Рі­зно­го­лос­ся єв­ро­а­тлан­ти­чно­го хо­ру

Під­три­мав­ши те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни, За­хід не на­ва­жу­є­ться по­си­ли­ти тиск на Ро­сію

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Во­ло­ди­мир КРАВЧЕНКО

Ро­сій­сько-укра­їн­ська вій­на зно­ву з’яви­ла­ся у сві­то­вих топ-но­ви­нах.

До­від­ав­шись із мас-ме­діа про об­стріл і за­хо­пле­н­ня Ро­сі­єю укра­їн­ських вій­сько­вих су­ден, про взя­т­тя в по­лон на­ших мо­ря­ків і рі­ше­н­ня РНБОУ за­про­ва­ди­ти во­єн­ний стан, дру­зі й ро­ди­чі ба­га­тьох укра­їн­ців, що пе­ре­бу­ва­ють за кор­до­ном, стри­во­же­но обри­ва­ли те­ле­фо­ни й від­прав­ля­ли мей­ли з одним-єди­ним за­пи­та­н­ням «Що від­бу­ва­є­ться?».

Те са­ме за­пи­та­н­ня ста­ви­ли і в єв­ро­пей­ських та аме­ри­кан­ських сто­ли­цях, де но­ви­на про еска­ла­цію си­ту­а­ції в ра­йо­ні Кер­чен­ської про­то­ки на якийсь час по­ті­сни­ла те­му Брек­зи­ту й про­бле­му з мі­гран­та­ми на аме­ри­кан­сько-ме­кси­кан­сько­му кор­до­ні. У по­лі­ти­ків і ди­пло­ма­тів по­дія ви­кли­ка­ла «гли­бо­ку стур­бо­ва­ність». Адже об­стріл укра­їн­ських вій­сько­вих ка­те­рів і бу­кси­ра не про­сто ще одне по­ру­ше­н­ня Ро­сі­єю між­на­ро­дно­го пра­ва: зро­ста­ють ри­зик пов­но­мас­шта­бно­го во­єн­но­го кон­флі­кту і за­гро­за без­пе­ці дер­жав Чор­но­мор­сько­го ре­гіо­ну.

Мо­сква, пе­ре­вів­ши кон­флікт нав­ко­ло Азов­сько­го мо­ря з гі­бри­дно­го про­ти­сто­я­н­ня у від­кри­ту зброй­ну агре­сію, зви­ну­ва­чує Ки­їв у про­во­ка­ції і ствер­джує, що укра­їн­ські ко­ра­блі по­ру­ши­ли «ро­сій­ські те­ри­то­рі­аль­ні во­ди». Су­дя­чи з то­го, що Бо­лі­вія, Ка­зах­стан і Ки­тай під­три­ма­ли в Ра­дбе­зі ООН ро­сій­ський по­ря­док ден­ний, ці кра­ї­ни по­ді­ля­ють та­ку вер­сію по­дій. Але да­ле­ко не всі у сві­ті по­го­ди­ли­ся з крем­лів­ською ін­тер­пре­та­ці­єю.

Як між­на­ро­дні ор­га­ні­за­ції (НАТО), так і кра­ї­ни де­мо­кра­ти­чно­го спів­то­ва­ри­ства зно­ву під­твер­ди­ли свою під­трим­ку су­ве­ре­ні­те­ту й те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни в рам­ках її між­на­ро­дно ви­зна­них кор­до­нів, за­кли­ка­ли звіль­ни­ти за­хо­пле­ні ко­ра­блі й мо­ря­ків, а та­кож за­жа­да­ли від Ро­сії за­без­пе­чи­ти віль­не про­хо­дже­н­ня су­ден в Азов­ське мо­ре че­рез Кер­чен­ську про­то­ку і на­зад. Однак цей єв­ро­а­тлан­ти­чний хор не був зла­го­дже­ним.

Най­жорс­ткі­ше на по­дії в ра­йо­ні Кер­чен­ської про­то­ки від­ре­а­гу­ва­ли Спо­лу­че­ні Шта­ти. Під­три­мав­ши на­шу кра­ї­ну сло­вом (за­су­див­ши дії Ро­сії, яка, за сло­ва­ми аме­ри­кан­сько­го по­сла в Ки­є­ві Ма­рі Йо­ва­но­вич, за­хо­пле­н­ням укра­їн­ських ко­ра­блів офі­цій­но під­твер­ди­ла свою участь в агре­сії про­ти Укра­ї­ни), США і ді­лом по­си­ли­ли тиск на РФ: у че­твер До­нальд Трамп ого­ло­сив че­рез Twitter, що він ска­су­вав зу­стріч із Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним в Ар­ген­ти­ні.

«Спи­ра­ю­чись на той факт, що ко­ра­блів і мо­ря­ків не по­вер­ну­то в Укра­ї­ну з Ро­сії, я ви­рі­шив, що для всіх за­ці­кав­ле­них сто­рін бу­де лі­пше ска­су­ва­ти мою ра­ні­ше за­пла­но­ва­ну зу­стріч в Ар­ген­ти­ні з пре­зи­ден­том Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним», — на­пи­сав Д.трамп. За сло­ва­ми за­сту­пни­ка го­ло­ви прес-слу­жби Дер­жде­пу Ро­бер­та Пал­ла­ді­но, це силь­не по­сла­н­ня пре­зи­ден­та, і во­но до­по­мо­же ізо­лю­ва­ти РФ.

Прав­да, Ва­шинг­тон зму­сив тро­хи по­нер­ву­ва­ти­ся Ки­їв, ко­ли про­тя­гом пер­шої до­би пі­сля за­хо­пле­н­ня укра­їн­ських ко­ра­блів і мо­ря­ків від пред­став­ни­ків Бі­ло­го до­му й Дер­жде­пу не про­лу­на­ло жо­дно­го ко­мен­та­рю. А тим ча­сом в От­та­ві очіль­ник МЗС за­яву зро­бив то­го ж дня! При­чи­на три­ва­ло­го мов­ча­н­ня США, ймо­вір­но, не тільки в за­го­стрен­ні про­бле­ми мі­гран­тів на кор­до­ні з Ме­кси­кою, а й у то­му, що аме­ри­кан­ці не­по­га­но орі­єн­ту­ю­ться в укра­їн­ських ре­а­лі­ях і хо­ті­ли по­ди­ви­ти­ся, що бу­де з пре­зи­дент­ськи­ми ви­бо­ра­ми, як від­бу­ва­ти­ме­ться го­ло­су­ва­н­ня у Вер­хов­ній Ра­ді що­до за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну і яким бу­де оста­то­чний ва­рі­ант ука­зу пре­зи­ден­та.

Так, ре­а­кція аме­ри­кан­ців бу­ла най­більш силь­ною і жорс­ткою, і спа­си­бі їм за це. Однак не вар­то осо­бли­во обна­ді­ю­ва­ти­ся з при­во­ду зна­чу­що­сті укра­їн­ських про­блем для Ва­шинг­то­на: як і ра­ні­ше, зов­ні­шня по­лі­ти­ка Бі­ло­го до­му ви­зна­ча­є­ться вну­трі­шньо­по­лі­ти­чни­ми те­чі­я­ми, і за­го­стре­н­ня в Азов­сько-чор­но­мор­ській аква­то­рії збі­гло­ся з мо­сков­ським «штор­мом» нав­ко­ло Трамп-та­у­е­ра і з но­вою хви­лею скан­да­лу з при­во­ду ймо­вір­но­го спів­ро­бі­тни­цтва пред­став­ни­ків пе­ред­ви­бор­но­го шта­бу Трам­па з Ро­сі­єю, щоб впли­ну­ти на ре­зуль­тат пре­зи­дент­ських пе­ре­го­нів.

На від­мі­ну від аме­ри­кан­ської, по­зи­ція Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу ви­яви­ла­ся не та­кою жорс­ткою. Єв­ро­со­юз — це 28 кра­їн, 28 уря­дів, що ма­ють рі­зні від­но­си­ни з Ро­сі­єю і рі­зні ін­те­ре­си в спів­ро­бі­тни­цтві з Мо­сквою.

Ви­сло­вив­ши стур­бо­ва­ність еска­ла­ці­єю кон­флі­кту, одні єв­ро­пей­ські дер­жа­ви (зокре­ма Поль­ща й кра­ї­ни Бал­тії) чі­тко за­яви­ли про агре­сію РФ і за­кли­ка­ли за­про­ва­ди­ти про­ти неї но­ві сан­кції. Не­спо­ді­ва­но за по­си­ле­н­ня ан­ти­ро­сій­ських обме­жу­валь­них за­хо­дів актив­но ви­сло­ви­ли­ся ра­ні­ше стри­ма­ні в цьо­му пи­тан­ні Ні­дер­лан­ди. Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ні­меч­чи­на, Фран­ція, Шве­ція та ін­ші — обме­жи­ли­ся зви­ну­ва­че­н­ням Ро­сії в по­ру­шен­ні норм між­на­ро­дно­го пра­ва. Тре­ті ж (як, на­при­клад, Угор­щи­на) не по­спі­ша­ють за­су­джу­ва­ти Кремль, по­ясню­ю­чи свою по­зи­цію не­до­ста­тньо «чі­ткою кар­ти­ною ін­ци­ден­ту». А Бол­га­рія ву­ста­ми сво­го прем’єр-мі­ні­стра вза­га­лі обме­жи­ла­ся за­кли­ком до обох кра­їн — і жер­тви, і агре­со­ра — до діа­ло­гу й стри­ма­но­сті.

Є кіль­ка при­чин та­ко­го рі­зно­го­лос­ся.

По-пер­ше, на по­зи­цію уря­дів кра­їн Єв­ро­со­ю­зу впли­ва­ють як єв­ро­ске­пти­ки й по­пу­лі­сти, що вже при­йшли або ж рву­ться до вла­ди, так і зна­чне про­ро­сій­ське ло­бі. Всі во­ни за­пев­ня­ють, що ан­ти­ро­сій­ські сан­кції не­ефе­ктив­ні й зав­да­ють шко­ди еко­но­мі­ці кра­їн ЄС, що для діа­ло­гу з РФ две­рі слід за­ли­ша­ти від­кри­ти­ми. І хо­ча на­слід­ки для єв­ро­пей­ських ком­па­ній не та­кі ка­та­стро­фі­чні, як у цьо­му пе­ре­ко­нує крем­лів­ське ло­бі (див. спец­про­ект «Ви­кра­де­н­ня Єв­ро­пи»), міф про сер­йо­зний вплив обме­жу­валь­них за­хо­дів на еко­но­мі­ку Єв­ро­со­ю­зу жи­ву­чий. І йо­го актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ють «дру­зі Ро­сії», пра­гну­чи по­вер­ну­ти­ся не­хай на ри­зи­ко­ва­ний, але до­сить при­ва­бли­вий ро­сій­ський ри­нок.

По-дру­ге, на За­хо­ді бо­я­ться подаль­шої еска­ла­ції си­ту­а­ції на Схо­ді.

Ба­га­тьох ля­кає, що кон­флікт низь­кої ін­тен­сив­но­сті пе­ре­ро­сте у від­кри­те во­єн­не про­ти­сто­я­н­ня Укра­ї­ни і Ро­сії, що во­єн­ні дії ви­йдуть за ме­жі Дон­ба­су, і по­тре­ба якось ре­а­гу­ва­ти на вій­ну в цен­трі Єв­ро­пи по­ру­шить спо­кій­не й роз­мі­ре­не жи­т­тя єв­ро­пей­ців. То­му-то, хо­ча фра­кція ХДС/ХСС у Бун­де­ста­зі й ухва­ли­ла жорс­тку за­яву про­ти во­єн­них дій Ро­сії, ні­ме­цькі ди­пло­ма­ти за­кли­ка­ють оби­дві кра­ї­ни — Укра­ї­ну і Ро­сію — до де­е­ска­ла­ції і ка­жуть, що ва­жли­во вжи­ва­ти «за­хо­ди для змі­цне­н­ня до­ві­ри» і ви­рі­шу­ва­ти пи­та­н­ня за до­по­мо­гою «стри­ма­но­сті й діа­ло­гу». І це не тільки по­зи­ція Ні­меч­чи­ни.

То­му, ко­ли Пе­тро По­ро­шен­ко за­яв­ляє, що одним з мо­жли­вих ва­рі­ан­тів під­трим­ки Укра­ї­ни мо­же бу­ти при­су­тність кіль­кох су­ден НАТО в Чор­но­му мо­рі, то на сьо­го­дні це ви­да­є­ться ма­ло­ймо­вір­ним. По­ка­зо­во, що прес-се­кре­тар уря­ду ФРН Штеф­фен Зай­берт уже за­явив, що Ні­меч­чи­на від­хи­ли­ла за­клик Укра­ї­ни від­ря­ди­ти ні­ме­цькі вій­сько­ві ко­ра­блі в Чор­не мо­ре.

Обе­ре­жна по­зи­ція чле­нів альян­су зро­зумі­ла. Але ду­же обра­зли­ва. Адже Укра­ї­на сво­го ча­су бра­ла участь в опе­ра­ції НАТО «Актив­ні зу­си­л­ля» із за­по­бі­га­н­ня пе­ре­су­ван­ню те­ро­ри­стів у Се­ред­зем­но­му мо­рі й опе­ра­ції ЄС «Ата­лан­та» у рам­ках за­хо­дів що­до бо­роть­би з пі­рат­ством бі­ля бе­ре­гів Афри­кан­сько­го ро­гу. Але ж дії Ро­сії в Азов­сько-чор­но­мор­ській аква­то­рії це те са­ме що на­па­ди со­ма­лій­ських пі­ра­тів. Утім, хі­ба ж Ро­сія це Со­ма­лі? Во­на — «Вер­хня Воль­та з ба­лі­сти­чни­ми ра­ке­та­ми».

На­стіль­ки ж ма­ло­ймо­вір­но, що на за­пла­но­ва­ній на 4–5 гру­дня зу­стрі­чі мі­ні­стрів за­кор­дон­них справ кра­їн НАТО з очіль­ни­ка­ми зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних ві­домств Укра­ї­ни й Гру­зії альянс під­три­має про­по­зи­цію Ки­є­ва роз­ши­ри­ти на­тов­ську при­су­тність у Чор­но­мор­сько­му ре­гіо­ні по­ві­тря­ним па­тру­лю­ва­н­ням, збіль­ше­н­ням за­хо­джень ту­ди ко­ра­блів і по­си­ле­н­ням вза­є­мо­дії у сфе­рі без­пе­ки в рі­зних фор­ма­тах. Зно­ву ж та­ки че­рез те, що про­від­ні єв­ро­пей­ські чле­ни НАТО роз­гля­да­ють та­ку про­по­зи­цію як крок до еска­ла­ції.

Не­важ­ко при­пу­сти­ти, яка до­ля очі­кує й іні­ці­а­ти­ву ко­ман­ду­ва­ча укра­їн­ських ВМС Іго­ря Во­рон­чен­ка, ко­трий за­явив, що Укра­ї­на звер­та­ти­ме­ться до сві­то­во­го спів­то­ва­ри­ства з про­ха­н­ням за­кри­ти для Ро­сії Бо­сфор­ську про­то­ку. Ки­є­ву бу­де скла­дно зна­йти ар­гу­мен­ти, зда­тні пе­ре­ко­на­ти в цьо­му Стам­бул, який во­дно­час і за сво­бо­ду мо­ре­плав­ства в Азов­сько­му мо­рі та Кер­чен­ській про­то­ці ви­сту­пає, і вми­ро­тво­рює Мо­скву. Тим біль­ше що ту­ре­цький пре­зи­дент Ре­джеп Ер­до­ган про­по­нує ту­ре­цьке по­се­ре­дни­цтво між Укра­ї­ною і Ро­сі­єю з уре­гу­лю­ва­н­ня «ін­ци­ден­ту в Кер­чен­ській про­то­ці».

По-тре­тє, на по­зи­ції за­хі­дних пар­тне­рів по­зна­ча­є­ться й за­галь­на не­до­ві­ра до укра­їн­ської вла­ди, яка пу­скає по­рох в очі псев­до­ре­фор­ма­ми, за­гру­зла в ко­ру­пцій­них скан­да­лах і не до­три­му­є­ться взя­тих на се­бе зо­бов’язань.

На цьо­му тлі не тільки Бу­да­пешт хо­че ма­ти «чі­тку кар­ти­ну» ро­сій­сько-укра­їн­сько­го «мор­сько­го бою». Так, мі­ністр обо­ро­ни Ні­меч­чи­ни Ур­су­ла фон дер Ля­єн ка­же, що на­ра­зі про­ясне­но не всі об­ста­ви­ни по­дії в Кер­чен­ській про­то­ці: «Укра­ї­на по­вин­на на­да­ти до­ка­зи кон­кре­тних по­дій». А спі­кер пар­ла­мен­ту Сло­вач­чи­ни Ан­дрей Дан­ко вза­га­лі пря­мо­лі­ній­но за­явив, що укра­їн­ська вла­да мо­же при­хо­ву­ва­ти прав­ду про по­дії 25 ли­сто­па­да. «Я не та лю­ди­на, яка до­ві­ряє По­ро­шен­ко­ві. Зно­ву ж та­ки, за по­ві­дом­ле­н­ня­ми, Укра­ї­на обду­ри­ла з по­мер­лим жур­на­лі­стом (іде­ться про ін­сце­ну­ва­н­ня СБУ за­ма­ху на ро­сій­сько­го опо­зи­цій­но­го жур­на­лі­ста Ар­ка­дія Баб­чен­ка. — В.К.). Ми по­вин­ні спо­кій­но по­ди­ви­ти­ся на всі по­дії і фа­кти. Але на­справ­ді я бо­ю­ся, що де­які лю­ди з на­ми зно­ву про­сто зі­гра­ли. Не ви­ма­гай­те від нас не­гай­но да­ва­ти су­дже­н­ня і не ви­ма­гай­те міль­йо­на сан­кцій, ва­жли­вим є мир між Укра­ї­ною і Ро­сі­єю», — за­явив очіль­ник сло­ва­цько­го пар­ла­мен­ту.

Цьо­го ра­зу За­хід на­сто­ро­жи­ло не тільки те, що се­ред чле­нів екі­па­жу бу­ли й спів­ро­бі­тни­ки вій­сько­вої кон­тр­ро­звід­ки СБУ, про при­су­тність яких ра­ді­сно по­ві­до­ми­ла ро­сій­ська вла­да. Зре­штою, на вій­сько­вих су­днах завжди бу­ли при­су­тні «осо­бі­сти», що й по­ясню­ва­ли єв­ро­пей­цям укра­їн­ські ди­пло­ма­ти. Пар­тне­рів, дру­зів і со­ю­зни­ків Укра­ї­ни на­сто­ро­жи­ло пе­ред­усім не­о­чі­ку­ва­не для всіх рі­ше­н­ня укра­їн­ської вла­ди про за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну і за­гро­зу пе­ре­не­се­н­ня пре­зи­дент­ських ви­бо­рів на не­ви­зна­че­ний час.

На За­хо­ді ба­га­то хто так і не зро­зу­мів, чо­му ли­ше на п’ятий рік вій­ни, ко­ли вже за­ги­ну­ло по­над де­сять ти­сяч укра­їн­ців, Бан­ко­ва за­хо­ті­ла за­про­ва­ди­ти во­єн­ний стан. На­ших пар­тне­рів не пе­ре­ко­ну­ють по­ясне­н­ня, що на від­мі­ну від 2014 ро­ку — це вже не при­хо­ву­ва­на Мо­сквою зброй­на агре­сія Ро­сії. (Втім, цей ар­гу­мент не­пе­ре­кон­ли­вий і для ба­га­тьох укра­їн­ців.) І сло­ва­цький спі­кер А.дан­ко, який пов’язав май­бу­тні пре­зи­дент­ські ви­бо­ри в Укра­ї­ні з по­ді­я­ми в ра­йо­ні Кер­чен­ської про­то­ки, як хло­пчик у каз­ці Ан­дер­се­на, ли­ше озву­чив те, що в ба­га­тьох єв­ро­пей­ських по­лі­ти­ків бу­ло на дум­ці.

Не ви­клю­че­но, що не­га­тив­на ре­а­кція за­хі­дних пар­тне­рів (озву­че­на, за ін­фор­ма­ці­єю DT.UA, зокре­ма, і Ан­ге­лою Мер­кель, і Май­ком Пом­пео під час те­ле­фон­ної ро­змо­ви з Пе­тром По­ро­шен­ком) ви­яви­ла­ся одні­єю з при­чин, що впли­ну­ли на рі­ше­н­ня укра­їн­сько­го пре­зи­ден­та ско­ро­ти­ти час во­єн­но­го ста­ну і за­фі­ксу­ва­ти да­ту про­ве­де­н­ня ви­бо­рів.

Пе­ре­ра­хо­ва­ні ви­ще чин­ни­ки, що ви­зна­ча­ють по­зи­цію єв­ро­пей­ських кра­їн, по­зна­чи­ли­ся й на змі­сті мля­вої за­яви Ра­ди ЄС. Утім, хі­ба мо­гла бу­ти ін­шою ця де­кла­ра­ція, ко­ли про­від­ні єв­ро­пей­ські кра­ї­ни ке­ру­ю­ться мюн­хен­ською ло­гі­кою 1938 ро­ку — «тільки б не бу­ло вій­ни»? То­му й за­ява НАТО ви­яви­ла­ся та­кою ж без­барв­ною. Втім, ген­сек альян­су Єнс Стол­тен­берг, пред­став­ля­ю­чи по­зи­цію всіх кра­їн єв­ро­а­тлан­ти­чної ор­га­ні­за­ції, у сво­є­му ко­мен­та­рі дав жорс­ткі­шу оцін­ку ді­ям Ро­сії: «Не­має ви­прав­да­н­ня за­сто­су­ван­ню вій­сько­вої си­ли про­ти укра­їн­ських су­ден і слу­жбов­ців ВМС».

У си­ту­а­ції ж пря­мої агре­сії Ро­сії Ки­їв по­тре­бує не тільки осу­ду ата­ки на укра­їн­ські вій­сько­ві ко­ра­блі, а й дій сві­то­во­го спів­то­ва­ри­ства, зда­тних си­ме­три­чно по­ка­ра­ти Мо­скву за по­ру­ше­н­ня між­на­ро­дно­го пра­ва і не допу­сти­ти в май­бу­тньо­му на­па­ду на на­шу кра­ї­ну. Адже, як за­зна­чи­ла де­пу­та­тка Єв­ро­пар­ла­мен­ту Ре­бек­ка Гармс, не мо­жна ні­чо­го не ро­би­ти у від­по­відь на по­ру­ше­н­ня між­на­ро­дно­го мор­сько­го пра­ва.

Ще в пер­ші го­ди­ни кри­зи пред­став­ни­ки Укра­ї­ни ка­за­ли: по­трі­бні чі­ткі ди­пло­ма­ти­чні й сан­кцій­ні дії, а та­кож дії у сфе­рі без­пе­ки з бо­ку пар­тне­рів Укра­ї­ни, щоб де­мо­ти­ву­ва­ти Ро­сію про­дов­жу­ва­ти еска­ла­цію. Із за­кли­ком до єв­ро­пей­ських кра­їн зро­би­ти біль­ше звер­ну­ла­ся й офі­цій­на пред­став­ни­ця аме­ри­кан­сько­го Дер­жде­пу Гі­зер Но­єрт. За її сло­ва­ми, один із пре­дме­тів обго­во­ре­н­ня — га­зо­про­від «Пів­ні­чний по­тік-2».

Не мо­жна ска­за­ти, що в Ста­ро­му Сві­ті не по­чу­ли за­кли­ків з Но­во­го: у Єв­ро­со­ю­зі остан­ні­ми дня­ми актив­но обго­во­рю­ва­ли за­про­ва­дже­н­ня но­вих ан­ти­ро­сій­ських сан­кцій. Але що дов­ше три­ва­ло обго­во­ре­н­ня, то мен­ше за­ли­ша­ло­ся опти­мі­зму, що ЄС по­си­лить пер­со­наль­ні й еко­но­мі­чні обме­жу­валь­ні за­хо­ди про­ти ро­сі­ян і ро­сій­ських ком­па­ній. «На­ра­зі ве­де­ться діа­лог що­до сан­кцій. Щось бу­де. Пі­зні­ше, у гру­дні. Щось...» — зло про­ко­мен­ту­вав си­ту­а­цію укра­їн­ський ди­пло­мат на умо­вах ано­нім­но­сті.

Не тільки в Ри­мі, а й у Бер­лі­ні й Па­ри­жі (де чу­до­во роз­би­ра­ю­ться в ню­ан­сах то­го, що від­бу­ва­є­ться на Схо­ді в ці­ло­му і в Азов­сько­чор­но­мор­ській аква­то­рії зокре­ма) ви­сту­па­ють про­ти по­си­ле­н­ня обме­жу­валь­них за­хо­дів що­до Ро­сії. На дум­ку ні­ме­цьких і фран­цузь­ких ди­пло­ма­тів, сан­кції — «де­що по­спі­шна» іні­ці­а­ти­ва, адже во­ни не є ча­сти­ною «за­хо­дів зі змі­цне­н­ня до­ві­ри» між Ки­є­вом і Мо­сквою. І, зви­чай­но ж, у Бер­лі­ні не зби­ра­ю­ться від­мов­ля­ти­ся від «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2».

Єв­ро­па «на роз­тяж­ці» між по­лі­ти­кою пре­син­гу і ди­пло­ма­ті­єю «зі змі­цне­н­ня діа­ло­гу». І та­ке рі­зно­го­лос­ся єв­ро­а­тлан­ти­чно­го хо­ру ви­кли­кає в Ро­сії по­чу­т­тя за­до­во­ле­н­ня. Як і пе­ред­ви­бор­ні ігри па­трі­о­тів у Ки­є­ві.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.