Де­марш Лі­бер­ма­на: від­кла­де­на вій­на не зні­має про­блем

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ві­ктор КАСПРУК

Ізра­їль уко­тре про­дов­жує «лі­бер­ма­ни­ти».

Лі­дер пар­тії «Наш дім Ізра­їль» (НДІ) Аві­гдор Лі­бер­ман, який по­дав у від­став­ку з клю­чо­вої по­са­ди мі­ні­стра обо­ро­ни Ізра­ї­лю че­рез не­зго­ду з м’якою від­по­від­дю ізра­їль­тян на об­стрі­ли їхньої те­ри­то­рії з Се­кто­ра Га­за, опу­блі­ку­вав пост у Twitter: «Те­пер усім зро­зумі­ло, чо­му ми втра­ти­ли по­тен­ці­ал стри­му­ва­н­ня». Це ста­ло від­по­від­дю по­лі­ти­ка на кри­ти­ку на йо­го адре­су лі­де­ра пар­тії «Єв­рей­ський дім» На­фта­лі Бен­не­та в ізра­їль­сько­му Кне­се­ті.

Де­марш Лі­бер­ма­на — це знак не­зго­ди з до­ся­гну­тим на­пе­ре­до­дні пе­ре­мир’ям із ра­ди­каль­ним па­ле­стин­ським угру­по­ва­н­ням ХАМАС, оскіль­ки Ізра­їль, во­ло­ді­ю­чи всі­ма по­тен­цій­ни­ми мо­жли­во­стя­ми для зни­ще­н­ня ХАМАСУ, «Хе­збол­ли» та ін­ших ісла­міст­ських те­ро­ри­сти­чних угру­пу­вань, не ро­бить цьо­го, а в ре­зуль­та­ті стра­ждає йо­го мир­не на­се­ле­н­ня.

З ін­шо­го бо­ку, ця від­став­ка спри­йма­є­ться де­ким у Па­ле­стин­ській ав­то­но­мії ледь не як пе­ре­мо­га те­ро­ри­стів з ХАМАСУ. Та­кі по­лі­ти­чні по­тря­сі­н­ня в Ізра­ї­лі па­ле­стин­ці вва­жа­ють ви­явом слаб­ко­сті. На дум­ку про­фе­со­ра Ма­ха­йма­ра Абу-са­а­да, де­ка­на фа­куль­те­ту по­лі­то­ло­гії в уні­вер­си­те­ті Аз-за­хар, «Га­за по­стра­жда­ла силь­ні­ше. Але, з мо­раль­но­го по­гля­ду, жи­те­лі Га­зи ви­гра­ли те, що та­ке ва­жли­ве для араб­сько­го су­спіль­ства, — са­мо­по­ва­гу. Пі­сля по­ту­жно­го уда­ру за­ли­ши­ла­ся са­мо­по­ва­га, не­зва­жа­ю­чи на жер­тви. Ми ви­зна­чи­ли час і умо­ви при­пи­не­н­ня во­гню. Ізра­їль не по­спі­шав по­го­джу­ва­ти­ся, але все ж зре­штою по­го­див­ся».

І ко­ли так ду­має па­ле­стин­ський про­фе­сор, то не­важ­ко со­бі уяви­ти, які дум­ки з’яв­ля­ю­ться в ха­ма­сів­сько­го ке­рів­ни­цтва, ко­тре зда­тне сприйня­ти та­ку ізра­їль­ську по­зи­цію як слаб­кість, якою мо­жна бу­де ско­ри­ста­ти­ся у від­по­від­ний для цьо­го мо­мент.

Зві­сно, не в усьо­му мо­жна по­го­джу­ва­ти­ся з Лі­бер­ма­ном, але йо­го по­зи­ція що­до Па­ле­стин­ської ав­то­но­мії і Се­кто­ра Га­за, як і ра­ні­ше, ко­ли він у 2009—2012-х і 2013—2015-х ро­ках обі­ймав по­са­ду мі­ні­стра за­кор­дон­них справ, є по­слі­дов­ною. Бо якщо Ізра­їль втра­тить «по­тен­ці­ал стри­му­ва­н­ня», то цим зда­тні ско­ри­ста­ти­ся не тільки ХАМАС і «Хе­збол­ла». Слаб­ка по­зи­ція ізра­їль­тян від­ра­зу ж бу­де ви­ко­ри­ста­на Іра­ном для під­го­тов­ки вій­ни з Ізра­ї­лем, який, як вва­жа­ють у Те­ге­ра­ні, не має пра­ва на існу­ва­н­ня.

І, як за­явив сам Аві­гдор Лі­бер­ман в одно­му з ін­терв’ю: «Ми сво­ї­ми ру­ка­ми ви­го­до­ву­є­мо мон­стра на ім’я ХАМАС, від­так уже че­рез рік він пе­ре­тво­ри­ться на по­до­бу «Хе­збол­ли». А в ін­шо­му ін­терв’ю він на­го­ло­сив: «Не мо­жна спо­кій­но прийня­ти той факт, що по пів­дню Ізра­ї­лю бу­ло ви­пу­ще­но п’ятсот ра­кет, а ми пі­шли на при­пи­не­н­ня во­гню на умо­вах во­ро­га... То­му ви­бо­ру в ме­не не бу­ло».

І, хо­ча сьо­го­дні де­хто в Ізра­ї­лі оці­нює гу­чну від­став­ку Лі­бер­ма­на як по­пу­лізм, во­на біль­ше схо­жа на про­ду­ма­ний ма­невр до­свід­че­но­го по­лі­ти­ка. Адже, пе­ре­бу­ва­ю­чи на по­са­ді мі­ні­стра обо­ро­ни, він не зміг ви­ко­на­ти одну з основ­них обі­ця­нок, яку да­вав сво­їм ви­бор­цям, — бо­ро­ти­ся з те­ро­ри­ста­ми з ХАМАСУ, оскіль­ки ке­ру­вав про­це­сом і про­дов­жує ке­ру­ва­ти прем’єр-мі­ністр Бе­нья­мін Не­та­нья­гу. А ско­ва­ний у сво­їх ді­ях Аві­гдор Лі­бер­ман був, швид­ше, при­став­кою до крі­сла мі­ні­стра, з чим за­ко­но­мір­но не ба­жав ми­ри­ти­ся.

Втім, вар­то звер­ну­ти ува­гу на той факт, що йо­го за­яви про не­мо­жли­вість пра­цю­ва­ти з Не­та­нья­гу по­вто­рю­ю­ться з пе­рі­о­ди­чні­стю в кіль­ка ро­ків. І не мо­жна ви­клю­ча­ти, що пі­сля чер­го­вих ви­бо­рів в Ізра­ї­лі Лі­бер­ман зно­ву прийме про­по­зи­цію Не­та­нья­гу зайня­ти крі­сло мі­ні­стра. Але в очах по­тен­цій­них ви­бор­ців він ви­гля­да­ти­ме без­ком­про­мі­сним по­лі­ти­ком, який на­сам­пе­ред ду­має про свою кра­ї­ну, а по­тім — про се­бе, а не нав­па­ки. То­му він яв­но під­ви­щив свої еле­кто­раль­ні акції на на­сту­пних ви­бо­рах.

Як свід­чить не­дав­нє опи­ту­ва­н­ня су­спіль­ної дум­ки, про­ве­де­не ін­сти­ту­та­ми «Да­хав» і «Мі­дгам» на за­мов­ле­н­ня ра­діо­стан­ції «Га­лей ЦАХАЛ», пар­тія «Наш дім Ізра­їль» пі­сля від­став­ки Лі­бер­ма­на отри­ма­ла по­зи­тив­ний еле­кто­раль­ний ре­зо­нанс. Те­пер НДІ на най­ближ­чих ви­бо­рах мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти у Кне­се­ті на 8 ман­да­тів.

Та­ким чи­ном, пар­тія Лі­бер­ма­на зда­тна по­кра­щи­ти свої по­зи­ції. Оскіль­ки, як на­го­ло­си­ли ав­то­ри цьо­го опи­ту­ва­н­ня, НДІ з ші­стьма мі­сця­ми у Кне­се­ті (а на­справ­ді всьо­го з п’ятьма, оскіль­ки Ор­лі Ле­ві ви­йшла зі скла­ду фра­кції) ба­лан­су­ва­ла на рів­ні еле­кто­раль­но­го бар’єру. А остан­ні по­дії май­же по­дво­ї­ли по­пу­ляр­ність НДІ у ви­бор­ців.

Тим ча­сом у пар­тії «Єв­рей­ський дім» про­сте­жу­є­ться про­ти­ле­жна тен­ден­ція. Якщо ра­ні­ше опи­ту­ва­н­ня обі­ця­ли цій пар­тії до 14 ман­да­тів (ни­ні во­на має 8), то те­пер — тільки 9. І не мо­жна ви­клю­ча­ти, що це пов’яза­но з рі­ше­н­ням На­фта­лі Бен­не­та за­ли­ши­ти­ся в ко­а­лі­ції, не­зва­жа­ю­чи на ко­ли­шні гу­чні уль­ти­ма­ту­ми ви­йти з неї.

Так са­мо тро­хи втра­чає й «Лі­куд», очо­лю­ва­ний Бе­нья­мі­ном Не­та­нья­гу. Хо­ча пар­тія прем’єра має шанс збе­рег­ти своє те­пе­рі­шнє пред­став­ни­цтво у Кне­се­ті в 30 ман­да­тів.

Швид­ше за все, Аві­гдор Лі­бер­ман са­ме на це й роз­ра­хо­ву­вав. На тлі ін­ших тільки він за­ли­ша­є­ться у бі­ло­му фра­ку, гор­дий і не­зро­зумі­лий. Хо­ча не­га­ти­вом у та­ких роз­ра­хун­ках мо­же ста­ти те, що до­стро­ко­ві ви­бо­ри не від­бу­ду­ться. І то­ді йо­му важ­ко бу­де дов­го утри­му­ва­ти еле­кто­раль­ні сим­па­тії на та­ко­му ви­со­ко­му для НДІ рів­ні.

Однак ті, хто ува­жно сте­жить за ізра­їль­ською по­лі­ти­кою, мо­жуть сар­ка­сти­чно ска­за­ти: хі­ба це впер­ше Лі­бер­ман «ска­че» з уря­ду до трам­плі­ну, який до­по­мо­же впі­йма­ти зо­ло­ту риб­ку. А її мо­же й не бу­ти, якщо за­мість п’яти ман­да­тів, що за­ли­ши­ли­ся, ви­яв­ля­ться роз­би­ті но­чви не­по­до­ла­н­ня про­хі­дно­го бар’єру у два від­со­тки.

Сам же Аві­гдор Лі­бер­ман на­го­ло­сив: «Не­та­нья­гу не під­три­мав мою лі­нію, спря­мо­ва­ну на пе­ре­мо­гу над те­ро­ром. Я не мо­жу за­ли­ша­ти­ся на мі­сці, щоб пе­ре­тво­ри­ти­ся на фі­го­вий ли­сток, який при­кри­ває ка­пі­ту­ля­цію пе­ред те­ро­ром. Це без­від­по­від­аль­но. Це озна­чає ки­ну­ти всіх жи­те­лів пів­дня...»

Однак, якщо про­сте­жи­ти ре­а­кцію ХАМАСУ на цю від­став­ку, ви­ко­ри­ста­ну ним у сво­їх про­па­ган­дист­ських ці­лях, то для ньо­го це бу­ло свя­тко­вим днем. Ха­ма­сів­ці роз­да­ва­ли на ву­ли­цях цу­кер­ки й па­хла­ву. Адже мир на їхніх умо­вах те­ро­ри­сти ви­ко­ри­ста­ють для то­го, щоб пе­ре­гру­пу­ва­ти свої си­ли й під­го­ту­ва­ти­ся до но­вих, зна­чно по­ту­жні­ших ра­ке­тних уда­рів по те­ри­то­рії Ізра­ї­лю. То­му від­кла­де­на вій­на не зні­має про­блем, а тільки по­си­лює їх.

Лі­бер­ман ми­слить і пра­гне ді­я­ти на ко­ристь сво­їй кра­ї­ні. І, мо­жли­во, са­ме він у май­бу­тньо­му гі­дний по­са­ди прем’єр­мі­ні­стра. Але ва­дою, яка істо­тно галь­мує зро­ста­н­ня йо­го по­лі­ти­чної кар’єри, ста­ло те, що ізра­їль­ська елі­та, як пра­ва, так і лі­ва, ча­сто не зда­тна спри­йма­ти йо­го че­рез без­ком­про­мі­сну й різ­ку по­зи­цію у від­сто­ю­ван­ні ін­те­ре­сів Ізра­їль­ської дер­жа­ви.

Крім то­го, хо­ча він і ви­хо­дець із впли­во­вої в Ізра­ї­лі «ки­ши­нів­ської об­щи­ни», у ве­ли­кій по­лі­ти­ці ця об­ста­ви­на ча­сто при­но­сить йо­му біль­ше мі­ну­сів, ніж плю­сів. Оскіль­ки ча­сти­на ко­рін­них ізра­їль­тян спри­ймає йо­го як лю­ди­ну, що на­ро­ди­ла­ся по­за ме­жа­ми Ізра­ї­лю і то­му не зда­тна пов­ні­стю зро­зу­мі­ти всіх ню­ан­сів ізра­їль­сько­го бу­т­тя.

Во­дно­час від­став­ка Лі­бер­ма­на ви­сві­тлює одну ду­же ва­жли­ву для ізра­їль­тян про­бле­му. Не­зва­жа­ю­чи на те, що їхня кра­ї­на пе­ре­бу­ває в пер­ма­нен­тно­му ста­ні гі­бри­дної вій­ни не ли­ше з па­ле­стин­ця­ми, а, по-су­ті, з біль­ші­стю араб­сько­го сві­ту, на сьо­го­дні в Ізра­ї­лі є чин­ний уряд, але не­має лі­де­ра, хо­ча б на­бли­же­но­го до мас­шта­бу Гол­ди Ме­їр, Іцха­ка Ра­би­на чи Арі­е­ля Ша­ро­на.

На жаль, тра­пи­ло­ся так, що Бе­нья­мін Не­та­нья­гу, в яко­го сво­го ча­су бу­ли всі шан­си ста­ти на­сту­пним у цьо­му спи­ску лі­де­рів, зго­дом втра­тив та­ку мо­жли­вість. Три­ва­ле пе­ре­бу­ва­н­ня на ви­щій по­са­ді роз­бе­сти­ло ко­лись без­ком­про­мі­сно­го й го­то­во­го при­йма­ти жорс­ткі рі­ше­н­ня що­до во­ро­гів сво­го на­ро­ду вчо­ра­шньо­го Бі­бі й пе­ре­тво­ри­ло на сьо­го­дні­шньо­го па­на Не­та­нья­гу, для яко­го пи­та­н­ня жорс­ткої від­по­віді во­ро­гу або йо­го зни­ще­н­ня (як це бу­ло в ко­ли­шньо­го Бі­бі) вже не є най­го­лов­ні­шим. Об­ста­ви­ни нав­ко­ло ньо­го скла­ли­ся та­ким чи­ном, що він біль­ше пе­ре­йма­є­ться тим, як по­лі­ти­чно при­кри­ти­ся у всі­ля­ких роз­слі­ду­ва­н­нях, іні­ці­йо­ва­них про­ти ньо­го, не втра­ти­ти рей­тинг у но­ви­нах на те­ле­ка­на­лах та як кра­ще по­да­ти се­бе під час пе­ре­мо­вин і пе­ре­го­во­рів.

І це від­бу­ва­є­ться то­ді, ко­ли з бо­ку ісла­міст­ських во­ро­гів Ізра­ї­лю не пе­ре­стає по­стій­но зву­ча­ти, «що сіо­ніст­ський во­рог має бу­ти зни­ще­ний».

То­му Аві­гдор Лі­бер­ман і по­дав у від­став­ку, що не мо­же спо­кій­но спо­сте­рі­га­ти за тим, як ісла­мі­сти ве­дуть гі­бри­дну вій­ну з ізра­їль­тя­на­ми, в якій під­па­лю­ють по­ля та лі­си, ко­па­ють ту­не­лі, що ве­дуть на ізра­їль­ську те­ри­то­рію, об­стрі­лю­ють ав­то­мо­бі­лі, ви­бу­ха­ють з прив’яза­ною до ті­ла бом­бою і при цьо­му не отри­му­ють аде­ква­тної від­по­віді.

А жи­те­лі пів­дня Ізра­ї­лю зму­ше­ні жи­ти під зву­ки си­рен, ря­ту­ва­ти від об­стрі­лів сво­їх ді­тей та лі­тніх ба­тьків у бом­бо­схо­ви­щах, чу­ти ви­бу­хи над го­ло­вою, ба­чи­ти па­ла­ю­чий, зруй­но­ва­ний ра­ке­тою бу­ди­нок і ті­ла за­ги­блих та зно­ву біг­ти в за­хи­ще­ні від ра­кет мі­сця.

«Іхтам­нє­ти» з ХАМАСУ ко­ри­сту­ю­ться по­бла­жли­ві­стю тих, хто «ку­пує ти­шу». А отри­мав­ши мо­жли­вість на­ко­пи­чи­ти си­ли й кра­ще під­го­ту­ва­ти­ся, вко­тре вчи­ня­ти­муть ма­со­ва­ні ра­ке­тні об­стрі­ли Ізра­ї­лю.

Га­сло «Щоб тільки не бу­ло вій­ни» тут не спра­цює. Оскіль­ки чим біль­ше ви бу­де­те уми­ро­тво­ря­ти агре­со­ра, тим біль­ше він ма­ти­ме до вас пре­тен­зій.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.