н­ня став ва­жли­вим до­ся­гне­н­ням по­лі­ти­ки роз­ряд­ки між США і СРСР, і якщо від ньо­го від­мов­ля­ю­ться, ви­хо­дить, на це є при­чи­ни. Май­бу­тнє, до яко­го ру­ха­є­ться світ, ціл­ком мо­же ви­яви­ти­ся до­бре зна­йо­мим ми­ну­лим. З ньо­го й по­чне­мо.

Про­ти­сто­я­н­ня США—СРСР, що ста­ло квін­те­сен­ці­єю всі­єї сві­то­вої по­лі­ти­ки пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, за­вер­ши­ло­ся роз­па­дом СРСР. Не­три­ва­лий пе­рі­од одно­осо­бо­во­го па­ну­ва­н­ня США мав без­ліч на­слід­ків. Се­ред них — роз­ши­ре­н­ня ЄС і НАТО, під­не­се­н­ня Ки­таю (тіль­ки США вкла­ли в Ки­тай по­над 250 млрд дол.), а та­кож по­ява мон­стра під на­звою «пу­тін­ська Ро­сія», яка на си­стем­ній осно­ві, по­чи­на­ю­чи з мюн­хен­ської про­мо­ви Пу­ті­на 2007 ро­ку, по­ча­ла на­га­ду­ва­ти про свої пре­тен­зії на рів­но­прав­ний діа­лог зі США.

Па­ра­но­ї­чне сприйня­т­тя НАТО як основ­но­го во­ро­га, а США — як го­лов­но­го по­ру­шни­ка т.зв. га­ран­тій не­роз­по­всю­дже­н­ня ЄС і НАТО на Схід, ні­би­то да­них Гор­ба­чо­ву при возз’єд­нан­ні Ні­меч­чи­ни, пра­гне­н­ня від­но­ви­ти «зо­ну впли­ву» по кор­до­нах СРСР — ось основ­ні ці­лі Крем­ля, про які бу­ло за­яв­ле­но не тіль­ки вер­баль­но, а й че­рез во­єн­ні дії в Гру­зії й Укра­ї­ні. Усі чо­ти­ри кра­ї­ни з ко­ли­шньо­го ра­дян­сько­го «гур­то­жи­тку» — Мол­до­ва, Азер­бай­джан, Гру­зія, Укра­ї­на, які не ви­яви­ли ба­жа­н­ня вхо­ди­ти до но­вих ін­те­гра­цій­них про­е­ктів Мо­скви, до 2014 ро­ку ви­яви­ли­ся «по­зна­че­ни­ми» те­ри­то­рі­аль­ни­ми кон­флі­кта­ми, по­де­ку­ди — «за­мо­ро­же­ни­ми» з 1990-х ро­ків, по­де­ку­ди — га­ря­чи­ми з 2000-х.

Від­чув­ши слаб­кість За­хо­ду, де про­тя­гом уже ба­га­тьох ро­ків спо­сте­рі­га­є­ться де­фі­цит силь­них лі­де­рів, Мо­сква пе­ре­ста­ла зва­жа­ти на нор­ми мі­жна­ро­дно­го пра­ва, по­ру­шу­ю­чи вла­сні зо­бов’яза­н­ня, дво- і ба­га­то­сто­рон­ні до­го­во­ри, від­мов­ля­ю­чись ви­ко­ну­ва­ти рі­ше­н­ня між­на­ро­дних су­дів. Не­я­сно, до яких на­слід­ків мо­гла б при­зве­сти по­ді­бна по­лі­ти­ка, але 2016 ро­ку на аре­ну сві­то­вої істо­рії ви­йшов До­нальд Трамп. Аме­ри­ка за­яви­ла про своє не­ба­жа­н­ня про­дов­жу­ва­ти бу­ти «сві­то­вим жан­дар­мом».

Зда­ва­ло­ся б, для Ро­сії від­кри­ло­ся ві­кно мо­жли­во­стей, але тут Мо­скву ви­пе­ре­див Ки­тай, та й роз­слі­ду­ва­н­ня втру­ча­н­ня в аме­ри­кан­ські ви­бо­ри ви­яви­ло­ся ду­же не­до­ре­чним. Ки­тай же, збіль­шив­ши свій ВВП за 30 ро­ків у 30 ра­зів, за­явив про пре­тен­зії на лі­дер­ство у про­це­сах гло­ба­лі­за­ції, яке до цьо­го мо­мен­ту бу­ло пре­ро­га­ти­вою США. Вісь пе­ре­тво­ри­ла­ся на три­ку­тник, у яко­му «сто­ро­ни» ма­ють рі­зну «дов­жи­ну» і по­лі­ти­чну ва­гу, однак усі най­ва­жли­ві­ші по­дії на гео­по­лі­ти­чних фрон­тах, які від­бу­ва­ю­ться остан­ні пів­то­ра ро­ку, так чи іна­кше пов’яза­ні з їхньою вза­є­мо­ді­єю.

По­ка­зо­ва дру­жба Ро­сії й Ки­таю, як і де­мон­стра­тив­на во­ро­жне­ча між Ро­сі­єю і США, не ма­ють вво­ди­ти в ома­ну. Ко­жна зі сто­рін пра­гне ви­ко­ри­ста­ти ін­шу у сво­їх ці­лях.

До ли­сто­па­до­вих ви­бо­рів до Кон­гре­су Ва­шинг­тон, схо­же, ви­зна­чив­ся зі сво­ї­ми прі­о­ри­те­та­ми: го­лов­ним во­ро­гом при­зна­че­но Іран, го­лов­ним ре­ві­зіо­ні­стом — Ки­тай, го­лов­ною ме­тою — пе­ре­о­бра­н­ня Трам­па, го­лов­ним до­ся­гне­н­ням — зро­ста­н­ня аме­ри­кан­ської еко­но­мі­ки. Ки­тай на да­но­му ета­пі зо­се­ре­джу­є­ться (пам’ята­є­те зна­ме­ни­те гор­ча­ков­ське «Ро­сія зо­се­ре­джу­є­ться»?), на­ма­га­ю­чись у но­вих умо­вах сфор­му­лю­ва­ти мо­дель вза­є­мо­дії зі США на най­ближ­чий пе­рі­од. Ро­сія, в якої за­пас мі­цно­сті все ж не та­кий ве­ли­кий, як хо­ті­ло­ся б Крем­лю, не за­ли­шає спроб до­мог­ти­ся від США по­лі­ти­чних по­сту­пок. І отут се­ред най­більш акту­аль­них пи­тань сві­то­вої по­лі­ти­ки ви­ни­кає си­ту­а­ція в Укра­ї­ні.

У Ро­сії всер­йоз ду­ма­ють, що по­дії на схо­ді Укра­ї­ни ста­нов­лять для США осо­бли­ву цін­ність, яка до­зво­лить від­бу­ти­ся обмі­ну — ска­су­ва­н­ня сан­кцій і від­нов­ле­н­ня «нор­маль­них» від­но­син з бо­ку США в обмін на вре­гу­лю­ва­н­ня в Дон­ба­сі (на­при­клад, зго­да РФ на вве­де­н­ня ми­ро­твор­ців за «аме­ри­кан­ською» мо­де­л­лю), спів­ро­бі­тни­цтво що­до Си­рії (оці­ніть кра­су гри за не­що­дав­нім са­мі­том із Ту­реч­чи­ною, Ні­меч­чи­ною і Фран­ці­єю) і від­мо­ва від без­за­сте­ре­жної під­трим­ки Іра­ну. Однак ця дум­ка хи­бна.

З по­гля­ду Ва­шинг­то­на, Ро­сія пов­ні­стю про­гра­ла в си­ту­а­ції з Укра­ї­ною. На­віть про­мі­жної ме­ти — га­ран­то­ва­но­го галь­му­ва­н­ня збли­же­н­ня Укра­ї­ни з ЄС і НАТО — до­сяг­ти не вда­ло­ся. Усе від­бу­ло­ся з то­чні­стю до нав­па­ки. Укра­їн­ська дер­жа­ва всто­я­ла, уго­да про віль­ну тор­гів­лю з ЄС, без­ві­зо­вий ре­жим і все­бі­чне спів­ро­бі­тни­цтво з НАТО ста­ли ре­аль­ні­стю. Ні­хто з сер­йо­зних по­лі­ти­ків в Укра­ї­ні біль­ше не го­во­рить про ней­траль­ний ста­тус, нор­ма­лі­за­цію від­но­син з пу­тін­ською Ро­сі­єю та по­вер­не­н­ня в «стій­ло» ОДКБ і ЄВРАЗЕС. З ко­жною но­вою втра­тою в Дон­ба­сі та­нуть і без то­го при­мар­ні на­дії про­ве­сти до Вер­хов­ної Ра­ди ло­яль­ні до Ро­сії си­ли, а без­ком­про­мі­сна по­зи­ція Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха­ту ста­вить жир­ний хрест на впли­ві «тре­тьо­го Ри­ма» на ду­хов­ну ча­сти­ну укра­їн­сько­го бу­т­тя.

Мо­сква, однак, від­сту­па­ти не хо­че. Кремль на­по­ля­гає на ре­а­лі­за­ції Мін­ських угод ви­клю­чно в йо­го тра­кту­ван­ні, ро­зу­мі­ю­чи, що це не­мо­жли­во. У Мо­скві впри­тул не по­мі­ча­ють про­по­зи­цій Укра­ї­ни що­до ми­ро­твор­чої мі­сії, очі­ку­ю­чи обмі­ну до­мов­ле­но­стя­ми з цьо­го при­во­ду зі США.

На За­хо­ді ж про­по­ну­ють ви­зна­чи­ти­ся з клю­чо­во­го пи­та­н­ня: це має бу­ти опе­ра­ція для під­три­ма­н­ня ми­ру (тоб­то peacekeeping) чи для йо­го вста­нов­ле­н­ня (тоб­то peacemaking)? При цьо­му де­да­лі ча­сті­ше зву­чить дум­ка, що са­мі по со­бі ми­ро­твор­ці — не ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми, а, швид­ше, крок, який до­зво­ляє всім сто­ро­нам «нор­манд­сько­го фор­ма­ту» і під­пи­сан­там «Мін­ська» збе­рег­ти облич­чя, тоб­то це швид­ше face-saving operation, ніж кла­си­чне «ми­ро­твор­ство».

Що дов­ше Ро­сія впер­то три­ма­є­ться сво­го, на­по­ля­га­ю­чи на пу­тін­сько­му тра­кту­ван­ні ми­ро­твор­ців як «охо­рон­ців» мі­сії ОБСЄ, то силь­ні­ше роз­дра­ту­ва­н­ня єв­ро­пей­ців та аме­ри­кан­ців. У пер­ших по­пе­ре­ду ви­бо­ри до Єв­ро­пар­ла­мен­ту, у дру­гих — не­об­хі­дність зро­щу­ва­ти рей­тинг Трам­па. І це без ура­ху­ва­н­ня то­го, що ко­а­лі­ція Мер­кель ду­же не­стій­ка, пе­ре­го­во­ри що­до Brexit ідуть важ­ко (якщо вза­га­лі йдуть), про­бле­ми бі­жен­ців так і не ви­рі­ше­но, а на під­трим­ку США у розв’язан­ні про­блем Єв­ро­пи спо­ді­ва­ти­ся не до­во­ди­ться.

Зро­зумі­ло, у Ва­шинг­то­ні є чи­ма­ло по­лі­ти­ків, які сим­па­ти­зу­ють Укра­ї­ні. Однак для Трам­па і йо­го ото­че­н­ня клю­чо­вим ви­кли­ком на най­ближ­чі два ро­ки в кон­текс­ті ви­бо­рів-2020 є все-та­ки не Ро­сія з Укра­ї­ною і Си­рі­єю, а Ки­тай.

За­про­ва­дже­н­ня тор­го­вель­них мит по­за ме­ха­ні­зма­ми СОТ пра­кти­чно на всі най­ва­жли­ві­ші стат­ті ки­тай­сько­го екс­пор­ту в США ма­ло на ме­ті стри­ма­ти ви­пе­ре­джаль­не зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки КНР, яке на­віть по­то­чно­го, ду­же успі­шно­го для США ро­ку, більш ніж удві­чі пе­ре­ви­щує тем­пи зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки США. І це при то­му, що зни­же­н­ня без­ро­бі­т­тя до ре­кор­дно­го за остан­ні 50 ро­ків рів­ня й акти­ві­за­ції еко­но­мі­чної актив­но­сті до­ся­гну­то че­рез зна­чне зни­же­н­ня по­да­тків, що має на­слід­ком зро­ста­н­ня де­фі­ци­ту бю­дже­ту. До­лар до­рож­чає, а МВФ уже зни­зив про­гноз роз­ви­тку сві­то­вої еко­но­мі­ки (у то­му чи­слі в США) на­сту­пно­го ро­ку на 0,2% че­рез тор­го­вель­ну вій­ну США і Ки­таю. Ре­аль­ні ж ци­фри па­ді­н­ня мо­жуть бу­ти й біль­ши­ми.

Що ж до Ки­таю, то сьо­го­дні про­від­ні ана­лі­ти­чні цен­три Пі­дне­бе­сної зайня­ті ана­лі­зом кон­флі­ктної си­ту­а­ції зі США. Ке­рів­ни­цтво КНР на­ма­га­є­ться зро­зу­мі­ти ло­гі­ку дій аме­ри­кан­ців і актив­но шу­кає опти­маль­ну мо­дель кро­ків у від­по­відь. Стає де­да­лі оче­ви­дні­ше, що за­яв­ка Сі Цзі­ньпі­ня на гло­баль­не лі­дер­ство КНР, озву­че­на два ро­ки то­му в Да­во­сі, ви­кли­ка­ла вкрай не­о­дно­зна­чну ре­а­кцію у сві­ті ка­пі­та­лі­зму. У той час як менш роз­ви­не­ні дер­жа­ви За­хо­ду та кра­ї­ни, що роз­ви­ва­ю­ться, сприйня­ли пер­спе­кти­ви ки­тай­ських ін­ве­сти­цій з обе­ре­жним ен­ту­зі­а­змом, лі­де­ри ЄС, низ­ка кра­їн Пів­ден­но-схі­дної Азії і США за­хо­ди­ли­ся шу­ка­ти аль­тер­на­ти­ву ки­тай­сько­му про­е­кту «Один по­яс — один шлях». Єв­ро­пей­ський Со­юз уже ви­зна­чив­ся.

19 ве­ре­сня в Брюс­се­лі Фе­де­рі­ка Мо­ге­рі­ні пре­зен­ту­ва­ла зу­стрі­чний план ЄС на гло­баль­ні пла­ни Ки­таю. ЄС сам має на­мір ін­ве­сту­ва­ти де­ся­тки мі­льяр­дів єв­ро в транс­порт­ну ін­фра­стру­кту­ру кон­ти­нен­ту. При цьо­му, як ствер­джу­є­ться, без по­лі­ти­чно­го під´рун­тя, у нав’язу­ван­ні яко­го кра­ї­нам — ре­ци­пі­єн­там ки­тай­ських ін­ве­сти­цій За­хід зви­ну­ва­чує Пе­кін. Ці пла­ни обго­во­рю­ва­ли­ся й на не­що­дав­ньо­му са­мі­ті Азія— ЄС у Брюс­се­лі, у яко­му взя­ли участь лі­де­ри 51 кра­ї­ни. Оче­ви­дно, що в Єв­ро­пі стур­бо­ва­ні пер­спе­кти­вою змі­ни сві­то­во­го ге­ге­мо­на на кра­ї­ну, у якій при вла­ді Ко­му­ні­сти­чна пар­тія. Не­має сум­ні­вів, що на­мі­че­не зма­га­н­ня за гло­баль­не лі­дер­ство на­бу­ває не тіль­ки еко­но­мі­чно­го, а й іде­о­ло­гі­чно­го ха­ра­кте­ру.

В умо­вах за­галь­ної кри­зи до­ві­ри до­сить зна­чним кро­ком ста­ло ого­ло­ше­н­ня США про ви­хід з до­го­во­ру що­до РСМД. Одним ру­хом Ва­шинг­тон зро­бив одра­зу кіль­ка хо­дів на «ве­ли­кій ша­хів­ни­ці».

По-пер­ше, по­ка­зав Ро­сії, що не зби­ра­є­ться ми­ри­ти­ся з си­сте­ма­ти­чни­ми по­ру­ше­н­ня­ми до­го­во­ру Мо­сквою, які, за сло­ва­ми Бол­то­на, три­ва­ють уже п’ять ро­ків. По-дру­ге, ви­кли­кав бур­хли­ву ра­дість у ла­вах аме­ри­кан­сько­го ВПК, уже дав­но го­то­во­го до онов­ле­н­ня ра­ке­тно-ядер­но­го по­тен­ці­а­лу США. По-тре­тє, розв’язав со­бі ру­ки у зв’яз­ку з роз­роб­кою ана­ло­гі­чних си­стем Ки­та­єм. Якщо по­гро­зи Ва­шинг­то­на ста­нуть ре­аль­ні­стю, Ро­сії за­гро­жує гон­ка озбро­єнь в умо­вах, ко­ли вій­сько­вий бю­джет РФ у де­сять ра­зів мен­ший за ви­тра­ти на обо­ро­ну США, ко­ли во­на пе­ре­бу­ває під сан­кці­я­ми і не в най­кра­що­му фі­нан­со­во­му ста­ні. Крім то­го, Ро­сії до­ве­де­ться кон­ку­ру­ва­ти ще й з Ки­та­єм, який та­кож бу­де зму­ше­ний мо­дер­ні­зу­ва­ти вла­сний ра­ке­тний по­тен­ці­ал у зв’яз­ку з ви­хо­дом США з до­го­во­ру що­до РСМД.

Ре­а­кція Мо­скви на те, що від­бу­ва­є­ться, ви­яви­ла­ся до­сить пе­ред­ба­чу­ва­ною. Пу­тін за­явив, що по­ру­шни­ком ре­жи­му РСМД є не Ро­сія, а США, і від­ра­зу за­про­по­ну­вав Трам­пу тер­мі­но­во зу­стрі­ти­ся. За збі­гом об­ста­вин, зу­стріч (за сло­ва­ми Бол­то­на, ко­ро­тка) від­бу­де­ться в Па­ри­жі 11 ли­сто­па­да. Це ду­же сим­во­лі­чна да­та — день при­пи­не­н­ня во­єн­них дій у Пер­шій сві­то­вій вій­ні. Цьо­го са­мо­го дня в Па­ри­жі зу­стрі­ча­ти­му­ться сер­би і ко­со­ва­ри, щоб до­мо­ви­ти­ся про мо­жли­ве ви­рі­ше­н­ня су­пе­ре­чок сто­сов­но ви­зна­н­ня Ко­со­ва, оскіль­ки оби­дві кра­ї­ни хо­чуть у ЄС. Якщо до­мов­ля­ться — це озна­ча­ти­ме зни­же­н­ня впли­ву Ро­сії на Бал­ка­нах.

Для нас не менш ва­жли­во, що це й да­та так зва­них ви­бо­рів в ОРДЛО, що є чер­го­вим і най­гру­бі­шим по­ру­ше­н­ням Мін­ських до­мов­ле­но­стей. Бу­ло б зов­сім не­по­га­но, як­би цей факт був озву­че­ний Трам­пом під час зу­стрі­чі з Пу­ті­ним. За­яви Бол­то­на пі­сля пе­ре­го­во­рів у Мо­скві про те, що «Ро­сія по­вин­на за­бра­ти­ся з Укра­ї­ни», все­ля­ють пев­ний опти­мізм.

Пря­мої ре­а­кції Ки­таю на ви­хід США з до­го­во­ру що­до РСМД не бу­ло. Що ж до ЄС, то до­сить слаб­кі про­те­сти Ні­меч­чи­ни і Фран­ції про­ти рі­ше­н­ня Ва­шинг­то­на ви­да­ю­ться не­пе­ре­кон­ли­ви­ми. Оче­ви­дно, що ча­си змі­ни­ли­ся, і США зов­сім не пра­гнуть роз­мі­ща­ти ра­ке­ти в Єв­ро­пі. По­гро­зи Пу­ті­на спря­му­ва­ти ро­сій­ські ра­ке­ти на кра­ї­ни Єв­ро­пи у від­по­відь на роз­мі­ще­н­ня аме­ри­кан­ських біль­ше на­га­ду­ють ре­а­кцію за інер­ці­єю, ніж сер­йо­зне по­пе­ре­дже­н­ня.

Пер­ший ра­унд осін­ньо­го по­лі­ти­чно­го се­зо­ну ві­ді­гра­но, пи­та­н­ня в то­му, яким бу­де про­дов­же­н­ня й чо­го очі­ку­ва­ти Укра­ї­ні. Спро­бу­є­мо спро­гно­зу­ва­ти подаль­ший роз­ви­ток по­дій.

Най­імо­вір­ні­ший сце­на­рій — збе­ре­же­н­ня си­ту­а­ції «ні вій­ни, ні ми­ру» впро­довж ро­ку — більш-менш ула­штує всі «вер­ши­ни» три­ку­тни­ка. Однак це озна­ча­ти­ме істо­тне змен­ше­н­ня сво­бо­ди дій для Ро­сії, яка бу­де зму­ше­на прийня­ти ви­клик но­вої гон­ки озбро­єнь. Ціл­ком мо­жли­во, що зго­дом РФ усе-та­ки за­хо­че до­мо­ви­ти­ся зі США й тим са­мим від­да­ли­ться від Ки­таю, який на­вряд чи по­го­ди­ться на три­сто­рон­ній фор­мат но­во­го до­го­во­ру що­до РСМД.

Пі­дне­бе­сній у свою чер­гу жит­тє­во не­об­хі­дний про­стір для роз­ви­тку, що йо­го і США, і ЄС обме­жу­ють сво­єю про­ти­ді­єю. Ки­тай уже при­пи­нив ку­пу­ва­ти аме­ри­кан­ську на­фту, пе­ре­клю­чив­ся на но­ві рин­ки LNG, по­дав скар­гу на США до СОТ і по­чав шу­ка­ти шля­хи змі­цне­н­ня ре­гіо­наль­них альян­сів. Ки­тай іще актив­ні­ше пра­цю­ва­ти­ме з тре­ті­ми кра­ї­на­ми, на­сам­пе­ред Азії і Афри­ки, де ін­те­ре­си Пе­кі­на й Мо­скви ввій­дуть у су­пе­ре­чність. Усе це ра­зом із но­вою гон­кою озбро­єнь при­зве­де до на­пру­ги у від­но­си­нах з РФ, і в ра­зі, якщо тор­го­вель­не про­ти­сто­я­н­ня зі США ви­рі­ши­ти не вда­сться, КНР ціл­ком мо­же пе­ре­йти до більш на­сту­паль­ної по­лі­ти­ки.

Укра­ї­ні ж тре­ба по­чи­на­ти ду­ма­ти про Ро­сію пі­сля Пу­ті­на, від­пра­цьо­ву­ю­чи рі­зні сце­на­рії по­ве­дін­ки на­сту­пни­ка або гру­пи то­ва­ри­шів (зга­дай­мо «се­ми­бо­яр­щи­ну»), які йо­го за­мі­нять. Не при­пи­ня­ю­чи актив­но­го спів­ро­бі­тни­цтва зі США, ми все-та­ки ма­є­мо на­по­ле­гли­во шу­ка­ти шля­хи збли­же­н­ня з КНР. Швид­ше на Пе­кін, ніж на Бер­лін і Па­риж, мо­жна роз­ра­хо­ву­ва­ти й у пи­тан­ні від­нов­ле­н­ня Дон­ба­су. Про­ду­ма­на ди­вер­си­фі­ка­ція — пра­виль­на по­лі­ти­ка, осо­бли­во в то­му май­бу­тньо­му, яке на­га­дує вже тро­хи при­за­бу­те ми­ну­ле, ко­ли ко­жен був сам за се­бе.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.