Вто­ма від За­хо­ду: су­спіль­ство стра­ху та йо­го дру­зі

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Оле­ксандр СУШКО, Олесь ЛІСНИЧУК

Нас три­во­жать озна­ки «вто­ми від Укра­ї­ни» на За­хо­ді. Нам ка­жуть, що не­по­слі­дов­ні­стю в ре­фор­мах ми ви­па­лю­є­мо ін­те­рес до се­бе і де­мо­ти­ву­є­мо дру­зів до­по­ма­га­ти нам.

Але є й ін­ший бік ме­да­лі. Вто­ма від За­хо­ду в Укра­ї­ні — де­да­лі по­мі­тні­ша ча­сти­на ре­аль­но­сті. Укра­їн­ський по­лі­ти­чний клас втом­лю­є­ться від ро­лі учня, який по­ви­нен учи­ти уро­ки й ви­ко­ну­ва­ти умо­ви, і шу­кає цін­ні­сні орі­єн­ти­ри або у м’яко­му ізо­ля­ціо­ні­змі, або в «ін­шо­му За­хо­ді», який бу­де менш ви­мо­гли­вим і ла­гі­дні­ше втру­ча­ти­ме­ться в зо­ну ком­фор­ту по­лі­ти­ків.

Очі­ку­ва­н­ня про­гре­сив­ною ча­сти­ною су­спіль­ства «укра­їн­сько­го Ма­кро­на» мо­жуть не справ­ди­ти­ся. Імо­вір­ні­ше, що цін­ні­сним орі­єн­ти­ром де­да­лі біль­шої ча­сти­ни укра­їн­ських по­лі­ти­чних еліт ста­ва­ти­муть не Ма­крон чи Мер­кель, а Ор­бан, Ер­до­ган чи той-та­ки Трамп. А чо­му б і ні, якщо ни­ні­шній істо­ри­чний мо­мент ство­рює вра­же­н­ня змі­ни істо­ри­чно­го ве­кто­ра на ко­ристь ці­єї «по­стлі­бе­раль­ної» вер­сії за­хі­дно­го сві­ту?

Ге­о­по­лі­ти­чний роз­во­рот Укра­ї­ни в про­ти­ле­жний бік від За­хо­ду в ося­жній істо­ри­чній пер­спе­кти­ві не­мо­жли­вий. Єв­ро­пей­ський ви­бір фор­маль­но за­ли­ша­ти­ме­ться не­змін­ним. Однак фор­мат і змі­сто­ве на­пов­не­н­ня єв­ро­пей­сько­го ви­бо­ру в су­ча­сних умо­вах за­ли­ша­ти­ме де­да­лі біль­ше про­сто­ру для ню­ан­сів. І цим спро­бу­ють ско­ри­ста­ти­ся не тіль­ки втом­ле­ні на­дмір­ним, на їхній по­гляд, за­хі­дним впли­вом укра­їн­ські по­лі­ти­ки, а й си­ли, ек­зи­стен­цій­но во­ро­жі Укра­ї­ні.

Чо­му «укра­їн­ський Ор­бан»?

То­му що не Пу­тін. Пі­сля 2014 ро­ку пря­ме ви­ко­ри­ста­н­ня ро­сій­ської ма­три­ці як цін­ні­сно­го орі­єн­ти­ра в Укра­ї­ні ста­ло не­мо­жли­вим. На­то­мість ні­ку­ди не по­ді­ли­ся мо­ти­ви, що ба­га­то ро­ків спо­ну­ка­ли зна­чну ча­сти­ну укра­їн­ських еліт від­кри­то чи (ча­сті­ше) при­хо­ва­но три­ма­ти­ся ро­сій­сько­го (пост­ра­дян­сько­го) сві­то­ро­зу­мі­н­ня.

На­сам­пе­ред іде­ться про не­до­ста­тню го­тов­ність до тих до­ко­рін­них змін спосо­бу жи­т­тя, які не­ми­ну­чі, якщо ми прийня­ли єв­ро­пей­ський ви­бір в йо­го лі­бе­раль­но-де­мо­кра­ти­чній вер­сії. Ро­зме­жу­ва­н­ня по­лі­ти­ки і бі­зне­су, уни­кне­н­ня кон­флі­ктів ін­те­ре­сів у по­лі­ти­ці все ще за­ли­ша­ю­ться ма­ло­о­сво­є­ни­ми еле­мен­та­ми по­лі­ти­чної куль­ту­ри Укра­ї­ни. Бра­кує до­ві­ри до ідей не­за­ле­жно­го пра­во­су­д­дя: будь-які транс­фор­ма­ції пра­во­охо­рон­них ор­га­нів чи су­до­чин­ства спри­йма­ю­ться в кон­текс­ті зма­га­н­ня по­лі­ти­чних впли­вів (вну­трі­шніх і зов­ні­шніх) на та­кі про­це­си.

Зо­се­ре­дже­н­ня за­хі­дних пар­тне­рів на ан­ти­ко­ру­пцій­них прі­о­ри­те­тах не зна­хо­дить щи­ро­го від­гу­ку в по­лі­ти­чно­му кла­сі Укра­ї­ни і спри­йма­є­ться як при­мус до не­ком­фор­тних змін. Ви­го­ди від ті­сної спів­пра­ці з Єв­ро­со­ю­зом і США не є аж на­стіль­ки швид­ки­ми й від­чу­тни­ми, щоб ком­пен­су­ва­ти дис­ком­форт від ви­му­ше­них ре­форм. Мо­да на «єв­ро­ске­псис» по­сту­по­во ті­снить «єв­ро­опти­мізм». Уже за­лу­на­ли за­кли­ки по­збу­ти­ся не­при­єм­них па­нів­но­му кла­су еле­мен­тів «зов­ні­шньо­го управ­лі­н­ня». З не­зру­чни­ми гро­мад­ськи­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми зно­ву по­чи­на­ють го­во­ри­ти мо­вою «іно­зем­них аген­тів». Кон­спі­ро­ло­гі­чні те­о­рії «сві­то­вих за­ла­штун­ків» по­вер­та­ю­ться до актив­ні­шо­го вжи­тку.

На цьо­му тлі при­кла­ди де­яких су­сі­дніх кра­їн де­да­лі біль­ше ре­зо­ну­ють з очі­ку­ва­н­ня­ми зна­чної ча­сти­ни укра­їн­сько­го по­лі­ти­чно­го кла­су.

Пі­сля чер­го­вої пе­ре­мо­ги на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах у кві­тні по­то­чно­го ро­ку лі­дер пар­тії «Фі­дес» Ві­ктор Ор­бан по­си­лив свою вла­ду в кра­ї­ні, отри­мав­ши пов­ну біль­шість у но­во­обра­но­му пар­ла­мен­ті і сфор­му­вав­ши одно­пар­тій­ний уряд. При­бли­зно від цьо­го ча­су по­ча­ла­ся й йо­го транс­фор­ма­ція від обра­зу «бі­лої во­ро­ни» ЄС в уосо­бле­н­ня са­мо­стій­но­го і де­да­лі впли­во­ві­шо­го трен­ду в єв­ро­пей­ській по­лі­ти­ці.

Зго­дом, про­тя­гом 2017—2018 ро­ків, у низ­ці кра­їн «ста­рої» Єв­ро­пи від­бу­ли­ся ви­бо­ри, пі­сля яких по­лі­ти­чні си­ли, близь­кі за ду­хом до В.ор­ба­на, або при­йшли до вла­ди, або по­мі­тно по­си­ли­ли свої по­зи­ції — в Іта­лії, Ав­стрії, Шве­ції, Ні­меч­чи­ні. Зі сво­го бо­ку звіль­не­ний ко­ли­шній ра­дник пре­зи­ден­та Д.трам­па С.бен­нон ого­ло­сив про ство­ре­н­ня ан­ти­лі­бе­раль­но­го ін­тер­на­ціо­на­лу в Єв­ро­пі.

Ни­ні ці си­ли на­ма­га­ю­ться не ли­ше змі­цни­ти свій вплив, а й до­ве­сти, що їм на­ле­жить май­бу­тнє, а епо­ха лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії скін­чи­ла­ся.

І по­ки пи­та­н­ня про на­ле­жність май­бу­тньо­го за­ли­ша­є­ться від­кри­тим, Ор­бан і со­ю­зни­ки на­ма­га­ю­ться якось за­брен­ду­ва­ти свою по­лі­ти­чну лі­нію. Спо­ча­тку йшло­ся про «не­лі­бе­раль­ну де­мо­кра­тію», по­тім про хри­сти­ян­ську. Але що­ра­зу під­кре­слю­є­ться, що це хоч і де­мо­кра­тія, але ін­ша, від­мін­на від «за­ста­рі­лої» лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії, в осно­ві якої ле­жить За­галь­на де­кла­ра­ція прав лю­ди­ни. І в цьо­му мо­жна роз­гле­ді­ти вплив з Пів­ні­чно­го Схо­ду, де вже не пер­ше де­ся­ти­лі­т­тя роз­бу­до­ву­ють чи то «ке­ро­ва­ну», чи то «су­ве­рен­ну» де­мо­кра­тію.

У по­шу­ках укра­їн­ської вер­сії?

Успі­хи Ор­ба­на не за­ли­ши­ли­ся не­по­мі­че­ни­ми в укра­їн­сько­му по­лі­ти­ку­мі. Тим біль­ше що угор­ський прем’єр остан­ні ро­ки є одним з най­по­пу­ляр­ні­ших іно­зем­них лі­де­рів в укра­їн­сько­му ін­форм­про­сто­рі. При цьо­му одним з най­більш кри­ти­чно оці­ню­ва­них, для чо­го до­ста­тньо ва­го­мих при­чин. По­ка­зо­ви­ми є то­ле­ран­тність до В.пу­ті­на, кри­ти­ка ан­ти­ро­сій­ських сан­кцій ЄС, бло­ку­ва­н­ня ко­му­ні­ка­ції Укра­ї­ни з НАТО, кон­флікт нав­ко­ло мов­них норм за­ко­ну про осві­ту, роз­да­ча угор­ських па­спор­тів ме­шкан­цям За­кар­па­т­тя…

Хо­ча в між­дер­жав­них від­но­си­нах Ор­бан і ви­сту­пає як опо­нент Укра­ї­ни та її на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, це, однак, не змен­шує при­ва­бли­во­сті йо­го «істо­рії успі­ху» для зна­чної ча­сти­ни укра­їн­сько­го по­лі­ти­чно­го кла­су.

У тих, хто го­то­вий «на­вчи­ти­ся в Ор­ба­на», рі­зне ба­че­н­ня то­го, які са­ме до­ся­гне­н­ня й звер­ше­н­ня угор­сько­го очіль­ни­ка їм близь­кі. Для одних — це чу­до­вий учи­тель те­хно­ло­гії «тор­гів­лі стра­хом», лю­ди­на, яка вміє ефе­ктив­но ство­рю­ва­ти «во­ро­гів» для мо­бі­лі­за­ції еле­кто­ра­ту. Для ін­ших Ор­бан і ор­ба­нізм — це курс, на який ре­аль­но пра­гнуть рів­ня­ти­ся.

Ор­бан ці­ка­вий, бо ре­а­лі­зує мо­дель «м’яко­го ізо­ля­ціо­ні­зму», яку з при­скі­пли­во ви­вча­ють укра­їн­ські по­лі­ти­чні лі­де­ри. Тут, з одно­го бо­ку, член­ство в ЄС і НАТО, яке не ста­ви­ться під сум­нів, а з ін­шо­го — де­мон­стра­тив­но кон­флі­ктна по­зи­ція що­до «ко­ле­ктив­но­го Брюс­се­ля» у ба­га­тьох пи­та­н­нях.

Зов­ні ра­ціо­наль­ним є й ви­бір Ор­ба­ном Джор­джа Со­ро­са та йо­го стру­ктур як го­лов­ної мі­ше­ні: з одно­го бо­ку, Со­рос — це іко­на за­хі­дної лі­бе­раль­ної куль­ту­ри, «вчо­ра­шньо­го За­хо­ду», від яко­го «но­ві» ма­ють ідей­но від­ме­жу­ва­ти­ся; з ін­шо­го — він ли­ше «при­ва­тний спе­ку­лянт», що пе­ре­бу­ває в жорс­ткій опо­зи­ції до вла­ди в сво­їй кра­ї­ні (США), то­му не змо­же зав­да­ти су­мір­ної шко­ди у від­по­відь.

Цей аспект, зокре­ма, за­ці­ка­вив Сер­гія Та­ру­ту і йо­го пар­тій­ний про­ект «Осно­ва», те­хно­ло­ги яко­го ма­ли план за­по­зи­чи­ти до­свід Ор­ба­на і за­пу­сти­ти укра­їн­ську вер­сію кам­па­нії Ан­ти­со­рос як пе­ред­ви­бор­ну по­літ­те­хно­ло­гію. В черв­ні Та­ру­та, за ін­фор­ма­ці­єю ЗМІ, від­ві­дав «ан­ти­со­ро­сів­ську» кон­фе­рен­цію в Бу­да­пе­шті і то­го ж мі­ся­ця по­дав у Вер­хов­ну Ра­ду за­ко­но­про­ект, яким про­по­ну­є­ться за­про­ва­ди­ти спе­ці­аль­ні ви­мо­ги для гро­мад­ських та бла­го­дій­них ор­га­ні­за­цій, які ви­ко­ри­сто­ву­ють ко­шти іно­зем­но­го по­хо­дже­н­ня, — тоб­то свій ва­рі­ант за­ко­но­дав­ства «про іно­зем­них аген­тів». На цей мо­мент ця те­хно­ло­гія для шта­бу «Осно­ви» не є про­від­ною, однак, не ви­клю­че­но, ще че­кає сво­го ча­су.

В укра­їн­ській по­лі­ти­ці є на­віть пре­тен­зії на роль «ідей­но­го ба­тька» угор­сько­го прем’єра. У ві­тчи­зня­них ме­діа вже зву­ча­ла те­за по­літ­те­хно­ло­гі­чно­го по­хо­дже­н­ня про те, що Ор­бан ни­ні всьо­го ли­ше ре­а­лі­зує ме­то­ди­чку Ві­кто­ра Ме­двед­чу­ка, яку той про­су­вав, іще пра­цю­ю­чи в адмі­ні­стра­ції Ку­чми, — зокре­ма, сто­сов­но про­ти­дії Со­ро­су та ін­шим гло­баль­ним си­лам. Мов­ляв, дії Ме­двед­чу­ка для пе­ре­шко­джа­н­ня про­ве­ден­ню кон­фе­рен­ції в Лі­ва­дій­сько­му па­ла­ці за уча­сті Со­ро­са 2004 ро­ку — це те, що мо­гло на­ди­хну­ти Ор­ба­на, ко­ли­шньо­го со­ро­сів­сько­го сти­пен­ді­а­та, на більш си­стем­ні дії. Мо­жли­во, Ме­двед­чук міг би бу­ти гар­ним кон­си­льє­рі для угор­сько­го пра­ви­те­ля. Однак не скла­ло­ся. Але те­ма йо­му ду­же близь­ка, тож, ска­жі­мо, «укра­їн­ську вер­сію Ор­ба­на» він ціл­ком мо­же па­тро­ну­ва­ти.

При всьо­му ба­гат­стві ви­схі­дної про­по­зи­ції, го­лов­не і ви­зна­чаль­не те, що но­мі­нан­ти на «Ор­ба­на по­укра­їн­ськи» мо­жуть і вже на­ма­га­ю­ться за­по­зи­чи­ти, — це тор­гів­ля стра­хом. Ор­бан бли­ску­че опа­ну­вав цю те­хно­ло­гію на сво­є­му по­лі. Вла­сне, йо­го ни­ні­шній злет — це ре­зуль­тат вправ­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня мі­гра­цій­ної кри­зи, що ви­бу­хну­ла в Єв­ро­пі в 2015-му, і ма­со­вих стра­хів, з нею пов’яза­них. Успіх ан­ти­ім­мі­грант­ської кам­па­нії в Угор­щи­ні був до пев­ної мі­ри па­ра­до­ксаль­ним — адже ця кра­ї­на ні­ко­ли не бу­ла ба­жа­ним мі­сцем при­зна­че­н­ня мі­гран­тів з Близь­ко­го Схо­ду, а кіль­кість прийня­тих бі­жен­ців і шу­ка­чів при­тул­ку бу­ла не­зна­чною на­віть на пі­ку єв­ро­пей­ської мі­гра­цій­ної кри­зи в 2015—2016 ро­ках. Тож фо­бія що­до мі­гран­тів бу­ла зге­не­ро­ва­на і під­си­ле­на по­лі­ти­ка­ми шту­чно. Клю­чо­вою мі­шен­ню став ви­га­да­ний по­літ­те­хно­ло­га­ми Ор­ба­на «план Со­ро­са» за­се­ли­ти Угор­щи­ну і всю Єв­ро­пу мі­гран­та­ми. У ре­аль­ність цьо­го «пла­ну», згі­дно з опи­ту­ва­н­ня­ми, по­ві­ри­ло май­же 40% угор­ських ви­бор­ців, які, вла­сне, й за­без­пе­чи­ли сво­ї­ми го­ло­са­ми вла­ду «Фі­дес» на на­сту­пний по­лі­ти­чний цикл.

Однак чим мо­жна на­ля­ка­ти укра­їн­сько­го ви­бор­ця на п’ято­му ро­ці вій­ни з РФ? За остан­ні ро­ки й ви­бор­чі кам­па­нії ві­тчи­зня­ні по­пу­лі­сти теж ви­бра­ли увесь ар­се­нал мо­жли­вих і не­мо­жли­вих вну­трі­шніх «во­ро­гів на­ро­ду», біль­шість «ля­ка­лок» уже не пра­цює.

Со­ці­о­ло­гія чі­тко свід­чить, що за­га­лом «за­хі­дний вплив» гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни оці­ню­ють по­зи­тив­но. І на­віть роз­ра­хо­ву­ють, що За­хід і на­да­лі ви­ма­га­ти­ме від укра­їн­ської вла­ди до­три­ма­н­ня пев­них пра­вил і про­ве­де­н­ня ре­форм. «Зов­ні­шнє управ­лі­н­ня» вва­жа­ють про­бле­мою ли­ше 6,1% укра­їн­ських гро­ма­дян (Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви/кміс, опи­ту­ва­н­ня 16—28 сер­пня 2018 р). Тож та­кий по­ря­док ден­ний не в ін­те­ре­сах кан­ди­да­тів із су­то пра­гма­ти­чно­го по­гля­ду — він не про­сто не за­без­пе­чує зро­ста­н­ня під­трим­ки ви­бор­ців, а й обме­жує еле­кто­раль­ну ба­зу кан­ди­да­тів, за­га­няє їх у своє­рі­дне «еле­кто­раль­не гет­то».

Однак до­свід Ор­ба­на якраз і свід­чить про те, що гар­но від­ко­му­ні­ко­ва­ний страх мо­жна «про­да­ти» су­спіль­ству пра­кти­чно «з ну­ля». То­му те­хно­ло­гі­чні зна­хід­ки «не­лі­бе­раль­них» по­лі­ти­чних сил За­хо­ду ще че­ка­ють сво­го ви­ко­ри­ста­н­ня в Укра­ї­ні.

При цьо­му слід ура­хо­ву­ва­ти, що кон­спі­ро­ло­гі­чна ві­зія по­дій — не­від’єм­на ча­сти­на сві­то­ба­че­н­ня укра­їн­ських еліт. Кон­спі­ро­ло­гія ча­сто за­мі­нює іде­о­ло­гію. І в цьо­му сен­сі за­бо­бо­ни по­лі­ти­ків мо­жуть зре­зо­ну­ва­ти з про­по­зи­ці­я­ми по­літ­те­хно­ло­гів. Свою роль ві­ді­грає і пра­кти­чний до­свід, який фор­мує куль­ту­ру по­лі­ти­чної по­ве­дін­ки. Для кон­ку­рен­тно­го укра­їн­сько­го по­лі­ти­ка хист до під­ки­лим­них ігрищ, ку­лу­ар­них «ком­бі­на­цій», ті­ньо­вих вза­є­мо­впли­вів є одні­єю з клю­чо­вих ком­пе­тен­тно­стей. Від­по­від­но, й увесь нав­ко­ли­шній світ, по­лі­ти­чні про­це­си в ін­ших кра­ї­нах, у між­на­ро­дних від­но­си­нах, спіл­ку­ва­н­ня із за­хі­дни­ми пар­тне­ра­ми спри­йма­є­ться на від­по­від­но­му тлі.

«Ор­ба­ні­за­ція» Укра­ї­ни як вер­сія ре­ван­шу?

Чо­му ж ігри в «не­лі­бе­раль­ну де­мо­кра­тію» для Укра­ї­ни мо­жуть ви­яви­ти­ся більш не­без­пе­чни­ми, ніж для на­ших за­хі­дних су­сі­дів?

В умо­вах, що скла­ли­ся пі­сля 2014 ро­ку, для Крем­ля «ор­ба­ні­за­ція» Укра­ї­ни — сце­на­рій, що на­бли­жа­є­ться до іде­аль­но­го. Оскіль­ки пря­мий роз­во­рот до Мо­скви не­мо­жли­вий, одним з основ­них сце­на­рі­їв є очі­ку­ва­н­ня по­си­ле­н­ня вто­ми укра­їн­ців від За­хо­ду і як на­слі­док — за­ляль­ко­ву­ва­н­ня Укра­ї­ни в ізо­ля­ціо­ніст­ський про­ект, який істо­тно за­галь­мує ін­те­гра­цію Укра­ї­ни в єв­ро­пей­ський по­лі­ти­чний, еко­но­мі­чний та су­спіль­ний про­стір і оста­то­чно ан­та­го­ні­зує лі­бе­раль­но-про­єв­ро­пей­ський та кон­се­рва­тив­но-па­трі­о­ти­чний еле­мен­ти актив­ної ча­сти­ни укра­їн­сько­го су­спіль­ства.

Вже ни­ні по­мі­тні трен­ди на гли­бо­ке ро­зме­жу­ва­н­ня вчо­ра­шніх пар­тне­рів по Май­да­ну: лі­бе­ра­лів (гло­ба­лі­стів) і кон­сер­ва­то­рів (на­ціо­на­лі­стів). Де­да­лі актив­ні­ше на­ма­га­ю­ться ви­штов­ха­ти на мар­гі­нес актив­ну ча­сти­ну гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, яке спів­пра­цює з за­хі­дни­ми до­но­ра­ми.

У су­спіль­ні дис­ку­сії актив­но вки­да­ю­ться на­ра­ти­ви, що з одно­го бо­ку сти­гма­ти­зу­ють лі­бе­раль­не і по­про­єв­ро­пей­ськи на­ла­што­ва­не кри­ло су­спіль­ства, а з ін­шо­го — кри­ло кон­се­рва­тив­не. За­по­зи­че­ні ззов­ні обра­зи «лі­ва­ків», «не­о­мар­кси­стів» ан­та­го­ні­зу­ю­ться з обра­за­ми «на­ци­ків», «ре­лі­гій­них мра­ко­бі­сів», на­ки­да­ю­чи укра­їн­сько­му су­спіль­ству но­ві лі­нії про­ти­сто­я­н­ня. Тим са­мим по­сла­блю­ю­ться і вза­є­мо­по­бо­рю­ю­ться су­спіль­ні си­ли, пар­тнер­ство між яки­ми умо­жли­ви­ло пе­ре­мо­гу Май­да­ну і вир­ва­ло Укра­ї­ну з обіймів Ро­сії.

Подаль­ше на­ро­щу­ва­н­ня озна­че­них ан­та­го­ні­змів і фо­бій уку­пі зі сти­му­лю­ва­н­ням ізо­ля­ціо­ніст­ських на­стро­їв, не­до­ві­ри укра­їн­ців до «за­кор­до­ну» або пе­ре­на­ла­шту­ва­н­ня ці­єї до­ві­ри на «мо­дель Ор­ба­на» — це ціл­ком мо­жли­ва лі­нія роз­гор­та­н­ня те­хно­ло­гії по­лі­ти­чно­го ре­ван­шу в на­прям­ку до «ста­рої Укра­ї­ни», що ві­ді­йшла в ми­ну­ле 2014 ро­ку. Те­хно­ло­гія, яка ни­ні зда­тна па­ра­зи­ту­ва­ти і на па­трі­о­ти­чних на­стро­ях, і на при­та­ман­ній укра­їн­цям не­до­ві­рі, і на мо­ді на «єв­ро­ске­псис» та ізо­ля­ціо­нізм, і на пе­ре­ван­та­же­но­сті дис­ком­фор­тни­ми ре­фор­ма­ми, і за­га­лом на «вто­мі від За­хо­ду», який пе­ре­жи­ває скла­дний мо­мент пе­ре­о­сми­сле­н­ня сво­єї іден­ти­чно­сті і по­тре­бує но­во­го лі­дер­ства.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.