На­ка­за­но ви­жи­ти: вій­на, що не від­пу­скає...

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ми­хай­ло МАТЯШ

З по­ча­тком бо­йо­вих дій на Схо­ді Укра­ї­ни пе­ред су­спіль­ством та дер­жа­вою по­ста­ли но­ві ви­кли­ки і про­бле­ми, які по­тре­бу­ють гли­бо­ко­го си­стем­но­го ви­вче­н­ня та про­фе­сій­но­го на­у­ко­во­го ана­лі­зу.

Для пси­хо­ло­гії та­кою про­бле­мою є мо­дель змі­ни осо­би­сто­сті, між­осо­би­сті­сних від­но­син, став­ле­н­ня осо­би­сто­сті до су­спіль­ства та су­спіль­ства — до ге­ро­ї­чної осо­би­сто­сті. Сю­ди ж слід за­ра­ху­ва­ти пев­ні етно­на­ціо­наль­ні та між­кон­фе­сій­ні ін­тер­пре­та­ції кон­флі­кту, які хоч і не є при­чи­ною, але не­рід­ко ви­сту­па­ють сві­то­гля­дною мо­де­л­лю оцін­ки від­но­син.

Виходячи з на­ве­де­них фа­ктів, ка­фе­дра за­галь­ної і ме­ди­чної пси­хо­ло­гії На­ціо­наль­но­го ме­ди­чно­го уні­вер­си­те­ту іме­ні О.бо­го­моль­ця спіль­но з Дер­жав­ним ін­сти­ту­том сі­мей­ної та мо­ло­ді­жної по­лі­ти­ки за­по­ча­тку­ва­ла пер­ші в Укра­ї­ні на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня пси­хо­ло­гі­чно­го ста­ну бій­ців, їхніх пе­ре­жи­вань, стра­ж­дань, ада­пта­ції чи де­за­да­пта­ції вну­трі­шньої, в сім’ї, су­спіль­стві, про­фе­сій­но­му се­ре­до­ви­щі пі­сля по­вер­не­н­ня до мир­но­го жи­т­тя.

Су­ча­сні бо­йо­ві дії та за­сто­су­ва­н­ня су­ча­сних озбро­єнь при­зво­дять до ве­ли­че­зної кіль­ко­сті мін­но-ви­бу­хо­вих травм в уча­сни­ків бо­йо­вих дій, що зна­чною мі­рою транс­фор­мує вну­трі­шню кар­ти­ну хво­ро­би, осо­бли­во з ура­ху­ва­н­ням пост­трав­ма­ти­чних стре­со­вих роз­ла­дів, роз­ла­дів ада­пта­ції в ча­сі, про­сто­рі, і не­ми­ну­че спри­чи­ня­ють більш тяж­кі на­слід­ки.

Со­ці­аль­ні про­бле­ми — клю­чо­ві для во­ї­нів АТО

На­сам­пе­ред по­трі­бно усві­до­ми­ти, на яко­му ета­пі ми ни­ні пе­ре­бу­ва­є­мо і чи ма­є­мо вдо­сталь на­ви­чок та знань про си­ту­а­цію, що скла­ла­ся на­ра­зі вна­слі­док ро­сій­ської агре­сії. Ми спро­бу­ва­ли це зро­зу­мі­ти, за­сто­су­вав­ши кла­си­чні ме­то­ди пси­хо­ме­три­чно­го до­слі­дже­н­ня, зокре­ма гли­бин­не ін­терв’ю.

На мою дум­ку, на­ші фра­зи «Я так ба­чу», «Ме­ні так зда­є­ться», «Я хо­тів би… « — це пев­на ін­фор­ма­ція що­до цін­но­стей, оці­ню­валь­них су­джень, сте­ре­о­ти­пів, по­треб та очі­ку­вань, у то­му чи­слі й со­ці­аль­них. Во­ни є або про­фе­сій­ни­ми, або ди­ле­тант­ськи­ми.

До по­ня­т­тя осо­би­сто­сті ми йшли че­рез мо­дель лю­ди­ни, ко­тра по­тра­пи­ла в екс­тре­маль­ну си­ту­а­цію. Ра­ні­ше ми вже до­слі­джу­ва­ли стан уча­сни­ків лі­кві­да­ції ава­рії на ЧАЕС, про­бле­ми вій­сько­вих стар­шо­го по­ко­лі­н­ня, а са­ме — ве­те­ра­нів Дру­гої сві­то­вої вій­ни, Аф­га­ні­ста­ну та ін­ших зброй­них кон­флі­ктів. Зві­сно, со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні умо­ви то­ді бу­ли ін­ши­ми, а до­ступ до ін­фор­ма­ції — вкрай низь­ким. Те­пер су­спіль­ство від­кри­те, актив­но фор­му­ю­ться ін­сти­ту­ти гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, що до­зво­ляє нам до­сить прав­ди­во опи­са­ти осо­би­сто­сті як во­ї­на, ве­те­ра­на, так і йо­го дру­жи­ни, ді­тей, ма­ми. Адже в ко­жно­го — свої ба­че­н­ня та сприйня­т­тя си­ту­а­ції, що скла­ла­ся.

Най­бо­лю­чі­ші про­бле­ми для во­ї­нів — со­ці­аль­ні. На по­ча­тку бо­йо­вих дій, ко­ли з’яви­ли­ся пер­ші по­стра­жда­лі й ве­те­ра­ни, що за­зна­ли ПТСР, їхні по­чу­т­тя пе­ре­мі­сти­лись у до­сить вузь­ке ко­ло про­блем — це вну­трі­шні пе­ре­жи­ва­н­ня, на­скіль­ки бій­ці усві­до­ми­ли свої стра­ж­да­н­ня і де са­ме хо­чуть ба­чи­ти се­бе в су­спіль­стві. По су­ті — це со­ці­аль­ні про­бле­ми, ви­рі­ше­н­ня яких ле­жить на по­верх­ні. Зда­ва­ло­ся б, тре­ба ли­ше за­до­воль­ни­ти їхні за­пи­ти. Не­ро­зу­мі­н­ня та від­чу­т­тя кри­чу­щої не­спра­ве­дли­во­сті ви­прав­да­ні, ко­ли ве­те­ра­ни не мо­жуть отри­ма­ти за­де­кла­ро­ва­них дер­жа­вою від­по­від­них пільг за участь у бо­йо­вих ді­ях, за втра­че­не здо­ров’я і пе­ре­жи­ті стра­ж­да­н­ня.

2014–2015 ро­ки за­свід­чи­ли, що си­сте­ма охо­ро­ни здо­ров’я — вій­сько­ві го­спі­та­лі, окре­мі обла­сні клі­ні­чні лі­кар­ні та го­спі­та­лі ве­те­ра­нів вій­ни — в ча­сти­ні лі­ку­ва­н­ня й ре­а­бі­лі­та­ції уча­сни­ків бо­йо­вих дій спра­цю­ва­ла до­сить ефе­ктив­но. Ме­ди­чну до­по­мо­гу отри­ма­ли всі, ко­му во­на бу­ла по­трі­бна. Ни­ні в Укра­ї­ні ді­ють 30 шпи­та­лів ве­те­ра­нів вій­ни, в яких про­хо­дять лі­ку­ва­н­ня та ре­а­бі­лі­та­цію во­ї­ни АТО, аф­ган­ці та ве­те­ра­ни Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Дер­жав­ні ме­ди­чні за­кла­ди удо­ско­на­лю­ю­ться зав­дя­ки су­ча­сно­му обла­днан­ню, а най­го­лов­ні­ше — там з’яв­ля­є­ться ква­лі­фі­ко­ва­ний пер­со­нал.

До вій­ни на Схо­ді держава не ма­ла спра­ви з та­кою ве­ли­че­зною кіль­кі­стю тяж­ких пси­хо­ло­гі­чних стра­ж­дань, які ви­ни­ка­ють вна­слі­док бо­йо­вих дій. Тож ме­тою на­шо­го до­слі­дже­н­ня бу­ло зро­зу­мі­ти стра­ж­да­н­ня ве­те­ра­нів — уча­сни­ків бо­йо­вих дій, стру­кту­ру їхніх пе­ре­жи­вань, со­ці­аль­ні за­пи­ти й очі­ку­ва­н­ня. І, що над­зви­чай­но ва­жли­во, — сприйня­т­тя су­спіль­ством ве­те­ра­нів вій­ни.

Фор­маль­но свої обов’яз­ки що­до ве­те­ра­нів держава ви­ко­на­ла прийня­т­тям від­по­від­них по­ста­нов, роз­по­ря­джень, за­ко­нів. Однак за ци­ми акта­ми від­сту­пає у тінь лю­ди­на, що ча­сто за­ли­ша­є­ться із пси­хо­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми сам на сам. На наш по­гляд, про­бле­ма по­ля­гає не у від­су­тно­сті цен­трів на­да­н­ня від­по­від­ної до­по­мо­ги, а на­сам­пе­ред — у від­су­тно­сті чі­ткої си­сте­ми під­го­тов­ки спе­ці­а­лі­стів, зокре­ма клі­ні­чних чи ме­ди­чних пси­хо­ло­гів, со­ці­аль­них пра­ців­ни­ків, спе­ці­а­лі­стів із фі­зи­чної ре­а­бі­лі­та­ції. На­ше зав­да­н­ня — ство­ри­ти від­по­від­ні умо­ви для під­го­тов­ки про­фе­сій­них ка­дрів, які змо­жуть ви­рі­ши­ти про­бле­ми ве­те­ра­нів АТО та до­по­мог­ти їм зна­йти своє мі­сце у мир­но­му жит­ті.

Осо­бли­во­сті со­ці­а­лі­за­ції та ре­со­ці­а­лі­за­ції уча­сни­ків бо­йо­вих дій

На­ші на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня три­ва­ли кіль­ка мі­ся­ців і за­вер­ши­лись у жов­тні 2018 ро­ку. В опи­ту­ван­ні взя­ли участь 470 ре­спон­ден­тів — уча­сни­ків бо­йо­вих дій, які про­хо­ди­ли лі­ку­ва­н­ня та ре­а­бі­лі­та­цію в дер­жав­них го­спі­та­лях ве­те­ра­нів вій­ни Укра­ї­ни, а са­ме — в Жи­то­мир­сько­му, Він­ни­цько­му, Рів­нен­сько­му, Хмель­ни­цько­му го­спі­та­лях та в Укра­їн­сько­му дер­жав­но­му ме­ди­ко-со­ці­аль­но­му цен­трі ве­те­ра­нів вій­ни, що роз­мі­ще­ний у се­ли­щі Ци­блі Ки­їв­ської обла­сті.

Ме­тою на­шо­го до­слі­дже­н­ня бу­ло оці­ни­ти став­ле­н­ня су­спіль­ства до ве­те­ра­нів вій­ни на ма­те­рі­а­лах оцін­ки са­мих ве­те­ра­нів. В умо­вах ін­фор­ма­цій­но­гі­бри­дної вій­ни із за­сто­су­ва­н­ням су­ча­сних ви­дів озбро­є­н­ня, і осо­бли­во вна­слі­док мін­но-ви­бу­хо­вих травм, над­зви­чай­но ва­жли­вим пре­дме­том ана­лі­зу є са­ме пси­хо­ло­гі­чний стан уча­сни­ків бо­йо­вих дій.

Пси­хо­ло­гі­чна пра­кти­ка ба­га­то­гран­на, оскіль­ки про­фе­сій­на мі­сія фа­хів­ця прин­ци­по­во по­ля­гає не ли­ше у спів­чут­ті, спів­пе­ре­жи­ван­ні па­ці­єн­ту, а в до­по­мо­зі усві­до­ми­ти осо­би­сті­сні про­бле­ми, пе­ре­бу­ду­ва­ти ми­сле­н­ня (ство­ри­ти но­ву ко­гні­тив­ну мо­дель жит­тє­ді­яль­но­сті) для ефе­ктив­ної пе­ре­оцін­ки трав­ма­ти­чно­го до­сві­ду, від­но­ви­ти від­чу­т­тя цін­но­сті вла­сної осо­би­сто­сті, від­но­ви­ти зда­тність подаль­шо­го пов­но­цін­но­го існу­ва­н­ня у сві­ті.

Зу­пи­ни­мо­ся на кон­кре­тних ре­зуль­та­тах до­слі­дже­н­ня «Сьо­го­де­н­ня уча­сни­ків АТО» і про­ко­мен­ту­є­мо основ­ні тен­ден­ції (див. таб. 1).

Як ба­чи­мо, в рей­тин­гу про­блем, із яки­ми зі­штов­ху­ю­ться ве­те­ра­ни АТО, най­більш зна­чу­щи­ми є не­с­прийня­т­тя су­спіль­ством і, вла­сне, стан їхньо­го фі­зи­чно­го здо­ров’я. На на­шу дум­ку, із за­го­стре­н­ням цих про­блем одна по­чи­нає по­си­лю­ва­ти ін­шу.

Від­по­віді на за­пи­та­н­ня «На ва­шу дум­ку, на­скіль­ки по­слу­ги, що на­да­ю­ться уча­сни­кам АТО, від­по­від­а­ють їхнім по­тре­бам?» (див. таб. 2) де­мон­стру­ють як оче­ви­дність по­тре­би са­ме пси­хо­ло­гі­чної до­по­мо­ги в го­спі­та­лі під час ре­а­бі­лі­та­ції, так і ви­со­ку оцін­ку її від­по­від­но­сті по­тре­бам ве­те­ра­нів. Слід від­зна­чи­ти про­блем­ність, із по­гля­ду бій­ців, ме­ди­чно­го об­слу­го­ву­ва­н­ня за мі­сцем про­жи­ва­н­ня, по­слуг із на­вча­н­ня но­вих про­фе­сій та пра­це­вла­шту­ва­н­ня, які на­да­ють ра­йон­ні цен­три зайня­то­сті, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, при­ва­тні під­при­єм­ці.

Ве­те­ра­нам бра­кує до­бро­го став­ле­н­ня спів­ві­тчи­зни­ків (ли­ше 7 %), на яке во­ни як уча­сни­ки бо­йо­вих дій за­слу­го­ву­ють (див. таб. 3). Ду­же ці­ка­вою є від­по­відь уча­сни­ків АТО що­до пев­ною мі­рою ко­ле­ктив­ної від­по­від­аль­но­сті са­мих же уча­сни­ків за став­ле­н­ня до них ото­че­н­ня. 41% вва­жає, що мі­ра по­зи­тив­но­го чи не­га­тив­но­го став­ле­н­ня «за­ле­жить від то­го, як по­во­ди­ться біль­шість уча­сни­ків АТО».

У ме­жах на­шо­го до­слі­дже­н­ня ва­жли­ва про­бле­ма­ти­ка подаль­ших пер­спе­ктив за­лу­че­н­ня уча­сни­ків АТО до актив­но­сті в гро­ма­ді (див. таб. 4). Ве­те­ра­ни вій­ни хо­чуть бу­ти ефе­ктив­ни­ми й ко­ри­сни­ми у за­хо­дах, спря­мо­ва­них на вій­сько­во-па­трі­о­ти­чне ви­хо­ва­н­ня учнів­ської мо­ло­ді, та в ін­фор­ма­цій­но-про­сві­тни­цькій ро­бо­ті військ­ко­ма­тів із при­зов­ни­ка­ми. На­скіль­ки нам ві­до­мо, гро­ма­ди і держава не завжди ви­ко­ри­сто­ву­ють цей по­ту­жний гро­мад­сько-па­трі­о­ти­чний ре­сурс.

Про­ве­де­не до­слі­дже­н­ня за­свід­чує прин­ци­по­ве ба­че­н­ня ве­те­ра­на­ми шля­хів по­кра­ще­н­ня ста­ну і ста­но­ви­ща, в яких во­ни пе­ре­бу­ва­ють, за ра­ху­нок ви­клю­чно­го ви­ко­на­н­ня дер­жа­вою та ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди за­ко­нів, що свід­чить про від­чу­т­тя ни­ми пев­ної со­ці­аль­ної не­спра­ве­дли­во­сті та не­си­стем­но­сті дій і, ймо­вір­но, не­по­слі­дов­но­сті в ре­а­лі­за­ції їхніх прав (див. таб. 5). Є ве­ли­ка про­бле­ма аде­ква­тних їхнім за­слу­гам пе­ред су­спіль­ством мо­раль­ної під­трим­ки, ро­зу­мі­н­ня та на­ле­жної ува­ги.

Глиб­ший ана­ліз на­шо­го до­слі­дже­н­ня бу­де пред­став­ле­но на шпаль­тах спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го на­у­ко­во­го ви­да­н­ня «Мі­жна­ро­дний жур­нал за­галь­ної та ме­ди­чної пси­хо­ло­гії».

Вра­жа­ли не­ймо­вір­ної си­ли ду­ху бій­ці з тяж­ки­ми по­ра­не­н­ня­ми, які пі­сля оду­жа­н­ня ба­жа­ли про­дов­жу­ва­ти слу­жи­ти да­лі. Де­які з них ство­рю­ва­ли ве­те­ран­ські спіль­но­ти й до­по­ма­га­ли сво­їм по­бра­ти­мам прой­ти пси­хо­ло­гі­чну ре­а­бі­лі­та­цію та ада­пту­ва­ти­ся до мир­но­го жи­т­тя. Не ли­ше ми фа­хо­во до­по­ма­га­ли ве­те­ра­нам, а й са­мі бій­ці до­по­ма­га­ли нам зна­йти та­кі спосо­би та ме­то­ди пси­хо­ло­гі­чної під­трим­ки, ре­а­бі­лі­та­ції, які бу­ли б най­більш ефе­ктив­ни­ми і прийня­тни­ми, з ура­ху­ва­н­ням етно­пси­хо­ло­гі­чних осо­бли­во­стей на­ших гро­ма­дян.

Спи­ра­ю­чись на до­свід, за­зна­чи­мо, що клю­чо­ве зав­да­н­ня для на­у­ков­ців, які опі­ку­ю­ться пи­та­н­ня­ми пси­хо­ло­гі­чної під­трим­ки та ре­а­бі­лі­та­ції, — ство­ри­ти ін­сти­ту­ції, ко­трі до­по­мо­жуть ве­те­ра­нам вій­ни на Схо­ді Укра­ї­ни отри­ма­ти фа­хо­ву ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ну ме­ди­чну та пси­хо­ло­гі­чну до­по­мо­гу.

На пре­ве­ли­кий жаль, вій­на три­ває, а це озна­чає, що уча­сни­ків бо­йо­вих дій ста­ва­ти­ме біль­ше, а от­же бій­ці му­сять зна­ти, ку­ди во­ни мо­жуть звер­ну­тись по ква­лі­фі­ко­ва­ну до­по­мо­гу, і бу­ти впев­не­ни­ми, що не за­ли­ша­ться зі сво­єю бі­дою сам на сам. Нав­чи­ти­ся вмі­ти слу­ха­ти і чу­ти ко­жно­го ве­те­ра­на — має ста­ти прі­о­ри­те­том у ро­бо­ті як для дер­жа­ви, так і, зві­сно, для про­фе­сій­ної ме­ди­ко-пси­хо­ло­гі­чної спіль­но­ти. На­ші до­слі­дже­н­ня, крім те­о­ре­ти­чно­го зна­че­н­ня для на­у­ков­ців, ма­ють і пра­кти­чну цін­ність для за­сто­су­ва­н­ня їх у ро­бо­ті ме­ди­чни­ми, вій­сько­ви­ми пси­хо­ло­га­ми, лі­ка­ря­ми-пси­хо­те­ра­пев­та­ми, осо­бли­во в го­спі­та­лях ве­те­ра­нів вій­ни, а та­кож со­ці­аль­ни­ми пра­ців­ни­ка­ми, спів­ро­бі­тни­ка­ми слу­жби зайня­то­сті та Мі­ні­стер­ством у спра­вах ве­те­ра­нів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.