«По­то­ко­ві» (за)гро­зи

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ігор МАСКАЛЕВИЧ

На дат­сько­му остро­ві Борн­хольм є май­же дві со­тні не­ве­ли­ких де­рев’яних ко­те­джів. Їх на­ді­сла­ли шве­ди від­ра­зу пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни за­мість зни­ще­них ра­дян­ською авіа­ці­єю.

Острів бом­би­ли якраз 8 трав­ня 1945-го, ці­ля­чись у ні­ме­цький гар­ні­зон, що ка­пі­ту­лю­вав чо­ти­ри дні то­му. Про­сто здав­ся він не Чер­во­ній Ар­мії, а ан­глій­цям. А то­ва­риш Ста­лін з по­лі­ти­чних мір­ку­вань ви­рі­шив, що острів тре­ба за­хо­пи­ти са­мо­му, що й зро­бив.

Ці­на пи­та­н­ня бу­ла «дріб’яз­ко­вою» — кіль­ка роз­би­тих фа­кти­чно вже пі­сля вій­ни міст і три де­ся­тки за­ги­блих при ви­сад­ці ра­дян­ських сол­да­тів. Су­ща дрі­бни­ця у мас­шта­бах Дру­гої сві­то­вої. Але осад за­ли­шив­ся і за­раз теж по­зна­ча­є­ться при про­ве­ден­ні мі­сце­во­го ре­фе­рен­ду­му що­до пи­та­н­ня до­зво­ли­ти чи ні про­кла­да­н­ня у во­дах остро­ва тру­би ро­сій­сько-ні­ме­цько­го «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2» (Nord Stream-2).

Хто ре­аль­но про­ти­сто­їть Nord Stream-2

Остров’яни, як і ра­ні­ше, про­ти, і, зва­жа­ю­чи на все, їхнє рі­ше­н­ня ви­зна­чить та­кож по­зи­цію Ко­пен­га­ге­на. Во­на не ста­не ви­рі­шаль­ною: острів обі­йдуть з пів­но­чі, по­дов­жив­ши мар­шрут на де­ся­ток­дру­гий миль, але стій­кість шве­дів за­слу­го­вує на по­ва­гу.

Як і по­зи­ція Нор­ве­гії, яка від­вер­то за­яви­ла, що ко­мен­ту­ва­ти пи­та­н­ня бу­дів­ни­цтва но­во­го «по­то­ку» во­на як йо­го го­лов­ний кон­ку­рент не бу­де. І во­дно­час не до­зво­ли­ла ав­стрій­ській OMV пе­ре­да­ти свої нор­везь­кі акти­ви «Газ­про­му». Пе­ре­дба­чу­ва­ний обмін акти­ва­ми був май­же не­при­кри­тим ха­ба­ром ав­стрій­цям. Во­ни від­да­ва­ли свої нор­везь­кі акти­ви, на­то­мість отри­му­ю­чи до­ступ до роз­роб­ки зна­чно ба­га­тших бло­ків ро­сій­сько­го Урен­гой­сько­го ро­до­ви­ща. Май­же без до­да­тко­вих ви­трат.

Те­пер че­рез від­мо­ву нор­веж­ців ав­стрій­цям для ці­єї уго­ди та­ки до­ве­де­ться пла­ти­ти й бра­ти кре­ди­ти. А «Газ­про­му» — до­да­тко­во по­сту­па­ти­ся в ці­ні.

Шве­ди теж хо­чуть обме­жи­ти свою участь у ба­зу­ван­ні фірм, які бу­ду­ють ро­сій­ську тру­бу. На­пев­но, це всі хо­ро­ші но­ви­ни. Для Укра­ї­ни.

Ні­меч­чи­на вже май­же роз­ча­ви­ла опо­зи­цію Nord Stream-2. Єв­ро­со­юз ста­ран­но ро­бить ви­гляд, що ні­чо­го не від­бу­ва­є­ться (бур­ча­н­ня й пе­ре­кла­да­н­ня па­пір­ців не бе­ре­ться до ува­ги). От уже ство­ре­но но­вий май­дан­чик для кон­суль­та­цій. Від­бу­ли­ся дві зу­стрі­чі, і тре­тя бу­де, і че­твер­та. І вза­га­лі рів­но стіль­ки, скіль­ки по­трі­бно, щоб оста­то­чно за­ба­ла­ка­ти про­бле­му.

А тру­бу ці­ло­до­бо­во про­дов­жу­ва­ти­муть кла­сти, по 3–4 км на день. Не­вдов­зі бу­де про­кла­де­но по­над три­ста кі­ло­ме­трів із 1200. До но­во­го ро­ку «по­тік» ви­йде з ні­ме­цьких і фін­ських вод.

Тре­тій енер­го­па­кет, ка­же­те? Єв­ро­пей­ські прин­ци­пи, ін­ші сан­кції до агре­со­ра? За­га­лом, якщо не мо­жна, але ду­же хо­че­ться, то ще й як мо­жна (див. рис. 1). Але за окре­мою та­ксою. І «Газ­пром» (то­чні­ше, Кремль) ді­ли­ться з єв­ро­фір­ма­ми — їм да­ли сма­чний шма­то­чок з бу­дів­ни­цтва тру­би. Ні­ме­цьким і ав­стрій­ським — пра­во на роз­по­діл ча­сти­ни при­бу­тку при ви­до­бу­тку га­зу на си­бір­ських ро­до­ви­щах. Бо­ронь Бо­же, це не ха­бар, як мо­жна, — «Єв­ро­па, ну­льо­ва тер­пи­мість до ко­ру­пції» та ін­ше. А от роз­мін акти­ва­ми й при­ві­ле­йо­ва­ні акції — це ж зов­сім ін­ша спра­ва. Пам’ята­є­ться, один лі­те­ра­тур­ний ге­рой чі­тко роз­ді­ляв, що бра­ти ха­ба­рі гро­ши­ма — це гли­бо­ко «фу», але от бор­зи­ми ще­ня­та­ми — це ж зов­сім ін­ша річ.

Ні­меч­чи­на грає свої ігри. По чо­ти­рьох тру­бо­про­во­дах обох «Пів­ні­чних по­то­ків» во­на отри­має до 110 млрд ку­бо­ме­трів ро­сій­сько­го га­зу (на рік!). По­ло­ви­ну цьо­го об­ся­гу во­на пе­ре­про­дасть да­лі. Ство­рю­є­ться най­біль­ший га­зо­вий хаб Єв­ро­пи, при­чо­му за­де­ше­во (де­ся­та ча­сти­на від­со­тка від її ВВП). Про­фіт.

Ав­стрія роз­ра­хо­вує, що її Ба­ум­гар­тен теж ста­не єв­ро­ха­бом, при­чо­му за ра­ху­нок «по­то­ків» як з Бал­ти­ки, так і з пів­дня.

Кі­сто­чку ки­ну­ли й США, по­обі­цяв­ши тер­мі­нал з при­йма­н­ня аме­ри­кан­сько­го скра­пле­но­го га­зу. Про­ект, зва­жа­ю­чи на все, бу­де ори­гі­наль­ний. Нім­ці під­три­ма­ють фі­нан­су­ва­н­ням ка­над­ський тер­мі­нал з транс­пор­ту­ва­н­ня на екс­порт скра­пле­но­го га­зу, що над­хо­дить від США. І плюс ві­зьмуть участь у ви­до­бу­тку в Пів­ні­чній Аме­ри­ці. Су­ціль­на ди­вер­си­фі­ка­ція.

НАК «На­фто­газ Укра­ї­ни», яку від­вер­то ро­блять край­ньою у ра­зі більш імо­вір­но­го про­ва­лу, по­сту­по­во по­гір­шує про­гно­зи. В ін­терв’ю Ко­бо­лє­ва вже з’яви­ла­ся оцін­ка, що ймо­вір­ність бу­дів­ни­цтва «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2» — біль­ше 50%. На­скіль­ки «біль­ше», по­ки що не вар­то уто­чню­ва­ти. По су­ті вся на­дія на США, але во­на де­да­лі слаб­ша й слаб­ша. Ра­ди­каль­но би­ти че­рез нас гор­щи­ки з «ні­ме­цькою гру­пою під­трим­ки» Трамп, схо­же, не го­то­вий. У ре­зуль­та­ті Шта­ти грі­зно й ба­га­то­зна­чно на­ду­ва­ють що­ки… Плюс про­по­ну­ють свій скра­пле­ний газ Єв­ро­пі за­мість ро­сій­сько­го. Нам, до ре­чі, теж…

У Єв­ро­пі в них зре­штою щось ви­йде — про­да­дуть. Він не на­стіль­ки до­рож­чий за ро­сій­ський і нор­везь­кий. А якщо ці­ни на газ у сві­ті зро­стуть, то вза­га­лі жо­дних про­блем. Пов­то­рю­ся, у ко­жно­го грав­ця своя гра, і на­ші ін­те­ре­си тут гли­бо­ко вто­рин­ні для всіх, окрім нас.

Про­тив­ник теж учи­ться. Так, тру­бо­про­від OPAL, що ви­во­дить газ у Ні­меч­чи­ні від мор­ської ді­лян­ки «Пів­ні­чно­го по­то­ку-1», по­бу­ду­ва­ли так, щоб, окрім «Газ­про­му», су­то те­хні­чно ним ні­хто не міг ко­ри­сту­ва­ти­ся. У під­сум­ку по­тра­пи­ли під обме­же­н­ня з кон­ку­рен­ції, тож дов­го не мо­гли ко­ри­сту­ва­ти­ся і «Пів­ні­чним по­то­ком» більш як на­по­ло­ви­ну. Тим біль­ше «Крим­наш» та ін­ший осуд агре­сії в Укра­ї­ні.

До­ве­ло­ся їхнім юри­стам і сим­па­ти­кам по­бі­га­ти по рі­зних ка­бі­не­тах у Брюс­се­лі й не тіль­ки, по­шу­ка­ти ар­гу­мен­ти. І зна­йшли. Єв­ро­па та­ки ши­ро­ко за­плю­щи­ла очі, і за­раз тру­бу OPAL мо­жна за­пов­ню­ва­ти «не­кон­ку­рен­тним га­зом» май­же на пов­ну по­ту­жність.

Ні, це не ко­ру­пція, про­сто так зір­ки скла­ли­ся. Realpolitik.

Дру­гу тру­бу EUGAL уже від са­мо­го по­ча­тку бу­ду­ва­ти­муть з ура­ху­ва­н­ням цьо­го до­сві­ду, і те­о­ре­ти­чно че­рез неї мо­жна про­ка­чу­ва­ти й ін­ший газ. Сла­ва Тре­тьо­му енер­ге­ти­чно­му па­ке­ту за­га­лом і віль­ній кон­ку­рен­ції, зокре­ма! А що біль­шість по­ту­жно­стей за­бро­ньо­ва­на (ро­сій­ською ком­па­ні­єю), ну то це так са­ме по со­бі ви­йшло. Але в пов­ній від­по­від­но­сті з най­кра­щи­ми сві­то­ви­ми пра­кти­ка­ми. Якщо без іро­нії, то си­ту­а­ція ду­же да­ле­ка від опти­мі­сти­чної. Над бал­тій­ськи­ми во­да­ми цу­пко па­нує «ре­ал­по­лі­тик» у бонн­сько­му ви­ко­нан­ні.

«До­ро­гий» друг і «Ту­ре­цький по­тік»

Тим ча­сом на пів­дні ро­сі­я­ни за­кін­чи­ли про­кла­да­н­ня че­рез Чор­не мо­ре дру­гої тру­би «Ту­ре­цько­го по­то­ку». До ре­чі ка­жу­чи, про­кла­ли її по­ки що в ні­ку­ди. Якщо ри­нок пер­шої тру­би — це Ту­реч­чи­на, і з ним більш-менш зро­зумі­ло, то з дру­гою по­ки що на­віть не­зро­зумі­ло, на який кор­дон її тяг­ти з Ту­реч­чи­ни. Ще на по­ча­тку ро­ку ро­сій­ське МЗС по­гро­жу­ва­ло, що бу­ду­ва­ти­ме її ли­ше у ра­зі одер­жа­н­ня га­ран­тій від Єв­ро­со­ю­зу. По­гро­за не вра­зи­ла, га­ран­тій не до­че­ка­ли­ся, але тру­бу по­бу­ду­ва­ли…

У Стам­бу­лі під час уро­чи­стої це­ре­мо­нії ви­ве­де­н­ня тру­би на бе­рег Пу­тін на­звав Ер­до­га­на «до­ро­гим дру­гом» і на­го­во­рив ку­пу ком­плі­мен­тів. Друг дій­сно «до­ро­гий»: ро­сі­я­нам до­ве­ло­ся до­бре за­пла­ти­ти. «Газ­про­му» — ски­ну­ти за­днім чи­слом ра­ху­нок на мі­льярд до­ла­рів за вже по­став­ле­ний у Ту­реч­чи­ну газ. (Утім, ро­сі­я­ни са­мі вин­ні — обі­ця­ли зни­зи­ти ці­ни на газ хо­ча б для «Бо­таш», але не зро­би­ли цьо­го. Те­пер до­ве­ло­ся.) При цьо­му є від­чу­т­тя, що тур­ки ще зов­сім не за­кін­чи­ли торг, і спи­сок по­трі­бних їм по­сту­пок по­пов­ни­ться.

Ту­реч­чи­на для «Газ­про­му» ду­же скла­дний пар­тнер. До то­го ж Ан­ка­ра актив­но пра­цює у пе­ре­тво­рен­ні кра­ї­ни на но­вий ре­гіо­наль­ний хаб і аж ні­як не на ли­ше ро­сій­сько­му га­зі (рис. 2). Уже про­кла­ли азер­бай­джан­ську гіл­ку, на чер­зі Ірак і (не­зва­жа­ю­чи на опір США) Іран.

Пів­ден­ну гіл­ку ми вза­га­лі про­мор­га­ли. Май­же всі си­ли йшли на про­ти­дію «Пів­ні­чно­му по­то­ку». Впли­ва­ти на Ту­реч­чи­ну ми з са­мо­го по­ча­тку ма­ло мо­гли, тож цей на­пря­мок був низь­ко­прі­о­ри­те­тним. Та і об­ся­ги на «Пів­ні­чно­му по­то­ці» ра­зів у два біль­ші. Зно­ву ж та­ки від­ря­дже­н­ня спів­ро­бі­тни­ків у Брюс­сель — ма­сні­ше й при­єм­ні­ше (для Укра­ї­ни це ціл­ком фа­ктор).

У ре­зуль­та­ті ро­бо­та з ти­ми ж кра­ї­на­ми — пар­тне­ра­ми Ту­реч­чи­ни (Сер­бі­єю, Бол­га­рі­єю, Бал­кан­ськи­ми кра­ї­на­ми та Іта­лі­єю) ве­ла­ся мля­во. Ря­тує, втім, що во­ни са­мі «до­бре справ­ля­ю­ться»: там гри­зня й су­пер­ни­цтво за пра­во ка­ча­ти ро­сій­ський газ.

На ви­хо­ді вже зро­зумі­ло, що до кін­ця 2020 р. ні­якої но­вої ін­фра­стру­кту­ри від ту­ре­цько­го кор­до­ну не по­бу­ду­ють. Тож до­ля дру­гої гіл­ки не без­хмар­на. Плюс по­ява азер­бай­джан­сько­го га­зу теж ціл­ком со­бі фа­ктор. Так, з пер­шою гіл­кою тер­мі­ни її зда­чі (це ли­ше 180 км су­хо­до­лом), ви­зна­че­ні на кі­нець 2019-го, по­бі­чно ви­сві­чу­ють про­бле­ми. Там ще не все ясно з ді­лян­кою, ви­ку­пом зем­лі, низ­кою ін­ших ню­ан­сів.

Окрім то­го, це за­сіб ти­ску сто­рін. Ан­ка­ру на­сам­пе­ред хви­лює пер­ша гіл­ка (для се­бе), пі­сля її пу­ску ін­те­рес до дру­гої по­мі­тно впа­де. Звід­си й пра­гне­н­ня Мо­скви син­хро­ні­зу­ва­ти їх за­пуск. І все це з усмі­шка­ми й роз­по­від­я­ми про ві­чну дру­жбу. Це Схід, і ду­же тон­кий…

Пов­то­рю, пів­ден­ний на­пря­мок у сен­сі ува­ги у нас не­до­пра­цьо­ва­ний. Це пи­та­н­ня і до МЗС, і до «На­фто­га­зу». На Бал­ти­ці ми яв­но всту­па­є­мо у фа­зу ар’єр­гар­дних бо­їв (хо­ча бо­ро­ти­ся мо­жна й тре­ба), при цьо­му про­дов­жу­ва­ти ігно­ру­ва­ти пів­ден­ний на­пря­мок не вар­то, — там ще ба­га­то мо­жна зро­би­ти, хо­ча б по зсу­ву стро­ків. Мо­жли­во­сті є: у ре­гіо­ні клу­бок вза­є­мо­ви­клю­чних ін­те­ре­сів. Так, скла­дно, так, це не за­ти­шний Брюс­сель. Але хто вам, хло­пці, обі­цяв каз­ку?

Як і очі­ку­ва­ло­ся, Єв­ро­па Єв­ро­пою, але ви­грі­ба­ти нам до­ве­де­ться зде­біль­шо­го са­мим. В Укра­ї­ні ж тим ча­сом су­ціль­ні ігри й пе­ре­тя­гу­ва­н­ня (а ча­сто і йо­го по­пу­тне пе­ре­пи­лю­ва­н­ня) ка­на­та. Кра­ї­на за­ві­ша­на бі­гбор­да­ми з обі­цян­кою зни­зи­ти ці­ни на газ удві­чі — «тіль­ки ви­бе­ріть». При­чо­му ре­аль­но в най­кра­що­му ра­зі зни­зять хо­ча б на кіль­ка мі­ся­ців, бла­го, час бу­де лі­тній.

А у «На­фто­га­зу» при про­по­зи­ції на­зва­ти со­бі­вар­тість укра­їн­сько­го га­зу (жо­дно­го ра­зу не се­кре­тну) по­чи­на­є­ться істе­ри­ка й роз­по­віді, що та­ко­го зві­ра в при­ро­ді вза­га­лі не існує. При цьо­му її що­рі­чно роз­ра­хо­ву­ють і на­віть у від­кри­тих зві­тах від­обра­жа­ють. Але спра­ва на­віть не в со­бі­вар­то­сті, а в то­му, що сво­го га­зу, як і ра­ні­ше, ма­ло. За­мість пла­но­ва­но­го до 2020 р. рив­ка у ви­до­бу­тку на 30% до­бре, якщо бу­де плюс 5–10%.

При­чин ба­га­то, і основ­на — пов­не розба­лан­су­ва­н­ня дій дер­жав­них і мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди, плюс ба­наль­на жа­ді­бність, ба­жа­н­ня на­жи­ти­ся на пе­ре­про­да­жу ро­до­вищ то­що. А от по­слі­дов­ної ме­то­ди­чної по­лі­ти­ки то­чно не спо­сте­рі­га­є­ться, хо­ча ча­су ли­ша­є­ться де­да­лі мен­ше.

Ни­ні­шній си­ту­а­ції з тран­зи­том жи­ти за­ли­ши­ло­ся рів­но один рік. По­тім світ змі­ни­ться, і не в кра­щий бік. Ми мо­же­мо більш-менш впли­ва­ти на темп змін, але не зу­пи­ни­ти їх. Вла­сне, світ змі­ню­є­ться дав­но. Так, си­ту­а­ція двад­ця­ти­рі­чної дав­но­сті з тран­зи­том більш як 90% ро­сій­сько­го га­зу че­рез Укра­ї­ну за­кін­чи­ла­ся в «ну­льо­вих» ро­ках, за­раз за­вер­шу­є­ться пе­рі­од із тран­зи­том при­бли­зно по­ло­ви­ни ви­ще­зга­да­но­го об­ся­гу.

Це по­га­но, не­спра­ве­дли­во, по­лі­ти­чно мо­ти­во­ва­но, за­охо­чує агре­со­ра і… від­бу­ва­є­ться пря­мо на на­ших очах. Мо­жна пла­ка­ти, але нам із цим усе одно жи­ти й пра­цю­ва­ти.

У най­ближ­чі кіль­ка ро­ків ми або різ­ко на­ро­сти­мо ви­до­бу­ток га­зу, ви­ко­нав­ши го­ре­зві­сну про­гра­му 20/20, не­хай і на три-чо­ти­ри ро­ки пі­зні­ше. Або… Або бу­де ду­же по­га­но. По­ки що у нас за­вал що­до тем­пів при­ро­сту ви­до­бу­тку га­зу в Укра­ї­ні, і йо­го тре­ба ви­тя­га­ти.

Цен­траль­ний апа­рат НАКУ вміє за­до­ро­го на­йма­ти ефе­ктив­них іно­зем­них юри­стів (на ви­хо­ді пе­ре­мо­га в Сток­голь­мі) і зна­чно гір­ше пра­цю­ва­ти усе­ре­ди­ні кра­ї­ни (про­вал з «Укр­на­фтою»). Ну й су­ди­ти­ся зі сво­їм го­лов­ним і по­ки що єди­ним акціо­не­ром — Ка­бмі­ном (це, без­умов­но, ноу-хау). Хо­ча там пре­кра­сні всі сто­ро­ни.

Зви­чка НАКУ на­ві­шу­ва­ти на всіх, хто до­зво­лить за­сум­ні­ва­ти­ся в її одві­чній ге­ні­аль­но­сті, яр­лик аген­тів Фір­та­ша, Крем­ля ста­ла зви­чною. Але смі­шно­го в цьо­му не­ба­га­то. Плюс му­тна істо­рія з єв­ро­облі­га­ці­я­ми (на­ві­що во­ни бу­ли по­трі­бні, «На­фто­га­зу» чі­тко по­ясни­ти так і не вда­ло­ся); від­вер­те за­тя­гу­ва­н­ня з по­ді­лом фун­кцій (ан­бан­длінг).

На до­да­чу у цен­траль­но­го офі­су май­же не­при­кри­тий кон­флікт з ке­рів­ни­цтвом «Укр­га­зви­до­бу­ва­н­ня», на­сам­пе­ред з йо­го очіль­ни­ком Оле­гом Про­хо­рен­ком. При цьо­му ви­до­був­ни­ки швид­ше за Про­хо­рен­ка, який уже в те­мі, ніж за ін­ве­ст­бан­кі­рів, що ліз­ти у ви­до­бу­ток від­вер­то по­бо­ю­ю­ться.

Бу­кет, що й ка­за­ти, вра­жає. І з усім цим на­бо­ром «тре­ба спро­бу­ва­ти зле­ті­ти». І все це на тлі ви­бо­рів, ко­ли най­ближ­чий рік усі «рва­ти­муть на со­бі ви­ши­ван­ки», хто біль­ше вбо­лі­ває за на­род і що йо­му, пал­ко й ні­жно ко­ха­но­му, по­обі­цяє.

Тим ча­сом ко­жен день — це плюс три кі­ло­ме­три «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2». Не­по­га­но б пе­ред офі­сом «На­фто­га­зу» спо­ру­ди­ти та­бло з та­ки­ми да­ни­ми. Та й пе­ред Ка­бмі­ном і Вер­хов­ною Ра­дою та­кож. Мо­жна ко­штом «Газ­про­му» або за ра­ху­нок пре­мій за пе­ре­мо­гу над ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.