До­ма­шнє на­силь­ство: ключ без пра­ва пе­ре­да­чі

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ал­ла КОТЛЯР На­та­лії Фе­до­ро­вич

Я не лю­блю ін­фор­ма­цій­них акцій та кам­па­ній, ко­ли, зав­дя­ки гран­то­вій хви­лі, якісь те­ми ра­птом опи­ня­ю­ться в трен­ді і по­чи­на­ють над­то ба­га­то й ча­сто зву­ча­ти зу­сі­біч — то­ле­ран­тність до Лгбт­спіль­но­ти, бо­роть­ба за ген­дер­ну рів­ність, про­ти до­ма­шньо­го на­силь­ства. . .

Я не ка­жу, що ці те­ми не ва­жли­ві. Нав­па­ки. Але на­дмі­ру ба­га­то й ча­сто ви­кли­кає осо­би­сто в ме­не, швид­ше, не­прийня­т­тя. Осо­бли­во ко­ли без осо­бли­вих ре­зуль­та­тів.

Са­ме то­му на пре­зен­та­цію за­пу­ще­ної Мін­со­цпо­лі­ти­ки, UNICEF та UNFPA ін­фор­ма­цій­ної кам­па­нії «Го­во­ри про­ти на­силь­ства» я йшла, на­ла­што­ва­на, швид­ше, ске­пти­чно. З іро­ні­чною по­смі­шкою я слу­ха­ла про­мо­ву за­сту­пни­ка мі­ні­стра со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки про впро­ва­дже­ний дер­жа­вою но­вий ме­ха­нізм за­хи­сту — прийня­тий то­рік За­кон про за­по­бі­га­н­ня та про­ти­дію до­ма­шньо­му на­силь­ству; про те, що Мін­со­цпо­лі­ти­ки го­тує близь­ко 40 по­ста­нов, ука­зів та роз­по­ря­джень, аби всі ме­ха­ні­зми по­ча­ли на­ле­жним чи­ном ді­я­ти; про те, що в Укра­ї­ні пра­цю­ють 45 мо­біль­них бри­гад і від­кри­то сім при­тул­ків для жертв до­ма­шньо­го на­силь­ства.

З іро­ні­чною по­смі­шкою — бо, хоч би який за­кон прийня­ли, хоч би скіль­ки ука­зів і роз­по­ря­джень ви­да­ли, одні­єю з най­біль­ших про­блем в Укра­ї­ні за­ли­ша­є­ться між­се­кто­раль­на вза­є­мо­дія. А для ком­пле­ксної до­по­мо­ги жер­твам на­силь­ства, у то­му чи­слі до­ма­шньо­го, по­трі­бна ін­фра­стру­кту­ра — не тіль­ки при­тул­ки для по­тер­пі­лих, і не сім на кра­ї­ну, а й со­ці­аль­на, ме­ди­чна, пси­хо­ло­гі­чна, юри­ди­чна до­по­мо­га, мо­жли­во­сті для по­вер­не­н­ня до нор­маль­но­го жи­т­тя, а та­кож ко­ре­кцій­на ро­бо­та з крив­дни­ка­ми. І з усім цим у нас — по­ки що не ду­же. Ква­лі­фі­ку­ва­ти­ся як зло­чин до­ма­шнє на­силь­ство бу­де тіль­ки з сі­чня 2019 ро­ку. А за­раз по­лі­ція не ду­же ро­зу­міє, що ро­би­ти в та­ких ви­пад­ках, і не ду­же охо­че на них ви­їжджає.

Крім то­го, жер­тва не ста­не шу­ка­ти при­тул­ку й по­слу­ги, ко­ли не ві­ри­ти­ме, що це — без­пе­чна для неї те­ри­то­рія. Одні­єю з най­ва­жли­ві­ших умов є кон­фі­ден­цій­ність мі­сце­зна­хо­дже­н­ня при­тул­ку та йо­го без­пе­ка. Однак, як пи­ше на сво­їй сто­рін­ці у Фейс­бу­ку ди­ре­ктор МБФ «Укра­їн­ська фун­да­ція гро­мад­сько­го здо­ров’я» Га­ли­на Скі­паль­ська, «по­ки Мін­со­цпо­лі­ти­ки, UNICEF, UNFPA і гро­мад­ськість до­кла­да­ють зу­силь, щоб ін­сти­ту­а­лі­зу­ва­ти ді­ю­чі при­тул­ки для по­тер­пі­лих і стан­дар­ти їхньої ро­бо­ти, в на­шу со­цквар­ти­ру в Ки­є­ві при­хо­дить крив­дник одні­єї з жі­нок, яка там жи­ла цьо­го ро­ку. Як він ді­знав­ся адре­су при­тул­ку? За йо­го сло­ва­ми, під­ка­за­ли со­цслу­жби одно­го з ра­йо­нів Ки­їв­ської обла­сті.

Ще біль­ше ме­не вра­зи­ла вну­трі­шня (офі­цій­ної я не знаю) по­зи­ція слу­жби цьо­го ж ра­йо­ну: він — при­стой­ний, а во­на — тро­хи нер­во­ва. Лю­ди, як­би вас би­ли, як­би за ва­ми шпи­гу­ва­ли чи вас пе­ре­слі­ду­ва­ли, як би ви по­во­ди­ли­ся? Мо­же, теж бу­ли б нер­во­ви­ми?» Сте­ре­о­ти­пи, в яких жи­ве все су­спіль­ство, вклю­чно з ти­ми, від чи­їх рі­шень за­ле­жать до­лі ін­ших лю­дей, — про­бле­ма не менш сер­йо­зна. Ми над­то дов­го на­ма­га­ли­ся ви­жи­ва­ти і тіль­ки за­раз по­чи­на­є­мо вчи­ти­ся жи­ти.

Мо­біль­ні бри­га­ди — спе­ці­аль­ні гру­пи, що скла­да­ю­ться з пси­хо­ло­га та со­цпра­ців­ни­ка, які на­да­ють со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гі­чну до­по­мо­гу жер­твам до­ма­шньо­го на­силь­ства, у то­му чи­слі ді­тям, або при­їжджа­ють на ви­клик на мі­сце, або на­да­ють до­по­мо­гу у вла­сно­му при­мі­щен­ні, або пе­ре­спря­мо­ву­ють жер­тву до по­трі­бних фа­хів­ців чи ком­пе­тен­тних ор­га­нів,— це, без­умов­но, до­бре. Але про їхню ро­бо­ту і в мир­ній ча­сти­ні Укра­ї­ни по­ки що чу­ли не­ба­га­то. Що вже ка­за­ти про при­фрон­то­ву зо­ну, де мо­біль­ні гру­пи на­че є, але про них не зна­ють на­віть во­лон­те­ри, які пра­цю­ють із сім’ями у кри­зо­вих об­ста­ви­нах. При цьо­му на­силь­ство на Схо­ді, у то­му чи­слі до­ма­шнє, — вже май­же нор­ма жи­т­тя. До по­лі­ції з цьо­го при­во­ду там май­же ні­хто не звер­та­є­ться. Ну хі­ба що ви­па­док уже геть во­ла­ю­чий. І на­віть на ньо­го в тем­ний час до­би у Кра­сно­го­рів­ку або в Крим­ське, на­при­клад, по­лі­ція мо­же про­сто не при­їха­ти. Ма­буть, то­му зі 111 ти­сяч за­яв про до­ма­шнє на­силь­ство у 2017 ро­ці най­біль­ше, за да­ни­ми На­цпо­лі­ції, при­па­ло не на сі­ру зо­ну, а на Дні­про­пе­тров­ську область — 11 212 ви­пад­ків, Ки­їв — 9499 і Він­ни­цьку область — 7818. І ли­ше сто­сов­но 4% із них по­чи­на­є­ться роз­слі­ду­ва­н­ня. Ре­шту за­яв, як пра­ви­ло, по­тім за­би­ра­ють. При то­му що пра­во­за­хи­сни­ки ствер­джу­ють: до по­лі­ції звер­та­є­ться ли­ше ко­жна 10-та жер­тва.

За да­ни­ми гло­баль­но­го зві­ту про на­силь­ство від UNICEF у 2017 ро­ці, ба­га­то ді­тей по­тра­пля­ють під вплив на­силь­ства вдо­ма: 176 міль­йо­нів ді­тей (одна ди­ти­на з чо­ти­рьох) у ві­ці до п’яти ро­ків жи­вуть із ма­тір’ю — не­дав­ньою жер­твою сво­го пар­тне­ра. В усьо­му сві­ті три чвер­ті ді­тей у ві­ці від двох до чо­ти­рьох ро­ків (май­же 300 міль­йо­нів) ре­гу­ляр­но ста­ють удо­ма жер­тва­ми на­силь­ни­цько­го ви­хо­ва­н­ня (фі­зи­чні по­ка­ра­н­ня та агре­сія) з бо­ку ба­тьків або пі­клу­валь­ни­ків. В Укра­ї­ні, за рі­зни­ми да­ни­ми, свід­ка­ми або жер­тва­ми до­ма­шньо­го на­силь­ства ста­ють від 1 до 3 міль­йо­нів ді­тей. Не тіль­ки фі­зи­чно­го, а й пси­хо­ло­гі­чно­го. А «пси­хо­ло­гі­чне на­силь­ство — це пер­ший крок до фі­зи­чно­го, са­ме то­му ва­жли­во вча­сно йо­го зу­пи­ни­ти, — по­яснює пси­хо­лог, екс­перт кам­па­нії «Го­во­ри про­ти на­силь­ства» Окса­на Ко­ро­ло­вич. — Го­во­ря­чи вго­лос про свої по­чу­т­тя, ми зни­жу­є­мо на­пру­гу, де­мон­стру­є­мо свої ме­жі та до­по­ма­га­є­мо цим ви­рі­шен­ню кон­флі­кту. Пар­тнер мо­же не зна­ти, що обра­жає вас, — мо­жли­во, у йо­го сім’ї це бу­ло нор­мою. Якщо ви мов­чи­те, то по­ка­зу­є­те, що все га­разд і з ва­ми мо­жна так по­во­ди­ти­ся».

Згі­дно з до­слі­дже­н­ням, про­ве­де­ним Inmind для кам­па­нії UNICEF й UNFPA «Го­во­ри про­ти на­силь­ства» у трав­ні-черв­ні 2018 ро­ку, 65% вва­жа­ють се­бе обі­зна­ни­ми в те­мі. При цьо­му під на­силь­ством ро­зу­мі­ють на­сам­пе­ред фі­зи­чні дії. 97% одно­зна­чно вва­жа­ють на­силь­ством по­би­т­тя. Ко­жна тре­тя жін­ка і ко­жен дру­гий чо­ло­вік пе­ре­ко­на­ні, що ін­ко­ли жер­тва вин­на са­ма. Ко­жен дру­гий не вва­жає ви­ява­ми на­силь­ства нав’язли­ві рев­но­щі або кон­троль над сти­лем і одя­гом пар­тне­ра. Ко­жен дру­гий пе­ре­ко­на­ний, що ля­пну­ти ди­ти­ну по по­пі за пев­них об­ста­вин на­силь­ством не є. 10% вва­жа­ють, що фі­зи­чне по­ка­ра­н­ня ді­тей — це нор­маль­но в сім’ї й на­силь­ства жо­дним чи­ном не сто­су­є­ться. Тіль­ки тре­ти­на опи­та­них спри­ймає як на­силь­ство де­мон­стра­тив­не ігно­ру­ва­н­ня ди­ти­ни.

«Один із основ­них ін­ди­ка­то­рів здо­ро­во­го су­спіль­ства — ну­льо­ва то­ле­ран­тність до будь-яких ви­явів на­силь­ства», — ствер­джує за­сту­пник пред­став­ни­ка UNFPA в Укра­ї­ні Пав­ло За­мо­стьян. — На­силь­ство в Укра­ї­ні, за на­ши­ми під­ра­хун­ка­ми, об­хо­ди­ться що­рі­чно у більш ніж 200 млн грн. Це гро­ші, які ви­тра­ча­ють і жер­тва, і дер­жа­ва. Мо­жли­во, ця су­ма ду­же за­ни­же­на, оскіль­ки не всі звер­та­ю­ться по до­по­мо­гу. Та й си­сте­ма ре­а­гу­ва­н­ня на на­силь­ство по­тре­бує ство­ре­н­ня, роз­ви­тку і вдо­ско­на­ле­н­ня».

«Ме­та кам­па­нії — спо­ну­ка­ти лю­дей до най­про­сті­шо­го: по­го­во­ри­ти про на­силь­ство і про те, що мо­жна зро­би­ти, аби йо­го не бу­ло, — по­яснює го­ло­ва пред­став­ни­цтва UNICEF в Укра­ї­ні Джа­ма Гу­лейд. — Го­во­ря­чи, ми вже ді­є­мо, — і то­му кам­па­нія на­зи­ва­є­ться «Го­во­ри про­ти на­силь­ства». Це про­сто тіль­ки на пер­ший по­гляд: спо­ча­тку по­трі­бно ви­зна­ти, що на­силь­ство є, і во­но за­ва­жає сім’ям нор­маль­но жи­ти та бу­ти ща­сли­ви­ми. А крім то­го, тре­ба зна­ти, про що і як го­во­ри­ти. То­му скла­до­ві кам­па­нії спря­мо­ва­ні на те, щоб до­по­мог­ти лю­дям у цьо­му». Одним із її клю­чо­вих еле­мен­тів є веб­сайт www. bezpekavdoma.com, на яко­му про­сто й до­сту­пно по­ясню­є­ться, як ви­яв­ля­ти на­силь­ство, зокре­ма пси­хо­ло­гі­чне; як ре­а­гу­ва­ти на ви­пад­ки на­силь­ства, жер­твою чи свід­ком яких ви ста­ли, і про­ти­ді­я­ти їм, а та­кож є від­по­віді пси­хо­ло­га на за­пи­та­н­ня про ви­хо­ва­н­ня без на­силь­ства.

На­при­клад, ми ду­же ча­сто не зна­є­мо, як ре­а­гу­ва­ти і що ро­би­ти, ко­ли не­зна­йо­ма сім’я на ву­ли­ці ду­же сва­рить ди­ти­ну чи хтось із ба­тьків б’є її. «Ві­двер­ніть їхню ува­гу від свар­ки, — ра­дить пси­хо­лог Окса­на Ко­ро­ло­вич. — На­при­клад, за­пи­тай­те, як зна­йти пев­ний бу­ди­нок чи ма­га­зин. І обов’яз­ко­во по­дя­куй­те за до­по­мо­гу. Та­кож мо­жна ска­за­ти, що ви ду­же до­бре їх ро­зу­мі­є­те, мов­ляв, ча­сом ви­хо­ва­н­ня ді­тей да­є­ться ду­же скла­дно і для цьо­го по­трі­бно ба­га­то тер­пі­н­ня. Ва­ше спів­чу­т­тя мо­же до­по­мог­ти їм за­спо­ко­ї­ти­ся.

На­сам­пе­ред не на­ма­гай­те­ся «вчи­ти» ба­тьків, як ви­хо­ву­ва­ти їхню ди­ти­ну, тоб­то не ка­жіть, що во­ни не­пра­виль­но її ви­хо­ву­ють. Ви­рі­ши­ти всі їхні сі­мей­ні про­бле­ми одні­єю роз­мо­вою ви, на жаль, не спро­мо­жні, але до­по­мог­ти в цій кон­кре­тній си­ту­а­ції — ціл­ком».

Не менш ва­жли­вою скла­до­вою сай­ту www.bezpekavdoma.com є спи­ски те­ле­фо­нів га­ря­чих лі­ній, а та­кож мо­біль­них бри­гад со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гі­чної до­по­мо­ги, які ді­ють сьо­го­дні в рі­зних мі­стах Укра­ї­ни.

Мо­жна дов­го че­ка­ти від дер­жа­ви ство­ре­н­ня на­ле­жної си­сте­ми. Але до­ки ми са­мі не ви­зна­є­мо, що про­бле­ма до­ма­шньо­го на­силь­ства в нас є, до­ки са­мі не бу­де­мо ство­рю­ва­ти но­ві ро­льо­ві мо­де­лі, ні­чо­го з мі­сця не зру­шить, — ми не­скін­чен­но пе­ре­да­ва­ти­ме­мо на­шим ді­тям ключ, який від­чи­няє две­рі у світ на­силь­ства. То­му го­во­ри­ти про це все-та­ки ва­жли­во.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.