Від оке­а­ну до оке­а­ну

Як Ки­тай бу­дує но­вий світ

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ві­ктор КОНСТАНТИНОВ

«Один по­яс, один шлях» — на­ймас­шта­бні­ший між­на­ро­дний про­ект КНР.

Хо­ча за­пу­ще­ний він по­рів­ня­но не­дав­но, у 2013-му, пов’яза­ні з ним ін­ве­сти­ції Пе­кі­на вже ста­нов­лять май­же 60 млрд дол. В осно­ві ки­тай­ської іні­ці­а­ти­ви — ме­ре­жа тор­го­вих угод і про­е­ктів спо­ру­дже­н­ня транс­порт­ної й ло­гі­сти­чної ін­фра­стру­ктур (за­лі­зни­чних та ав­то­мо­біль­них до­ріг, мор­ських пор­тів, ван­та­жних і склад­ських тер­мі­на­лів, ре­мон­тних і сер­ві­сних під­при­ємств). На сьо­го­дні до «По­я­су і шля­ху» при­єд­на­ли­ся сім де­ся­тків кра­їн — май­же вся Азія та пост­ра­дян­ський про­стір, Цен­траль­на й Схі­дна Єв­ро­па, де­які дер­жа­ви Афри­ки та Оке­а­нії. Ве­ли­кі за­хі­дно­єв­ро­пей­ські еко­но­мі­ки роз­гля­да­ю­ться як пар­тне­ри іні­ці­а­ти­ви та її по­тен­цій­ні спів­ін­ве­сто­ри, що втя­гує біль­шу ча­сти­ну ЄС в ор­бі­ту ки­тай­сько­го ме­га­про­е­кту. Фа­кти­чно, про­ект охо­плює ве­ли­че­зний про­стір від Ти­хо­го оке­а­ну до Атлан­ти­чно­го.

Однак зна­чи­мість «По­я­су і шля­ху» не ви­чер­пу­є­ться йо­го ін­фра­стру­ктур­ною скла­до­вою. В цій іні­ці­а­ти­ві пе­ре­пле­ли­ся рі­зні ці­лі — роз­ви­ток чи­слен­них дво­сто­рон­ніх пар­тнер­ських від­но­син Ки­таю з іно­зем­ни­ми дер­жа­ва­ми, ре­фор­му­ва­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі та сві­то­вої фі­нан­со­вої си­сте­ми, змі­цне­н­ня енер­ге­ти­чної без­пе­ки й під­ви­ще­н­ня кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті кра­ї­ни. У «По­я­сі і шля­ху» від­би­ли­ся, пра­кти­чно, всі го­лов­ні скла­до­ві ни­ні­шньої зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Пе­кі­на. Та що ще ва­жли­ві­ше —

іні­ці­а­ти­ва є фла­гма­ном зов­ні­шньої по­лі­ти­ки ки­тай­сько­го лі­де­ра Сі Цзі­ньпі­на, свід­че­н­ням йо­го ро­лі як про­від­ни­ка ін­те­ре­сів Ки­таю та одно­го з най­впли­во­ві­ших сві­то­вих лі­де­рів. Не ви­пад­ко­во ки­тай­ські екс­пер­ти ча­сто го­во­рять про «По­яс і шлях» як про «фі­ло­со­фію ки­тай­ської між­на­ро­дної по­лі­ти­ки» та «лі­нію пар­тії» що­до сві­то­вої еко­но­мі­ки й між­на­ро­дно­го по­ряд­ку. Са­ме то­му в усьо­му сві­ті іні­ці­а­ти­ву роз­гля­да­ють най­пиль­ні­шим чи­ном, на­ма­га­ю­чись ро­зі­бра­ти­ся, яку роль у зав­тра­шньо­му сві­ті Ки­тай ба­чить для се­бе.

Ди­ску­сія про «По­яс і шлях» най­ча­сті­ше обер­та­є­ться нав­ко­ло най­сер­йо­зні­шо­го по­бо­ю­ва­н­ня, пов’яза­но­го з іні­ці­а­ти­вою: Пе­кі­ну ви­су­ва­ють пре­тен­зію, що з до­по­мо­гою про­е­кту він має на­мір здій­сни­ти гео­по­лі­ти­чну пе­ре­бу­до­ву Єв­ра­зії, до­би­ти­ся тут до­мі­ну­ва­н­ня. Так, лі­де­ри Ки­таю не втом­лю­ю­ться по­вто­рю­ва­ти: жо­дних пре­тен­зій на до­мі­ну­ва­н­ня в су­сі­дніх ре­гіо­нах Пе­кін не має і ге­ге­мо­нії не пра­гне. Під час не­дав­ньо­го ві­зи­ту в Іспа­нію Сі Цзі­ньпін, уко­тре па­ри­ру­ю­чи обви­ну­ва­че­н­ня у пра­гнен­ні по­ши­ри­ти вплив Ки­таю на весь світ, ка­зав, що «По­яс і шлях» — це ки­тай­ський вне­сок у ви­рі­ше­н­ня гло­баль­них про­блем люд­ства, не­мо­жли­ве без об’єд­на­н­ня зу­силь усіх, та й ма­ло­ймо­вір­не, якщо хтось один не ві­зьме на се­бе тя­гар ор­га­ні­за­то­ра, не зро­бить усе, щоб об’єд­на­ти ін­ших. Однак на офі­цій­ну ки­тай­ську по­зи­цію ча­сто ре­а­гу­ють ске­пти­чно. І для сум­ні­вів є під­ста­ви. Су­мар­на ве­ли­чи­на про­е­ктів у рам­ках іні­ці­а­ти­ви, ре­а­лі­зо­ва­них, за­пла­но­ва­них і тіль­ки окре­сле­них, уже об­чи­слю­є­ться со­тня­ми мі­льяр­дів до­ла­рів. Та­кі ін­ве­сти­ції, чи­ма­лу ча­сти­ну яких зро­бить сам Ки­тай, без­пе­ре­чно, по­тре­бу­ють ви­со­ко­го рів­ня га­ран­тій. А для мас­шта­бних дер­жав­них вкла­день ледь не най­кра­щою га­ран­ті­єю за­ли­ша­є­ться гли­бо­ка за­ле­жність пар­тне­рів, тих кра­їн, у які ін­ве­сти­ції пі­дуть. Істо­ри­чна тра­ди­ція, та й про­ста люд­ська ло­гі­ка під­во­дять до ви­снов­ку: Пе­кін про­сто му­сить шу­ка­ти кон­троль над най­ва­жли­ві­ши­ми уча­сни­ка­ми «По­я­су і шля­ху», над те­ри­то­рі­я­ми, ку­ди пі­дуть най­біль­ші ін­ве­сти­ції, над ти­ми кра­ї­на­ми, які є клю­чо­ви­ми для без­пе­ки тран­зи­ту ки­тай­ських то­ва­рів на зов­ні­шні рин­ки або си­ро­ви­ни для ки­тай­ської про­ми­сло­во­сті.

Що ж на­справ­ді ру­хає Ки­та­єм у цьо­му без­пре­це­ден­тно­му за мас­шта­ба­ми про­е­кті? Мо­ти­вів кіль­ка, во­ни не­від­діль­ні один від одно­го й від «По­я­су і шля­ху» за­га­лом, і успіх іні­ці­а­ти­ви в Пе­кі­ні на­пев­но оці­ню­ва­ти­муть не за яко­мось одним із них, а за всі­єю їх су­ку­пні­стю.

На­сам­пе­ред, у «По­я­сі і шля­ху» від­би­ва­ю­ться сер­йо­зні зру­ше­н­ня в ки­тай­ській по­лі­ти­ці. Сі Цзі­ньпін ба­чить се­бе по­ряд із Мао Цзе­ду­ном і Ден Ся­о­пі­ном, він хо­че ста­ти ав­то­ром та ор­га­ні­за­то­ром по­во­ро­ту в істо­рії кра­ї­ни, що до­зво­лить ви­ве­сти Ки­тай на но­вий, які­сно ви­щий рі­вень. До­ктри­на «ки­тай­ської мрії» Сі Цзі­ньпі­на, основ­ні по­ло­же­н­ня якої він озву­чив, щой­но при­йшов до вла­ди у 2013 р., не обме­жу­є­ться ме­тою по­до­ла­ти бі­дність і пе­ре­тво­ри­ти Ки­тай на «су­спіль­ство се­ре­дньо­го до­ста­тку». Сі ба­чить Ки­тай сві­то­вою дер­жа­вою, а утвер­дже­н­ня йо­го в та­кій ро­лі — ва­жли­вою ча­сти­ною на­ціо­наль­ної ідеї. Про­сті ки­тай­ці по­вин­ні ма­ти ва­го­мі під­ста­ви пи­ша­ти­ся сво­єю кра­ї­ною, у то­му чи­слі під­ста­ви в зов­ні­шній по­лі­ти­ці. От­же, Ки­тай має ста­ти лі­де­ром у між­на­ро­дній по­лі­ти­ці, кра­ї­ною, на яку рів­ня­ти­му­ться ін­ші.

Мі­жна­ро­дне лі­дер­ство по­тре­бує фун­да­мен­таль­но­го пе­ре­гля­ду ці­лої низ­ки по­лі­ти­чних прин­ци­пів, яких КНР до­три­му­ва­ла­ся з кін­ця 1970-х. То­ді Ден Ся­о­пін роз­по­чи­нав свої ре­фор­ми і для їх успі­ху пра­гнув за­без­пе­чи­ти кра­ї­ні мир­не ото­че­н­ня та мо­бі­лі­зу­ва­ти всі до­сту­пні ре­сур­си. Щоб не за­го­стрю­ва­ти від­но­син із су­сі­да­ми та сві­то­ви­ми дер­жа­ва­ми, щоб не ви­тра­ча­ти ре­сур­си на ве­ли­кі зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні іні­ці­а­ти­ви, Ден за­про­ва­див прин­ци­пи са­мо­об­ме­же­н­ня, за­твер­див та­бу на са­ме обго­во­ре­н­ня ки­тай­сько­го лі­дер­ства у сві­ті. Дов­гі де­ся­ти­лі­т­тя лі­де­ри Ки­таю за­ли­ша­ли­ся вір­ни­ми цим прин­ци­пам. Ідею ве­ли­ко­дер­жав­но­сті зно­ву ста­ли по­ти­хень­ку при­ще­плю­ва­ти по­лі­ти­чній елі­ті й ма­со­вій ау­ди­то­рії ли­ше на по­ча­тку ни­ні­шньо­го сто­лі­т­тя, та й то у вузь­ко­му сен­сі: Ки­тай пред­став­ля­ли одні­єю із впли­во­вих дер­жав, ко­тра про­ти­сто­їть клю­чо­вим ви­кли­кам люд­ству ра­зом з ін­ши­ми дер­жа­ва­ми, бе­ру­чи участь у ко­ле­ктив­них рі­ше­н­нях та ко­ле­ктив­них ді­ях.

Сі по­вер­тає Ки­та­є­ві пов­но­цін­ну ве­ли­ко­дер­жав­ність. Для ньо­го та­кий ста­тус пе­ред­ба­чає зда­тність і го­тов­ність ді­я­ти са­мо­стій­но, про­по­ну­ва­ти но­вий по­гляд на роз­ви­ток сві­ту і ве­сти ін­ші кра­ї­ни за со­бою, на­ре­шті — змі­ню­ва­ти сво­ї­ми ді­я­ми між­на­ро­дний по­ря­док. У ці­єї, ре­во­лю­цій­ної для су­ча­сно­го Ки­таю, по­зи­ції й сьо­го­дні чи­ма­ло про­тив­ни­ків, а ко­ли Сі ли­ше очо­лив кра­ї­ну п’ять ро­ків то­му, опо­нен­тів у ньо­го бу­ло ще біль­ше. «По­яс і шлях» став для но­во­го ки­тай­сько­го лі­де­ра пра­кти­чним вті­ле­н­ням ідеї лі­дер­ства. Цей про­ект, фор­маль­но, не був по­лі­ти­чним або вій­сько­вим, йо­го еко­но­мі­чна при­ро­да ро­би­ла ком­про­міс із про­тив­ни­ка­ми лег­ше дося­жним, а по­тен­цій­не не­с­прийня­т­тя кро­ків Ки­таю за кор­до­ном — менш ви­ра­же­ним.

Однак кар­ди­наль­ний від­хід від ко­ли­шніх прин­ци­пів у «По­я­сі і шля­ху» був оче­ви­дний. Якщо ра­ні­ше ки­тай­ські іні­ці­а­ти­ви спів­пра­ці сто­сов­но мар­шру­ту істо­ри­чно­го Шов­ко­во­го шля­ху бу­ли або ко­ле­ктив­ни­ми (як пла­ни вза­є­мо­дії з транс­порт­ни­ми ко­ри­до­ра­ми ЄС, що обго­во­рю­ва­ли­ся з Брюс­се­лем на по­ча­тку 2000-х), або ло­каль­ни­ми (як пер­ші транс­порт­ні про­е­кти з Ка­зах­ста­ном і Ро­сі­єю), то іні­ці­а­ти­ва Сі від са­мо­го по­ча­тку бу­ла ви­клю­чно ки­тай­ською, пе­ред­ба­ча­ла, що Пе­кін по­ве­де пар­тне­рів за со­бою, і ма­ла май­же гло­баль­ний ха­ра­ктер (одно­ча­сне охо­пле­н­ня Азії, Єв­ро­пи, Афри­ки й Оке­а­нії, без­умов­но, до­тя­гує до цьо­го рів­ня). Во­дно­час це зро­би­ло «По­яс і шлях», без­пе­ре­чно, по­лі­ти­чним про­е­ктом. Іні­ці­а­ти­ва ста­ла пу­блі­чною де­кла­ра­ці­єю но­вої зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної іде­о­ло­гії Пе­кі­на. Її прин­ци­пи від­кри­то окре­сли­ли під­хо­ди но­во­го ке­рів­ни­цтва до між­на­ро­дної по­лі­ти­ки. Та й став­ки у грі зро­сли: те­пер успіх іні­ці­а­ти­ви має під­твер­ди­ти від­по­від­ність Ки­таю ста­ту­со­ві гло­баль­ної ве­ли­кої дер­жа­ви. Успіх «По­я­су і шля­ху» утвер­дить ки­тай­ський ве­ли­ко­дер­жав­ний на­ціо­на­лізм. А остан­ній стає де­да­лі при­ва­бли­ві­шим для ке­рів­ни­цтва ки­тай­ської ком­пар­тії, ко­ли за­хо­дить мо­ва про за­мі­ну мар­кси­зму та ма­о­ї­зму, як «клей», зда­тний зно­ву зі­бра­ти ки­тай­ців у по­ту­жний мо­но­літ.

Не менш ва­жли­вим на­слід­ком «По­я­су і шля­ху» має ста­ти змі­на всі­єї стру­кту­ри між­на­ро­дної си­сте­ми. Про­стір іні­ці­а­ти­ви ба­чи­ться Пе­кі­ну опо­рою ки­тай­ської по­лі­ти­ки у сві­ті, ба­зою, спи­ра­ю­чись на яку, мо­жна зійти до ста­ту­су над­дер­жа­ви. Ста­ти пер­шою дер­жа­вою в одно­му з ре­гіо­нів сві­ту, го­во­ри­ти від йо­го іме­ні, тим са­мим під­ви­щу­ю­чи свою роль і ста­тус на сві­то­вій аре­ні, — не до­ста­тня, але не­об­хі­дна умо­ва для охо­чих при­єд­на­ти­ся до клу­бу ве­ли­ких дер­жав. Ки­тай уже про­хо­див цей етап: ще на по­ча­тку 1990-х по­си­ле­н­ня впли­ву КНР в су­сі­дніх ре­гіо­нах, у Схі­дній, Цен­траль­ній, Пів­ден­но-схі­дній Азії бу­ло ва­жли­вим зав­да­н­ням зов­ні­шньої по­лі­ти­ки кра­ї­ни. Пред­те­чі «По­я­су і шля­ху», зокре­ма «Но­вий шов­ко­вий шлях» (ця кон­це­пція ста­ла по­пу­ляр­ною в ки­тай­ській ди­пло­ма­тії ще 2004 р.), бу­ли спря­мо­ва­ні са­ме на су­сі­дні ре­гіо­ни. Але то­го, що бу­ло до­бре для ви­рі­ше­н­ня зав­дань ре­гіо­наль­но­го мас­шта­бу, не­до­ста­тньо для гло­баль­них ви­кли­ків.

За спи­ною єди­ної над­дер­жа­ви, США, сто­їть об’єд­на­на по­ту­га всьо­го За­хо­ду. За­ле­жні від Ва­шинг­то­на ті­єю чи ін­шою мі­рою, ці кра­ї­ни най­ча­сті­ше об’єд­ну­ю­ться з аме­ри­кан­ця­ми для ви­рі­ше­н­ня най­ва­жли­ві­ших зав­дань: чи то ре­фор­му­ва­н­ня СОТ, чи сан­кції про­ти Ро­сії. Ки­тай, що ви­хо­дить у по­лі­ти­ці на гло­баль­ний рі­вень, без­умов­но, спи­ра­є­ться на аме­ри­кан­ський до­свід. Аби ста­ти урі­вень зі США, Пе­кі­ну не­об­хі­дні со­ю­зни­ки та пар­тне­ри, чия су­мар­на по­лі­ти­чна ва­га у сві­ті до­рів­нює за­хі­дній. Ки­тай­ське ке­рів­ни­цтво, во­че­видь, ро­зу­міє: для цьо­го за­ма­ло ре­гіо­наль­но­го лі­дер­ства, як і по­лі­ти­чно­го ре­сур­су Цен­траль­ної та Пів­ден­но­схі­дної Азії. А ось умов­на «Єв­ра­зія+», про­стір «По­я­су і шля­ху», ціл­ком цій ви­мо­зі від­по­від­ає. Адже тут скон­цен­тро­ва­но май­же 4,5 млрд лю­дей, по­над 40% сві­то­во­го ВВП, по­рів­нян­на з аме­ри­кан­ською вій­сько­ва по­ту­га. І то­му про­су­ва­н­ня «По­я­су і шля­ху» — не про­сто тест на зрі­лість Пе­кі­на. Це й не­об­хі­дна умо­ва пе­ре­тво­ре­н­ня КНР на над­дер­жа­ву. КНР по­трі­бні гли­бо­кі стра­те­гі­чні ти­ли, на які дер­жа­ва спи­ра­ти­ме­ться у вже по­ча­тій бо­роть­бі з Ва­шинг­то­ном за сві­то­ве лі­дер­ство. Фа­кти­чно, Пе­кін за­раз на­ма­га­є­ться йти шля­хом, який США про­йшли в За­хі­дній пів­ку­лі, пе­ре­тво­рив­ши її на свій «за­дній двір», від до­ктри­ни Мон­ро у 1823 р. до ство­ре­н­ня Ор­га­ні­за­ції аме­ри­кан­ських дер­жав у 1948-му. На­сту­пним кро­ком ста­не по­діл сві­ту між США і КНР на зо­ни впли­ву. При­кме­тно, що до «По­я­су і шля­ху» не при­єд­на­ли­ся Ав­стра­лія і Япо­нія — дві ве­ли­кі еко­но­мі­ки, які ті­сно пов’яза­ні з Азі­єю еко­но­мі­чно, але в по­лі­ти­чно­му пла­ні орі­єн­ту­ю­ться на США. Схо­же, кор­дон ки­тай­ських і аме­ри­кан­ських во­ло­дінь у Ти­хо­му оке­а­ні вже по­чи­нає про­гля­да­ти­ся.

Успі­шний «По­яс і шлях» зда­тний транс­фор­му­ва­ти всю сві­то­ву си­сте­му. Ки­тай ста­не пов­но­цін­ним сві­то­вим по­лю­сом, нав­ко­ло яко­го з’яви­ться своя зо­на впли­ву. Із цим пов’яза­но те, що в «По­я­сі і шля­ху», по­ряд з «Еко­но­мі­чним по­ясом шов­ко­во­го шля­ху», су­хо­пу­тним мар­шру­том у Єв­ро­пу, з’явив­ся «Мор­ський шов­ко­вий шлях». Хо­ча йо­го основ­ний мар­шрут та­кож іде в Єв­ро­пу, чи­слен­ні про­е­кти ство­рю­ють скла­дні­шу ме­ре­жу вза­є­мо­дій: тут і Близь­кий Схід із йо­го енер­го­ре­сур­са­ми (са­ме звід­си Ки­тай, як і ра­ні­ше, бе­ре основ­ну ча­сти­ну на­фти), і Пів­ден­но-схі­дна Азія з її си­ро­ви­ною та рин­ка­ми збу­ту, і острів­ні дер­жа­ви на пів­дні Ти­хо­го оке­а­ну з їхнім стра­те­гі­чним роз­та­шу­ва­н­ням. Ки­тай ви­бу­до­вує ще й за­хи­сний про­стір. Роз­ви­ток мор­ської тор­гів­лі та ін­ве­сти­ції в мор­ську ін­фра­стру­кту­ру ство­рю­ють но­ві мо­жли­во­сті для вій­сько­во-мор­ської при­су­тно­сті у зга­да­них ре­гіо­нах, от­же ро­блять Ки­тай стій­кі­шим до си­ло­во­го ти­ску з бо­ку США (чия ге­ге­мо­нія у сві­то­во­му оке­а­ні не­за­пе­ре­чна).

Са­ме то­му ва­жли­вим еле­мен­том «По­я­су і шля­ху» ста­ла спів­пра­ця в куль­тур­ній, на­у­ко­вій, осві­тній сфе­рах. Ки­тай ви­тра­чає де­ся­тки міль­йо­нів на гу­ма­ні­тар­ні про­е­кти по всьо­му про­сто­ру «По­я­су і шля­ху». Він фі­нан­сує ви­пуск шкіль­них під­ру­чни­ків на Фі­ліп­пі­нах, ство­ре­н­ня уні­вер­си­те­ту в Ма­лай­зії, ви­ді­ляє зна­чні на­у­ко­ві гран­ти в Поль­щі. «По­яс і шлях» став взір­цем ви­ко­ри­ста­н­ня «м’якої си­ли» КНР. Пе­кін ство­рює по­зи­тив­ний імідж сво­єї кра­ї­ни. У тре­ти­ні кра­їн, які бе­руть участь в іні­ці­а­ти­ві, вже про­йшли або за­пла­но­ва­ні «Ро­ки Ки­таю»; менш мас­шта­бні за­хо­ди, які про­су­ва­ють ки­тай­ську куль­ту­ру та мо­ву, про­хо­дять у всіх кра­ї­нах-пар­тне­рах. Ін­сти­ту­ти Кон­фу­ція (ки­тай­ські куль­тур­но-осві­тні цен­три, ана­ло­ги Бри­тан­ської Ра­ди або ні­ме­цько­го ¥ете Ін­сти­ту­ту) в кра­ї­нах «По­я­су і шля­ху» за остан­ні кіль­ка ро­ків істо­тно акти­ві­зу­ва­ли­ся, кіль­кість за­хо­дів та роз­ши­ре­н­ня ме­ре­жі пар­тне­рів по­мі­тно пе­ре­вер­шу­ють ана­ло­гі­чну ді­яль­ність за ме­жа­ми про­сто­ру іні­ці­а­ти­ви. Ки­тай не при­хо­вує, що всі ці за­хо­ди є ча­сти­ною єди­ної по­лі­ти­ки. Нав­па­ки, уні­фі­ка­ція під­хо­дів на всьо­му про­сто­рі «По­я­су і шля­ху» ві­та­є­ться, де­да­лі біль­ше стру­ктур і про­е­ктів у куль­тур­ній сфе­рі у сво­їх на­звах пря­мо узго­джу­ю­ться з іні­ці­а­ти­вою.

Ки­тай ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­вує тра­ди­цій­ні аме­ри­кан­ські ме­ха­ні­зми під­го­тов­ки аген­тів впли­ву. Це і фі­нан­су­ва­н­ня до­слі­дни­цьких цен­трів та гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій (ли­ше в Ін­до­не­зії за остан­ні п’ять ро­ків Ки­тай ви­тра­тив на та­кі про­е­кти близь­ко 50 млн дол.), і куль­тур­ні про­е­кти, і фе­сти­ва­лі (на цей час у КНР ство­ре­но най­біль­ше ре­гіо­наль­них фе­сти­валь­них май­дан­чи­ків, а об­сяг ви­ді­ле­них гран­тів ді­я­чам ми­стецтв в азій­ських кра­ї­нах «По­я­су і шля­ху» по­рів­нян­ний з об­ся­гом аме­ри­кан­ських), і осві­тня спів­пра­ця. За­лу­че­н­ня іно­зем­них сту­ден­тів у Ки­тай мо­жна вза­га­лі ви­ді­ли­ти в окре­мий на­прям спів­пра­ці з кра­ї­на­ми «По­я­су і шля­ху». Якщо де­ся­ток ро­ків то­му основ­ний акцент ро­бив­ся на пред­став­ни­ках ки­тай­ської ді­а­спо­ри (осо­бли­во з кра­їн Пів­ден­но-схі­дної Азії), то те­пер із кра­їн про­сто­ру «По­я­су і шля­ху» Ки­тай за­про­шує на на­вча­н­ня з ви­ді­ле­н­ням сти­пен­дій пред­став­ни­ків ін­ших етно­сів. Для ці­ло­го ря­ду кра­їн Ки­тай став ва­жли­вим май­дан­чи­ком під­го­тов­ки ка­дрів для дер­жав­но­го апа­ра­ту, для зброй­них сил і спец­служб. До цьо­го спи­ску мо­жна вне­сти Та­ї­ланд і Па­ки­стан, Мон­го­лію й Тур­кме­ни­стан. У про­сто­рі «По­я­су і шля­ху» Ки­тай по­сту­по­во ви­ті­сняє зі сфе­ри осві­ти кра­їн-пар­тне­рів США, Ро­сію, Ве­ли­ку Бри­та­нію, Ту­реч­чи­ну.

Те, що чи­слен­ні куль­тур­ні про­е­кти фор­маль­но не ув’яза­ні в єди­ну між­дер­жав­ну про­гра­му, ли­ше на ру­ку Ки­та­є­ві. На­віть якщо «По­яс і шлях» роз­ви­ва­ти­ме­ться по­віль­но, на­віть якщо про­бле­ми на йо­го шля­ху зро­ста­ти­муть, ба­га­то еко­но­мі­чних і гу­ма­ні­тар­них про­е­ктів однак бу­дуть ре­а­лі­зо­ва­ні пов­ною мі­рою: адже во­ни за­ле­жать від ки­тай­ських гро­шей (яких по­ки що ви­ста­чає) та рі­шу­чо­сті ки­тай­сько­го ке­рів­ни­цтва змі­цню­ва­ти роль сво­єї дер­жа­ви у сві­ті (а з та­кою рі­шу­чі­стю теж усе га­разд, та й на­сту­пність по­лі­ти­ки на се­ре­дньо­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву га­ран­то­ва­на, — пі­сля рі­шень то­рі­шньо­го з’їзду КПК Сі Цзі­ньпін за­ру­чив­ся мо­жли­ві­стю за­ли­ши­ти­ся при вла­ді більш як на 10 ро­ків). От­же, ва­жли­вим ре­зуль­та­том «По­я­су і шля­ху» ста­не істо­тне зро­ста­н­ня впли­ву Ки­таю на кра­ї­ни-пар­тне­ри, зокре­ма й че­рез не­по­лі­ти­чні ме­ха­ні­зми. Ки­тай ро­бить пер­ші кро­ки до куль­тур­ної ге­ге­мо­нії в Єв­ра­зії, що, сво­єю чер­гою, мо­же ста­ти по­ча­тком ство­ре­н­ня сі­но­цен­три­чно­го сві­ту май­бу­тньо­го.

На­ре­шті, Ки­тай ста­вить пе­ред со­бою й істо­тні еко­но­мі­чні ці­лі. Го­во­ря­чи на­сам­пе­ред про еко­но­мі­чну при­ро­ду «По­я­су і шля­ху», ки­тай­ські ке­рів­ни­ки не лу­кав­лять. Еко­но­мі­чна по­ту­га, ін­ве­сти­ції та тор­го­ві зв’яз­ки, як і ра­ні­ше, за­ли­ша­ю­ться основ­ним ін­стру­мен­та­ми ки­тай­сько­го впли­ву у сві­ті. По­бу­ду­ва­ти єди­ну ін­фра­стру­кту­ру (і — по­тен­цій­но — єди­ну тор­го­во-еко­но­мі­чну си­сте­му), яка за­ле­жа­ти­ме від Пе­кі­на, — що мо­же бу­ти кра­щим для про­су­ва­н­ня ки­тай­ських ін­те­ре­сів і змі­цне­н­ня між­на­ро­дно­го ста­ту­су Ки­таю? Рі­зни­ця, по­рів­ня­но з більш ран­ні­ми про­е­кта­ми від­нов­ле­н­ня Шов­ко­во­го шля­ху, ли­ше в одно­му. Ра­ні­ше та­кі іні­ці­а­ти­ви Пе­кі­на про­по­ну­ва­ли ер­зац-лі­дер­ство, за­мі­ну клю­чо­вої по­лі­ти­чної ро­лі КНР у ре­гіо­ні. Спо­ча­тку це бу­ла пе­ре­ва­га силь­ні­шої еко­но­мі­ки, як у про­е­ктах 1990-х, пі­зні­ше — роль лі­де­ра ідей, цен­тру куль­тур­но­го тя­жі­н­ня для пар­тне­рів, як у Но­во­му шов­ко­во­му шля­ху 2000-х. Те­пер по­тре­ба в ев­фе­мі­змах від­па­ла.

Еко­но­мі­чна скла­до­ва за­ли­ша­є­ться не­об­хі­дним еле­мен­том успі­ху «По­я­су і шля­ху». По­пер­ше, мас­штаб ін­ве­сти­цій ви­ма­гає від про­е­ктів фі­нан­со­вої від­да­чі, — оси­ли­ти та­кі вкла­де­н­ня, якщо іні­ці­а­ти­ва да­ва­ти­ме ли­ше по­лі­ти­чні ди­ві­ден­ди, не змо­же на­віть ки­тай­ська еко­но­мі­ка. По-дру­ге, КНР по­трі­бні одна­ко­ві стар­то­ві умо­ви зі США не тіль­ки в по­лі­ти­чно­му про­ти­сто­ян­ні, а й в еко­но­мі­чно­му. Ки­та­є­ві не­об­хі­дно збе­рі­га­ти віль­ний до­ступ до рин­ків, до те­хно­ло­гій, до про­ми­сло­во­сті й сіль­сько­го го­спо­дар­ства ін­ших кра­їн. КНР і за­раз ду­же за­ле­жна від по­ста­вок си­ро­ви­ни, а осо­бли­во — від по­ста­вок енер­го­но­сі­їв та про­до­воль­ства. По­до­ла­ти та­ку за­ле­жність у се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві нав­ряд чи вда­сться, то­му на по­ряд­ку ден­но­му ки­тай­ської по­лі­ти­ки — га­ран­ту­ва­ти енер­ге­ти­чну і про­до­воль­чу без­пе­ку. При­чо­му йде­ться на­віть не про си­ту­а­цію вій­сько­во­го про­ти­сто­я­н­ня зі США. По­дії остан­ніх ро­ків ще раз до­ве­ли КНР: у ру­ках Ва­шинг­то­на є ді­йо­ві не­вій­сько­ві ва­же­лі впли­ву на опо­нен­тів. Ме­ха­нізм аме­ри­кан­ських сан­кцій, які де­фа­кто пе­ре­тво­рю­ю­ться на між­на­ро­дні, кон­троль над фі­нан­со­вою си­сте­мою, мо­жли­вість впли­ну­ти на рі­ше­н­ня сво­їх пар­тне­рів в еко­но­мі­чній по­лі­ти­ці — все це й за­раз ши­ро­ко та ефе­ктив­но ви­ко­ри­сто­ву­ють США у зов­ні­шній по­лі­ти­ці.

«По­яс і шлях» стає ком­пле­ксним ви­рі­ше­н­ням та­ких про­блем. У рам­ках іні­ці­а­ти­ви з’яв­ля­ю­ться су­хо­пу­тні шля­хи, які до­зво­лять ви­ве­сти по­то­ки стра­те­гі­чно ва­жли­вих ван­та­жів з-під уда­ру США. Ки­тай ди­вер­си­фі­кує дже­ре­ла по­ста­вок енер­го­но­сі­їв та про­до­воль­ства. У цих кро­ках кри­є­ться по­ясне­н­ня осо­бли­во ті­сної спів­пра­ці КНР із Ро­сі­єю в рам­ках «По­я­су і шля­ху». Ві­дно­сно не­ве­ли­ка еко­но­мі­ка пів­ні­чно­го су­сі­да ці­ка­вить Ки­тай мен­ше, ніж стра­те­гі­чна гли­би­на, яку Мо­сква мо­же за­про­по­ну­ва­ти для за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки ки­тай­ській ін­фра­стру­кту­рі. Ро­сія дає не­ура­зли­ві до США по­став­ки на­фти та га­зу. Пів­ні­чний мор­ський шлях, який про­хо­дить пе­ре­ва­жно ро­сій­ськи­ми те­ри­то­рі­аль­ни­ми во­да­ми, мо­же ста­ти не тіль­ки де­шев­шим, а й без­пе­чні­шим транс­порт­ним мар­шру­том для мор­ських пе­ре­ве­зень у ЄС. І то­му в «По­я­сі і шля­ху» Ки­тай пі­шов на пар­тнер­ство з Єв­ра­зій­ським еко­но­мі­чним со­ю­зом, чим час­тко­во за­хи­стив еко­но­мі­чні по­зи­ції Ро­сії в Цен­траль­ній Азії.

Ки­тай та­кож отри­мує вла­сну пор­то­ву й транс­порт­ну ін­фра­стру­кту­ру в тре­тіх кра­ї­нах, від Пів­ден­но-схі­дної Азії до За­хі­дної Єв­ро­пи, отри­мує під­кон­троль­ні транс­порт­ні ком­па­нії, які бу­дуть менш ура­зли­ві пе­ред змі­ною по­лі­ти­чної кон’юн­кту­ри: во­ни не ста­нуть від­мов­ля­ти ки­тай­ським пар­тне­рам у спів­пра­ці ли­ше то­му, що США мо­жуть за­про­ва­ди­ти сан­кції. На­ре­шті, з «По­ясом і шля­хом» Ки­тай пов’язує пла­ни ство­ре­н­ня аль­тер­на­тив­ної тор­го­вої та фі­нан­со­вої си­сте­ми, яка не бу­де від­окрем­ле­на від сві­то­вої, однак і не пе­ре­бу­ва­ти­ме в та­кій за­ле­жно­сті від США, як ни­ні­шні між­на­ро­дні ін­сти­ту­ти.

Осо­бли­ве мі­сце у «По­я­сі і шля­ху» по­сі­дає Єв­ро­пей­ський Со­юз. Хо­ча біль­шість йо­го чле­нів до іні­ці­а­ти­ви не при­єд­на­ли­ся, в Ки­таї не за­бу­ва­ють, що з са­мо­го по­ча­тку кон­це­пція Но­во­го шов­ко­во­го шля­ху ви­бу­до­ву­ва­ла­ся на­сам­пе­ред для під­ви­ще­н­ня ефе­ктив­но­сті еко­но­мі­чних зв’яз­ків зі Ста­рим Сві­том. ЄС — дру­гий тор­го­вий пар­тнер Ки­таю й ва­жли­вий по­лі­ти­чний пар­тнер. Ней­тра­лі­тет єв­ро­пей­ських кра­їн у тор­го­вій вій­ні між КНР і США Ва­шинг­тон сприйняв із роз­дра­ту­ва­н­ням, а Пе­кін — із за­до­во­ле­н­ням. І то­му «По­яс і шлях» при­йшов у Єв­ро­пу не тіль­ки щоб зро­би­ти транс­порт­не спо­лу­че­н­ня між пар­тне­ра­ми швид­ким та які­сним. Ки­тай хо­че отри­ма­ти ва­же­лі впли­ву на Брюс­сель, хо­че за­без­пе­чи­ти свої ін­те­ре­си ло­бі­ста­ми все­ре­ди­ні об’єд­на­н­ня. Ви­со­ко­по­став­ле­ний ки­тай­ський чи­нов­ник на умо­вах ано­нім­но­сті ска­зав, що Пе­кін вва­жа­ти­ме «по­ва­гу до сво­їх ін­те­ре­сів» у ЄС до­ста­тньою, ко­ли «бу­де зня­то збро­йо­ве ем­бар­го (1989 р., у від­по­відь на по­дії на пло­щі Тя­ньань­мень, ЄС, се­ред ін­ших сан­кцій, впро­ва­див за­бо­ро­ну на по­став­ки зброї та вій­сько­во­го обла­дна­н­ня до Ки­таю, якої Єв­ро­со­юз не мо­же ска­су­ва­ти до­сі).

Клю­чо­ву роль у ви­рі­шен­ні цьо­го зав­да­н­ня Пе­кін від­во­дить спів­пра­ці з кра­ї­на­ми Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи. Фор­мат «16+1», до яко­го вві­йшли чле­ни й кан­ди­да­ти в ЄС із ре­гіо­ну (від Есто­нії до Ал­ба­нії), ви­ник у 2012 р., але сьо­го­дні він не­ро­зрив­но пов’яза­ний із «По­ясом і шля­хом». Пе­кін ста­вить пе­ред со­бою в цьо­му фор­ма­ті кіль­ка зав­дань. Ки­тай ку­пує або зво­дить об’єкти ін­фра­стру­кту­ри, мно­жа­чи свої акти­ви в ЄС. Ки­тай збіль­шує свої ін­ве­сти­ції в еко­но­мі­ки цих кра­їн. На­ре­шті, КНР актив­но про­су­ває гу­ма­ні­тар­ну спів­пра­цю. Акти­ві­за­ція по­лі­ти­чно­го діа­ло­гу вже при­не­сла Пе­кі­но­ві ре­зуль­та­ти: остан­нім ча­сом ці­лий ряд схі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн стає на від­вер­то про­ки­тай­ську по­зи­цію у ва­жли­вих для Пе­кі­на пи­та­н­нях. Так, Угор­щи­на і Поль­ща бло­ку­ва­ли прийня­т­тя жорс­тких ре­зо­лю­цій ЄС, які кри­ти­ку­ва­ла дії КНР у Пів­ден­но­ки­тай­сько­му мо­рі; кра­ї­ни, ко­трі ще не­дав­но бу­ли най­більш по­слі­дов­ни­ми кри­ти­ка­ми по­ру­шень прав лю­ди­ни в Ки­таї (на­сам­пе­ред Че­хія), остан­нім ча­сом, фа­кти­чно, утри­му­ю­ться від будь-яких за­ува­жень на адре­су Пе­кі­на. У Схі­дній Єв­ро­пі «По­яс і шлях» за­ли­ша­є­ться та­ким са­мим ба­га­то­аспе­ктним про­е­ктом, як і в ін­ших ре­гіо­нах іні­ці­а­ти­ви, і по­лі­ти­чні ре­зуль­та­ти, отри­му­ва­ні Пе­кі­ном, не менш зна­чні, ніж еко­но­мі­чні.

Укра­ї­на за­ли­ша­є­ться за бор­том «16+1», бо на­ші шан­си ста­ти чле­ном ЄС ні­кчем­ні, і Пе­кін ми не ці­ка­ви­мо як по­тен­цій­ний агент впли­ву в цьо­му об’єд­нан­ні. Але в за­галь­но­му кон­текс­ті «По­я­су і шля­ху» нам теж зна­йшло­ся мі­сце. По­при ми­ну­лі тру­дно­щі, Ки­тай про­дов­жує ін­ве­сту­ва­ти в Укра­ї­ну, ми бе­ре­мо актив­ну участь у ба­га­тьох між­на­ро­дних за­хо­дах, при­свя­че­них іні­ці­а­ти­ві. Але мі­сце на­ше в «По­я­сі і шля­ху» не­зна­чне, об­сяг ін­ве­сти­цій — не­ве­ли­кий, і не ви­дно ознак, що си­ту­а­ція змі­ни­ться. І про­бле­ма не так у від­су­тно­сті при­ва­бли­вих для ін­ве­сту­ва­н­ня об’єктів чи в не­ста­біль­но­сті, вла­сти­вій во­ю­ю­чій кра­ї­ні. Го­лов­на пе­ре­шко­да — на­ша не­го­тов­ність прийня­ти «По­яс і шлях» у всьо­му роз­ма­їт­ті йо­го по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних умов. Прі­о­ри­те­тним пар­тне­ром КНР в іні­ці­а­ти­ві мо­же ста­ти тіль­ки дер­жа­ва, ко­тра го­то­ва до ті­сної по­лі­ти­чної спів­пра­ці та об­слу­го­ву­ва­н­ня ки­тай­ських по­лі­ти­чних ін­те­ре­сів. В Укра­ї­ні Пе­кін ба­чить дві оче­ви­дні пе­ре­шко­ди до цьо­го. По-пер­ше, ми про­го­ло­си­ли аб­со­лю­тність за­хі­дно­го ве­кто­ра роз­ви­тку, фа­кти­чно за­крі­пив­ши про­а­ме­ри­кан­ський зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний курс. По-дру­ге, наш кон­флікт із Ро­сі­єю і від­су­тність кро­ків до нор­ма­лі­за­ції при­му­шу­ють Пе­кін ви­би­ра­ти, хто з двох пар­тне­рів (а стра­те­гі­чне пар­тнер­ство з Пе­кі­ном є і в Ки­є­ва, і в Мо­скви) для ньо­го цін­ні­ший. По­ки що ви­бір від­бу­ва­є­ться не на на­шу ко­ристь.

Іні­ці­а­ти­ва «По­яс і шлях» ста­ла над­зви­чай­но ва­жли­вою ча­сти­ною зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ко­ду, який Ки­тай ви­ко­ри­сто­вує для вза­є­мо­дії зі сві­том. Щоб осі­дла­ти «ки­тай­ську хви­лю», зро­зу­мі­ти цей код не­об­хі­дно. Ось тіль­ки з ро­зу­мі­н­ням мо­же при­йти й роз­ча­ру­ва­н­ня ви­бо­ром, який від­кри­є­ться: бу­де­мо ми в май­бу­тньо­му сві­ті з Ки­та­єм чи про­ти ньо­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.