«Скрізь я чув плач»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ка­те­ри­на КОНСТАНТИНОВА Фо­то Ва­си­ля Ар­тю­шен­ка

До 10 гру­дня у га­ле­реї «Лав­ра» три­ва­ти­ме ви­став­ка «Ґа­рет Джонс. Що­ден­ник»: це при­свя­та ви­да­тно­му бри­тан­сько­му жур­на­лі­сто­ві, який пер­шим роз­по­вів сві­то­ві прав­ду про Го­ло­до­мор.

Шлях у ми­ну­ле, в кон­текс­ті ці­єї ви­став­ки, — що­ден­ник ¥аре­та Джон­са, в яко­му за­фі­ксо­ва­но тра­гі­чні сто­рін­ки Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні. Одна з ци­тат: «Я про­йшов че­рез без­ліч сіл і 12 кол­го­спів. Скрізь я чув плач: «У нас не­має хлі­ба. Ми по­ми­ра­є­мо!».

1933 ро­ку, не­хту­ю­чи рі­зни­ми по­пе­ре­дже­н­ня­ми про ри­зи­ки для жи­т­тя в СРСР, ¥арет Джонс по­тра­пляє в Укра­ї­ну й не­ле­галь­но ви­ру­шає в по­до­рож. Ва­жли­ве уто­чне­н­ня: ОДПУ за­бо­ро­ня­ло в’їзд в Укра­ї­ну іно­зем­ним жур­на­лі­стам. Вра­же­н­ня від жа­хли­вої си­ту­а­ції ви­ли­ли­ся на сто­рін­ки йо­го що­ден­ни­ка, що став тра­гі­чним до­ку­мен­том ті­єї жа­хли­вої епо­хи. Як ка­же ку­ра­тор­ка ви­став­ки «¥арет Джонс. Що­ден­ник» Ана­ста­сія Гай­ду­ке­вич, ки­їв­ська екс­по­зи­ція не мі­стить ори­гі­на­лів що­ден­ни­ків, тут пред­став­ле­ні фо­то­ко­пії, ви­ко­ри­ста­ні че­рез ві­део­про­е­кції. Є ба­га­то ци­тат із то­го що­ден­ни­ка.

На дум­ку па­ні Ана­ста­сії, са­ме що­ден­ни­ки ¥аре­та Джон­са да­ють об’єктив­ну кар­ти­ну си­ту­а­ції з Го­ло­до­мо­ром у кон­текс­ті сві­то­вих по­дії то­го ча­су, — а це по­ча­ток 30-х ро­ків ХХ сто­лі­т­тя.

— Зокре­ма, для США це був пе­рі­од за­вер­ше­н­ня Ве­ли­кої де­пре­сії, а для Ні­меч­чи­ни — час при­хо­ду до вла­ди Гі­тле­ра, — роз­по­від­ає ку­ра­тор­ка. — При­бли­зно то­ді ж по­стає пи­та­н­ня ле­гі­ти­ма­ції СРСР на сві­то­вій аре­ні. І де­які дер­жа­ви, хо­ча ін­фор­ма­ція про Го­ло­до­мор до них усе-та­ки ді­йшла, ви­рі­ши­ли на неї не ре­а­гу­ва­ти і вста­но­ви­ти офі­цій­ні ди­пло­ма­ти­чні від­но­си­ни з СРСР. Тоб­то це і є той за­галь­ний мі­жна­ро­дний кон­текст, який ми теж хо­ті­ли по­ка­за­ти в рам­ках ви­став­ки.

Па­ні Ана­ста­сія про­ти­став­ляє фа­кти, на­ве­де­ні у ста­т­тях ¥аре­та та йо­го що­ден­ни­ках, то­му, що ре­транс­лю­ва­ли у світ ра­дян­ські про­па­ган­ди­сти в осо­бі Вол­те­ра Дю­ран­ті — ке­рів­ни­ка мо­сков­сько­го бю­ро га­зе­ти «Нью-йорк таймс», на­во­дить ци­та­ти й до­ку­мен­ти, які під­твер­джу­ють, що світ знав про нав­ми­сний го­лод в Укра­ї­ні, але мов­чав.

На дум­ку ав­то­рів ви­став­ки, і сьо­го­дні ви­ни­ка­ють пев­ні дра­ма­ти­чні па­ра­ле­лі з ти­ми по­ді­я­ми, адже й ни­ні світ до­во­лі дов­го та ви­бір­ко­во ре­а­гує на втор­гне­н­ня РФ на укра­їн­ську те­ри­то­рію, на оку­па­цію Кри­му та Схо­ду, а де­які жур­на­лі­сти до­во­лі обе­ре­жно доби­ра­ють сло­ва, аби не на­зи­ва­ти пев­ні по­дії та­ки­ми, яки­ми во­ни є на­справ­ді.

Що сто­су­є­ться осо­би­сто­сті ¥аре­та Джон­са — то він не до­жив до сво­го 30-річ­чя всьо­го один день. У 1935 ро­ці під час по­до­ро­жі по сві­ту йо­го ви­кра­ли й за­стре­ли­ли бан­ди­ти у Вну­трі­шній Мон­го­лії.

В Укра­ї­ні ¥арет Джонс бу­вав три­чі — упро­довж 1930–1933 рр. ¥арет та­кож по­до­ро­жу­вав Єв­ро­пою, по­тра­пив до США. Він мав ба­га­то за­хо­плень і фа­хо­вих упо­до­бань, зокре­ма пра­цю­вав сто­ке­ром на нор­везь­ко­му чов­ні та кер­мо­вим на шве­цьких і ні­ме­цьких чов­нах. 1930-го він став на­віть ра­дни­ком з пи­тань між­на­ро­дної по­лі­ти­ки прем’єр­мі­ні­стра Ве­ли­кої Бри­та­нії Де­ві­да Ллойд Джор­джа. Був зна­йо­мий з ба­га­тьма впли­во­ви­ми осо­ба­ми сво­єї епо­хи — зокре­ма Ро­кфел­ле­ром, Гі­тле­ром. Пи­сав текс­ти для ба­га­тьох бри­тан­ських ви­дань, йо­го ж стат­ті пу­блі­ку­ва­ли­ся у США та Ні­меч­чи­ні. Але, без­умов­но, на­два­жли­ве зна­че­н­ня йо­го жур­на­ліст­ської ді­яль­но­сті — це прав­да про Го­ло­до­мор в Укра­ї­ні. Жур­на­ліст­ські роз­слі­ду­ва­н­ня ¥аре­та зго­дом ста­ли осно­вою для на­пи­са­н­ня але­го­ри­чно­го ро­ма­ну «Кол­госп тва­рин» Джор­джа Ор­вел­ла.

Екс­по­зи­ція в «Лав­рі» пе­ред­ба­чає ін­те­р­актив­ність. Тут є муль­ти­ме­дій­на спро­ба роз­кри­ти і осо­би­стість, і істо­рію (в пев­ний пе­рі­од), зокре­ма по­ча­ток 1930-х. Є сві­тли­ни, які са­мі со­бою — до­ку­мен­ти тра­гі­чної епо­хи. В рам­ках про­е­кту та­кож де­мон­стру­є­ться фільм «Жи­ві» ре­жи­се­ра Сер­гія Бу­ков­сько­го. Крім то­го, в рам­ках ви­став­ки пред­став­ле­ний муль­ти­плі­ка­цій­ний ко­ро­тко­ме­тра­жний фільм «Го­ло­дний дух», ство­ре­ний сту­ді­єю «Ані­ма­град» на за­мов­ле­н­ня Мі­ні­стер­ства со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Укра­ї­ни.

Ви­став­ка «¥арет Джонс. Що­ден­ник» ор­га­ні­зо­ва­на ря­дом ком­па­ній, се­ред яких FILM.UA Group. На­ра­зі ця ж ком­па­нія спіль­но з пар­тне­ра­ми го­тує істо­ри­чний три­лер «¥арет Джонс» (ре­жи­сер­ка А´не­шка Гол­ланд), що теж по­вер­не гля­да­чів у по­дії, які фі­ксує те­пе­рі­шня ки­їв­ська ви­став­ка. За сю­же­том, ре­пор­тер Джонс зна­йо­ми­ться в Мо­скві з жур­на­ліс­ткою Адою Брукс, во­на роз­по­від­ає йо­му про зло­чи­ни ра­дян­сько­го ре­жи­му, тож ¥арет по­чи­нає вла­сне роз­слі­ду­ва­н­ня, пе­ре­хо­ву­ю­чись від спец­служб. Так він роз­кри­ває тра­гі­чні сто­рін­ки ма­со­вих ре­пре­сій, Го­ло­до­мо­ру. У го­лов­ній ро­лі — Джеймс Нор­тон (¥арет Джонс). У стрі­чці та­кож за­ді­я­ні Ва­нес­са Кір­бі, Яків Тка­чен­ко, Олег Драч. Зйом­ки філь­му про­хо­ди­ли не тільки в Укра­ї­ні, а й Ве­ли­кій Бри­та­нії, Поль­щі. Зні­маль­ний пе­рі­од стар­ту­вав цьо­го­річ у бе­ре­зні, прем’єра очі­ку­є­ться на­сту­пно­го ро­ку. Ко­што­рис — 262, 2 млн. гри­вень.

Крім ре­лі­зу істо­ри­чно­го три­ле­ра, в рам­ках про­сві­тни­цько­го про­е­кту FILM. UA Group пла­ну­є­ться та­кож вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка ¥аре­ту Джон­су (2019 рік), пе­ре­йме­ну­ва­н­ня одні­єї з ву­лиць Ки­є­ва на честь ¥аре­та Джон­са (2019 рік) та за­про­ва­дже­н­ня Між­на­ро­дної жур­на­ліст­ської пре­мії ім. ¥аре­та Джон­са для пред­став­ни­ків ЗМІ, які об’єктив­но, смі­ли­во й не­упе­ре­дже­но, до­три­му­ю­чись най­ви­щих про­фе­сій­них стан­дар­тів, ви­сві­тлю­ють по­дії, що від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні (2020 рік).

Ни­ні­шньої осе­ні пар­ти­ту­ру бри­тан­сько­го кла­си­ка (ан­глій­ське лі­бре­то На­у­ма Тей­та за че­твер­тою книж­кою по­е­ми Вер­гі­лія «Ене­ї­да») від­но­ви­ли, по­ка­за­ли в Оде­сі, Хар­ко­ві та Дні­прі й за­вер­ши­ли по­каз на сце­ні до­во­лі ек­зо­ти­чній. У сто­ли­ці це був тре­тій по­каз: рік то­му опе­ру де­мон­стру­ва­ли в «Ми­сте­цько­му ар­се­на­лі», влі­тку по­вто­ри­ли на ВДНГ, а 26 ли­сто­па­да слу­ха­чі по­бу­ва­ли у кри­то­му при­мі­щен­ні на Олім­пій­сько­му ста­діо­ні. Ори­гі­наль­но і, в пев­но­му сен­сі, по­ті­шно...

По­ста­ви­ла опе­ру ре­жи­сер Та­ма­ра Тру­но­ва — лю­ди­на не кон­се­рва­тив­на, яка ми­слить сві­жо. Ди­ви­ти­ся й слу­ха­ти ці­ка­во, від по­ча­тку і до кін­ця (оскіль­ки ж опе­ра йде мен­ше го­ди­ни — удві­чі). Мо­ло­ді ар­ти­сти ста­ра­ли­ся не тільки спів­а­ти, а й по­ка­за­ти ха­ра­кте­ри ге­ро­їв, ужи­ти­ся, зрі­дни­ти­ся, пе­ре­йня­ти­ся вну­трі­шнім сві­том пер­со­на­жів. Ста­ра­н­ня спри­йма­ли­ся пе­ре­кон­ли­во. Ав­то­ри по­ста­нов­ки хо­ті­ли ма­кси­маль­но ожи­ви­ти, олю­дни­ти, на­бли­зи­ти ге­ро­їв ми­ну­ло­го — з їхні­ми по­чу­т­тя­ми, ра­до­ща­ми, при­кро­ща­ми, під­сту­па­ми, обма­ном, стра­ж­да­н­ня­ми й лю­бов’ю. Ро­бо­та ре­жи­се­ра до­стой­на всі­ля­ких по­хвал і ви­кли­кає не­за­пе­ре­чну по­ва­гу.

Те­пер про му­зи­ку. Ні для ко­го не се­крет, що во­на в опе­рі — го­лов­ний ком­по­нент. Не ко­стю­ми, не де­ко­ра­ції і на­віть не актор­ська май­стер­ність (хо­ча остан­нє в те­а­трі — обов’яз­ко­ва й одна з ви­рі­шаль­них скла­до­вих успі­ху та гля­да­цько­го ін­те­ре­су). По­ста­нов­ни­ки де­кла­ру­ють: «Ба­ро­чна опе­ра на укра­їн­сько­му ко­ну — са­ме со­бою вже екс­клю­зив, «Ді­до­на та Еней» Г.пер­сел­ла в на­шій кра­ї­ні ві­до­ма тільки у двох кон­цер­тних ви­ко­на­н­нях».

Зго­дна, будь-яка не­тра­фа­ре­тна опе­ра — це вже ці­ка­во для ша­ну­валь­ни­ків жан­ру. У за­лі Олім­пій­сько­го ком­пле­ксу най­біль­ше спо­до­бав­ся ма­лень­кий ор­кестр із 17 уча­сни­ків, що ма­кси­маль­но на­бли­зив­ся до ба­ро­чно­го сти­лю. Шість скри­пок, два аль­ти, ві­о­лон­чель, кон­тра­бас гра­ли спе­ці­аль­ни­ми ба­ро­чни­ми сми­чка­ми на жиль­них стру­нах, як у ча­си Пер­сел­ла. Плюс ба­ро­чна й ре­не­сан­сна гі­та­ри, 14-струн­на те­ор­ба (ве­ли­ка ба­со­ва лю­тня з дов­гим гри­фом), дві по­здов­жні флей­ти — со­пра­но­ва й аль­то­ва, два кла­ве­си­ни та кіль­ка ба­ро­чних удар­них — ве­ли­кий ба­ра­бан, там­бу­рин і бу­бон.

Зву­чав ор­кестр чу­до­во — сві­жо, зла­го­дже­но, тон­ко йду­чи за ню­ан­су­ва­н­ням, уза­га­лі, ду­же по­ті­шив ек­зо­ти­чним ста­ро­вин­ним зву­ча­н­ням (ди­ри­гент і скри­паль — гість із Ав­стрії Іл­ля Ко­роль). Ва­шій по­кір­ній слу­зі є з чим по­рів­ня­ти: слу­ха­ла дві ба­ро­чні опе­ри в Гам­бур­зі — «По­вер­не­н­ня Уліс­са на ба­тьків­щи­ну» Кла­у­діо Мон­те­вер­ді й «Аль­ци­ну» Г.Ф. Ген­де­ля в усій кра­сі ав­тен­ти­чно­го істо­ри­чно­го ви­ко­на­н­ня. Але на­ші ін­стру­мен­та­лі­сти ні­чим не по­сту­па­ли­ся.

Ав­тор­ський ін­стру­мен­таль­ний Про­лог Пер­сел­ла дав­но втра­че­ний, то­му ці­ка­во й сві­жо

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.