Чи го­то­вий світ по­чу­ти прав­ду про Голодомор?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Сер­гій МАХУН

Остан­ньої су­бо­ти ли­сто­па­да ві­дзна­ча­є­ться День пам’яті жертв Го­ло­до­мо­рів в Укра­ї­ні.

24 ли­сто­па­да в рам­ках акції «За­па­ли сві­чку» пі­сля хви­ли­ни мов­ча­н­ня о 16.00 на­ші спів­ві­тчи­зни­ки зга­ду­ють про міль­йо­ни жертв ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му. Три Го­ло­до­мо­ри XX сто­лі­т­тя — 1921–1922 рр., 1932–1933 рр. і 1946–1947 рр. — за­ли­ши­ли­ся жи­вим руб­цем на ті­лі на­ції. На­ції по­лі­ти­чної, бо крім укра­їн­ців ги­ну­ли ро­сі­я­ни, єв­реї, по­ля­ки, пред­став­ни­ки ін­ших етно­сів, що ме­шка­ли на те­ри­то­рії УСРР.

«Жер­тви че­ка­ють пом­сти і спра­ве­дли­во­го су­ду істо­рії»

1983 ро­ку, під час від­зна­че­н­ня 50-річ­чя Ве­ли­ко­го го­ло­ду в Укра­ї­ні ці сло­ва ви­го­ло­сив про­фе­сор Сор­бон­ни Ален Бе­зан­сон. Фран­цузь­кий вче­ний на­го­ло­шу­вав: «Крім мо­ли­тви, все, що ми мо­же­мо зро­би­ти для цих не­злі­чен­них му­че­ни­ків, — пам’ята­ти. Це озна­чає: зна­ти, до­слі­джу­ва­ти, за­фі­ксу­ва­ти і ана­лі­зу­ва­ти по­дії».

…5 ве­ре­сня 1933 ро­ку укра­їн­ський по­лі­то­лог, со­ціо­лог і етно­лог Іпо­лит-оль­герд Бо­чков­ський на­пи­сав ста­т­тю Europa Invertebrata («Без­хре­бе­тна Єв­ро­па»), де го­во­рив про мов­ча­н­ня ін­те­ле­кту­аль­но­го се­ре­до­ви­ща в Ста­ро­му Сві­ті, яке впер­то не по­мі­ча­ло жа­хів біль­шо­ви­цької си­сте­ми, і в то­му чи­слі тра­ге­дії Го­ло­до­мо­ру. «…Но­ва Ев­ро­па, на якій тя­жить стра­шна змо­ра кри­ва­во­го все­сві­тньо­го бо­же­ві­л­ля 1914–1918 ро­ків, чи­ма­ло роз­гу­би­ла з ду­хов­ної спад­щи­ни сво­єї до­во­єн­ної по­пе­ре­дни­ці… ев­ро­пей­ське сум­лі­н­ня ма­со­во і сти­хій­но ані ра­зу не за­про­те­сту­ва­ло про­ти ди­кун­ства та бу­зу­вір­ства боль­ше­ви­цької по­лі­ти­ки. Ев­ро­пей­ська на­у­ка, лі­те­ра­ту­ра, ми­сте­цтво не спро­мо­гли­ся на со­лі­дар­ний про­ти­боль­ше­ви­цький ви­ступ, що мо­раль­но за­су­джу­вав би зло­чин­ства со­вєт­ської Мо­скви. Не зна­йшло­ся в Ев­ро­пі ні­ко­го, хто слі­да­ми Е.зо­лі ки­нув би в облич­чя боль­ше­ви­цьким ка­там своє грі­зне: «Я обви­ну­ва­чую!»… по­зи­ція Но­вої Ев­ро­пи до боль­ше­ви­зму бу­ла «моя ха­та з краю»… про­тест її має бу­ти спря­мо­ва­ний не тіль­ки про­ти Бер­лі­на, але й про­ти Мо­скви. Адже ж там існу­ють Со­лов­ки і за­сла­н­ня, а ГПУ, яку з та­ким за­хо­пле­н­ням оце са­ме по­хва­лив М.горь­кий як най­кра­щу шко­лу пе­ре­ви­хо­ва­н­ня не­слу­хня­но­го со­вєт­сько­го гро­ма­дян­ства, снує да­лі своє про­во­ка­цій­не па­ву­ти­н­ня. Адже ж ти го­ло­дом ви­мо­рю­ють мі­ліо­ни се­лян, а че­сних лю­дей роз­стрі­лю­ють, ви­си­ла­ють, са­джа­ють у тюр­ми або до­во­дять до са­мо­губ­ства!!! Ще не за­пі­зно про­те­сту­ва­ти про­ти боль­ше­ви­цько­го те­ро­ру, Ев­ро­па му­сить на­до­лу­жи­ти те, що зло­чин­но до­сі про­га­ви­ла».

Сьо­го­дні ми спо­гля­да­є­мо сво­го ро­ду де­жа­вю. По­при сер­йо­зні еко­но­мі­чні сан­кції, на­кла­де­ні на кра­ї­ну-агре­со­ра — Ро­сій­ську Фе­де­ра­цію, — мі­жна­ро­дні ін­сти­ту­ти без­пе­ки і сві­то­ва гро­мад­ськість (як і Лі­га На­цій в 1930-ті рр.) до­сить бла­го­ду­шно по­ста­ви­ли­ся до роз­па­лю­ва­н­ня мі­лі­та­рист­ської істе­рії та за­гар­бни­цьких дій пу­тін­ської Ро­сії, як от до вій­ни в Гру­зії (2008), оку­па­ції укра­їн­ських Кри­му і ча­сти­ни Дон­ба­су (2014).

На­га­да­є­мо, що 28 ли­сто­па­да 2006 р. Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни ухва­ли­ла за­кон «Про Голодомор в Укра­ї­ні 1932–1933 ро­ків», що тра­ктує по­дії 1932– 1933 ро­ків, як ге­но­цид укра­їн­сько­го на­ро­ду. За­раз ли­ше 15 дер­жав сві­ту ви­зна­ли ге­но­ци­дний ха­ра­ктер Ве­ли­ко­го го­ло­ду. Де­я­кі з них, як от Есто­нія (1993), Ва­ти­кан (2003), Угор­щи­на (2003), Ли­тва (2005), Ав­стра­лія (2003) і Ка­на­да (2003) зро­би­ли це ра­ні­ше Укра­ї­ни. Зов­сім не­дав­но, 4 жов­тня 2018 р. Се­нат США одно­стай­ним рі­ше­н­ням ухва­лив дво­пар­тій­ну ре­зо­лю­цію, що ста­ла пер­шим в істо­рії пра­во­вим актом Кон­гре­су США, де Голодомор 1932–1933 ро­ків ви­зна­є­ться ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на­ро­ду. Та­кож 17 шта­тів США вже ви­зна­ли Голодомор 1932–1933 рр. актом ге­но­ци­дом.

В су­ча­сній ро­сій­ській пре­сі ча­сто мо­жна зу­стрі­ти сен­тен­ції на кшталт «так на­зыва­е­мый голодомор», «Ки­ев по­сто­ян­но мус­си­ру­ет те­му го­ло­да». Офі­цій­на вла­да РФ вже ба­га­то ро­ків опи­ра­є­ться тра­кту­ван­ню го­ло­ду як ге­но­ци­ду, а остан­ні­ми ро­ка­ми вва­жає екс­тре­міст­ськи­ми де­я­кі книж­ки укра­їн­ських істо­ри­ків; 2015 р. вла­да оку­по­ва­но­го Кри­му оштра­фу­ва­ла на 2000 крб. ди­ре­кто­ра Фе­о­до­сій­ської цен­траль­ної бі­бліо­те­чної си­сте­ми за збе­рі­га­н­ня кни­ги Ва­си­ля Ма­ро­чка «Голодомор 1932–1933» з се­рії «Ге­но­цид укра­їн­ців». Все це на­га­дує па­лі­н­ня на­ци­ста­ми книг 1933 ро­ку…

«Най­го­лов­ні­ше за­раз Укра­ї­на»

Але чо­му ж са­ме у при­кор­дон­них з Укра­ї­ною Бі­ло­ру­сі та Цен­траль­но-чор­но­зем­но­му окру­зі Ро­сії в ці ро­ки зов­сім не бу­ло го­ло­ду? І са­ме ту­ди, а та­кож до Мо­скви, Ле­нін­гра­да, Мін­ська, Ста­лін­гра­да, ін­ших ве­ли­ких міст СРСР про­тя­гом 1932 р. на­ма­га­ли­ся ви­їха­ти за будь-якої мо­жли­во­сті со­тні ти­сяч се­лян з Укра­ї­ни, Ку­ба­ні (де укра­їн­ці скла­да­ли 75% на­се­ле­н­ня), ча­сти­ни Став­ро­пі­л­ля і Дон­ської обла­сті (Пів­ні­чно-кав­казь­кий край).

Від­по­відь Ста­лі­на не за­ба­ри­ла­ся. Вже 22 сі­чня 1933 р. ЦК ВКП(Б) і РНК СРСР ви­да­ли по­ста­но­ву за № 65/ш, якою пра­кти­чно при­рі­ка­ли на го­ло­дну смерть укра­їн­ських се­лян. Ось ли­ше ча­сти­на її пре­ам­бу­ли: «Ро­стов-дон, Харь­ков, Во­ро­неж, Смо­ленск, Ста­лин­град, Са­ма­ра. До ЦК ВКП и СНК до­шли све­де­ния, что на Ку­ба­ни и Украи­не на­чал­ся мас­со­вый выезд кре­стьян «за хле­бом» в ЦЧО (Цен­траль­ный Чер­но­зем­ный округ — С.М.), на Вол­гу, Мо­сков­скую обл., За­па­дную обл., Бе­ло­рус­сию. ЦК ВКП и Сов­нар­ком СССР не сом­не­ва­ю­тся, что этот выезд из Украи­ны в про­шлом го­ду ор­га­ни­зо­ван вра­га­ми Со­вет­ской вла­сти, эсе­ра­ми и аген­та­ми Поль­ши с це­лью аги­та­ции «че­рез кре­стьян» в се­вер­ных ра­йо­нах СССР про­тив кол­хо­зов и во­об­ще про­тив Со­вет­ской вла­сти. В про­шлом го­ду пар­тий­ные и со­вет­ские и че­кист­ские ор­га­ны Украи­ны про­зе­ва­ли эту контр­ре­во­лю­ци­он­ную за­тею…». В 3-му пун­кті по­ста­но­ви, під­пи­са­ної Й.ста­лі­ним і В.мо­ло­то­вим, пря­ма вка­зів­ка ка­раль­ним ор­га­нам: «ЦК ВКП и Сов­нар­ком пред­пи­сыва­ют ПП ОГПУ Мо­сков­ской обл., ЦЧО, За­па­дной обл., Бе­ло­рус­сии, Ни­жней Вол­ги аре­сто­вывать про­брав­ши­хся на се­вер «кре­стьян» Украи­ны и Се­вер­но­го Кав­ка­за, и по­сле то­го, как бу­дут ото­бра­ны контр­ре­во­лю­ци­он­ные эле­мен­ты, выдво­рять осталь­ных в ме­ста их жи­тель­ства».

От­же, Кремль ви­рі­шив за­кри­ти кор­до­ни одні­єї з ре­спу­блік (УСРР), Ку­ба­ні і ча­сти­ни Дон­щи­ни, Став­ро­пі­л­ля, де в 1932–1933 рр. ко­му­ні­сти­чний ре­жим розв’язав справ­жній те­рор, при­рі­ка­ю­чи на го­ло­дну смерть міль­йо­ни се­лян. Во­ни бу­ли ви­му­ше­ні про­би­ва­ти­ся у мі­ста, де бу­ла хоч якась на­дія не по­мер­ти від го­ло­ду. Але й там на се­лян че­ка­ла важ­ка до­ля, а ча­сті­ше й смерть. Ме­шка­нець се­ла Ци­бу­лів М.ов­ча­рук, який у 1930–1933 рр. вчився в Ки­є­ві, зга­ду­вав: «по­ми­ра­ю­чі на ву­ли­цях від го­ло­ду се­ля­ни, осо­бли­во на По­до­лі, ста­ли зви­чай­ним яви­щем. По­ми­ра­ю­чих у лі­кар­ні не бра­ли. Ні­якої гу­ман­но­сті та ми­ло­сер­дя до них не бу­ло ви­яв­ле­но з бо­ку мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди».

Ро­берт Кон­квест в кни­зі «Жни­ва скор­бо­ти» пи­сав: «Го­лод за­пла­ну­ва­ла Мо­сква для ви­ни­ще­н­ня укра­їн­сько­го се­лян­ства, як на­ціо­наль­но­го ба­стіо­ну. Укра­їн­ських се­лян ви­ни­щи­ли не то­му, що во­ни бу­ли се­ля­на­ми, а то­му, що во­ни бу­ли укра­їн­ця­ми». Кремль ба­жав оста­то­чно до­би­ти укра­їн­ське се­ло, яке під час ко­ле­кти­ві­за­ції ша­ле­но опи­ра­ло­ся йо­го по­лі­ти­ці. Спро­тив чи­ни­ли ці­лі се­ла, ме­шкан­ці яких не ба­жа­ли йти в кол­го­спне раб­ство, бо­ро­ни­ли своє май­но, ху­до­бу, за­ро­бле­не важ­кою пра­цею зер­но. А тим ча­сом вже ве­сною 1931 р. з Мо­скви до чор­но­мор­ських пор­тів на­прав­ля­ли­ся пар­тій­ні і ра­дян­ські пра­ців­ни­ки для об­сте­же­н­ня і роз­ши­ре­н­ня скла­дів і еле­ва­то­рів, які ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся під час екс­пор­ту зер­на і збіж­жя за кор­дон.

Ро­сій­ська нація, як си­стем­но утво­рю­ю­ча в обох ім­пе­рі­ях — Ро­ма­но­вих і Ря­дян­ській — жо­дним чи­ном не мо­гла бу­ти об’єктом зло­чи­ну-ге­но­ци­ду. На­віть спро­тив ко­ле­кти­ві­за­ції на те­ри­то­рії РРФСР не ніс у со­бі за­гро­зу по­лі­ти­чно­го се­па­ра­ти­зма. Як від­зна­чав про­фе­сор Во­ло­ди­мир Ва­си­лен­ко, «ан­ти­біль­шо­визм укра­їн­сько­го се­ля­ни­на у по­єд­нан­ні з йо­го на­ціо­наль­ною мен­таль­ні­стю був під´рун­тям укра­їн­сько­го се­па­ра­ти­зму і ста­но­вив за­гро­зу єд­но­сті та са­мо­му існу­ван­ню СРСР. Са­ме то­му об’єктом зло­чи­ну ге­но­ци­ду ста­ла укра­їн­ська нація, для по­сла­бле­н­ня якої ста­лін­ський то­та­лі­тар­ний ре­жим здій­снив ге­но­ци­дне ви­ни­ще­н­ня укра­їн­сько­го се­лян­ства як пи­то­му ча­сти­ну на­ції і дже­ре­ло її ду­хов­ної та ма­те­рі­аль­ної си­ли» (До­кла­дні­ше див. ZN.UA № 37–38 – 2008 р. «Голодомор 1932– 1933 ро­ків в Укра­ї­ні: пра­во­ва оцін­ка»).

Ста­лін, який са­ме 1933 р. ка­зав, що «най­го­лов­ні­ше за­раз Укра­ї­на, якщо не ві­зьме­мо­ся за­раз за Укра­ї­ну, Укра­ї­ну мо­же­мо втра­ти­ти», зав­дав пре­вен­тив­но­го уда­ру. Він до­бре пам’ятав про Ви­зволь­ні зма­га­н­ня укра­їн­ців 1917–1921 рр., про пов­стан­ський рух пер­шої по­ло­ви­ни 1920-х рр. в Укра­ї­ні, спро­тив укра­їн­сько­го се­ля­ни­на ко­ле­кти­ві­за­ції, що при­звів до ве­ли­кої кіль­ко­сті пов­стань. Ста­лін вва­жав, що са­ме укра­їн­ці ма­ють всі під­ста­ви ре­а­лі­зу­ва­ти своє пра­во на са­мо­ви­зна­че­н­ня як дер­жа­во­твор­ча нація. І са­ме то­му вже з 1929 р. в Укра­ї­ні, на Ку­ба­ні, в Зе­ле­но­му Кли­ні на Да­ле­ко­му Схо­ді роз­по­ча­ло­ся по­сту­по­ве згор­та­н­ня укра­ї­ні­за­ції/ко­ре­ні­за­ції. 1933-й став Ру­бі­ко­ном, який пе­ре­йшла ста­лін­ська Си­сте­ма, оста­то­чно зри­ва­ю­чи ма­ску по­бла­жли­во­го спо­гля­да­н­ня на на­ціо­наль­не Ві­дро­дже­н­ня, що не­да­рем­но на­зи­ва­ють Роз­стрі­ля­ним. Як пи­сав Дми­тро Со­ло­вей у фун­да­мен­таль­ній пра­ці «Стеж­ка­ми на Гол­го­ту», «ко­ле­кти­ві­за­ція від­бу­ла­ся у всьо­му СССР. Але те­рор під час при­му­со­вої ко­ле­кти­ві­за­ції 1929–1930 ро­ків за­сто­со­ва­но в основ­но­му на те­ри­то­рі­ях, за­се­ле­них не­ро­сі­я­на­ми. Так са­мо зда­ча дер­жа­ві сіль­сько­го­спо­дар­ських про­ду­ктів з уро­жа­їв 1931–32 і 1932–1933 ро­ків від­бу­ва­ла­ся в ці­ло­му СССР, але нор­ми ці­єї зда­чі в са­мій Ро­сії ма­со­во­го го­ло­ду не ство­ри­ли і лю­ди там з го­ло­ду не вми­ра­ли. На­то­мість в Укра­ї­ні, на Ку­ба­ні, на Дон­щи­ні, у Тур­ке­ста­ні (Д.со­ло­вей мав на ува­зі Ка­зах­стан і се­ре­дньо­а­зій­ські ре­спу­блі­ки. ––

то­що, де лю­дність бо­ро­ла­ся за не­за­ле­жне по­лі­ти­чне, куль­тур­но-на­ціо­наль­не й еко­но­мі­чне жи­т­тя, нор­ми зда­чі бу­ли так пе­ре­біль­ше­ні, що при­зве­ли до дво­рі­чно­го го­ло­ду й смер­ти мільйонів лю­дей (Цит. за кни­гою «Ска­за­ти прав­ду. Три пра­ці про Голодомор 19321933 ро­ків» за ре­да­кці­єю Ю. Ша­по­ва­ла та О.юрен­ка, 2005)

В той час, ко­ли укра­їн­ське се­ло і ку­бан­ські ста­ни­ці по­ми­ра­ли від го­ло­ду, за кор­до­ном про­дов­жу­ва­ли ску­по­ву­ва­ти за дем­пін­го­ви­ми ці­на­ми зер­но Кра­ї­ни Рад. Спро­би укра­їн­ської ді­а­спо­ри у США, Ка­на­ді, Ар­ген­ти­ні, Бра­зи­лії, Фран­ції, Ве­ли­кій Бри­та­нії, і осо­бли­во укра­їн­ців Поль­щі і Че­хо­сло­вач­чи­ни до­сту­ка­ти­ся до уря­дів цих дер­жав, і на­віть по­ста­ви­ти на роз­гляд Лі­ги На­цій пи­та­н­ня ге­но­ци­ду го­ло­дом в укра­їн­ських се­лах, за­ли­ши­ли­ся мар­ни­ми.

…Ко­ли­шній актив­ний член пар­тії і сві­док цих жа­хли­вих по­дій в Укра­ї­ні Дми­тро Гой­чен­ко (1903–1993) пі­сля вій­ни емі­гру­вав до США. Пе­ред вій­ною він про­йшов справ­жню Гол­го­фу в тюр­мах і та­бо­рах ГУЛАГУ, і сво­ї­ми спо­ми­на­ми, на­дру­ко­ва­ни­ми 2012 р. мо­вою ори­гі­на­лу в Укра­ї­ні («Кра­сный Апо­ка­ли­псис: сквозь ра­ску­ла­чи­ва­ние и Голодомор», ви­дав­ни­цтво «А-БА-БА-ГА-ЛАМА-ГА»), по­стій­но спо­ку­ту­вав ви­ну і пе­ред спів­ві­тчи­зни­ка­ми, і пе­ред Бо­гом за ві­ро­від­сту­пни­цтво: «У по­до­швы ле­си­сто­го взго­рья ти­хо свер­ка­ет зер­ка­лом сво­ей по­верх­но­сти жи­во­пи­сно ра­ски­нув­ший­ся пруд, кра­си­во окайм­лен­ный вер­бой и ра­ки­тни­ком. На­чаль­ство ло­вит рыбу. Лов­ля рыбы на­се­ле­нию здесь за­пре­ще­на. Де­ти на­чаль­ства го­ня­ю­тся за го­ло­дными де­тьми кол­хо­зни­ков и бьют их пал­ка­ми. Те на­столь­ко сла­бы, что бе­жать вов­се не мо­гут, па­да­ют и жа­ло­бно ти­хо пла­чут. Здесь же, на лу­гу, не­сколь­ко тру­пов взро­слых и де­тей. Ме­ста­ми ви­дне­ю­тся вздув­ши­е­ся тру­пы, пла­ва­ю­щие в осо­ке…».

«Са­мо­суд»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.